Основні документи: первинні та непервинні

Основні документи: первинні та непервинні

 

Оскільки первинний документ у переважній більшості випадків є основою для відображення господарських операцій як у бухгалтерській, так і в інших видах звітності, у тому числі податковій, важливо знати, які саме документи відповідають цьому статусу.

Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

Договір

Згідно з

ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Тобто договір фіксує не факт здійснення господарської операції, а лише безпосередньо порядок дій сторін при її здійсненні. Укладення договору не спричинює змін у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. На цій підставі можна зробити висновок, що договір не є первинним документом.

Утім, якщо договір фактично фіксує вже здійснену операцію (наприклад, у договорі фігурує формулювання: «Одна сторона передала майно (товар) у власність другій стороні, а друга сторона прийняла майно (товар)»), то такий договір можна класифікувати як первинний документ.

Суди (див., зокрема,

листи ВАСУ від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10; від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 82; 2011, № 49 відповідно), ДПАУ (див., зокрема, лист від 10.06.2008 р. № 11818/7/16-1517-26 // «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 69), а також Мінпромполітики (див., зокрема, пп. 138, 284 Методрекомендацій № 373) відносять договір до категорії первинних документів.

 

Накладна

Для обліку відпуску матеріальних цінностей покупцям існує типова форма

накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11), затверджена наказом Мінстату від 21.06.96 р. № 193. В описі цієї форми зазначено: у разі відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів у двох примірниках, кожний з яких підписується головним бухгалтером або особою, на це уповноваженою. Перший примірник передають складу як підставу для відпуску матеріалів, другий — одержувачу матеріалів. В обліку постачальника накладна-вимога є підставою для відображення доходів від реалізації.

Водночас для оформлення відпуску товарів покупцям чимало суб’єктів господарської діяльності використовують бланк

накладної нетипової форми, складеної з урахуванням специфіки операцій на кожному конкретному підприємстві. Це пов’язане насамперед з тим, що накладна, на відміну від накладної-вимоги, не переобтяжена такими реквізитами, як кореспондуючий рахунок, інвентарний номер, номер паспорта, порядковий номер запису в складській картотеці. Такі дії не суперечать чинному законодавству, адже, як уже зазначалося, документування господарських операцій може здійснюватися з використанням самостійно виготовлених бланків (п. 2.7 Положення № 88).

Підприємство має повне право розробити зручну для нього форму накладної, яка служитиме підставою для відпуску товарів покупцям, головне, щоб при цьому вона містила

всі обов’язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік.

 

Акт виконаних робіт

Цей документ, якщо його складено з дотриманням вимог чинного законодавства та галузевих особливостей,

відповідає критеріям первинного документа, викладеним у п. 2.1 Положення № 88, і, крім нього, жодних додаткових підтверджень фактичного виконання робіт не потрібно.

ДПАУ в

листах від 27.12.2004 р. № 14170/5/14-3216 і від 30.06.2006 р. № 12304/7/15-0517 указала: незазначення в актах виконаних робіт конкретного переліку наданих послуг, місця та дати їх надання, а також, у чому виражено результат наданих послуг, є порушенням ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення № 88.

Отже, акт виконаних робіт має бути оформлено з обов’язковим зазначенням у ньому змісту господарської операції та її вимірників (у натуральному та вартісному виразі), тобто конкретного переліку виконаних робіт.

На тому, щоб в акті виконаних робіт було зазначено всі перелічені у

ст. 9 Закону про бухоблік реквізити, наполягає і Мінфін (див. листи від 11.06.2007 р. № 31-34000-10-16/11926, від 19.01.2005 р. № 31-04200-30-29/819). Але якщо Мінфін такого висновку доходить тільки для цілей бухгалтерського обліку, що робить його цілком обґрунтованим, то ДПАУ його поширює і на податковий облік.

Докладніше див. статтю «

Якщо у вас немає…» акта виконаних робіт» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 8.

 

Рахунок-фактура

Цей документ має інформаційний характер і

не є первинним документом. Рахунок-фактура містить пропозицію, направлену покупцю, сплатити встановлену суму грошових коштів (для чого в рахунку наводяться банківські реквізити продавця) за зазначену в ньому номенклатуру відвантаженого товару. Крім того, у рахунку-фактурі може бути відображено дані про статус постачальника (наприклад, платник податку на прибуток і ПДВ).

Мінфін у

листах від 27.11.2006 р. № 31-34000-20-23/25136 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 62), від 09.07.2007 р. № 31-34000-20/23-4579/4800 (див. с. 47 цього номера) та від 16.08.2010 р. № 31-34020-20-29/21352 зазначив таке: за своїм призначенням рахунок-фактура не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а має тільки інформаційний характер. Форма рахунка (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.

Аналогічної думки дотримуються й податківці: рахунок-фактура не відповідає ознакам первинного документа та не є підставою для обов’язкової оплати ТМЦ (див. консультацію, опубліковану в журналі «Вісник податкової служби України, 2007, № 30).

Основною умовою продажу товарів (робіт, послуг) є укладення відповідного договору в письмовій або усній формі, однією з умов якого є узгодження ціни товару (робіт, послуг). При цьому обов’язком покупця є оплата вартості такого товару (робіт, послуг) у встановлені строки.

Без рахунку-фактури можна обійтися, якщо є договір і в ньому зазначено банківські реквізити продавця. У такому разі покупець і без рахунка повинен перерахувати грошові кошти за товари (роботи, послуги) у встановлені строки.

Якщо ж договір відсутній, то доцільно виписати рахунок. Тим більше, що законодавець прямо передбачає можливість укладення письмового договору в спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку складання цього виду договору (

ч. 1 ст. 181 ГКУ), див. із цього приводу також постанови ВГСУ від 20.12.2007 р. № 33/106, від 17.09.2009 р. № 5020-9/112 і від 15.12.2010 р. № 20/178/09.

Таким чином, рахунок-фактура, в якому зазначені всі істотні умови договору (див.

ст. 638 ЦКУ), цілком може відігравати роль письмового договору (див. на цю тему статтю « Поставка на підставі рахунку-фактури: що в податковій накладній?» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 36-37).

У сфері зовнішньоекономічної діяльності рахунок-фактура має назву

інвойс. Щоправда, тут, крім рахунка на оплату, він виконує функцію документа на відвантаження, товарно-супровідного документа, документа для митного оформлення. Інвойс (від англ. invoice) — це документ, що надається продавцем покупцю та містить перелік товарів, їх кількість та ціну, за якою вони постачатимуться покупцю, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання та відомості про відправника та одержувача. Виписування інвойсу свідчить про те, що в покупця з’являється обов’язок оплати товару відповідно до зазначених умов (крім випадків, коли постачання здійснюється за передоплатою). На відміну від рахунку-фактури інвойс виписується незалежно від формулювань у договорі.

 

Товарно-транспортна накладна за типовою формою № 1-ТН

Товарно-транспортна накладна (ТТН) — це єдиний для всіх учасників транспортного процесу первинний документ, призначений для списання ТМЦ у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (

розд. 1 Правил № 363).

У переліку підтвердних документів, який установлено

п. 44.1 ПКУ та на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, ТТН не називається. Однак обов’язкову наявність ТТН на переміщення спирту етилового передбачено положеннями ст. 230 ПКУ. Так, відповідно до п. 230.18 ПКУ під час увезення спирту представник податкового органу на акцизному складі підприємства, на якому виробляються горілка та лікеро-горілчані вироби, робить відмітку на ТТН шляхом проставляння штампу «В’їзд дозволено» та особистого підпису. Транспортування горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу підприємства, яке виробляє ці вироби, без ТТН з відміткою представника органу ДПС на акцизному складі забороняється (п. 230.18 ПКУ).

В інших випадках наявність ТТН є обов’язковою тільки при автомобільних перевезеннях (

ст. 48 Закону про автотранспорт). Причому ТТН включено до переліку документів, необхідних для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, тільки в разі, коли водій юрособи або фізособи-підприємця здійснює вантажні перевезення на договірних умовах (див. п. 1 Переліку № 207).

Якщо вантажні перевезення здійснюються юрособою або фізособою-підприємцем

для власних потреб, то їх водію досить мати накладну чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж (п. 2 Переліку № 207).

Зауважимо, що податківці наполягають на необхідності наявності ТТН з метою підтвердження оплати послуг з перевезення вантажів. На їх думку, за відсутності первинної транспортної документації, зокрема ТТН, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, при обчисленні об’єкта оподаткування платник податку не має права врахувати такі витрати у складі своїх витрат (див. консультацію, розміщену в розділі 110.07.04 Єдиної бази податкових знань на сайті ДПАУ: www.sta.gov.ua).

 

Подорожні листи

Відповідно до

розд. 1 Правил № 363 подорожній лист — це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Типові форми

первинного обліку роботи вантажного автомобіля затверджено наказом № 488. До них належать:

— подорожній лист вантажного автомобіля (

типова форма № 2ТН (діє в межах України));

— подорожній лист вантажного автомобіля в міжнародному сполученні

(типова форма № 1 (міжнародна)).

Форми первинних документів з обліку роботи вантажного автомобіля не є бланками суворої звітності. На це вказує і Держкомпідприємництва в

листі від 08.08.2006 р. № 6197.

ТТН і подорожні листи вантажного автомобіля

є основними документами на перевезення вантажів (п.п. 11.1 Правил № 363).

Для

первинного обліку роботи легкових автомобілів застосовується подорожній лист службового легкового автомобіля (типова форма № 3). Форму цього документа та інструкцію з його заповнення затверджено наказом № 74.

Належно оформлений подорожній лист за типовою формою № 3 є підставою для обліку транспортної роботи перевізника та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником та замовником за надання транспортних послуг (

п. 1.3 Інструкції № 74).

 

Вантажна митна декларація

Згідно з

п. 2 Положення № 574 вантажна митна декларація (ВМД) — це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) та містить відомості про товари та транспортні засоби, що переміщаються через митний кордон України, митний режим, до якого вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування і сплати податків, зборів та інших платежів.

З одного боку, ВМД передбачена для забезпечення митного контролю за переміщенням товарів через митний кордон України. Її функція, насамперед, інформативна. Імпортний товар оприбутковується не на підставі ВМД, а за іншими документами — ТТН, міжнародною автомобільною накладною, залізничною накладною, коносаментом тощо. На цій підставі можна зробити висновок, що ВМД

не є первинним документом. Аналогічної думки дотримуються податківці в листі від 05.09.2009 р. № 11843/7/15-0217 та Мінфін у листі від 15.09.2009 р. 31-34000-10-16/24584 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 62). Але це, з одного боку.

З іншого ж боку, саме на підставі ВМД уключаються до витрат або до первісної вартості товарів суми митних платежів, а це вже зміна у структурі активів та зобов’язань підприємства. Тому вважаємо, що ВМД

усе ж можна віднести до первинних документів. Крім того, ВМД, яка оформлена відповідно до вимог законодавства та підтверджує сплату ПДВ, є документом, що засвідчує право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту при ввезенні товарів на митну територію України. Отже, ВМД має той самий статус, що і податкова накладна.

 

Податкова накладна

Згідно з нормами

ПКУ податкова накладна — це основний документ, який підтверджує сплату покупцем суми ПДВ продавцю та за певних умов дає право покупцю включити таку суму до податкового кредиту.

Податкова накладна є

податковим документом та одночасно відображається в податкових зобов’язаннях, Реєстрі виданих податкових накладних продавця та Реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПКУ).

При її складанні потрібно орієнтуватися на спеціальні правила, установлені

Порядком № 969. У цьому Порядку викладено вимоги до обов’язкових реквізитів податкової накладної, а серед них і ті, наявність яких передбачено п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік та п. 2.4 Положення № 88, зокрема:

— назва документа;

— дата складання документа;

— найменування підприємства-продавця;

— номенклатура постачання товарів/послуг;

— одиниця виміру товару;

— підпис особи, яка склала документ;

— печатка підприємства.

Крім того, хоча бухгалтерський запис за субрахунком 641/ПДВ (відображення ПДВ) є частиною (наслідком) господарської операції з придбання/постачання товарів (робіт, послуг), він супроводжується зміною в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з точки зору

Закону про бухоблік податкову накладну можна віднести до категорії первинних документів.

 

Чек РРО (фіскальний/нефіскальний)

Відповідно до

п. 2 ст. 3 Закону про РРО суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов’язані видавати особі, яка одержує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції.

При цьому під розрахунковим документом у

ст. 2 Закону про РРО розуміється документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом про РРО, зареєстрованим у встановленому порядку РРО, або заповнений уручну.

Вимоги до розрахункових документів, зокрема перелік їх обов’язкових реквізитів, установлено

Положенням № 614. У разі відсутності хоча б одного з обов’язкових реквізитів документ не може вважатися розрахунковим (п. 2.1 Положення № 614), а отже, не може служити підтвердженням факту продажу товару. Це, у свою чергу, спричинює неможливість віднесення до витрат зазначеної в такому розрахунковому документі суми коштів, витрачених на придбання товару (послуг).

Що стосується

чеків РРО з написом «Нефіскальний чек», то їх видають особи, які звільнені ст. 9 Закону про РРО від обов’язкового застосування в своїй діяльності РРО. Використовувати РРО в нефіскальному режимі їм прямо дозволено ст. 13 цього Закону.

Однак у

п. 5 ст. 3 Закону про РРО зазначено, що при незастосуванні РРО у випадках, визначених цим Законом, таким суб’єктам потрібно проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з дотриманням установленого порядку їх ведення.

За таких обставин

розрахунковим документом буде не касовий чек, а розрахункова квитанція, форму якої наведено в додатку 3 до Положення № 614, або спрощена розрахункова квитанція (додаток 8 до Положення № 614). Такий документ, крім своєї відповідності вимогам Закону про бухоблік та Положення № 88, відповідатиме й вимогам Закону про РРО. І саме на підставі такої розрахункової квитанції (спрощеної розрахункової квитанції) відображатиметься придбання товару (послуги) у бухгалтерському та податковому обліку покупця.

Податківці також не проти вважати розрахунковим документом документ, складений у

довільній формі (наприклад, товарний чек). Але такий документ має містити всі обов’язкові реквізити чека РРО та напис «Товарний чек», крім фіскального номера РРО та напису «Фіскальний чек» (див. листи ДПАУ від 30.12.2005 р. № 13365/6/23-8019 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 37 і від 06.07.2009 р. № 14083/7/23-7017/572). Тобто це буде документ, подібний за формою до відривної частини розрахункової квитанції РК-1 (додаток 3 до Положення № 614).

Крім того, отримати можливість віднесення до витрат витрат на придбання товару (послуг) у суб’єкта господарювання, який використовує нефіскальний РРО, можна й інакше. Для цього такий суб’єкт повинен

доповнити нефіскальний чек назвою посади осіб, які здійснили операцію, та своїм особистим підписом.

 

Калькуляція

Калькуляція — це наведений

у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому виразі на виробництво одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт та послуг (п. 597 Методрекомендацій № 373). Отже, будучи за своєю суттю розрахунком, калькуляція служить основою для визначення середніх витрат виробництва та встановлення собівартості продукції, але жодної господарської операції (тобто дії або події, яка викликає зміни у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства) вона не підтверджує.

Згоден із цим і Мінфін, який у

листі від 29.05.2009 р. № 31-34000-10-16/14618 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 62) констатує: калькуляція собівартості одиниці виготовленої продукції не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксується жодна господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції.

 

Виписка банку

Відповідно до

п.п. 315 п. 4.2 Переліку № 41 виписку банку віднесено до розряду первинних документів.

Так, у цьому

підпункті зазначено, що первинні документи та додатки до них, які фіксують факт виконання господарських операцій, є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, наряди на роботи, акти про приймання, передачу та списання майна та матеріалів, квитанції і накладні з обліку ТМЦ, авансові звіти тощо).

Згідно з

п. 5.3 Положення № 254 банки обов’язково повинні складати на паперових та/або електронних носіях певні регістри, серед яких особові рахунки та виписки з них.

Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них повинні містити такі обов’язкові реквізити (див.

п. 5.5 Положення № 254):

— номер особового рахунка;

— дату здійснення останньої (попередньої) операції;

— дату здійснення поточної операції;

— код банку, в якому відкрито рахунок;

— код валюти;

— суму вхідного залишку за рахунком;

— код банку-кореспондента;

— номер рахунка кореспондента;

— номер документа;

— суму операції (відповідно по дебету або кредиту);

— суму оборотів за дебетом та кредитом рахунка;

— суму вихідного залишку.

Виписки з особових рахунків клієнтів

є підтвердженням виконаних за день операцій та призначені для видачі або направлення клієнту. Порядок, періодичність роздрукування та форма надання виписок (у паперовій або електронній формі) з особових рахунків клієнтів установлюються договором банківського рахунка, який укладається між банком та клієнтом при відкритті рахунка (п. 5.6 Положення № 254).

Зауважимо, що податківці, крім перелічених реквізитів, бажають бачити на виписці відбиток штампу банку та підпис працівника банку (операціоніста). Певна логіка в цьому бажанні є, оскільки

п. 5.2 Положення № 254 орієнтує на те, що регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища та підписи чи інші дані, що дають можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Отже, якщо банком до виписки не додані будь-які інші первинні документи (касові та/або меморіальні документи) з підписом працівника банку та відбитком штампу банку, то до думки податківців варто прислухатися.

 

Бухгалтерська довідка

На підставі цього документа, як правило, здійснюються коригувальні записи в облікових регістрах.

З точки зору

ч. 1 ст. 9 Закону про бухоблік виправлення помилки є господарською операцією, тому бухгалтерська довідка, що фіксує факт здійснення такої операції, відповідає критеріям первинного документа. Її форму затверджено Методрекомендаціями № 356. Якщо підприємство використовує свою розроблену форму, то слід пам’ятати, що вона, як первинний документ, повинна містити всі обов’язкові реквізити, зазначені в ч. 2 ст. 9 Закону № 996.

У місяці складання бухгалтерської довідки її дані записуються до відповідного регістру бухгалтерського обліку та до Головної книги (див.

п. 9 Методрекомендацій № 356).

Те, що бухгалтерська довідка є первинним документом, Мінфін підтверджує й у

листі від 24.05.2007 р. № 31-34000-10-10/10655.

 

Документи, що підтверджують суму витрат, понесених працівником у відрядженні

Відповідно до

п.п. 140.1.7 ПКУ до складу витрат підприємства включаються витрати на відрядження працівників, зокрема на:

а) проїзд (уключаючи перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і в місці відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

б) оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також уключених до рахунка на оплату вартості проживання витрат на харчування та побутові послуги (прання, чищення, ремонт та прасування одягу, взуття або білизни);

в) наймання інших житлових приміщень;

г) службові телефонні розмови;

д) оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз) тощо.

Зазначені витрати відображаються у складі витрат тільки на підставі підтвердних документів, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадочного талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, у тому числі чартерних рейсів, рахунків готелів (мотелів) або інших суб’єктів, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Причому згідно з

п. 12 розд. II Інструкції № 59 такі документи має бути виключно в оригіналі.

Документами, що підтверджують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат, є

розрахункові документи відповідно до Закону про РРО та ПКУ (див. п. 15 розд. I Інструкції № 59).

До складу витрат на відрядження включаються також

витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших особистих потреб працівника (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням, у встановлених межах.

При цьому сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами (

п. 4 розд. II Інструкції № 59). За роз’ясненнями Мінфіну, викладеними в листі від 04.05.2011 р. № 31-07230-16-25/11433, під первинними документами в цьому випадку розуміють документи, що підтверджують перебування працівника в місці відрядження: транспортні квитки, рахунки, отримані з готелів (мотелів) або від інших осіб, які надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника тощо.

Якщо працівник під час перебування у відрядженні не здійснював жодних витрат і у зв’язку з цим у нього відсутні зазначені вище первинні документи, сума добових визначатиметься лише на підставі

наказу про відрядження. Відповідно і для відображення цієї суми у витратах підприємства достатньо буде лише наказу про відрядження.

Отже, працівник на підтвердження понесених ним у відрядженні витрат повинен надати:

— Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт;

— оригінали розрахункових документів.

Нагадаємо, що ст. 2 Закону про РРО під розрахунковим документом розуміє документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункову квитанцію, проїзний документ тощо), який підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом про РРО, зареєстрованим у встановленому порядку РРО, або заповнений уручну.

Посвідчення про відрядження для підтвердження витрат відрядженого працівника та включення їх до складу витрат

не потрібне.