Роль прокуратури під час проведення перевірок суб’єктів господарювання

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Серпень, 2009/№ 69
В обраному У обране
Друк
Стаття

Роль прокуратури під час проведення перевірок суб’єктів господарювання

 

Найбільшие занепокоєння серед усіх контролюючих органів у суб’єктів господарювання традиційно викликають саме органи прокуратури. І не безпідставно — наглядові повноваження прокуратури найбільш широкі. Про те, які це повноваження і чи може суб’єкт господарювання їм протистояти, ітиметься в цій статті.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Чи є в прокуратури повноваження на проведення перевірок?

Діяльність прокуратури України регламентована на найвищому законодавчому рівні — їй присвячено окремий розділ

Конституції України (розділ VII. Прокуратура) та спеціальний закон (Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. № 1789-XII).

Так, відповідно до

ст. 121 Конституції України до завдань прокуратури входить:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5)

нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Аналогічні функції прокуратури названо і у

ст. 5 Закону про прокуратуру, за винятком функції, зазначеної в п. 5 ст. 121 Конституції. Це пояснюється тим, що прийняття в 1996 році Конституції України мало знаменувати масштабну реформу прокуратури та позбавлення її функції загального нагляду, саме у межах якого саме прокурори і приходять із перевірками до суб’єктів господарювання. У п. 9 Перехідних положень Конституції тоді застерігалося, що ще деякий час прокуратора здійснюватиме загальний нагляд, а саме — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів стосовно контролю за додержанням законів*.

* До речі, висловлюється думка, що такий закон уже прийнято — Закон № 877. Таким аргументом можна спробувати скористатися, щоб аргументовано вказати представникам прокуратури на відсутність у них підстав для здійснення перевірок у межах загального нагляду. Проте вдатися до нього можна тільки за відсутності інших варіантів виходу із ситуації, оскільки аргумент надто слабкий. Річ у тім, що в п. 9 Перехідних положень Конституції йдеться про

закон, що регулює діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Закон № 877 має набагато вужчу сферу дії та регулює виключно відносини щодо здійснення нагляду у сфері господарської діяльності , а тому, відверто кажучи, законом, про який ідеться в п. 9 Перехідних положень Конституції, він вважатися не може.

Сьогодні ведуться спори про те, як співвідносяться

п. 5 ст. 121 і п. 9 Перехідних положень Конституції, зокрема, чи обмежило включення у 2004 році п. 5 до ст. 121 Конституції коло суб’єктів, щодо яких здійснюється загальний нагляд, тільки органами виконавчої влади та місцевого самоврядування чи все-таки до нього входять і суб’єкти господарювання.

Це запитання має принципове значення для суб’єктів господарювання, оскільки від відповіді на нього залежить,

чи можуть органи прокуратури здійснювати перевірку їх діяльності не в межах проведення заходів щодо розслідування кримінальної справи.

Думки з цього питання розходяться, і навіть судді Конституційного Суду України висловлюють протилежні позиції: від збереження за прокуратурою повноважень на здійснення загального нагляду в повному обсязі (див.

Окрема думка судді КСУ Бринцева В. Д. у справі про повноваження прокуратури відповідно до п. 9 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України від 10.09.2008 р. № 15-рп/2008) до обмеження функцій прокуратури виключно наглядом за додержанням законодавства органами виконавчої влади та місцевого самоврядування (див. Окрема думка судді КСУ Маркуш М. А. у тій самій справі від 10.09.2008 р. № 15-рп/2008).

Утім, як показує практика оскарження дій органів прокуратури в адміністративних судах, такі дебати поки що для них неактуальні: на цьому рівні

за прокуратурою визнається право на проведення перевірок суб’єктів господарювання у межах здійснення функції нагляду за додержанням законодавства (див., наприклад, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2009 р. № 10/49, Господарського суду Сумської області від 17.04.2008 р. № АС3/249-08).

Як тлумачить сама прокуратура надані їй на цей момент повноваження щодо здійснення загального нагляду за додержанням законодавства? Відповідь на це запитання наводиться в

наказі Генпрокуратури від 19.09.2005 р. № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів». Відповідно до нього органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів, перш за все в діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що Генпрокуратура орієнтує підпорядковані їй органи здійснювати нагляд

переважно за органами державної влади та місцевого самоврядування, але не унеможливлює проведення перевірок і суб’єктів господарювання. Така ситуація зберігатиметься до прийняття спеціального закону, про який ідеться в п. 9 Перехідних положень Конституції України. Причому, очевидно, у тексті цього закону буде зроблено посилання на вказаний пункт, щоб зняти питання про момент позбавлення прокуратури функцій загального нагляду. З цього ж моменту в прокуратури зникне право на проведення «наглядових» перевірок суб’єктів господарювання.

Крім так званих наглядових перевірок, органи прокуратури наділені також повноваженнями на здійснення перевірок у межах кримінально-процесуального законодавства.

Перейдемо до розгляду порядку проведення перевірок, що здійснюються органами прокуратури як у межах нагляду за додержанням законодавства, так і в межах розслідування кримінальних справ.

 

В якому порядку проводяться «наглядові» перевірки органами прокуратури?

Як ми з’ясували, умовно можна виділити два види перевірок, що проводяться органами прокуратури:

1) перевірки у межах здійснення функції нагляду за додержанням законодавства;

2) перевірки в межах розслідування кримінальної справи.

Порядок проведення двох названих видів перевірок істотно відрізняється.

Почнемо з

порядку проведення так званих «наглядових» перевірок.

Відразу ж скажемо про те, що дія

Закону № 877 і Указу про дерегулювання на органи прокуратури і перевірки, що проводяться ними, не поширюється. Відповідно, до таких перевірок не пред’являються вимоги щодо необхідності попереднього направлення повідомлення про планову перевірку, тривалість та підстави проведення перевірок тощо. Більш того, щодо прокурорських перевірок у принципі не можна говорити про плановість, оскільки вони можуть здійснюватися виключно як реакція на виявлені (заявлені) факти порушення законодавства.

Відповідно, до

ч. 2 ст. 19 Закону про прокуратуру перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності підстав — також з власної ініціативи прокурора. При цьому прокуратура не повинна підміняти органи відомчого управління та контролю і втручатися у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Наведену норму конкретизовано в

наказі Генпрокуратури від 19.09.2005 р. № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів», у п. 6 якого зазначено, що перевірки органи прокуратури повинні проводити за заявами та іншими повідомленнями, у тому числі у засобах масової інформації, про порушення законів, матеріалами контролюючих або правоохоронних органів, а також з власної ініціативи за наявності даних про порушення закону, зокрема за результатами вивчення статистичних та оперативних даних, аналітичних досліджень, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ. Крім того, у наказі також підкреслюється необхідність виключити з практики роботи органів прокуратури випадки підміни діяльності контролюючих органів.

Як бачимо, підставою для проведення перевірки органами прокуратури в будь-якому разі має бути інформація про порушення закону, навіть якщо перевірка проводиться з власної ініціативи прокурора. Проте на практиці поширені випадки, коли як підставу для перевірки органи прокуратури називають план роботи або завдання прокуратури вищого рівня. У цьому разі прокурора можна не допустити до перевірки, пославшись на відсутність підстав для її проведення.

Під час здійснення «наглядових» перевірок

прокурор має право (ст. 20 Закону про прокуратуру):

1)

безперешкодно за посвідченням, що підтверджує посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено.

Проте це повноваження прокурора не включає можливість входити або вимагати допуску до житла фізичних осіб, чим, до речі, користуються фізособи-підприємці, а також суб’єкти господарювання, що реєструють господарське товариство за місцем проживання одного із засновників. Увійти до такого приміщення прокурор може виключно за рішенням суду;

мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію.

На практиці фразою «

необхідних для проведення перевірки» часто користуються суб’єкти господарювання як підставою для відмови виконати вимогу органу прокуратури про надання певного переліку документів, якщо в такій вимозі не наведено обґрунтування необхідності саме цих документів для перевірки або якщо, на думку суб’єкта господарювання, якісь документи із заявленого переліку не стосуються предмета перевірки.

На жаль, дати загальні рекомендації, як діяти в разі отримання подібних вимог прокурора, неможливо. Як справедливо вказують суди, «перелік документів, які можуть вимагати органи прокуратури у кожному конкретному випадку, не визначений законодавством і не може бути визначений, оскільки такий перелік зумовлений обставинами, які досліджуються у кожному конкретному випадку» (

постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2009 р.); але, наприклад, вимагати фінансову і податкову звітність, на думку судів, прокурор не може, оскільки такі документи не стосуються предмета прокурорського нагляду (див. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2009 р. у справі № 2-а-7765/08/047);

— письмово

вимагати надання в прокуратуру для перевірки зазначені документи і матеріали, видачу необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою.

Водночас у межах «наглядової» перевірки

у прокурора немає повноважень на примусову виїмку документів. Це означає, що в разі відмови суб’єкта господарювання надати необхідні документи прокурор може зобов’язати його зробити це тільки в судовому порядку;

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

Такі вимоги представники органів прокуратури завжди супроводжують посиланням на

ст. 8 Закону про прокуратуру, згідно з якою вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. При цьому копії документів, необхідні для здійснення прокурорського нагляду або розслідування, видаються на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно.

 

Чи може вимога прокуратури бути підставою для проведення перевірки іншим контролюючим органом?

Почнемо з того, що самі контролюючі органи демонструють повну готовність проводити перевірки на вимогу прокуратури. Так, наприклад, у

листі Держінспекції з контролю за використанням і охороною земель від 11.08.2006 р. № 6-8-1328/804 на підставі ст. 8 Закону про прокуратуру, зміст якої наведено вище, зроблено висновок щодо обов’язковості вимог прокурора про проведення перевірки.

Проте такий висновок потребує додаткового аналізу.

Приписи

ст. 8 Закону про прокуратуру не мають самостійного значення — вони покликані забезпечити реалізацію повноважень прокурора, що названі в інших статтях Закону. Це підтверджує і практика розгляду судами спорів за участю прокуратури (ухвала Дніпропетровського апеляційного суду від 29.01.2009 р. у справі № 2а-216/07).

Представники прокуратури для обґрунтування своїх повноважень на пред’явлення вимог про проведення перевірок контролюючими органами посилаються на

п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону про прокуратуру. Відповідно до нього під час здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності.

Проте лише цього, на наш погляд, недостатньо. Необхідно також зважати на вимоги законодавчих актів, що регламентують діяльність самих контролюючих органів, від яких прокурор вимагає проведення перевірки.

Так, якщо на такий орган поширюється дія

Закону № 877, слід ураховувати вимоги ст. 6 Закону, в якій закріплено перелік підстав для проведення позапланових перевірок. Серед них вимога прокурора про проведення перевірки не згадується. Водночас ч. 2 ст. 6 Закону № 877 допускає проведення позапланових перевірок з інших підстав, крім тих, що прямо зазначені в ч. 1 цієї статті, якщо вони передбачені на рівні закону або міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого дана Верховною Радою України. Суди визнають правомірність таких перевірок, проте за умови дотримання всіх інших вимог законодавства, зокрема Закону № 877 (постанова Окружного адміністративного суду АРК від 03.06.2009 р. у справі № 2а-3904/08/8).

Хочемо також згадати ще про одну можливу форму взаємодії прокуратури з іншими контролюючими органами: прокурор

може залучати представників таких органів до «наглядових» перевірок, які він проводить. Таке повноваження йому надане п. 3 ст. 20 Закону про прокуратуру. І не секрет, що контролюючі органи жваво відгукуються на такі пропозиції (див. лист Держінспекції з контролю за використанням і охороною земель від 25.05.2006 р. № 6-8-794/428).

 

Якими можуть бути наслідки прокурорської перевірки?

У випадку якщо під час перевірки, що здійснюється в межах нагляду за додержанням законодавства, будуть виявлені порушення закону,

прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право (ч. 2 ст. 20 Закону про прокуратуру):

1) внести протест на акт керівника (колегіального органу) підприємства, установи, організації;

2) порушити у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення;

3) видати припис про усунення очевидних порушень закону; припис підлягає негайному виконанню, про результати чого необхідно повідомити прокурора. Орган або посадова особа можуть оскаржити припис прокуророві вищого рівня, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом 10 днів, або звернутися з адміністративним позовом до суду;

4) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, які їм сприяли; на усунення таких порушень надається термін, що не перевищує одного місяця; про здійснення заходів, направлених на виконання подання прокурора, також необхідно проінформувати останнього;

5) звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Загальні вимоги до документів прокурорського реагування встановлено

ст. 25 Закону про прокуратуру. Зокрема, у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково зазначається, яким суб’єктом і яке положення закону було порушено, у чому полягає порушення, та які заходи і в який строк посадові особи мають ужити для усунення допущених порушень.

Невиконання вимог прокурора може призвести до застосування до посадових осіб суб’єкта господарювання штрафів, передбачених

КпАП:

— за

ч. 2 ст. 1856 КпАП за залишення посадовою особою без розгляду протесту, розпорядження або подання прокурора, а також надання несвоєчасної відповіді на них — штраф від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 136 грн.);

— за

ст. 1858 КпАП за ухилення від прибуття за викликом у прокуратури — штраф для громадян від 3 до 8 нмдг (від 51 до 136 грн.), для посадових осіб — від 5 до 10 нмдг (від 85 до 170 грн.);

— за

ст. 1854 КпАП за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання (тобто в разі, якщо кримінальну справу вже порушено) — штраф від 3 до 8 нмдг (від 51 до 136 грн.).

Тепер перейдемо до розгляду порядку здійснення прокурорських перевірок уже в межах кримінально-процесуального законодавства, тобто коли у прокурора на руках є інформація про вчинений або підготовлюваний злочин.

 

Якими повноваженнями наділені органи прокуратури в ході перевірок у межах кримінально-процесуального законодавства?

Перевірки, що проводяться в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, здійснюються з додержанням вимог

ст. 97 КПК. Підставою для такої перевірки є заява або повідомлення про вчинений або підготовлюваний злочин. По кожній такій заяві (повідомленню) прокурор зобов’язаний протягом 3-денного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Проте з цього правила зроблено виняток для тих випадків, коли є

необхідність перевірити заяву (повідомлення) і без здійснення такої перевірки неможливо встановити, чи є підстави для порушення кримінальної справи. Така перевірка може здійснюватися в строк не більше 10 днів з дня отримання заяви (повідомлення) і лише шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або шляхом витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). При цьому, як підкреслюють суди, КПК не конкретизує, коли можна вважати, що така необхідність виникла. Це дає суду підстави вважати, що 10-денний строк для проведення перевірки надається, ураховуючи істотні обсяги обставин і фактів, що підлягають перевірці (ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.04.2009 р. у справі № 2а-7533/08/0570).

Перевірка заяви (повідомлення) про злочин може також здійснюватися шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

При проведенні перевірок у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством

, слідчі прокуратури наділені набагато більшими повноваженнями щодо суб’єктів господарювання порівняно з «наглядовими» прокурорськими перевірками. Тут можливі три варіанти:

I —

перевірка інформації про злочин здійснюється без порушення оперативно-розшукової справи (далі — ОРС). У цьому випадку повноваження співробітників прокуратури обмежені можливістю вимагати пояснення у громадян і посадових осіб, а також витребувати документи;

II —

перевірка здійснюється з порушенням ОРС. Органи прокуратури самостійно не здійснюють оперативно-розшукові заходи, проте вони можуть давати вказівки на їх здійснення уповноваженим на їх проведення оперативним підрозділам (зокрема, УБЕЗ, УБОЗ, статтю про роботу яких див. на с. 13, податкової міліції);

III —

перевірка здійснюється в межах порушеної кримінальної справи. Під час перевірки, що проводиться в межах розслідування кримінальної справи, слідчий прокуратури за умови пред’явлення ним постанови про порушення кримінальної справи може:

викликати у встановленому КПК порядку осіб як свідків і потерпілих для допиту або як експертів для надання висновків;

вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть установити необхідні в справі фактичні дані;

— вимагати проведення ревізій, надання банками інформації, що містить банківську таємницю, стосовно юридичних і фізичних осіб;

здійснювати виїмку та обшук (ст. 177 КПК). Процедурі виїмки та обшуку присвячено главу 16 КПК.

Перед виїмкою документів слідчий прокуратури повинен пред’явити

мотивовану постанову про проведення виїмки (в оригіналі). Якщо ж вилучаються документи, що становлять державну і банківську таємницю, то виїмка здійснюється на підставі відповідного рішення суду.

У постанові про проведення виїмки мають бути зазначені:

— місце і час її складання;

— посада і прізвище особи, яка виносить постанову;

— номер кримінальної справи, за якою проводиться виїмка;

— обґрунтування прийнятого рішення про проведення виїмки і посилання на статтю

КПК.

За дорученням слідчого виїмка може проводитися органами дізнання, зазначеними в

ст. 101 КПК (міліцією, податковою міліцією тощо). У цьому разі в постанові про проведення виїмки мають бути зазначені прізвища і посади таких осіб.

Якщо постанову оформлено з порушенням зазначених вище вимог, то у підприємства є всі підстави відмовити правоохоронним органам у виїмці документів. Відмову найкраще оформити письмово на ім’я слідчого, який підписав постанову (його прізвище зазначене в постанові про проведення виїмки). Якщо в постанові все вказано правильно, то в ній необхідно розписатися (підпис означає, що з текстом постанови ви ознайомлені). Після цього починається виїмка.

Під час проведення виїмки:

— слідчий може заборонити особам, які перебувають у приміщенні, виходити з приміщення і спілкуватися один з одним;

— мають бути присутніми не менше двох понятих і представник підприємства;

— усі документи й предмети, що підлягають вилученню, слідчий повинен пред’явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити їх у протоколі виїмки або в описі, що додається до нього.

Під час виїмки можуть бути вилучені лише ті предмети й документи, які безпосередньо стосуються кримінальної справи, що розслідується

(ст. 178 і 186 КПК).

Результат виїмки відображається в протоколі. Він складається слідчим у двох примірниках з додержанням правил

ст. 85 КПК. Так, у протоколі виїмки зазначаються:

— підстави для виїмки;

— приміщення або інше місце, в якому було проведено виїмку;

— особа, в якої проведено виїмку;

— дії слідчого і результати виїмки.

Також у протоколі або в описі, що додається до нього, мають бути перелічені всі вилучені документи із зазначенням їх найменування, кількості та індивідуальних ознак.

До протоколу виїмки заносяться всі заяви та зауваження присутніх під час виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого.

Обшук проводиться за постановою слідчого із санкції прокурора або його заступника, за винятком тих випадків, коли з обшуком приходять до житла фізичної особи. Водночас маємо попередити, що

КПК допускає проведення обшуку і без санкції прокурора у так званих невідкладних випадках. У такій ситуації прокурора про проведений обшук та його результати має бути повідомлено протягом доби. Що стосується обшуку житла, то він може проводитися тільки за постановою суду.

Обшук і виїмка можуть проводитися тільки вдень за винятком знов-таки невідкладних випадків (

ст. 180 КПК), поняття яких КПК не розкриває, і тільки у присутності двох понятих та представника суб’єкта господарювання, що займає приміщення (ст. 181 КПК).

При проведенні обшуку слідчий має право відкривати замкнені приміщення і сховища, якщо представник підприємства відмовиться їх відкрити;

накладати арешт на кореспонденцію і знімати інформацію з каналів зв’язку. Відповідно до ст. 186 КПК арешт на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Як зазначається в

постанові Пленуму ВСУ від 28.03.2008 р. № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передавалася цим каналом зв’язку. Така інформація може включати дані як про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку. Контроль за листуванням, телеграфною та іншою кореспонденцією полягає в огляді поштових відправлень, їх копіюванні. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, часу і тривалості розмов.

Проте при цьому

КПК передбачає досить складний механізм застосування цієї міри. Слідчий за погодженням із прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем проведення розслідування про накладення арешту на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку. Голова суду або його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, у разі необхідності вислуховує слідчого, дізнається думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку чи про відмову в цьому. У постанові про накладення арешту на кореспонденцію мають бути зазначені кримінальна справа і підстави, за якими буде застосовано цю міру, прізвище, ім’я, по батькові особи, чия кореспонденція затримуватиметься, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого він зберігатиметься, назва установи зв’язку, на яку покладається обов’язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.

Це основні вимоги, які пред’являє законодавство до порядку проведення перевірок органами прокуратури і про які не зайвим буде знати абсолютно всім суб’єктам господарювання.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд