Теми статей
Обрати теми

Сумнівна заборгованість: відображаємо в обліку

Редакція ПБО
Стаття

Сумнівна заборгованість: відображаємо в обліку

 

Іноді через обставини, що склалися, несумлінність чи з якихось інших причин покупець може неузгоджено затримувати розрахунки з кредитором. У такому разі у продавця з’являються підстави вважати непогашений борг сумнівним. У свою чергу сумнівність боргу спричиняє необхідність (або право — залежно від статусу контрагента) відобразити відповідні наслідки в обліку. Розглянемо пов’язані з цим облікові моменти докладніше.

Людмила СОЛОШЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Насамперед наведемо визначення понять.

Згідно з

п. 4 П(С)БО 10 сумнівний борг це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Схоже визначення можна зустріти і в

Податковому роз’ясненні № 346, згідно з яким під терміном «сумнівна заборгованість» слід розуміти заборгованість за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) або заборгованість зі сплати процентів (комісійних), за якою існує невпевненість щодо її погашення боржником і яка відрізняється від заборгованості безнадійної. При цьому критерій сумнівності дещо конкретизується в самому Законі про податок на прибуток, де уточнюється, що сумнівною вважається заборгованість, яка виникла через те, що покупець товарів (робіт, послуг) без узгодження з продавцем таких товарів (робіт, послуг) затримує оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Зокрема, одним з можливих варіантів такої неузгодженої затримки Закон про податок на прибуток називає випадок затримки в оплаті понад 90 календарних днів. Однак ніщо не забороняє підприємству, насамперед у цілях бухгалтерського обліку, у власній обліковій політиці встановити свої критерії визнання поточної дебіторської заборгованості сумнівним боргом (наприклад, такими, за рішенням підприємства, можуть бути: неузгоджене з продавцем непогашення заборгованості у строк, обумовлений договором; непогашення боргу опісля n-днів після строку, установленого договором; порушення щодо покупця, який заборгував, справи про банкрутство; неотримання відповіді на претензію, направлену покупцю-боржнику; подання позову до суду про стягнення заборгованості тощо). Отже, говорячи про сумнівну заборгованість, із цього і виходитимемо в подальшому.

 

Бухгалтерський облік

Оскільки одним із принципів ведення бухгалтерського обліку, як відомо (

ст. 4 Закону про бухоблік), є принцип обачності, який вимагає застосування облікових методів оцінки, що запобігають завищенню активів і доходів підприємства та заниження його витрат і зобов’язань, то з урахуванням цього п. 7 П(С)БО 10 щодо обліку дебіторської заборгованості встановлено свої особливості.

Так, згідно з цим

пунктом дебіторська заборгованість, що є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), уключається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. З метою визначення такої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів, тобто визначається частина поточної заборгованості, що є сумнівною. Скоригувавши суму поточної дебіторської заборгованості на суму «сумнівного» резерву, підприємство тим самим може достовірно оцінити розмір наявної дебіторської заборгованості, яка, по суті, і формує справжню величину активів підприємства.

Таким чином, дотримуючись у бухгалтерському обліку принципу обачності, на дату балансу належить

проаналізувати стан поточної дебіторської заборгованості (розділ II балансу), що є фінансовим активом, тобто заборгованості, яку буде погашено грошовими коштами, фінансовими інструментами (цінними паперами тощо), інструментами власного капіталу інших підприємств, на предмет сумнівності і за потреби сформувати резерв сумнівних боргів (з метою уточнення суми «справжньої» дебіторської заборгованості — на погашення якої реально можна розраховувати в майбутньому) (лист Мінфіну України від 07.07.2004 р. № 31-04200-01-29/12137).

Нагадаємо: порядок створення резерву сумнівних боргів (для розрахунку величини якого фактично існують 4 способи) обумовлено

п. 8 П(С)БО 10 та розглянуто на прикладах у додатку до цього стандарту (докладніше пов’язані з цим питання також розглядалися у статті «Резерв сумнівних боргів: створення та облік» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 8).

У бухгалтерському обліку

резерв сумнівних боргів визнається витратами періоду, в якому його нараховано, та відображається у складі інших операційних витрат (Дт 944 «Сумнівні та безнадійні борги» — Кт 38 «Резерв сумнівних боргів») (п. 10 П(С)БО 10). При цьому у Звіті про фінансові результати зарезервовані суми потрапляють до рядка 090 «Інші операційні витрати». Згодом за рахунок створеного таким чином резерву списується заборгованість, визнана безнадійною.

 

Створення резерву сумнівних боргів

Зміст операції

Бухгалтерський облік

Дт

Кт

1. Створено резерв сумнівних боргів

944

38

2. Згодом суму заборгованості, визнаної безнадійною, списано за рахунок раніше створеного резерву

38

34, 36, 37

3. Віднесено на витрати діяльності суму безнадійної заборгованості (у сумі, що перевищує створений резерв сумнівних боргів)

944

34, 36, 37

 

У звітності (балансі) поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги показується розгорнуто (з використанням трьох рядків):

— рядок 160 «чиста реалізаційна вартість» (що включається до валюти балансу);

— рядок 161 «первісна вартість»;

— рядок 162 «резерв сумнівних боргів».

А от показники іншої дебіторської заборгованості (крім дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги), як передбачає

п. 32.1
П(С)БО 2,
у разі створення щодо неї резерву сумнівних боргів наводяться у відповідних рядках балансу безпосередньо за чистою реалізаційною вартістю.

Зауважимо: визнання

кредитором боргу сумнівним не знаходить відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості підприємства-боржника. Також створення «бухгалтерського» резерву сумнівних боргів у податковому обліку підприємства-кредитора ніяк не відображається. Однак при цьому продавець-кредитор може скористатися своїми правилами податкового обліку сумнівних сум, обумовленими Законом про податок на прибуток, які далі й розглянемо.

 

Податковий облік

У податковому обліку

продавець (постачальник), який відчув, що борг покупця стає сумнівним, може скористатися спеціальними нормами щодо врегулювання такої сумнівної заборгованості, передбаченими п. 12.1 Закону про податок на прибуток. Зауважимо: застосовувати чи не застосовувати норми цього пункту право, а не обов’язок, платника податків (так, наприклад, продавець може вважати борг сумнівним, уживати заходів щодо його стягнення з покупця, однак при цьому не відображати жодних наслідків у своєму податковому обліку, тобто нормами п. 12.1 так і не скористатися) (лист ДПАУ від 09.10.2008 р. № 20630/7/15-0217). Тому якщо платник податків, наприклад, своєчасно таким правом не скористався, то згодом виправити ситуацію, скажімо через механізм виправлення помилки (зважаючи на відсутність у цьому випадку помилки як такої), не вийде. Також зауважимо, що норми п. 12.1 Закону про податок на прибуток стосуються заборгованості, яка виникла щодо відвантажених товарів, робіт, послуг і не поширюються на випадки виданих авансів.

У загальному вигляді процедуру з

п. 12.1 Закону про податок на прибуток можна описати так: платник податку — продавець (кредитор) отримує можливість (при дотриманні певних умов — учиненні дій, спрямованих на стягнення заборгованості) включити суму боргу, що став сумнівним, до валових витрат (рядок 05.3 декларації, додаток К 4). А отже, застосування п. 12.1 Закону про податок на прибуток приносить продавцю свою вигоду — фактично дозволяє збільшити валові витрати на суму сумнівного боргу, що виник, уже в періоді, коли тільки виникли сумніви про його можливе непогашення, не чекаючи поки сумнівна заборгованість виявиться безнадійною.

Щоправда, варто попередити: подальший розвиток подій усе ж може потребувати від продавця в деяких випадках збільшення валових доходів (рядок 02.3 декларації, додаток К 4), а також нарахування пені (рядок 23 декларації, додаток К 4). Проте навіть з урахуванням цього норми «сумнівного»

п. 12.1, що дають можливість збільшити ВВ, можуть залишатися привабливими для платника податків.

Розглянемо їх докладніше, зауваживши, що особливості та порядок застосування «сумнівного»

п. 12.1 також розглядалися в Податковому роз’ясненні № 346. І почнемо розмову з податкових наслідків для кредитора-продавця.

 

Уключаємо суму сумнівного боргу до ВВ

Отже, «валововитратна» можливість

продавця згідно з п.п. 12.1.1 полягає в такому. Відвантаживши покупцю товари (роботи, послуги) і відповідно показавши при цьому валові доходи, продавець може на їх вартість згодом збільшити валові витрати, якщо покупець таких товарів (робіт, послуг) без згоди з продавцем затримує оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Однак таке право на збільшення ВВ надається продавцю виключно за умови, що він уживав заходів щодо врегулювання заборгованості, яка виникла. А оскільки таке врегулювання може відбуватися в досудовому, судовому порядку або за допомогою виконавчого напису нотаріуса, то залежно від цього підставою для збільшення ВВ у кожному випадку згідно з п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток буде настання будь-якої з таких подій:

 

Коли продавець може включити суму сумнівного боргу до ВВ

(п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток)

Способи врегулювання сумнівної заборгованості

Абзаци п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток

Продавець може збільшити ВВ поточного періоду, якщо протягом такого періоду відбувається
будь-яка з таких подій:

1

2

3

1. Судове врегулювання

«а»

Продавець звертається до суду з позовом (заявою) про:
— стягнення заборгованості з покупця;
— порушення справи про банкрутство покупця;
— стягнення закладеного покупцем майна

Примітка. У цьому випадку варто зазначити лист ДПАУ від 18.02.2009 р. № 3227/7/15-0217, де роз’яснювалося, що платник податків має право на збільшення валових витрат згідно з абзацом «а» п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток тільки в разі звернення до суду загальної юрисдикції. А от застосувати норми цього підпункту в разі звернення, наприклад, до третейського суду платник податків нібито не може (оскільки третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, і вони не входять до системи судів загальної юрисдикції; схоже роз’яснення було й у газеті «Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», 2008, № 21, с. 9). Разом із тим згодом таке роз’яснення було відкликано листом ДПАУ від 23.02.2005 р. № 3622/7/15-0217, що не дивно, адже жодних подібних «судових» обмежень власне Закон про податок на прибуток не містить.
Зазначимо: дотримуючись абзацу «а» п.п. 12.1.1 продавець має право збільшити ВВ уже в періоді звернення до суду, не чекаючи винесення судом ухвали про порушення провадження у справі (тобто незалежно від того, чи прийме суд справу до розгляду). Щоправда, якщо згодом суд відмовить у порушенні справи, продавцю потрібно бути готовим збільшити валові доходи на підставі п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток.
Нагадаємо також, що порушення щодо боржника справи про банкрутство можливе, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не було задоволено боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-ХII).

2. Досудове

врегулювання

«б»

За умови направлення претензії покупцю для збільшення ВВ у цьому випадку необхідно одночасне дотримання відразу двох умов:
(1) затримка в оплаті перевищує 90 календарних днів;
(2) на направлену раніше покупцю претензію продавець:
отримав від покупця згоду про визнання претензії або
не отримав від покупця відповіді на претензію протягом установлених строків (тобто в загальному випадку — протягом місяця)

Примітка. Оскільки в цьому випадку має бути дотримано обидві умови, то право на збільшення ВВ виникає в податковому періоді, на який припаде остання з цих двох подій: або закінчення
90 днів, або отримання відповіді на претензію чи закінчення строків для відповіді на неї (на що також вказує і Податкове роз’яснення № 346). При цьому 90 днів відлічуються не з моменту виникнення заборгованості, а з моменту прострочення строку погашення заборгованості, установленого договором (тобто з моменту прострочення оплати).
А от отримання від покупця відповіді на претензію, в якій таку претензію відхилено (не визнано), не дає продавцю права на збільшення ВВ згідно з абзацом «б» п.п. 12.1.1. Як зазначалося в Податковому роз’ясненні № 346, у цьому випадку продавцю слід використовувати інший порядок урегулювання сумнівної заборгованості — передбачений абзацом «а» або «в» п.п. 12.1.1 (тобто судовий або нотаріальний).

3. Нотаріальне врегулювання

«в»

За поданням продавця нотаріус учинив виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця (або стягнення закладеного майна)

Примітка. Отримати виконавчий напис нотаріуса можна тільки у випадку, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами, установами, організаціями минуло не більше 1 року (ст. 88 Закону про нотаріат).
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою КМУ від 29.06.99 р. № 1172. Ураховуючи обмежене коло документів, за якими нотаріуси вчинюють виконавчі написи, а також умову безспірності боргів, що виникли, цей спосіб урегулювання заборгованості не дуже поширений на практиці. Серед можливих випадків застосування, мабуть, найімовірнішим є випадок нотаріального врегулювання при вексельній заборгованості.

 

Продавцю, який скористався нормами

п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток, слід мати на увазі, що:

до складу валових витрат (рядок 05.3 декларації, додаток К 4) відноситься вартість «сумнівних» товарів (робіт, послуг) без урахування ПДВ (листи ДПАУ від 18.05.2006 р. № 9425/7/15-0317 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 43; від 02.12.2004 р. № 23642/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 103);

— розшифровка суми валових витрат із рядка 05.3 декларації здійснюється в

додатку К 4 (який і виконує роль повідомлення, що подається платником податків з декларацією згідно з п.п. 12.1.4 Закону про податок на прибуток разом з іншими первинними документами, що підтверджують наявність дебіторсько-кредиторської заборгованості, — копіями накладних, актів виконаних робіт, рахунків на оплату тощо). При цьому додаток К 4 складається окремо на кожний договір, за яким відбувається податкове коригування сумнівного боргу (ці особливості подання додатка К4 зазначалися в Податковому роз’ясненні № 346).

Подальший

розвиток подій, а отже, і відображення відповідних податкових наслідків в обліку, залежить від низки чинників і насамперед від перебігу процедури врегулювання заборгованості, що виникла (подальшої домовленості з покупцем про продовження строків, відповідних дій покупця, погашення/непогашення боргу тощо). Відразу зауважимо, що таке збільшення ВВ виявиться безнаслідковим для продавця не завжди і в певних ситуаціях йому доведеться згодом збільшити ВД та нарахувати пеню.

 

Коли доведеться відобразити ВД та нарахувати пеню?

Валові доходи.

Випадки, за яких у продавця згодом виникає необхідність збільшення валових доходів, обумовлено п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток.

Так, залежно від подальшого розвитку подій продавець

зобов’язаний* (!) збільшити валовий дохід відповідного періоду на суму заборгованості (раніше віднесеної до складу валових витрат на підставі п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток), якщо протягом такого періоду відбувається будь-яка з таких подій:

* Зауважимо: якщо застосування положень п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток є

правом для платника податків — продавця, то, скориставшись таким правом і почавши процедуру врегулювання сумнівної заборгованості, при настанні обставин з п.п. 12.1.2 у продавця виникають уже певні обов’язки, тому збільшити ВД у таких випадках стає вже не правом, а обов’язком для продавця.

 

Коли продавець зобов’язаний згодом збільшити ВД

(п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток)

Способи врегулювання сумнівної заборгованості

Абзаци п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток

Продавець зобов’язаний збільшити ВД поточного періоду на суму заборгованості, раніше віднесеної до складу валових витрат, якщо протягом такого періоду відбувається будь-яка з таких подій:

1

2

3

1. Судове врегулювання

«а»

Якщо, після звернення до суду:
— суд не задовольняє позов продавця;
— суд задовольняє позов частково;
— суд не приймає позов до провадження (розгляду);
— суд задовольняє позов покупця про визнання недійсними вимог про погашення заборгованості (її частини)

Примітка. При збільшенні ВД у цьому випадку слід орієнтуватися на дату набрання законної сили прийнятим судовим рішенням. Нагадаємо: згідно зі ст. 85 ГПКУ рішення господарського суду набирає законної сили через 10 днів із дня його прийняття. Отже, у періоді настання такого 10-денного строку продавцю і слід збільшувати валовий дохід.
Щоправда, якщо продавець вирішить у такий 10-денний строк, тобто до моменту набрання судовим рішенням законної сили, оскаржити таке рішення суду (подати апеляційну скаргу — ст. 93 ГПКУ), то збільшення валового доходу не відбудеться до моменту прийняття остаточного рішення апеляційним судовим органом (п.п. 12.1.3 Закону про податок на прибуток).

2. Досудове врегулювання

«б»

Сторони досягають згоди щодо:
— продовження строків погашення заборгованості;
— списання всієї (або частини) суми заборгованості (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом — тобто в цьому «банкрутному» випадку валові доходи збільшувати не потрібно, на що також вказує й п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток)

 

«в»

Якщо продавець, який:
(а) не отримав відповіді на направлену претензію протягом відведених строків;
(б) отримав відповідь від покупця про визнання претензії, але не отримав оплати протягом визначених такою претензією строків
при цьому
протягом подальших 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про банкрутство боржника чи стягнення закладеного ним майна.

Примітка. У цьому випадку для незбільшення валових доходів продавцю потрібно здійснити подальший (уже судовий) порядок урегулювання боргу, що виник. Якщо ж цього не відбувається, і продавець (протягом 90 днів) до суду так і не звертається, то йому слід правильно відлічити 90 днів, щоб у періоді, на який вони припадають, збільшити валові доходи.
Зазначимо, що 90 днів при цьому відлічуються:
(а) якщо продавець не отримав відповіді на претензію — з дня закінчення встановлених законодавством строків відповіді на претензію (нагадаємо, що в загальному випадку згідно зі ст. 7 ГПКУ для відповіді на претензію відводиться місячний строк із дня її отримання, отже, після закінчення такого місячного строку продавцю і потрібно відлічувати 90 днів);
(б) якщо продавець отримав відповідь про визнання претензії, в якій:
— установлено строк погашення заборгованості, однак протягом такого строку оплата продавцю так і не надійшла — 90 днів відлічуються зі строку погашення заборгованості, зазначеного у претензії;
— не встановлено строк погашення заборгованості — 90 днів відлічуються з моменту отримання відповіді про визнання претензії (п. 1 Податкового роз’яснення № 346).
Зауважимо: якщо, збільшивши валові доходи на підставі п.п. 12.1.2, продавець згодом (через час, але з урахуванням строків позовної давності) усе ж вирішить звернутися до суду, то тоді він зможе збільшити валові витрати на суму заборгованості, що оскаржується (на що вказує останній абзац п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток).

 

Отже, у періоді, на який припадає будь-яка із зазначених подій, продавцю належить збільшити валові доходи (рядок 02.3 декларації, додаток К4). До

валових доходів продавець відносить суму боргу, що раніше потрапив до валових витрат, а отже, суму заборгованості без ПДВ. При цьому в деяких випадках до валових доходів може потрапити менша сума, ніж була раніше включена до валових витрат, тобто валові доходи буде відображено тільки в деякій частині раніше відображених ВВ (наприклад, у разі часткового задоволення позову, часткового списання заборгованості або продовження строків погашення частини заборгованості тощо).

Разом із тим слід зауважити, що необхідність у збільшенні продавцем-кредитором валових доходів може виникнути також ще в одному випадку — якщо покупець усе ж

погасить заборгованість. Незважаючи на те що прямо в числі підстав для збільшення валових доходів у п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток цей випадок не зазначається, вважаємо, що при отриманні оплати від покупця продавець повинен збільшити свої валові доходи (якщо, звісно, цього ще не було зроблено за відповідними підставами з п.п. 12.1.2) за аналогією з п.п. 12.4.1 Закону про податок на прибуток, що підтверджує й Податкове роз’яснення № 346.

Пеня.

Зі збільшенням валових доходів у продавця з’являється ще один обов’язок — розрахувати та сплатити пеню на суму додаткового податкового зобов’язання в порядку, зазначеному абзацом п’ятим п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток (виняток становить випадок списання заборгованості внаслідок укладення мирової угоди згідно з «банкрутним» законодавством: оскільки валові доходи в цьому випадку не відображаються, то й пеня відповідно не нараховується і не сплачується). Фактично така пеня є платою за «відстрочення» у сплаті податку на прибуток (адже продавцю таки довелося згодом збільшити валові доходи).

 

Порядок розрахунку пені

Особливості нарахування та сплати пені

1. Від якої суми розраховується пеня?

Пеня розраховується від суми додаткового податкового зобов’язання. Додаткове податкове зобов’язання — це 25 % від суми відображених валових доходів:

Додаткове податкове зобов’язання = 25 % х ВД

2. Строк розрахунку пені

Пеня розраховується за строк:

з

по

з першого дня
податкового періоду, наступного за періодом, в якому було збільшено ВВ

по останній день
податкового періоду,
на який припадає
збільшення ВД

3. У якому розмірі розраховується пеня?

Пеня розраховується в розмірі, визначеному для несвоєчасного погашення податкового зобов’язання (тобто як за звичайним податковим боргом) згідно з п. 16.4 ст. 16 Закону № 2181 — з розрахунку 120 % облікової ставки НБУ, що діяла на день виникнення податкового боргу або на день його погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у сплаті

4. Сплата пені

Пеня сплачується незалежно від значення податкового зобов’язання у платника податків за відповідний звітний період.
Сума пені відображається в рядку 23 декларації (проводиться за особовим рахунком), а також наводиться в додатку К 4.

Приклад розрахунку пені. Припустимо, підприємство у вересні 2008 року на підставі п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток віднесло суму сумнівного боргу (10000 грн.) до валових витрат, а потім у березні 2009 року через обставини з п.п. 12.1.2 (наприклад, зважаючи на домовленість з покупцем про продовження строків погашення заборгованості) на цю ж суму (10000 грн.) збільшило валові доходи.

У такому разі суму пені буде розраховано так:

1. Додаткове податкове зобов’язання = 10000 грн.

х 25 % = 2500 грн.

2. Строк розрахунку пені — з 01.10.2008 р. по 31.03.2009 р., тобто 182 дні (31 + 30 + 31 + 31 + 28 + 31).

3. Облікова ставка НБУ на 01.10.2008 р. та на 31.03.2008 р. однакова і складає 12 %.

4. Розрахунок суми пені

Пеня = 2500 грн. х 120 % х 12 % х 182 дні : 365 днів = 179,52 грн. » 180 грн.

Таким чином, разом зі збільшенням ВД за підсумками І кварталу 2009 року (на суму 10000 грн. за рядком 02.3) підприємству також слід у рядку 23 першої квартальної декларації 2009 року відобразити і суму пені в розмірі 180 грн., розкривши відповідну інформацію про це в додатку К 4.

 

Дії покупця

Усі розглянуті вище особливості податкового обліку стосувалися продавця. Разом із тим у ситуації, коли розрахунки з продавцем затримуються і борг стає сумнівним (у результаті чого продавець

вдається до будь-якого — досудового, судового або нотаріального — способу врегулювання заборгованості), певні обов’язки настають і для покупця. Їх обумовлено п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток. Так, згідно з цим підпунктом покупець зобов’язаний збільшити валові доходи на суму визнаної непогашеної заборгованості (рядок 02.3 декларації, додаток К 4) у податковому періоді, на який (з урахуванням можливого способу врегулювання заборгованості) припадає перша з подій:

 

Коли покупець зобов’язаний збільшити ВД

Способи врегулювання сумнівної заборгованості

Абзаци п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток

Покупець зобов’язаний збільшити ВД на суму визнаної непогашеної заборгованості в податковому періоді, на який припадає перша з подій:

1. Досудове врегулювання

«а»

90-й календарний день із дня граничного строку погашення такої заборгованості, передбаченого договором або визнаною претензією (а також якщо покупець не дав відповіді на претензію у строки, відведені законодавством)

Примітка. Для збільшення ВД покупцем на підставі абзацу «а» п.п. 12.1.5 у цьому випадку важливе, по-перше, отримання претензії продавця, а по-друге, повне (часткове) її визнання покупцем (або відсутність відповіді покупця на претензію протягом відведеного місячного строку). А от у разі неотримання претензії від продавця або в ситуації, коли претензію отримано, але не визнано покупцем, підстав для збільшення покупцем валових доходів немає (щоправда, якщо продавець при цьому звернеться до суду, то для покупця може виникнути необхідність збільшення ВД з інших підстав — наприклад, згідно з абзацом «б» п.п. 12.1.5).
При цьому (як уточнювалося в Податковому роз’ясненні № 346) покупець збільшує ВД у періоді, на який припадає 90-й день із дня граничного строку погашення заборгованості, передбаченого:
— договором — якщо в претензії граничний строк погашення заборгованості не зазначено (цей же строк у Податковому роз’ясненні № 346 вказано і для випадку, коли покупець не направив відповідь на претензію протягом установленого строку);
— претензією — якщо в претензії встановлено граничний строк погашення заборгованості.

2. Судове врегулювання

«б»

30-й календарний день із дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) заборгованості

Примітка. Формулювання абзацу «б» п.п. 12.1.5 не зовсім вдале: хоча в ньому зазначається про 30-денний строк із дня прийняття судового рішення (про визнання/стягнення заборгованості), фактично відлічувати такий 30-денний строк для збільшення ВД покупця потрібно з урахуванням правил набрання законної сили судовими рішеннями. Тобто, оскільки згідно зі ст. 85 ГПКУ рішення господарського суду набирає законної сили через 10 днів із дня його прийняття, то тільки після цього заборгованість покупця фактично вважатиметься визнаною судом, а отже, саме з такої дати набрання судовим рішенням законної сили покупцю і треба буде відлічувати 30 календарних днів. На це зверталася увага й у листах ДПАУ від 18.11.2004 р. № 10437/6/15-1116, ДПА в м. Києві від 08.11.2006 р. № 903/10/31-106, а також у консультаціях у журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 6 та 2007, № 32 (цьому питанню також присвячувався «Аналіз помилок» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 83). Якщо ж, наприклад, продавець оскаржує рішення суду і ним при цьому було подано апеляцію, то 30 днів відлічуються відповідно з моменту набрання законної сили рішенням апеляційного судового органу (нагадаємо: постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття — ст. 105 ГПКУ).

3. Нотаріальне врегулювання

«б»

30-й календарний день із дня вчинення нотаріусом виконавчого напису

 

Таким чином, у періоді настання

першої із зазначених вище подій покупцю потрібно збільшити ВД (на суму непогашеної заборгованості).

При цьому слід ураховувати, що:

— якщо покупець укладається в ці строки і

погашає заборгованість до їх настання (відповідно до 90 і 30-го календарного дня), то ВД він не збільшує ;

— як зазначається в

Податковому роз’ясненні № 346, норми п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток застосовуються також і щодо заборгованості за товари (роботи, послуги), які не призначалися для використання в господарській діяльності, тобто вартість яких не було віднесено на валові витрати.

Покупцю також слід мати на увазі, що:

— він збільшує

валові доходи (рядок 02.3 декларації, додаток К 4) на суму непогашеної заборгованості, тобто на вартість «сумнівних» товарів (робіт, послуг) із урахуванням ПДВ (листи ДПАУ від 18.05.2006 р. № 9425/7/15-0317 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 43; від 02.12.2004 р. № 23642/7/15-1117 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 103);

— відобразивши ВД за рядком 02.3 декларації, покупець подає разом із декларацією

додаток К 4 (хоча формально обов’язок подання такого додатку згідно з п.п. 12.1.4 Закону про податок на прибуток встановлено нібито тільки для продавця, необхідність його заповнення також і покупцем у зв’язку з податковими коригуваннями, що здійснюються на підставі п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток, передбачено формою самого додатка);

— при цьому, збільшуючи ВД згідно з

п.п. 12.1.5, покупець пеню нараховувати не повинен, оскільки її нарахування, установлене п.п. 12.1.2 Закону про податок на прибуток, передбачено виключно щодо продавця.

Ще раз зауважимо: для покупця «валоводохідні» податкові наслідки настають не в будь-якому разі, а тільки

за умови, що продавцем розпочато процедуру врегулювання сумнівної заборгованості та вживаються відповідні заходи щодо стягнення боргів (направлено претензію, подано позов до суду, вчинено виконавчий напис нотаріуса). Лише в таких випадках у покупця при настанні зазначених вище подій з’являється обов’язок (виходячи із суми непогашеного боргу) збільшити ВД. При цьому якщо покупцем ВД на підставі п.п. 12.1.5 усе ж було збільшено, але потім у майбутніх податкових періодах покупець погашає суму заборгованості (або її частину) перед продавцем (самостійно або за процедурою примусового стягнення), то покупець має право збільшити валові витрати на суму погашеної заборгованості в періоді її погашення. А отже, у цьому випадку для покупця необхідність збільшення ВД, по суті, міра тимчасова.

 

ПДВ

Відповідні коригування сумнівної заборгованості в податковому обліку з прибутку

не впливають на податковий облік з ПДВ. Адже після прийняття Закону № 2505 оновлена редакція п. 4.5 Закону про ПДВ тепер не передбачає можливості проведення ПДВ-коригувань при врегулюванні платником податків сумнівної заборгованості згідно з п. 12.1 Закону про податок на прибуток. Тому в ПДВ-обліку у сторін у цьому випадку все залишається без змін: відповідно податкові зобов’язання у продавця та податковий кредит у покупця зберігаються і не коригуються (лист ДПАУ від 09.03.2006 р. № 4343/7/16-1517-1).

Виняток становить хіба що випадок, коли продавець застосовує

касовий метод ПДВ (нарахування податкових ПДВ-зобов’язань при якому, на відміну від загального порядку оподаткування, заснованого на правилі першої події, здійснюється, нагадаємо, за такою подією, як оплата). У такому разі слід ураховувати, що бездіяльному продавцю (який не вживав заходів щодо стягнення боргу) доведеться відобразити у своєму ПДВ-обліку податкові наслідки, як того вимагає п.п. 7.3.9 Закону про ПДВ. Адже згідно з цим підпунктом, якщо товари (послуги) залишаються неоплаченими в повній сумі (з урахуванням ПДВ) протягом 3 податкових місяців, наступних за місяцем, в якому відбулася їх поставка (протягом кварталу, наступного за кварталом їх надання, — для платників податків, які вибрали квартальний звітний період), платником податків, який застосовує касовий метод, і такий платник податків не почав процедуру врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості відповідно до законодавства, то сума нарахованих податків підлягає включенню до складу податкових зобов’язань такого платника податків за підсумками наступного податкового періоду. Отже, у цьому випадку «касовому» продавцю, який не вжив відповідних заходів, після 3 місяців (кварталу) доведеться нарахувати суму податкових зобов’язань з ПДВ.

На цьому завершуємо розмову. А на закінчення підсумуємо. Отже, оцінивши ситуацію та зваживши всі «за» і «проти», продавець може скористатися нормами «валововитратного» п.п. 12.1.1 Закону про податок на прибуток. Разом із тим у подальшому при настанні певних обставин йому, можливо, доведеться збільшити валові доходи та нарахувати пеню. У свою чергу, покупцю, щодо якого продавцем розпочато процедуру врегулювання заборгованості (у досудовому, судовому або нотаріальному порядку), слід мати на увазі, що при настанні подій з п.п. 12.1.5 Закону про податок на прибуток, він буде зобов’язаний відобразити валові доходи, однак у разі погашення боргів у подальшому — зможе показати ВВ. Отже, податковий облік сумнівної заборгованості не такий уже й складний. Головне для сторін — стежити за розвитком ситуації, щоб при настанні певних подій відобразити відповідні податкові наслідки своєчасно.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі