Ненормований робочий день
На сьогодні єдиним документом, що регулює порядок застосування ненормованого робочого дня, є
Рекомендації № 7.Відповідно до
п. 1 Рекомендацій № 7 ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. При цьому така робота не вважається надурочною. Міра праці в цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).На осіб, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв’язку з цим власник або уповноважений ним орган
не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу.Зауважимо, що чинним законодавством не передбачено затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Водночас, як зазначено в
п. 6 Рекомендацій № 7, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем за погодженням з відповідними галузевими профспілками.У
п. 5 Рекомендацій № 7 наведено перелік категорій працівників, яким може встановлюватися ненормований робочий день. До них належать особи:— робота яких не піддається точному обліку в часі;
— робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
— які розподіляють час для роботи на власний розсуд.
Як правило, ненормований робочий день на конкретному підприємстві для окремих категорій працівників установлюється за
взаємною домовленістю між роботодавцем та працівником.Відповідно до
п. 7 Рекомендацій № 7 конкретний список професій і посад, щодо яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Цей список може розширюватися або звужуватися порівняно з орієнтовним переліком, наведеним у галузевій угоді.На додаток до колективного договору на підприємстві оформляється наказ, в якому вказуються час, причини запровадження ненормованого робочого часу, а також посади, на які поширюється дія цього наказу.
Звертаємо увагу:
ненормований робочий день не може бути встановлено для осіб, які працюють у режимі неповного робочого дня. При цьому для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися. Це прямо передбачено п. 2 Рекомендацій № 7.При ненормованому робочому дні робочий час доцільно обліковувати щомісячно у днях.
Як компенсація
за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки, п. 3 Рекомендацій № 7). Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним або трудовим договором за кожним конкретним видом робіт, професій або посад. Оплата щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці здійснюється відповідно до Порядку № 100.У зв’язку з тим, що ненормований робочий день
не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, такі працівники не можуть претендувати на щорічну додаткову відпустку за цією підставою. Працівники, яким установлено неповний робочий час шляхом зменшення тривалості робочого тижня з одночасним зменшенням тривалості робочого дня, також не користуються правом на додаткову відпустку за особливий характер праці. Працівники, які працюють на умовах неповного робочого тижня, мають право претендувати на додаткову відпустку за особливий характер праці. Це підтверджує Мінпраці в листах від 07.05.2002 р. № 010-430, від 04.06.2007 р. № 174/13/116-07.Слід зауважити, що за наявності декількох підстав для надання працівнику щорічної додаткової відпустки (підстави, передбачені
ст. 7 і ч. 1 і 2 ст. 8 Закону про відпустки) такий працівник може скористатися тільки однією з них на власний вибір. Виняток становлять окремі категорії працівників відповідно до Списку № 1290-1 і Списку № 1290-2, які мають право на щорічні додаткові відпустки за декількома підставами. Водночас зазначене обмеження не поширюється на інші види додаткових відпусток, можливість надання яких передбачена абзацом п’ятим п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки.Компенсацію за особливий режим роботи у грошовій формі чинним законодавством не передбачено. Водночас за рішенням керівництва можуть встановлюватися доплати за особливий режим роботи. Можливість надання таких доплат необхідно передбачити в колективному договорі.
