Про невідповідність Методрекомендацій № 145 положенням (стандартам) бухгалтерського обліку

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2009/№ 92
В обраному У обране
Друк
Лист від 20.08.2009 р. № 31-34000-20-5/22614

Про невідповідність Методрекомендацій № 145 положенням (стандартам) бухгалтерського обліку

Лист Міністерства фінансів України від 20.08.2009 р. № 31-34000-20-5/22614

 

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

Методичні рекомендації

з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності (далі — Методрекомендації), які затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 № 145, у непоодиноких випадках не відповідають національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку (далі — ПБО), що є також наслідком неприведення їх у відповідність до змін, яких набувають ПБО.

Так, у підпункті 8 пункту 16 та у пункті 22 Методрекомендацій наведено метод ЛІФО, який із ПБО 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 № 246, виключено наказом Міністерства фінансів України від 22.11.2004 № 731.

У підпункті 3 пункту 16 опис про витрачання паливно-мастильних матеріалів на освітлення приміщень торговельних підприємств не відповідає реальним умовам господарювання.

Терміни, що застосовуються в підпункті 8 пункту 16 та пункті 22 Методрекомендацій як первинна вартість, не відповідають ПБО 9 «Запаси», в якому застосовується первісна вартість.

Не відповідає імперативній нормі ПБО 26 «Виплати працівникам», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 № 601, і ПБО 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (із змінами), текст підпункту 2 пункту 17 щодо створення на розсуд підприємства резерву на виплату винагороди за вислугу років та забезпечення на оплату відпусток.

У підпункті 5 пункту 19 необґрунтовано обмежено види методів нарахування амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів, що протирічить пункту 27 ПБО 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (із змінами). У цьому ж пункті граничний термін нарахування амортизації нематеріальних активів не відповідає пункту 25 ПБО 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242 (із змінами).

У підпункті 14 пункту 20 Методрекомендацій втрати від списання необоротних активів всупереч нормам ПБО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318 (із змінами), зараховано до інших операційних витрат.

У статті 4.7 пункту 25 включення до інших операційних витрат суми втрат від бою, усушки, вивітрювання, розтрушування, розпилення, розкришення, витоку, розливання під час перевезення, перекачування товарів і тари у межах норм природного убутку не відповідає пункту 14 ПБО 9.

У статтях 5.1 і 5.2 пункту 26 включення усіх відсотків за кредит до фінансових витрат протирічить пунктам 4 і 5 ПБО 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415.

У пункті 28 включення до інших витрат собівартості реалізованих необоротних активів і майнових комплексів протирічить пункту 31 ПБО 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87 (із змінами).

Міністерство фінансів України просить привести Методрекомендації у відповідність до вимог статті 6 Закону і повідомити Міністерство фінансів України.

 

Заступник міністра Д. Фудашкін



коментар редакції

Мінфін указав на невідповідність Методрекомендацій
 з формування складу витрат у торговельній
 діяльності нормам П(С)БО

Слід зауважити, що на сьогодні

жодні методичні рекомендації, що розроблені міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади на підставі п. 6 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV нібито на базі національних П(С)БО та роз’яснюють галузеві особливості їх застосування, насправді повною мірою не відповідають вимогам П(С)БО. Більше того: після внесення змін до більшості П(С)БО згідно з наказом Мінфіну «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» від 25.09.2009 р. № 1125 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 90) новим нормам П(С)БО суперечать деякі методрекомендації самого Мінфіну (зокрема, п. 26 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2009 р. № 561, — стосовно дати початку нарахування амортизації при застосуванні підприємствами виробничого методу — суперечить п. 29 П(С)БО 7 «Основні засоби» — див. статтю в тому ж номері).

Що ж до власне Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Мінекономіки від 22.05.2002 р. № 145 (далі — Методрекомендації № 145), то їх норми багато в чому не відповідають П(С)БО, адже видані вони ще у 2002 році і відтоді жодного разу не піддавалися правкам, тоді як П(С)БО зазнавали зміни неодноразово.

У листі, що коментується, Мінфін указує на накопичені за цей період різночитання. Так, метод оцінки вибуття запасів ЛІФО (собівартості запасів, останніх за часом надходження) не застосовується ще з 2004 року, тобто відтоді, коли його було виключено з п. 16 П(С)БО 9 «Запаси» наказом Мінфіну від 22.11.2004 р. № 731, а в п.п. 8 п. 16 та п. 22 Методрекомендацій № 145 згадка про цей метод вибуття запасів дотепер присутня.

Звернув увагу Мінфін і на невідповідність застосованого в п.п. 8 п. 16 і п. 22 Методрекомендацій № 145 терміна «первинна вартість» вимогам П(С)БО 9 «Запаси», де насправді використовується поняття «

первісна вартість».

Зі свого боку додамо, що не оперує терміном «первинна вартість» також П(С)БО 7 «Основні засоби», тоді як ця словосполука фігурує в пп. 2 і 3 п. 19 Методрекомендацій № 145. Крім цього, не використовуються у П(С)БО і такі поняття, як «інші позаоборотні матеріальні активи» та «позаоборотні активи», а тим часом згадку про «інші позаоборотні матеріальні активи» можна знайти в п.п. 4 п. 16, а про «позаоборотні активи» — у п. 39 Методрекомендацій № 145. Насправді ж у П(С)БО використовуються терміни «інші

необоротні матеріальні активи» та «необоротні активи».

Також п.п. 5 п. 19 та «статтею» 2.5 п. 35 Методрекомендацій № 145 установлені необґрунтовані обмеження на методи нарахування амортизації, які можуть застосовуватися щодо малоцінних необоротних матеріальних активів (МНМА). Як випливає з п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», амортизація МНМА може нараховуватися як прямолінійним або виробничим методом, так і

в розмірі 50 % його вартості, що амортизується, у першому місяці використання об’єкта і 50 % — у місяці вилучення зі складу активів (списання з балансу) або ж у розмірі 100 % його вартості в першому місяці використання об’єкта. Останні два з названих методів нарахування амортизації МНМА у Методрекомендаціях № 145 узагалі не згадуються.

До того ж

об’єктом амортизації згідно з п. 22 П(С)БО 7 є вартість, що амортизується (крім вартості землі та незавершених капітальних інвестицій), а не «основні засоби (крім землі)», як зазначено в п. 19 Методрекомендацій № 145.

Не відповідає п. 25 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» установлене в п. 19 Методрекомендацій № 145 обмеження граничного строку нарахування амортизації нематеріальних активів — 20 роками. Нагадаємо: у П(С)БО 8 такого «вікового» обмеження немає, а

нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), тоді як нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, не в якому «нематеріальний актив став придатним для використання», а в якому він уведений у господарський обіг.

Також не відповідають нормам П(С)БО 8 положення п. 19 Методрекомендацій № 145 стосовно того, що «амортизації підлягають витрати на придбання нематеріальних активів» і тільки «за умови придбання їх для власного виробничого використання на підприємстві» так само, як і запозичене з податкового законодавства правило про здійснення амортизаційних відрахувань до досягнення залишковою вартістю необоротних активів нульового значення. Нічого подібного П(С)БО 8 не містить.

У листі, що коментується, Мінфін указує також на невідповідність реальним умовам господарювання опису, наведеного в п.п. 3 п. 16 Методрекомендацій № 145, про витрачання паливно-мастильних матеріалів на освітлення приміщень торговельних підприємств. Безумовно, формулювання цього підпункту має бути, наприклад, таким: «паливно-мастильних матеріалів

та енергії всіх видів, придбаних у сторонніх підприємств та організацій і використаних на технологічні та інші операційні цілі, у тому числі для належної експлуатації транспортних засобів, опалювання та освітлення приміщень тощо». Хоча, як уже на те пішло, у віддалених населених пунктах у період відключення електроенергії цілком можливо використання гасових ламп, а отже, і витрачання ПММ на освітлення приміщень.

Крім іншого, Мінфін цілком справедливо зауважив, що

втрати від списання необоротних активів не може бути зараховано до складу елемента «Інші операційні витрати», як це зроблено в п.п. 14 п. 20 Методрекомендацій № 145, оскільки це суперечить п. 29 П(С)БО 16 «Витрати», згідно з яким вони належать до інших витрат. Не відповідає положенням п. 31 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» віднесення в п. 28 Методрекомендацій № 145 до інших витрат собівартості реалізованих необоротних активів та майнових комплексів, адже сьогодні витрати від реалізації необоротних активів, класифікованих підприємством як утримувані для продажу, розцінюються як операційні.

Усупереч п. 14 П(С)БО 9 «Запаси», який приписує не включати до первісної вартості запасів тільки

наднормативні втрати та нестачі запасів , у «статті» 4.7 п. 25 передбачено віднесення до інших операційних витрат сум втрат від бою, усушки, вивітрювання, розтрушування, розпилення, розкришення, витоку, розливання під час перевезення, перекачування товарів і тари, у тому числі в межах норм природного убутку. На це різночитання теж звернув увагу Мінфін.

Не відповідає імперативній нормі П(С)БО 26 «Виплати працівникам» і П(С)БО 11 «Зобов’язання» текст п.п. 2 п. 17 Методрекомендацій № 145 щодо створення на розсуд підприємства забезпечень на виплату винагороди за вислугу років та оплату відпусток працівникам.

Суперечать пп. 4 і 5 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» рекомендації «статей» 5.1 і 5.2 п. 26 Методрекомендацій № 145 з приводу віднесення всіх витрат, пов’язаних з нарахуванням відсотків, до фінансових витрат, оскільки за правилами П(С)БО 31 обліковою політикою підприємства може бути передбачена

капіталізація фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, тобто активу, що обов’язково потребує суттєвого часу для його створення.

Існує ще низка

невідповідностей, не згаданих Мінфіном у листі, що коментується. Ось лише деякі з них:

— відповідно до п. 38 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»

собівартість реалізованої іноземної валюти не наводиться у складі елементів операційних витрат, а отже, не може формувати елемент «Інші операційні витрати», як пропонує п.п. 21 п. 20 Методрекомендацій № 145;

— у «статті» 1.1 п. 22 Методрекомендацій № 145 собівартість реалізованих товарів визначено як первісну вартість товарів, що вибули, а собівартість реалізованої продукції власного виробництва — як первісну вартість продуктів (сировини), витрачених на її виготовлення. Це суперечить п. 24 П(С)БО 9, згідно з яким у бухгалтерському обліку та звітності

запаси відображаються за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Інакше кажучи, собівартість реалізованих товарів та продукції власного виробництва дорівнюватиме їх балансовій, а не первісній вартості. Разом із цим, згідно з п. 10 П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їх виробнича собівартість, яка визначається згідно з П(С)БО 16 «Витрати»;

— «стаття» 2.7 п. 23 Методрекомендацій № 145 передбачає віднесення до складу адміністративних витрат податків, крім тих, що «сплачують за рахунок прибутку». Однак, як відомо, ще з 2000 року витрати на сплату податків (навіть податку на прибуток) відносять до складу витрат.

Також потребує відповідного коригування кореспонденція рахунків з обліку витрат діяльності торговельних підприємств, наведена в додатку до Методрекомендацій № 145.

 

Тетяна Войтенко, консультант

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд