Щодо питань, що виникають під час розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

Лист Вищого адміністративного суду України від 28.09.2009 р. № 1276/10/13-09

На підставі вивчення звернень адміністративних судів стосовно проблемних питань, що виникають під час розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, Вищий адміністративний суд України вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома адміністративних судів України.

1. Яким складом суду слід розглядати та вирішувати справи з приводу рішень, дій або бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України?

Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Органами державної виконавчої служби, згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Частиною першою статті 24 цього Кодексу визначено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Департамент державної виконавчої служби не належить до суб’єктів владних повноважень, визначених у зазначеній нормі, а є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, у зв’язку з чим адміністративні справи з приводу його рішень, дій або бездіяльності в суді першої інстанції повинні розглядатися та вирішуватися судом одноособово.

2. Чи належить до компетенції адміністративних судів розгляд справ із приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса?

За змістом частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки чинним законодавством не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, то такі справи належать до юрисдикції адміністративних судів.

3. Якому суду територіально підсудні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування?

Відповідно до частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Зазначена норма підлягає застосуванню при визначенні підсудності справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби незалежно від статусу позивача — фізичної чи юридичної особи.

Крім того, у вирішенні відповідного питання слід ураховувати положення пунктів 3, 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».

4. У яких випадках компетенція адміністративних судів поширюється на справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби з виконання рішень загального суду?

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зі змісту цієї процесуальної норми випливає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 року за правилами Цивільного процесуального кодексу України 2004 року.

Що ж до скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, то такі скарги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Також справами адміністративної юрисдикції є справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження та не є особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби, якими порушено їх права чи свободи.

5. У яких випадках компетенція адміністративних судів поширюється на справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби з виконання рішень господарського суду?

Відповідно до статті 121² Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Таким чином, у порядку господарського судочинства дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах.

Позовні заяви з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час виконання рішень у господарський справах, подані особами, які зазначеною нормою не визначені як суб’єкти оскарження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

6. Чи повинен державний виконавець застосовувати заходи примусового виконання виконавчого документа у разі несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження?

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконавче провадження» зазначений Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

У разі якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Таким чином, державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, обов’язково повинен пересвідчитися:

по-перше, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження;

по-друге, чи здійснені ним дії, спрямовані на його добровільне виконання.

Отже, обов’язок державного виконавця з’ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення.

Законодавчо встановлена процедура поновлення строку добровільного виконання рішення не надає державному виконавцю право застосовувати заходи примусового виконання рішення у разі несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

Голова суду О. Пасенюк

Оскарження дій держвиконавця в суді: процедурні нюанси

Більшу частину листа, що коментується, присвячено питанню про те,

Це запитання вже тривалий час не може отримати однозначної відповіді, на що ми звертали увагу (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 40, с. 43).

Відповідно до ст. 8⁵ Законупро виконавче провадження така

Вищий адмінсуд один раз вже намагався внести ясність до питання про підвідомчість справ за участі державних виконавців. Так, в Оглядовому листі «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» від 09.01.2008 р. № 7/9/1/13-08 було висловлено точку зору, згідно з якою

У листі, що коментується, ВАСУ, залишаючись у межах висловленої раніше позиції, уточнив лише деякі процедурні моменти, зокрема:

— скарги на дії держвиконавця, вчинені в ході примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, розглядаються адміністративним судом;

— дії держвиконавця, вчинені при виконанні рішення загального суду, яке прийняте до 01.09.2005 р., оскаржуються в цьому ж загальному суді; якщо рішення суду прийнято після цієї дати, то скаргу на держвиконавця слід подавати до адмінсуду;

— якщо діями держвиконавця порушено права та інтереси особи, яка не є учасником виконавчого провадження, така особа може звернутися до адмінсуду;

— дії держвиконавця, вчинені в межах виконання рішення господарського суду, сторони справи або прокурор можуть оскаржити в цьому ж господарському суді, інші особи — в адміністративному.

Звертаємо також увагу на ще один важливий момент. Із п. 6 листа, що коментується, можна зробити висновок, що будь-які

Олена Уварова