Облік платників окремих податків: коментар до Методрекомендацій

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Лютий, 2009/№ 16
В обраному У обране
Друк
Стаття

Облік платників окремих податків: коментар до Методрекомендацій

 

Багато податків хороших і різних є у вітчизняному законодавстві. Кожний з них має свої особливості адміністрування, які не в останню чергу залежать від місцезнаходження самих платників, а також від місця виникнення об’єкта оподаткування. Зрозуміло, що в такій ситуації однією «рідною» ДПІ не обійтися, тому платнику необхідно знати щодо кожного податку, в якій ДПІ і за яким принципом він повинен ще «засвітиться» як платник. Саме про це й ідеться в Методрекомендаціях, що коментуються.

Анатолій БОБРО, Тетяна ОНИЩЕНКО, Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, Наталія ЯНОВСЬКА, економісти-аналітики Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

ЦКУ

— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ГКУ

— Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Кодекс про надра

— Кодекс України про надра від 27.07.94 р. № 132/94-ВР.

Закон № 889

— Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-IV.

Закон про ПДВ

— Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

Закон про ФСП

— Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 р. № 320-XIV.

Положення № 658

— Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, затвердженого постановою КМУ від 23.04.99 р. № 658.

Інструкція № 105/309

— Інструкція про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затверджена наказом Комітету України з питань геології та використання надр, ДПА України від 23.06.99 р. № 105/309.

Методрекомендації

— Методичні рекомендації щодо повноти охоплення обліком платників окремих видів податків, затверджені наказом ДПАУ від 19.12.2008 р. № 784.

Порядок № 80

— Порядок обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затверджений наказом ДПАУ від 19.02.98 р. № 80.

Порядок № 110

— Порядок взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків, затверджений наказом ДПАУ від 28.02.2007 р. № 110.

Податкове роз’яснення № 232

— Податкове роз’яснення щодо порядку сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету, затверджене наказом ДПАУ від 22.04.2004 р. № 232.

 

Загальні положення

Перш ніж перейти до «поіменного» розбору в розрізі кожного податку необхідно дещо зазначити про ідентифікацію того чи іншого суб’єкта або його підрозділу як платника податку. Розглядатимемо у цьому матеріалі юридичних осіб та їх підрозділи.

Спершу нагадаємо, що

ГКУ (ст. 64) розділяє поняття «відокремлений підрозділ» та «структурний підрозділ» незважаючи на те, що обидва діють згідно з положеннями, затвердженими головним підприємством, та наділені ним же відповідним майном. Докладний аналіз відмінностей не наводитимемо, це не є метою статті, нагадаємо лише основні з них.

До

відокремлених належать філії, представництва, відомості про які внесено до Єдиного державного реєстру (далі — ЄДР) і керівник яких діє на підставі виданої йому довіреності (ст.95 ЦКУ). Відокремленому підрозділу присвоюється код ЄДРПОУ.

До

структурних належать виробничі або апаратні управлінські структурні підрозділи — виробництва, цехи, відділення, ділянки, бюро, лабораторії, управління, відділи, служби тощо, які не внесено до ЄДР і керівники яких діють без довіреності, тобто їх у звичайному порядку призначено на посаду згідно зі штатним розписом.

Як справедливо зазначив Держкомпідприємництва у своєму

листі від 19.07.2007 р. № 5292, структурний підрозділ — це ланка у виробничому процесі, функції якої відрізняються від функцій інших ланок, і через це воно входить до цілого як організаційно відокремлена від інших підрозділів частина підприємства.

Яким бути магазину, кіоску, палатці, представництву — відокремленим чи структурним — вирішує головне підприємство самостійно.

Щодо ДПІ, то для неї існують

дві категорії платників: це саме підприємство (з підрозділами чи без) та відокремлений підрозділ з кодом ЄДРПОУ. На підрозділи без коду ЄДРПОУ податкові органи не реагують. Це матимемо на увазі при подальшому розгляді обліку платників податків.

Кожний із згаданих вище платників залежно від того чи іншого виду податків повинен перебувати на обліку в тій ДПІ, яка контролює сплату податку залежно від прив’язки об’єкта оподаткування або до місця реєстрації платника, або до місця розташування (виникнення) такого об’єкта.

 

Податок з доходів фізичних осіб

Закон № 889

для цілей нарахування та сплати податку розрізняє відокремлені підрозділи юридичних осіб, яким у встановленому порядку надано повноваження з нарахування та сплати податку до бюджету (уповноважені підрозділи), та відокремлені підрозділи, не наділені такими повноваженнями (неуповноважені підрозділи).

Щодо

уповноваженого відокремленого підрозділу підприємства (з кодом ЄДРПОУ), то з ним усе зрозуміло:

— саме такий уповноважений відокремлений підрозділ за своїм місцезнаходженням реєструється як платник податку з доходів фізичних осіб;

— він же сплачує податок з доходів із зарплати працівників такого підрозділу;

— він же подає Податковий розрахунок за формою № 1ДФ за своїм місцезнаходженням.

Якщо в підприємства є

структурний підрозділ (що не має коду ЄДРПОУ) з іншим місцезнаходженням, ніж головне підприємство, то головне підприємство :

— зобов’язане зареєструватися за місцезнаходженням структурного підрозділу;

— сплачує податок з доходів із зарплати працівників такого підрозділу за місцезнаходженням структурного підрозділу;

— за своїм місцезнаходженням подає Податковий розрахунок за формою № 1ДФ у вигляді окремої порції на працівників такого підрозділу.

Питання може виникнути щодо

неуповноваженого відокремленого підрозділу підприємства.

У

Податковому роз’ясненні № 232 зазначено:

— філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, наділені повноваженнями нарахування та сплати податку з доходів, або

відокремлені підрозділи, уключені до ЄДРПОУ, має бути взято на облік до органів податкової служби за своїм місцезнаходженням;

— замість структурних підрозділів, не включених до ЄДРПОУ і не наділених повноваженнями нарахування та сплати податку з доходів, на обліку в органах податкової служби за місцезнаходженням таких структурних одиниць, як платники окремого податку (податку з доходів фізичних осіб), повинні перебувати господарські організації.

Таким чином виходить, що необхідність реєстрації платником окремого податку залежить від того, включено відокремлений підрозділ до ЄДРПОУ чи ні. Але, як відомо, філія згідно з чинним законодавством включається до ЄДРПОУ. На цій підставі можна було говорити, що зареєструватися за своїм місцезнаходженням як платник податку з доходів фізичних осіб зобов’язана сама неуповноважена філія, а не її головне підприємство.

У свою чергу згідно з

п. 5.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПАУ від 29.09.2003 р. № 451, якщо юридична особа має філію чи інший відокремлений підрозділ, що має окремий ідентифікаційний код ЄДРПОУ та інше місцезнаходження, не таке, як головне підприємство, то податковий розрахунок на працівників філії повинна подавати філія. У разі відсутності у філії коду ЄДРПОУ податковий розрахунок у вигляді окремої порції за філію до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням подає головне підприємство.

Отже, необхідність подання Податкового розрахунку за формою № 1ДФ за працівників відокремленого підрозділу за місцезнаходженням відокремленого підрозділу визначено залежно від наявності в останнього коду ЄДРПОУ.

У

Методекомендаціях, що коментуються, визначено: якщо в підприємства є неуповноважена філія, то реєструватися платником податку з доходів фізичних осіб за місцезнаходженням цієї філії зобов’язане головне підприємства (див. абз. 3 п. 2.1 Методрекомендацій). Також визначено, що в разі, якщо філія не є уповноваженим підрозділом, податковий розрахунок за формою № 1ДФ у вигляді окремої порції за філію подає головне підприємство за своїм місцезнаходженням.

Можливо, що необхідність вирішення цього питання в

Методрекомендаціях викликано неузгодженістю позицій податківців на місцях, адже, як показує практика, порядок реєстрації головного підприємства та неуповноважених відокремлених підрозділів у різних податкових інспекціях вирішувався по-різному.

До речі, позиція, викладена в

Методрекомендаціях, більше відповідає положенням Закону № 889.

 

Плата за патент

Судячи з положень

п. 2.2 Методрекомендацій, що стосуються плати за патент:

суб’єктом обліку є або головне підприємство, або відокремлений підрозділ з ЄДРПОУ;

місцем обліку є ДПС, на території якої розташована торговельна точка (а в разі виїзної торгівлі — місце реєстрації суб’єкта обліку: або головного, або відокремленого);

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється просто: на підставі заяви на придбання торгового патенту. Причому варте уваги: податківці в консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 20 роз’яснювали, що заяву на придбання патенту може бути подано виключно юридичною особою (а не підрозділом, незалежно від наявності в нього коду ЄДРПОУ).

Виходить, що заяву до ДПІ за місцем торговельної точки може подати лише юрособа, а бути на обліку як платник і відповідно перераховувати плату за патент може як юрособа, так і підрозділ з ЄДРПОУ.

Інакше кажучи, якщо магазин має код ЄДРПОУ, то він перебуватиме на обліку в ДПІ за місцем здійснення торгівлі на підставі заяви, поданої головним підприємством. Мабуть, при поданні заяви слід уточнити, що платити за патент буде саме підрозділ (магазин).

Якщо магазин не має коду ЄДРПОУ, то перебувати на обліку в ДПІ за місцем його розташування буде юридична особа, незважаючи на те що місце його реєстрації (юрособи) в іншому районі. Тобто магазин без ЄДРПОУ не може стояти на обліку як платник плати за патент.

 

Місцеві податки і збори

Переходимо до

п. 2.3 Методрекомендацій, присвяченому місцевим податкам і зборам:

суб’єктом обліку є особа, уповноважена сплачувати ці збори з урахуванням вимог рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів. Із контексту випливає, що до суб’єктів обліку належать або головне підприємство, або відокремлений підрозділ з ЄДРПОУ;

місце обліку (орган ДПС) знову-таки залежить від місцевих положень.

Наведемо декілька прикладів. Так, на думку ДПАУ, викладену в

листі від 08.11.2007 р. № 22729/7/22-3017, при сплаті податку з реклами необхідно враховувати вимоги рішень органів місцевого самоврядування про встановлення зазначеного податку на відповідних територіях, де здійснюють господарську діяльність платники податку, які повинні сплачувати його в установлених цим рішенням строки до місцевих бюджетів. Отже, податок на рекламу необхідно сплачувати до місцевого бюджету за місцем провадження діяльності — місцем надання рекламних послуг. Отже, підприємство, що надає рекламні послуги на території іншої адміністративно-територіальної одиниці (не за місцем реєстрації), зобов’язане стати на облік до органу податкової служби за місцем надання рекламних послуг, подавати до нього звітність та сплачувати податок з реклами до відповідного місцевого бюджету.

Інший приклад

щодо комунального податку. Річ у тім, що органи місцевого самоврядування у своїх положеннях про комунальний податок для збільшення прибуткової частини своїх бюджетів, як правило, передбачають, що відокремлені підрозділи, розташовані на їх території, є платниками комунального податку. Податківці підтримують таку позицію місцевих органів влади. На їх думку, комунальний податок за працівників відокремленого структурного підрозділу, який не складає окремий баланс та не має поточного рахунка в банку, до місцевого бюджету територіальної громади за місцем його розташування має сплачувати головне підприємство — юридична особа (див. листи ДПАУ від 13.10.2006 р. № 19126/7/15-0617 та від 13.10.2006 р. № 11600/6/15-0616 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 80). Отже, якщо це передбачено положенням про комунальний податок, прийнятим органом місцевого самоврядування за місцем розташування відокремленого безбалансового підрозділу, головне підприємство повинне зареєструватися (стати на облік) в органі державної податкової служби за місцем знаходження такого підрозділу як платник окремого виду податку (комунального податку), подавати до такого податкового органу податковий розрахунок комунального податку, складений з урахуванням середньооблікової кількості штатних працівників такого підрозділу, та сплачувати комунальний податок до відповідного місцевого бюджету;

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється за фактом подання платником податкового розрахунку. Якщо йдеться про підрозділ з ЄДРПОУ, якому головне підприємство делегувало повноваження з подання податкових розрахунків та сплати місцевих податків, зборів, то саме підрозділ береться на облік до ДПІ відповідної територіальної громади. При цьому головне підприємство письмово повідомляє про делегування таких повноважень свою ДПІ та ДПІ підрозділу. У цьому випадку головне підприємство не береться на облік як платник місцевих податків і зборів.

 

Транспортний податок

Податку з власників транспортних засобів

увагу приділено в п. 2.4 Методрекомендацій:

суб’єктом обліку може бути або головне підприємство, або його підрозділ з кодом ЄДРПОУ;

місце обліку (орган ДПС) визначається за місцем реєстрації транспортних засобів;

порядок узяття на облік у ДПС здійснюється за фактом подання платником податкового розрахунку. Якщо головне підприємство бажає, щоб підрозділ (філія) з кодом ЄДРПОУ сам сплачував податок з машин, що перебувають у його віданні, то про це рішення необхідно повідомити орган ДПС за місцем реєстрації головного підприємства та орган ДПС за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. Тоді на обліку в органі ДПС за місцем реєстрації авто перебуватиме підрозділ (філія), а головне підприємство податківці на облік не братимуть.

 

Плата за землю

При всій проблемності питань, що стосуються сплати земельного податку та орендної плати за землі державної та комунальної власності (докладному їх розгляду було присвячено статті «Земельний податок-2009: усе про нього» та «Звітність з оренди земельних ділянок державної та комунальної власності» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 8), проблем з обліком платників, які визнають себе такими

на підставі належним чином оформлених правовстановлюючих документів на землю , давно вже немає.

Тому слідом за розробниками

Методрекомендацій, що коментуються, повторимо головне (див. п. 3.1):

— суб’єктами плати за землю можуть бути

лише юридичні особи та фізичні особи — підприємці (про звичайних громадян не говоритимемо, оскільки вони сплачують земельний податок дещо інакше). Це знімає всі запитання до філій, відділень та інших відокремлених підрозділів юросіб зі сплати, подання звітності та додаткової їх реєстрації щодо плати за землю;

якщо за суб’єктом господарювання значаться у власності або користуванні земельні ділянки в декількох адміністративно-територіальних одиницях, то в кожному з органів ДПС, що обслуговують такі одиниці, такий суб’єкт повинен перебувати на обліку як платник плати за землю. Про це, до речі, зазначається й у п. 9.2 Порядку № 80.

 

Ресурсні та рентні збори (платежі)

Незважаючи на логічне об’єднання в одному підзаголовку безлічі однорідних за своєю суттю зборів (платежів), що справляються за використання в господарській діяльності тих чи інших природних ресурсів (водних, лісових, радіочастотного, надр) та навколишнього природного середовища в цілому, проте порядок сплати та подання звітності щодо таких зборів (платежів) єдиній логіці не підкоряється.

Це, між іншим, простежується і в самих

Методрекомендаціях. Так, у зазначеному документі про збір за спецводокористування йдеться в розділі 2 (і тому є пояснення, про яке скажемо далі), про збір за забруднення — у розділі 4 (що інакше, ніж помилкою, не назвеш), а про решту — у розділі 3 (це цілком розумно, за винятком, можливо, геологорозвідувального збору). Розглянемо далі окремі нюанси обліку платників цих зборів (платежів).

Збір за спеціальне водокористування

. Особливість справляння цього збору полягає в тому, що згідно зі ст. 30 Водного кодексу України від 06.06.95 р. № 213/95-ВР його платниками разом із підприємствами — юридичними особами можуть бути також їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи. І хоча в самому Кодексі додаткових уточнень немає, але з аналізу відповідної міжвідомчої Інструкції, що регламентує порядок сплати та справляння спецводозбору, можна зробити висновок: у цьому випадку маються на увазі філії, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності та складають відокремлений баланс.

Саме тому в

Методрекомендаціях, що коментуються, про водозбір ідеться в розділі, де зібрано всі інші податки і збори (обов’язкові платежі), порядок адміністрування яких передбачає можливість реєстрації відокремлених підрозділів юридичних осіб самостійними платниками за місцезнаходженням таких підрозділів та об’єктів.

За філії, що не відповідають переліченим вище критеріям, водозбір вноситься підприємством-водокористувачем за місцезнаходженням цих філій. У цьому випадку вже головне підприємство має додатково зареєструватися платником окремих видів податків у місцевому органі ДПС, де розташовуються такі філії. Туди ж слід подавати і звітність з водозбору.

До викладеного додамо, що можлива ще й така ситуація, коли відокремлені підрозділи споживають воду на території, яка не є місцем їх податкової реєстрації. Згідно з роз’ясненням податківців, викладеним у

п. 2 листа ДПАУ від 22.01.2008 р. № 613/5/15-0816, у кожному конкретному випадку для цілей обкладення збором за спецводокористування необхідно визначитися зі статусом відокремленого підрозділу, а також розібратися, з якою метою ним використовувалася вода, після чого діяти за наведеною схемою. За відповідями на решту запитань, що стосуються спецводозбору, пропонуємо звернутися до статті на цю тему, опублікованої в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 32.

Щодо

збору за спеціальне використання лісових ресурсів (п. 3.2 Методрекомендацій), плати за користування радіочастотним ресурсом України (п. 3.5), рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат (п. 3.6) і платежів за користування надрами для видобування корисних копалин (п. 3.7), то всі вони справедливо потрапили до розділу 3 документа, що коментується, де перелічено податки і збори, за якими профільне законодавство не передбачає можливості самостійної реєстрації їх платниками відокремлених підрозділів юридичних осіб.

Порядок обліку платників за кожним із зазначених зборів (платежів) досить очевидний із тексту відповідних пунктів

Методрекомендацій і додаткового пояснення, на наш погляд, не потребує. Читачам, які хочуть більше дізнатися про деякі з цих зборів (платежів), пропонуємо вивчити статті «Збір за користування радіочастотним ресурсом» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 48), «Заповнюємо розрахунок зобов’язань з платежів за користування надрами для видобування корисних копалин» (там же, 2008, № 35—36), а також «Плата за користування надрами та збір за геологорозвідувальні роботи» (там же, 2006, № 41).

Окремо прокоментуємо лише

п. 3.8 Методрекомендацій, де йдеться про збір за геологорозвідку, оскільки там не все так гладко, як може здатися на перший погляд.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету

. Геологічний збір також уключено до розділу 3 Методрекомендацій, однак, як нам здається, йому було б доцільніше знаходитися в розділі 2, і от чому.

Відповідно до

ст. 13 Кодексу про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. За наявності у складі юросіб — надрокористувачів структурних підрозділів (шахт, копалень, кар’єрів, цехів тощо), які здійснюють видобування корисних копалин, платниками збору за геологорозвідку в будь-якому разі будуть такі юрособи. При цьому розрахунки збору подаються підприємствами — надрокористувачами, до складу яких входять такі підрозділи, за місцем власної податкової реєстрації. Цей момент спеціально підкреслювався в п. 1 листа ДПАУ від 23.03.2006 р. № 2699/6/15-0816 («Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 41).

Водночас

п. 6.4 Інструкції № 105/309 установлено, що за рішенням нафтогазовидобувного підприємства (зверніть увагу: тільки цій категорії надрокористувачів надано право вибору) розрахунок збору можуть подавати до органів державної податкової служби безпосередньо його філії , які мають поточні рахунки, за місцем податкової реєстрації таких філій. І найімовірніше, якщо згадується про поточні рахунки філій, то їм самим необхідно буде і сплачувати такий збір. Більше того, подання розрахунку збору філією нафтогазовидобувного підприємства призведе до того, що саме філія повинна вважатися платником окремих видів податків (у цьому випадку — геологічного збору) за місцем своєї податкової реєстрації.

Як бачимо, у

п. 3.8 Методрекомендацій закладено певне протиріччя щодо можливості/неможливості реєстрації платниками геологорозвідувального збору філій нафтогазовидобувних підприємств, оскільки на практиці така реєстрація мала місце до цього і здійснюватиметься в майбутньому. Адже в тому ж п. 3.8 зазначено, що підставою для зарахування тієї чи іншої особи до категорії платників окремих видів податків як платника збору за виконані геологорозвідувальні роботи є наданий такою особою розрахунок цього збору. Отже, подавши такий розрахунок (за наявності відповідного рішення головного підприємства, як того вимагає Інструкція № 105/309), філія автоматично стає платником геологорозвідувального збору у ДПІ, де її зареєстровано.

Чекатимемо, поки зазначене протиріччя не зникне в одній із наступних редакцій документа, що коментується. А от протиріччя, що стосується екозбору (див.

п. 4.5 Методрекомендацій), є очевиднішим і потребує негайного усунення. Про це далі.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища

. У розділі 4 Методрекомендацій зібрано податки і збори (обов’язкові платежі), платники яких не зараховуються до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів та об’єктів. Така класифікація щодо збору за забруднення викликає, щонайменше, подив хоча б тому, що п. 9.2 Порядку № 80 прямо передбачено зарахування платника податків органами ДПС до зазначеної категорії за місцезнаходженням джерел забруднення навколишнього природного середовища , розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж сам платник. Виходить, що Методрекомендації, які коментуються, у цій частині суперечать нормативному документу (Порядку № 80), норми якого вони покликані уточнювати та деталізувати.

І вже тим більше важко пояснити такий підхід

Методрекомендацій до платників екозбору у світлі нещодавно прийнятої постанови КМУ від 03.12.2008 р. № 1050 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 100). У редакційному коментарі до нього підкреслювалося, що зазначеною постановою у 2009 році вводиться новий, відмінний від колишнього, порядок подання звітності та сплати екозбору, а саме:

1)

за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення — у разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення та скидів;

2)

за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць або об’єктів — у разі розміщення відходів;

3)

за місцем перебування платника збору на податковому обліку — у разі здійснення викидів пересувними джерелами забруднення.

Очевидно, що виконання платниками вимог, наведених за номерами 1) і 2), у деяких випадках призведе до необхідності додаткової реєстрації таких платників не за місцем своєї основної податкової реєстрації, а за місцезнаходженням їх стаціонарних джерел забруднення, джерел скидів у водні об’єкти або місць та об’єктів, відведених для розміщення відходів. А виконувати зазначені вимоги платникам екозбору треба буде зовсім скоро, що може спричинити плутанину на місцях, якщо

п. 4.5 Методрекомендацій залишиться без змін.

Нам же залишається тільки порадити суб’єктам господарювання, в яких виникне в поточному році зобов’язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, дотримуватись норм

постанови № 1050 як нормативного акта вищої юридичної сили і сподіватися, що у ДПАУ вистачить винахідливості оперативно виправити ситуацію, що склалася.

 

ФСП

На жаль,

п. 3.3 Методрекомендацій висвітлення ДПАУ питань порядку застосування сільгосппідприємствами оподаткування за ФСП, містить неточності.

Перша

з них — об’єкт оподаткування для платників ФСП установлено не ст. 5 (як зазначає ДПАУ), а ст. 3 Закону про ФСП.

Друга

— не зовсім відповідає нормам законодавства твердження ДПАУ, що платники податку визначають суму ФСП на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених Законом про ФСП, і подають загальний розрахунок ФСП на всю площу земельної ділянки до органу ДПС за місцем своєї реєстрації до 1 лютого календарного року. Цілком очевидно, що наведене твердження ДПАУ, по суті, є симбіозом (поєднанням) окремих норм абз. 1 ст. 5 Закону про ФСП та п. 5 Положення № 658 . Неточність ДПАУ виявляється в тому, що вона говорить про подання загального розрахунку ФСП за місцем реєстрації платника, тоді, як і Закон про ФСП, і Положення № 658 установлюють порядок подання такого розрахунку за місцем знаходження платника. Це — по-перше. А по-друге, якщо вже бути точним, то про подання розрахунку до 1 лютого слід говорити поточного року, а не календарного, без уточнення за часом.

 

Збір за проведення гастрольних заходів

Не оминули

Методрекомендації і гастрольний збір (п. 3.4). За ним ураховують платників так:

суб’єктом обліку (той, хто сплачує та звітує) є підприємство — організатор гастрольних заходів;

місце обліку (орган ДПС) визначається за місцем проведення гастрольного заходу;

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється за фактом подання платником збору податкового розрахунку за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 24.12.2003 р. № 620.

 

Податок на прибуток

Мабуть, основним місцем реєстрації можна вважати ДПІ, де суб’єкт господарювання враховується як

платник податку на прибуток. Про це, зокрема, ідеться в п. 4.1 Методрекомендацій, згідно з яким:

суб’єктом обліку є головне підприємство (з філіями чи без), підрозділи підприємства з кодом ЄДРПОУ (незалежно від способу сплати податку: консолідовано чи ні), представництво нерезидента;

місце обліку (орган ДПС) за місцезнаходженням головного підприємства, підрозділу, представництва нерезидента;

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється у строки та згідно з процедурою, описаною в Порядку № 80.

 

ПДВ

Особливу увагу законодавство приділяє такому важливому податку, як

ПДВ. Неспроста для його платників передбачено окремий порядок реєстрації, який прописано в Положенні про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. № 79 (про останні зміни цього документа можна прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 86; 2009, № 1—2). У Методрекомендаціях також зазначено про важливі облікові моменти щодо цього податку:

суб’єктом обліку є тільки головне підприємство (з філіями чи без). Філія не може стати на облік як платник ПДВ, їй лише може бути делеговано право виписування податкових накладних, про що має бути повідомлено ДПІ головного підприємства. До речі, зараз іде кампанія з масового примусового зняття з платників ПДВ філій, що раніше помилково потрапили до лав платників ПДВ (див. лист ДПАУ від 01.12.2008 р. № 24738/7/16-1517);

місце обліку (орган ДПС) за місцезнаходженням головного підприємства;

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється у строки та згідно з процедурою, описаною в Законі про ПДВ та Положенні № 79.

 

Єдиний податок

Тут

Методрекомедації (п. 4.3) небагатослівні, оскільки облік єдиноподатника дуже простий:

суб’єктом обліку є тільки головне підприємство (з філіями чи без);

місце обліку (орган ДПС) за місцезнаходженням головного підприємства. Тут слід звернути увагу на п. 5.7 Методрекомендацій, де зазначено: якщо головне підприємство-єдиноподатник має у своєму складі відокремлений підрозділ, розміщений за межами територіальної громади головного підприємства, то в органі ДПС за місцем розташування підрозділу має враховуватися головне підприємство як платник окремих податків, а власне підрозділ має перебувати на обліку зі станом 37 «не є платником податків» та причиною зняття з обліку 22 — «обов’язки податкового агента виконує головне підприємство»;

порядок узяття на облік до ДПС здійснюється згідно з Порядком видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва від 13.10.98 р. № 476.

 

Акцизний збір

Про цей збір інформацію розміщено в

п. 4.4 Методрекомендацій:

суб’єктом обліку є платник збору, а ним може бути як головне підприємство, так і його підрозділ;

місце обліку (орган ДПС) визначається за місцем реєстрації платника.

 

Як бачите, здебільшого, щоб стати на облік платником окремих податків до «чужої» ДПІ (ДПА), досить подати відповідну звітність. Однак можна не чекати строків її подання і стати на облік заздалегідь, подавши до такої ДПІ (ДПА)

заяву за формою № 1-ОПП (5-ОПП) з позначкою «зарахування до категорії платника окремих податків» (п. 5.4 Методрекомендацій). І зрозуміло, якщо платник повинен був стати на облік, але не став, то йому «допоможуть» податкові органи, якщо таку помилку було виявлено в ході документальної перевірки. Тоді підставою для взяття на облік буде акт документальної перевірки (п. 5.5 Методрекомендацій).

Як зазначено в

п.п. 7.11.3 Порядку № 80 , органом ДПС платнику окремих видів податку (на його запит) може бути видано повідомлення про включення до складу таких платників за формою № 16-ОПП, строк дії якого обмежується одним бюджетним роком і яке є доповненням до облікової форми № 4-ОПП.

На жаль, у

Методрекомендаціях не визначено, як суб’єкту знятися з обліку платника окремих видів податків, коли у них «пропадає» об’єкт оподаткування. У п.п. 7.11.2 Порядку № 80 та п.п. 6.3.1 Порядку № 110 зазначено: платники окремих видів податків знімаються з обліку на підставі службових документів відповідних підрозділів ДПС, у тому числі й унаслідок відсутності об’єкта оподаткування:

— або за надходженням (наявності)

відповідних підтверджуючих документів;

— або після закінчення бюджетного року.

Залишилося з’ясувати, що слід розуміти під «відповідними документами», на підставі яких платника може бути знято з обліку в «чужій» ДПІ. Вочевидь, що одним з них може бути документ, який складається самою ДПІ за результатами моніторингу таких платників (див. п.п. 6.3.7 Порядку № 110). А інший, мабуть, — добровільна заява від самого платника. Принаймні про таку заяву йдеться в консультації у журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 40 с. 38, що стосується «брудного» збору. Заява від платника допоможе вирішити ситуацію, коли податковий орган своєчасно не відмоніторив відсутність об’єкта оподаткування. Адже було б несправедливо, одноразово засвітившись платником окремого податку, подавши відповідну звітність, повторювати цю процедуру з року в рік, навіть якщо об’єкт оподаткування давно відсутній.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд