«О, как намаялась я с тобой, моя попытка номер... три» (увезення та торгівля мобільними телефонами)

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2009/№ 93
В обраному У обране
Друк
Стаття

«О, как намаялась я с тобой, моя попытка номер... три»

(увезення та торгівля мобільними телефонами)

Якщо вірити заявам високопоставлених чиновників-«зв’язківців», держбюджет за останні 4 роки недоотримав 5 млрд грн. від продажу мобільних телефонів, які було ввезено нелегально на територію України. За їх словами, у 2006 році в Україні було продано 12 млн мобільних телефонів, тільки 11 % з яких ввезено за дозволом Українського державного центру радіочастот. У 2007 році продано 9,5 млн таких пристроїв, з яких лише 7,6 % мали відповідні дозволи. Водночас, за останні місяці поточного року обсяг увезення легальних мобільних телефонів в Україну збільшився в 4,5 раза. Про те, що стало причиною таких разючих змін, розповімо в цій статті.

Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua

 

Історико-правовий екскурс

Відповідна законодавча база, що дає Національній комісії з питань регулювання зв’язку України (скорочено — НКРЗ) право встановлювати

порядок реалізації та експлуатації радіоелектронних засобів (РЕЗ) і випромінюючих пристроїв (ВП) на території України, а також порядок увезення їх із-за кордону, була в Законі № 1770 (див. п. 10 ч. 2 ст. 14 і ст. 29) ще з моменту його прийняття і кілька разів уже знаходила своє втілення в нормативних документах цього держоргану. При цьому відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 16 зазначеного Закону повноваження з видачі дозволів на ввезення з-за кордону та реалізацію РЕЗ і ВП покладено на державне госпрозрахункове підприємство «Український державний центр радіочастот» (скорочено — УДЦР).

Про дві попередні спроби НКРЗ ввести відповідні порядки, як і про незмінні фіаско, що супроводжували такі спроби, регулярно повідомлялося на шпальтах нашого видання (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 45; 2007, № 9, 59, 88). Стисло нагадаємо: відповідно до скасованих на сьогодні

рішень НКРЗ від 02.03.2006 р. № 212 і № 213, а також від 20.06.2007 р. № 802 і № 803 ввезення, отримання в поштових відправленнях із-за кордону в Україну РЕЗ і ВП, крім окремих радіоелектронних засобів та випромінюючих пристроїв, а також оптова і роздрібна реалізація на території України РЕЗ та ВП, у тому числі й через мережу комісійної торгівлі та інтернет-магазини, мали здійснюватися на дозвільній основі.

На практиці суть приписів НКРЗ полягала в необхідності

маркування мобільних телефонів спеціальними обліковими марками, запровадженні щомісячної звітності про використання цих марок та отриманні дозволів на оптову та роздрібну реалізацію таких пристроїв на території України. При цьому зазначені методи двічі під різними приводами визнавалися судами незаконними, що призводило до скасування перелічених вище нормативних актів.

Гадаємо, багатьом цікаво буде дізнатися, як на сьогодні регламентовано державне регулювання ввезення та торгівлі мобільними телефонами? Для відповіді на це запитання розглянемо основні положення чинних нині

рішень НКРЗ від 05.02.2009 р. № 1338 і № 1339, що втретє за останні декілька років установлюють нові правила гри* на «мобільному» ринку.

* До речі, не виключено, що незабаром буде зроблено і четверту спробу підкоригувати (а може, і перекроїти) ці правила. Підстави для такого припущення нам дають рішення НКРЗ від 17.09.2009 р. № 1672 та № 1671, якими ухвалено зміни до Положення № 1338 та Порядку № 1339 відповідно. На жаль, про їх зміст говорити поки що зарано, оскільки тексти цих змін відсутні на офіційному сайті НКРЗ.

«Мы будем жить теперь по-новому...»

1. Увезення мобільних телефонів.

Положення № 1338, як і його попередники, визначає порядок надання дозволів на ввезення, у тому числі переміщення в міжнародних поштових відправленнях, міжнародних експрес-відправленнях, радіоелектронних засобів і випромінюючих пристроїв. Отже, увезення мобільних телефонів, як і раніше, повинне здійснюватися на дозвільній основі, що само по собі не суперечить вимогам ч. 1 ст. 29 Закону № 1770.

Положенням № 1338

установлено також додаткові заходи щодо недопущення ввезення з-за кордону не дозволених до застосування в Україні радіотелефонів мобільного зв’язку (у тексті документа їх названо терміналами). Зауважимо: повноваження НКРЗ з розроблення таких додаткових заходів теж передбачено Законом № 1770 (див. ч. 4 ст. 29). Докладно про ці заходи ітиметься далі, а зараз зупинимося на особливостях Положення № 1338 порівняно з раніше чинними положеннями, які було затверджено рішеннями НКРЗ від 02.03.2006 р. № 212 та від 20.06.2007 р. № 802.

Головне, на що слід звернути увагу:

замість передбаченого раніше подвійного маркування (обліковими марками — фірмової упаковки термінала і захисним знаком — самого пристрою) тепер термінали, що ввозяться з-за кордону в Україну в режимі авторизованих поставок, повинні мати позначення тільки захисним знаком, наявність якого перевіряється Державною інспекцією зв’язку після завершення митного оформлення. Термінали, що ввозяться з-за кордону поза режимом авторизованих поставок, не вимагають обов’язкового позначення їх захисним знаком.

При цьому під

авторизованими поставками в Положенні № 1338 розуміється імпорт терміналів, що здійснюється на умовах CIP населений пункт України**, імпортерами за погодженням із виробником терміналів, безпосередньо від виробника та під його постійним контролем, або імпорт терміналів, що здійснюється на умовах DDP населений пункт України, офіційним представництвом (представником) виробника або створеним виробником відповідно до законодавства України підприємством.

** Зміст умов поставок CIP Україна і DDP Україна визначається відповідно до термінів Incoterms 2000.

Захисний знак

установленого зразка наноситься виробником терміналів на власну фірмову етикетку, нанесену безпосередньо на термінал, поряд з його назвою та міжнародним кодом ідентифікації (так званим кодом IMEI, про який розповімо в одному з наступних розділів) на стадії виготовлення та на етикетку заводської упаковки, що містить назву та код IMEI конкретного термінала. Наявність такого захисного знаку на терміналі підтверджує виготовлення цього термінала для поставки в Україну.

Без обов’язкового позначення захисним знаком дозволяється ввезення терміналів

, які:

— увозяться поза режимом авторизованих поставок (у цьому випадку

дозволи на ввезення надаються на зазначену заявником кількість терміналів кожного типу в межах строку дії сертифіката відповідності конкретного типу термінала, але не більше ніж на 6 місяців);

— тимчасово ввозяться на митну територію України, у тому числі і з рекламною та/або демонстраційною метою;

— увозяться на митну територію України з метою випробувань та/або сертифікації;

— транзитом переміщаються через територію України;

— входять до переліку РЕЗ та ВП, для ввезення з-за кордону яких не потрібні дозволи УДЦР (зазначений перелік затверджено

рішенням НКРЗ від 19.03.2009 р. № 1405).

Зауважимо: до 30.06.2009 р. включно дозволи на ввезення при авторизованих поставках терміналів із-за кордону видавалися УДЦР незалежно від наявності їх позначення захисним знаком. Після зазначеної дати отримати такі дозволи можна лише при дотриманні суб’єктом господарювання зазначеної умови (ще раз підкреслимо:

клопіт щодо нанесення захисного знаку покладається на виробника терміналів), а також після звернення такого суб’єкта до УДЦР з відповідною заявою, до якої має бути додано копії його свідоцтва про держреєстрацію, свідоцтва платника податків та сертифікатів відповідності на кожний заявлений тип РЕЗ чи ВП.

Рішення про надання або відмову в наданні дозволу на ввезення приймається УДЦР у строк, що не перевищує 5 робочих днів від дати реєстрації заяви. Власне ж дозвіл видається заявнику не пізніше ніж через три робочі дні після надходження плати за його оформлення.

Як бачимо, зберігся основний недолік попередніх положень, на який було чимало нарікань від суб’єктів господарювання, —

платність послуг з видачі дозволів на ввезення.

У зв’язку з цим слід зауважити: на сьогодні основним документом у дозвільній системі є

Закону № 2806, в якому під документом дозвільного характеру розуміється дозвіл, висновок, узгодження, свідоцтво тощо, які дають суб’єкту господарювання право на здійснення певних дій у межах його господарської діяльності.

Досить важливими є норми

ч. 1 ст. 4 Закону № 2806, відповідно до яких необхідність отримання документа дозвільного характеру, дозвільний орган, уповноважений видавати цей документ, платність чи безоплатність його видачі, строк прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру, а також можливість застосування декларативного принципу має бути встановлено виключно законами, що регулюють відносини, пов’язані з отриманням таких документів.

Очевидно (і це підтверджується складеним Держкомпідприємництва переліком* законодавчо встановлених вимог на отримання дозвільних документів станом на 05.10.2006 р.), що

дозвіл на ввезення з-за кордону РЕЗ та ВП є дозвільним документом у термінах Закону № 2806. Очевидно також і те, що Законом № 1770 установлено тільки необхідність отримання такого дозволу та дозвільний орган, уповноважений його видавати. А от решту з перелічених вимог, що висуваються Законом № 2806 до будь-якого документа дозвільного характеру, у Законі № 1770 не знайти. У тому числі немає в ньому норми і про платність чи безоплатність видачі дозволів на ввезення терміналів із-за кордону.

* Із цим переліком читачі можуть ознайомитися на офіційному сайті Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (www.dkrp.gov.ua).

Як слід діяти в такому разі, зазначається в

листі Держкомпідприємництва від 01.10.2006 р. № 7121. Зокрема, у ньому вказується на те, що якщо законом закріплена необхідність отримання документа дозвільного характеру, але не встановлена платність чи безоплатність його видачі, дозвільний орган повинен видати такий документ безоплатно.

На жаль, щодо дозволу на ввезення РЕЗ та ВП практика пішла іншим шляхом — такі дозволи продовжують дотепер видаватися УДЦР за відповідну плату. Звертаємо увагу: актуальні на сьогодні

Тарифи на роботи (послуги) УДЦР, пов’язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу (далі — Тарифи № 1256), затверджено рішенням НКРЗ від 11.12.2008 р. № 1256. Зокрема, згідно зі ст. 13 розділу І цих Тарифів оформлення дозволу на ввезення (тимчасове ввезення) із-за кордону в України терміналів коштуватиме:

для виробника — при авторизованих поставках виробниками на умовах СІР Україна або DDP Україна — 37850 грн. за модель (кожної модифікації);

для імпортера — за наявності дозволу на ввезення моделі у виробника при авторизованих поставках ним на умовах СІР Україна — 40 грн. за дозвіл;

при ввезенні імпортерами поза режимом авторизованих поставок виробником — 8 грн. за термінал.

Слід зауважити:

зазначені суми підлягають віднесенню до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.1 Закону про податок на прибуток як витрати, сплачені (нараховані) у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Щодо ПДВ, то згідно з п. 3 розділу «Загальні положення» Тарифів № 1256 вони наведені без урахування цього податку, який нараховується згідно з чинним законодавством. А відповідно до п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ платники податку мають право віднести суми «вхідного» ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з отриманням дозволів, до складу податкового кредиту.

2. Реалізація мобільних телефонів на території України.

Порядок № 1339, що визначає процедуру оформлення, подання та розгляду заяв про надання дозволів на реалізацію в Україні РЕЗ та ВП загального користування, взагалі-то, мало чим відрізняється від своїх раніше діючих аналогів, затверджених рішеннями НКРЗ від 02.03.2006 р. № 213 та від 20.06.2007 р. № 803. Однак є в ньому і важлива новація — ті самі додаткові заходи щодо недопущення реалізації радіотелефонів мобільного зв’язку, не дозволених до застосування в Україні. Оскільки такі заходи з Порядку № 1339 за своїм змістом перекликаються з відповідними заходами, передбаченими Положенням № 1338, обговоримо спільно і ті, й інші в наступному розділі. А зараз стисло наведемо основні норми Порядку № 1339, яких слід дотримуватися всім суб’єктам господарювання, що здійснюють торгівлю мобільними телефонами.

Отже,

оптова і роздрібна реалізація на території України РЕЗ та ВП, у тому числі й через мережу комісійної торгівлі та інтернет-магазини, має здійснюватися на дозвільній основі. Дозвіл на таку реалізацію на кожний окремий пункт реалізації видається УДЦР або його філією за місцем реєстрації суб’єкта господарювання.

Суб’єкт господарювання, який має намір здійснювати реалізацію РЕЗ або ВП, до заяви на отримання зазначеного дозволу повинен додати копії свідоцтва про держреєстрацію, установчих документів (для юросіб) або відповідних сторінок паспорта (для фізосіб), свідоцтва платника ПДВ, документа, що засвідчує право власності на приміщення пункту реалізації, або договору оренди такого приміщення, а також переліки адрес пунктів реалізації та видів РЕЗ і ВП, реалізацію яких він планує здійснювати.

Рішення про надання дозволу

на реалізацію чи про відмову в його наданні приймається УДЦР (його філією) протягом 10 робочих днів із дня реєстрації заяви. Дозвіл на реалізацію надається на строк, зазначений у заяві, але не більше ніж на 5 років.

Як і у випадку з отриманням дозволу на ввезення терміналів із-за кордону,

видача дозволів на їх реалізацію на території України також не безоплатна. Вартість таких послуг УДЦР визначена ст. 18 розділу І Тарифів № 1256 та становить:

— за розгляд заявочних матеріалів на предмет їх відповідності вимогам законодавства щодо надання дозволу на реалізацію РЕЗ або ВП — 80 грн. за заяву;

— за оформлення та видачу дозволу — 20 грн. за дозвіл на кожний пункт реалізації;

— за розгляд заявочних матеріалів при зверненні заявника щодо відкриття додаткового (до діючих) пункту реалізації — 80 грн. за заяву;

— за розгляд заявочних матеріалів при зверненні власника дозволу на реалізацію щодо зміни та доповнення переліку видів РЕЗ та ВП, реалізація яких дозволена, — 20 грн. за заяву;

— за розгляд заявочних матеріалів при зверненні заявника щодо переоформлення дозволу — 40 грн. за заяву.

Зверніть увагу: якщо заявник протягом 30 календарних днів із дня направлення йому рахунка на оплату вартості робіт з оформлення та видачі дозволу на реалізацію не вніс плату за ці роботи, УДЦР (його філія) скасовує рішення про видачу такого дозволу.

Викладене в попередньому розділі щодо можливості віднесення таких витрат до валових витрат заявника, а також про право на податковий кредит за сумами ПДВ, сплаченими (нарахованими) у зв’язку з отриманням дозволів, залишається чинним і в цьому випадку.

«Один белый, другой серый...» або Кожну мобілку — на замітку!

Прийшла черга зазначити декілька слів про згадані вище додаткові

заходи щодо недопущення ввезення з-за кордону не дозволених до застосування в Україні радіотелефонів мобільного зв’язку, а також щодо недопущення їх реалізації на території України.

Зауважимо: і

Положення № 1338, і Порядок № 1339 використовують практично той самий метод, намагаючись досягти спільної мети, — поставити надійний заслін проти потрапляння на ринок контрабандного товару шляхом ідентифікації кожного ввезеного мобільного телефону, що продається, а заразом і тих пристроїв, які вже експлуатуються в Україні. Добре, що технічну можливість для такої ідентифікації надають самі виробники мобільних телефонів, присвоюючи кожному з них унікальний міжнародний код мобільного обладнання (код IMEI*) ще на заводі-виробнику.

* Код IMEI (International Mobile Equipment Identifier) — це п’ятнадцятизначне число, яке є унікальним серійним номером кожного телефону і призначене для його точної ідентифікації в мережах GSM і UMTS. Код записується в пам’яті телефону та включає інформацію про його походження, модель та порядковий номер пристрою. IMEI-код зазначається на наклейці під акумулятором, у гарантійному талоні, а також на упаковці з-під телефону. Його можна дізнатися також, набравши на клавіатурі

*#06#.

Отже, з метою захисту вітчизняного ринку від неякісних та не дозволених до застосування в Україні терміналів, крім їх позначення захисним знаком,

Положенням № 1338 передбачено також облік кодів IMEI в узагальненій базі даних кодів IMEI ввезених терміналів, яку веде УДЦР. Дії виробників терміналів, які відвантажують свою продукцію вітчизняним замовникам, а також українських імпортерів, які ввозять такі термінали, із наповнення зазначеної бази кодами IMEI ввезених терміналів кожного типу регламентовано розділом V цього документа. Оскільки передача відомостей про коди IMEI здійснюється в електронному вигляді та стосується обмеженого кола суб’єктів господарювання, докладно на цьому не зупинятимемося. Зауважимо лише, що відповідно до п. 5.11 Положення № 1338 унесення кодів IMEI терміналів до узагальненої бази даних кодів IMEI здійснюється на безоплатній основі.

