Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Звичайні ціни: тільки поза межами 20 % коридору

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Червень, 2010/№ 48
Друк
Довідка від 15.04.2010 р. №

Початок

Попередній фрагмент

2. Застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, під час вирішення спорів, пов’язаних із визначенням бази оподаткування податком на додану вартість, судам слід ураховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються. Якщо судом буде встановлено заниження платником податку договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування в таких операціях повинна визначатися за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 82.3 та 9.3 Закону.

З аналізу зазначених норм вбачається, що

за звичайними цінами визначається база оподаткування податком на додану вартість у таких операціях:

1) у яких договірні ціни є меншими за звичайні більше ніж на 20 відсотків;

2) бартерних;

3) із безоплатної передачі товарів чи послуг;

4) натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам;

5) передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;

6) із поставки товарів чи послуг пов’язаним із платником податку особам;

7) із поставки товарів чи послуг суб’єкту підприємницької діяльності, не зареєстрованому як платник податку на додану вартість;

8) із поставки товарів чи послуг з використанням вексельних розрахунків чи розрахунків іншими борговими інструментами;

9) ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням платника податку;

10) безоплатної передачі основних фондів особі, не зареєстрованій як платник податку на додану вартість;

11) переведення основних фондів до складу невиробничих;

12) використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість або звільнені від такого оподаткування, придбаних товарів, послуг чи основних фондів, за якими був нарахований податковий кредит у поточному або минулих податкових періодах;

13) із поставки культурних цінностей для розрахунку бази оподаткування у вигляді дилерської маржі;

14) умовного продажу товарних залишків та основних фондів, наявних у платника податку на день анулювання свідоцтва про його реєстрацію платником податку на додану вартість.

Наведений вище перелік випадків застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість є вичерпним.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону поняття звичайних цін для цілей оподаткування податком на додану вартість розуміється та застосовується за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як приклад застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість, можна навести ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2006 року, постановлену у справі за позовом <…> міського комунального підприємства «Л» до Державної податкової інспекції у м. <…> про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, суди виходили з такого.

У підпункті 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За правилами підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 цього Закону, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності — однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Оскільки відповідач не довів наявність на ринку послуг, пов’язаних з технічною експлуатацією та обслуговуванням турбогенератора або операцій з ідентичними або однорідними послугами, а інформація про ціну таких послуг відсутня та недоступна, то суди дійшли висновку, що звичайною є ціна послуг, передбачена в договорі

.

За змістом пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо безпосередньо після їх закінчення.

Надані підприємством первинні документи підтверджують виникнення цивільних прав та обов’язків позивача з придбання і реалізації мікрозварювальних установок.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пункт 5.1 статті 5) визначено, що валові витрати виробництва та обігу — це суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а тому у позивача виникло право на віднесення витрат з придбання установок до складу валових.

Оскільки не встановлено підстав для визначення категорії звичайної ціни, передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість», то посилання відповідача на невідповідність ціни придбання мікрозварювальної автоматизованої технологічної установки рівню звичайних цін обґрунтовано відхилено

.

Така позиція підтримана Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року).

Судам слід ураховувати, що застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема положень Митного кодексу України, не передбачено чинним законодавством. Відповідно до наведеного митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України.

Ціна придбання товарів на митній території України також не є достатнім показником для визначення звичайної ціни таких товарів під час їх подальшого перепродажу платником податків.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги).

Таким чином, у разі, якщо сплачена вартість придбаних платником податку товарів, послуг чи основних фондів перевищуватиме рівень звичайних цін більше ніж на 20 відсотків, до податкового кредиту такого платника податку може бути включена лише та частина сплаченого у складі ціни відповідних товарів (послуг) податку на додану вартість, яка є нарахованою на звичайні ціни.

Зазначене правило застосовується в усіх без винятку випадках визначення сум податкового кредиту платника податку, незалежно від характеру розрахунків та інших особливостей операцій з придбання товарів, послуг чи основних фондів.

Судам слід ураховувати, що визначення рівня звичайних цін на товари (послуги), податок на додану вартість на вартість яких включається до складу податкового кредиту, здійснюється з урахуванням усіх складових ціни таких товарів (послуг).

Зважаючи на це, до рівня звичайних цін повинні бути додані будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платником податку безпосередньо постачальнику або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг), що придбаваються платником податку.

Зокрема, до цін товарів чи послуг з метою визначення їх звичайної вартості додаються проценти, які сплачуються платником податку за надання товарів (послуг) на умовах товарного кредиту. Якщо вартість товарів та послуг, що придбані платником податку на умовах товарного кредиту, з урахуванням процентів перевищує звичайний рівень цін на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, податок на додану вартість, нарахований на суму такого перевищення, до складу податкового кредиту не включається. При визначенні рівня звичайних цін на товари (послуги), придбані на умовах товарного кредиту, слід ураховувати звичайний рівень подорожчання товарів чи послуг внаслідок нарахування процентів на товарний кредит за звичайними у певних умовах ставками.



коментар редакції

Звичайні ціни: тільки поза межами 20 % коридору

Про протиріччя між абз. першим п. 4.1 Закону про ПДВ, що вимагає

беззастережно застосовувати звичайні ціни при визначенні бази оподаткування ПДВ, та абз. другим цього ж пункту, що пом’якшує таку вимогу за допомогою 20 % коридору між договірною та звичайною цінами, ми писали невдовзі після того, як з 01.01.2007 р. запрацювали в новій редакції деякі норми зазначеного Закону (див. статтю «Незвичайна звичайність» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 17). Якщо говорити стисло, то виходило так, що законодавець, запроваджуючи 20 % коридор з обкладення ПДВ звичайної ціни, тут же цей коридор і перекривав.

Проте у відсутності фіскальних роз’яснень ДПАУ застосування п. 4.1 Закону про ПДВ звелося на практиці до нарахування податкових зобов’язань виходячи з договірної (контрактної) вартості у випадках, коли вона нижче звичайної ціни в межах до 20 % (включно) або вище звичайної ціни. Не стали заперечувати це й податківці (див. лист ДПА в м. Києві від 05.03.2007 р. № 215/10/31-606, консультації в журналі «Вісник податкової служби України», 2007, № 1 — 2; 2008, № 11).

Те, що ВАСУ в цій частині Довідки прямо підтвердив правомірність підходу, що склався на практиці («…

якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 %, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами»), безумовно, слід оцінювати позитивно.

Разом із тим усунення судом колізії, закладеної законодавцем до п. 4.1 Закону про ПДВ, знімає тільки одне серед численних питань щодо застосування звичайної ціни як інструменту податкового законодавства, що має перешкоджати, зокрема, заниженню (завищенню) податкових зобов’язань (податкового кредиту). А таких питань існує безліч, про що свідчать хоча б публікації нашого видання на цю тему (див., наприклад, статті «Звичайні ціни: деякі актуальні питання» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 86; «Звичайні ціни: основні нюанси застосування» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 86; «Звичайна ціна у сфері ЗЕД» // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 95).

До речі, питання, висвітлене нами в останній із перелічених статей (чи слід при здійсненні експортно-імпортних операцій орієнтуватися на митну вартість?), не пройшло поза увагою Вищого адмінсуду. І тепер у спорах із податківцями має сенс посилатися на його пряму вказівку про

неможливість застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, крім передбачених п. 1.20 Закону про податок на прибуток, які в цілях оподаткування на додану вартість застосовуються, зважаючи на п. 1.18 Закону про ПДВ. Зокрема, недопустимо орієнтуватися на Митний кодекс України і, як наслідок, не можна вважати митну вартість раніше імпортованих в Україну товарів достатнім обґрунтуванням рівня звичайних цін на такі товари при визначенні бази обкладення ПДВ операцій з їх подальшої поставки на митній території України. Те саме ВАСУ зазначив і щодо ціни придбання товарів на митній території України.

Не менш корисним для платників податків буде й перелічення в документі, що коментується,

випадків застосування звичайних цін, передбачених Законом про ПДВ, із вказівкою на те, що такий перелік є вичерпним. До речі, наші читачі давно дістали можливість використовувати цей перелік у своїй повсякденній роботі (див. статтю «Як, коли і за яких умов слід застосовувати звичайні ціни» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 48), причому з докладними примітками до кожного його пункту.

Слід зазначити також про позицію ВАСУ щодо

звичайних цін за тими товарами (роботами, послугами), визначити ціну яких неможливо через відсутність або недоступність відповідної інформації. Суд підтвердив правомірність визнання в таких випадках ціни договору як звичайної ціни.

Між іншим, у статтях «Звичайноцінові» та «ремонтні» нюанси оренди приміщення у нерезидента» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 73) та «Звичайна ціна при оренді нерухомості» («Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 45)

звичайність договірної ціни орендної послуги ми рекомендували обґрунтовувати насамперед її унікальністю (внаслідок вигідного місцерозташування об’єкта оренди, ексклюзивності планування, наявності ремонту тощо), підтвердити яку можна довідкою про відсутність офіційної інформації про дані статистичних спостережень у сфері оренди та орендної плати.

На завершення зупинимося на останньому висновку ВАСУ, який дещо дисонує з позитивною в цілому спрямованістю цієї частини документа, що коментується. Ідеться про те, що, на думку суду,

до договірної ціни товарів (послуг) з метою визначення їх звичайної ціни слід додавати проценти за товарним кредитом.

Ми з таким підходом не згодні, оскільки, як зазначалося у статті «Товари на умовах товарного кредиту: продаємо та купуємо» («Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 84),

продаж товарів на умовах товарного кредиту слід розглядати як дві окремі операції: купівля-продаж товарів (поставка товарів) та кредитна операція. У зв’язку з цим і звичайна ціна товарів, придбаних на умовах товарного кредиту, повинна визначатися як сума звичайних цін за кожною з таких операцій, тобто звичайної ціни власне товарів та звичайної ставки процентів за товарним кредитом.

 

Ігор Хмелевський, економіст-аналітик

Наступний фрагмент

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць