Теми статей
Обрати теми

Адміністрування податків і зборів

Редакція ПБО
Стаття

Адміністрування податків і зборів

 

Податкові консультації

Із набуттям чинності

Законом № 3609 повернули собі легальний статус узагальнюючі письмові податкові консультації. Нагадаємо: до 01.01.2011 р. діяла норма, згідно з якою роз'яснення норм податкового законодавства здійснювалося шляхом надання узагальнюючих податкових роз'яснень і податкових роз'яснень. Узагальнюючі податкові роз'яснення надавалися ДПАУ та використовувалися податковими органами всіх рівнів, маючи при цьому пріоритет перед будь-яким іншим роз'ясненням.

ПКУ

, на відміну від законодавства, що діяло раніше, первісно прямо не передбачав право податкових органів видавати узагальнюючі податкові консультації (про податкові консультації за ПКУ див. статтю «Вам лист, або Який статус мають податкові консультації?» // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 45). Однак на ДПАУ, як і до 01.01.2011 р., було покладено функцію організації надання консультацій нижчим за рівнем податковим органам та надання їм методичної допомоги (пп. 4, 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 509), у межах якої ДПАУ вже в умовах дії ПКУ продовжувала видавати листи, що не мають будь-якої юридичної сили, але є фактичним керівництвом до дії для податкових органів.

Статус таких роз'яснень ДПАУ виявився досить спірним. Так, Мін'юст у своїх

листах від 01.04.2011 р. № 3915-0-4-11/24, від 28.04.2011 р. № 3915-0-4-11/101 порушував питання про законність низки роз'яснень ДПАУ, в яких, на думку Мін'юсту, міститься не лише тлумачення положень ПКУ, а й нові норми права, що не передбачені податковим законодавством та запроваджуються головним податковим відомством шляхом видання листів.

Тепер завдяки

Закону № 3609 у ПКУ з'явилася норма (п. 52.6), згідно з якою «центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню». Щоправда, як бачимо, використано вельми оціночний критерій значності, ступінь якої, судячи з усього, ДПАУ визначатиме на власний розсуд. З'явилося й визначення узагальнюючої письмової податкової консультації як оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків (п.п. 14.1.173 ПКУ в його оновленій редакції).

При цьому незрозуміло, чи погодяться суди з можливістю оскарження

узагальнюючих податкових консультацій. Річ у тім, що раніше вони вказували на те, що предметом оскарження можуть бути тільки рішення, дії або бездіяльність, що породжують права та обов'язки і тим самим порушують законні інтереси платників податків. Роз'яснення податкового законодавства само по собі жодних обов'язкових юридичних наслідків не спричинює, а отже, бути предметом оскарження не може (див. лист ВАСУ від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10). Ситуація змінилася тільки з набуттям чинності ПКУ, який гарантував можливість судового оскарження податкової консультації як правового акта індивідуальної дії (п. 53.3 ПКУ). Однак Закон № 3609, повернувши узагальнюючі податкові консультації, прямої вказівки на можливість їх судового оскарження не зробив. Утім, платники податків вже звикли до того, що після ознайомлення з черговим узагальнюючим роз'ясненням, виданим податковим органом, залишається лише взяти його до уваги і бути готовими почути аналогічну висловленій ДПАУ позицію вже з боку перевіряючих під час податкової перевірки або побачити її у відповіді на індивідуальний запит, і вже його оскаржити.

Проте, слід визнати, зміни, що коментуються, на руку платникам податків: якщо раніше узагальнюючі роз'яснення все одно видавалися й їх у будь-якому разі доводилося брати до уваги, але при цьому вони не мали якогось певного статусу, то тепер суб'єкт господарювання зможе послатися на

п. 53.1 ПКУ, згідно з яким не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв не лише відповідно до наданої особисто йому відповіді, а й відповідно до узагальнюючої податкової консультації.

Звернемо також увагу, що

ПКУ, на відміну від законодавчих актів, що діяли до 01.01.2011 р., не передбачає і тепер, після внесення до нього змін, пріоритетності узагальнюючих податкових консультацій над індивідуальними. Не є видання узагальнюючої консультації й підставою для відкликання раніше наданих індивідуальних консультацій. Отже, яку б позицію не висловлювала ДПАУ в своїх узагальнюючих листах, платник податків для звільнення його від відповідальності може сміливо посилатися на лист, адресований йому індивідуально (чи то його податковою інспекцією, чи то вищою за рівнем, чи то самою ДПАУ), навіть якщо в ньому висловлено іншу позицію, ніж в узагальнюючому листі, затвердженому наказом головного податкового відомства.

Серед інших змін як про безумовно позитивні кроки законодавця слід сказати:

— про встановлення

30-денного строку, протягом якого має бути надана відповідь на запит платника податків (раніше для його визначення доводилося звертатися за аналогією до Закону про звернення громадян; причому вважаємо, що строк, передбачений ПКУ, є більш спеціальним, незалежно від того, хто звертається за податковою консультацією — проста фізособа чи суб'єкт господарювання);

— про запровадження можливості подання запитів і відповідно відповідей на них в електронній формі (ця норма почне діяти з 01.01.2012 р.).

 

Подання податкових декларацій

Підпункт 48.5.1 ПКУ

доповнено нормою, згідно з якою достатнім підтвердженням достовірності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі в паперовій формі або наявність електронного цифрового підпису платника податків. Як бачимо, таке формулювання остаточно знімає питання про те, чи може податкова звітність підписуватися шляхом проставляння факсиміле. Слід зауважити, що наведена норма поширюється тільки на випадки підписання податкової звітності керівником підприємства або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим виникає запитання: чому законодавець аналогічне правило не закріпив щодо фізосіб-підприємців (п.п. 48.5.2 ПКУ) та осіб, відповідальних за ведення бухобліку та подання податкових декларацій згідно з договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції (п.п. 48.5.3 ПКУ). Однак сприймати це як дозвіл використовувати факсиміле замість оригіналу власноручного підпису, на наш погляд, усе ж не варто.

Практика подання податкової звітності в електронній формі, яка склалася, давно дала зрозуміти, що норми податкового законодавства, де вказується на граничні строки її подання, дещо застаріли. Так, в Єдиній базі податкових знань була розміщена консультація з посиланням на

Інструкцію з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджену наказом ДПАУ від 10.04.2008 р. № 233, згідно з якою органи ДПС приймають електронну звітність виключно з 9:00 до 18:00. Відповідно надсилання електронного звіту в останній день строку подання після 18:00 розцінювалося як несвоєчасне подання звітності. Законодавець, слід віддати йому належне, відреагував на існуючу проблему та включив до ПКУ правило, згідно з яким при поданні податкової звітності в електронній формі платник податків зобов'язаний відправити декларацію не пізніше закінчення останньої години дня, в який закінчується граничний строк її подання (п. 49.5 ПКУ).

Коректніше тепер сформульовано й умови, за яких звітність не вважається прийнятою:

одночасно має бути встановлено дві обставини — звітність заповнена з порушенням зазначених в ПКУ вимог та податковим органом у встановленому ПКУ порядку (зокрема без порушення відповідних строків) направлено платнику податків повідомлення про відмову в прийнятті звітності. Зазначені правила, слід зауважити, були передбачені і до внесення змін до ПКУ, однак менш чітко, що дозволяло податковим органам відхилятися від їх виконання.

Водночас, на жаль, законодавець не вніс до

ПКУ норму, що діяла до 01.01.2011 р. та дозволяла платникам податків у разі неправомірної відмови в прийнятті податкової звітності направити її пош­тою без дотримання строку в 10 календарних днів до закінчення граничних строків подання декларації.

 

Подання уточнюючих розрахунків

Із загальної заборони на подання уточнюючих розрахунків тих податкових періодів, які перевіряються, зроблено виняток: допускається їх подання у випадках, передбачених

ст. 177 ПКУ. Проблема в тому, що в самій ст. 177 ПКУ конкретного переліку таких випадків не наведено, у зв'язку з чим залишається відкритим питання про те, для кого та за яких умов є допустимим подання уточнюючого розрахунку відносно періоду, що перевіряється. На нашу думку, із загального змісту ст. 177 ПКУ випливає, що виняток зроблено тільки для випадків самовиправлення фізособами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування, декларацій з ПДФО.

Щодо уточнюючих розрахунків законодавцем зроблено ще одне важливе застереження: тепер норма, що встановлює заборону на їх подання під час проведення перевірок, обмежує її дію тільки відповідними податками та зборами, щодо яких проводиться перевірка (

п. 50.2 ПКУ). Із цього можна зробити висновок: якщо, наприклад, перевірка обмежується тільки податковими зобов'язаннями з ПДВ, платник податків цілком може подати уточнюючий розрахунок щодо будь-якого іншого податку.

 

Перевірки податкових органів

На контролюючі органи у визначених

ПКУ випадках тепер покладено обов'язок визначати не лише суми грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від’ємного значення суми ПДВ або від’ємного значення об'єкта обкладення податком на прибуток, а й збільшення суми такого від’ємного значення (п. 54.3 ПКУ). Крім того, підставою для того, щоб контролюючий орган виконав зазначене повноваження, тепер може стати виявлення в результаті перевірки фактів, що свідчать про заниження або завищення не тільки сум податкових зобов'язань, а й сум бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення об'єкта обкладення податком на прибуток або від’ємного значення суми ПДВ (п.п. 54.3.2 ПКУ).

Закон № 3609

зняв ще одне запитання, яке виникло на практиці, передбачивши, що, крім направлення на перевірку та копії наказу про її проведення, кожен із перевіряючих повинен також пред'явити своє службове посвідчення. Річ у тім, що раніше діюче законодавство прямо вказувало на необхідність пред'явлення службових посвідчень перевіряючими з податкової. ПКУ цей момент упустив, унаслідок чого чимало фахівців шляхом тлумачення намагалися знайти в Кодексі вказівку, що направлення на перевірку має бути виписано на кожного перевіряючого окремо, тим самим підтвердивши його повноваження на проведення перевірки. Проте на практиці все вирішилося набагато простіше: сама форма направлення на перевірку передбачала, що кожний із перевіряючих пред'являє своє службове посвідчення. ПКУ остаточно вирішив проблему.

До внесення змін

ПКУ як безумовний обов'язок великих платників податків називав подання в електронній формі завірених електронним підписом електронних копій електронних документів з обліку доходів, витрат, інших показників, пов'язаних з обчисленням податкових зобов'язань, первинних документів, регістрів бухобліку, фінзвітності тощо. При цьому було передбачено, що формат та порядок подання таких копій має бути визначено ДПАУ. Наразі такий порядок досі не затверджено, і тому виникало запитання: чи повинні великі платники податків виконувати зазначений обов'язок та за якою процедурою їм у цьому випадку діяти. Закон № 3609 відповів на нього: у разі невстановлення формату та порядку надання інформації в електронному вигляді платники податків звільняються від виконання передбаченого обов'язку. Крім того, з'явилося застереження, що в цілому дія цієї норми поширюється тільки на тих із платників податків, які створюють документи в електронній формі (норма набере чинності з 01.01.2012 р.).

При проведенні перевірок перевіряючі знову можуть вимагати надати їм не лише документи, а й пояснення (

п.п. 20.1.2 ПКУ). Щоправда, таке їх повноваження зовсім не є новиною для суб'єктів господарювання. Воно було передбачене податковим законодавством і до 01.01.2011 р. Коли ж приймався ПКУ, то на вимогу Президента його виключили з остаточного тексту Кодексу. Утім, усі розуміють, що відсутність цього повноваження в приписах ПКУ — лише формальний момент, що зовсім не спрощує життя суб'єктів господарювання.

Законом

запроваджується мораторій на перевірки суб'єктів спрощеної системи оподаткування. Так, ст. 22 Закону № 877 доповнена приписом, згідно з яким до введення в дію положень ПКУ, що стосуються спрощеної системи оподаткування, установлюється мораторій на перевірки, причому не лише податкові, а й з боку інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Серед суб'єктів, щодо яких у зазначений період не повинні проводитися перевірки, названо тільки дві категорії:

1)

фізичні особи — підприємці, які не зареєстровані платниками ПДВ та діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику. Нагадаємо: з метою виконання вимог Закону № 877 за різними напрямами, що контролюються держорганами, було затверджено критерії ризику. Відповідно, для кожного контролюючого органу вони свої. Тому теоретично цілком можлива ситуація, коли той самий суб'єкт господарювання матиме незначну ступінь ризику для одного контролюючого органу і середню або високу — для іншого;

2)

юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування та діяльність яких не віднесена до високого ступеня ризику.

Мораторій на перевірки щодо зазначених суб'єктів не поширюється тільки на позапланові перевірки санітарного законодавства та перевірки управлінь із захисту прав споживачів, що проводяться за скаргами споживачів.

Щодо осіб із середнім ступенем ризику перевірки також дозволено проводити органам Пенсійного фонду — як планові, так і позапланові. Нагадаємо: до платників із середнім ступенем ризику для перевірок органами ПФУ згідно з

постановою Кабміну від 09.03.2011 р. № 233 належать суб'єкти:

— які здійснюють нарахування ЄСВ у розмірі меншому, ніж мінімальний страховий внесок, у розрахунку на одного працівника;

— порушують установлені строки подання органам ПФУ передбачених законодавством звітів та відомостей;

— порушують установлені строки сплати ЄСВ;

— допускають помилки, неузгодженість у звітах та відомостях, що подаються до органів ПФУ.

Усунено два явні ляпи, допущені при прийнятті

ПКУ:

повноваження на складання адміністративних протоколів первісно було надано виключно головам ДПС та начальникам ДПІ, а також їх заступникам (

п.п. 20.1.21 ПКУ). Отже, виходило, що рядові інспектори, які безпосередньо виявляють адмін­правопорушення, скласти протокол не могли;

у

ст. 1633 КпАП, що передбачає відповідальність за невиконання законних вимог податкових органів, залишалися посилання на повноваження податківців із Закону № 509. Законом, що коментується, зазначені посилання замінено на відповідні їм пункти ПКУ.

 

Інші питання адміністрування податкових платежів

У результаті внесення змін

розширено перелік підстав для направлення податковим органом письмового запиту про надання йому інформації (п. 73.3 ПКУ). Його, зокрема, доповнено такими підставами як:

виявлення недостовірності даних, що містяться в податкових деклараціях, поданих платником податків;

щодо платника податків подано скаргу про ненадання ним податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

проведення зустрічної звірки.

Після внесення змін

ПКУ передбачає, що посвідчення печаткою податкового повідомлення-рішення або іншого документа, який податковий орган направляє платнику податків, необхідне тільки у випадках, передбачених законодавством. Раніше вимога про посвідчення печаткою всієї кореспонденції подібних застережень не містила. Але в цьому випадку таке послаблення зумовлене узгодженням нормативних приписів із практикою, що склалася вже давно. Річ у тім, що згідно з Типовою інструкцією з діловодства в органах державної податкової служби України, затвердженою наказом ДПАУ від 01.07.98 р. № 315, документ, що направляється податковим органом платнику податків, не обов'язково повинен містити відбиток печатки такого органу: до завіреного печаткою документа прирівнюється його викладення на бланку податкового органу. Власне, так завжди податкові органи на практиці й учиняли.

Тепер

Кодекс надає офіційний статус електронному листуванню між платником податків та податковим органом за умови дотримання вимог законодавства про електронний документообіг (з 01.01.2012 р.).

У частині адміністрування податкових платежів слід також вказати на

вилучення з ПКУ такого способу забезпечення погашення податкового боргу, як податкова порука. Нагадаємо: ПКУ визначав податкову поруку як видану банком гарантію погашення податкового боргу платника податків (п.п. 14.1.174 ПКУ) та передбачав, що в разі непогашення платником податків податкового боргу, забезпеченого податковою порукою, протягом 10 календарних днів після закінчення про­цедури оскарження, такий борг стає боргом банку, що видав поруку, і саме до банку застосовуються всі передбачені податковим законодавством для погашення податкового боргу процедури.

Крім того, низку змін зумовлено виключно необхідністю зробити формулювання

ПКУ коректнішими. Це, зокрема, стосується:

— понять безнадійної заборгованості (

п.п. 14.1.11) та податкового боргу (п.п. 14.1.175);

— уключення до переліку можливих податкових періодів такого періоду, як календарне півріччя (він і так був у тексті

ПКУ , однак у самому переліку податкових періодів, наведеному у ст. 34 ПКУ, названий не був);

— формулювань умов, за яких не може бути подано уточнюючий розрахунок (під час проведення перевірки за звітні періоди, які перевіряються). Звернемо увагу, що, як і до внесення змін, заборона на самовиправлення під час проведення перевірки поширюється тільки на виправлення помилок через уточнюючий розрахунок та не охоплює самовиправлення через поточну декларацію;

— заміни в деяких випадках поняття «податкове зобов'язання» на більш широке поняття «грошове зобов'язання».

Низку змін було зумовлено необхідністю усунути дублювання норм

ПКУ (наприклад, шляхом виключення п.п. 20.1.7 ПКУ, який фактично повторював повноваження податкового органу, передбачене п.п. 20.1.2). Також підкориговано правило про те, що за наявності протиріч у законодавстві, що допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення має прийматися на користь платника податків. Раніше формально у ПКУ йшлося тільки про протиріччя між приписами різних нормативно-правових актів, а тепер і про колізії між нормами одного і того ж акта.

Відсутність документів, що підтверджують держреєстрацію, може стати підставою для арешту майна

(п.п. 94.2.4 ПКУ), зняти який можна тільки шляхом пред'явлення відповідного документа (п.п. 94.19.8 ПКУ).

Товариства співвласників житла виключено з переліку осіб, відповідальних за погашення податкових зобов'язань своїх членів (

п.п. 97.4.5 ПКУ). Серед суб'єктів, на яких покладено такий обов'язок, залишилися кооперативи, кредитні спілки та колективні господарства.

Законом № 3609

податкове поняття реорганізації значно наближене до його цивільно-правового розуміння. До внесення змін ПКУ, як раніше п.п. 13.1.1 Закону № 2181, під реорганізацією, крім традиційних злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділення, мав на увазі також зміну назви платника податків.

 

Штрафні санкції

Вилучено

п. 117.2 ПКУ, яким було передбачено штраф у розмірі 1700 грн. за порушення платником податків, який займається виробництвом спирту етилового (коньячного, плодового), алкогольних напоїв та тютюнових виробів, вимог щодо обов'язкової реєстрації як платника акцизного податку органами державної податкової служби за місцем своєї держреєстрації в п'ятиденний строк із дня отримання ліцензії на виробництво. Однак це не означає, що тепер відповідальності за вказане порушення немає: вона наставатиме на підставі більш загального п. 117.1 ПКУ, що встановлює штраф у розмірі 170 грн. для самозайнятих осіб і 510 грн. для юр­осіб у разі неподання ними заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби.

Законом № 3609

також вилучено п.п. 120.1.1 ПКУ, відповідно до якого неподання платником податків — фізичною особою декларації або включення до неї перекручених (недостовірних) даних про суми отриманих доходів, понесених витрат, якщо такі дії спричинили заниження суми оподатковуваного доходу, тягнуло за собою накладення штрафу в розмірі 25 % від різниці між заниженою сумою податкового зобов'язання та сумою, визначеною податковим органом.

Застосування зазначеної норми на практиці викликало чимало запитань. По-перше, виникали проблеми з визначенням кола суб'єктів, на яких має поширюватися

п.п. 120.1.1 ПКУ. Формулювання ст. 120 ПКУ в цілому та встановлення п. 120.1 ПКУ відповідальності за неподання податкових декларацій приводило до висновку, що п.п. 120.1.1 ПКУ як більш спеціальний порівняно з п. 120.1 має застосовуватися виключно до простих фізичних осіб за неподання ними декларацій про доходи. По-друге, на момент набуття чинності ПКУ відповідальність за це порушення вже давно було встановлено ст. 1641 КпАП, яку не було скасовано, отже, виникало запитання: за яким із актів штрафувати громадян за неподання декларації — за ПКУ чи за КпАП? По-третє, розмір штрафу згідно з п.п. 120.1.1 ПКУ прив'язано до суми заниження податкового зобов'язання, через що виникало запитання: як розраховувати розмір штрафу в разі неподання декларації? Можна було припустити: виходячи з того, що податкове зобов'язання занижено до нуля. Зі скасуванням п.п. 120.1.1 ПКУ перелічені запитання було знято.

Законодавець

скасував штраф за завищення збитків. Крім того, фактично тепер відсутній штраф за завищення від’ємного значення суми ПДВ (відповідні корективи внесено до п. 123.1 ПКУ). Рішення суду, яким особу визнано вин­ною в ухиленні від сплати податків (п.п. 54.3.4 ПКУ), названо як одну з підстав для складання податкового повідомлення-рішення, що набрало чинності.

Із

п. 123.1 ПКУ виключена санкція в розмірі 75 % від суми недоїмки за податкове порушення, виявлене у платника втретє впродовж 1095 днів.

Первісно законодавець установив штраф за несвоєчасну сплату тільки

самостійно визначених податкових зобов'язань (тобто зазначених платником податків у податковій звітності). Відповідно за несплату в установлені строки зобов'язання, зазначеного в податковому повідомленні-рішенні, штрафу передбачено не було (ст. 126 ПКУ). Тепер цю помилку усунено: будь-яка несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання штрафується.

Продовжено на один квартал дію

п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. Відповідно до нього не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток та платників податків, які перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за результатами діяльності у ІІ — IV календарних кварталах 2011 року (раніше звільнення стосувалося тільки ІІ і ІІІ кварталів). Звертаємо увагу: ідеться не про порушення, допущені в період з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р., а про порушення за результатами зазначених періодів. Крім того, є прив'язка до податку на прибуток (і шляхом зазначення відповідної групи платників податків, і в тому аспекті, що розд. III ПКУ «Податок на прибуток» набрав чинності саме з ІІ кварталу). Не виключено, що податкові органи говоритимуть про те, що йдеться виключно про звільнення від відповідальності за помилки, допущені в деклараціях з податку на прибуток, а не про звільнення за будь-яке податкове порушення.

Законом № 3609

до ПКУ внесено норму, яка передбачає, що штрафні (фінансові) санкції за результатами перевірок застосовуються в розмірах, передбачених законом, що діє на день прийняття рішення про застосування такої штрафної санкції (аналогічна за своїм змістом норма раніше була закріплена в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII) з урахуванням п. 7 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ. У зв'язку з цим слід уточнити окремі моменти:

— запровадження цієї норми, як прямо вказав законодавець, не скасовує дію

п. 7 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, що передбачає пільговий одногривнєвий штраф за порушення, допущені в період з 1 січня по 30 червня 2011 року. Це означає: якщо порушення було допущене в зазначений період, то які б штрафи не були передбачені на момент його виявлення, застосовується штраф у розмірі 1 грн. Водночас, слід пам'ятати, що зазначене справедливо тільки для тих порушень, які було завершено до 30.06.2011 р. Якщо порушення було розпочате до цієї дати та продовжилося після неї (наприклад, неподання декларації або несплата податкового зобов'язання), то штраф застосовується в повному розмірі;

— за порушення, допущені до 01.01.2011 р. та виявлені після цієї дати, як і наполягала в своїх листах ДПАУ (див., наприклад,

лист від 18.03.2011 р. № 5545/6/10-1015/1035), застосовуються штрафи, передбачені ПКУ. Але слід звернути увагу, що актуальною і після внесення змін має залишитися позиція податкового відомства, згідно з якою якщо за певні дії, вчинені до 01.01.2011 р., на момент їх вчинення не було передбачено відповідальність, то і за ПКУ платника податків покарано бути не може.

За помилки, допущені в місячній декларації з ПДФО (скасована

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» від 07.04.2011 р. № 3221-VI), а також за її несвоєчасне подання будь-які санкції або заходи примусового стягнення застосовуватися не повинні. Ті санкції, які на момент набуття чинності Законом № 3609 нараховані, підлягають списанню.

 

Строки на оскарження

Остаточно знято питання про те, про які строки давності для цілей судового оскарження йдеться в

п. 56.18 ПКУ (див. лист ВАСУ від 10.02.2011 р. № 203/11/13-11 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 44, лист ВАСУ від 05.07.2011 р. № 945/11/13-11, лист ДПАУ від 20.05.2011 р. № 6082/5/10-1016). Тепер у ньому чітко зазначено, що йдеться про строки давності, передбачені ст. 102 ПКУ, тобто про 1095 днів (замість, нагадаємо, місячного строку на оскарження, установленого ст. 99 КАСУ). Варто звернути увагу, що п. 56.18 ПКУ передбачає 1095-денний строк на судове оскарження тільки для тих рішень податкових органів, якими визначено грошові зобов'язання платника податків. Якщо оскаржується будь-який інший акт податкового органу (навіть та ж податкова консультація), то для визначення строків оскарження слід звертатися до ст. 99 КАСУ, яка передбачає строк у шість місяців для подання до суду подіб­них позовів.

Якщо ж платник податків перед зверненням до суду використовував процедуру адміністративного оскарження (звертався до вищого за рівнем податкового органу зі скаргою), то для подання позову до суду в нього є місяць із дня отримання остаточного рішення за результатами розгляду його скарги.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі