Некоректне заповнення деяких граф податкової накладної не позбавляє підприємство права на податковий кредит
Суть спору
Предметом судового розгляду між податковим органом та платником податків у цьому випадку стали різні погляди на заповнення таких реквізитів податкової накладної, як опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг).
Підприємство, пам’ятаючи про те, що податкова накладна повинна містити всі обов’язкові реквізити, перелічені в
п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ, визнало правомірним віднести до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, в яких у зв’язку з відсутністю достатнього місця в певних графах зазначено неповні назви товару, вагу, обсяг та інші дані, а також за тими, в яких замість номенклатури товару фігурують записи: «передоплата згідно з рахунком-фактурою», «аванс за послуги», «виконані роботи» тощо.Працівники податкових органів при проведенні перевірки підприємства визнали такі податкові накладні недійсними та виключили з податкового кредиту суми ПДВ, відображені на підставі цих накладних.
Позиція податкового органу
Перевіривши правильність формування підприємством податкового кредиту, податковий орган визнав порушенням норм
п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ те, що податкові накладні, за якими відображено податковий кредит, не містять належних описів (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу).Отримавши від постачальника такі «неправильні» податкові накладні, платник податків, на думку податківців, мав скористатися правом звернутися до податкової інспекції з відповідною заявою згідно з
п.п. 7.2.6 Закону про ПДВ. Тоді в нього був би шанс збільшити свій податковий кредит, але він цей шанс не використав.Як результат — прийняття податкового повідомлення-рішення про застосування до підприємства штрафних санкцій за віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними.
Вирішення справи судом
Пройшовши декілька етапів розгляду, спір у результаті вирішився на користь платника податків. Незважаючи на те що суд першої інстанції підтримав податковий орган, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли протилежного (лояльного до платника податків) висновку — графи спірних податкових накладних заповнено так, як того вимагає
п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ. Повну назву товару, опис (номенклатуру), вагу, обсяг та інші дані до зазначеної графи неможливо було вписати повністю через недостатність місця, тому цю інформацію в податкових накладних наведено у скороченому вигляді, а це означає, що необхідні реквізити зазначено повною мірою та податковий кредит за такими податковими накладними відображено правомірно.
Думка редакції
Здавалося б, до цього моменту підприємства мали «на зубок» вивчити правила заповнення такого важливого документа, як податкова накладна, але судова практика показує, що спірних моментів у цьому плані не стає менше.
Суди вже неодноразово доходили висновку, що
незначні помилки в податкових накладних (наприклад, відсутність порядкового номера, одиниці виміру, адреси покупця, неправильний індивідуальний податковий номер покупця та інші друкарські помилки) не роблять їх недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, а також не завдають державі шкоди і не позбавляють покупця права на податковий кредит. Податкові накладні з незначними неточностями, на думку суду, цілком законні, оскільки дозволяють ідентифікувати контрагентів платника ПДВ, а також є достовірним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій та сплати податку на додану вартість.Отже, податкові органи повинні визнавати право на податковий кредит за такими накладними (див.
постанову ВСУ від 06.12.2005 р. у справі № 21-105сво05 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 44 та постанову ВГСУ від 09.09.2004 р. у справі № 5/3258-12/433 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 84). Держкомпідприємництва також вважає: якщо податкова накладна містить усі реквізити, визначені в п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ, то навіть допущена описка, що не впливає на розмір податкового кредиту, не призводить до втрати покупцем права на податковий кредит (див. лист від 16.07.2003 р. № 4229 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 68).І навіть у ситуації, коли податковий інспектор помітив в отриманій підприємством податковій накладній більш серйозні помилки (наприклад, відсутність печатки продавця), можна знайти вихід —
під час перевірки замінити «помилкові» накладні на правильні без шкоди для податкового кредиту. На це вказав свого часу ВГСУ в постанові від 03.08.2005 р. у справі № 41/132а.Недійсними податкові накладні визнаються лише у зв’язку з
відсутністю в них обов’язкових реквізитів, передбачених п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ, а також у разі, якщо вони виписані особою, не зареєстрованою платником ПДВ. Усі інші недоліки в податковій накладній на формування податкового кредиту впливати не повинні. Це підтверджують, зокрема, п. 1 Оглядового листа ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про податки» від 23.11.2001 р. № 01-8/1271, п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість» від 14.02.2002 р. № 01-8/157, а також ухвали ВАСУ від 14.08.2008 р. № К-35394/06 та від 19.02.2008 р. № К-26452/06.І ось вашій увазі пропонується ще одне позитивне рішення суду: незважаючи на те що такі обов’язкові реквізити податкової накладної, як опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг), вписано до неї в скороченому вигляді, вимоги
п.п. 7.2.1 Закону про ПДВ не порушуються — необхідні графи податкової накладної в цьому випадку слід вважати заповненими повною мірою , а отже, така податкова накладна цілком може використовуватися при формуванні податкового кредиту платника податків.Однак як би не надихала платників податків
ухвала ВАСУ, що коментується, слід усе-таки пам’ятати про думку ДПАУ з приводу заповнення граф 3, 4 і 5 податкової накладної, викладену в листах від 15.08.2003 р. № 12846/7/15-2317-22 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 68) та від 02.12.2005 р. № 24078/7/16-1117 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 73).Так, згідно з роз’ясненнями ДПАУ, у графі 3 «Номенклатура поставки товарів (послуг)» податкової накладної має бути зазначено
повний перелік товарів, що продаються (робіт, послуг). У цій графі не можна писати «передоплата за такий-то товар згідно з договором», а слід перелічити товари «поіменно» із зазначенням кількості, що відповідає сумі отриманого авансу. Якщо товар неділимий, то у графі 5 «Кількість (об’єм, обсяг)» має бути відображено дробове значення, яке враховує «коефіцієнт оплати».У разі надання послуг, що вимірюються
тільки у вартісному виразі, у графі 5 зазначається «послуги/проценти тощо» (причому під процентами тут розуміється один із різновидів послуг, наприклад, платіж за договором товарного кредиту). При цьому у графі 4 податкової накладної, в якій вказується одиниця виміру товару (послуги), необхідно зазначити «грн.».А в
листі від 09.11.2007 р. № 1056/10/31-606 ДПА в м. Києві вказала: податкова накладна, що не містить усіх установлених Законом про ПДВ реквізитів (зокрема, опису (номенклатури) придбаних товарів та їх кількості), не може бути підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених покупцем при придбанні товарів (послуг) .Якщо незважаючи ні на що ви вирішили узяти на озброєння
ухвалу ВАСУ, що коментується, слід мати на увазі: свою правоту вам, найімовірніше, доведеться відстоювати в суді. Хоча для уникнення подібних ситуацій краще своєчасно контролювати правильність заповнення податкових накладних постачальником, і в разі виявлення будь-яких неточностей попросити його замінити такі неправильні накладні. Це позбавить вас від зайвого клопоту та заощадить гроші, адже за наявності правильних податкових накладних ваше право на податковий кредит буде незаперечним.А детально ознайомитися з правилами заповнення податкових накладних ви можете в тематичному номері «
Податкові накладні» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 81).
Матеріал підготувала Наталя Білова, економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 17 квітня 2007 року
Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 р. у справі № 27/166 за позовом Спільного підприємства у формі Закритого акціонерного товариства «С» до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області (далі — Західно-Донбаська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановив:
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.07.2004 р. № <...> в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі <...> гривень, основний платіж — <...> грн.; штрафні санкції — <...> грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2004 р. у справі № 27/166 — в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 р. у справі № 27/166 — рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.07.2004 р. № <...> в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі <...> гривень, основний платіж — <...> грн.; штрафні санкції — <...> грн., залишивши суму податкового зобов’язання в остаточній частині в розмірі <...> грн.: основний платіж — <...> грн.; штрафні санкції — <...> грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, обґрунтовуючи її пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168 «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), норми якого визначають обов’язкові реквізити податкової накладної, пославшись на те, що вирішуючи спір, судова колегія керується не нормами правових актів, а листами ДПА України від 30.06.2000 р. № 9070/7/16-1220-26 та від 15.08.2003 р. № 7068/6/15-2317-22.
Скаржник зазначив, що вищевказані порушення норм матеріального права призвели до неправомірного скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області і, враховуючи все зазначене в скарзі, Західно-Донбаська ОДПІ просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 р. у справі № 27/166 та залишити без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2004 р.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Досліджуючи позовні вимоги, судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи про те, що Західно-Донбаською ОДПІ проведено перевірку позивача та на підставі Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 21.07.2004 р. № <...>, яким визначено податкове зобов’язання з ПДВ, за віднесення сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач мав право віднести до податкового кредиту звітного періоду суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. Однак в порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкові накладні, виписані ТОВ «А», не містять належних опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, об’єм).
Тому за наявності порушень порядку виписування податкових накладних продавцями позивач не скористався наданим йому правом на звернення до податкового органу з відповідною заявою згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції не підтримав позицію суду першої інстанції, зазначивши, що графи податкових накладних заповнені цілком. А повну назву товару, опис номенклатуру, вагу, обсяг та інші дані у вказану графу неможливо вписати за відсутністю достатнього місця. Тому позивач скоротив назви та номенклатуру, вказавши договори та дату.
Відповідно суд апеляційної інстанції встановив, що в податкових накладних заповнені в повному обсязі необхідні реквізити вказані в повній мірі. І таким чином прийшов до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність необхідних реквізитів.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168 «Про податок на додану вартість» — платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку.
Господарський суд Дніпропетровської області вважає, що подані позивачем податкові накладні не містять належних опису (номенклатури) товарів робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, об’єм). А зазначені в накладних слова: «авансовий платіж за договором»; «передоплата за запчастини»; «передоплата за відра»; «передоплата відповідно до рахунка-фактури»; «відвантаження товару за накладною»; «виконані роботи»; «аванс за послуги» — судом визнані неналежними.
Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений висновок суду (не містять належного опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) і їх кількості (вага, обсяг)) — не заснований на нормі Закону України «Про податок на додану вартість», і є безпідставним, оскільки в Законі відсутнє нормативно визначене поняття — належний опис (номенклатури) товарів (робіт, послуг).
В даному випадку необхідно погодитись із позицією суду апеляційної інстанції, що графи заповнені цілком, а повну назву товару, опис номенклатуру, вагу, обсяг та інші дані у вказану графу неможливо вписати за відсутністю достатнього місця. Тому позивач скоротив описи, при цьому необхідні реквізити вказані в повній мірі.
За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що Західно-Донбаська ОДПІ неправомірно відмовила позивачу в зарахуванні сплачених грошових сум з ПДВ до податкового кредиту на підставі наданих податкових накладних, де було зазначено всі реквізити, що і дало покупцю права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі такої накладної. І таким чином судом законно визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.07.2004 р. № <...> в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі <...> гривень, основний платіж — <...> грн.; штрафні санкції — <...> грн.
Ґрунтовне дослідження судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи повністю спростовує доводи скаржника стосовно неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно аналізуючи наведені норми Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що суд апеляційної інстанції правильно дослідив обставини справи та виніс постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке не підлягає скасуванню.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Західно-Донбаської ОДПІ залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 р. у справі № 27/166 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначених ст. 237 — 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
