Розрахунок сплати єдиного податку: заповнюємо разом

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2009/№ 1
В обраному У обране
Друк
Стаття

Розрахунок сплати єдиного податку: заповнюємо разом

 

Спрощена система оподаткування існує в Україні вже понад 10 років. При цьому щороку кількість суб’єктів підприємницької діяльності, які її вибрали, збільшується, що пов’язано з певними перевагами цієї системи оподаткування. Так, єдиноподатників звільнено від сплати деяких податків і зборів, вони ведуть спрощений податковий облік, а єдиний податок сплачують виходячи із сум, фактично отриманих грошових коштів (за касовим методом). Разом із тим їй властиві певні особливості, про які необхідно знати кожному суб’єкту господарювання. Сьогодні зупинимося на тих із них, які слід ураховувати єдиноподатникам — юридичним особам при складанні звітності.

Марина КОВЕНКО, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Закон № 2181

— Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Указ № 727

— Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98.

Порядок № 477

— Порядок ведення Книги обліку доходів та витрат суб’єкта малого підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затверджений наказом ДПАУ від 13.10.98 р. № 477.

Порядок № 98

— Порядок складання Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою, затверджений наказом ДПАУ від 28.02.2003 р. № 98.

Інструкція № 286

— Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286.

 

Основними нормативним документом, який установлює правила спрощеної системи оподаткування, є

Указ № 727 . Відповідно до п. 4 цього Указу за результатами господарської діяльності за звітний податковий період (квартал) суб’єкти малого підприємництва — юридичні особи подають до органів державної податкової служби до 20 числа місяця, наступного за звітним (податковим) періодом, розрахунок про сплату єдиного податку. А от єдиний податок вони сплачують щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. При цьому всі платіжні доручення про сплату сум єдиного податку (з відміткою банку про зарахування грошових коштів), накопичені за звітний квартал, платник податків подає до місцевої ДПІ разом з розрахунком.

Форму Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою (далі — Розрахунок) та порядок його складання затверджено

наказом ДПАУ від 28.02.2003 р. № 98. Незважаючи на те що Указ № 727 установлює єдиний звітний період для спрощенців — квартал, форма Розрахунку містить графи для відображення показників не одного, а всіх чотирьох кварталів (графи 3 — 6), а також графу для показників, розрахованих наростаючим підсумком (графа 7). При цьому в п. 11 Порядку № 98 зазначено: показники, відображені в рядках 1 — 9, заповнюються у графах 3 — 6 поквартально із зазначенням даних за минулі звітні періоди (квартали), а в підсумковій графі 7 відображається сума показників граф 3 — 6. Як бачимо, форма розрахунку, а також порядок його складання не відповідають змісту єдиного податку. Як же в такому разі слід заповнювати Розрахунок?

Сміливі платники податків при складанні Розрахунку за IV квартал 2008 року можуть навести відповідні дані

тільки у графі 6, а в решті рядків поставити прокреслення. Крім п. 4 Указу № 727, вони мають право послатися на лист ДПАУ від 06.07.2005 р. № 13384/7/15-1217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 63, в якому зазначається: показники розрахунку необхідно заповнювати тільки за відповідний розрахунковий квартал.

На випадок відмови контролюючих органів прийняти Розрахунок, заповнений таким чином, зауважимо, що в розумінні

Закону № 2181 Розрахунок є податковою декларацією, оскільки є підставою для нарахування та сплати єдиного податку. Згідно з п.п. 4.1.2 Закону № 2181 прийняття податкової декларації входить до обов’язків контролюючого органу. Причому податкова декларація повинна прийматися без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких умов щодо її прийняття забороняється.

Якщо ж службова (посадова) особа контролюючого органу порушує ці норми, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації відправити таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До Розрахунку додається заява на ім’я керівника відповідного контролюючого органу, складена в довільній формі, із зазначенням прізвища посадової особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або дати такої відмови. При цьому декларація є поданою

в момент її вручення пошті (десятиденний строк, установлений для поштових відправлень, у цьому випадку не застосовується).

Обережним платникам податків або підприємствам, які не мають наміру сперечатися з податківцями, залишається порекомендувати заповнити всі необхідні графи Розрахунку. При такому підході в Розрахунку за IV квартал 2008 буде заповнено графи 3 — 7. Зверніть увагу: нарахування єдиного податку за особовим рахунком провадиться на підставі даних, наведених

у відповідній квартальній графі за рядком 8. Щодо решти показників, відображених у Розрахунку, то вони мають довідковий характер, проте при їх заповненні необхідно бути дуже уважними, щоб уникнути непорозумінь з контролюючими органами.

Як правило, бухгалтер складає Розрахунок у двох примірниках: один подає до місцевої ДПІ, а другий — зі штампом ДПІ, підписом особи, яка прийняла Розрахунок, та датою його подання — залишає в себе. Цей примірник є доказом факту своєчасного подання Розрахунку.

Далі розглянемо нюанси заповнення рядків основної частини Розрахунку.

 

Заповнення основної частини Розрахунку

1.

Середньооблікова чисельність працюючих. При складанні Розрахунку суб’єкт господарювання повинен визначити показник середньооблікової чисельності працюючих (ряд. 1 Розрахунку). Перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, цю величину слід постійно контролювати. Нагадаємо: згідно з п. 1 Указу № 727 спрощену систему оподаткування введено для суб’єктів малого підприємництва — юридичних осіб, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб. При порушенні цієї умови платник податків переходить на загальну систему оподаткування.

Методика розрахунку показника середньооблікової чисельності працюючих у самому

Указі № 727 не міститься. Як передбачено п. 1 Указу № 727 цей показник потрібно визначати за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх працівників підприємства, у тому числі тих, які працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Разом з тим спеціального документа, що призначений для єдиноподатників та містить таку методику, дотепер не розроблено. У зв’язку з цим платники єдиного податку керуються нормами

Інструкції № 286, дія якої поширюється на всіх юридичних осіб. При цьому вони розраховують не середньооблікову чисельність працюючих (згадка про неї відсутня в Інструкції № 286), а середню кількість працівників підприємства. Цей показник, крім середньої кількості штатних працівників, уключає середню кількість зовнішніх сумісників та працюючих за цивільно-правовими договорами, а отже, він найповніше відповідає Указу № 727. Аналогічної думки дотримуються і представники головного податкового відомства, про що свідчить консультація, опублікована в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 1 — 2, с. 87*.

* Держкомпідприємництва в листі від 22.03.2006 р. № 2184 зазначив, що платники єдиного податку — юридичні особи повинні розраховувати середньооблікову чисельність працюючих за методикою визначення середньої кількості всіх працівників в еквіваленті повної зайнятості. Однак у цьому випадку все ж таки краще прислухатися до думки ДПАУ і відображати в Розрахунку середню кількість працівників за період. Це пов’язане з тим, що такий показник більшою мірою відповідає вимогам Указу № 727.

Таким чином, у рядку 1 Розрахунку знайде відображення середня кількість працівників підприємства. Нагадаємо: відповідно до

п. 3.1 Інструкції № 286 середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників:

— середньооблікової кількості штатних працівників;

— середньої кількості зовнішніх сумісників;

— середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами. Причому до кількості працюючих за цивільно-правовими договорами не включаються

громадяни-підприємці, які виконували будь-які роботи для підприємства (п. 3.3 Інструкцій № 286).

Працівники всіх цих категорій ураховуються

як цілі одиниці незалежно від тривалості робочого часу протягом усього строку дії трудового або цивільно-правового договору. Докладно порядок визначення середньої кількості працівників підприємства за місяць було розглянуто у статті «Розрахунок чисельності працівників на підприємстві» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 59, с. 25.

Розрахунок поквартальних показників середньої кількості працівників підприємства не викличе особливих труднощів. А от при визначенні підсумкового показника графи 7 Розрахунку** просто підсумувати значення рядка 1 за графами 3 — 6 не вийде. Для визначення середньої кількості працівників підприємства

за період з початку року або за рік необхідно підсумувати величину цього показника за всі місяці з початку року та розділити отримане значення на кількість місяців у цьому періоді. Так, наприклад, при поданні Розрахунку за IV квартал 2008 року середня кількість працівників за всі чотири квартали наростаючим підсумком визначається як сума середніх величин з першого по дванадцятий місяць, поділена на 12.

** Його значення знадобиться у випадку, якщо підприємство вирішить не конфліктувати з податківцями і заповнить усі необхідні графи.

І ще один момент. Якщо середня кількість працівників за будь-який період (до закінчення року) перевищить 50 осіб, це ще не привід для переходу підприємства на загальну систему оподаткування в середині року. Як випливає з

п. 1 постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727» від 16.03.2000 р. № 507, у п. 1 Указу № 727 ідеться про календарний рік. Отже, підприємство буде змушене перейти на загальну систему оподаткування тільки у випадку, якщо показник середньої кількості працівників складе більше 50 осіб за підсумками календарного року.

2.

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є базою для обчислення єдиного податку (ст. 3 Указу № 727). Величина виручки визначається як сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) до каси за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тут варто зауважити: при розрахунку єдиного податку за ставкою 6 % виручка від реалізації товарів зменшується на суму акцизного збору (ст. 3 Указу № 727). Щодо суми ПДВ, то вона входить до складу виручки та збільшує базу оподаткування.

Як передбачено

ст. 3 Указу № 727, для визначення суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) достатньо тільки підрахувати суму коштів, що надійшла на розрахунковий рахунок та до каси від операцій продажу.

Однак у представників головного податкового відомства з цього приводу інша думка. Вони вважають, що для визначення бази обкладення єдиним податком необхідно враховувати всі кошти, отримані на розрахунковий рахунок та до каси. При цьому вони керуються такими аргументами. Суб’єкти малого підприємництва — юридичні особи, які використовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зобов’язані вести Книгу обліку доходів та витрат. Квартальні підсумки з цієї Книги переносяться до розрахунку, що подається до податкової інспекції. Відповідно до

Порядку № 477 у прибутковій частині Книги відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та до каси суб’єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації, а саме фінансовий результат від продажу цінних паперів, малоцінних швидкозношуваних предметів, матеріалів, палива, орендна плата, проценти, грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, кредиторська заборгованість, щодо якої закінчився строк позовної давності, а також дивіденди, якщо їх не було оподатковано у джерела виплати відповідно до Закону про податок на прибуток.

Потім податківці звертаються до

п. 3 Порядку № 98, згідно з яким «у рядку 2 «Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору» відображається сума коштів, отримана на розрахунковий рахунок або до каси суб’єкта малого підприємництва». І таким чином роблять висновок, що єдиним податком обкладаються всі кошти, отримані на розрахунковий рахунок та до каси від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів та виручка від іншої реалізації.

У газеті «Податки та бухгалтерський облік» неодноразово зазначалося про безпідставність вимог податківців, адже ні

Порядок № 477, ні Порядок № 98 не можуть змінювати правила формування бази оподаткування, установлені Указом № 727. Щодо численних листів та консультацій представників головного податкового відомства, то вони не є нормативно-правовими актами, і ними не можна керуватися при складанні звітності за єдиним податком.

Докладніше про те, які види надходжень необхідно враховувати при формуванні бази оподаткування, ви зможете дізнатися зі статті «Що включається до виручки єдиноподатника» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65, с. 23. Там же містяться посилання на позитивні роз’яснення, які можуть стати в нагоді у спорі з контролюючими органами.

3.

Виручка від реалізації основних фондів уключається до бази обкладення єдиним податком, крім виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Механізм визначення суми виручки описано у ст. 1 Указу № 727 усього одним реченням: у разі здійснення операцій з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Перш ніж перейти до нюансів визначення суми виручки від реалізації основних фондів, потрібно визначитися, що ж розуміється під словосполученням «основні фонди»? Навряд чи тут можна керуватися визначенням, наведеним у

Законі про податок на прибуток, адже на єдиноподатників його норми не поширюються.

Як випливає з роз’яснень головного податкового відомства і Держкомпідприємництва, основними фондами платників єдиного податку є матеріальні активи, які в бухгалтерському обліку розглядаються як

основні засоби (листи ДПАУ від 28.01.2005 р. № 812/6/15-2116, від 18.04.2006 р. № 4330/6/15-04/6, листи Держкомпідприємництва від 20.12.2002 р. № 2-221/6867, від 20.01.2003 р. № 2-221/340). Отже, норми ст. 1 Указу № 727, в яких ідеться про продаж основних фондів, поширюються на операції з продажу єдиноподатником усіх об’єктів, класифікованих у бухгалтерському обліку як основні засоби (у тому числі земельні ділянки, інші необоротні матеріальні активи).

Таким чином, за правилами

Указу № 727 єдиноподатнику необхідно визначити результат операцій з продажу основних фондів:

додатний результат (виникає на момент продажу, коли вартість продажу ОФ перевищує їх залишкову вартість) вважається виручкою від реалізації та збільшує базу оподаткування. Спочатку він відображається у графі 4 Книги обліку доходів та витрат, а в кінці кварталу переноситься в ряд. 3 Розрахунку;

від’ємний результат (утворюється знову-таки на момент продажу, коли ОФ реалізуються за ціною нижче залишкової вартості) не призводить до виникнення виручки від реалізації та не відображається у Книзі обліку доходів і витрат.

Щоб правильно розрахувати результат продажу ОФ, необхідно знати, що є для оподаткування моментом продажу і як визначити залишкову вартість об’єкта ОФ.

Почнемо з моменту продажу. Для суб’єктів господарської діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування,

момент продажу ототожнюється з моментом виникнення об’єкта оподаткування. А оскільки єдиноподатники працюють із застосуванням касового методу, коли податкові зобов’язання виникають під час надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок або/та до каси, очевидно, що під моментом продажу слід розуміти момент отримання грошових коштів на поточний рахунок або/та до каси підприємства. Щодо цього вартий уваги лист Держкомпідприємництва від 24.10.2001 р. № 1-221/6346, в якому зазначено: виникнення об’єкта оподаткування при продажу основних фондів залежить тільки від надходження грошових коштів і не пов’язане з їх фактичною передачею у власність покупцю.

Щодо залишкової вартості об’єкта ОФ, яку потрібно знати на момент продажу, то вона визначається єдиноподатником відповідно до

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну від 27.04.2000 р. № 92. Інакше кажучи, для визначення результату продажу ОФ використовується залишкова вартість, обчислена за правилами бухгалтерського обліку. Роз’яснення такого характеру давали представники головного податкового відомства (лист від 18.04.2006 р. № 4330/6/15-04/6, консультація, опублікована в журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 10; 2007, № 1 — 2, № 24) та Держкомпідприємництва (листи від 20.12.2002 р. № 2-221/6867 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 73, від 20.01.2003 р. № 2-221/340).

Також необхідно пригадати про зміну процедури відображення в бухгалтерському обліку операцій продажу основних засобів. Після набуття чинності оновленим

Положенням ( стандартом) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», затвердженим наказом Мінфіну від 07.11.2003 р. № 617, необоротні активи, які має намір продавати підприємство, формують окрему категорію активів — необоротні активи, утримувані підприємством для продажу. Такі активи переводяться з необоротних активів до складу оборотних та відображаються на рахунку 286 «Необоротні активи, утримувані для продажу».

Переміщення об’єктів із необоротних активів до складу оборотних

не впливає на порядок обкладення єдиним податком виручки від реалізації основних фондів. Інакше кажучи, грошові кошти, що надійшли від продажу ОФ, обкладаються єдиним податком у звичайному порядку (відповідно до норм Указу № 727). З цим згодні і представники головного податкового відомства (див. «Думка фахівців офіційних органів» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65, с. 48). Щоправда, порівнюючи суму отриманих грошових коштів із залишковою вартістю ОФ, яка формується за правилами бухгалтерського обліку, необхідно пам’ятати: після переміщення необоротних активів до складу оборотних амортизація на них не нараховується.

Визначити суму виручки від продажу ОФ буде не складно, якщо оплата за них надходить однією сумою. Для цього отриману суму грошових коштів порівнюють

у місяці її отримання із залишковою вартістю об’єкта ОФ.

А як бути, якщо оплата надходить частками? Відповіді на це запитання в

Указі № 727 ви не знайдете, немає її й у роз’ясненнях контролюючих органів. У зв’язку з цим на практиці використовують три варіанти оподаткування:

1) об’єкт оподаткування виникає

в місяці отримання оплати, сума якої перевищить залишкову вартість об’єкта ОФ. Такий варіант дозволяє відстрочити сплату єдиного податку, а отже, підходить для сміливих платників податків;

2) об’єкт оподаткування виникає

на дату отримання перших сум, що надходять у часткову оплату вартості ОФ. При цьому перші суми, що надходять, беруть участь у формуванні виручки та зараховуються в рахунок сплати єдиного податку. Оплати, що надходять в інших періодах, не оподатковуються. Це найфіскальніший варіант;

3) здійснюється

пропорційне оподаткування сум , що надходять у часткову оплату ОФ, єдиним податком. Для цього визначають частку платежу, що надійшов, у загальній сумі оплати та загальну оподатковувану виручку. У свою чергу, базу оподаткування визначають шляхом перемножування загальної оподатковуваної виручки та частки платежу, що надійшов. Цей варіант нам здається найпривабливішим, оскільки він якнайкраще поєднує інтереси платника податків та бюджету.

Ми розглянули тільки основні моменти, пов’язані з визначенням показника рядка 3 Розрахунку «Виручка від реалізації основних фондів». Додатково про це можна прочитати у статті «Виручка єдиноподатника від продажу ОФ» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 65.

4.

Усього виручка від реалізації. Це розрахунковий рядок, в якому відображається загальна сума коштів, отримана на розрахунковий рахунок або (та) до каси суб’єкта малого підприємництва з урахуванням виручки від реалізації основних фондів. Її значення визначається як сума рядків 2 і 3 Розрахунку.

5. Сума єдиного податку за ставкою ( ) %.

У цьому рядку відображається сума єдиного податку, яку необхідно сплатити не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (податковим) періодом. Визначається вона як добуток значення рядка 4 та ставки єдиного податку, самостійно вибраної платником податків.

6. Внески, нараховані на суму дивідендів

. Незважаючи на те що єдиноподатників звільнено від сплати податку на прибуток (ст. 6 Указу № 727), вони повинні дотримуватись норм п.п. 7.8.2 Закону про податок на прибуток. Так, згідно з абзацом п’ятим зазначеного підпункту при виплаті дивідендів єдиноподатники сплачують внесок за правилами, установленими для виплати авансового внеску з податку на прибуток.

Нагадаємо: за загальними правилами емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі

25 % від суми нарахованих дивідендів. При цьому призначені до сплати дивіденди не зменшуються на суму цього податку. Інакше кажучи, авансовий внесок нараховується на суму дивідендів «зверху», при цьому перераховують його до/або одночасно з виплатою дивідендів.

На відміну від платників податку на прибуток, єдиноподатники не можуть спрямувати внесок, сплачений при виплаті дивідендів, у зменшення податкових зобов’язань з єдиного податку.

Сума внесків, які платник єдиного податку зобов’язаний при виплаті дивідендів нарахувати та сплатити до бюджету, відображається в рядку 

6 Розрахунку за звітний період, в якому дивіденди було виплачено.

7. Сума самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів

. Цей рядок призначено для виправлення самостійно виявлених помилок. У ньому відображається сума заниженого податкового зобов’язання (з додатним значенням) або сума завищеного податкового зобов’язання (з від’ємним значенням), самостійно нарахована платником податків у зв’язку з виправленням помилки. У поточному Розрахунку можна виправити помилки тільки одного раніше поданого Розрахунку.

Якщо помилка спричинила заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, то сума недоплати збільшується на суму 5 % штрафу, що відображається в рядку

9 Розрахунку. Суму недоплати та 5 % штраф перераховують до бюджету не пізніше дня граничного строку погашення податкового зобов’язання, відображеного в Розрахунку. Якщо помилка не спричинила виникнення недоїмки, то рядок 9 Розрахунку не заповнюється.

Разом з тим самостійно виявлені помилки можна виправити шляхом подання

уточнюючого розрахунку (УР), форму якого наведено в додатку до Порядку № 98 . Ми не розглядатимемо механізм його заповнення, зауважимо тільки: подати УР можна в будь-якому періоді виявлення помилки, не чекаючи строку подання Розрахунку. При цьому одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки тільки одного раніше поданого Розрахунку.

Якщо самостійно виявлена помилка пов’язана із заниженням податкового зобов’язання минулого звітного періоду, то суму недоїмку та штраф необхідно сплатити

до подання УР. Така вимога міститься в п. 17.2 Закону № 2181.

І ще один момент. Якщо платник податків самостійно виправляє допущену помилку (будь-яким з двох способів) та донараховує суми податкових зобов’язань, адміністративні штрафи до посадових осіб такого платника податків не застосовуються.

8. Податкові зобов’язання до сплати

. Тут відображаються відкоригована (виправлена) сума податкового зобов’язання, яку необхідно сплатити платнику єдиного податку за звітний податковий період з урахуванням сум самостійно виявленої помилки за результатами минулих податкових періодів.

Якщо помилку було виправлено за допомогою УР, то в Розрахунку за період, що виправляється, відображаються показники без урахування такої помилки.

 

Відповідальність за порушення строків сплати єдиного податку або неподання Розрахунку

Питання відповідальності платників єдиного податку є досить спірним. У спеціальному нормативному документі, що установлює правила застосування спрощеної системи оподаткування, ситуацію з відповідальністю описано досить скромно. Так, у

ст. 5 Указу № 727 передбачено, що суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання Розрахунків та сплати сум єдиного податку відповідно до законодавства України.

Тут відразу виникає запитання: якими законодавчими актами регулюється відповідальність платників єдиного податку?

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок нарахування та сплати пені, а також штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, є

Закон № 2181. Отже, саме цим документом і слід керуватися в питаннях відповідальності платників єдиного податку.

Подивимося, як працюють норми зазначеного нормативного акта щодо єдиноподатників.

Так, у разі

ненадання або надання Розрахунку з порушенням встановлених Указом № 727 строків платник податків несе відповідальність, передбачену п.п. 17.1.1 Закону № 2181. Відповідно до норм зазначеного документа він сплачує штраф у розмірі 170 грн. за кожне неподання або затримку. На це, зокрема, звертали увагу і представники головного податкового відомства в консультації, опублікованій у журналі «Вісник податкової служби України», 2006, № 7 с. 51; 2008, № 35, с. 38.

Щодо відповідальності за

несвоєчасну сплату суми єдиного податку, то тут необхідно зазначити таке. Відповідно до ст. 3 Указу № 727 єдиноподатники сплачують єдиний податок щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. А от Розрахунок платники єдиного податку надають тільки за підсумками звітного кварталу (і здають його до 20 числа місяця, наступного за звітним податковим періодом). Згідно з п. 5.1 Закону № 2181 до подання Розрахунку до місцевої ДПІ податкове зобов’язання не можна назвати узгодженим. Отже, штрафні санкції за порушення щодо сплати авансових платежів за перший та другий місяці звітного кварталу єдиноподатнику не загрожують.

Разом з тим неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування податків, що підлягають сплаті, тягне за собою

адміністративну відповідальність посадових осіб у розмірі від 85 до 170 грн., а в разі вчинення цією ж особою протягом року повторного правопорушення — від 170 до 255 грн. (ст. 1632 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X).

Ситуація виглядає по-іншому, коли платник податків порушує строки сплати єдиного податку

після закінчення звітного кварталу (адже податкове зобов’язання вже узгоджено). Відповідно до п.п. 17.1.7 Закону № 2181, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податків сплачує штраф у таких розмірах:

— при затримці до

30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання, — у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу;

— при затримці від

31 до 90 календарних днів, — у розмірі 20 %;

— при затримці більше

90 календарних днів, — у розмірі 50 %.

Як бачимо, у цьому

підпункті йдеться про граничні строки, визначені в Законі № 2181. Цей строк з урахуванням норм пп. 5.3.1 і 4.1.4 Закону № 2181 становить 50 календарних днів, наступних за останнім днем звітного кварталу.

Таким чином, штрафні санкції, передбачені

п.п. 17.1.7 Закону № 2181 застосовуються тільки при порушенні 50-денного строку оплати. Те ж саме можна сказати і про пеню: вона нараховується на суму податкового боргу, який виникне при порушенні строків, установлених Законом № 2181, а не Указом № 727.

Однак маємо попередити наших читачів, що в податківців з цього приводу інша думка: вони вважають, що орієнтуватися потрібно на граничні строки, установлені

Указом № 727. Ураховуючи це, рекомендуємо все ж таки не затягувати зі сплатою єдиного податку, щоб уникнути конфлікту з контролюючими органами.

На цьому завершуємо розгляд питань, пов’язаних зі складанням Розрахунку з єдиного податку. Сподіваємося, що ця стаття допоможе успішно пройти звітну кампанію.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд