Щодо визначення об’єкта оподаткування ПДФО у разі неповернення позики та стягнення на предмет застави
Лист Міністерства юстиції України від 27.03.2009 р. № 4172-0-26-09-8
Міністерство юстиції на лист ДПАУ від 16.03.2009 р. № 2911/5/17-0716 стосовно надання роз’яснення законодавства щодо визначення об’єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у разі невиконання боржником своїх зобов’язань щодо повернення позики та звернення при цьому кредитором стягнення на предмет застави повідомляє.
При вирішення порушеного питання слід враховувати наступне.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі — Закон)
іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Згідно з частинами першою та третьою статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Статтею 38 Закону врегульовано питання щодо права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Так, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов’язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір (частина перша статті 38 Закону).
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (частина п’ята статті 38 Закону).
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (частина шоста статті 38 Закону).
Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю (частина сьома статті 38 Закону).
Таким чином, звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки є забезпеченням виконання іпотекодавцем зобов’язання за договором іпотеки. При цьому фізична особа — іпотекодавець несе витрати щодо погашення своїх боргових зобов’язань.
З огляду на викладене, на нашу думку,
при зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок забезпечення основного зобов’язання, іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує доходу, який є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.При цьому, відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»
дохід — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.Разом з цим,
порядок та механізм оподаткування коштів, які повертаються (виплачуються) іпотекодержателем іпотекодавцю, що залишилися після продажу предмета іпотеки, законодавством не визначено. Врегулювання цього питання, на нашу думку, потребує внесення відповідних змін до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».При цьому зазначаємо, що
листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Заступник міністра І. Ємельянова
коментар редакції
При переході у власність банку закладеного
фізособою майна об’єкт обкладення податком
з доходів фізосіб не виникає: думка Мін’юсту
Через невиконання своїх зобов’язань фізичні особи вимушені передавати у власність банкам (іпотекодержателям) закладене майно.
У зв’язку з цим у багатьох банків виникли запитання щодо їх участі в цій операції з позиції обкладення податком з доходів фізичних осіб.
Мін’юст вважає, що звернення іпотекадержателем стягнення на предмет іпотеки є забезпеченням виконання іпотекодавцем обов’язків за договором іпотеки. При цьому фізична особа — іпотекодавець несе витрати щодо погашення своїх боргових зобов’язань. Отже, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок забезпечення основного зобов’язання іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує дохід, який є об’єктом обкладення податком з доходів фізичних осіб.
На нашу думку, така позиція Мін’юсту є помилковою, адже відповідно до чинних положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2009 р. № 889-IV у разі продажу чи іншого виду відчуження майна витрати на його придбання не враховуються. Інакше кажучи, продаючи як нерухоме, так і рухоме майно, фізична особа зобов’язана сплатити податок з доходів фізичних осіб з усієї суми отриманого доходу з такого продажу.
ДПАУ у своїх роз’ясненнях (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 82, с. 9) наполягає на тому, що в цій ситуації податковим агентом виступає саме банк, який зобов’язаний утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.
Тетяна Онищенко
