Теми статей
Обрати теми

Щодо оподаткування операцій з надання права користування власними знаками для товарів та послуг

Редакція ПБО
Лист від 07.10.2009 р. № 21914/7/16-1517-26

Щодо оподаткування операцій з надання права користування власними знаками для товарів та послуг

Лист Державної податкової адміністрації України від 07.10.2009 р. № 21914/7/16-1517-26

 

ДПАУ розглянула лист щодо надання роз’яснення про порядок оподаткування операцій з надання на платній основі права користування власними знаками для товарів та послуг іншим особам і повідомляє.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон про прибуток)

роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті

платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, прана на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.

Питання, пов’язані з поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Книгою четвертою ЦКУ.

Перелік об’єктів права інтелектуальної власності визначено ст. 420 ЦКУ. Зокрема, до об’єктів права інтелектуальної власності згідно з цією статтею належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Правом інтелектуальної власності відповідно до п. 1 ст. 418 ЦКУ є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт прана інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Цією ж статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. При цьому в преамбулі Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що цей Закон охороняє, зокрема, особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників.

Відповідно до положень Книги четвертої ЦКУ одним із майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності з правом на використання цього об’єкта є виключне право дозволяти використання об’єкта (видавати ліцензії).

При цьому у ст. 419 ЦКУ зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Статтею 1107 ЦКУ передбачено види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, одним з яких є ліцензійний договір.

Водночас п. 4 ст. 1108 ЦКУ встановлено, що за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Таким чином, якщо ліцензіар володіє правом інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об’єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об’єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об’єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об’єкт <…> то

платежі за таким ліцензійним договором, що передбачає надання на термін дії ліцензійного договору ліцензіату права використовувати належний ліцензіару знак для товарів (в тому числі права, визначені п. 4 ст. 1108 ЦКУ), без права ліцензіата продати або відчужити іншим способом сам об’єкт інтелектуальної власності, повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону.

Аналогічної позиції дотримується Комітет ВРУ з питань фінансів та банківської діяльності, яку викладено в листі від 09.08.2006 р. № 06-10/10-375.

Що стосується податкового обліку роялті, то отримання роялті збільшує суму валового доходу

підприємства-отримувача на підставі п.п. 4.1.4 ст. 4 Закону про прибуток та у разі, якщо сплата цих платежів пов’язана із веденням господарської діяльності користувача об’єкта інтелектуальної власності (ліцензіата), вони включаються до складу валових витрат на підставі п.п. 5.4.2 ст. 5 Закону про прибуток.

Водночас повідомляємо, що відповідно до п.п. «в» п. 13.1 ст. 13 Закону про прибуток

доходи у вигляді роялті, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Питання щодо застосування норм податкового законодавства до зазначених операцій було роз’яснено листами ДПАУ від 05.09.2005 р. № 17622/7/15-1117 та від 16.08.2006 р. № 15426/7/15-03174, які було надіслано на адресу регіональних ДПА для використання в роботі та інформування платників податків, а також в листі ДПА в Київській області від 18.01.2007 р. № 49/10/16-016/16, адресованому ВАТ. Крім того, зазначене питання висвітлено також і в листі Комітету ВРУ з питань фінансів та банківської діяльності від 09.08.2006 р. № 06-10/10-375.

Зазначене було вказано в листі ДПАУ від 06.07.2009 р. № 6381/6/16-1515-10 у відповідь на запит платника від 23.06.2009 р. № 150/1, про що листом ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14038/7/16-1517-10 було проінформовано ДПА в Київській області.

Враховуючи те, що з моменту написання зазначених листів норми податкового законодавства з цього питання не змінилися,

слід керуватися зазначеними листами. На додаток до викладеного ДПАУ повідомляє, що лист ДПАУ від 19.08.2009 р. № 17857/7/16-1517-10 відкликається.

 

Заступник С. Чекашкін



коментар редакції

Плата за користування знаком для товарів та послуг — роялті

Згідно зі ст. 420 ЦКУ торговельна марка (знак для товарів та послуг) — це об’єкт права інтелектуальної власності. У Законі про податок на прибуток норм, пов’язаних з відображенням таких прав, декілька — у межах визначень термінів «продаж робіт (послуг)», «роялті» та «нематеріальний актив».

У цьому листі розглядається тільки один із випадків, коли

ліцензіар надає право користування торговельною маркою ліцензіату. У податковому обліку придбання таких прав не можна розглядати як придбання нематеріального активу, оскільки ліцензіату не переходить право власності на саму торговельну марку, він може лише користуватися нею.

Щодо двох інших термінів, то вони співвідносяться як загальне до окремого: поставка робіт (послуг) — широке поняття, що включає, зокрема, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів та послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. У свою чергу, платежі за отримання права користування торговельною маркою вважаються роялті (із застосуванням пільги згідно з п.п. 3.2.7 Закону про ПДВ).

Однак, якщо умови договору дозволяють продати або здійснити відчуження цієї торговельної марки (правильніше було б сказати — права власності на цю торговельну марку), то платежі за таким договором не вважатимуться роялті зважаючи на норму, зазначену в абзаці другому п. 1.30 Закону про ПДВ. У такому разі відповідна пільга не застосовується. Зверніть увагу: ідеться

саме про відчуження такого об’єкта права власності, а не права користування ним. Тобто, якщо ліцензіат за договором з ліцензіаром має право передати право користування торговельною маркою субліцензіату (тобто видати субліцензію), то для ліцензіата платежі за таким договором так само вважатимуться роялті. Власне, про це і йдеться в цьому листі.

Щодо відображення платежів за таким ліцензійним договором, то ліцензіат включає їх до складу валових витрат за

правилом першої події, якщо ліцензіар є звичайним платником податку на прибуток (незважаючи на те що в п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток фігурує слово «виплата»; див. лист ДПАУ від 17.03.2004 р. № 2000/6/15-1116, а також думку податківців ДПА в Харківської області в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 42 та 2005, № 75 відповідно). В обліку ліцензіара буде відображено збільшення валових доходів згідно з п.п. 4.1.4 Закону про податок на прибуток. Причому незважаючи на те що в ньому також фігурує слово «отримання», на наш погляд, валові доходи також слід відображати за правилом першої події, адже облік ліцензіата та облік ліцензіара мають бути збалансованими.

 

Дмитро Костюк

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі