Навчання кадрів і не тільки: що потрібно знати підприємству?
Вважається, що недемократичні держави зацікавлені в неосвіченості своїх громадян, оскільки ними легко управляти. Але якщо запорука демократії — у грамотності народу, то запорука успішності бізнесу — в освіченості людей, чиїми силами він здійснюється. Сьогодні ми хочемо поговорити про те, які є форми навчання працівників і які законодавчі вимоги при цьому повинні дотримуватися.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Види навчання
Згідно з чинним законодавством сьогодні в Україні є такі види освіти:
| Вид | Загальна характеристика / Нормативно-правовий акт | Значення для оподаткування |
| 1 | 2 | 3 |
| Дошкільна | Спрямована на забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення вмінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Надається дошкільними навчальними закладами (ст. 33, 34 Закону про освіту, Закон про дошкільну освіту) | Оплата перебування дітей працівників у дошкільному навчальному закладі, якщо її здійснення передбачено трудовим або колективним договором, може бути віднесена до складу витрат підприємства на підставі п. 142.1 ПКУ. Відповідну суму буде включено до фонду оплати праці згідно з п.п. 2.3.4 Інструкції № 5 |
| Загальна середня | Надає систематизовані знання про природу, людину, суспільство, культуру і виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якої є інтелектуальний, соціальний | |
| Позашкільна | Надається в палацах, будинках, центрах дитячої та юнацької творчості, учнівських та студентських клубах, дитячо-юнацьких спортивних школах, школах мистецтв, студіях, бібліотеках, оздоровчих та інших закладах (ст. 38, 39 Закону про освіту) |
|
| Професійно-технічна | Забезпечує отримання громадянами професії згідно з їх покликанням, інтересами, здібностями, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту | Згідно з п.п. 140.1.3 ПКУ витрати на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робочих професій, а також у разі якщо законодавством передбачена обов'язковість періодичної перепідготовки чи підвищення кваліфікації, уключаються до витрат. |
| Вища | Забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликання, інтересів та здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту (ст. 42 — 46 Закону про освіту, Закон про вищу освіту). | |
| Післядипломна | Спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання другої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. | в абзаці першому п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ за кожний повний або неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу й отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж три роки. |
| Аспірантура | Навчання у вищому навчальному закладі чи науковій установі для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук | Кандидат або доктор наук є науковим ступенем, а не освітнім чи освітньо-кваліфікаційним рівнем, проте перебування особи в аспірантурі чи докторантурі є частиною навчання. Уключити до витрат витрати на навчання особи в аспірантурі або докторантурі (за умови, що немає законодавчої вимоги про обов'язкову наявність у працівника відповідного наукового ступеня) не можна |
| Докторантура | Навчання з метою підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук | |
| Самоосвіта | Самостійне отримання знань та підвищення свого професійного рівня шляхом відвідування курсів, семінарів, «круглих столів» тощо (ст. 29, 49 Закону про освіту) | Витрати підприємства на участь у таких заходах своїх працівників можуть уключатися до адміністративних витрат (згідно з абз. «г» п.п. 138.10.2 ПКУ) |
Навчання, профпідготовка та підвищення кваліфікації: визначаємося в поняттях
Для цілей застосування
пп. 140.1.3 і 165.1.21 ПКУ важливо визначитися в значенні таких термінів, як навчання, професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації.
| Навчання | Найбільш широкий термін, що охоплює всі форми та види здобуття освіти будь-якого освітнього чи освітньо-кваліфікаційного рівня. Інакше кажучи, будь-яка послуга у сфері освіти, що отримується від навчального закладу чи іншої юридичної особи або фізособи-підприємця, які мають ліцензію на надання освітніх послуг, охоплюватиметься поняттям навчання. Це можуть бути послуги у сфері: — вищої освіти (підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами (спеціальностями); військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; розширення профілю (підвищення кваліфікації), спеціалізація; підготовка іноземців, які прибули в Україну для навчання, до вступу до вищих навчальних закладів, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, які прибули в Україну для навчання; підготовка до вступу до вищих навчальних закладів) |
| Професійна підготовка | Більш вузький термін. Професійна підготовка є видом навчання та являє собою здобуття професійно-технічної освіти особами, які раніше не мали робочої професії, або спеціальності іншого освітньо-кваліфікаційного рівня, що забезпечує належний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності (на рівні професійно-технічної освіти) або отримання кваліфікації за відповідним напрямом підготовки чи спеціальністю (на рівні вищої освіти) |
| Перепідготовка | Також більш вузький порівняно з поняттям навчання термін. |
| Підвищення кваліфікації | Термін, як і поняття професійної підготовки та перепідготовки, актуальний у межах професійно-технічної та вищої освіти. |
Як бачимо, відмітною рисою професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації буде здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня за певною професією, що має підтверджуватися документом державного зразка (
пп. 7, 11, 15 Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженого постановою КМУ від 03.06.99 р. № 956, абз. 14 п.п. 3.2 Положення № 127). Положення № 956 відносить підвищення кваліфікації і перепідготовку працівників до післядипломної освіти, яка здійснюється в професійно-технічних навчальних закладах та завершується отриманням документа встановленого зразка (п. 16 Положення). Крім того, первинна професійна підготовка, перепідготовка працівників, підвищення їх кваліфікації можуть також здійснюватися в межах професійного навчання кадрів на виробництві (п.п. 3.1 Положення № 127) також з обов'язковою видачею відповідного документа державного зразка.Подібні положення щодо навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації закріплені в
Законі про вищу освіту (ст. 10, ч. 4 ст. 7).Підсумовуючи викладе, можна сказати, що
професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації не можуть здійснюватися без видачі документа державного зразка. Це загальне правило, з якого зроблено лише один виняток. Так, у листі Міносвіти та Мінпраці «Про ліцензування навчання кадрів на виробництві» від 06.04.2004 р. № 03-3/2989-021-14 робиться такий висновок: якщо професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників на виробництві здійснюються шляхом організації на підприємстві курсового навчання, підприємству необхідно отримати ліцензію на здійснення професійного навчання кадрів на виробництві відповідно до Порядку № 1380; якщо ж на підприємстві було організовано індивідуальне професійно-технічне навчання, отримувати ліцензію не обов'язково. У цьому випадку після завершення навчання відповідні записи про професійно-технічне навчання працівників вносяться до їх трудових книжок (див. також «Вісник податкової служби України», 2005, № 19, с. 62, лист Держкомпідприємництва від 04.11.2004 р. № 7706). Цей висновок підтверджується тим, що, на відміну від курсового професійно-технічного навчання, первинної професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, індивідуальне професійно-технічне навчання не включено до переліку освітніх послуг, що ліцензуються (п. 3 Порядку № 1380).Для цілей оподаткування може бути також важливо, чи є необхідною наявність того чи іншого документа, що підтверджує освітній чи освітньо-кваліфікаційний рівень працівника, для здійснення господарської діяльності суб'єкта господарювання. Обґрунтовувати таку необхідність суб'єкту господарювання, який оплачує навчання, потрібно посиланнями на відповідні законодавчі акти. Так, наприклад, суб'єкти господарювання, що здійснюють діяльність у сфері оцінки майна, повинні мати у штаті хоча б одну особу, яка отримала сертифікат суб'єкта оціночної діяльності. Часто вимоги до наявності того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня висуваються ліцензійними умовами, якщо підприємство здійснює вид діяльності, що ліцензується.
Крім того, сьогодні можна говорити про те, що необхідною для здійснення господарської діяльності підприємств стає наявність у бухгалтера сертифіката з МСФЗ. Отже, оплата навчання бухгалтера з метою отримання ним відповідного сертифіката також повинна включатися до витрат підприємства.
Спробувати обґрунтувати необхідність навчання свого спеціаліста підприємство також може посиланням на вимоги, що містяться в
Довіднику кваліфікаційних характеристик.Законодавством може бути також передбачена обов'язковість підвищення кваліфікації працівників. Щодо окремих професій нормативно-правові акти встановлюють спеціальні вимоги про періодичність проходження підвищення кваліфікації. Наприклад, ті ж оцінювачі зобов'язані підвищувати кваліфікацію не рідше ніж раз на два роки (
ч. 3 ст. 14 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III). Відносно ж більшості працівників діє загальне правило: підвищення кваліфікації вони повинні проходить не рідше ніж один раз на п'ять років. Конкретні періодичність та умови проходження підвищення кваліфікації має бути зазначено в колективному договорі (див. п. 3 листа Мінпраці від 14.04.2011 р. № 3900/0/14-11/021 на с. 46).
Професійно-технічні та вищі навчальні заклади
Навчальні заклади можуть створюватися органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями
незалежно від форм власності, громадянами (ч. 1 ст. 18 Закону про освіту). Незалежно від того, який це навчальний заклад — державний, комунальний чи приватний, до нього висувається вимога щодо забезпечення якості освіти в обсязі державних стандартів освіти (ч. 3 ст. 18 Закону про освіту). Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів затверджено постановою КМУ від 05.04.94 р. № 228. Інформація про вищі навчальні заклади вноситься до Державного реєстру вищих навчальних закладів, який тепер входить до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, положення про створення якої затверджено постановою Кабміну від 13.07.2011 р. № 752.Серед навчальних закладів, що нас цікавлять,
Закон про освіту виділяє такі:
| Навчальний заклад | Види |
| Професійно-технічні навчальні заклади | професійно-технічні училища відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, які надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання |
| Вищі навчальні заклади | технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет тощо (ст. 43); |
| Заклади післядипломної освіти | академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих навчальних закладів (філії, факультети, відділення тощо); професійно-технічні навчальні заклади; науково-методичні центри професійно-технічної освіти; відповідні підрозділи в організаціях |
Те, до якого типу належить конкретний навчальний заклад, можна дізнатися з його назви, в якій ця інформація має бути обов'язково зазначена (
ч. 7 ст. 18 Закону про освіту).Згідно із
Законом про професійно-технічну освіту професійно-технічна освіта надається професійно-технічними навчальними закладами (ч. 1 ст. 3) та здійснюється за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формою навчання, з відривом або без відриву від виробництва, а також за індивідуальними планами (ст. 12).Положення про професійно-технічний заклад
затверджено постановою Кабміну від 05.08.98 р. № 1240. Засновниками професійно-технічних навчальних закладів можуть бути центральні та місцеві органи влади, підприємства, установи, організації та їх об'єднання незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадяни України. Крім того, профтехзаклади можуть бути засновані спільно з іноземними фірмами, установами, організаціями та іноземцями, якщо це не суперечать законодавству. Порядок створення, реорганізації та ліквідації професійно-технічного навчального закладу затверджено постановою Кабміну від 05.04.94 р. № 228.Професійно-технічний навчальний заклад діє на підставі статуту, може мати філії, відділення, навчально-виробничі, навчально-комерційні, видавничо-поліграфічні, соціально-культурні, спортивно-оздоровчі та інші підрозділи.
Статут професійно-технічного навчального закладу розробляється навчальним закладом та його засновником і затверджується:
Міністерством освіти і науки України (далі — МОН) — щодо підпорядкованих йому професійно-технічних навчальних закладів, заснованих на державній власності;
міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, засновані на державній формі власності, за погодженням з МОН;
місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо професійно-технічних навчальних закладів, заснованих на інших (крім державної) формах власності, за погодженням з МОН.
Професійно-технічний навчальний заклад, що не має статусу юридичної особи, діє на підставі положення, яке затверджує засновник цього навчального закладу, за погодженням з МОН.
Професійно-технічний навчальний заклад здійснює прийом учнів за професіями відповідно до
Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, затвердженого постановою Кабміну від 11.09.2007 р. № 1117, та Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», за умови отримання ліцензій для провадження діяльності з надання освітніх послуг.Прийом на навчання учнів здійснюється відповідно до державного замовлення та договорів з юридичними та фізичними особами в межах ліцензованого обсягу, згідно з правилам прийому, розробленими навчальним закладом на основі типових правил прийому до професійно-технічних навчальних закладів, які затверджуються МОН.
Здобуття професійно-технічної освіти підтверджується присвоєнням випускникам такого освітньо-кваліфікаційного рівня, як «
кваліфікований працівник» або «молодший спеціаліст»(ч. 2 ст. 13 Закону про професійно-технічну освіту), про що видається свідоцтво або диплом, зразки яких затверджуються КМУ (пп. 7, 11, 15 Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженого постановою КМУ від 03.06.99 р. № 956). Докладніше з умовами отримання в Україні професійно-технічної освіти, перспективами її розвитку можна ознайомитися на сайті Міністерства освіти і науки України у спеціальному підрозділі, присвяченому питанням професійно-технічної освіти http://www.mon.gov.ua/education/prof-tech.
Поняття вищої освіти міститься у
ст. 1 Закону про вищу освіту: вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.Установлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:
вищий навчальний заклад першого рівня акредитації
— вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;вищий навчальний заклад
другого рівня акредитації — здійснює підготовку фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;вищий навчальний заклад
третього рівня акредитації — здійснює підготовку фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;вищий навчальний заклад
четвертого рівня акредитації — здійснює підготовку фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу
третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності здійснюється Кабміном, першого і другого рівнів акредитації державної форми власності — МОН та іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Криму, здійснюється органами влади Автономної Республіки Криму, комунальної форми власності — органами місцевого самоврядування.Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їх власником або власниками (юридичними або фізичними особами).
Вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства іноземних держав та з відома МОН можуть створювати за кордоном свої структурні підрозділи. І навпаки — вищі навчальні заклади іноземних держав можуть з дозволу МОН створювати свої структурні підрозділи на території України. Створення в Україні вищих навчальних закладів за участі іноземних фізичних та юридичних осіб здійснюється відповідно до міжнародних угод, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.
Навчання у вищому навчальному закладі може мати своїм результатом здобуття неповної вищої (з присвоєнням освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста), базової вищої (з присвоєнням рівня бакалавра) або повної вищої освіти (з отриманням кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра) (
ч. 1, 2, 3 ст. 7 Закону про вищу освіту), про що видається відповідний документ про вищу освіту державного зразка (ч. 4 ст. 7 Закону про вищу освіту). Зразки документів про освіту затверджено постановою КМУ від 12.11.97 р. № 1260. Більш докладну інформацію про роботу вищих навчальних закладів в Україні можна отримати на відповідній сторінці сайта МОН http://www.mon.gov.ua/education/higher.Як уже зазначалося, крім навчальних закладів України, на території нашої держави можуть функціонувати також
навчальні заклади іноземних держав, їх структурні підрозділи. Незважаючи на те, що основні законодавчі акти про освіту не оперують поняттям «вітчизняний навчальний заклад», визначити це поняття важливо, зокрема, для застосування пп. 140.1.3 і 165.1.21 ПКУ. Ще за часів докодексного податкового законодавства вищі судові інстанції України дотримувалися позиції, згідно з якою підтвердженням того, що навчальний заклад має статус вітчизняного, є факт його включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (див. ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.04.2006 р., від 13.06.2006 р.).Звертаємо увагу, що навчання та професійна підготовка у філіях чи інших підрозділах зарубіжного навчального закладу, інформацію про які включено до Єдиного держреєстру, не може вважатися навчанням у вітчизняному навчальному закладі, оскільки філія (інший підрозділ) не є самостійним суб'єктом господарювання. У зворотній ситуації — коли навчання відбувається у філії навчального закладу України, розташованій на території іншої держави, на наш погляд, є всі підстави для визнання того, що особа навчається у вітчизняному навчальному закладі.
Крім навчальних закладів України (вітчизняних навчальних закладів) та навчальних закладів іноземних держав, що діють на території України, освіта може бути здобута
в навчальному закладі іноземної держави за межами України. Зважаючи на те, що Законом України від 03.12.99 р. № 1273-XIV була ратифікована Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні від 11.04.97 р., вищі навчальні заклади інших держав, що ратифікували Конвенцію, також визнаються Україною навчальними закладами. У цьому випадку, на наш погляд, особа (або підприємство, що оплачує її навчання) може підтвердити факт навчання в навчальному закладі шляхом надання легалізованого в установленому законодавством України порядку (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 9, с. 53; 2011, № 54) документа, що засвідчує статус навчального закладу та виданий компетентним органом держави, на території якої функціонує навчальний заклад. Крім того, здобута в такому вищому навчальному закладі освіта визнається на території України в порядку, установленому Порядком визнання та встановлення еквівалентності в Україні документів про освіту, виданих навчальними закладами інших держав, затвердженим наказом Міносвіти від 29.03.2011 р. № 295. Незважаючи на всі викладені вище аргументи на користь визнання можливості поширення на навчання за кордоном положень законодавства України, зробити це буде непросто, ураховуючи позицію держорганів у схожих питаннях (див. лист Мінпраці від 07.12.2005 р. № 647/036/116-05).Слід мати на увазі, що шанси на включення витрат на оплату освітніх послуг, отриманих від суб'єкта господарювання, що не має статусу навчального закладу (хоча в нього цілком може бути ліцензія на надання освітніх послуг), до витрат за
п.п. 140.1.3 ПКУ буде украй низькі. Тому підприємству варто зайвий раз перевірити, чи має суб'єкт господарювання статус навчального закладу, чи є в нього ліцензія на надання освітніх послуг та чи пройшов він акредитацію за відповідним напрямом навчання.
Які освітні послуги підлягають ліцензуванню?
Почати діяльність відразу після свого створення навчальний заклад не може, оскільки згідно
з
Перелік освітніх послуг, що підлягають ліцензуванню
, наведено в п. 3 Порядку № 1380. Серед послуг, що нас цікавлять, названо послуги:1)
у сфері професійно-технічної освіти: курсове професійно-технічне навчання; первинна професійна підготовка; перепідготовка працівників; підвищення кваліфікації працівників; підготовка (у тому числі первинна професійна), перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, які прибули в Україну на навчання;2)
у сфері вищої освіти: підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами (спеціальностями); військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; спеціалізація, розширення профілю (підвищення кваліфікації); підготовка іноземців до вступу до вищих навчальних закладів; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців; підготовка до вступу до вищих навчальних закладів.Зауважимо, що згідно з
п. 9 Порядку № 1380 навчальні заклади іноземних держав або їх структурні підрозділи (філії, представництва тощо), що функціонують в Україні, підлягають ліцензуванню незалежно від переліку освітніх послуг, які ними надаються.Усі наведені положення мають значення, зокрема, для цілей оподаткування. І саме в аспекті названих положень потребує розгляду питання про те, чи повинні ліцензуватися послуги, що мають характер курсів (наприклад, курси масажу, іноземної мови тощо).
Згідно з
абзацом другим п. 5 Порядку № 1380 ліцензування підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері професійно-технічної освіти, проводиться за умови, що відповідні професії включено до Державного класифікатора професій ДК 003-95, затверджений наказом Держстандарту від 27.07.95 р. № 257 (ДК 003-95 було замінено національним Класифікатором професій України ДК 003:2005, який, у свою чергу, поступився місцем Класифікатору професій ДК 003:2010), та особам, які пройшли навчання, видаватиметься документ про освіту державного зразка.Виходячи з цих положень, органи державної влади роблять висновок, що підприємству, яке надає послуги з професійної підготовки, перепідготовки, курсового професійно-технічного навчання за професіями, уключеними до
Класифікатора професій та видає за результатами такого навчання документ державного зразка, потрібно отримати ліцензію на надання послуг у сфері професійно-технічної освіти (див. листи Держкомпідприємництва від 26.12.2003 р. № 7628, від 10.02.2004 р. № 727, від 01.03.2004 р. № 1186, від 06.04.2004 р. № 2188, від 15.01.2007 р. № 204). Цей висновок очевидний. Очевидно й те, що якщо суб'єкт господарювання надає послуги з навчання за напрямами, не включеними як професії до Класифікатора професій ДК 003:2010, або без видачі документа державного зразка, отримувати ліцензію не потрібно. Наприклад, курси іноземної мови, комп'ютерні та бухгалтерські курси тощо, якщо вони здійснюються без видачі документа державного зразка, не підлягають ліцензуванню (див. листи Держкомпідприємництва від 26.12.2003 р. № 7628, від 10.02.2004 р. № 727).Одночасно з цим слід мати на увазі, що навчання за напрямами, не включеними до ДК 003:2010, та без видачі документа про освіту державного зразка вважатися професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації не може.
Зауважимо, що
не потрапляють під ознаки освітніх послуг, що ліцензуються, і навчання та перевірка знань з питань охорони праці, обов'язок проведення яких покладено на роботодавця відповідно до ч. 7 ст. 153 КЗпП та ст. 18 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII. Підтверджується це й Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліком робіт з підвищеною небезпекою, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. № 15, який передбачає необхідність отримання відповідного дозволу Держнаглядохоронпраці або його територіальних органів на проведення навчання з питань охорони праці (п. 1.4), а не ліцензії на надання освітніх послуг. Навчання з питань охорони праці не передбачає й видачу документа державного зразка, а підтверджується у встановлених випадках видачею посвідчення.
Оформлення відносин з надання освітніх послуг
Особливості оформлення відносин, предметом яких є освітні послуги, пов'язані з тим, що учасниками цих відносин можуть виступати відразу три сторони — (1) суб'єкт господарювання, який надає відповідні послуги, (2) підприємство, що їх оплачує, та (3) фізична особа, яка навчається. Як саме має бути оформлено відносини між цими трьома суб'єктами? Розглянемо можливі ситуації.
Ситуація перша:
проведення семінару (курсів) для працівників підприємства без видачі документа державного зразка.Ще раз укажемо, що проведення таких заходів не ліцензується. У цьому випадку підприємству потрібно просто укласти двосторонній договір про надання інформаційних послуг, виступаючи за цим договором замовником. Нагадаємо: укладати такий договір потрібно в письмовій формі та не забувати про необхідність отримати документи, що підтверджують факт отримання послуги (таким документом насамперед буде відповідний акт), підстави сплати грошових коштів та розмір сплаченої суми, а також зв'язок отриманих послуг з госпдіяльністю. При цьому слід пам'ятати, що податківці педантично ставляться до змісту та реквізитів зазначених документів. Так, наприклад, в акті виконаних робіт має бути зазначено конкретний перелік наданих послуг, місце і дата надання послуг, а також у чому виражено результат наданих послуг (див.
лист ДПАУ від 27.12.2004 р. № 14170/5/14-3216).Ситуація друга:
навчання (професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації) за рахунок підприємства.Можливість укладення між суб'єктами господарювання договорів, предметом яких є підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, визнають і ДПАУ, й інші держоргани (див., наприклад,
лист ДПАУ від 12.02.2004 р. № 982/6/17-3216). Типовий договір про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами затверджено наказом Міносвіти від 11.03.2002 р. № 183. У п. 1 приміток до цього наказу зазначено, що такий договір може бути укладено сторонами в інтересах третіх осіб. Коли договір укладається в інтересах третьої особи, ця особа також підписує договір із зазначенням у ньому своїх реквізитів.Такою «третьою особою» може бути як працівник підприємства, так і особа, яка не перебуває з підприємством у трудових відносинах. Це не матиме значення ні для відносин між підприємством та навчальним закладом, ні для порядку їх оформлення. Проте якщо підприємство планує віднести витрати на навчання непрацівника підприємства до складу витрат, йому необхідно укласти з такою особою письмову угоду (договір, контракт) про взяття останнім на себе зобов'язання відпрацювати на підприємстві після закінчення навчального закладу не менше трьох років. Такий договір не слід вважати трудовим. Він матиме цивільно-правовий характер. У ньому доцільно застерегти й наслідки його недотримання. Так, за аналогією з
Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженим постановою КМУ від 22.08.96 р. № 992, в угоді можна передбачити, що в разі відмови відпрацювати на підприємстві після закінчення навчального закладу протягом трьох років, звільнення за власним бажанням протягом зазначеного строку, звільнення за порушення трудової дисципліни особа, навчання якої оплачувалося підприємством, зобов'язана відшкодувати останньому вартість навчання та компенсувати всі витрати.Як орієнтир при укладенні відповідного договору з особою, чиє навчання оплачує підприємство, можна використовувати
Примірний договір суб'єкта господарювання з працівником, затверджений наказом Мінпраці від 10.08.2010 р. № 232 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 79, с. 5).На наш погляд, негативних наслідків юридичного характеру за відмову прийняти на роботу особу, навчання якої оплачувало підприємство, для суб'єкта господарювання наставати не повинно, якщо інше не буде передбачено письмовою угодою між ним та непрацівником. Єдине — у разі виникнення спору в такої особи будуть усі шанси обґрунтувати обов'язок підприємства відшкодувати йому витрати, пов'язані з переїздом його і членів його сім'ї до місця призначення, а також з поверненням на постійне місце проживання.
Ще один момент, на який варто звернути увагу. Згідно з
абзацом другим ч. 5 ст. 61 Закону про освіту розмір оплати за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг (наприклад, навчання на військовій кафедрі) установлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України — гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік. Розмір оплати за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг установлюється в договорі, який укладається між навчальним закладом та юридичною особою, яка оплачуватиме навчання чи інші освітні послуги, та не може змінюватися протягом усього строку навчання. Оплата може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частинами — щомісячно, за семестрами, щорічно.Крім того, Міносвіти звертає увагу на те, що до договору обов'язково має бути включено розділ про відповідальність навчальних закладів за якість освітніх послуг, фінансові розрахунки в разі припинення відносин з їх надання (див.
наказ Міносвіти від 27.03.2007 р. № 236). І ще одне: на думку Міносвіти, договір на надання освітніх послуг має укладатися на кожний освітньо-кваліфікаційний рівень окремо (наприклад, окремо на отримання рівня бакалавра та окремо рівня спеціаліста). Таку позицію Міносвіти обґрунтовує «захистом прав учнів», однак остання з викладених вище позиція явно має іншу мету — насамперед, вона дозволяє оминути заборону на зміну оплати за навчання протягом усього строку навчання, оскільки для отримання наступного освітнього рівня укладатиметься новий договір, в якому може бути зазначена вже нова ціна за освітні послуги без порушення вимог Закону про освіту.На завершення цього огляду нагадуємо про передбачені законодавством гарантії для працівників, які проходять навчання (докладно про це див. «Навчання за рахунок коштів підприємства: податковий та бухгалтерський облік» // «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 71).