Звертає на себе увагу норма, що міститься в

п. 2 рішення НКРЗ від 05.02.2009 р. № 1339, а також у пп. 1.7 і 4.1 Порядку № 1339, згідно з якою з 30.06.2009 р. реалізацію в Україні терміналів, коди IMEI яких не внесено до узагальненої бази, заборонено. Крім того, варта уваги також вимога п. 5.12 Положення № 1338 та п. 3 того ж рішення НКРЗ: оператори мобільного зв’язку України до 30.09.2009 р. мали надати УДЦР коди IMEI терміналів, які обслуговувалися ними станом на 01.09.2009 р., для їх унесення до узагальненої бази даних.

У зв’язку з цим поспішаємо заспокоїти всіх власників мобільних терміналів (як юридичних, так і фізичних осіб), які придбали їх до першої із зазначених вище дат, але не зовсім упевнені в легальному походженні свого апарата. Річ у тім, що код IMEI при кожному включенні телефону передається оператору, а тому всі апарати, що перебувають у цей період у мережі, автоматично (без будь-яких додаткових заяв від їх власників) повинні вноситися до узагальненої бази, і, що важливо, усі вони

вважатимуться легальними.

За повідомленням прес-служби НКРЗ,

на сьогодні узагальнена база даних кодів IMEI мобільних телефонів сформована і працює в повному обсязі. Станом на 20 жовтня 2009 року до зазначеної бази даних унесено близько 80 млн кодів IMEI мобільних терміналів. Із них понад 76 млн є кодами мобільних телефонів, які на 1 вересня поточного року працювали в мережі всіх операторів мобільного зв’язку, а також тих, які продано на законних підставах та в подальшому буде підключено до мереж операторів. Поповнюватися база даних буде за рахунок кодів IMEI мобільних телефонів, які законно ввезені на територію України та продаються в торговельній мережі.

Щоб бути повністю впевненим у легальності мобільного телефону, слід скористатися простими рекомендаціями, які сформульовано на сайті УДЦР (http://www.ucrf.gov.ua/uk/imei_base/). Згідно з цими рекомендаціям при

придбанні нових телефонів необхідно обов’язково перевірити наявність коду IMEI в узагальненій базі за допомогою веб-сайту УДЦР (пряме посилання — http://80.91.178.149/index.aspx) або шляхом відправки SMS-повідомлення з кодом IMEI телефону, що перевіряється, на короткий номер «307» будь-якого мобільного оператора України. Користувачам, які працювали в мережі операторів мобільного зв’язку до 1 вересня 2009 року, код IMEI свого телефону можна перевірити так само.

Базу даних IMEI розділено на три списки:

— «

білий» — включає коди ІМЕІ телефонів, легально ввезених на територію України (у межах існуючої дозвільної системи);

— «

сірий» — до нього входять коди ІМЕІ телефонів, походження яких на території України невідоме (наприклад, могли бути ввезені нелегально або приватними особами тощо);

— «

чорний» — список код IMEI телефонів, які на сьогодні заборонені для використання на території України (що значаться втраченими, украденими або мають неправильний код ІМЕІ).

У зв’язку з цим у результаті перевірки введеного коду ІМЕІ можливі такі варіанти відповідей: «Уведений код «ххххххххххххххх» в БД ІМЕІ внесено в «________» список» або «Уведений код «ххххххххххххххх» в БД ІМЕІ не знайдено».

Відсутність коду в базі свідчить про сумнівне джерело походження телефону в Україні та про відмову

операторів мобільного зв’язку в подальшому обслуговуванні цього телефону у своїх мережах.

Відповідальність суб’єктів господарювання

Відповідальність за порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінюючих пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України передбачено

ст. 146 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X. Зазначені порушення спричиняють накладення штрафу на громадян від 340 до 850 грн. з конфіскацією зазначених засобів та пристроїв або без неї. Для посадових осіб суб’єктів господарювання та громадян — суб’єктів господарської діяльності — від 850 до 1700 грн. з тією ж конфіскацією або без такої. Про покарання за повторні правопорушення, здійснені протягом року після накладення адміністративного стягнення за одне з таких правопорушень, слід замислитися і тим, й іншим — штрафи становлять від 850 до 1700 грн. і від 1700 до 5100 грн. відповідно.
Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд