А
активи
— у значенні, наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (п.п. 14.1.2 Податкового кодексу)
коментар редакції
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV під активами розуміються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
До активів підприємства, зокрема, належать (див. Інструкцію № 291):
— необоротні активи (основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи), що належать підприємству на праві власності, отримані на праві господарського відання, на праві оперативного управління, отримані у фінансовий лізинг, у довірче управління або за договором оренди цілісного майнового комплексу;
— запаси (готова продукція, товари, що належать підприємству, предмети праці, призначені для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб, а також засоби праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів).
акцизний податок
— непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції) (п.п. 14.1.4 Податкового кодексу)
коментар редакції
До підакцизних товарів згідно з п. 215.1 Податкового кодексу належать:
— спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
— тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
— нафтопродукти, скраплений газ;
— автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.
Пам’ятати про те, які товари вважаються підакцизними, особливо важливо суб’єктам господарювання, які:
— сплачують єдиний податок. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних ПММ (див. Указ № 727);
— планують застосовувати нульову ставку податку на прибуток. Підприємства, що здійснюють виробництво, оптовий продаж, експорт, імпорт підакцизних товарів, виробництво, оптову та роздрібну торгівлю ПММ, не зможуть застосовувати нульову ставку податку на прибуток (пп. 2.2, 2.3 п. 154.6 Податкового кодексу).
Крім того, згідно з п. 197 Податкового кодексу операції з підакцизними товарами не звільняються від обкладення ПДВ.
Відповідно до п.п. 215.2.2 Податкового кодексу встановлюються такі ставки акцизного податку:
— адвалорні (згідно з п. 28.2 Податкового кодексу відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань установлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування);
— специфічні (згідно з п. 28.1 Податкового кодексу абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань установлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування);
— адвалорні та специфічні одночасно.
алкогольні напої — продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД (п.п. 14.1.5 Податкового кодексу)
коментар редакції
Нагадаємо, що до зазначених товарних позицій належать такі продукти:
— 2204 — вина виноградні, уключаючи вина кріплені; сусло виноградне. До цієї товарної позиції включено вина ігристі, шампанське. Щодо сусла виноградного, то до нього не належить сусло, уключене до товарної позиції 2009 (соки з плодів (включаючи виноградне сусло) або соки овочеві, незброджені та без додавання спирту, з додаванням або без додавання цукру чи інших підсолоджувальних речовин). У товарній позиції 2009 термін «соки незброджені, без додавання спирту» означає соки, в яких концентрація спирту не перевищує 0,5 об. %;
— 2205 — вермут та інше вино виноградне, з доданням рослинних або ароматизованих екстрактів;
— 2206 — інші зброджені напої (наприклад, сидр, перрі (грушевий напій), напій медовий); суміші із зброджених напоїв та суміші зброджених напоїв із безалкогольними напоями;
— 2208 — спирт етиловий неденатурований з концентрацією спирту менше 80 об. %; спиртні дистиляти та спиртні напої, отримані шляхом перегонки, лікери та інші напої, які містять спирт. До цієї товарної позиції належать горілка, коньяк, бренді, лікери, віскі, ром тощо.
амортизація — систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) (п.п. 14.1.3
Податкового кодексу). Див. також основні засоби
коментар редакції
Ви вже помітили, що в Податковому кодексі замість податковооблікового терміна «основні фонди» фігурує бухобліковий термін «основні засоби». «Податкова» класифікація основних засобів побудована у дусі П(С)БО 7 — із веденням пооб’єктного обліку (а не групового, як передбачено Законом про податок на прибуток, зокрема, для груп 2— 4 основних фондів), виділенням 16 груп основних засобів та обумовленням для кожної групи мінімально допустимого строку корисного використання (залежно від групи він становить від 2 до 20 років).
З 01.04.2011 р. основні засоби амортизуватимуться в податковому обліку із застосуванням «бухоблікових» методів (див. п.п. 145.1.5 Податкового кодексу):
— прямолінійного;
— зменшення залишкової вартості;
— прискореного зменшення залишкової вартості;
— кумулятивного;
— виробничого.
Зазначені методи застосовуються і в цілях амортизації нематеріальних активів (див. п.п. 145.1.1 Податкового кодексу).
Амортизація в податковому обліку нараховуватиметься, як і в бухгалтерському обліку, помісячно (починаючи з місяця, наступного за місяцем уведення в експлуатацію об’єкта), а квартальна сума податкової амортизації (за кожним об’єктом) повинна визначатися як сума амортвідрахувань, нарахованих за об’єктом за 3 місяці розрахункового кварталу (п. 146.3 Податкового кодексу).
Згідно з п. 6 підрозд. 4 розд. XX Податкового кодексу для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами з метою нарахування амортизації з 01.04.2011 р. застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 1 квітня 2011 року.
«Перехідна» податкова вартість, що амортизується, за кожним об’єктом основних засобів визначатиметься за даними бухобліку (по суті, як бухоблікова залишкова вартість об’єкта, за винятком дооцінок, проведених після 1 січня 2010 року, суму яких до «податкової» вартості, що амортизується, включати не дозволяється, вочевидь, щоб уникнути тим самим завищення «податкової» вартості основних засобів).
Б
балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів — сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації (п.п. 14.1.9 Податкового кодексу). Див. також основні засоби
коментар редакції
Відтепер первісна вартість основних засобів визначається за правилами, аналогічними бухобліковим правилам визначення первісної вартості об’єкта основних засобів, установленим П(С)БО 7. Це випливає з п. 146.5 Податкового кодексу.
Щодо переоцінки основних засобів, то під нею в Податковому кодексі розуміється їх індексація. Так, згідно з п. 146.21 цього документа платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації.
При цьому до «перехідної» податкової вартості основних засобів, що амортизується, не включається сума їх дооцінки, проведена після 1 січня 2010 року.
безнадійна заборгованість — заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:
а) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;
в) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна:
суб’єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб’єкти господарювання у зв’язку з їх ліквідацією;
г) заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності коштів, отриманих від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передбачений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до погашення заборгованості в повному обсязі;
ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі (п.п. 14.1.11 Податкового кодексу)
коментар редакції
Визначення терміна «безнадійна заборгованість» практично не змінилося (слід звернути увагу хіба що на заборгованість фізичної особи, на яку відповідно до закону може бути спрямовано стягнення, — у Законі про податок на прибуток вона була присутня у визначенні цього терміна, а в Податковому кодексі — ні). Так само, як і раніше, заборгованість зі строком позовної давності, що минув, належить до безнадійної заборгованості. Крім того, у визначенні терміна «безповоротна фінансова допомога», як і раніше, присутня «сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності».
Водночас у самому тексті Податкового кодексу щодо заборгованості зі строком позовної давності, що минув, з’явилися зміни. Тепер згідно з абз. «г» п.п. 138.10.6 Податкового кодексу безнадійна дебіторська заборгованість може включатися до складу витрат без згадки про будь-які заходи щодо стягнення такого боргу. Аналогічна норма діє й щодо безнадійної кредиторської заборгованості — згідно з п.п. 135.5.4 Податкового кодексу вона включається до складу доходів.
будівлі — земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (п.п. 14.1.15 Податкового кодексу). Див. також споруди
коментар редакції
Згідно з п. 145.1 Податкового кодексу будівлі включено до групи 3 основних засобів. Мінімально допустимі строки їх корисного використання становлять 20 років. До групи 3 основних засобів також належать споруди та передавальні пристрої, але з іншими мінімально допустимими строками корисного використання. Їх визначення див. у відповідних розділах на літери «С» і «П».
При класифікації об’єктів, що належать до групи 3 основних засобів, мабуть, слід виходити з Класифікатора ДК 18-2000.
бюджетне відшкодування — відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (п.п. 14.1.18 Податкового кодексу)
коментар редакції
Відшкодування ПДВ з бюджету здійснюється за процедурою, установленою ст. 200 Податкового кодексу, і має багато спільного з раніше діючою системою. Так, за підсумками періоду (першого), в якому виникло від’ємне значення, платник бюджетне відшкодування не отримує. Суму такого від’ємного значення може бути зараховано в цьому самому (першому) періоді тільки у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, що виник у попередніх податкових періодах (у тому числі розстроченого або відстроченого), а за відсутності такого боргу — включено до податкового кредиту наступного (другого) звітного періоду (п. 200.3 Податкового кодексу).
І якщо за підсумками наступного (другого) звітного періоду знову виникає від’ємне значення, тоді платник отримує право на бюджетне відшкодування. Однак розраховувати він може на відшкодування не всієї суми від’ємного значення попереднього (першого) періоду, а лише тієї її частини, що дорівнює сумі податку, яку фактично сплачено ним у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України — сумі податкового зобов’язання, уключеного платником до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги. Залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів, що не потрапив під бюджетне відшкодування за підсумками другого податкового періоду, уключається до складу податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду (п. 200.4 Податкового кодексу).
Як бачимо, у платників податків тепер з’явилася можливість отримання бюджетного відшкодування з ПДВ з послуг нерезидента (абз. «а» п. 200.4 Податкового кодексу), хоча в період дії Закону про ПДВ, нагадаємо, податківці такої можливості не визнавали (див. лист ДПАУ від 15.04.2010 р. № 7466/7/16-1517-04 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 39).
Крім того, в окремих («сумлінних») категорій платників податків при одночасному дотриманні низки умов з’являється право на автоматичне бюджетне відшкодування за результатами винятково камеральної перевірки, що проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним строком отримання податкової декларації.
Платники податків, які претендують на автоматичне бюджетне відшкодування, повинні відповідати, зокрема, таким критеріям: не брати участь у судових процедурах банкрутства, здійснювати операції, оподатковувані за нульовою ставкою, виплачувати середній заробіток як мінімум у 2,5 раза вище мінімальної, не мати податкового боргу тощо.
В
великий платник податків — юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п’ятсот мільйонів гривень або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень (п.п. 14.1.24 Податкового кодексу)
коментар редакції
Нагадаємо: до набуття чинності Податковим кодексом до числа великих платників податків згідно з п. 1.2 Порядку № 80 входили юридичні особи, у яких обсяг валового доходу від усіх видів діяльності за звітний рік перевищував сто мільйонів гривень та середньооблікова чисельність працюючих за рік перевищила 250 осіб або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за рік перевищила двадцять п’ять мільйонів гривень.
Крім того, до великих платників податків міг бути віднесений також платник податків, який за власним бажанням надав достатні обґрунтування та розрахунки досягнення відповідних показників за встановленими критеріями в наступному звітному періоді.
Податковим кодексом установлено окремі строки проведення податківцями виїзних перевірок великих платників податків (п. 82).
Звертаємо увагу, що при віднесенні юридичних осіб до категорії великих платників податків слід орієнтуватися виключно на критерії, прописані в Податковому кодексі, та не плутати їх із критеріями віднесення суб’єктів господарювання до великих, середніх та малих підприємств відповідно до ч. 7 ст. 63 ГКУ. Це важливо для цілей подання податкових декларацій до органу податкової служби в електронній формі (п. 49.4 Податкового кодексу). Такий обов’язок установлено тільки для великих та середніх підприємств.
витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (п.п. 14.1.27 Податкового кодексу)
коментар редакції
Практично таке саме визначення витрат наведено в п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318. Та й у цілях оподаткування прибутку порядок формування витрат, закладений у Податковому кодексі, багато в чому збігається з порядком відображення витрат у бухгалтерському обліку.
Так, наприклад, згідно з п. 138.1 Податкового кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування на прибуток, складаються з операційних витрат та інших витрат.
А собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 Податкового кодексу складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
— прямих матеріальних витрат;
— прямих витрат на оплату праці;
— амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
— вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
— інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (уключаючи реактивну).
При цьому загальновиробничі витрати, що включаються до складу інших витрат, у податковому обліку, на відміну від бухгалтерського, не розподіляються, а відносяться до витрат того звітного періоду, в якому були здійснені (п. 138.5 Податкового кодексу).
виробнича дотація з бюджету — фінансова допомога з боку держави, що надається суб’єкту господарювання на безповоротній основі з метою зміцнення його фінансово-економічного становища та/або для забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг (п.п. 14.1.16 Податкового кодексу)
коментар редакції
Операції з поставки товарів/послуг у частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету звільнені від обкладення ПДВ (п.п. 197.1.28 Податкового кодексу).
Суми такої компенсації не враховуються при визначенні бази обкладення ПДВ (п. 188.1 Податкового кодексу).
відокремлені підрозділи — у значенні, визначеному Цивільним кодексом України (п.п. 14.1.30 Податкового кодексу)
коментар редакції
Відповідно до ст. 95 ЦКУ відокремленими підрозділами є філія та представництво юридичної особи, розташовані за межами її місцезнаходження. При цьому філія виконує всі або частину функцій такої юридичної особи, а представництво здійснює представництво та захист інтересів цієї юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, яка їх створила, та діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою та діють на підставі виданої нею довіреності.
Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.
відповідальне зберігання — господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платникові податків без зміни якісних або кількісних характеристик (п.п. 14.1.32 Податкового кодексу)
коментар редакції
У податковому законодавстві під договорами зберігання маються на увазі тільки ті договори, які не передбачають право зберігача використовувати у своїй діяльності отримане майно.
Якщо ця умова дотримується, то право власності на майно не переходить від поклажедавця до зберігача, і така операція відповідно до п.п. 14.1.202 Податкового кодексу не є продажем. Отже, передача товару на зберігання не відображається в податковому обліку сторін договору.
Це також випливає з п.п. 153.4.1 Податкового кодексу, згідно з яким кошти або майно, залучені платником податку на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, зберігання (відповідального зберігання), а також відповідно до інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на таке майно, не включаються до доходу та не підлягають обкладенню податком на прибуток. Це ж майно не підлягає включенню до складу витрат платника податку, який передав його на зберігання (п.п. 153.4.2 Податкового кодексу).
Те саме і з ПДВ. Згідно з п.п. 196.1.2 Податкового кодексу передача майна у схов (відповідальне зберігання), а також повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику не є об’єктом обкладення ПДВ.
При цьому відповідно не спричинюють будь-яких податкових наслідків у сторін договору зберігання та повернення товару поклажедавцю.
Такий порядок обліку є справедливим і щодо речей, визначених родовими ознаками. Якщо в договорі зберігання обумовлено, що передане майно, визначене родовими ознаками, не переходить у власність зберігача (оскільки підлягає поверненню), то дохід і податкові зобов’язання з ПДВ під час такого передання не виникають.
Г
господарська діяльність — діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 Податкового кодексу)
Визначення терміна «господарська діяльність», наведене в Податковому кодексі, дещо відрізняється від визначення, що міститься в п. 1.32 Закону про податок на прибуток та стало звичним за багато років. Нагадаємо: у цьому Законі під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. А під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента чи будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
коментар редакції
Перше, на що варто звернути увагу: Закон про податок на прибуток та Податковий кодекс солідарні в тому, що мета господарської діяльності — намір отримати дохід.
Щоправда, податківці, посилаючись на ст. 142 ГКУ, стверджують, що поняття «дохід» ототожнюється з поняттям «прибуток» (див., наприклад, лист ДПАУ від 02.04.2007 р. № 6448/7/23-5017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 36 — 37). А отже, збиткову операцію (тобто таку, що не приносить прибутку), на їх думку, не може бути віднесено до господарської діяльності.
Однак суд (див., зокрема, постанову ВГСУ від 13.04.2005 р. № 11/135 // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 84, с. 9) має іншу думку: здійснення підприємницької діяльності, спрямованої на отримання доходу, а не прибутку, та відсутність доходу від конкретної окремої господарської операції, а не прибутку від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.
Інакше кажучи, для господарської діяльності принциповим є саме намір отримати дохід, а не сам факт його отримання. Повністю згодні з цим.
Друге. У Податковому кодексі, на відміну від Закону про податок на прибуток, немає вказівки на те, що діяльність підприємства набуває статусу господарської за умови, якщо вона є для нього регулярною, постійною та суттєвою.
Сподіваємося, що тепер податківці не стверджуватимуть: якщо платник податків здійснює разові операції, що є нехарактерними для його основного виду діяльності, протягом нетривалого строку, які виявилися збитковими, то така діяльність для цього платника податків не є господарською.
грошове зобов’язання платника податків — сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39 Податкового кодексу)
коментар редакції
Цей термін об’єднав у собі декілька понять: «податкове зобов’язання» (п.п. 14.1.156), «податковий борг» (п.п. 14.1.175), «штрафна санкція (фінансова санкція, штраф)» (п.п. 14.1.265).
Д
діяльність у сфері розваг — господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо (п.п. 14.1.46 Податкового кодексу)
коментар редакції
Звертаємо увагу, що під лотереєю згідно з п.п. 14.1.101 Податкового кодексу розуміється масова гра незалежно від її назви, умовами проведення якої передбачається розіграш призового (виграшного) фонду між її гравцями, приз (виграш) в якій має випадковий характер і територія проведення якої не обмежується одним приміщенням (будівлею). Діяльність з проведення лотерей регулюється спеціальним законом. Не вважаються лотереєю ігри, що проводяться на безоплатних засадах юридичними особами та фізичними особами — підприємцями і мають на меті рекламування їх товару (платної послуги), сприяння їх продажу (наданню) за умови, що організатори цих ігор витрачають на їх проведення свій прибуток (дохід).
Тобто проведення підприємством розіграшу призів з рекламною метою не вважається лотереєю, а отже, не належить до діяльності у сфері розваг.
Діяльність у сфері розваг потребує отримання відповідного торгового патенту на її провадження (крім проведення державних грошових лотерей). На це вказує п.п. 267.1.1 Податкового кодексу. Винятком є діяльність у сфері комп’ютерних та відеоігор — на її провадження придбавати такий торговий патент не потрібно (п.п. 267.1.2 Податкового кодексу).
Суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері розваг, не зможуть застосовувати нульову ставку податку на прибуток (див. п. 154.6 Податкового кодексу).
доходи — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п.п. 14.1.56 Податкового кодексу)
коментар редакції
Якщо говорити про доходи в контексті податку на прибуток, то вони складаються з доходів від операційної діяльності та інших доходів і з 01.04.2011 р. відображатимуться за правилами бухобліку — у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів (тобто отримані передоплати та аванси доходи не збільшують (п.п. 136.1.1 Податкового кодексу), а перераховані оплати до витрат не включаються (п.п. 139.1.3 Податкового кодексу).
При цьому згідно з п. 137.1 Податкового кодексу доходи збільшуються за датою переходу права власності на товар, а при поставці робіт (послуг) — за датою складання акта чи іншого документа, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Як відомо, момент переходу права власності встановлено у ст. 334 ЦКУ. У ній зазначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом цієї статті під майном слід розуміти річ або конкретну сукупність речей.
Передачею ж визнається вручення речі набувачу. Крім того, передачею речі вважається і вручення її організації зв’язку або перевізнику для доставки набувачу, але це за умови, що річ відчужувалася без зобов’язання доставки. Також до передачі речі прирівнюється передача набувачу коносамента чи іншого товарно-розпорядчого документа (докладніше див. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 1. — К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. — 928 с. (Нормат. док. та комент.)).
Е
екологічний податок — загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року (п.п. 14.1.57 Податкового кодексу)
коментар редакції
Екологічний податок замінив збір за забруднення навколишнього природного середовища, що діяв раніше.
Згідно з п. 240.1 цього Кодексу платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, які не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, уключаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
— викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
— скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
— розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;
— утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені);
— тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
Крім того, п. 240.2 Податкового кодексу визначає перелічених вище осіб, а також громадян України, іноземців та осіб без громадянства, платниками екологічного податку ще й у випадку, якщо вони здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива (розшифровку терміна «пересувні джерела забруднення» див. у розділі на літеру «П»). Проте утримувати та перераховувати такий податок до бюджету під час реалізації такого палива, подавати відповідну звітність до контролюючого органу, а також нести відповідальність за певні порушення в останньому випадку доведеться не самим платникам податку, а так званим податковим агентам.
До податкових агентів п. 241.2 Податкового кодексу відносить суб’єктів господарювання, які здійснюють торгівлю паливом:
— оптову;
— роздрібну, крім тих, які реалізують паливо, придбане в оптовиків.
Докладніше питання справляння екологічного податку розглянуто у статті «Екологічний податок» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102).
Є
Єдиний реєстр податкових накладних — реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом державної податкової служби в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами (п.п. 14.1.60 Податкового кодексу)
коментар редакції
Статтею 201 Податкового кодексу встановлено новий порядок видачі продавцем — платником ПДВ покупцю податкової накладної. Так, при здійсненні операцій з поставки товарів/послуг платник податку — продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 201.10 Податкового кодексу).
Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність з даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку — продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов’язку включення суми ПДВ, зазначеної в податковій накладній, до суми податкових зобов’язань за відповідний звітний період (абз. восьмий п. 201.10 Податкового кодексу).
Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця й у відповідних випадках покупця товарів/послуг (абз. дев’ятий п. 201.10 Податкового кодексу).
При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 11 підрозд. 2 розд. XX Податкового кодексу реєстрація податкових накладних платниками ПДВ — продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, в яких сума ПДВ в одній податковій накладній становить:
— понад 1 млн грн. — з 1 січня 2011 року;
— понад 500 тис. грн. — з 1 квітня 2011 року;
— понад 100 тис. грн. — з 1 липня 2011 року;
— понад 10 тис. грн. — з 1 січня 2012 року.
Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищує 10 тис. грн., не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. А до платників податку, для яких на дату виписування накладної не запроваджена обов’язковість її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абз. восьмого і дев’ятого п. 201.10 Податкового кодексу.
З
заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу
— основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 Податкового кодексу)
коментар редакції
У період чинності Закону № 889 податківці вказували, що для цілей визначення складових заробітної плати слід керуватися Інструкцією № 5. Разом із тим, до заробітної плати вони відносили й окремі виплати, які не входять до фонду оплати праці, зокрема лікарняні, які повністю або частково компенсують заробітну плату (див. листи ДПАУ від 25.05.2004 р. № 9402/7/17-3117, від 06.07.2004 р. № 4207/ч/17-3115).
Оскільки Інструкція № 5 — єдиний документ, розроблений відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, найімовірніше, і зараз для визначення складових заробітної плати потрібно буде користуватися цим документом.
Водночас Податковий кодекс прирівнює до заробітної плати окремі виплати, які згідно з Інструкцією № 5 не входять до фонду оплати праці. Так, із положень п.п. 169.4.1 Податкового кодексу можна зробити висновок, що, як і раніше, до доходів у вигляді заробітної плати належатимуть лікарняні.
Згідно з п.п. 153.3.7 Податкового кодексу з метою обкладення податком з доходів фізичних осіб (ПДФО) до виплати заробітної плати прирівнюється й виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану платником податку. Однак відповідно до п. 3.35 Інструкції № 5 такі доходи не належать до фонду оплати праці.
Таким чином, аналізуючи норми Податкового кодексу, можна дійти висновку, що для цілей обкладення ПДФО законодавець розглядав заробітну плату ширше, ніж Закон про оплату праці та Інструкція № 5.
збір за першу реєстрацію транспортного засобу — загальнодержавний збір, який справляється за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, визначених розд. VII «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» Податкового кодексу (п.п. 14.1.169 Податкового кодексу)
коментар редакції
Платниками збору згідно зі ст. 231 Податкового кодексу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що є об’єктами оподаткування, а саме:
— колісних транспортних засобів, крім:
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, закріплених на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗСУ, а також за військовими формуваннями МВС України та за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету;
транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані (код 8709 згідно з УКТ ЗЕД);
транспортних засобів швидкої медичної допомоги;
машин і механізмів для сільськогосподарських робіт (коди 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД);
причепів (напівпричепів);
мопедів;
велосипедів;
— суден;
— літаків та вертольотів (за деякими винятками).
Докладніше про справляння зазначеного збору див. у статті «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102).
звичайна ціна — ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (п.п. 14.1.71 Податкового кодексу)
коментар редакції
Згідно з п. 39.1 Податкового кодексу звичайна ціна застосовується в разі здійснення платником податків:
а) бартерних операцій;
б) операцій з пов’язаними особами;
в) операцій з платниками податків, які застосовують спеціальні режими оподаткування або ставки інші, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платниками цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності;
г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до абз. 2 п. 2 розд. XIX Податкового кодексу з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон про податок на прибуток, за винятком п. 1.20 цього Закону, який чинний до 1 січня 2013 року.
Нагадаємо: у п. 1.20 Закону про податок на прибуток зазначається, зокрема, про можливість донарахування податкових зобов’язань податковим органом унаслідок застосування звичайних цін. Так, згідно з п.п. 1.20.10 цього Закону донарахування податкових зобов’язань податківцями внаслідок застосування звичайних цін має відбуватися за процедурою, установленою законом для нарахування податкових зобов’язань непрямими методами, а отже, у порядку, обумовленому п. 4.3 Закону № 2181.
За роз’ясненнями ДПАУ, викладеними в листі від 30.09.2009 р. № 21255/7/15-0217 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 80), донарахування податкових зобов’язань платника податків податковим органом у результаті застосування звичайних цін наразі відбувається за такою процедурою:
— у ході перевірки податковий орган приймає рішення про застосування звичайних цін при донарахуванні податкових зобов’язань (посилання на таке рішення також наводиться в акті перевірки);
— за результатами перевірки податковий орган готує і подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань до адміністративного суду;
— рішення про сплату донарахованих виходячи зі звичайних цін податкових зобов’язань приймається в судовому порядку.
Щоправда, дещо пізніше податківці запропонували інший варіант вирішення ситуації (в обхід судових інстанцій). Як роз’яснювалося в листі ДПАУ від 11.08.2010 р. № 16188/7/23-4017, з метою уникнення перевантаження судових органів позовними заявами, що подаються на виконання вимог п.п. 4.3.5 Закону № 2181, «згідному» в усьому з перевіряючими платнику податків не забороняється добровільно сплачувати суму донарахованих із застосуванням звичайних цін податкових зобов’язань на підставі відповідного листа довільної форми, отриманого від податківців.
Однак з 01.01.2011 р. Закон № 2181 втратив чинність і, точно кажучи, з 1 січня 2011 року у працівників податкового відомства вже немає жодних законних підстав для донарахування податкових зобов’язань унаслідок застосування звичайних цін за описаною процедурою. Хоча головний податковий орган із цього приводу ще не давав офіційних роз’яснень.
земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі — податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (п.п. 14.1.72 Податкового кодексу)
коментар редакції
Земельний податок — це одна з двох форм плати за землю. Друга форма — орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності (визначення орендної плати див. у розділі на літеру «О»).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 Податкового кодексу).
До платників земельного податку належать (ст. 269 Податкового кодексу):
— власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
— землекористувачі.
А об’єктами оподаткування є (ст. 270 Податкового кодексу):
— земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні;
— земельні частки (паї), що перебувають у власності.
Ставки земельного податку, як і раніше, диференційовані залежно від цільового призначення земельних ділянок, місця їх розташування (у межах чи поза населеним пунктом), а також від того, проведено чи ні грошову оцінку землі.
Докладніше порядок справляння земельного податку розглянуто у статті «Плата за землю» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102).
І
інвестиції — господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно (п.п. 14.1.81 Податкового кодексу).
Інвестиції поділяються на:
а) капітальні інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;
б) фінансові інвестиції — господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на:
прямі інвестиції — господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;
портфельні інвестиції — господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;
в) реінвестиції — господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій
коментар редакції
Згідно з п.п. 136.1.3 Податкового кодексу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку на прибуток у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, у тому числі грошові або майнові внески відповідно до договорів про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи, не враховуються для обчислення об’єкта оподаткування.
Аналогічна норма міститься й у Законі про податок на прибуток (п.п. 4.2.5).
інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (п.п. 14.1.84 Податкового кодексу)
інжиніринг — надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об’єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов’язаних із такими послугами (роботами) (п.п. 14.1.85 Податкового кодексу)
коментар редакції
Цей термін важливий для цілей податку на прибуток та ПДВ.
Так, зокрема, суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері права, бухгалтерського обліку, інжинірингу, надання послуг підприємцям (група 74 Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2005, прийнятої наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375), не зможуть застосовувати нульову ставку податку на прибуток (п.п. 2.17 п. 154.6 Податкового кодексу).
А з урахуванням п.п. «в» п. 186.3 та п.п. 196.1.14 Податкового кодексу операції з поставки консультаційних, інжинірингових, інженерних, юридичних (у тому числі адвокатських), бухгалтерських, аудиторських, актуарних та інших подібних послуг консультаційного характеру, а також послуг з розробки, поставки та тестування програмного забезпечення, з обробки даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп’ютерних систем, не є об’єктом обкладення ПДВ. При класифікації послуг, що не обкладаються ПДВ, зазначених у п.п. «в» п. 186.3 Податкового кодексу, слід орієнтуватися на КВЕД (за матеріалами Єдиної бази податкових знань, розміщеної на офіційному сайті ДПАУ www.sta.gov.ua // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 104).
К
касовий метод для цілей оподаткування згідно з розд. V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу — метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг) (п.п. 14.1.266 Податкового кодексу)
коментар редакції
Незважаючи на те що наведене визначення дослівно повторює п. 1.11 Закону про ПДВ, власне касового методу в Податковому кодексі більше не існує. Хіба що залишились особливі правила нарахування ПДВ (за грошовими розрахунками) для:
— платників податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізособам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники ПДВ, а також ЖЕКам, ОСББ тощо. У цьому випадку датою виникнення податкових зобов’язань, як і раніше, буде дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку, а датою виникнення права на податковий кредит — дата списання коштів з банківського рахунка в оплату придбаних товарів, послуг (п. 187.10 Податкового кодексу);
— поставок товарів (послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів. У цьому випадку податкові зобов’язання відображатимуться за датою зарахування бюджетних коштів на банківський рахунок платника податку (п. 187.7 Податкового кодексу).
Крім того, п. 198.6 цього Кодексу встановлено право платників ПДВ, які застосовували касовий метод до набуття чинності Кодексом або застосовують касовий метод, на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
контролюючі органи (п. 41.1 Податкового кодексу):
41.1.1. органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;
41.1.2. митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони
коментар редакції
Нагадаємо, що до 01.01.2011 р. відповідно до ст. 2 Закону № 2181 контролюючими органами були:
— митні органи — щодо акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов’язок з їх справляння або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів), які на підставі законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів та предметів з митної території України;
— органи Пенсійного фонду України 2 — щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
— 2органи фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування 2— щодо внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, установленої законом;
— 2податкові органи — щодо податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Як бачимо, з набуттям чинності Податковим кодексом суб’єкти господарювання зможуть у частині перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків почуватися набагато спокійніше, оскільки жодні інші державні органи не мають права проводити такі перевірки, у тому числі й на запит правоохоронних органів. Крім того, органи СБУ, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередню участь у проведенні перевірок та проводити перевірки з питань оподаткування. Працівники податкової міліції, як це передбачено й чинним законодавством, можуть брати участь у перевірках, пов’язаних з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ у межах Закону про ОРД та КПК.
Разом із тим, у податкових органів відповідно до Податкового кодексу з’явилося право здійснювати фактичні перевірки, призначені для контролю за дотриманням неподаткового законодавства (РРО, касова дисципліна, контроль за наявністю ліцензій, патентів, свідоцтв, дотриманням вимог до виробництва та обігу підакцизних товарів, так звані податкові перевірки у сфері трудових відносин). Повноваження здійснювати перевірки у сфері трудових відносин з’явилися в податківців з набуттям чинності Законом № 2275 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 50).
короткотерміновий торговий патент для цілей розділу XII цього Кодексу — торговий патент на провадження торговельної діяльності, строк дії якого не перевищує 15 календарних днів (п.п. 14.1.92 Податкового кодексу)
коментар редакції
У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбаває короткотерміновий торговий патент (п.п. 267.4.7 Податкового кодексу).
Строк дії такого патенту — від 1 до 15 календарних днів.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати (п.п. 267.3.8 Податкового кодексу).
Збір сплачується за місцем провадження діяльності (торгівлі на ярмарках, виставках-продажах та інших короткострокових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів) не пізніше ніж за один календарний день до початку здійснення такої діяльності.
М
майданчики для платного паркування — площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів (п.п. 14.1.104 Податкового кодексу)
коментар редакції
Цей термін ми зустрічаємо у ст. 266 Податкового кодексу, що регулює порядок справляння збору за місця для паркування транспортних засобів, який замінив збір за припаркування автотранспорту.
Якщо до 01.01.2011 р. платниками збору за парковку автотранспорту були юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних та відведених для цього місцях, а базою обкладення цим збором була одна година паркування, то тепер діють інші правила: у ролі платників збору за місця для паркування транспортних засобів виступають юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи — підприємці, які відповідно до рішення сільської, селищної або місцевої ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. А об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовано за рахунок коштів місцевого бюджету.
майно — у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України (п.п. 14.1.105 Податкового кодексу)
коментар редакції
Відповідно до ст. 190 ЦКУ майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. При цьому майнові права є неспоживною річчю (тобто такою, яка призначена для неодноразового використання та зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу). Майнові права визнаються речовими правами.
маркетингові послуги (маркетинг) — послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги) (п.п. 14.1.108 Податкового кодексу)
коментар редакції
У абз. «г» п.п. 138.10.3 Податкового кодексу закріплено, що витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів у цілях оподаткування прибутку включаються до складу витрат.
Це позитивний факт, оскільки ще зовсім недавно використання в господарській діяльності платника податків таких послуг, як маркетинг, мерчандайзинг, інформаційні, консультативні, юридичні, права використання товарних знаків тощо, податківці відносили до схем зменшення та оптимізації податкових зобов’язань (див., зокрема, лист ДПАУ від 02.04.2007 р. № 6448/7/23-5017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 36-37).
Сподіваємося, тепер усі питання буде знято.
місце постачання товарів і послуг (ст. 186 Податкового кодексу)
коментар редакції
Місце постачання визначається в такому порядку. За загальним правилом, установленим ст. 186 Податкового кодексу, з 01.01.2011 р.:
а) місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх поставки (п.п. «а» п. 186.1), крім випадків, обумовлених у пп. «б» і «в» п. 186.1, згідно з яким місцем постачання є:
— місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання — у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою (п.п. «б» п. 186.1);
— місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення — якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені (п.п. «в» п. 186.1);
б) місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника (п. 186.4), за винятком окремих операцій, перелічених у пп. 186.2 і 186.3, для яких передбачено «свій» особливий порядок визначення місця постачання (зокрема, окремо в п.п. «ж» п. 186.3 виділено експедиторські послуги, для яких місце постачання визначається за місцем реєстрації одержувача, а за відсутності такого місця — за місцем постійного або переважного його проживання). При цьому ПДВ, як і раніше, має сплачуватися у тому числі й з послуг нерезидента (якщо, звісно, місце їх постачання виявиться на території України, на що вказує ст. 208 Податкового кодексу). У такому разі одержувач нерезидентських послуг фактично є податковим агентом, який сплачує ПДВ «за нерезидента» (причому незалежно від того, є одержувач при цьому платником ПДВ чи ні; в останньому випадку для одержувача нерезидентських послуг юрособи — неплатника ПДВ у цілях нарахування ПДВ з послуг нерезидента буде розроблено спеціальний звітний документ, про що зазначено в п. 208.4 Податкового кодексу).
Н
невиробничі основні засоби — необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (п. 144.3 Податкового кодексу). Див. також основні засоби, господарська діяльність
коментар редакції
Із цього визначення випливає, що вирішальне значення при розмежуванні основних засобів та невиробничих основних засобів має факт використання активу в господарській діяльності. Отже, якщо придбаний об’єкт підприємство планує використовувати в діяльності, яку пов’язано з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг та спрямовано на отримання доходу, його можна сміливо відносити до основних засобів (розшифровку терміна «основні засоби» наведено в п.п. 14.1.138 Податкового кодексу). Відповідно, якщо цей об’єкт використовуватиметься в інших цілях, зокрема, у діяльності, не пов’язаній з отриманням доходу, йому присвоюється статус невиробничих основних засобів.
При цьому слід мати на увазі, що, як і раніше, у разі придбання об’єкта невиробничих основних засобів платник податків не матиме права в податковому обліку відобразити його вартість у складі своїх витрат, збільшити на цю суму балансову вартість основних засобів та амортизувати її (див. п. 144.3 Податкового кодексу), а також претендувати на податковий кредит щодо сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв’язку з таким придбанням (див. п. 198.3 Податкового кодексу).
нематеріальні активи — право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами (п.п. 14.1.120 Податкового кодексу)
коментар редакції
Як ви пам’ятаєте, до набуття чинності Податковим кодексом у Законі про податок на прибуток було дещо інше визначення цього терміна. Нематеріальними активами (НМА) вважалися об’єкти інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, установленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.
Якщо ж об’єкти інтелектуальної власності було отримано в користування, то підприємство не могло обліковувати такі об’єкти у складі НМА. У податковому обліку платежі за використання майнових прав інтелектуальної власності, отримані в користування, згідно з п. 1.30 Закону про податок на прибуток класифікувалися як роялті, витрати з виплати яких включалися до складу валових витрат (п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток), або, якщо йшлося про комп’ютерні програми, то як основні фонди з подальшою амортизацією.
Тепер же, виходячи з визначення нематеріальних активів, такі об’єкти, як право користування майном та майновими правами, належать до нематеріальних активів та підлягають амортизації в порядку, установленому п.п. 145.1.1 Податкового кодексу.
нерезиденти — це:
а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;
в) фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. 14.1.122 Податкового кодексу). Див. також резиденти
коментар редакції
У Податковому кодексі передбачено окремий порядок оподаткування доходів нерезидентів — юридичних осіб та постійних представництв нерезидентів із джерелом їх походження з України (ст. 160) та окремий порядок оподаткування доходів нерезидентів — фізичних осіб, які одержують такі доходи із джерелом їх походження з України (п. 170.10).
Із цього можна зробити висновок, що для цілей податку на прибуток та для цілей ПДФО поняття «нерезиденти» у частині оподаткування фізосіб-нерезидентів трактується по-різному.
новий транспортний засіб — транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію (п.п. 14.1.124 Податкового кодексу)
коментар редакції
Цей термін застосовується для цілей обчислення та сплати:
1) збору за першу реєстрацію транспортного засобу (розд. VII Податкового кодексу). Так, ставки збору, установлені ст. 234 Податкового кодексу, застосовуються для нових транспортних засобів з коефіцієнтом 1. Докладніше ці питання розглянуто у статті «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102);
2) акцизного податку щодо автомобілів легкових та інших моторних транспортних засобів, призначених насамперед для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів, зазначених у товарній позиції 8702 згідно з УКТ ЗЕД), уключаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі, зазначені в товарних позиціях 8703 21 10 00, 8703 22 10 00, 8703 23, 8703 24 10 00, 8703 31 10 00, 8703 32 згідно з УКТ ЗЕД (див. п.п. 215.3.5 Податкового кодексу).
новий транспортний засіб
(для цілей розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу (п. 189.3 Податкового кодексу))
коментар редакції
Термін «новий транспортний засіб» із п. 189.3 Податкового кодексу використовується виключно для цілей визначення бази обкладення ПДВ при провадженні підприємницької діяльності з постачання вживаних товарів (комісійної торгівлі), а саме транспортних засобів, що не підпадають під визначення нового транспортного засобу. При цьому новими транспортними засобами вважаються:
а) наземний транспортний засіб — той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому має загальний наземний пробіг до 6000 кілометрів;
б) судно — те, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому пройшло не більше 100 годин після першого введення його в експлуатацію;
в) літальний апарат — той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому його налітаний час до такої реєстрації не перевищує 40 годин після першого введення в експлуатацію. Налітаним вважається час, який розраховується від блок-часу зльоту літального апарата до блок-часу його приземлення.
О
об’єкти житлової нерухомості — будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об’єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи:
а) житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості;
б) житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
в) прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
г) квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;
ґ) котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;
д) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;
е) садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;
є) дачний будинок — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (п.п. 14.1.129 Податкового кодексу)
коментар редакції
З 01.01.2012 р. в Україні діятиме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений ст. 265 Податкового кодексу.
Платниками цього податку будуть фізичні та юридичні особи — власники об’єктів житлової нерухомості, у тому числі нерезиденти, перелічені в п.п. 14.1.129 Податкового кодексу, а базою оподаткування — житлова площа об’єкта житлової нерухомості.
При цьому дохід, отриманий платником податку — фізичною особою від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (уключаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, господарчо-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норму безоплатної передачі, визначену ст. 121 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років, не обкладається ПДФО (п. 172.1 Податкового кодексу).
операція з давальницькою сировиною — операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) з метою одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції (п.п. 14.1.134 Податкового кодексу)
коментар редакції
Нагадаємо: згідно зі ст. 1 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.95 р. № 327/95-ВР під операцією з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах розуміється операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу зі зміною коду за ТН ЗЕД (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. Операціями з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах є операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом та її вартість становить не менше 20 відсотків загальної вартості готової продукції, при цьому обов’язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість усієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати з доставки цієї сировини до виконавця.
Суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність з виробництва продукції з давальницької сировини та зовнішньоекономічну діяльність, не можуть застосовувати нульову ставку податку на прибуток (див. п. 154.6 Податкового кодексу).
оптова торгівля
коментар редакції
У Податковому кодексі немає розшифровки поняття «оптова торгівля». Водночас у п. 5.3 цього документа зазначено, що інші терміни, що вживаються в цьому Кодексі та не визначаються ним, застосовуються у значенні, установленому іншими законами.
Єдиний закон, в якому дано визначення терміна «оптова торгівля», — це Закон № 481. У його ст. 1 зазначено, що оптова торгівля — це діяльність з придбання та відповідного перетворення товарів для подальшої їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності.
У свою чергу, роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.
Визначення оптової торгівлі знаходимо і в Національному стандарті України «Роздрібна і оптова торгівля. Терміни та визначення понять», затвердженому наказом Держспоживстандарту України від 08.06.2004 р. № 130 (ДСТУ 4303:2004). Згідно з цим документом оптова торгівля — це вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надання пов’язаних із цим послуг.
Крім того, у визначенні цього терміна може допомогти й КВЕД. Таким чином, продаж товарів юридичним особам та фізичним особам — підприємцям для їх виробничого споживання відповідно до Закону № 481 та ДСТУ 4303:2004 підпадає під оптову торгівлю, проте в останньому випадку є важливе уточнення — «за договорами поставки».
Про це особливо важливо пам’ятати суб’єктам господарювання, які планують з 01.04.2011 р. сплачувати податок на прибуток за ставкою 0 %. Річ у тім, що нульову ставку не можна застосовувати, якщо суб’єкт господарювання здійснює, зокрема, такі види діяльності, визначені в п. 154.6 Податкового кодексу:
— виробництво, оптовий продаж, експорт, імпорт підакцизних товарів;
— виробництво, оптовий та роздрібний продаж ПММ;
— оптову торгівлю та посередництво в оптовій торгівлі.
Хоча, на наш погляд, продаж товару юридичній особі на умовах публічного договору роздрібної купівлі-продажу (на стандартних умовах продажу всім роздрібним покупцям) не може вважатися операцією оптової торгівлі (оптового продажу) навіть у випадку, якщо в подальшому такий товар буде перепродано або використано в діяльності підприємства-покупця.
Докладніше про оптову торгівлю див. статтю «Юридична особа може бути роздрібним покупцем» // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 21, с. 45.
орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розд. XIII «Плата за землю» Податкового кодексу — орендна плата) (п.п. 14.1.136 Податкового кодексу). Див. також земельний податок, плата за землю
коментар редакції
Разом із цим, орендна плата є ще й однією з істотних умов договору оренди землі (див. ч. 1 ст. 15 Закону № 161), що накладає, як і раніше, особливий відбиток на низку запитань, що виникають при справлянні цього платежу. Про одне з них, мабуть, найголовніше (чи зобов’язаний орендар самостійно збільшувати розмір орендної плати, закріплений у договорі оренди, у зв’язку з щорічною індексацією грошової оцінки землі?) уже згадувалося у статті «Плата за землю» («Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102). Інше, не менш важливе запитання, полягає в тому, чи зобов’язаний орендар самостійно стежити, щоб орендна плата, зазначена в договорі оренди, не виходила за мінімальну межу, передбачену п.п. 288.5.1 Податкового кодексу.
Нагадаємо, що згідно з цим підпунктом річна сума орендної плати не може бути менше:
— для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку;
— для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку.
Як відомо, податкові органи на місцях прагнули покласти на орендарів перелічені вище обов’язки з приведення розміру орендної плати у відповідність до законодавства, посилаючись на вимоги ст. 14 Закону № 2535, згідно з якою платники орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності самостійно обчислюють суму орендної плати. Присутня аналогічна норма і в Податковому кодексі (див. п. 286.2 з урахуванням п. 288.7), що дає підстави передбачати інваріабельність підходу контролюючого органу.
Як контраргумент можна послатися на норми п. 288.1 Податкового кодексу (підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки) та п. 288.4 цього Кодексу (розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем), що свідчать про превалювання договірних (двосторонніх, паритетних) відносин при визначенні орендної плати.
основні засоби — матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (п.п. 14.1.138 Податкового кодексу). Див. також невиробничі основні засоби
коментар редакції
Наведене визначення основних засобів є певним симбіозом між «бухгалтерським» визначенням цього терміна, що міститься в п. 4 П(С)БО 7, та «податковим» визначенням терміна «основні фонди» (див. п.п. 8.2.1 Закону про податок на прибуток), що, нагадаємо, залишається чинним до 1 квітня 2011 року. На жаль, повної гармонізації бухгалтерського та податкового обліку в цій частині досягти так і не вдалося. Не в останню чергу перешкоджає цьому поділ основних засобів у податковому обліку на виробничі та невиробничі, що, до речі, призводить до утворення постійних податкових різниць між зазначеними видами обліку (див. також невиробничі основні засоби, податкова різниця, постійна податкова різниця, тимчасова податкова різниця).
Як відомо, у бухобліку подібного поділу основних засобів немає, що дає можливість застосовувати єдину методику при відображенні витрат на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, а також при нарахуванні амортизації щодо всіх без винятку основних засобів.
Крім іншого, у новому визначенні основних засобів звертає на себе увагу істотне збільшення вартісного критерію для віднесення ТМЦ до основних засобів у податковому обліку: з 1000 до 2500 грн. Водночас згідно з п. 14 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу у 2011 році зазначений критерій установлюється в розмірі 1000 грн. Мінімально допустимі строки корисного використання груп основних засобів наведено в п. 145.1 Податкового кодексу.
особа для цілей розд. V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу — будь-яка із зазначених нижче осіб:
суб’єкт господарювання — юридична особа, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення таких інвестицій;
інша юридична особа, що не є суб’єктом господарювання;
фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до законодавства), та/або ввозить товари на митну територію України;
представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.
Для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.
Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.
Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.
Порядок податкового обліку та звітності про результати спільної діяльності встановлюється центральним органом державної податкової служби (п.п. 14.1.139 Податкового кодексу)
коментар редакції
Практично таке саме визначення містилося раніше в п. 1.2 Закону про ПДВ, який з 1 січня цього року втратив чинність. Водночас у новому визначенні є досить істотне застереження, що виводить за межі цього терміна фізичних осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до законодавства.
Оскільки з наведеного у ст. 180 Податкового кодексу переліку платників ПДВ випливає, що ними можуть бути виключно особи у розумінні цього Кодексу, зазначене застереження фактично забороняє з 01.01.2011 р. фізособам-підприємцям — спрощенцям бути платниками податку на додану вартість. У абз. «в» п.п. 1 п. 1 підрозд. 8 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу таку заборону конкретизовано щодо ПДВ за операціями поставки товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України. Інакше кажучи, якщо підприємець займається ЗЕД, зокрема імпортує товари або послуги, імпортний ПДВ він сплачувати зобов’язаний, причому без права на податковий кредит за такими сплаченими сумами.
Звертаємо увагу: ті з фізосіб-єдиноподатників, які до набуття чинності Податковим кодексом були зареєстровані як платники ПДВ, з 01.01.2011 р. зобов’язані нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ у зв’язку з умовним продажем залишків товарів та основних фондів. Найімовірніше, анулювання їх реєстрації здійснюватиметься на підставі абз. «в» п. 184.1 Податкового кодексу й може відбуватись як за рішенням платника податків, так і з ініціативи податкового органу.
П
передавальні пристрої — земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв’язку тощо) (п.п. 14.1.143 Податкового кодексу). Див. також будівлі, споруди
коментар редакції
Визначення передавальних пристроїв у Законі про податок на прибуток, як відомо, не було ніколи, однак не так давно воно з’явилося в п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1442, звідки в незміненому вигляді перейшло й до Податкового кодексу. Зате проблеми з (не)віднесенням тих чи інших активів до передавальних пристроїв у платників податків були завжди.
Як відомо, податківці, посилаючись спочатку на Класифікатор ДК 013-97 (див. листи ДПАУ від 07.02.2001 р. № 543/6/22-3215 і від 07.09.2006 р. № 16636/7/31-3017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 83), а потім і на зазначений Нацстандарт (див. листи ДПАУ від 14.03.2008 р. № 4956/7/15-0517 // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 93 та від 25.05.2009 р. № 10811/7/15-0217), послідовно вимагали витрати на придбання/створення будь-якого телекомунікаційного устаткування, чи то є локальні комп’ютерні мережі (разом з модемами, комутаторами та маршрутизаторами), чи устаткування для підключення до мережі Інтернет, чи телефонні станції, а також на його підключення до телекомунікаційних мереж відображати в податковому обліку як створення передавальних пристроїв (основних фондів групи 1).
Сподіватися, що лише тільки закріплення наведеного визначення в Податковому кодексі допоможе в майбутньому захистити платників від свавілля контролюючих органів, не доводиться, коли б не докладна деталізація групи 4 основних засобів, яка з’явилася в п. 145.1 цього Кодексу. Гадаємо, тепер питання з класифікацією (та застосуванням відповідної ставки амортизації) щодо інформаційних систем, комутаторів, маршрутизаторів, модемів, ДБЖ та засобів їх підключення до телекомунікаційних мереж вирішено назавжди.
Водночас вважаємо, що додатковий орієнтир для правильної класифікації основних засобів у податковому обліку не зашкодить. Ним може бути Класифікатор ДК 018-2000, але з одним застереженням — передавальні пристрої та споруди (визначення див. у відповідному розділі) у ньому належать до одного класу, що потребує критичного підходу до зазначеного документа.
пересувне джерело забруднення — транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин (п.п. 14.1.142 Податкового кодексу). Див. також екологічний податок, стаціонарне джерело забруднення
коментар редакції
Як ілюстрація до статті про значущість термінів у Податковому кодексі (див. с. 5 сьогоднішнього номера) визначення пересувного джерела забруднення демонструє існування в його тексті надлишкових термінів, без яких цілком можна було б обійтися.
Хоча в Кодексі й немає спеціальних застережень, цілком зрозуміло, що наведене визначення має відношення до екологічного податку, раніше відомого як збір за забруднення навколишнього природного середовища. З практики справляння зазначеного збору добре відомо, яке важливе значення свого часу надавалося тлумаченню цього терміна (див. статтю «Джерела забруднення» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 28).
Разом із тим, порівняно зі збором за забруднення, механізм справляння екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива кардинально змінився. Як наслідок насправді зараз не має значення, як саме використано паливо після його продажу (і чи використано взагалі), оскільки зазначений податок справляється податковими агентами з його платників (суб’єктів господарювання, юросіб, які не ведуть господарської діяльності, бюджетних установ, громадських та інших підприємств, а також з фізосіб) у момент продажу їм палива.
До речі, з цієї причини, по-перше, пересічні громадяни стали платниками екологічного податку, а по-друге, тепер екологічний податок доведеться сплачувати навіть за те паливо, яке буде використано за межами України. Нагадаємо: раніше екозбір за паливо, витрачене за кордоном, не сплачувався (див. лист ДПАУ від 19.12.2006 р. № 14267/6/15-0716 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 15).
перша реєстрація транспортного засобу — реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше (п.п. 14.1.142 Податкового кодексу). Див. також збір за першу реєстрацію транспортного засобу
коментар редакції
Важливе визначення, яке покладено в основу адміністрування збору за першу реєстрацію транспортного засобу, що прийшов на зміну податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Зазначений збір справляється на одноразовій основі, на відміну від раніше існуючого транспортного податку, який сплачувався за весь період перебування транспортного засобу у власності платника.
Як випливає з наведеного визначення, законодавець пов’язує необхідність сплати збору щодо того чи іншого транспортного засобу з тим, чи видавалися такому транспортному засобу раніше будь-які реєстраційні документи уповноваженими державними органами України. Отже, у разі переходу від однієї особи до іншої права власності на транспортний засіб, який уже було зареєстровано в Україні, транспортний збір не сплачуватиметься.
Нагадаємо: державна реєстрація автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок та моделей, а також інших прирівняних до них транспортних засобів, які переважно є об’єктом обкладення збором за першу реєстрацію транспортного засобу, здійснюється відповідно до Порядку № 1388.
плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 Податкового кодексу). Див. також земельний податок, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності
коментар редакції
Замість Закону № 2535, що втратив чинність з 01.01.2011 р., справляння плати за землю наразі регулюється розд. ХIII Податкового кодексу. При цьому ст. 269 — 284 присвячено земельному податку, ст. 288 — орендній платі, а ст. 285 — 287 та 290 є загальними.
Порівняно з попереднім порядком справляння плати за землю Податковий кодекс запроваджує низку новацій, які оперативно було проаналізовано у статті, присвяченій цій темі (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102). Додаткову інформацію див. у коментарях до визначень кожного з різновидів плати за землю.
платні послуги для цілей розд. XII «Місцеві податки та збори» Податкового кодексу — діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України (п.п. 14.1.151 Податкового кодексу). Див. також торговельна діяльність
коментар редакції
Згідно з п.п. 267.1.1 Податкового кодексу суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, що здійснюють, зокрема, діяльність з надання платних побутових послуг відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, є платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який належить до місцевих податків і зборів (п.п. 10.2.1 цього Кодексу) та справляється замість звичної плати за торговий патент. На момент виходу номера такий перелік, який має прийти на зміну відомому Переліку № 576, Кабміном ще не прийнято.
пов’язані особи — юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:
юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль за платником податку;
посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї;
платники податку — учасники об’єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об’єднання.
Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:
а) володіння безпосередньо або через пов’язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;
б) вплив безпосередньо або через пов’язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб’єкта господарювання в результаті:
надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;
обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб’єкті господарювання;
обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;
надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.
Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім’ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї (п.п. 14.1.159 Податкового кодексу)
коментар редакції
До так званої податкової реформи термін «пов’язана особа» було визначено п. 1.26 Закону про податок на прибуток, а згідно з п. 1.17 Закону про ПДВ і п. 1.21 Закону № 889 у тому самому значенні він розумівся для цілей справляння податку на додану вартість та податку з доходів фізосіб. Загальна ідеологія зазначених законів полягала в тому, що здійснення операцій з пов’язаними особами в усіх випадках призводило до необхідності застосування до таких операцій звичайних цін, причому поняття «звичайна ціна» і методи її визначення також були єдиними та базувалися на нормах п. 1.20 Закону про податок на прибуток.
Логічно було б припустити, що під час кодифікування податкових законів у межах Податкового кодексу законодавець збереже підхід, який існував раніше. На жаль, різні строки набуття чинності окремими розділами та статтями Податкового кодексу призвели до певної плутанини в цій частині.
Як відомо, Закон про податок на прибуток втратить чинність лише з 1 квітня 2011 року, однак дію його «звичайноцінового» п. 1.20 продовжено до 1 січня 2013 року згідно з п.п. 2 п. 2 розд. XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу. Отже, звичайні ціни за новими правилами, установленими ст. 39 цього Кодексу, слід буде визначати починаючи з 2013 року, на що вказує його п. 1 розд. XIX «Прикінцеві положення», а до тих пір діятимуть колишні норми.
Тим часом, керуватися цими колишніми нормами в зазначений період слід уже з урахуванням нового визначення терміна «пов’язані особи», хоча протягом I кварталу цього року формально діятимуть обидва визначення. Серед їх відмінностей слід зазначити:
— надання учасникам об’єднання підприємств незалежно від їх виду та організаційно-правової форми (детальніше про такі об’єднання див. у гл. 12 ГКУ) статусу пов’язаних осіб;
— відсутність безпосередньо в новому визначенні вказівок, кого слід вважати членами сім’ї фізособи (скоріше за все, терміни «члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення» та «члени сім’ї фізичної особи другого ступеня споріднення» з п.п. 14.1.263 Податкового кодексу слід застосовувати крізь призму визначення сім’ї, наведеного у ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу);
— деталізацію того, що слід розуміти під контролем господарської діяльності платника податку.
податкова декларація, розрахунок — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.
Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною (п. 46.1 Податкового кодексу)
коментар редакції
З цього визначення випливає, що розрахунок за формою № 1ДФ набуває статусу податкової декларації, у зв’язку з чим порушення вимог до порядку його подання та заповнення може спричинити ті самі наслідки, що й неподання загальновстановлених податкових декларацій.
Серед нововведень слід звернути увагу на встановлення обов’язку для платників податків, які належать до великих і середніх підприємств, подавати податкові декларації в електронній формі (п. 49.4 Податкового кодексу).
Крім усього іншого, на платників податку на прибуток очікує й така новація: разом з декларацією з податку на прибуток їм доведеться подавати й квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств). А малі підприємства повинні будуть подавати разом з річною декларацією з податку на прибуток річну фінансову звітність (п. 46.2 Податкового кодексу).
І ще. У ст. 48 Податкового кодексу наведено чіткий перелік обов’язкових реквізитів, які має містити форма податкової декларації. Сподіваємося, що тепер кількість прецедентів з невизнанням податковою службою звітності як податкової декларації через відсутність у ній обов’язкових реквізитів зведеться до мінімуму. Адже не секрет, що податківці часто безпідставно вимагають зазначати в декларації реквізити або проставляти позначки, не передбачені законодавством (див. із цього приводу тематичний номер «Податкова декларація: прийнято!» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 88).
Докладніше питання подання податкових декларацій згідно з порядком, установленим Податковим кодексом, розглянуто у статті «Адміністрування: основні моменти» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 102).
податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених Податковим кодексом (п.п. 14.1.170 Податкового кодексу)
коментар редакції
Правила надання податкової знижки, відомої в минулому як податковий кредит, урегульовано ст. 166 Податкового кодексу. Як і раніше, платник податку має право на податкову знижку за результатами звітного податкового року. Підстави для нарахування такої знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації.
До податкової знижки дозволено включити, зокрема, такі витрати:
— частину суми процентів, сплачених за іпотечним кредитом;
— суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертв або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що не перевищує 4 % суми його загального оподатковуваного доходу звітного року;
— суму коштів, сплачених на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої освіти платника податків та/або іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати;
— суму витрат на оплату допоміжних репродуктивних технологій, але не більше суми, що дорівнює третині доходу у вигляді заробітної плати за звітний податковий рік;
— суму витрат на оплату вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, уключаючи сплату державного мита;
— суму коштів, сплачених у зв’язку з переобладнанням транспортного засобу, що належить платнику податку, з використанням у вигляді палива моторного сумішевого, біоетанолу, біодизелю, стиснутого або скрапленого газу, інших видів біопалива;
— суму витрат на будівництво (придбання) доступного житла, визначеного законом, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним.
податкова різниця — різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, та доходами і витратами, визначеними згідно з розд. III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу (п.п. 14.1.188 Податкового кодексу). Див. також постійна податкова різниця, тимчасова податкова різниця
коментар редакції
Ідеальним варіантом оподаткування прибутку підприємств небезпідставно вважається той, за яким об’єктом оподаткування виступає показник прибутку, наведений у фінансовій звітності. Однак навіть поверхневий погляд на Податковий кодекс дає підстави говорити, що стовідсоткової гармонізації бухгалтерського та податкового обліку під час його розробки досягти не вдалося. Наслідком цього є наявність так званих податкових різниць, які поділяються на тимчасові та постійні.
Ведення обліку таких тимчасових і постійних податкових різниць за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, з метою використання даних такого обліку для складання декларації з податку на прибуток, названо правом платника податків (див. п.п. 17.1.12 Податкового кодексу). Згідно з п. 1 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу методика бухгалтерського обліку тимчасових і постійних податкових різниць затверджується в порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 1 квітня 2011 року і набуває чинності з 1 січня 2012 року. Суб’єкти господарювання — платники податку на прибуток подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2012 року.
податковий обов’язок — обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 Податкового кодексу)
коментар редакції
Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов’язує сплату ним податку.
Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є (п. 37.3 Податкового кодексу):
— ліквідація юридичної особи;
— смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;
— втрата особою ознак платника податку, визначених цим Кодексом;
— скасування податкового обов’язку в передбачений законодавством спосіб.
Згідно зі ст. 38 Податкового кодексу виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.
позика — грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики (п.п. 14.1.267 Податкового кодексу). Див. також фінансова допомога, фінансовий кредит
коментар редакції
На відміну від цивільного законодавства, у межах якого позика може надаватися як грошовими коштами, так і речами, визначеними родовими ознаками (див. ст. 1046 ЦКУ), а також бути процентною і безпроцентною (див. ст. 1048 ЦКУ), податкове законодавство для чіткішої диференціації різних видів позики застосовує декілька окремих термінів. Так, власне позика, як випливає з наведеного визначення, у Податковому кодексі означає процентну позику, надану грошовими коштами. Безпроцентну ж грошову позику названо поворотною фінансовою допомогою (див. п.п. 14.1.257 Податкового кодексу).
Зауважимо, що відповідно до п.п. 136.1.20 цього ж Кодексу основна сума отриманих позик не враховується для визначення об’єкта обкладання податком на прибуток підприємств, при цьому згідно з п.п. 139.1.4 витрати на погашення основної суми отриманих позик не включаються до складу витрат. Водночас п.п. 138.10.5 Податкового кодексу встановлено, що фінансові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на нарахування процентів за користування позиками, уключаються до складу інших витрат (крім фінансових витрат, уключених до собівартості кваліфікаційних активів згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку).
Для позики, наданої речами, визначеними родовими ознаками (як процентної, так і безпроцентної), спеціальних термінів податкове законодавство не містить. Водночас таку процентну позику можна вважати окремим випадком товарного кредиту (див. п.п. 14.1.245 Податкового кодексу) за умови, що сторони здійснюватимуть остаточний розрахунок товарами того самого роду та якості, які й було надано.
Щодо безпроцентної позики речами, визначеними родовими ознаками, то в цьому випадку можна взагалі обійтися без додаткових термінів, оскільки для цілей оподаткування виконання такого договору є рівнозначним продажу товарів позикодавцем (у момент надання позики) і зворотному продажу позичальником товарів у тій самій кількості та такого самого роду та якості (у момент повернення позики).
постачання послуг — будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є:
а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;
б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;
в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;
г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;
ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;
д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною) (п.п. 14.1.185 Податкового кодексу). Див. також постачання товарів, продаж (реалізація) товарів, продаж результатів робіт (послуг)
коментар редакції
Згідно з п. 185.1 Податкового кодексу операції з постачання послуг, місце постачання яких розташовано на митній території України (правила визначення місця постачання послуг викладено у ст. 186 цього Кодексу), як і операції з постачання товарів, також є об’єктом обкладення податком на додану вартість.
Зазначеними правилами встановлено, що місцем постачання послуг:
— пов’язаних з рухомим майном, є місце фактичного їх постачання (перелік наведений у п.п. 186.2.1 Податкового кодексу). До таких послуг тепер віднесено і послуги, пов’язані з перевезенням пасажирів і вантажів (незалежно від виду транспорту);
— пов’язаних з нерухомим майном — фактичне місцезнаходження нерухомого майна, у тому числі такого, що будується (п.п. 186.2.2 Податкового кодексу);
— у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг — місце фактичного їх надання (п.п. 186.2.3 Податкового кодексу);
— зазначених у п. 186.3 Податкового кодексу (зокрема, надання майнових прав інтелектуальної власності, рекламні послуги, надання персоналу, телекомунікаційні послуги, надання транспортно-експедиторських послуг) — місце, в якому одержувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання;
— для інших послуг (крім операцій, зазначених у пп. 186.2 і 186.3 Податкового кодексу) — місце реєстрації постачальника.
постачання товарів — будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.
Постачанням товарів також вважаються:
а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;
б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;
в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов’язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);
г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;
ґ) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом;
д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;
е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.
Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням (п.п. 14.1.191 Податкового кодексу). Див. також постачання послуг, продаж (реалізація) товарів, продаж результатів робіт (послуг)
коментар редакції
Один з базових термінів, на якому разом з терміном «постачання послуг» (не плутати з іншими схожими поняттями «продаж (реалізація) товарів» і «продаж результатів робіт (послуг)», які для цілей ПДВ у цьому випадку не використовуються) у Податковому кодексі, як і раніше в Законі про ПДВ, побудовано ідеологію обкладання господарських операцій податком на додану вартість.
Згідно з п. 185.1 Податкового кодексу об’єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території України (правила визначення «місця постачання» викладено у ст. 186 цього Кодексу), у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, які передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендатору.
Таким чином, якщо ту чи іншу операцію можна охарактеризувати як постачання товарів, то її в загальному випадку слід обкладати ПДВ, якщо, зрозуміло, спеціальними нормами Податкового кодексу таку операцію не звільнено від оподаткування (див. ст. 197 і підрозд. 2 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу).
Слід зазначити, що порівняно з попереднім визначенням поняття «постачання товарів» нове визначення істотно розширено та доповнено, наприклад, за рахунок операцій, які згадувалися раніше в п. 4.9 (безоплатна передача майна іншій особі; переведення майна для його використання з метою, не пов’язаною з госпдіяльністю; ліквідація необоротних активів за власним бажанням платника податку), п.п. 7.4.1 (передача майна, яке планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, які звільнені або не підлягають оподаткуванню) і п. 9.8 (так званий умовний продаж) Закону про ПДВ.
З принципових новацій цього терміна звертає на себе увагу те, що тепер під постачання товарів підпадає також передача товарів посереднику за посередницьким договором. Підтвердження цьому знаходимо в п. 189.4 Податкового кодексу.
постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах (п.п. 14.1.192 Податкового кодексу). Див. також податкова різниця, тимчасова податкова різниця
коментар редакції
Один з прикладів постійної податкової різниці із зазначенням причин її виникнення наведено в коментарі до терміна «основні засоби».
Ще одна постійна податкова різниця виникає у зв’язку з різними підходами до амортизації в бухгалтерському та податковому обліку так званої інвестиційної нерухомості. Як відомо, інвестнерухомість, оцінена за справедливою вартістю, відповідно до П(С)БО 32 амортизації не підлягає, тоді як Податковий кодекс такої норми не містить.
Третім прикладом може бути сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, яка отримана платником податку на прибуток від іншого «стандартного» платника цього самого податку та залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
У розумінні п.п. 14.1.257 Податкового кодексу сума умовно нарахованих процентів є безповоротною фінансовою допомогою, яка, у свою чергу, уключається до складу інших доходів платника податків (п.п. 135.5.4 цього Кодексу). Якщо в наступних звітних періодах відбувається повернення фінансової допомоги, сума умовно нарахованих процентів не коригується. При цьому відображення таких сум у бухгалтерському обліку у складі доходів не передбачено, що й призводить до утворення постійної податкової різниці.
При нагоді зауважимо, що відповідно до п. 46.2 Податкового кодексу платник податків у складі фінансової звітності зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, установленою Міністерством фінансів України.
постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.
З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).
Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер (п.п. 14.1.193 Податкового кодексу)
коментар редакції
Разом з наявними в чинному законодавстві визначеннями постійного представництва (див. ст. 1 Закону про ЗЕД, п. 34 ст. 1 МКУ) Податковий кодекс дає своє визначення цього терміна, використовувати яке слід, насамперед, у цілях обкладання податком на прибуток підприємств. Як і в п. 1.17 Закону про податок на прибуток, головний акцент у новому визначенні зроблено на провадження таким представництвом господарської діяльності нерезидента в Україні.
Відповідно до п.п. 133.2.2 Податкового кодексу постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції щодо таких нерезидентів або їх засновників, є платниками податку на прибуток.
Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності зобов’язане стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке почало свою господарську діяльність до реєстрації в податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а отримані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування (п. 133.3 Податкового кодексу).
Згідно з п. 160.8 цього Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.
продаж (реалізація) товарів — будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (п.п. 14.1.202 Податкового кодексу). Див. також постачання послуг, постачання товарів, продаж результатів робіт (послуг)
коментар редакції
Цей і наступний термін відіграють у розд. III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу таку саму визначальну роль, як і постачання товарів і постачання послуг у розд. V «Податок на додану вартість». Однак визначення обох продажів зазнали мінімальних змін, чого не скажеш про їх ПДВшні аналоги (постачання), які були суттєво перероблені законодавцем.
Зауважимо, що згідно з п. 135.1 Податкового кодексу доходи, які враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з доходу від операційної діяльності та інших доходів. При цьому дохід від операційної діяльності включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, який для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій визначається з урахуванням особливостей, установлених розд. III цього Кодексу.
продаж результатів робіт (послуг) — будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності (п.п. 14.1.203 Податкового кодексу). Див. також постачання послуг, постачання товарів, продаж (реалізація) товарів
коментар редакції
Див. коментар до терміна «продаж (реалізація) товарів».
проценти — дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
До процентів включаються:
а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;
в) платіж за придбання товарів у розстрочку;
г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу);
ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.
Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.
Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами (п.п. 14.1.206 Податкового кодексу)
коментар редакції
Про проценти як про платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит чи залучених у депозит, у також за придбання товарів у розстрочку йшлося й раніше (див. п. 1.10 Закону про податок на прибуток). У Податковому кодексі, крім того, процентами прямо названо платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (зауважимо, що «процентна» природа такого платежу простежувалася й раніше з п.п. 7.9.6 Закону про податок на прибуток, однак у визначенні проценту не згадувалася), а також винагороду (дохід) орендодавця як частину орендного платежу за договором оренди житла з викупом. Нагадаємо, що правова інституція оренди житла з викупом з’явилася в цивільному законодавстві нещодавно (див. ст. 8101 ЦКУ) і окремого правового регулювання її оподаткування до прийняття Податкового кодексу не набула. Тепер цю прогалину законодавцем заповнено.
Відповідно до п.п. 135.5.1 Податкового кодексу доходи у вигляді процентів уключаються до складу інших доходів, а витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) — до складу інших витрат (п.п. 138.10.5 цього Кодексу). При цьому датою отримання доходів від проведення кредитово-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку (п. 137.8 Податкового кодексу), а датою збільшення витрат — дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов’язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів)), визначена за тими самими правилами (п.п. 138.5.2).
Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями визначено ст. 141 Податкового кодексу, якою, зокрема, установлено, що до складу витрат уключаються будь-які витрати, пов’язані з нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, уключених до собівартості кваліфікаційних активів згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв’язку із здійсненням господарської діяльності.
пункт продажу палива — стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом (п.п. 14.1.210 Податкового кодексу). Див. також екологічний податок
коментар редакції
Згідно з п.п 250.2.2 Податкового кодексу податкові агенти (до яких відповідно до п. 241.2 цього Кодексу належать суб’єкти господарювання, що здійснюють оптову та роздрібну торгівлю паливом, крім роздрібних торговців, котрі реалізують паливо, придбане в оптовиків) складають податкові декларації з екологічного податку за паливо, реалізоване ними, і подають такі декларації протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби, а також сплачують податок протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання зазначених декларацій, за місцезнаходженням пунктів продажу палива.
При цьому, як випливає з п. 250.8 Податкового кодексу, якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем знаходження податкових агентів на податковому обліку, то копії таких декларацій до органу ДПС, в якому такі податкові агенти знаходяться на обліку, ними не подаються, на відміну від суб’єктів господарювання, яким у встановленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів.
пункт продажу товарів для цілей розд. XII «Місцеві податки та збори» Податкового кодексу — це:
магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;
кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;
автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;
лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання — фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;
стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;
фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;
оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток (п.п. 14.1.211 Податкового кодексу). Див. також оптова торгівля, торговельна діяльність
коментар редакції
Згідно з п.п. 267.1.1 Податкового кодексу суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи — підприємці), їх відокремлені підрозділи, які здійснюють, зокрема, торговельну діяльність у пунктах продажу товарів, зобов’язані сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Порівняно з визначенням пунктів продажу з ч. 3 ст. 3 Закону про патентування, яке використовувалося раніше, з нового визначення випливає, що відтепер торгівля скрапленим газом через заправний пункт також підлягає патентуванню (раніше в зазначеному Законі йшлося тільки про стиснутий газ). В іншому обидва визначення практично ідентичні, що дозволяє стверджувати про відсутність істотних змін у порядку патентування торговельної діяльності відповідно до Податкового кодексу.
Р
резиденти — це:
а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;
в) фізична особа — резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Податковим кодексом або нормами міжнародних угод України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого — четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, установленому Податковим кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
У разі якщо у розд. IV Податкового кодексу використовується термін «резидент» у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється «фізична особа — резидент» (п.п. 14.1.213 Податкового кодексу). Див. також нерезиденти
коментар редакції
Визначення терміна «резиденти» є симбіозом двох визначень: наведеного у п. 1.15 Закону про податок на прибуток, яке поширювалося на юросіб — платників цього податку, та визначення з п.п. 1.20.1 Закону № 889, де йшлося про фізосіб-резидентів у контексті сплати податку з їх доходів.
Тепер же в межах Податкового кодексу, який об’єднав у собі правила обчислення обох зазначених податків, з’явилася необхідність визначити цей термін як багатоцільовий, що й було зроблено в п.п. 14.1.213. Звертає на себе увагу, що в ньому, як і раніше, є положення про достатність для визначення особи резидентом самостійного визначення такою особою основного місця проживання на території України. Однак порядок такого визначення «резидентності» цим Кодексом, як і до цього Законом № 889, не встановлено.
Нагадаємо, що податківці свого часу для реалізації такої норми зазначеного Закону вимагали від іноземців, які проживають на законних підставах на території України, подання відповідної заяви до органу ДПС із проханням вважати їх резидентами для цілей обкладення податком з доходів фізичних осіб протягом звітного року.
рік виготовлення транспортного засобу — календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, — 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах (п.п. 14.1.223 Податкового кодексу). Див. також новий транспортний засіб, транспортні засоби, що використовувалися
коментар редакції
Цей термін призначено для коректного визначення «віку» транспортного засобу, що дозволяє платникам податків правильно обчислити податкові зобов’язання з акцизного податку (розд. VI Податкового кодексу) і збору за першу реєстрацію транспортного засобу (розд. VII Податкового кодексу).
Так, згідно з п. 215.1 цього Кодексу автомобілі легкові належать до підакцизних товарів, при цьому специфічні ставки акцизного податку у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) для автомобілів легкових і інших моторних транспортних засобів, призначених переважно для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарної позиції 8702), уключаючи вантажопасажирські автомобілі-фургони та гоночні автомобілі, які встановлено п.п. 215.3.5 Кодексу, значно відрізняються для нових транспортних засобів, а також тих, які використовувалися не більше 5 років і понад 5 років.
Що стосується збору за першу реєстрацію транспортного засобу, то п. 234.4 Податкового кодексу встановлено, що ставки цього збору також застосовуються залежно від «віку» транспортного засобу, який проходить першу реєстрацію:
— для нових транспортних засобів — з коефіцієнтом 1;
— для транспортних засобів, які використовувалися до 8 років (крім легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, і тракторів), — з коефіцієнтом 2;
— для суден, а також літаків і вертольотів, які використовувалися понад 8 років, — з коефіцієнтом 3;
— для решти транспортних засобів (крім легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, і тракторів), які використовувалися понад 8 років, — з коефіцієнтом 40.
розміщення відходів — зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами (п.п. 14.1.223 Податкового кодексу). Див. також екологічний податок
коментар редакції
З прийняттям Податкового кодексу визначення цього терміна, наведене у ст. 1 Закону про відходи, яким користувалися раніше для цілей справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища при розміщенні відходів, для обчислення екологічного податку застосовуватися вже не може. Водночас нове визначення не вносить принципових змін до цього поняття, а лише доповнює його та деталізує окремі моменти, для чого використовуються відомі раніше із Закону про відходи терміни «зберігання відходів» і «спеціально відведені місця або об’єкти».
Так, під зберіганням відходів, яке разом із захороненням відходів утворюють загальне поняття «розміщення відходів», слід розуміти їх тимчасове розміщення до утилізації або видалення. Спеціально відведені для зазначених цілей місця або об’єкти — це місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо.
Зауважимо, що Податковий кодекс не скасовує обов’язок підприємства з отримання лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів у порядку, затвердженому постановою КМУ від 03.08.98 р. № 1218. Як і раніше, без отримання таких лімітів забороняється здійснення будь-якої господарської діяльності, пов’язаної з утворенням відходів (див. п. «а» ч. 1 ст. 32 Закону про відходи). Водночас у разі їх перевищення або повної відсутності екологічний податок сплачується у звичайному розмірі, оскільки в Податковому кодексі немає жодних вимог щодо застосування понадлімітного коефіцієнта під час розрахунку екологічного податку за скиди у водні джерела та за розміщення відходів.
роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, уключаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України (п.п. 14.1.225 Податкового кодексу)
коментар редакції
Відповідно до п.п. 14.1.268 Податкового кодексу роялті разом з доходами, отриманими у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, належать до пасивних доходів.
Роялті — ще один приклад багатоцільового терміна, оскільки:
— доходи, виплачені у вигляді роялті, є складовою частиною доходу з джерелом його походження з України та доходу, отриманого з джерел за межами України (див. пп. 14.1.54 і 14.1.55 Податкового кодексу відповідно). Згідно з п.п. 170.3.1 цього Кодексу роялті обкладаються ПДФО за правилами оподаткування дивідендів, однак за ставками, установленими п. 167.1 Податкового кодексу, а саме: 15 % із суми, що не перевищує 10-кратний розмір мінзарплати, установленої на 1 січня звітного року, і 17 % — із суми перевищення;
— роялті для цілей обчислення податку на прибуток уключаються до складу інших доходів згідно з п.п. 135.5.1 Податкового кодексу, а згідно з п.п. 140.1.2 цього Кодексу витрати на нарахування роялті віднесено до витрат подвійного призначення з урахуванням особливостей, установлених цим підпунктом;
— виплати роялті у грошовій формі не є об’єктом для нарахування ПДВ (п.п. 196.1.6 Податкового кодексу).
С
середньооблікова кількість працівників для цілей розд. III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу — кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, з урахуванням усіх найманих працівників і осіб, що працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш як один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку (п.п. 14.1.227 Податкового кодексу)
коментар редакції
Одним з установлених п. 154.6 Податкового кодексу обмежень для застосування на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року нульової ставки податку на прибуток для діючих підприємств, а також для колишніх єдиноподатников-юросіб є обмеження щодо кількості працівників. Так, для перших середньоблікова кількість працівників протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх створення минуло менше трьох років) не має перевищувати 20 осіб. Для тих же підприємств, які були зареєстровані як платники єдиного податку в період до набуття чинності Податковим кодексом, висувається інша вимога: середньоблікова кількість працівників за останній календарний рік не має перевищувати 50 осіб.
В обох випадках (а також у деяких інших, наприклад, при визначенні згідно з п. 154.1 Податкового кодексу права на пільгу для підприємств та організацій, заснованих громадськими організаціями інвалідів) для розрахунку показника середньоблікової кількості працівників слід керуватися наведеним вище визначенням. Як бачимо, це визначення має характер відсилання та пропонує з метою оподаткування прибутку обчислювати згаданий показник за відомою методикою, викладеною наразі в Інструкції № 286. Зауважимо, що в термінах цього документа йдеться про середню кількість усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості.
собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розд. III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу — витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (п.п. 14.1.228 Податкового кодексу)
коментар редакції
Зміна раніше прийнятого в Законі про податок на прибуток підходу щодо визначення об’єкта оподаткування як суми скоригованого валового доходу звітного періоду, зменшеного на суму валових витрат та амортизаційних відрахувань, призвела до необхідності використання в Податковому кодексі й іншої термінології. Зокрема, на зміну валовим доходам і валовим витратам прийшли просто «доходи» та «витрати», а об’єкт оподаткування (див. ст. 134 цього Кодексу) тепер визначається, як і в бухобліку, шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) і суму інших витрат звітного періоду.
При цьому згідно з п. 138.4 Податкового кодексу витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних і реалізованих товарів формується згідно з ціною їх придбання з урахуванням ввізного мита та витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п. 138.6 цього Кодексу).
Як установлено п. 138.8 Податкового кодексу, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
— прямих матеріальних витрат;
— прямих витрат на оплату праці;
— амортизації виробничих основних засобів і нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
— вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
— інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (уключаючи реактивну).
Особливістю «податкової» собівартості є те, що до її складу не включаються змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати, як це прийнято у бухобліку.
Цим же пунктом визначено окремі особливості віднесення тих чи інших витрат до відповідних елементів собівартості.
споруди — земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій (п.п. 14.1.238 Податкового кодексу). Див. також будівлі, передавальні пристрої
коментар редакції
Визначення практично дослівно повторює те, яке надано в п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 р. № 1442. Водночас в останньому було наведено приклади споруд — греблі, тунелі, естакади, мости тощо. Зрозуміло, такий перелік не є вичерпним, але може використовуватися для орієнтації платників податків при класифікації тих чи інших активів.
Як додатковий орієнтир можна запропонувати Класифікатор ДК 018-2000, але з одним застереженням — споруди в ньому належать до того самого класу, що й передавальні пристрої (визначення див. у відповідному розділі), що потребує критичного підходу до нього при використанні для цілей класифікації основних засобів у податковому обліку.
Споруди разом з будівлями та передавальними пристроями складають групу 3 основних фондів (див. п. 145.1 Податкового кодексу). Мінімально допустимий строк корисного використання для споруд становить 15 років.
Слід зауважити, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 р. № 2862-IV автомобільна дорога є лінійним комплексом інженерних споруд, призначеним для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів, що надає підстави в загальному випадку відносити її до споруд. Автомобільні дороги поділяються на:
— автомобільні дороги загального користування;
— вулиці та дороги міст і інших населених пунктів;
— відомчі (технологічні) автомобільні дороги;
— автомобільні дороги на приватних територіях (див. ст. 5 зазначеного Закону).
Тим часом, відповідно до визначення основних засобів (див. окремо) автомобільні дороги загального користування не належать до основних засобів, а згідно з п. 144.3 Податкового кодексу витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування.
стаціонарне джерело забруднення — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 Податкового кодексу). Див. також екологічний податок, пересувне джерело забруднення
коментар редакції
Досі для цілей справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища використовувалося визначення такого джерела з п.п. 1.15.5 Інструкції № 7, яке через специфіку цього нормативного документа поширювалося тільки на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (див. статті «Джерела забруднення» і «Дозволи на експлуатацію джерел забруднення» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 28).
Водночас в інших нормативних актах, що регулюють справляння зазначеного збору (Порядок № 303, Інструкція № 162), термін «стаціонарне джерело забруднення» вживався і в контексті скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти, причому без будь-якого додаткового застереження, що призводило до певної смислової неоднозначності.
Наведене в Податковому кодексі (уперше не на рівні підзаконного акта, а на рівні закону) визначення цього поняття усуває зазначену неоднозначність і, поза сумнівом, сприятиме зменшенню кількості спорів між платниками та контролюючими органами.
Т
тимчасова податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах (п.п. 14.1.189 Податкового кодексу). Див. також податкова різниця, постійна податкова різниця
коментар редакції
Один з прикладів такої різниці наведено в п. 6 підрозд. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу. Згідно із зазначеною нормою для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних і нематеріальних активів за групами відповідно до п. 145.1 цього Кодексу з метою нарахування податкової амортизації за новими правилами застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 1 квітня 2011 року. При цьому, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менше загальної вартості всіх груп основних фондів за даними податкового обліку на зазначену дату, то в податковому обліку виникає тимчасова податкова різниця, яка амортизується як окремий об’єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.
Як ще одну причину виникнення тимчасової податкової різниці можна назвати встановлені п.п. 135.5.5 Податкового кодексу правила оподаткування поворотної фінансової допомоги (визначення терміна див. окремо у розділі на літеру «Ф»).
Так, у податковому обліку поворотна фіндопомога, яка отримана платником податку (позичальником) у звітному податковому періоді від неплатників або «нестандартних» платників цього податку (крім отриманої від засновника (учасника, у тому числі нерезидента), за умови її повернення не пізніше 365 днів з дати отримання) та залишилася неповерненою на кінець такого звітного періоду, уключається до складу інших доходів. Якщо в майбутніх звітних податкових періодах поворотна фіндопомога (її частина) повертається особі, яка її надала, то витрати позичальника збільшуються на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за результатами звітного податкового періоду, в якому відбулося її повернення.
товари — матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
В цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України (п.п. 14.1.244 Податкового кодексу)
коментар редакції
Термін «товари» — один з наріжних термінів податкового законодавства в цілому — є складовою частиною таких не менш важливих понять, як «постачання товарів» та «продаж (реалізація) товарів» (визначення див. у відповідному розділі), які вживаються для визначення об’єкта обкладання податками на додану вартість та на прибуток відповідно.
Тим часом порівняно з колишнім визначенням із п. 1.6 Закону про податок на прибуток зміни в його змісті відбулися мінімальні. Так, серед товарів тепер прямо зазначено земельні ділянки та земельні частки (паї), а також електрична, теплова та інша енергія, газ, вода (такого висновку доходимо, якщо звернутися до п.п.14.1.111 Податкового кодексу, що містить визначення терміна «матеріальні активи»).
Крім того, дію цього терміна обмежено операціями на митній території України. Під час оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України пропонується використовувати його значення, наведене в МКУ (будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України).
торговельна діяльність для цілей розд. XII «Місцеві податки та збори» Податкового кодексу — роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток (п.п. 14.1.246 Податкового кодексу). Див. також оптова торгівля, платні послуги, пункт продажу товарів
коментар редакції
Одним з видів господарської діяльності, у разі провадження якої слід отримувати торгові патенти та сплачувати збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, п.п. 267.1.1 Податкового кодексу називає торговельну діяльність.
Визначення цього терміна, що наведено вище, містить поняття «роздрібна торгівля» і «оптова торгівля», яких окремо в Податковому кодексі немає. Водночас п. 5.3 цього Кодексу встановлено, що інші терміни, які застосовуються в ньому та не визначаються ним, вживаються у значенні, установленому іншими законами. Таким законом щодо перелічених вище термінів є Закон № 481, який слід застосовувати в цьому випадку незважаючи на специфіку сфери його правового регулювання.
Зокрема, ст. 1 зазначеного Закону роздрібну торгівлю визначено як діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків. Визначення оптової торгівлі, надане цим же Законом, і коментар до нього див. у відповідному розділі. Докладніше про оптову торгівлю можна довідатися зі статті «Юридична особа може бути роздрібним покупцем» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 21).
транспортні засоби, що використовувалися, — транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби (п.п. 14.1.251 Податкового кодексу). Див. також новий транспортний засіб, рік виготовлення транспортного засобу
коментар редакції
Термін застосовується в Податковому кодексі для тих самих цілей, що й терміни «рік виготовлення транспортного засобу» і «новий транспортний засіб».
Ф
фінансова допомога — фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога — це:
сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;
сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Поворотна фінансова допомога — сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення (п.п. 14.1.257 Податкового кодексу)
коментар редакції
Порівняно з п. 1.22 Закону про податок на прибуток, який містить ці самі терміни, слід зазначити зміни, що відбулися у визначенні поворотної фінансової допомоги. У Податковому кодексі основний акцент у цьому визначенні зроблено на відсутності в договорі про надання такої допомоги умови про нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування грошовими коштами, а також на обов’язковості повернення отриманої фіндопомоги. Раніше ж наголошувалося на необхідності зазначення в договорі строку повернення такої фіндопомоги, унаслідок чого договори, де був відсутній конкретний строк повернення грошових коштів, податківці розглядали як безповоротну фінансову допомогу.
Тим часом, ч. 2 ст. 1049 ЦКУ передбачено: якщо договором не встановлено строк повернення позики (а поворотна фіндопомога є саме безпроцентною грошовою позикою) або цей строк визначено моментом пред’явлення вимоги, позику має бути повернено позичальником протягом тридцяти днів з дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, відсутність строку повернення зовсім не означає безповоротність грошових коштів, про що ми говорили неодноразово (див., наприклад, статтю «Що потрібно знати про договір позики» // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 71). Гадаємо, що після законодавчого врегулювання цього моменту в Податковому кодексі кількість спорів між платниками податків і контролюючими органами з цього приводу зменшиться.
фінансовий кредит — кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами — нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент (п.п. 14.1.258 Податкового кодексу). Див. також позика
коментар редакції
Аналогом цього терміна в цивільному законодавстві є поняття кредиту, урегульоване § 2 гл. 71 ЦКУ. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти (ст. 1054 ЦКУ). З ч. 3 ст. 1056 цього Кодексу випливає, що умовою, яку обов’язково має бути зазначено в кредитних дъоговорах, є мета використання кредитних коштів.
У податковому законодавстві характерною особливістю фінансового кредиту, що відрізняє його від позики, визначення якої див. окремо у відповідному розділі, також є цільове використання отриманих коштів. При цьому Податковий кодекс кредитодавцем називає не лише банк або іншу фінустанову, але й іноземну державу чи її офіційні агентства, міжнародні фінансові організації та інших кредиторів-нерезидентів.
Зауважимо, що відповідно до п.п. 136.1.20 Податкового кодексу основна сума отриманих кредитів не враховується для визначення об’єкта обкладання податком на прибуток підприємств, при цьому згідно з п.п. 139.1.4 витрати на погашення основної суми отриманих кредитів не включаються до складу витрат. Підпунктом 138.10.5 цього ж Кодексу встановлено, що фінансові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на нарахування процентів за користування кредитами, уключаються до складу інших витрат (крім фінансових витрат, уключених до собівартості кваліфікаційних активів згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку). Деякі особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у тому числі за будь-якими кредитами, визначено ст. 141 Податкового кодексу.
Ч
членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення (п.п. 14.1.263 Податкового кодексу). Див. також податкова знижка
коментар редакції
Крім надання податкової знижки у випадках, наведених у пп. 166.3.3, 166.3.4 і 166.3.5 Податкового кодексу, цей термін використовується в розд. IV «Податок на доходи фізичних осіб» цього Кодексу також при визначенні переліку доходів, які включаються/не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Так, сума пенсійних внесків в межах недержавного пенсійного забезпечення згідно із законом, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), пенсійних вкладів, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою-резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються одним із членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку, уключається до такого доходу (п.п. 164.2.16 Податкового кодексу).
А ось сума страхової виплати за договорами страхування життя в разі смерті застрахованої особи, якщо така виплата отримується членами сім’ї застрахованої особи першого ступеня споріднення, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (п.п. 165.1.43 цього Кодексу).
Крім того, цей термін стане у пригоді платникам податків при вирішенні питання щодо обкладення ПДФО вартості власності, успадкованої членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, за нульовою ставкою (абз. «а» п.п. 174.2.1 Податкового кодексу) і вартості будь-якого об’єкта спадщини, успадкованої спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, за ставкою 5 % (п.п. 174.2.2).
Коментарі підготували Наталя Білова,
Ігор Хмелевський, економісти-аналітики
