Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Виплачуємо дивіденди: юридичні нюанси

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Лютий, 2010/№ 10
Друк
Стаття

Виплачуємо дивіденди: юридичні нюанси

 

Виплата дивідендів — важливий показник успішності компанії для її учасників та надійності для контрагентів. Сьогодні це особливо справедливо: забезпечуючи можливість отримувати дивіденди, суб’єкт господарювання доводить здатність «працювати у плюс» навіть в умовах кризи. У цій статті надано відповіді на юридичні запитання, що найчастіше виникають у процесі розподілу прибутку між учасниками госптовариства.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Чи може учасник госптовариства вимагати від товариства прийняти рішення про виплату дивідендів?

Згідно зі

ст. 10 Закону про госптовариства учасники мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати його частку (дивіденди). Аналогічне право учасникам господарського товариства гарантує ЦКУ (п. 2 ч. 1 ст. 116). Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону про АТ дивіденд — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну акцію певного типу та/або класу, що йому належить.

Чистий прибуток

, як зазначено у ст. 15 Закону про госптовариства, залишається в повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання. Установлення порядку розподілу прибутку, визначення строків та порядку виплати дивідендів — компетенція загальних зборів учасників.

Таким чином, з одного боку, кожному учаснику господарського товариства гарантовано право на участь у розподілі чистого прибутку товариства, з іншого — розподіл прибутку віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників.

У зв’язку з цим на практиці часто виникають спори між учасниками госптовариства та самим госптовариством у тих випадках, коли на загальних зборах приймається рішення не розподіляти прибуток, а спрямувати його на розвиток товариства. Учасники таких господарських товариств звертаються до суду з вимогою змусити госптовариство виплатити дивіденди, посилаючись при цьому на своє право брати участь у розподілі прибутку.

Однак подібні вимоги не підлягають задоволенню в судовому порядку. Учасник госптовариства реалізує своє право на участь у розподілі прибутку, маючи можливість брати участь у загальних зборах при розгляді ними питання про розподіл чистого прибутку госптовариства. Якщо загальними зборами приймається рішення не розподіляти прибуток між учасниками, то вимагати виплати дивідендів через суд учасник не може.

Як зазначає ВГСУ,

питання про спрямування коштів на виплату дивідендів належить до компетенції загальних зборів та не може вирішуватися судом (постанови ВГСУ від 03.06.2008 р. у справі № 38/207-07, від 06.12.2007 р. № 2-356/05). Така правова позиція базується, у тому числі, на висновку ВСУ про те, що право учасника товариства на отримання частини прибутку і відповідний йому обов’язок товариства здійснити виплату частини прибутку виникає тільки після прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату з чистого прибутку дивідендів (рішення ВСУ від 04.10.2006 р.). Законодавство не передбачає можливості виплати акціонеру (учаснику) дивідендів на підставі рішення суду (Узагальнення ВСУ практики розгляду судами корпоративних справ від 01.08.2007 р.).

До суду учасник госптовариства може звернутися в тому випадку, якщо питання про розподіл прибутку не виноситься на розгляд загальних зборів учасників. У такій ситуації учасник господарського товариства може подати позов до господарського суду з вимогою зобов’язати госптовариство розглянути питання про розподіл прибутку на загальних зборах учасників.

Крім того, підлягають судовому захисту права учасника господарського товариства в тому випадку, якщо рішення про виплату дивідендів було прийняте загальними зборами, але не виконується, і дивіденди в установлений строк не виплачуються. Так, як зазначає ВГСУ,

суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів тільки за наявності рішення загальних зборів про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних до виплати дивідендів, строки та порядок їх виплати (п.п. 2.22 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», п. 35 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

 

Чи може статутом господарського товариства встановлюватися переважне право окремих учасників на отримання дивідендів чи на їх підвищений розмір?

Переважні права в отриманні дивідендів згідно з чинним законодавством мають лише власники привілейованих акцій.

Усі власники простих акцій акціонерних товариств та всі учасники інших госптовариств мають рівні права на отримання дивідендів пропорційно їх частці у статутному фонді. Тому рішення загальних зборів про виплату дивідендів тільки частині учасників, наприклад, у зв’язку з «їх особистим внеском у діяльність товариства» чи іншими заслугами, або включення відповідної умови до статуту госптовариства буде визнано судом незаконними (п.п. 2.23 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).

 

Протягом якого строку має бути виплачено дивіденди, щодо яких прийнято рішення про виплату? Як розраховувати строк позовної давності, якщо дивіденди не виплачено?

Чинне законодавство передбачає можливість визначення цього строку у статуті або шляхом прийняття рішення загальними зборами.

На рівні закону граничний строк виплати дивідендів передбачено тільки для акціонерних товариств. Так, згідно з

ч. 2 ст. 30 Закону про АТ виплата дивідендів здійснюється не пізніше 6 місяців після закінчення звітного року. Як бачимо, акціонерне товариство може коригувати строк виплати (але в межах зазначених 6 місяців) — або передбачивши його у статуті, або встановивши у рішенні загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів.

Слід зауважити, що для акціонерних товариств з набуттям чинності

Законом про АТ питання про порядок виплати дивідендів урегульоване особливо докладно у спеціально присвяченому цьому питанню розділі VI Закону.

Водночас

Закон про АТ установлює тільки строк виплати дивідендів, не передбачаючи строку, в який питання про розподіл прибутку має бути розглянуто загальними зборами та має бути прийнято рішення про розподіл прибутку. Тому можна зробити висновок, що відповідне рішення має бути прийнято після затвердження річного звіту, але не пізніше ніж через шість місяців після закінчення звітного року.

Якщо строк виплати дивідендів було встановлено, але дивіденди в цей строк не виплачено, ситуація для визначення строку позовної давності, протягом якого учасник може звернутися до суду для стягнення суми належних йому дивідендів, найбільш зрозуміла. Строк позовної давності почне відлічуватися з дня, наступного за останнім днем строку, установленого для виплати дивідендів. У цьому випадку слід застосовувати загальний строк позовної давності у 3 роки. Звертатися з позовом про стягнення невиплачених дивідендів учасник має до господарського товариства (не до загальних зборів і не до виконавчого органу товариства, а до самого товариства). Подавати позов необхідно до господарського суду.

Більш невизначеною є ситуація, коли строк виплати дивідендів не було встановлено. Перш за все слід зауважити, що в інтересах учасника докласти зусиль для уникнення такої ситуації. Зокрема, він може виступити з ініціативою

про включення питання щодо визначення строку виплати дивідендів до порядку денного загальних зборів учасників.

Якщо все-таки строк виплати дивідендів визначено не було, учасник може

подати до виконавчого органу госптовариства заяву з вимогою виплатити дивіденди в розмірі, визначеному рішенням загальних зборів учасників, запропонувавши в ньому строк такої виплати. Якщо від виконавчого органу не надійде у відповідь пропозиція в частині встановлення строку виплати дивідендів, строк позовної давності слід обчислювати з дня, наступного за днем після закінчення запропонованого учасником строку виплати.

Більше того, керуючись загальними правилами зобов’язальних правовідносин, учасник може обмежитися поданням заяви з вимогою про виплату дивідендів без установлення строку для такої виплати. Тоді згідно зі

ст. 530 ЦКУ у госптовариства буде лише 7 днів для виконання такої вимоги, після чого почнеться перебіг 3-річного строку позовної давності. Щоб уникнути подібних моментів, усе-таки вважаємо бажаним установлювати чіткі строки виплати дивідендів у статуті або в рішенні загальних зборів учасників.

 

Чи можуть до товариства, що не виконує рішення про виплату дивідендів, бути застосовано санкції?

Спеціальних норм, що передбачають відповідальність господарського товариства за невиплату дивідендів, чинне законодавство не містить*. Через відсутність таких спеціальних положень у питанні про можливі санкції, що застосовуються до госптовариства, слід керуватися загальними нормами про відповідальність за невиконання грошових зобов’язань. Відповідно учасник госптовариства може вимагати виплати дивідендів з урахуванням інфляційних та 3 відсотків річних**. Крім того,

у статуті товариства може бути передбачено додаткові санкції за несвоєчасне виконання рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

* Як, наприклад, це робить законодавство Російської Федерації. Так, згідно зі ст. 395 ЦК РФ у разі невиплати оголошених дивідендів у встановлений строк акціонер має право звернутися з позовом до суду про стягнення з товариства належної йому суми дивідендів, а також процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання. Проценти підлягають нарахуванню за період прострочення виплати дивідендів, що відлічується з дня, наступного за днем закінчення встановленого строку їх виплати (п. 16 постанови Пленуму ВАС РФ від 18 листопада 2003 року № 19 «Про деякі питання застосування Федерального закону «Про акціонерні товариства»).

** Визнають це і представники територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в неофіційних консультаціях.

 

Які питання щодо виплати дивідендів необхідно застерегти у статуті госптовариства?

Відповідно до

ст. 4 Закону про госптовариства установчі документи, зокрема, повинні містити відомості про порядок розподілу прибутку.

Додаткові вимоги висуваються до відомостей, що включаються до статуту АТ. Так,

Закон про АТ вимагає, щоб статути акціонерних товариств містили інформацію про розмір*** та черговість виплати дивідендів акціонерам — власникам привілейованих акцій (п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону про АТ), порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів (п. 9 ч. 2 ст. 13 Закону про АТ).

*** Для привілейованих акцій, як бачимо, Закон про АТ допускає можливість визначення фіксованого розміру дивідендів, які акціонери — власники таких акцій отримують незалежно від наявності чи відсутності чистого прибутку. В останньому випадку дивіденди виплачуються за рахунок резервного фонду АТ.

Крім того, для уникнення спорів у статуті також доцільно застерегти:

— строк виплати дивідендів після прийняття відповідного рішення загальними зборами про розподіл прибутку;

— періодичність виплати дивідендів;

— відповідальність виконавчого органу госптовариства у разі неповної та несвоєчасної виплати оголошених дивідендів.

Фахівці Міністерства юстиції України пропонують також уключати до статуту положення про обов’язковий розгляд один раз на рік на загальних зборах учасників питання про розподіл прибутку. На думку Мін’юсту, це дозволить створити додаткові гарантії прав міноритарних учасників госптовариств, які, по суті, практично не мають можливості впливати на вирішення питання про розподіл прибутку (див. http://www.minjust.gov.ua/0/10947).

 

Чи може у статуті обмежуватися право загальних зборів на прийняття рішення про виплату дивідендів?

Деякі господарські товариства включають до статуту положення, установлюючи, наприклад, максимальний розмір дивідендів, вище за який загальні збори, розподіляючи прибуток, передбачити дивіденди не можуть.

Є також приклади того, як повноваження щодо встановлення максимально можливого розміру дивідендів надавалося статутом виконавчому органу госптовариства. Загальні збори учасників могли призначати дивіденди до виплати тільки в рамках цієї межі.

Звертаємо увагу: включення до статуту подібних положень є неправомірним, оскільки обмежує виключне право загальних зборів вирішувати питання про розподіл прибутку.

 

З якою періодичністю виплачуються дивіденди?

Традиційним періодом, за який можуть виплачуватися дивіденди, що не викликає запитань, є календарний рік, за результатами якого здійснюються розподіл та виплата прибутку.

Однак учасники госптовариства, зі зрозумілих причин, можуть бути зацікавлені в отриманні дивідендів за коротші проміжки часу. Відповідні положення часто включаються до статуту госптовариств.

Водночас мусимо звернути увагу, що проти такої практики виступають суди. Свою позицію про визнання рішень загальних зборів про виплату дивідендів за результатами кварталу неправомірними суди обґрунтовують посиланням на

ст. 145 ЦКУ. Відповідно до неї до виключної компетенції загальних зборів учасників належать затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку і збитків товариства (п. 5 ч. 4 ст. 145 ЦКУ, див. також постанову ВГСУ від 17.02.2009 р. № 5020-5/369).

Проте, на наш погляд (і ми не раз висловлювали цю позицію), чітка вказівка на те, що дивіденди можуть виплачуватися з чистого прибутку

звітного року та/або нерозподіленого прибутку попередніх років, стосується тільки акціонерних товариств (ч. 2 ст. 30 Закону про АТ). Інші господарюючі суб’єкти можуть виплачувати дивіденди й за інші звітні періоди, зокрема за квартал (див. також «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 4, с. 3; 2008, № 7, с. 26).

 

Які обмеження, пов’язані з виплатою дивідендів, передбачено чинним законодавством?

Серед

загальних обмежень, яких мають дотримуватися всі господарські товариства при вирішенні питання про виплату дивідендів, слід назвати:

1) обмеження, пов’язані із заборгованістю суб’єкта господарювання перед держбюджетом. Так, у разі якщо активи суб’єкта господарювання перебувають у податковій заставі, для виплати дивідендів необхідно погоджувати таку виплату з податковим органом. У зв’язку з цим нагадаємо, що право податкової застави поширюється не на всі види активів платника податків, а тільки на їх частину, що потрапила до акта опису і пропорційна податковому боргу. Тому погодження з податковим органом може й не знадобитися, якщо госптовариство зможе виплатити дивіденди без звернення до коштів, що потрапили в податкову заставу;

2)

дивіденди не нараховуються на частки у статутному фонді (акції), викуплені самим товариством.

Водночас мусимо зауважити, що обмеження на виплату дивідендів не встановлено для тих випадків, коли учасник повністю не оплатив свою частку у статутному фонді. У такому разі розподіл прибутку здійснюється нарівні з учасниками, які повністю внесли свої частки, а не пропорційно оплаченій частці. Це в тому числі випливає із загальної норми, згідно з якою брати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати його частину можуть особи, які є учасниками товариства на момент початку строку виплати дивідендів (

п. «б» ч. 1 ст. 10 Закону про госптовариства). Спеціальне застереження зроблено тільки для акціонерних товариств — для них установлено заборону розподіляти прибуток до повної оплати всього статутного фонду. Для інших госптовариств таких обмежень немає.

Наведемо повний перелік додаткових обмежень у частині виплати дивідендів, передбачених для АТ. Зокрема,

акціонерним товариствам заборонено виплачувати дивіденди (ч. 3 ст. 158 ЦКУ):

1) до повної оплати всього статутного фонду (повної оплати всіх акцій);

2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру меншого, ніж розмір статутного капіталу та резервного фонду;

3) в інших випадках, передбачених законом, а саме (

ч. 1 ст. 31 Закону про АТ):

— виплачувати дивіденди негрошовими коштами;

— розподіляти прибуток у разі, якщо звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано в установленому законодавством порядку;

— виплачувати дивіденди, якщо власний капітал АТ менше за суму його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю;

— виплачувати дивіденди за простими акціями в разі, якщо в товариства є зобов’язання викупити акції на вимогу акціонера, а також у тих випадках, коли не виплачено поточні дивіденди за привілейованими акціями.

До речі, деякі учасники господарських товариств, указуючи на те, що перелік обмежень на виплату дивідендів є вичерпним, у такий спосіб намагаються обґрунтувати, що за відсутності таких обмежувальних підстав госптовариство не може відмовитися від прийняття рішення про виплату дивідендів. Однак суди з такою позицією обґрунтовано не погоджуються, зазначаючи, що цей перелік потрібно сприймати як такий, який установлює ситуації, коли рішення про виплату дивідендів не може бути прийняте загальними зборами, але це не означає, що в усіх інших випадках у госптовариства виникає безумовний обов’язок здійснити таку виплату (див., наприклад,

постанову ВГСУ від 06.12.2006 р. № 19/29).

Є і зворотні обмеження: коли акціонерне товариство обмежене в деяких своїх повноваженнях у зв’язку з невиплатою дивідендів. Так, згідно з

ч. 2 ст. 67 Закону про АТ акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним простих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями. Крім того, акціонерне товариство не має права здійснювати викуп розміщених ним привілейованих акцій до повної виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають пріоритет у черговості отримання дивідендів.

 

Чи можуть виплачуватися дивіденди у виробничому кооперативі?

Можуть. Із точки зору цивільного законодавства дивіденди є частиною прибутку, розподіленого між учасниками (членами) тієї чи іншої організаційно-правової форми юридичної особи. Для господарських товариств критерієм такого розподілу виступає частка учасника у статутному фонді товариства. Для інших організаційно-правових форм може бути використано інший критерій.

Так, для виробничих кооперативів передбачена необхідність уключення до статуту відомостей про порядок розподілу прибутку та збитків. Також зроблено застереження, що прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлено статутом кооперативу (

ст. 164 ЦКУ).

 

Яким законодавством слід керуватися при виплаті дивідендів нерезиденту?

Виплата дивідендів учаснику господарського товариства — нерезиденту має здійснюватися відповідно до законодавства держави, в якій зареєстроване госптовариство, тобто в нашому випадку це буде законодавство України. Застерегти у статуті, що до відносин між учасником-нерезидентом та госптовариством застосовується право держави нерезидента, не можна.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць