Інтернет-магазин: організаційні моменти

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Травень, 2009/№ 39
В обраному У обране
Друк
Стаття

Інтернет-магазин: організаційні моменти

 

За даними національного дослідження аудиторії українського Інтернету, оприлюдненими нещодавно в електронних ЗМІ, в Україні налічується 8 млн регулярних користувачів глобальної мережі, причому найбільш активними є жителі великих міст, молодь, особи з високим доходом. Виходячи з такого стану речей, було б украй нерозсудливим залишати без уваги споживчі запити цієї аудиторії, не спробувавши задовольнити хоча б частину таких запитів прямо в Інтернеті. Реалізувати цю ідею на практиці можуть інтернет-магазини, орієнтовний оборот яких, на думку аналітиків, тільки у вітчизняному сегменті всесвітньої мережі цього року досягне 1 млрд дол. Очевидно, що настільки серйозний бізнес пов'язаний з не менш серйозними проблемами. Про деякі з них, що мають юридичний та податковий характер, поговоримо в цій статті.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Організація інтернет-магазину

Очевидно, що процес створення інтернет-магазину — це серйозний крок, пов'язаний з безліччю маркетингових та технічних питань, що потребують систематичного підходу та професійного вирішення. Тим часом, вважаємо за необхідне на самому початку ще раз підкреслити, що викладення матеріалу в цій статті цілком і повністю орієнтовано на спеціалізацію нашого видання. Тому поза розглядом доведеться залишити обговорення маркетингових нюансів та рекламних ходів, що обов'язково супроводжують будь-яке бізнес-починання, і в цьому сенсі організація інтернет-магазину не є винятком. Також не торкатимемося подробиць веб-дизайну віртуального магазину та тонкощів його програмної реалізації, що мають відношення до IT-проблематики. Усілякої інформації щодо цих питань цілком достатньо як у самому Інтернеті, так і у відповідних фахівців у перелічених сферах.

Проте повністю оминути питання, що таке інтернет-магазин, які переваги він надає своєму власнику і на що слід у першу чергу звернути увагу при його організації, мабуть, усе ж не вдасться.

Отже,

інтернет-магазин — це віртуальна торговельна точка, розташована в Інтернеті, доступна для відвідування будь-якому користувачу мережі, що надає йому можливість дистанційно замовити той чи інший товар через Інтернет. При цьому на «фасаді» такого магазину, зверненому до покупця, розташовано сторінки з:

— переліком пропонованих товарів і докладною інформацією про кожний із них (зовнішній вигляд, характерні особливості, найменування виробника, ціна тощо);

— контактною інформацією, необхідною для замовлення товарів та послуг (телефон, факс, e-mail, ICQ, поштова адреса тощо);

— пропозицією отримати рахунок на оплату товарів та послуг як фізичним, так і юридичним особам;

— можливістю здійснити оплату безпосередньо на сайті (характерно для більшості інтернет-магазинів, але існують і винятки, про які зазначимо далі);

— умовами доставки або самостійного отримання замовленого товару, а також відповідних товаросупровідних та розрахункових документів.

Для покупця

відвідини інтернет-магазину схематично виглядають так: через комп'ютер, підключений до мережі Інтернет, він заходить на сайт магазину, вибирає необхідний товар, формує на нього замовлення, визначаючись одночасно зі способом оплати та варіантом доставки товару, вказує свої персональні дані, після чого отримує підтвердження обробки замовлення (телефонний дзвінок, лист на свою електронну пошту тощо) і часто в онлайн-режимі здійснює оплату.

Усе інше відбувається в «підсобних приміщеннях» інтернет-магазину, які, як і в реальності, приховано від покупця. Вони, як правило, уключають програмні модулі реєстрації відвідувачів, унесення та регулярного оновлення інформації про товар (із можливістю імпорту такої інформації з програми складського чи бухгалтерського обліку, яка вже використовується суб'єктом господарювання), оформлення замовлень та оплати товарів. Надзвичайно важливо, щоб інтернет-магазин мав усі

можливості приймання платежів, серед яких найпоширенішими є:

— оплата за безготівковим розрахунком від фізичних та юридичних осіб;

— оплата готівкою кур'єру в момент доставки товару;

— оплата післяплатою в разі доставки товару поштою;

— оплата банківською пластиковою картою (БПК) через спеціальний пристрій, який повинен знаходитися у кур'єра;

— оплата за допомогою БПК на сайті;

— оплата електронними грошима

та інші, перелік яких досить широкий і з розвитком інформаційних технологій регулярно доповнюється та оновлюється.

