Правові нюанси договору комісії
Для багатьох перше знайомство з договором комісії відбулося в комісійному магазині. Основна ідея всім зрозуміла: магазин бере речі в їх власника для продажу, виступаючи таким чином посередником між власником речі, що продається, та покупцем, яким немає необхідності вступати у безпосередні відносини один з одним. І продавець, і покупець укладають договір з магазином. З часом договір комісії став активно використовуватися й у відносинах господарюючих суб’єктів. Розглянемо, які він має переваги і про які особливості цього договору слід пам’ятати.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Договір комісії: у чому особливість?
Згідно зі
ст. 1011 ЦКУ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.Договір комісії
за своєю юридичною природою є договором про надання послуг: комісіонер надає комітенту послугу, здійснюючи певні дії на користь останнього.Про це важливо пам’ятати на практиці. Наприклад, якщо у статуті господарського товариства передбачено, що виконавчий орган (директор) не може укладати договори про придбання (відчуження) майна на певну суму без згоди загальних зборів учасників товариства, то таке обмеження не поширюватиметься на укладення договору комісії, в межах якого госптовариство виступає комісіонером, якому доручено придбати (продати) майно (див.
ухвалу Верховного Суду України від 23.09.2009 р.).Отже, щоб потім не виникло питання про те, чи є укладений договір договором комісії, важливо правильно сформулювати предмет договору та передбачити в його тексті всі необхідні для цього виду договору умови (див.
постанову ВГСУ від 03.12.2009 р. № 2-22/1277-2009).Предмет договору комісії.
Предметом договору комісії виступає вчинення комісіонером правочину (правочинів) з третьою особою. Тому важливо не переплутати предмет того правочину, який тільки повинен стати результатом діяльності комісіонера, і власне дії комісіонера з укладення правочину.Отже,
предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, що ним надається, спрямована на укладення правочину, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера (див. постанову Київського апеляційного госпсуду від 02.12.2008 р. № 8/225).Для наочності наведемо
приклад формулювання предмета договору комісії: «Комісіонер зобов’язується за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду вчинити від свого імені правочин з придбання _______________», або, наприклад: «Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер бере на себе зобов’язання за винагороду від власного імені, але за рахунок Комітента, укласти з третіми особами договори на закупівлю _________________, у подальшому іменоване «Майно».А от
неправильним було б таке формулювання: «Предметом цього Договору є майно, що придбавалося Комісіонером від свого імені за дорученням та за рахунок Комітента».Найчастіше договір комісії укладається з метою доручити комітенту продати або купити певне майно. У таких договорах
обов’язково слід вказувати, яке саме майно підлягає придбанню та за якою ціною (ч. 3 ст. 1012 ЦКУ). Інакше є загроза того, що на вимогу однієї зі сторін такий договір у подальшому буде визнано неукладеним (див. постанову ВГСУ від 28.11.2006 р. у справі № 2-2/7199-2006).Комісійна плата.
Договір комісії повинен передбачати виплату комісіонеру плати за його послуги, установлювати її розмір та порядок виплати (ч. 1 ст. 1013 ЦКУ). Навіть якщо в договорі комісії не буде передбачено обов’язок комітента виплатити комісіонеру плату за надані ним послуги, комісіонер має право на таку плату. У разі висування ним відповідної вимоги розмір плати визначатиметься виходячи зі звичайних цін за такі послуги (ч. 3 ст. 1013 ЦКУ).Слід зауважити, що
ч. 2 ст. 1014 ЦКУ встановлює правило, згідно з яким якщо комісіонер учинив правочин на умовах більш вигідних, ніж передбачені договором комісії (наприклад, продав передане йому для реалізації майно за вищою ціною, ніж це передбачено договором), додатково отримана вигода належить комітенту. Як бачимо, ЦКУ не дає можливості сторонам договору комісії відхилитись від цього правила, передбачивши в договорі, що додатково отримана вигода належить комісіонеру (безумовно, законодавець міг врегулювати це питання і по-іншому, передбачивши, наприклад, розподіл такої вигоди порівну, однак він вирішив цього не робити). Водночас ніщо не заважає включити до договору умову, згідно з якою плата комісіонера в разі укладення ним договору з третьою особою на більш вигідних умовах, ніж це було передбачено договором комісії, збільшується на розмір такої додаткової вигоди або на певний відсоток від її розміру.Права та обов’язки сторін.
Спершу зауважимо: жодних спеціальних вимог до сторін договору комісії законодавство не висуває. На стороні комітента, як і на стороні комісіонера, може виступати будь-який суб’єкт, за винятком випадків, коли для виконання доручення комітента комісіонер повинен мати спеціальний статус (наприклад, наявність ліцензії тощо), або коли наявність такого статусу окремо обумовлена законодавством. Так, п. 1.2 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Мінекономіки від 08.04.98 р. № 194, передбачає, що учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах виступають суб’єкт господарювання, який приймає товар на комісію (комісіонер), та громадянин, підприємство (організація, установа), які здають товар на комісію (комітент). Як бачимо, на стороні комісіонера в разі комісійної торгівлі може виступати виключно суб’єкт господарювання.Відповідно до договору комісії
на комісіонера покладаються такі обов’язки:— учинювати правочини (укладати договори з третіми особами) у порядку та на умовах, визначених договором, а також подавати комітенту звіт про результати вчинених правочинів та передати комітенту все отримане за договором комісії;
— комісіонер, який продав майно за більш низькою ціною, ніж це передбачено договором, повинен заплатити різницю комітенту, якщо комісіонер не доведе, що в нього не було можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною відвернув більші збитки;
— якщо комісіонер купив майно за більш високою ціною, ніж погоджена, комітент має право не прийняти таке майно, заявивши про це комісіонеру в розумний строк після отримання від нього повідомлення про цю купівлю;
— комісіонер несе відповідальність перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (
ч. 1 ст. 1021 ЦКУ).У свою чергу,
комітент зобов’язаний:— забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов’язань перед третьою особою (наприклад, якщо предмет договору комісії полягає в діяльності комісіонера з учинення правочину, спрямованого на продаж певного належного комітенту майна, комітент зобов’язаний своєчасно передати це майно комісіонеру для подальшої його передачі третій особі — покупцю);
— якщо в комітента є заперечення до звіту комісіонера, він повинен повідомити про це йому протягом 30 днів із дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч.
2 ст. 1022 ЦКУ);— прийняти від комісіонера все належним чином виконане за договором комісії; оглянути майно, придбане для нього комісіонером, та негайно повідомити комісіонера про виявлені в цьому майні недоліки;
— комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії, зокрема в разі, якщо він або субкомісіонер ужив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не зміг його вчинити у зв’язку з обставинами, що від нього не залежать (
ч. 1 ст. 1024 ЦКУ).Важлива умова, про яку слід пам’ятати в межах договору комісії, —
майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦКУ). Воно ні на хвилину не переходить у власність комісіонера, незважаючи на те, що саме він фігурує як покупець у договорі купівлі-продажу з третьою особою і фактична передача від третьої особи може здійснюватися як йому з наступною передачею комітенту, так і відразу комітенту.Аналогічний висновок слід зробити й відносно грошових сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту, якщо за договором комісії обов’язок комісіонера полягає в учиненні дій з укладення договору купівлі-продажу такого товару. Такі отримані від продажу товару суми є власністю комітента (див.
ухвалу ВАСУ від 26.05.2009 р. № К-4875/08). І навпаки — передати комітенту грошові кошти в сумі, яку передбачено договором купівлі-продажу з третьою особою (покупцем), до її передачі комісіонеру покупцем комісіонер не може, оскільки це виходитиме за межі відносин, які можуть існувати в межах договору комісії. Однак не виключено варіант укладення змішаного договору: у частині передачі грошових коштів комісіонером комітенту до договору слід застосовувати положення, що стосуються договору позики, оскільки комісіонер передає власні грошові кошти на строк до сплати необхідної суми покупцем за договором купівлі-продажу.Додаткові умови.
Договір може бути укладений із зазначенням або без зазначення території його виконання. У договорі може бути закріплено заборону комітенту надавати іншим особам право вчинювати правочин у його інтересах та за його рахунок, предмет яких аналогічний укладеному договору комісії. Сторони договору за бажанням можуть включити до договору умову про асортимент товарів, на придбання яких спрямовано договір комісії (ч. 1 ст. 1012 ЦКУ).Ще однією додатковою умовою договору комісії може бути включення до нього положення про те, що комісіонер поручається за виконання правочину третьою особою. У цьому випадку комісіонер має право на отримання додаткової плати за свої послуги (
ч. 2 ст. 1013 ЦКУ), оскільки не лише вчинює дії з укладення правочину з третьою особою на користь комітента, а й поручається за його виконання. Справа в тому, що за загальним правилом, якщо комісіонер таким поручителем не є, то при невиконанні правочину третьою особою комісіонер відступає право вимоги до неї комітенту. Наведемо приклад.Підприємство А (комітент) уклало договір комісії з підприємством Б (комісіонер), згідно з яким комісіонер зобов’язується за рахунок та в інтересах підприємства А укласти договір поставки певного товару. Підприємство Б укладає договір поставки з підприємством В, яке має у визначений строк поставити відповідний товар. У разі порушення цього зобов’язання право вимагати від підприємства В виконання договору та сплати передбачених договором штрафних санкцій має підприємство Б, оскільки саме воно є замовником за договором поставки. Однак при цьому підприємство Б будь-якого інтересу у виконанні підприємством В договору поставки не має: свої зобов’язання перед підприємством А за договором комісії воно виконало, будь-які санкції до підприємства Б застосовані бути не можуть. Суб’єкт, який зацікавлений у виконанні договору поставки, — це підприємство А. Воно може звернутися до підприємства Б з вимогою відступити йому право вимоги до підприємства В за договором поставки. Підприємство Б відмовити в цьому не може і зобов’язане відступити право вимоги. У результаті до підприємства А (комітенту) перейдуть всі права кредитора за договором з підприємством В, у тому числі на стягнення штрафних санкцій.
Це, як уже зазначалося, загальний випадок. Але до договору комісії може бути включено умову, згідно з якою комісіонер поручається за виконання правочину третьою особою: у нашому випадку це означатиме, що до договору комісії між підприємствами А і Б буде включено умову, згідно з якою підприємство Б поручається за виконання постачальником своїх зобов’язань, узятих за договором поставки. Порука комісіонера за виконання правочину третьою особою називається
делькредере (від італ. del credere — від віри). У результаті — якщо підприємство В не виконає свої зобов’язання за договором поставки, підприємство А після відступлення йому права вимоги до підприємства В може вимагати виконання умов договору поставки як від підприємства В (постачальника), так і від підприємства Б (комісіонера), у тому числі сплати передбачених договором поставки штрафних санкцій та відшкодування нанесених збитків. При цьому відмінність між делькредере і звичайною порукою (ст. 553 ЦКУ) полягає в тому, що поручитель у договорі поруки ручається за виконання зобов’язань боржником перед кредитором такого боржника, а комісіонер ручається перед своїм кредитором за виконання зобов’язань третьою особою (див. постанову ВГСУ від 15.12.2009 р. № 10/81-09 ).Форма договору.
Спеціальних вимог до форми договору комісії немає, тому тут слід керуватися загальними положеннями ст. 205 — 209 ЦКУ. Договір комісії в будь-якому разі повинен мати письмову форму. Крім того, за бажанням сторін він може бути посвідчений нотаріально.Отже, підсумовуючи викладене,
основною особливістю договору комісії можна назвати те, що комісіонер укладає доручений йому правочин не від імені комітента, а від свого імені, але в інтересах та за рахунок комітента. Отже, виникає два рівні відносин:1) між комісіонером та комітентом;
2) між комісіонером та третьою особою, з якою комісіонер укладає доручену йому угоду, навіть якщо комітента прямо названо в договорі або зазначено як особу, на користь якої договір має бути виконано.
Таким чином, прямих договірних відносин між комітентом та третьою особою не виникає. Вони можуть виникнути тільки у випадку, якщо третя особа не виконує свої зобов’язання з укладення з комісіонером договору. У цьому випадку комітент може вимагати від комісіонера відступити йому право вимоги до третьої особи за укладеним комісіонером із цією особою договору.
Наведемо у вигляді схеми договірні зв’язки, які виникають при укладенні договору комісії.
Ще одне питання, на яке слід звернути увагу:
чи може комісіонер, умовно кажучи, укласти доручений йому правочин із самим собою? Уявимо ситуацію. За договором комісії комісіонеру доручено укласти договір купівлі-продажу певного майна. При цьому комісіонер сам виявляється зацікавленим у придбанні майна, яке комітент доручив йому продати. У зазначених випадках комісіонер і комітент стають відповідно покупцем та продавцем. На нашу думку, у цьому випадку договір комісії повинен припинитися за домовленістю сторін, оскільки сторони фактично змінять його предмет: замість послуг комісіонера з учинення правочину купівлі-продажу певного майна предметом стане безпосередньо це майно з відповідною зміною зобов’язань сторін.Не слід виключати можливість укладення договору, що об’єднує умови не лише комісії, а й будь-якого іншого (що не унеможливлює існування відносин комісії) цивільно-правового договору. Наприклад, до обов’язків комісіонера може входити не лише укладення договорів купівлі-продажу, а й поставка придбаного товару комітенту. У такому разі матиме місце договір, що включає як умови договору комісії, так і елементи договору поставки.
Зауважимо також, що поширеним є
використання договору комісії в зовнішньоекономічній діяльності для реалізації товарів, робіт, послуг українських суб’єктів підприємництва за кордоном та для придбання товарів, робіт, послуг у нерезидентів. При укладенні таких договорів насамперед необхідно визначитися, право якої держави застосовуватиметься при встановленні умов договору. Сторони можуть зробити відповідне застереження в самому договорі. Якщо вони цього не роблять, то застосуванню підлягатиме право держави, в якій зареєстрований комісіонер (п. 14 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV).Різновидом договору комісії, який використовується в зовнішньоекономічній діяльності, є консигнація. Згідно зі
ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII консигнація є одним із видів зовнішньоекономічної діяльності. Особливість консигнації полягає в тому, що якщо предметом договору комісії може бути вчинення комісіонером будь-яких правочинів, то консигнатор за дорученням консигнанта вчинює тільки правочини з реалізації товарів останнього.
Договір комісії та договір доручення: у чому відмінність?
Суб’єкт господарювання може доручити укласти договір у його інтересах та в межах договору доручення. Чим же відрізнятиметься договір комісії від договору доручення і якому з них слід віддати перевагу?
Згідно з
ч. 1 ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, учинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.Як бачимо, і договір комісії, і договір доручення передбачають, що одна особа діє за дорученням іншої, унаслідок чого для останньої настають такі наслідки, неначе діяла вона сама. Інакше кажучи, договір комісії та договір доручення об’єднує мета їх укладення — створення в того, хто дав доручення, таких наслідків, неначебто правочин із третьою особою вчинив він сам.
Особливість же комісії в тому, що сторона, на яку покладається доручення (комісіонер), діє від свого імені. Цим зокрема пояснюється те, що
при комісії не потрібно видавати довіреність, яка б підтверджувала повноваження повіреного, як це необхідно при дорученні, оскільки в межах цього договору повірений діє від імені довірителя, а не від власного, як це робить комісіонер.На відміну від договору доручення, у межах якого угоду укладає одна особа, — повірений, а контрагентом стає інша — довіритель, при комісії для третьої особи неважливо, що договір із нею було укладено в інтересах комітента. Перед цією третьою особою зобов’язання несе комісіонер, саме він є стороною договору з такою третьою особою, а не комітент. Як зазначено в
ч. 2 ст. 1016 ЦКУ, за правочином, учиненим комісіонером з третьою особою, набуває права та стає зобов’язаним комісіонер, хоча б комітента і було названо у правочині або він вступив з третьою особою в безпосередні відносини щодо виконання правочину. Отже, якщо, наприклад, комісіонером в інтересах комітента було укладено договір поставки, то оплату за цим договором має здійснити комісіонер, і якщо він цього не зробить, то постачальник з позовом звернеться саме до нього.При договорі доручення ситуація інша: незважаючи на те що фактично договір укладає повірений, його стороною стає довіритель, на нього покладено зобов’язання перед третьою особою, з якою укладений договір за його дорученням.
Таким чином, якщо при договорі доручення, з точки зору третьої особи, особа того, хто вчинив правочин (повіреного), не має значення, у договорі комісії, навпаки, значення не має особа той, хто дав доручення.
Для набуття комітентом щодо третьої особи прав та обов’язків, які виникли з учиненого правочину, комісіонер має відступити право вимоги або відповідно перевести борг на комітента.
Передача результатів наданих послуг
Згідно зі
ст. 1022 ЦКУ після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітенту звіт та передати йому все отримане за договором комісії. Комітент, в якого є заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом 30 днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.У свою чергу,
ст. 1023 ЦКУ передбачає обов’язок комітента прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії, оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені в цьому майні недоліки.Як бачимо,
ЦКУ вказує на дві дії, спрямовані на підтвердження виконання договору комісії, — надання комісіонером звіту та прийняття комітентом усього виконаного за договором. Виникає запитання: чи є обов’язковим складання двох документів — звіту комісіонера та акта приймання-передачі результатів наданих послуг?У цьому питанні все залежатиме від того, як його врегулюють сторони між собою в договорі та від специфіки самого договору. Так, якщо договір комісії припускає періодичне, наприклад, раз на місяць, укладення договору купівлі-продажу належного комітенту товару, то в договорі є сенс передбачити надання комісіонером звіту про вчинені правочини раз на місяць. При цьому, оскільки комітенту будь-яке майно, що вимагає огляду, не передається, на наш погляд, щоб зобов’язання комісіонера вважалися виконаними належним чином, досить прийняття комітентом його звіту. Акт приймання-передачі результатів наданих послуг знадобиться у випадку, якщо результатом договору комісії стало укладення правочину, спрямованого на придбання певного товару для комітента, який після його виконання має бути прийнятий комітентом. Утім, ураховуючи особливу роль акта приймання-передачі результатів наданих послуг для цілей податкового та бухгалтерського обліку, його в будь-якому разі не зайвим буде скласти (див. «Якщо у вас немає…» акта виконаних робіт» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 8).
ЦКУ
не встановлює вимог до форми, змісту, строку та порядку складання і надання комісіонером звіту, немає вимог і до акта приймання-передачі результатів наданих послуг, тому в цьому питанні сторони можуть почувати себе досить вільно, у тому числі передбачити в договорі, що звіт комісіонера та акт приймання-передачі результатів наданих послуг можна об’єднати в один документ (див. постанови ВГСУ від 17.03.2010 р. № 53/350, від 20.11.2008 р. № 16/136-08 (39/171-07)). Може мати місце й інша ситуація: наприклад, коли договором передбачено обов’язок комісіонера щодня подавати звіти комітенту, а акт приймання-передачі результатів наданих послуг складається сторонами раз на місяць (див. рішення Господарського суду Донецької області від 13.06.2006 р. у справі № 40/158).На завершення наводимо примірні форми договору комісії на придбання певного товару (як один з найпоширеніших видів комісії), звіту комісіонера та акта приймання-передачі результатів наданих послуг.
