Чи потрібний РРО при отриманні орендної плати
Суть спору
Підприємство, надаючи приміщення в суборенду фізичним особам — підприємцям, здійснювало розрахунки з ними, тобто отримувало плату за здане в суборенду майно, у готівковій формі. При цьому такі розрахунки проводилися без застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО), а оприбутковувалися в касі підприємства на тій підставі, що здавання майна в оренду (суборенду)
не є послугою і не підпадає під дію Закону про РРО.При проведенні перевірки підприємства податковий орган угледів у цій ситуації порушення та констатував, що готівкові розрахунки за надані послуги суборенди мали проводитися зазначеним підприємством із використанням РРО та видачею відповідного розрахункового документа. За таке порушення підприємство було піддане штрафним санкціям.
Позиція податкового органу
У цьому випадку орган ДПАУ виходив з того, що суб’єкти підприємництва, які діють у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг і здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг), повинні дотримуватись вимог Закону про РРО, а саме: згідно з пп. 1 і 9 ст. 3 проводити розрахунки із застосуванням РРО та щоденним роздруковуванням фіскальних звітних чеків із занесенням їх до книги обліку розрахункових операцій.Цю норму і було застосовано щодо підприємства, яке здійснює передачу майна в суборенду. Такі дії пояснюються тим, що з точки зору ДПАУ, закріпленої в
листі від 21.12.2005 р. № 12867/6/23-8019 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 54), підприємство, яке здійснює операції з передачі в оренду приміщень, займається наданням послуг, а отже, має проводити розрахункові операції із застосуванням РРО або в безготівковій формі через установи банків.Щоправда, у зазначеному
листі йшлося про підприємство торгівлі, але враховуючи, що згідно з Державним класифікатором ДК 016-97, що є складовою частиною Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, передача в найм (оренду) приміщень належить до сфери послуг (наприклад, групу 70.2 названо «Послуги з найму власної нерухомості»), податківці, як бачимо, визнали за можливе поширювати дію Закону про РРО і на інші підприємства, що виступають у ролі орендодавців.
Вирішення справи судом
Вищий адміністративний суд України, ознайомившись з матеріалами справи, дійшов висновку, що податковий орган безпідставно застосував до підприємства штрафні санкції за порушення РРО-законодавства.
Підставою для такого висновку є те, що з точки зору цивільного законодавства предметом договору про надання послуг та договору найму є
різні об’єкти цивільних прав — предметом договору оренди є неспоживана річ, а предметом договору про надання послуг — послуга, що споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності. Тому договір найму (оренди) не може бути прирівняно до договору про надання послуг. А якщо немає послуги, то не обов’язковий і РРО.Отже, підприємство на цілком законних підставах не застосовувало РРО при отриманні орендної плати від орендарів, оскільки такі розрахунки взагалі не належать до сфери дії
Закону про РРО.
Думка редакції
Абсолютно згодні з висновком суду, який дає чітку відповідь на запитання: що є оренда? В
ухвалі, що коментується, роз’яснено, що оренда не належить до послуг — предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об’єкти цивільних прав, і регулюються вони різними главами ЦКУ (до речі, аналогічної думки дотримується і Міністерство юстиції України в листі від 23.02.2004 р. № 8-11-19).І тут не варто піддаватися сумнівам, апелюючи до того, що оренда підпадає під визначення поставки (продажу) результатів робіт (послуг) згідно з податковими законами — цей термін має застосовуватися виключно в цілях оподаткування прибутку та ПДВ.
Отже, для застосування РРО в ситуації, що розглядається, дійсно немає підстав.
Щодо
Державного класифікатора ДК 016-97, який використовується для цілей статистики та на підставі якого ДПАУ зробила висновок: підприємство торгівлі при наданні послуг, у тому числі зі здавання в оренду приміщень, повинно проводити розрахункові операції із застосуванням РРО або в безготівковій формі через установи банків (див., зокрема, згаданий лист від 21.12.2005 р. № 12867/6/23-8019), то і тут є контраргументи.Адже є й інший класифікатор —
Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2005, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 (далі — КВЕД), у якому групу 70.2 названо по-іншому: «Здавання в оренду власного нерухомого майна» (зауважимо, що до неї ж включається і здавання в суборенду житлової і нежитлової нерухомості, земельних ділянок за кодом 70.20.0. Те, що в суборенди той самий код КВЕД, що і в оренди, підтверджує лист Департаменту планування та організації статистичних спостережень Державного комітету статистики України від 26.04.2007 р. № 14/3-53/44), без згадки про послуги.Як бачимо, шанси розвінчати позицію податкових органів є, і
ухвала, що коментується, може стати в нагоді.Утім, навіть якщо визнати позицію податківців та віднести оренду до розряду послуг, у підприємства є шанс відстояти свої права за допомогою
п. 1 ст. 9 Закону про РРО, що дозволяє не застосовувати РРО та розрахункові книжки при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва і при наданні послуг підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ та організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою в установленому порядку.І тут стане в нагоді
КВЕД, що дозволяє визначити, належить підприємство до сфери торгівлі чи ні. Як відомо, у довідці з ЄДРПОУ, що видається органом статистики, зазначаються види діяльності відповідно до КВЕД. Оптовій і роздрібній торгівлі присвячено секцію G (розділи 50 — 52). Отже, якщо в цій довідці фігурує код виду діяльності, який зазначено в цих розділах, то підприємство належить до сфери торгівлі. Причому, на наш погляд, навіть не важливо, здійснює воно торговельні операції чи ні: головне — наявність запису в довідці.Проте, ураховуючи суворе ставлення ДПАУ до незастосування РРО при здійсненні готівкових розрахунків, а також високий рівень штрафів у цій сфері, рекомендуємо з метою заощадження часу та коштів проводити розрахунки за оренду майна в безготівковій формі або через касу банку.
Матеріал підготувала Наталя Білова,
економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
| 15.04.2009 р. | № К-28396/06 (К-27922/06) |
Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 у справі № 46/113-А за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Г» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановив:
Постановою Господарського суду м. Києва від 14.04.2006 позивачу відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № <...> від 25.06.2005, яким до позивача за порушення пп. 1, 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг» застосовано штрафні санкції в розмірі <...> грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що готівкові кошти, отримані позивачем від надання послуг суборенди оприбутковувались у касі підприємства без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документа, а тому відповідачем правомірно застосовано до позивача фінансові санкції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 рішення місцевого господарського суду скасовано, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № <...> від 25.06.2005.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг» не регулює правовідносини у сфері оренди та суборенди, а тому у відповідача відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами відповідача, у яких ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.
Перевіривши у попередньому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено перевірку господарської одиниці, що належить позивачу, за результатами якої був складений Акт перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності № <...> від 16.06.2005, згідно з яким позивачем допущено порушення пп. 1, 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг» у зв’язку з непроведенням отриманих від приватних підприємців платежів за здане в суборенду приміщення через реєстратор розрахункових операцій.
На підставі Акта перевірки прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення № <...> від 25.06.2005, яким застосовано штрафні санкції в розмірі <...> грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі — суб’єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об’єкти цивільних прав, оскільки предметом договору найму є неспоживна річ, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, у зв’язку з чим договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції, що Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг» не регулює правовідносин у сфері оренди та суборенди, є правильними, а, отже, застосування до позивача штрафних санкцій за дане правопорушення є неправомірним.
Отримані позивачем від здачі в суборенду приміщень грошові кошти, оприбутковані ним шляхом оформлення прибуткових касових ордерів з видачею відповідної квитанції, яка є розрахунковим документом, з відображенням цих коштів у касовій книзі, відповідно до вимог пп. 2.2, 2.3, 2.10, 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 № 40/10320.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки вони не можуть бути податковим зобов’язанням у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому відсутні підстави для визначення їх як податкового зобов’язання, доведення граничних строків сплати та зазначення про настання відповідних наслідків.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 — без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