Слід зауважити, що

створення інтернет-магазину можливе у двох різновидах:

— самостійна торговельна одиниця, яка не має реального аналога (на них, головним чином, і зосередимо свою увагу);

— так званий «псевдоінтернет-магазин».

Метою останнього є дублювання в мережі реально існуючого магазину для залучення до нього покупців шляхом попереднього (поза торговельним приміщенням) ознайомлення з асортиментом товарів, що звільняє персонал реального магазину від необхідності докладного консультування цієї частини покупців. Для тих з них, які до моменту здійснення купівлі вже зробили свій вибір, такий віртуальний псевдомагазин може забезпечувати можливість резервування конкретного товару на складі та надавати певні знижки при оплаті в реальному магазині. Як правило, про можливість дистанційної оплати товару та отримання його без відвідування реального магазину навіть не йдеться, що дозволяє зробити висновок про рекламну спрямованість такого проекту (до цього висновку ми ще повернемося в наступній статті, присвяченій обліковим проблемам створення інтернет-магазину, яку опубліковано на с. 18 цього номера).

Переваги

справжнього інтернет-магазину для його власника очевидні і зводяться до такого:

— цілодобовий та безперервний режим роботи (за винятком невеликих відрізків часу на періодичну профілактику, обслуговування та вимушений ремонт технічних засобів);

— можливість глобального доступу до магазину незалежно від місцезнаходження покупця в момент здійснення купівлі;

— відсутність витрат на приміщення для магазину;

— відсутність необхідності в оренді значних складських площ, оскільки, як правило, у більшості інтернет-магазинів поставка товару відбувається під замовлення (хоча не виключені випадки й попередньої закупівлі ходового товару, але навіть при цьому необхідна площа в декілька разів менше площі складів реального магазину);

— для створення інтернет-магазину не потрібно отримання численних дозволів та погоджень (наприклад, від органів держпожежнагляду, санепідемстанції тощо), хоча повністю виключити необхідність у деяких дозвільних документах усе ж не вдасться (про це зазначимо далі);

— мінімально необхідна кількість персоналу для обслуговування інтернет-магазину;

— постійне автоматичне оновлення цін та інформації про наявність товару на складі;

— легкий та зручний аналіз споживчого попиту;

— досить стислі строки та помірна вартість створення інтернет-магазину порівняно зі звичайним.

Недоліки

форми торгівлі, що нами розглядається, пов'язані насамперед з необхідністю дотримання певних вимог податкового законодавства при здійсненні готівкових розрахунків за товар, які нічим не відрізняються від вимог, що висуваються до звичайної роздрібної торгівлі за готівку. Крім того, інтернет-торговцям не завжди вдасться пройти процедуру ліцензування своєї діяльності в разі наміру продавати певні види товарів, а іноді навіть за наявності таких ліцензій не вийде запропонувати покупцям дистанційно купити той чи інший товар.

Проте в деяких випадках певні законодавчі перешкоди можна здолати шляхом вибору оптимальної організаційно-правової форми суб'єкта господарювання, на якого буде оформлено інтернет-магазин. Поради щодо такої оптимізації дамо в наступному розділі після аналізу правових підстав застосування (незастосування) РРО, отримання патентів (та можливостей обійтися без них), а також оформлення ліцензій та інших документів дозвільного характеру.

 

Дозвіл на торгівлю, ліцензії, РРО, патенти

1. Дозвіл на торгівлю.

Законодавчо встановлено, що збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг входить до складу системи оподаткування України як один з місцевих податків і зборів (ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII). Цим же Законом передбачено, що місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюють місцеві ради в межах граничних розмірів ставок, визначених законами України. Як наслідок, на місцях було встановлено необхідність отримання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, що спричиняло і необхідність сплати збору за його видачу. До того ж наявність такого дозволу податківцями частенько висувалася як обов'язкова умова реєстрації ними РРО та видачі торгового патенту.

Однак з прийняттям

Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV у суб'єктів господарювання з'явилися істотні аргументи щодо того, що отримувати зазначений дозвіл усе ж не потрібно. З такими аргументами та контраргументами податківців із цього приводу можна ознайомитися у статті «Чи потрібно отримувати дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 80), а ми наведемо тут тільки той, що дозволяє зробити категоричний висновок про відсутність такої необхідності щодо інтернет-магазинів.

Річ у тім, що в численних

листах Держкомпідприємництва (від 09.11.2006 р. № 8080, від 10.11.2006 р. № 8104, від 28.12.2006 р. № 9476, 19.04.2007 р. № 2891, від 14.08.2007 р. № 6048, від 29.08.2008 р. № 7426) зазначається: органи місцевого самоврядування мають повноваження щодо видачі дозволу на розміщення будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення на території об'єктів благоустрою. Очевидно, що при торгівлі за допомогою інтернет-магазину в суб'єкта господарювання формально немає такої будівлі або споруди, де він би укладав правочини та реалізовував товари споживачу (це місце віртуальне — мережа Інтернет). Тому отримувати дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі в цьому випадку немає необхідності.

2. Ліцензування.

З огляду на те, що перелічені у ст. 9 Закону України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III види торговельної діяльності, що ліцензуються, мають досить вузьку спрямованість і, наскільки нам відомо, через Інтернет не здійснюються, щодо інтернет-торгівлі можна серйозно розглядати хіба що продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів. І обговорити це питання нас примушує те, що сьогодні існує чимало інтернет-магазинів, які є мережними додатками до продуктових супермаркетів, що пропонують оформлення замовлення та доставку додому, крім іншого, і товарів зазначеної групи.

У зв'язку з цим насамперед слід відштовхуватися від вимог спеціального

Закону № 481, згідно зі ст. 15 якого суб'єкт господарської діяльності, який планує здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, має отримати відповідну ліцензію. Кількість ліцензій, які потрібно придбати, безпосередньо залежить від кількості місць торгівлі в такого підприємства.

Під

місцем торгівлі в Законі № 481 мається на увазі місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговельному приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів — без обмеження площі, для алкогольних напоїв — торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформлюється через них продаж інших товарів.

Інакше кажучи, з наведеного визначення випливає, що

місце торгівлі — це приміщення (будівля, будинок), та ще й з установленими Законом № 481 обмеженнями за площею торговельного залу, якщо йдеться про роздрібну торгівлю алкоголем. Більше того, ліцензія на роздрібну торгівлю алкоголем із кіосків та подібних будівель, що не мають торговельного залу, не видається. Для тютюнових виробів, як видно з того ж визначення, площа торговельного залу значення не має, але в тому, що він має бути розташований у приміщенні (будівлі), сумнівів не виникає.

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що на інтернет-торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, яка за своєю суттю здійснюється без прив'язки до будь-якого стаціонарного місця торгівлі, відповідні ліцензії взагалі отримати неможливо. І навіть у випадку, коли такі ліцензії отримано власником реально існуючого супермаркету, що відповідає всім законодавчим вимогам,

реалізація зазначеної групи товарів через Інтернет також буде неправомірною .

Крім того, при спробі дистанційної торгівлі алкогольними напоями з розрахунками вдома у замовника неможливо буде виконати ще одну норму

ст. 15 Закону № 481: усі РРО, розташовані в місці торгівлі алкогольною продукцією, має бути внесено до додатка до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями. У разі ж використання інтернет-торговцем алкоголем «неліцензійного» РРО йому загрожує застосування фінсанкції відповідно до ч. 2 ст. 17 цього ж Закону в розмірі 200 % вартості реалізованої продукції через РРО, не зазначений у ліцензії, але не менше 1000 грн. Про те, в яких випадках узагалі інтернет-магазину необхідний РРО, розповімо прямо зараз.

3. РРО.

Згідно з п. 1 ст. 3 Закону про РРО суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму придбання (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій із друкуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.

Отже, у загальному випадку при оплаті готівкою за придбаний в інтернет-магазині товар або при безготівковій формі оплати з використанням БПК без РРО не обійтися, причому такий

реєстратор повинен застосовуватися саме в місці здійснення зазначених розрахунків. Викладене означає, що в разі оплати товару вдома в покупця кур'єр, який здійснює доставку товару, зобов'язаний мати РРО при собі та проводити приймання готівки через такий РРО в момент її отримання. Із цією метою суб'єкту господарювання необхідно придбати будь-яку з портативних моделей РРО, уключених до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій.

Певні послаблення щодо застосування РРО можна отримати, якщо розглядати

доставку товару замовнику додому як пересувну торгівлю. Оскільки в п. 2 Переліку № 1336 присутній такий вид торгівлі як роздрібна торгівля через засоби пересувної торговельної мережі (зокрема, автокрамниці, авторозвозки тощо), розташовані за межами стаціонарних приміщень, то згідно зі ст. 10 Закону про РРО підприємство при здійсненні розрахункових операцій має право використовувати тільки розрахункові книги (РК) та книги обліку розрахункових операцій (КОРО).

Інакше кажучи,

підприємству необхідно буде зареєструвати КОРО і РК на автомобіль, що розвозить товари, і обов'язково при отриманні готівки виписувати покупцю розрахункову квитанцію. Однак при цьому виникнуть і деякі незручності. По-перше, не можна перевищувати граничний розмір річного обсягу продажів — 200 тис. грн. на одного суб'єкта господарської діяльності (п. 2 постанови КМУ від 23.08.2000 р. № 1336). При порушенні цього обмеження РРО застосовується на загальних підставах. По-друге, доведеться враховувати деякі вимоги, установлені Правилами роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затвердженими наказом МЗЕЗторгу України від 08.07.96 р. № 369. І одна з них досить істотна: через таку мережу дозволяється реалізація продовольчих та непродовольчих товарів тільки нескладного асортименту, яка має проводитися відповідно до правил їх продажу.

4. Патент.

На жаль, якщо доставка покупцю товару, замовленого в інтернет-магазині, здійснюється транспортним засобом продавця (що найчастіше і відбувається) і при цьому розрахунки за такий товар здійснюються в момент доставки, то лише застосуванням РРО тут не обійтися. Це пов'язане з тим, що відповідно до п. 1 ст. 3 Закону про патентування оптова та роздрібна торгівля за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових форм розрахунків та кредитних карток у пунктах продажу товарів підлягає патентуванню . У свою чергу, до пунктів продажу товарів належать, зокрема, автокрамниці, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі. (див. п. 3 ст. 3 Закону про патентування).

Таким чином, суб’єкту господарювання

слід придбати окремий торговий патент на транспортний засіб (пересувну точку торгівлі). Торговий патент у цьому випадку видається податковим органом за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 2 Закону про патентування). У торговому патенті, що отримується на транспортний засіб, при цьому проставляється позначка «виїзна торгівля» (ч. 3 ст. 2 Закону про патентування), і він є дійсним на виїзну торгівлю на всій території України (ч. 2 ст. 7 Закону про патентування).

До речі, про необхідність придбання торгового патенту (у випадках, передбачених законодавством) при здійсненні продажу товарів на замовлення (а торгівля в інтернет-магазинах саме і є такою — докладніше про це див. далі в розділі «Права споживачів») зазначається також і в

п. 1.3 Правил № 103 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 89).

Між іншим, якби за товар покупець розраховувався безпосередньо в пункті продажу (на торговельному об'єкті, на складі), а згодом товар доставлявся йому за обумовленою адресою, ситуація виглядала б інакше. Єдиним пунктом продажу, в якому здійснювалися б розрахунки за готівку і на який відповідно був би необхідний патент, виступав би торговельний об'єкт (офіс, склад). Торгівлі за готівку через пересувну торговельну мережу в цьому випадку не було б, а отже, при цьому не виникало б і необхідності в отриманні додаткового патенту на транспортний засіб, що доставляє вже оплачені замовлення.

Однак існує й інша, теж цілком законна, можливість не турбуватися про проблеми, пов'язані з патентуванням, і навіть не застосовувати РРО. Розповімо про неї у завершальному підрозділі цього розділу статті.

5. Висновки.

Очевидно, що для організації продажу товарів через інтернет-магазин простіше і зручніше використовувати спрощену систему оподаткування, яка регулюється Указом № 727. Тут варто зауважити: для юридичної особи — єдиноподатника її переваги зводяться лише до відсутності необхідності патентування торговельної діяльності за готівку (див. п. 6 цього Указу). А от фізичній особі — підприємцю, яка застосовує зазначену систему оподаткування, не доведеться ні придбавати торговий патент, ні використовувати РРО (відповідно до п. 6 ст. 9 Закону про РРО).

Останнє послаблення можливе тільки за умови, що через інтернет-магазин, зареєстрований на такого підприємця, не здійснюється реалізація підакцизних товарів, але навряд чи зараз в Інтернеті продаються ті деякі транспортні засоби та нафтопродукти, що є підакцизними. Таке законодавче обмеження може зіграти свою роль лише в разі, коли асортимент товарів, що пропонуються в інтернет-магазині, зводиться до продовольчої групи, і серед них є пиво, алкогольні напої та тютюнові вироби. Утім, можливість торгівлі алкоголем та тютюном через Інтернет досить сумнівна, і про це вже йшлося на початку цього розділу.

Найнеприємніше у залученні суб'єктів господарювання — спрощенців полягає, як відомо, у необхідності дотримання встановленого

п. 1 Указу № 727 розміру виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (для юросіб — 1 млн грн., для фізосіб-підприємців — 500 тис. грн.). Тому при великому обсязі продажів здійснення інтернет-торгівлі через конкретного підприємця-єдиноподатника не завжди є виходом із ситуації, оскільки через певний час його доведеться змінювати.

Узагалі-то, існує один спосіб, до якого може вдатися юридична особа — власник інтернет-магазину — це

укладення договору комісії на продаж певної партії товару з різними фізособами-підприємцями. Однак він теж далеко не однозначний, оскільки податківці не перестають заявляти, що сума, фактично отримана єдиноподатником від операції з продажу комісійного товару, у повній сумі вважається виручкою від реалізації та не повинна перевищувати протягом календарного року 500 тис. грн. (див., наприклад, лист ДПАУ від 23.11.2006 р. № 13290/6/17-0416).

Такому фіскальному підходу протистоїть Держкомпідприємництва (див.

лист від 27.12.2007 р. № 9749), резонно стверджуючи, що сума транзитних коштів, що підлягає перерахуванню третім особам (комітенту), не повинна включатися до складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), у тому числі й при розрахунку граничного обсягу виручки від реалізації. На жаль, цей спір поки що залишається відкритим, тому радити укладення договорів комісії на продаж зараз можна тільки сміливим платникам податку. І на допомогу їм пропонуємо статтю «Виручка комісіонера-єдиноподатника: які аргументи використовувати в спорі з перевіряючими», опубліковану в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 91.

До речі,

договір комісії на продаж напевно може знадобиться, якщо інтернет-торговець зобов'язаний застосовувати РРО, але з якихось причин намагається уникнути цього. Тоді, якщо укласти такий договір з особою, яка вже має РРО або звільнена від його застосування, то реалізовувати товар за готівку покупцю буде комісіонер. При цьому передача готівкової виручки від комісіонера комітенту не потребуватиме застосування РРО, адже така операція в розумінні Закону про РРО не є розрахунковою (лист ДПАУ від 27.06.2003 р. № 5768/6/15-1116, лист Держкомпідприємництва від 21.04.2003 р. № 1-221/2356).

Повертаючись до переваг інтернет-торгівлі через спрощенців, слід торкнутися і питання щодо

обов'язку зареєструватися платниками ПДВ для осіб, які поставляють товари (послуги) з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, незалежно від обсягу оподатковуваних операцій (див. п.п. 2.3.3 Закону про ПДВ). Тобто, навіть якщо суб'єкт підприємницької діяльності лише починає працювати і відкриває інтернет-магазин, він уже зобов'язаний зареєструватися як платник ПДВ (докладніше про це читайте у статті на с. 31 сьогоднішнього номера). Так-от, єдиноподатники звільнені від такого обов'язку — вони можуть взагалі не реєструватися платниками ПДВ, причому без будь-якого зв'язку з видом діяльності та обсягом оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців. Зрозуміло, це дає певну свободу податкового маневрування, але тільки в тому випадку, якщо торгівля через інтернет-магазин орієнтована переважно на покупців-фізосіб, оскільки для юридичних осіб часто визначальним чинником при виборі контрагента є отримання права на податковий кредит.

Як бачимо, висновок щодо оптимальної організації діяльності інтернет-магазину шляхом залучення тих чи інших юридичних або фізичних осіб, які використовують спрощену систему оподаткування, має під собою достатньо підстав. Утім вибір, як завжди, залишається за суб'єктом господарювання, але в будь-якому разі йому не можна забувати про необхідність дотримання прав споживачів, які здійснюють інтернет-покупки.

 

Права споживачів

Аналізуючи правові підстави такого виду торгівлі, як торгівля через Інтернет, слід виходити з того, що ми маємо справу з

продажем товарів на замовлення, що належить до так званої торгівлі за зразками. Так, у ст. 702 ЦКУ зазначено: товари можуть продаватися шляхом ознайомлення покупця зі зразком товару (за описом, каталогом, через мережу Інтернет тощо), і цей правочин буде договором купівлі-продажу за зразком . При цьому товар доставляється в заявлене покупцем місце (наприклад, місце проживання або роботи покупця-фізособи, місцезнаходження покупця-юрособи, на пошту тощо) і з моменту доставки договір купівлі-продажу вважається виконаним.

При здійсненні інтернет-торгівлі слід пам'ятати, що чинне законодавство в однаковій мірі стоїть на варті прав і тих споживачів, які здійснили придбання в інтернет-магазині, класифікуючи такий правочин як

договір, укладений на відстані* (п. 8 ст. 1 Закону № 1023 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 98).

* Під таким договором у Законі № 1023 розуміється договір, укладений продавцем (виконавцем) зі споживачем

за допомогою засобів дистанційного зв'язку (телекомунікаційних мереж, поштового зв'язку, телебачення, інформаційних мереж, зокрема Інтернет).

Особливості прав споживачів у разі укладення договорів на відстані викладено у

ст. 13 Закону № 1023. Так, згідно з ч. 2 цієї статті Закону перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачу таку інформацію:

найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензій;

— основні характеристики продукції;

ціну, уключаючи плату за доставку, а також умови оплати;

гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції;

— інші умови поставки або виконання договору;

— мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції чи послуг;

— вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу;

— період прийняття пропозицій;

— порядок розірвання договору.

Факт надання переліченої інформації має бути підтверджено письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформацію, підтверджену таким чином, не може бути змінено продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.

Ненадання покупцю повної та достовірної інформації

про товар у місці його продажу може стати підставою для повернення товару (ст. 700 ЦКУ, ч. 4 ст. 8 Закону № 1023), і цей момент слід мати на увазі при здійсненні торгівлі через Інтернет.

Так, відповідно до

ч. 7 ст. 15 Закону № 1023 у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) призвело до:

1) придбання продукції, що не має потрібних споживачу властивостей, — споживач має право розірвати договір та вимагати відшкодування заподіяних йому збитків;

2) неможливості використання придбаної продукції за призначенням — споживач має право вимагати надання в прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір та вимагати відшкодування збитків;

3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача — споживач має право висунути продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди, а також вимагати відшкодування збитків, заподіяних природним об'єктам, які перебувають в його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом або договором.

Окремого обговорення потребує те, що деякі інтернет-магазини часто ігнорують вимоги

Закону № 1023 щодо обсягу інформації, яка надається споживачу, особливо в частині відомостей про місцезнаходження продавця, вважаючи таким веб-адресу у глобальній мережі, за якою розміщено сайт продавця.

Тим часом, згідно із

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів виступають від його імені. Якщо торгівля в інтернет-магазині здійснюється від імені фізособи-підприємця, то і в цьому випадку той же Закон визначає місце проживання фізичної особи як житловий будинок, квартиру, інше приміщення у відповідному населеному пункті, що знаходиться за визначеною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою — підприємцем.

Очевидно, що згадка як місцезнаходження продавця віртуальної, а не реальної, тобто поштової адреси в контексті наведених визначень не витримує жодної критики. Більше того, відповідно до

п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 1023 ненадання інформації про місцезнаходження продавця (так само, як і іншої, переліченої вище), тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 % вартості реалізованих товарів, але не менше 5 нмдг, тобто 85 грн. Якщо суб'єкт господарювання не зобов'язаний вести облік доходів і витрат, розмір такого штрафу є фіксованим та становить 85 грн. До речі, про настання відповідальності продавця внаслідок порушення прав споживачів при укладенні договору на відстані нагадує і Держспоживстандарт України в листі від 14.12.2007 р. № 12089-04-5/16.

Важливо знати та дотримувати

права споживача, що стосуються розірвання договору купівлі-продажу. Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом 14 днів із моменту підтвердження інформації або з моменту отримання товару чи першої поставки товару (ч. 4 ст. 13 Закону № 1023). Зазначений строк збільшується до 90 днів при наданні покупцю недостовірної або неповної інформації про правочин (з моменту отримання виправленої інформації розірвання договору відбувається за загальними правилами — 14 днів). При продажу матеріальних речей 90 днів відлічуються не від моменту отримання (неповної/недостовірної) інформації, а з моменту отримання чи першої поставки товару.

Однак

споживач не має права розірвати договір в односторонньому порядку (за умови, що інше не встановлено договором з покупцем), якщо:

1) поставка товару електронними засобами зв'язку (очевидно, мається на увазі електронний продукт) здійснилася до закінчення строку розірвання договору (14 днів із моменту повідомлення) із повідомленням споживача;

2) ціна товару залежить від котирувань на фінансовому ринку, тобто не залежить від продавця;

3) договір обумовлює переробку або виготовлення товару за замовленням конкретного споживача, і цей товар після відмови не може бути продано іншому споживачу без істотних втрат продавця;

4) запечатану упаковку з аудіо-, відеокасетою або диском було відкрито;

5) договір стосується доставки періодичних видань;

6) договір стосується лотерей чи інших азартних ігор (

ч. 5 ст.13 Закону № 1023).

Слід зауважити: у

п. 1.9 Правил № 103, що детально регламентують відносини між споживачем та суб'єктом господарювання — продавцем товарів на замовлення на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані, названо лише дві підстави із шести, перелічених у Законі № 1023, а саме пп. 1) і 4) згідно з прийнятою нами нумерацією. Проте, щоб уникнути непорозумінь, продавцям краще орієнтуватися все ж на вимоги профільного Закону.

Зазначимо декілька слів про

порядок та строки доставки товарів, замовлених в інтернет-магазині. Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1023 продавець повинен поставити споживачу товар протягом прийнятного строку, але не пізніше 30 днів з моменту отримання згоди споживача на укладення договору, якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані. У разі неможливості виконання договору через відсутність замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це споживача, але не пізніше за ті ж 30 днів, про які йшлося вище.

Продавець може використовувати стандартну умову

в договорі про можливість заміни товару в разі його відсутності іншим товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо:

1) інший товар відповідає меті використання замовленого товару;

2) має таку ж або кращу якість;

3) його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

В інших випадках при виконанні прийнятого замовлення продавець не має права вносити зміни до асортименту товарів та змінювати ціни на них без узгодження з покупцем.

У

розд. II Правил № 103 викладено вимоги до оформлення документів при здійсненні дистанційної торгівлі. Зауважимо, що в загальному випадку на продовольчі та непродовольчі товари слід оформити замовлення у двох примірниках на бланку замовлення із зазначенням у ньому найменування суб'єкта господарювання, назви товару, його ціни, кількості, загальної вартості замовлення та часу його виконання. Якщо замовлення здійснене через мережу Інтернет, перший примірник бланка замовлення видається покупцю при передачі замовлення з одночасною перевіркою відповідності товарів виконаному замовленню, при цьому на другому примірнику бланка замовлення покупець своїм підписом підтверджує отримання замовлення.

При доставці прийнятого за допомогою засобів дистанційного зв'язку замовлення на непродовольчі товари, на які встановлено гарантійні строки, покупцю передається також технічний паспорт чи інший документ, який його замінює, з відміткою про дату продажу та переліком адрес сервісних центрів. Ну і, звісно ж, разом із товаром споживачу

в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну вартість проданого товару.

Кожний

суб'єкт господарювання (і власник інтернет-магазину теж не є винятком) несе відповідальність за якість та безпеку товарів і повинен забезпечити належний рівень торговельного обслуговування. Якщо покупець вважає, що йому реалізовано неякісний товар, то його вимоги розглядаються продавцем після пред'явлення ним бланка замовлення, товарного чека тощо, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, — технічного паспорта чи іншого документа, що його заміняє. Докладно про права споживача та обов'язки продавця в цьому випадку можна прочитати у статті «Якщо споживач незадоволений придбаним товаром» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 98).

На завершення нагадаємо, що в розумінні

Закону № 1023 споживачем може бути тільки фізична особа, яка придбаває, замовляє та використовує товари для особистих потреб. Отже, правовідносини між суб'єктами господарювання — покупцями та продавцями інтернет-магазинів з приводу придбання товару, його оплати, доставки, комплектності, якості, підстав повернення та заміни тощо повинні регулюватися загальними нормами цивільного законодавства.
Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд