Практика корпоративних відносин у рішеннях вищих судових інстанцій
Строк на внесення додаткового вкладу
Постанова Вищого господарського суду України від 19.01.2009 р. № 38/173-08
Питання про те, в які строки має здійснюватися фактичне внесення вкладів учасниками ТОВ при збільшенні статутного фонду, законодавець залишив без відповіді. У випадку з корпоративними відносинами це означає, що його може бути самостійно врегульовано їх учасниками шляхом уключення відповідних положень до статуту або встановленням строку для внесення вкладів у протоколі загальних зборів, якими було прийнято рішення про збільшення статутного фонду.
Однак у справі, що розглядається, ВГСУ опинився в ситуації, коли самі учасники ТОВ строк на внесення додаткових вкладів не встановили. ВГСУ вийшов із неї, застосувавши за аналогією
ч. 3 ст. 144 Цивільного кодексу України, яка первісно розрахована на регулювання порядку внесення вкладів при формуванні статутного фонду. Вона, зокрема передбачає, що частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою після державної реєстрації ТОВ, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство має повідомити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. До суду звернувся один з учасників товариства з вимогою до іншого учасника внести додатковий вклад до статутного капіталу товариства. Суд, керуючись ст. 144 ЦКУ, виходив з того, що учасники ТОВ повинні внести додаткові вклади протягом року після державної реєстрації збільшення статутного капіталу. Однак підставою для відмови у задоволенні позову стало те, що учасник-позивач також не вніс у цей строк свій додатковий вклад.Слід зауважити, що це не перше рішення, в якому ВГСУ з метою визначення
строку для внесення додаткових вкладів учасниками ТОВ звертається за аналогією до ч. 3 ст. 144 ЦКУ. Наприклад, у постанові від 07.10.2008 р. № 29/618-07 суд визнав необґрунтованою вимогу до учасника ТОВ про внесення додаткового вкладу, з якою інші учасники звернулися до суду через 2 місяці після прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного фонду, зазначивши, що в учасників на внесення додаткових вкладів з моменту прийняття такого рішення є 1 рік. Підтвердив право на звернення ТОВ до одного зі своїх учасників, який не вніс додатковий вклад до статутного фонду протягом року з дня прийняття відповідного рішення на загальних зборах, ВГСУ і в постанові від 15.10.2008 р. № 16/179-07.Обґрунтованість
застосування норми, присвяченої такому спеціальному питанню, як порядок та строки внесення вкладів при формуванні статутного фонду, до ситуації довнесення вкладів у порядку його збільшення не є безспірною. До того ж законодавець явно бажав уникнути такої аналогії, у ч. 6 тієї ж ст. 144 ЦКУ прямо вказавши, що порядок унесення додаткових вкладів установлюється законом та статутом товариства. Таке рішення виправдане тим, що на стадії формування статутного фонду необхідно забезпечити дотримання товариством мінімальних гарантій інтересів його кредиторів, у тому числі через відповідність статутного фонду вимогам до його мінімального розміру. При збільшенні статутного фонду цієї необхідності вже немає, тому це питання віднесене на розсуд самого товариства.ТОВ може ставити питання про те, що невнесення такого вкладу істотно ускладнює діяльність товариства, робить її практично неможливою (
п. 29 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»), та говорити про невиконання учасником перед товариством зобов’язань, пов’язаних з його майновою участю, а отже, може бути підставою для виключення такого учасника з ТОВ. Але варто відразу зауважити, що обґрунтувати такий висновок у суді буде дуже складно.На наш погляд, юридичні наслідки невнесення учасником ТОВ додаткового вкладу до статутного фонду повинні обмежуватися застосуванням до нього
абз. другого ч. 2 ст. 140 ЦКУ, згідно з яким учасники ТОВ, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями в межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Інакше кажучи, вклад як частина статутного фонду (незалежно від того, унесено його фактично чи тільки заявлено) повинен виконувати свою основну функцію — гарантування інтересів кредиторів госптовариства. Отже, якщо учасник ТОВ не вносить повністю свій додатковий вклад, він опиняється перед загрозою звернення до нього кредиторів ТОВ з вимогами про виплату сум заборгованості такого товариства. Такі спори, хоч і дуже рідко, але зустрічаються в судовій практиці (див. постанову ВСУ від 22.05.2007 р.).
Учасника госптовариства можна зобов’язати брати участь у загальних зборах
Постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2008 р. № 8/167, від 22.01.2009 р. № 2-1680/05
Один з поширених способів блокування роботи господарського товариства —
зрив проведення загальних зборів у зв’язку з нез’явленням на них учасників, без голосів яких загальні збори вважаються неправомочними. Нагадаємо: для ТОВ, щоб загальні збори були правомочними, необхідна присутність учасників товариства або їх представників, які сукупно володіють більше ніж 60 відсотками голосів; АТ, створені до 30.04.2009 р., протягом наступних 2 років можуть керуватися правилом, передбаченим Законом про госптовариства і аналогічним визначенню правомочності загальних зборів ТОВ; для АТ, що створюються після 30.04.2009 р., установлено чіткішу вимогу — щоб загальні збори вважалися правомочними, для участі в них повинні зареєструватися акціонери, які сукупно є власниками не менше ніж 60 відсотків акцій, що голосують. Про перехідний період, пов’язаний з набуттям чинності Законом України «Про акціонерні товариства», див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 22.Незважаючи на те що
постанови, які розглядаються, прийнято ще без урахування норм Закону про АТ, зроблені в них висновки залишаються актуальними.Постанову від 06.11.2008 р. № 8/167
прийнято за позовом, поданим до акціонера з вимогою зобов’язати його взяти участь у загальних зборах. Вищий господарський суд України у цій справі дійшов таких висновків. Законодавство України визначає участь акціонера в загальних зборах господарського товариства як його право, а не обов’язок (ст. 10 Закону про госптовариства, ч. 1 ст. 88 ГКУ, ст. 116 ЦКУ). Оскільки суб’єкта не може бути примушено до реалізації своїх прав, поведінка акціонера, який не бере участь у загальних зборах товариства, є правомірною.Водночас практика ВГСУ щодо питання про можливість визнання неправомірним ухилення від участі в загальних зборах товариства, досить суперечлива. Так, уже в
постанові від 22.01.2009 р. № 2-1680/05 ВГСУ виходив з того, що у випадках, коли проведення загальних зборів є неможливим у зв’язку з відсутністю кворуму через систематичне нез’явлення учасника, якого належним чином було повідомлено про проведення загальних зборів у порядку, установленому законодавством та установчими документами, що підтверджується відповідними доказами, інший учасник (учасники) має право звернутися до суду з вимогою зобов’язати такого учасника взяти участь та зареєструватися на загальних зборах учасників.При цьому, як і в попередній постанові, ВГСУ вказав на те, що участь у загальних зборах є правом, а не обов’язком учасника, однак продовжив свою думку і визнав, що
невикористання свого права у випадках, коли воно призводить до значних негативних наслідків для інших осіб, може визнаватися зловживанням правом (згідно зі ст. 13 ЦКУ). Систематична неучасть у загальних зборах товариства — приклад такого зловживання, що дало ВГСУ підставу зобов’язати учасника припинити зловживання правом шляхом узяття участі в загальних зборах.Така неоднозначність у вирішенні питання про участь учасників товариства в його загальних зборах навіть змусила законодавця до
Закону про АТ уключити норму, згідно з якою статутом товариства може бути передбачено можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладається обов’язок брати участь у загальних зборах та передбачається відповідальність за його невиконання (абз. другий ч. 1 ст. 29). Аналогічний механізм вирішення цієї проблеми можуть вибрати для себе і ТОВ.
Виключення учасника з госптовариства
Постанова Вищого господарського суду України від 04.11.2008 р. № 2-819/06
Виключення учасника з господарського товариства віднесено до компетенції загальних зборів товариства
(на що ще раз звернув особливу увагу Пленум ВСУ в п. 29 постанови від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»), тому предметом розгляду судів стають не вимоги про виключення учасника з товариства, а позови виключених учасників про визнання недійсним такого рішення товариства.Стаття 64 Закону про госптовариства
передбачає можливість виключення з ТОВ учасника, який систематично не виконує або виконує неналежним чином обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, на підставі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють сукупно більше ніж 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. Із тексту цієї статті, як зазначив ВГСУ, прямо випливає, що вона передбачає форму реагування товариства на неправомірні дії учасників, тобто виключення учасника пов’язане не з вільним волевиявленням товариства, а наявністю певних обставин, що призводять до негативних наслідків для ТОВ.Слід зауважити, що вищі судові інстанції і раніше вказували на необхідність при розгляді цієї категорії справ установлення судами обставин, пов’язаних із виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінки, установити наявність негативних для товариства наслідків у зв’язку з діями (бездіяльністю) учасника та причинний зв’язок між такими діями та негативними наслідками для товариства (
п. 29 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13, п. 3.10 рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14). Вказівки досить абстрактні, що підвищує інтерес до рішень вищих судових інстанцій за конкретними спорами і відповідно з прикладами застосування таких абстрактних вказівок до конкретних ситуацій.У справі, що розглядається, рішення загальних зборів про виключення учасника з товариства було мотивоване тим, що «порушення ним статуту товариства та законодавства України призвело до завдання товариству моральної шкоди, щодо учасника було порушено кримінальну справу, що спричинило втрату довіри до нього з боку інших учасників товариства». Однак
суд визнав, що такі підстави, як порушення кримінальної справи та втрата довіри до учасника, не є достатніми для виключення його з товариства. У цілому практика ВГСУ свідчить, що товариство у випадку виключення учасника має не тільки виконати вимоги до порядку проведення загальних зборів учасників товариства, зокрема, належним чином повідомити учасника, питання про виключення якого розглядатиметься, про час, місце проведення та порядок денний загальних зборів, а й забезпечити себе достатніми доказами фактів невиконання учасником передбачених статутом обов’язків, зазначити в рішенні про виключення, які конкретно дії або бездіяльність перешкоджає досягненню цілей товариства (див., наприклад, постанову ВГСУ від 19.02.2009 р. № 6/193-Н).Окремо варто звернути увагу, що
за рішенням загальних зборів не може бути виключено акціонерів та вкладників командитних товариств (див. постанову ВГСУ від 23.04.2008 р. у справі № 2-8/15628-2006, рекомендації Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14). Мін’юст справедливо пояснює це тим, що роль особистої участі осіб у ТОВ порівняно, наприклад, з акціонерним товариством, істотніша (лист Мін’юсту від 29.03.2008 р. № 39-34-307).
Матеріал підготувала Олена Уварова, юрист
