Ціноутворення в новій редакції
Рівень цін — напевно, одне з найбільш обговорюваних питань. Як у найвищих державних кабінетах, так і, що називається, на кухні. Питання, за якою ціною реалізовувати товар, надавати послуги або виконувати роботи, займає далеко не останнє за своєю значимістю місце й у діяльності суб’єктів господарювання. Тому зміни в законодавчому регулюванні вимог до ціноутворення заслуговують на пильну увагу. Тим більше, коли йдеться про закон, з яким учасники господарських відносин звикли співвідносити свою діяльність протягом понад 20 років.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
Закон № 5007 — Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 р. № 5007-VI.
Закон № 507 — Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90 р. № 507-XII.
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.
Нові поняття про ціни
Отже, з 3 серпня 2012 року в Україні діє новий Закон про ціни (Закон № 5007 див. на с. 12 цього номера). Перше, що привертає увагу при ознайомленні з його текстом, — це визначення використовуваних у ньому понять, чого не було в колишньому Законі — Законі № 507. Проте це зовсім не означає, що наведені у ст. 1 Закону № 5007 поняття будуть абсолютно незнайомими для суб’єктів господарювання. З багатьма з них, якщо не сказати з усіма, доводилося так чи інакше стикатися будь-якому господарюючому суб’єкту, який опинявся у сфері дії законодавства про ціноутворення (докладно див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 98).
Серед понять, що змінилися, і поняття ціни. Так, якщо раніше в ч. 1 ст. 189 ГКУ ціну було визначено як форму грошового вираження вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання, то тепер у цій же статті фігуруватиме поняття ціни як вираженого у грошовій формі еквівалента одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Слід мати на увазі, що умова про ціну є істотною для господарських договорів, а тому ця зміна не може не зацікавити суб’єктів господарювання. Відсутність умови про ціну в господарському договорі теоретично може розглядатися як підстава для визнання договору неукладеним, що, у свою чергу, означатиме неможливість звернення до суду з вимогою про примушення другої сторони до виконання договірних зобов’язань або про стягнення збитків та штрафних санкцій за їх невиконання (див., наприклад, постанову ВГСУ від 06.09.2010 р. № 4/231д/09). Крім того, визнання договору неукладеним, за загальним правилом, зобов’язує кожну зі сторін повернути другій у натурі все отримане в межах договору, а в разі неможливості такого повернення (зокрема, коли отримане полягало в користуванні майном, виконанні робіт, наданні послуг) — відшкодувати вартість отриманого за цінами, що існують на момент відшкодування. Такі юридичні наслідки, у свою чергу, не можуть не спричинити податкові наслідки, серед яких втрата можливості відображення витрат за операцією та позбавлення покупця за договором права на податковий кредит. Водночас, вимозі про необхідність установлення ціни в договорі не суперечить практика, коли ціна роботи за договором підряду первісно в самому договорі не фігурує. Сам ЦКУ як спосіб визначення ціни пропонує кошторис. Кошторис складається підрядником і після його затвердження замовником стає складовою частиною договору підряду (ч. 1 ст. 844 ЦКУ).
Так-от, як можна помітити, у новому визначенні ціна прив’язана до одиниці товару. На перший погляд може здатися, що за такого трактування зазначення загальної вартості в договорі, якщо, наприклад, здійснюється постачання партії товарів, може виявитися недостатньо. Проте, на наш погляд, зміни, що відбулися, істотних коректив у звичному для суб’єктів господарювання порядку визначення ціни в договорі спричинити не повинні. Адже закон не встановлює жорстких меж щодо того, що вважати одиницею товару, розуміючи під самим товаром, у свою чергу, «продукцію, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації)», а тому сторони вільні вважати одиницею товару, наприклад, партію, що поставляється.
А от вказівка немайнових прав у категорії товарів, зізнаємося, стала несподіванкою, яку змушені пояснити неуважністю законодавця. Немайнові права (на відміну від майнових, які прямо названо в ЦКУ як можливий предмет купівлі-продажу) є невідчужуваними, а тому оборотоздатністю володіти не можуть (це, наприклад, такі права, як право бути вказаним як автор твору, право на особисту недоторканність, право на таємницю кореспонденції, на недоторканність ділової репутації тощо).
Зробимо ще одне застереження: на вирішення питання про можливість установлення ціни в еквіваленті до інвалюти прийняття закону, що коментується, не вплинуло. Про наш підхід до його вирішення див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 10.
Для кого обов’язкові вимоги до порядку ціноутворення?
У ст. 2 Закону № 5007 чітко окреслено коло суб’єктів, на яких поширюється його дія. У ній зокрема названо суб’єктів господарювання, які провадять діяльність на території України.
Нагадаємо: раніше при визначенні сфери дії Закону № 507 законодавець використовував актуальне для 1991 року, але з часом застаріле формулювання «усі підприємства та організації», що на практиці неминуче викликало запитання про те, чи обов’язкові вимоги Закону № 507 для фізосіб-підприємців та чи може їх бути притягнуто до відповідальності за порушення його вимог. Держцінінспекції доводилося обґрунтовувати поширення Закону № 507 на підприємців через посилання на ст. 51 ЦКУ, згідно з якою, нагадаємо, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (див. лист від 24.11.2006 р. № 200/7-10/1660 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2010, № 98).
Способи держрегулювання цін
Прийняття Закону № 5007 не змінило основних принципів ціноутворення:
у переважній своїй частині ціни є вільними, тобто такими, що встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін;
виняток становлять ціни на ті категорії товарів, щодо яких здійснюється держрегулювання.
Як позитивне слід відзначити зміну, яка полягає в тому, що тепер на рівні Закону закріплено вичерпний перелік можливих способів державного регулювання цін (ст. 13). Нагадаємо: Закон № 507, що діяв до 03.08.2012 р., визнавав за урядом повноваження «вводити інші методи державного регулювання цін і тарифів», до якого Кабмін періодично звертався, у тому числі запроваджуючи обов’язок з декларування зміни ціни на окремі товари.
Прийняття Закону № 5007, безумовно, не вплине на способи державного регулювання цін, що вже застосовуються. Залишаються чинними, зокрема, такі акти, як Закон України «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» від 17.06.99 р. № 758-XIV, постанова Кабміну «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад з регулювання цін (тарифів)» від 25.12.96 р. № 1548, Порядок декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, затверджений постановою Кабміну від 17.10.2007 р. № 1222, постанова Кабміну «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» від 17.10.2008 р. № 955 тощо.
Контроль за цінами
Зміни торкнулися і порядку контролю за дотриманням законодавства про ціни, а також заходів відповідальності, що застосовуються за його порушення.
Як і раніше, основний ціновий контроль здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Окремими повноваженнями в цій сфері також наділені Державна архітектурно-будівельна інспекція, а також органи, що здійснюють контроль за тарифами, вживаними в житлово-комунальній сфері, сфері енергопостачання.
Держцінінспекція, як і раніше, може проводити планові та позапланові перевірки, визнаючи при цьому обов’язковість дотримання вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Повноваження, якими наділені перевіряючі, названо у ст. 18 Закону № 5007. Держцінінспекція у своїй діяльності, як і раніше, керується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 30.03.2012 р. № 236/2012, у частині, що не суперечить Закону № 5007.
Порівняно з раніше діючим Законом № 507 новий Закон № 5007 розширює перелік можливих складів порушень, за які до суб’єктів господарювання може бути застосовано відповідальність. Порушення вимог законодавства про ціноутворення, за які до суб’єктів господарювання може бути застосовано санкції, та особливості застосування цих санкцій наведемо у вигляді таблиці.
| № з/п | Порушення | Розмір штрафу |
| 1 | 2 | 3 |
| Адміністративно-господарські санкції | ||
| 1 | Порушення вимог до формування, установлення та застосування державних регульованих цін | Вилучення необґрунтовано отриманої виручки від продажу товару, що становить додатну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, які мали застосовуватися згідно з вимогами законодавства. |
|
| Примітка. До порушень, за які може бути застосовано вказану санкцію, зокрема, слід віднести: | |
| 2 | Стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно | Штраф у розмірі 100 % вартості проданих (реалізованих товарів) |
| 3 | Надання уповноваженим органам недостовірних відомостей | Штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.) |
| 4 | Невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій | Штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 грн.) |
| Адміністративна відповідальність | ||
| 1 | Порушення порядку формування, установлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них тягне накладення штрафу на посадових осіб суб’єкта господарювання | Штраф у розмірі від 5 до 10 нмдг (від 85 до 170 грн.). Ті самі дії, учинені особою, яку протягом року вже було піддано адміністративному стягненню за одне з подібних правопорушень, тягнуть за собою накладення штрафу від 10 до 15 нмдг, тобто від 170 до 255 грн. (ст. 1652 КпАП) |
| Примітка. У цій частині Закон, що коментується, жодних змін не вніс. Але якщо раніше Держцінінспекція визнавала, що цей штраф до фізосіб-підприємців не застосовується (див. лист від 24.11.2006 р. № 200/7-10/1660), то тепер, з урахуванням ст. 2 Закону № 5007, вона цілком можливо захоче змінити свою позицію. На нашу думку, підстав для цього немає. Негативні наслідки в разі порушення порядку формування, установлення та застосування цін для фізосіб-підприємців повинні наставати виключно згідно зі ст. 20 Закону № 5007 без додаткового застосування до них ще й адмінштрафів за КпАП. | ||
| 2 | Невиконання законних вимог посадових осіб органу державного контролю за цінами щодо усунення порушень порядку формування, установлення та застосування цін або створення перешкод для виконання покладених на них обов’язків | Штраф у розмірі від 30 до 50 нмдг, тобто від 510 до 850 грн. (ст. 1883 КпАП) |
| Примітка. Раніше розмір штрафу становив від 9 до 18 нмдг, тобто від 153 до 306 грн. | ||
