Створення міні-АТС
Фінансова криза, про яку надзвичайно багато говорять останнім часом, змусила більшість підприємств по-новому поглянути на оптимізацію своїх витрат, у тому числі й витрат на телефонний зв’язок. Одним зі способів такої оптимізації є використання міні-АТС. Гадаємо, багатьох зацікавлять організаційні та облікові нюанси встановлення такого обладнання, тому розглянемо в цій статті відповіді на декілька запитань, що надійшли до редакції, насамперед щодо відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат на створення офісної міні-АТС та отримання спеціального дозволу на її встановлення від місцевого оператора зв’язку.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», i.khmelevskiy@id.factor.ua
У сучасному світі, де для оперативного зв’язку та заощадження часу використовуються всі можливості, успішна робота в офісних та адміністративних будівлях передбачає наявність особливої інфраструктури, яка дозволяє об’єднати і ефективно використовувати комп’ютери* та засоби зв’язку, прив’язати до них охоронну та пожежну сигналізації тощо. Щоб
синхронізувати роботу телекомунікаційного обладнання, установленого на підприємстві, сьогодні широко застосовуються так звані міні-АТС.* Про безперечні переваги провідних та безпровідних комп’ютерних мереж, а також про нюанси бухгалтерського та податкового обліку витрат з їх створення можна прочитати у статті «Об’єднуємо комп’ютери в мережу» («Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 83).
Створення власної міні-АТС дозволяє організувати внутрішній телефонний зв’язок усередині будівлі шляхом відмови від підключення кожного абонентського пристрою (телефонного апарата, модему, факсу) підприємства до телефонної мережі загального користування, що виключає необхідність виділення кожному такому пристрою окремої телефонної лінії та обслуговування внутрішнього трафіка через АТС оператора зв’язку. Отже, можна виділити
дві основні переваги телефонізації підприємства із застосуванням міні-АТС: зняття частини навантаження з міських телефонних мереж та зниження вартості їх використання.Додатково зауважимо, що сучасні міні-АТС мають широкий функціонал та дозволяють не лише забезпечувати зв’язок в офісі, а й гнучко підлаштовуватися під новітні зміни, що відбуваються в телекомунікаційних технологіях (наприклад, уже зараз існує можливість перенаправляти за більш економічним протоколом IP-телефонії вихідні міжміські дзвінки або дзвінки на мережі мобільних операторів). Однак найчастіше міні-АТС використовуються для приймання вхідних дзвінків, переадресації викликів на внутрішні номери та для зв’язку в межах будівлі, де встановлена автоматична телефонна станція.
Право суб’єкта господарювання на встановлення
в телефонізованому приміщенні офісних автоматичних телефонних станцій прямо передбачено п. 62 Правил № 720. Єдина умова, яка повинна при цьому дотримуватися: на АТС, що встановлюється, у підприємства має бути документ про підтвердження відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій, який найпростіше отримати у постачальника такого обладнання.Звертаємо увагу: жодних
додаткових погоджень на встановлення міні-АТС з оператором зв’язку, який обслуговує телефонні мережі загального користування, не потрібно. Водночас така необхідність з’являється в разі, коли суб’єкти господарювання, які мають понад 50 номерів телефонів та/або іншого кінцевого обладнання, виявляють бажання встановити в себе так звані відомчі АТС. Тоді право підключення до мережі загального користування з внутрішніх телефонів таких станцій надається за наявності письмової заяви від власника відомчої АТС (п. 63 Правил № 720). Оскільки терміни «міні-АТС» та «відомча АТС» не є тотожними, у подальшому проблеми, що стосуються встановлення відомчих АТС, ми не розглядатимемо.При відображенні в обліку витрат на створення міні-АТС виходитимемо з того, що приміщення, в якому таку АТС передбачається встановити, уже обладнано достатньою кількістю міських телефонних номерів, тому додатково на цьому не зупинятимемося*. У зв’язку з цим обмежимося обліком витрат на придбання власне міні-АТС, її транспортування, монтаж та програмування, а також на прокладення (за необхідності) додаткових кабелів усередині будівлі.
* Докладно про це можна прочитати у статті «Обліковуємо витрати на встановлення телефону» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 56).
Щодо
витрат на придбання міні-АТС слід керуватися вимогами п.п. 8.2.1 Закону про податок на прибуток, згідно з яким будь-який матеріальний актив, очікуваний строк служби якого перевищує 365 календарних днів, у податковому обліку:— відображається в порядку, передбаченому для обліку запасів (з подальшим перерахунком за
п. 5.9 цього Закону), якщо його вартість не перевищує 1000 грн.;— визнається об’єктом основних фондів, якщо його вартість перевищує 1000 грн.
Не викликає сумнівів, що строк експлуатації абсолютно всіх міні-АТС становить більше ніж один рік. Щодо їх вартості слід зауважити, що тільки найпростіші пристрої класу «small office», які розраховані на незначну ємність телефонних номерів та мають обмежену функціональність, можуть претендувати в податковому обліку на відображення як податкової малоцінки, тобто за першим із перелічених вище варіантів.
У переважній більшості випадків вартість міні-АТС перевищує граничну величину в 1000 грн., що викликає певні проблеми з їх віднесенням до відповідної групи основних фондів. Насамперед такі проблеми пов’язані з наполегливими вимогами податкових органів класифікувати придбання та встановлення автоматичної телефонної станції як придбання основних фондів групи 1. Відповідно і всі витрати, пов’язані з таким придбанням, на думку податківців, слід відносити на збільшення балансової вартості об’єкта основних фондів групи 1.
Підкреслимо, що такого підходу ДПАУ послідовно дотримується щодо будь-якого телекомунікаційного обладнання, чи є то локальні комп’ютерні мережі (разом із комутаторами та маршрутизаторами), чи обладнання для підключення до мережі Інтернет або телефонна станція (див., наприклад,
листи ДПАУ від 07.02.2001 р. № 543/6/22-3215 та від 07.09.2006 р. № 16636/7/31-3017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 83; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 01.02.2007 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 53; консультацію в журналі «Вісник податкової служби України», 2008, № 21). Більше того, таку ж думку було нещодавно озвучено нею й щодо міні-АТС (див. лист ДПАУ від 14.03.2008 р. № 4956/7/15-0517 // див. с. 44 сьогоднішнього номера).Як основний аргумент податківці наводять посилання на застарілий
класифікатор ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затверджений наказом Держстандарту України від 19.08.97 р. № 507, за яким передавальні пристрої, лінії зв’язку, станції та телефонні системи віднесено до групи 1. Водночас слід мати на увазі, що згідно з листом Держкомстату від 03.12.2007 р. № 03/7-8/872 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 28) зазначений класифікатор сьогодні можна використовувати не більше ніж орієнтир, а в питанні віднесення матеріальних активів до тієї чи іншої групи основних фондів необхідно керуватися прямими нормами п.п. 8.2.2 Закону про податок на прибуток.У зв’язку з викладеним правильним, на наш погляд, буде віднесення витрат на придбання міні-АТС до складу групи 4 ОФ. При цьому, оскільки відповідно до
п.п. 8.4.1 Закону про податок на прибуток балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості придбання основних фондів, з урахуванням транспортних та страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, то витрати на транспортування, монтаж та первісне програмування міні-АТС також підлягають амортизації у складі балансової вартості групи 4.Разом із тим, якщо у процесі експлуатації такої міні-АТС виникне необхідність в її перепрограмуванні (наприклад, якщо підприємство має намір відкрити доступ до функціональних можливостей такого обладнання, які первісно закладені до нього виробником, але з різних причин досі не використовувалися), то зазначені додаткові витрати, на нашу думку, слід включати до складу валових витрат (як витрати з технічного обслуговування міні-АТС).
Що ж до
витрат на підключення (мається на увазі прокладення додаткових кабелів усередині будівлі), то тут слід ураховувати їх прив’язку до будівлі. Якщо прокладення кабелю та інші заходи щодо підключення невіддільні від будівлі, то слід визнати поліпшення групи 1 (наприклад, як це відбувається при первинній телефонізації приміщення, одним із етапів якої є проведення абонентської лінії усередині приміщення; із цього приводу див. виноску на с. 38). Якщо ж такі витрати пов’язані виключно з телефонним обладнанням, яке не є стаціонарним, то в такому разі слід збільшувати групу 4.Аналогічний висновок можна зробити зі згаданого раніше
рішення ВАСУ від 01.02.2007 р. На думку суду, у питанні віднесення до певної групи самого об’єкта ОФ — телефонної станції та витрат, супутніх підключенню такого об’єкта, необхідно орієнтуватися на відповідну техдокументацію. Так, якщо з техдокументації випливає, що всі кабелі та роботи з проектування, прокладення кабелю та монтажу такого обладнання нерозривно пов’язані з цим обладнанням і не можуть бути відокремлені від нього, але можуть бути без ушкодження демонтовані разом з цим обладнанням для подальшої спільної автономної експлуатації, тоді понесені витрати збільшать балансову вартість групи основних фондів, до якої належить сам об’єкт ОФ (у нашому випадку — до групи 4).Щодо ПДВ
зауважимо: суми цього податку, сплачені (нараховані) при придбанні міні-АТС, а також у зв’язку з транспортуванням, монтажем, програмуванням та підключенням такого обладнання можна відносити до податкового кредиту на підставі п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ.У бухгалтерському обліку
, як відомо, підприємство самостійно встановлює вартісний критерій, що розмежовує основні засоби та малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА). Цей критерій застерігається в наказі про облікову політику підприємства і на практиці здебільшого встановлюється рівним 1000 грн.Таким чином, якщо вартість міні-АТС не перевищує зазначену суму, такий актив зараховується до складу МНМА, витрати на його придбання відображаються на субрахунку 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів». Після введення цього об’єкта в експлуатацію витрати списуються на субрахунок 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».
Якщо ж міні-АТС класифікується як об’єкт основних засобів, то відповідно буде задіяно субрахунки 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» та 109 «Інші основні засоби». При цьому слід ураховувати вимоги
п. 8 П(С)БО 7, згідно з якими до первісної вартості об’єкта основних засобів, крім сум, що сплачуються постачальникам, уключаються також витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів та інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
