Теми статей
Обрати теми

Про затвердження Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо окремих місцевих податків і зборів

Редакція ПБО
Наказ від 25.03.2010 р. № 184

Державна податкова адміністрація України

Про затвердження Узагальнюючого податкового роз’яснення щодо окремих місцевих податків і зборів

Наказ від 25.03.2010 р. № 184

(витяг)

 

Керуючись законами України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про державну податкову службу в Україні», наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.03 № 176 «Про затвердження Порядку надання роз’яснень окремих положень податкового законодавства», з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 86 «Про надання податкових та інших роз’яснень» та розпорядження Державної податкової адміністрації України від 02.03.10 № 39-р «Про опрацювання податкових роз’яснень» НАКАЗУЮ:

1.

Затвердити Узагальнююче податкове роз’яснення щодо окремих місцевих податків і зборів, що додається.

<…>

5.

Наказ набирає чинності від дня оприлюднення.

<…>

 

В. о. голови В. Шейбут

 

 

Затверджено наказом ДПА України 25.03.2010 р. № 184

Узагальнююче податкове роз’яснення щодо окремих місцевих податків і зборів

 

У роз’ясненні вживаються такі скорочення:

Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» —

Закон № 1251;

Закон України від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (в редакції Закону України від 11 липня 2003 року № 1121-IV) —

Закон № 270;

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» —

Закон № 280;

Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» —

Закон № 3759;

Закон України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» —

Закон № 2806;

Закон України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» —

Закон № 2807;

Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» —

Декрет № 56-93;

Указ Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору» —

Указ № 761/99;

постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 року № 526 «Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» —

постанова № 526;

Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 № 57/188/84/105, що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.03.02 за № 288/6576, —

Правила;

Порядок обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 № 80, що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.03.98 за № 172/2612, —

Порядок;

Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату від 24.10.05 № 327, що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 08.11.05 за № 1350/11630, —

Інструкція.

 

1. Щодо сплати комунального податку профспілковими організаціями

Згідно зі статтею 1 Закону № 1251 ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільги щодо оподаткування не можуть установлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтею 15 Закону № 1251 встановлено, що до місцевих податків і зборів належить і комунальний податок. Пунктом 3 зазначеної статті передбачено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок є обов’язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цього податку.

Порядок справляння місцевих податків і зборів визначено Декретом № 56-93. Згідно зі статтею 15 Декрету № 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Оскільки об’єктом оподаткування для комунального податку є річний фонд оплати праці штатних працівників профспілкової організації, а не показники її фінансово-господарської діяльності, така організація (за наявності об’єкта оподаткування) є платником комунального податку на загальних підставах, якщо інше не передбачено рішенням відповідного органу місцевого самоврядування

.

Пунктом 24 статті 26 Закону № 280 встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить запровадження місцевих податків, зборів і розмірів ставок у межах, визначених законом.

Згідно зі статтею 73 Закону № 280 акти ради, прийняті у межах наданих повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на цій території.

Водночас статтею 18 Декрету № 56-93 органам місцевого самоврядування надано право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від сплати певні категорії платників.

 

2. Щодо сплати комунального податку філіями підприємств

Статтею 15 Закону № 1251 до місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. Пунктом 3 статті 15 цього Закону визначено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок є обов’язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цього податку.

Згідно зі статтею 5 Закону № 1251 облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Порядок обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів) визначається центральним органом державної податкової служби України.

Пунктом 4.1 розділу 4 Порядку встановлено, що взяття на облік як платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України.

При цьому пунктом 7.11 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів, інших обов’язкових платежів на території територіальної громади за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої територіальної громади, то в органі державної податкової служби, відповідному цій території, такий платник податків зараховується до категорії платників окремих податків.

У пункті 9.2 Порядку зазначено, що платник податків зараховується до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням його підрозділів, земельних ділянок, родовищ корисних копалин, джерел забруднення навколишнього природного середовища, об’єктів рухомого або нерухомого майна, транспортних засобів, гастрольних заходів тощо, розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж платник податків.

Таким чином, облік платників комунального податку в органах державної податкової служби здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або філії, якщо така філія розташована на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, і є платником комунального податку відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи є надходження повідомлення про створення відокремленого підрозділу юридичної особи від державного реєстратора до органу державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (п. 4.4 Порядку).

Згідно зі статтею 19 Декрету місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами, якими вони встановлюються.

Отже,

сплата комунального податку та подання податкової звітності повинні здійснюватися за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (філії) з моменту взяття його на облік в органах державної податкової служби як платника цього податку, визначеного відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

 

3. Щодо правових підстав для видачі дозволів на розміщення об’єктів торгівлі та сплати суб’єктами господарювання відповідного збору

Статтею 15 Закону № 1251 до місцевих податків і зборів віднесено збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг. При цьому цей збір є обов’язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане його запровадження.

Загальні норми щодо оподаткування збором встановлені Декретом № 56-93, положеннями якого визначено об’єкт оподаткування, платників збору, граничні розміри ставок.

Згідно зі статтею 17 Декрету № 56-93 збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Вказаний збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі справляється уповноваженими організаціями, яким надано це право.

Інструкцією затверджено класифікацію об’єктів торгівлі за видами, розмірами, формою обслуговування, товарною спеціалізацією тощо. При цьому звертаємо увагу на те, що пунктом 3.1 Інструкції до стаціонарних об’єктів роздрібної торгівлі віднесено тільки магазини (крамниці) та надано їх визначення відповідно до технічних норм і характеристик.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності визначає Закон № 2806, який встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Статтею 1 Закону № 2806 встановлено перелік дозвільних органів та їх посадових осіб, уповноважених відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Постановою № 526 затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що видаються виключно через дозвільні центри. Зокрема, пунктом 63 Переліку передбачено видача міськими радами дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, встановленого Законом №2807-IV.

Згідно з пунктом 1 статті 4 Закону № 2806 необхідність одержання документа дозвільного характеру (до якого, виходячи з наведеного, належить і дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі) встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону № 2807 до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить і надання на території об’єктів благоустрою дозволу на розміщення будівель і споруд торговельного та іншого призначення.

Тобто,

видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі передбачено чинним законодавством України. Крім того, пунктом 5 частини першої статті 16 Закону № 2807 самовільне встановлення таких об’єктів заборонено.

Пунктом 16 Основних вимог до порядку взаємодії адміністратора з місцевими дозвільними органами, суб’єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності щодо видачі документів дозвільного характеру, затверджених постановою № 526, встановлено, що у регламенті (інформаційній картці), який визначає послідовність дій для отримання документів дозвільного характеру зазначається розмір плати за видачу документів дозвільного характеру (якщо це передбачено законодавством).

Враховуючи те, що справляння збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі передбачено Законом № 1251 та Декретом № 56-93,

обов’язок щодо його сплати суб’єктами господарювання виникає при отриманні таких дозволів відповідно до рішень органів місцевого самоврядування.

При цьому, як зазначено у статті 18 Декрету № 56-93, органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і у межах установлених граничних розмірів ставок.

Згідно зі статтею 73 Закону № 280 акти ради, прийняті у межах наданих повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на цій території.

Прикінцевими положеннями Закону № 2806 (пункт 3 статті 11) внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: стаття 164 цього Кодексу передбачає відповідальність суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без одержання дозволу або іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачено законом.

 

Директор Департаменту адміністрування податку на прибуток та інших податків і зборів (обов’язкових платежів) Н. Хоцянівська



коментар редакції

Нюанси сплати місцевих податків

Профспілки — платники комунального податку

У цій частині роз’яснення з податківцями важко не погодиться. Дійсно, згідно зі ст. 15 Декрету № 16-93

профспілки підпадають під визначення платників комунального податку.

Єдине, на що можна сподіватися, так це на рішення місцевої влади, якій надано право звільняти від сплати місцевих податків або вводити пільгові ставки (ст. 18 Декрету № 16-93).

Подібне роз’яснення було викладено в листі ДПАУ від 14.12.2009 р. № 27752/7/15-0717.

Як сплачують комунальний податок філії

Органи місцевого самоврядування у своїх положеннях про комунальний податок для збільшення прибуткової частини своїх бюджетів, як правило, передбачають, що відокремлені підрозділи, розташовані на їх території, є платниками комунального податку.

Податківці підтримують таку позицію місцевих органів влади. На їх думку, комунальний податок за працівників відокремленого структурного підрозділу, що не складає окремий баланс та не має поточного рахунка в банку, до місцевого бюджету територіальної громади за місцем його розташування

має сплачувати головне підприємство — юридична особа (див. також листи ДПАУ від 13.10.2006 р. № 19126/7/15-0617 та від 13.10.2006 р. № 11600/6/15-0616 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 80).

Таким чином, якщо це передбачено положенням про комунальний податок, прийнятим органом місцевого самоврядування

за місцем розташування відокремленого безбалансового підрозділу, головне підприємство має зареєструватися (стати на облік) у ДПІ за місцем знаходження такого підрозділу як платник окремого виду податку (комунального податку), подавати до такого податкового органу податковий розрахунок комунального податку, складений з урахуванням середньооблікової кількості штатних працівників такого підрозділу, та сплачувати комунальний податок до відповідного місцевого бюджету. Узяття на облік здійснюється за фактом подання до ДПІ платником податкового розрахунку.

Якщо йдеться

про підрозділ (філію), якому головне підприємство делегувало повноваження з подання податкових розрахунків та сплати місцевих податків, зборів, то саме підрозділ береться на облік у ДПІ відповідної територіальної громади. При цьому головне підприємство письмово повідомляє про делегування таких повноважень свою ДПІ та ДПІ підрозділу. У цьому випадку головне підприємство не береться на облік як платник місцевих податків і зборів.

Це питання регламентоване п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо повноти охоплення обліком платників окремих видів податків, затверджених наказом ДПАУ від 19.12.2008 р. № 784 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 16, с. 5. Також див. наш коментар до цього документа // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 16, с. 22 та статтю «Як філія сплачує окремі податки та збори» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 20, с. 17

 

Дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі:

бути чи не бути

Цей розділ наказу повністю повторює позицію ДПАУ, викладену в листі від 22.12.2009 р. № 28531/7/15-0717.

Історія цього питання давня та незавершена. Річ у тім, що є дуже серйозні аргументи, які ставлять під сумнів правомірність отримання такого дозволу. Розглянемо все за порядком.

Почнемо з найголовнішого закону щодо цього питання — з ч. 1 ст. 4 Закону № 2806 (про дозвільну систему), яким передбачено, що сфера відносин, пов’язаних з видачею документа дозвільного характеру, повинна бути врегульована

тільки законами. Зокрема, саме в законі має бути встановлена необхідність отримання документа дозвільного характеру (це крім інших необхідних елементів*, які має бути встановлено законом: орган, уповноважений видавати дозволи, платність/безплатність видачі, строк прийняття рішення або відмови, підстави для відмови та анулювання документа тощо).

* До речі, деякі обов’язкові елементи врегульовано в уже зміненому Законі № 2806, який набирає чинності з 01.04.2010 р., див. наш коментар у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 19, с. 5

Щодо дозволу на розміщення об’єктів торгівлі такої необхідності в жодному законі не прописано, що ж до Закону № 1251 та Декрету № 56-93, то в них установлена тільки

необхідність сплати збору за дозвіл та його розміри.

Далі звернемося до п. 10 ст. 10 Закону № 2807 (про благоустрій), який установив лише

орган, уповноважений видавати дозвіл, але (увага!) не на розміщення об’єктів торгівлі, а на розміщення будівель та споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення. Тобто, по-перше, знову ніде не встановлено необхідність отримання документа (а тільки орган), по-друге, ідеться про зовсім інший дозвіл, який стосується не просто об’єктів торгівлі, а саме будівель та споруд торговельного призначення (визначення будівель та споруд, а також їх класифікацію затверджено наказом Держстандарту від 17.08.2000 р. № 507).

Отже, здавалося б, навіть після виходу Закону № 2807 абсолютно всіх елементів, необхідних згідно зі ст. 4 Закону № 2806 для законного існування будь-якого із зазначених дозволів, немає (чи то дозволу за Декретом № 56-93, чи то за Законом № 2807). Однак бентежить те, що легітимність останнього дозволу (із Закону № 2807) було підтверджено таким серйозним документом, як постанова Кабміну «Про заходи щодо видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 21.05.2009 р. № 526 (п. 63 додатка 1). Тому заперечувати законність саме цього дозволу буде складніше.

Що ж випливає з документа від ДПАУ, що коментується: ураховуючи гримучу суміш посилань на Закон № 1251, Декрет № 56-93, Закон № 2807, Закон № 2806, постанову Кабміну № 526, вона

не бачить перешкод у видачі дозволу на розміщення об’єктів торгівлі (Декрет № 56-93) місцевою владою.

Причому, що цікаво, сама ДПАУ в листі від 27.02.2008 р. № 3778/7/15-0417 визнавала різницю між дозволом на розміщення об’єктів торгівлі (Декрет № 56-93) та дозволом на розміщення будівель та споруд торговельного призначення (Закон № 2807):

«

Водночас у 2005 р. було прийнято Закон України від 06.09.2005 р. N 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів», згідно з яким сільським, селищним і міським радам були надані повноваження щодо надання дозволу на розміщення на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення та введено заборону на самовільне встановлення на об’єктах благоустрою торговельних лотків, павільйонів, кіосків тощо.

Тобто на сьогодні склалася ситуація, коли відсутні правові підстави для видачі дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, а згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» органи місцевого самоврядування мають повноваження здійснювати видачу дозволу на розміщення будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення

».

Крім того, історія знає ще один позитивний приклад від ДПАУ, який пов’язано з отриманням торгових патентів. Так, у листі від 21.07.2009 р. № 8658/5/15-0416 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 74, с.

15 ДПАУ погодилася з тим, що в суб’єктів господарської діяльності більше немає правових підстав для отримання дозволу на розміщення об’єкта торгівлі. Тому заявку на видачу торгового патенту податкові органи прийматимуть за наявності в такого суб’єкта господарювання необхідних документів, визначених частиною четвертою ст. 64 Господарського кодексу України (щодо погодження розміщення підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування), та вимог, установлених п. 2 ст. 58 цього Кодексу (щодо включення до Єдиного державного реєстру), або за наявності документів, які засвідчують право власності чи оренди приміщення, в якому здійснюється торговельна діяльність, діяльність з надання побутових послуг. Докладніше про це можна прочитати у статті «Проблемний збір за розміщення об’єкта торгівлі» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 74, с. 40.

Однак сьогодні ми маємо дещо іншу позицію від ДПАУ. Якщо виникне бажання з нею поспорити, то тут спільником виступить Держкомпідприємництва з його численними листами про неправомірність дозволу на розміщення об’єкта торгівлі: від 31.05.2006 р. № 4006, від 17.10.2006 р. № 7507, від 09.11.2006 р. № 8080, від 10.11.2006 р. № 8104, від 28.12.2006 р. № 9476, 19.04.2007 р. № 2891, від 14.08.2007 р. № 6048, від 22.05.2008 р. № 4356, від 30.04.2009 р. № 5022, 09.09.2009 р. № 10831. Також ознайомтеся зі статтею «Дозвіл на торгівлю для літнього кафе» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 25, с. 28.

 

Наталія Яновська

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі