Платежі за користування торговельною маркою — роялті
Лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 09.08.2006 р. № 06-10/10-375
У Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності розглянуто лист Державної податкової адміністрації України від 31.07.2006 р. № 199/2/15-0310 щодо роялті і повідомляємо.
Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон)
роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).Не вважаються роялті
платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.Питання, пов’язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435 (далі — Кодекс).
Перелік об’єктів права інтелектуальної власності визначено статтею 420 Кодексу. Зокрема, до об’єктів інтелектуальної власності згідно з цією статтею належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Пунктом 1 ст. 418 Кодексу встановлено, що
правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом. Цією ж статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.Відповідно до положень Книги четвертої Кодексу одним із майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності з правом на використання цього об’єкта є виключне право дозволяти використання об’єкта (видавати ліцензії).
При цьому у ст. 419 Кодексу зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ
не залежать одне від одного, а перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.Отже,
якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об’єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об’єкта (зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)), при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об’єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об’єкт, — тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об’єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону.
Голова Комітету П. Порошенко
