Облікова політика-2010: головне

В обраному У обране
Друк
Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2010/№ 1
Стаття

Облікова політика-2010: головне

 

Розпочався черговий звітний рік, а отже, прийшов час ґрунтовно продумати майбутню облікову політику: підкоригувати діючу або прийняти нову.

На які головні моменти варто при цьому звернути увагу, обговоримо в цій статті.

Тетяна ВОЙТЕНКО, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Документи статті

Закон про податок на прибуток

— Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями.

Закон про бухоблік

— Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV, зі змінами та доповненнями.

П(С)БО 1

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, зі змінами та доповненнями.

П(С)БО 6

— Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.05.99 р. № 137, зі змінами та доповненнями.

Положення № 1213

— Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 р. № 1213, зі змінами та доповненнями.

МСБО (IAS)

8 — Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки».

МСБО (IAS)

16 — Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 16 «Основні засоби».

План рахунків

— План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Лист № 27793

— лист Міністерства фінансів України «Про облікову політику» від 21.12.2005 р. № 31-34000-10-5/27793.

 

Обов’язок самостійного формування підприємством облікової політики для цілей складання фінансової звітності закріплено законодавчо в

п. 5 ст. 8 Закону про бухоблік. При цьому згідно зі ст. 1 згаданого Закону та п. 3 П(С)БО 1 облікова політика є сукупністю принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Дещо інакше трактує це поняття МСБО (IAS) 8 — міжнародний стандарт, що розкриває сутність облікової політики, установлює правила її вибору, застосування та зміни. Так, його параграф 5 визначає облікові політики як конкретні принципи, основи, домовленості, правила і практику, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів.

Нескладно помітити, що в

МСБО (IAS) 8 ідеться про облікову політику у множині. Це пов’язане з тим, що за міжнародними правилами облікова політика, установлена щодо конкретного об’єкта обліку, вважається окремою обліковою політикою. А от виходячи з національного визначення терміна, сукупність таких облікових політик саме і складає єдину облікову політику підприємства.

Із наведених вище визначень облікової політики видно, що

МСБО (IAS) 8, роблячи акцент на достовірності фінансової звітності, допускає, що за відсутності приписаних чинними МСФО* принципів та вимог як облікову політику можна розцінювати домовленості, національні правила та облікову практику. А зважаючи на те, що вітчизняна система бухгалтерського обліку ґрунтується на міжнародних стандартах, українському бухгалтеру в ході розробки облікової політики свого підприємства теж допустимо керуватися не тільки принципами складання фінансової звітності та вимогами, жорстко прописаними в чинних бухоблікових стандартах та інших нормативних актах, а й (за їх відсутності) своїми професійними думками, орієнтуючись на схожі операції, галузеву практику, що склалася, а також використовуючи спеціалізовану (професійну) літературу з обліку. Головне при цьому, щоб була сформована така облікова політика, при використанні якої фінансова звітність містила б доречну, порівнянну та зрозумілу інформацію, необхідну користувачам для прийняття рішень, що достовірно відображає фінансовий стан, фінансові результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарювання.

*Міжнародні стандарти фінансової звітності, що включають власне МСФО (IFRS), міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS), інтерпретації, розроблені Комітетом з інтерпретації міжнародної фінансової звітності (IFRIC) або колишнім Постійним комітетом з інтерпретації (SIC).

Заради справедливості слід зауважити, що Мінфін із цього приводу має іншу точку зору. Так, у

листі № 27793 та п. 1 розділу II Положення № 1213 приписано визначати облікову політику виключно на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності. А як саме слід діяти підприємствам при виробленні власної облікової політики в нерегламентованих зазначеними документами ситуаціях (тобто за відсутності прямо застосовних правил), Мінфін умовчує.

Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або органу, уповноваженого управляти державним майном та корпоративними правами держави.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом — наказом або розпорядженням. При цьому текст облікової політики може бути викладено як у самому наказі (розпорядженні), так і бути додатком до нього.

Зверніть увагу: при затвердженні облікової політики немає необхідності вказувати, на який звітний рік вона приймається, оскільки облікова політика повинна застосовуватися послідовно з року в рік, а отже, розробляється підприємством не на якийсь певний строк, а на тривалий період його діяльності. До речі, Мінфін у

листі № 27793 також зазначає про можливість прийняття розпорядчого документа про облікову політику як базисного «на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу».

 

Складові облікової політики

Згідно з

п. 23 П(С)БО 1 підприємство зобов’язане висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

принципів оцінки статей звітності;

методів обліку щодо окремих статей звітності.

Інакше кажучи, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, — це опис принципів оцінки статей звітності підприємства та вибір одного із запропонованих

П(С)БО методів обліку, яких слід неухильно дотримуватися, щоб скласти достовірну фінансову звітність.

Офіційну позицію Мінфіну щодо

вимог, які висуваються до облікової політики підприємства з установлення методів оцінки, обліку та процедур, наведено в листі № 27793. Відповідно до положень цього листа розпорядчий документ, що регламентує вибір облікової політики підприємства, повинен визначити застосування:

— методів оцінки вибуття запасів;

— періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

— порядку обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу транспортно-заготівельних витрат;

— методів амортизації необоротних активів;

— вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

— періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку;

— методу обчислення резерву сумнівних боргів;

— переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат та платежів;

— порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

— сегментів, пріоритетного виду сегменту, принципів ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

— переліку і складу змінних та постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

— переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

— порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

— дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

— бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

— порога суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

— переоцінки необоротних активів;

— періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань.

Поряд із цим у

листі № 27793 пропонується до розпорядчого документа, що встановлює облікову політику підприємства, уключати також питання:

— застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

— відкриття рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та/або рахунків класу 9 «Витрати діяльності»

Плану рахунків;

— складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Однак, на наш погляд, зазначені заходи як такі, що не мають прямого відношення до облікової політики, доцільно відображати як складові елементи зовсім іншого розпорядчого документа, що оформляється підприємством, — наказу про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві.

Підприємства державного та комунального секторів економіки при розробленні власної облікової політики зобов’язані керуватися нормами

Положення № 1213, розділ II якого так і називається: «Облікова політика підприємств державного, комунального секторів економіки».

Перелік питань, що підлягають висвітленню в розпорядчому документі про облікову політику зазначених підприємств, наведено в

п. 2 розділу II Положення № 1213. Цей перелік практично повністю повторює складові облікової політики, перелічені у згаданому листі № 27793, за одним винятком. Так, згідно з Положенням № 1213 розпорядчий документ про облікову політику має визначити, крім іншого, ще й порядок обліку фінансових витрат. Таке доповнення цілком зрозуміле. Адже розділ II Положення № 1213 було актуалізовано внесенням до нього змін наказом Мінфіну від 05.03.2008 р. № 353, а от до листа № 27793 жодного разу з моменту його виходу правки не вносилися, хоча за цей час випущено нові стандарти бухгалтерського обліку (зокрема, П(С)БО 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Мінфіну від 28.04.2006 р. № 415), а деякі з чинних підкориговано. Цілком очевидно, що встановлення порядку обліку фінансових витрат належить до сфери облікової політики всіх підприємств, а не тільки державного та комунального секторів економіки, тому відповідний вибір повинен знайти відображення в обліковій політиці підприємств й інших форм власності також.

При встановленні облікової політики щодо

порядку обліку фінансових витрат важливо пам’ятати про підхід ДПАУ до питання віднесення до валових витрат процентів за кредитами на придбання основних фондів, викладений у листі від 10.11.2008 р. № 22025/7/15-0217 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 96). У ньому ДПАУ ставить у пряму залежність можливість включення до складу валових витрат процентів за кредитами, отриманими на придбання основних фондів, від положень облікової політики підприємства, роблячи такий висновок: «...якщо облікова політика підприємства передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних із створенням (ремонтом) основних фондів, то виплата процентів за борговими зобов’язаннями, які фактично здійснені на дату створення таких основних фондів, включається до їх балансової вартості». Безумовно, така позиція податкового органу прямо суперечить спеціальній нормі п.п. 5.5.1 ст. 5 Закону про податок на прибуток, але про неї потрібно знати, а можливо, і брати до уваги, передбачаючи обліковою політикою підприємства капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

 

Що включати до облікової політики

Формування облікової політики підприємства за конкретним напрямом (питанням) полягає у

виборі одного варіанта з декількох — альтернативних, передбачених нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку. При цьому, оскільки облікова політика підприємства визначається на підставі принципів, методів і процедур, регламентованих не тільки П(С)БО, то при обранні того чи іншого варіанта можуть використовуватися також інші нормативно-правові документи, що регулюють методологію бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Слід зауважити: переважна більшість принципів, методів і процедур, що використовуються для складання та подання фінансової звітності,

безальтернативно (однозначно) прописані в нормативних документах з бухгалтерського обліку, тому перелічувати їх в обліковій політиці немає потреби. Адже такі норми підлягають безумовному виконанню, тобто є імперативними для застосування підприємством. Про недоцільність уключення до розпорядчого документа про облікову політику підприємства безальтернативних методів оцінки, обліку та процедур (імперативних норм) Мінфін зазначав у листах № 27793 та від 21.03.2006 р. № 31-34000-20-16/5770.

Висвітлювати обрану облікову політику

шляхом опису принципів оцінки і методів обліку окремих статей фінансової звітності із зазначенням одного або декількох допустимих варіантів потрібно тільки тоді, коли нормативно-правові акти у сфері бухгалтерського обліку надають можливість вибору (містять більше ніж один варіант). На це вказує й Мінфін у листі від 06.03.2006 р. № 31-34000-20-10/4555. Причому з усіх допустимих варіантів слід вибрати той, який якнайповніше відображає специфіку господарської діяльності конкретного підприємства. Вибір відповідного варіанта має бути закріплено в розпорядчому документі, що встановлює облікову політику підприємства.

При цьому розглядаючи у процесі вироблення власної облікової політики всі теоретично можливі варіанти, до наказу (розпорядження) про облікову політику необхідно заносити ті з них, якими підприємство керуватиметься у своїй повсякденній діяльності або має намір скористатися в найближчому майбутньому. Наприклад, якщо підприємство не здійснює і не планує здійснювати будівельну діяльність, то йому немає потреби встановлювати його обліковою політикою методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом. Передбачати наперед всі події та операції, а тим більше перелічувати в наказі (розпорядженні) про облікову політику всі можливі варіанти принципів оцінки та методів обліку не слід, оскільки при виникненні в майбутньому на підприємстві фактів господарської діяльності, що не мали місця раніше,

облікову політику може бути доповнено, а в окремих випадках змінено.

 

Зміна облікової політики

Один із основоположних принципів підготовки фінансової звітності — принцип

послідовності — передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної ним облікової політики (п. 18 П(С)БО 1). За допомогою цього принципу досягається відповідність фінансової звітності такій якісній характеристиці, як порівнянність, що в подальшому дає можливість користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди для встановлення тенденцій у його фінансовому стані, фінансових результатах діяльності та грошових потоках. Передумовою порівнянності є подання відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Згідно зі

ст. 4 Закону про бухоблік змінити облікову політику підприємство може тільки у виключних випадках, прямо встановлених в П(С)БО. Причому перегляд облікової політики має бути обґрунтований, а усі зміни розкрито у фінансовій звітності (ст. 4 Закону про бухоблік, п. 18 П(С)БО 1).

Випадки, коли може бути внесено зміни до облікової політики

, наведено в п. 9 П(С)БО 6, а саме при:

зміні статутних вимог (для підприємств державного, комунального секторів економіки за п. 3 розділу II Положення № 1213 — вимог установчих документів підприємства);

зміні вимог органу, який затверджує П(С)БО (яким відповідно до п. 2 ст. 6 Закону про бухоблік є Мінфін), а для підприємств державного, комунального секторів економіки — ще й органу управління (п. 3 розділу II Положення № 1213).

Перегляд окремих положень облікової політики можливий також за наявності впевненості підприємства в тому, що такі

зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або господарських операцій у його фінансовій звітності. Від підприємств державного та комунального секторів економіки п. 3 розділу II Положення № 1213 прямо вимагає, щоб цей факт було підтверджено відповідними обґрунтуваннями бухгалтерської служби (бухгалтера) підприємства.

Одночасно з цим

п. 10 П(С)БО 6 наводить перелік випадків, які не можуть розцінюватися як зміни облікової політики. Так, зміною облікової політики не вважається встановлення облікової політики для подій або операцій, які:

— відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

— не відбувалися раніше.

За загальним правилом облікова політика застосовується підприємством до подій та операцій

з моменту їх виникнення (п. 11 П(С)БО 6). Виняток становлять ситуації, коли при внесенні змін до облікової політики неможливо визначити достовірно суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року. При такому розвитку подій облікова політика поширюється тільки на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики (п. 13 П(С)БО 6). Теоретично такою датою може бути будь-яка, вибрана підприємством. Однак з практичної точки зору найбільш прийнятним є 1 січня (початок фінансового року), оскільки коригування облікової політики з початку нового звітного року забезпечить послідовність облікового процесу протягом цього періоду та більшу порівнянність показників фінансової звітності.

Доповнювати ж облікову політику підприємства можуть у будь-який час, а не тільки з початку нового календарного року. Наприклад, якщо підприємство починає діяльність, якою не займалося раніше, то внести поправки до облікової політики у вигляді опису принципів та методів відображення фактів господарського життя, відмінних за суттю від тих, що мали місце раніше, або таких, що виникли вперше, воно має право з такого моменту. Будь-яких коригувань фінансової звітності за минулі періоди це не потребує, оскільки ця подія не є зміною облікової політики.

Зміни та доповнення облікової політики оформляються

в тому ж порядку, що і вже прийнята підприємством облікова політика — відповідним розпорядчим документом — наказом (розпорядженням), яким, власне, і коригується базовий наказ (розпорядження) про облікову політику підприємства. У ситуації, коли внесені до облікової політики зміни за обсягом охоплюють більшу частину тексту або суттєво впливають на її зміст, Мінфін у своєму листі № 27793 рекомендує розпорядчий документ про облікову політику підприємства повністю викласти в новій редакції.

 

Відображення змін у звітності

Як уже згадувалося, відповідно до норм

п. 11 П(С)БО 6 облікова політика застосовується до подій і операцій з моменту їх виникнення.

Вплив

зміни облікової політики на події та операції минулих періодів п. 12 П(С)БО 6 вимагає відображати у фінансовій звітності шляхом:

коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

повторного подання порівняльної інформації за попередні звітні періоди.

У міжнародній практиці такий механізм визначено як ретроспективний метод коригування фінансової звітності. При цьому

ретроспективне відображення змін полягає в застосуванні новообраної облікової політики до подій та операцій так, неначе така нова облікова політика застосовувалася завжди, а не з моменту її встановлення. Тобто коригування впливає на показники не тільки поточного та майбутніх періодів, а й на показники попередніх звітних періодів.

У випадку,

коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року достовірно визначити неможливо, здійснюється перспективне відображення змін облікової політики (п. 13 П(С)БО 6), що полягає в поширенні впливу облікової політики на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики. При цьому не здійснюється жодних коригувань показників минулих звітних періодів — ані щодо сальдо нерозподіленого прибутку на початок періоду, ані щодо відображеної в звітності суми чистого прибутку (або збитку), оскільки існуючі залишки на початок звітного року в цьому випадку не перераховуються, а порівняльна інформація повторно не подається. У зазначеній ситуації п. 22 П(С)БО 6 зобов’язує у примітках до фінансових звітів розкривати:

— обґрунтування неможливості достовірного визначення суми коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

— недоцільність перерахунку порівняльної інформації про попередні звітні періоди.

Водночас, часто на практиці важко

розмежувати перегляд облікової політики та зміни облікових оцінок. За таких обставин прийнята зміна розглядається в п. 14 П(С)БО 6 як зміна облікових оцінок.

Під

обліковою оцінкою в п. 3 П(С)БО 6 розуміється попередня оцінка, що використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. Виходячи з визначення терміна «облікова політика» нескладно помітити, що облікова оцінка є невід’ємною складовою облікової політики підприємства та забезпечення достовірності фінансової звітності. Проте порядок відображення у фінансовій звітності підприємства змін в облікових оцінках відрізняється від порядку коригування звітності у зв’язку з переглядом облікової політики. Адже наслідки зміни облікових оцінок показують у фінансовій звітності в періоді, в якому відбулася така зміна, а також у подальших звітних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди (п. 8 П(С)БО 6). Це означає, що перегляд облікових оцінок не спричинює коригування нерозподіленого прибутку минулих періодів та необхідності повторного подання порівняльної інформації, оскільки стосується поточного та майбутнього періодів, а вплив таких змін відображається відповідно в поточному та подальших звітних періодах. Простіше кажучи, зміни в облікових оцінках не спричинюють ретроспективного перерахунку відповідних показників фінансової звітності.

Цілком очевидно, що для правильного відображення у фінансовій звітності впливу змін необхідно чітко встановити, що відбулося: перегляд

облікової політики чи зміна облікових оцінок.

Яскравим прикладом неоднозначного тлумачення є

зміна методу амортизації необоротного активу: розцінювати таку зміну як зміну облікової політики чи відносити її до сфери зміни облікової оцінки?

Свою точку зору з приводу

зміни методу амортизації основних засобів виклав Мінфін у своєму листі від 02.11.2009 р. № 31-34000-20-23-5535/5708 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 95), де, посилаючись на норми п. 3 П(С)БО 6, він зазначив: «зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки».

Варте уваги, що той же Мінфін у

листі № 27793 установлення методів амортизації необоротних активів відносить до сфери облікової політики та рекомендує підприємствам визначати їх застосування розпорядчим документом про облікову політику. Цього ж вимагають норми п. 2 розділу II Положення № 1213 — документа, зауважте, що має нормативний, а отже, обов’язковий до виконання характер. На наш погляд, процедура вибору методу амортизації повністю вписується до визначення терміна «облікова політика», а самі методи цілком можна розглядати як складову облікової політики. До речі, те, що формування та розкриття облікової політики підприємства повинні здійснюватися з урахуванням рекомендацій, викладених у листі № 27793, Мінфін підтвердив у листі від 29.12.2008 р. № 31-34000-20-16/45983 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 57).

Щодо

зміни методу амортизації необоротних активів, то однозначно відносити її до зміни облікових оцінок не дозволяють і норми міжнародних стандартів. Зокрема, у параграфі 61 МСБО (IAS) 16 із цього приводу зазначається: метод амортизації, застосований до активу, слід переглядати принаймні на кінець кожного фінансового року і якщо відбулася значна зміна в очікуваній формі споживання майбутніх економічних вигод, утілених в активі, метод слід змінити для відображення зміненої форми. Таку зміну слід ураховувати як зміну в обліковій оцінці відповідно до МСБО 8. Звідси можна зробити висновок, що віднесення зміни методу амортизації до зміни облікових оцінок справедливе для ситуацій, коли її спричинено суттєвою зміною очікуваного способу отримання майбутніх економічних вигод від активу. Простіше кажучи, якщо зміна методу амортизації виправдана характером використання активу, що змінився, то це вважатиметься зміною облікової оцінки.

Проілюструємо різницю між обліковою політикою та обліковою оцінкою таким прикладом. Припустимо, придбаний підприємством комп’ютер первісно експлуатувався відділом інформаційних технологій, а амортизація щодо нього нараховувалася із застосуванням методу зменшення залишкової вартості. Потім комп’ютер було передано секретарю директора. Виходячи з характеру роботи (умов експлуатації) метод нарахування амортизації такого об’єкта було замінено на прямолінійний. Застосування в цій ситуації нового методу амортизації для цього об’єкта основних засобів не буде розцінено як зміну облікової політики. Перехід на інший метод нарахування амортизації при передачі комп’ютера секретарю директора є зміною облікової оцінки, оскільки в цьому випадку змінилися обставини, на яких базувалася ця оцінка (

п. 6 П(С)БО 6). І, навпаки, якщо в характері експлуатації зазначеного об’єкта нічого не зміниться (комп’ютер, як і раніше, знаходитиметься у відділі інформаційних технологій), але підприємство з метою більшої достовірності фінансової звітності до цього об’єкта застосує інший метод нарахування амортизації, то це, на наш погляд, можна вважати зміною облікової політики.

Як би там не було, але надавати занадто велике значення віднесенню

зміни методу амортизації не до сфери облікової політики, а до змін облікових оцінок, не варто. Адже підтвердити свою позицію щодо правильності вибору перспективного методу коригування фінансової звітності завжди можна, ґрунтуючись на положеннях пп. 13 і 14 П(С)БО 6.

Отже, вибрані підприємством методи амортизації необоротних активів, як і раніше, слід указувати в наказі про облікову політику, а от як буде витлумачено зміну методу амортизації (як зміну облікової політики чи як зміну в облікових оцінках) залежатиме від професійної думки бухгалтера. Безумовно, для нього останній варіант прийнятніший, оскільки не передбачає необхідності здійснення перерахунку суми амортизації з моменту введення об’єкта основних засобів в експлуатацію, коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року та повторного подання порівняльної інформації за попередні звітні періоди.

Розкриваються зміни облікової політики

, а власне облікова політика наводиться у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або ж додаванням до фінансової звітності копії розпорядчого документа про встановлення або зміну облікової політики (лист № 27793, п. 4 розділу II Положення № 1213).

Ознайомитися зі зразком та змістом наказу про облікову політику можна, звернувшись до тематичного номера газети «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 3, «Облікова політика», а з допустимими варіантами елементів облікової політики — заглянувши на сайт www.nibu.factor.ua.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд