Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

Наталія БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є одним із видів обов'язкового страхування (див. п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону про страхування).

Відносини у сфері цього виду страхування регулює Закон № 1961.

Так, згідно зі ст. 3 цього Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої життю, здоров'ю та/або майну осіб, які постраждали внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), та захисту майнових інтересів страхувальників. Отже, за таким полісом страхове відшкодування отримує не страхувальник, а потерпіла особа.

Обов'язок зі страхування своєї відповідальності покладено на власників транспортних засобів — юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на підставі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п. 1.6 Закону № 1961).

Експлуатація транспортного засобу на території України без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів забороняється (п. 21.1 Закону № 1961). Обов'язковість наявності у водія такого поліса (сертифіката) передбачено і ст. 16 Закону про дорожній рух, а також п. 2.1 Правил дорожнього руху.

Контроль за наявністю у водіїв страхових полісів здійснюють органи ДАІ при складанні протоколів про порушення правил дорожнього руху та оформлення матеріалів ДТП (див. п. 21.2 Закону № 1961 та п. 1 розд. II Інструкції № 451).

За відсутність зазначеного поліса або його непред'явлення працівникам ДАІ ст. 126 Кодекса України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-Х передбачено застосування до водія адміністративного штрафу в розмірі від 25 до 50 нмдг (тобто від 425 до 850 грн.).

При укладенні договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів слід знати, що:

— такий договір у загальному випадку укладається строком на один рік. Укладення внутрішніх договорів на строк менше одного року, але не менше ніж на 15 днів допускається виключно щодо транспортних засобів: незареєстрованих — на час до їх реєстрації, тимчасово зареєстрованих — на час до їх постійної реєстрації, зареєстрованих на території іноземних держав — на час їх перебування на території України (п. 17.1 Закону № 1961);

— для укладення договору підприємство (страхувальник) має право обирати страховика, тобто страхову компанію (п. 14.1 Закону № 1961);

— обов'язкові ліміти відповідальності страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становлять: за шкоду, завдану майну потерпілих, — 50000 грн. на одного потерпілого, а за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, — 100000 грн. на одного потерпілого (п. 1 розпорядження № 566);

— базовий страховий платіж за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України встановлено на рівні 180 грн. (п. 2 розпорядження № 566). Вартість поліса розраховується як добуток базового річного платежу (180 грн.) та коригуючих коефіцієнтів, наведених у додатку до розпорядження № 566;

— потерпілим — юридичним особам відшкодовується тільки шкода, заподіяна майну, тобто транспортному засобу (п. 22.2 Закону № 1961);

— при настанні страхового випадку страхова компанія (страховик) має право виплачувати страхове відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або за узгодженням з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна або інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (п. 36.4 Закону № 1961).

Витрати на страхування. У податковому обліку, як передбачено п.п. 140.1.6 ПКУ, витрати на страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податків, уключаються до витрат у повній сумі без будь-яких обмежень. Єдина умова — транспорт, щодо якого оформляється такий страховий поліс, повинен належати страхувальнику на праві власності або має бути отриманий за договором фінансового лізингу , оскільки об'єкти фінлізингу зараховуються до складу основних засобів отримувача за підсумками податкового періоду, в якому відбувається їх передача (див. п. 153.7 ПКУ).

А от страхові платежі за «автоцивілкою» за транспортними засобами, отриманими в тимчасове користування на підставі договорів оперативного лізингу (оренди) або позички, не належать до витрат страхувальника, оскільки такий автотранспорт не входить до складу його основних засобів. У такому разі краще, щоб цивільно-правову відповідальність страхував орендодавець (при цьому понесені ним страхові витрати може бути враховано при формуванні розміру орендної плати).

Витрати підприємства-страхувальника на сплату страхових платежів обліковуються у складі «податкових» витрат залежно від напряму використання транспортного засобу:

— або у складі собівартості виготовлених (придбаних) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.9 ПКУ; рядок 05.1 декларації з податку на прибуток підприємства). Це може бути в окремих випадках, наприклад, при використанні транспортного засобу при здійсненні міжнародних автоперевезень. Нагадаємо: відповідно до ст. 16 Закону про страхування та ст. 16 Закону № 1961 при виїзді зареєстрованого в Україні транспортного засобу на територію іншої держави — члена Міжнародної системи автострахування «Зелена картка», власник такого транспортного засобу зобов'язаний укласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу перед третіми особами, дія якого поширюється на ці країни, та отримати від страхувальника — повного члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат «Зелена картка» єдиного зразка, який прийнято в усіх країнах — членах цієї міжнародної системи страхування (докладніше про це див. статтю «Страхування відряджених осіб» на с. 33 цього номера);

— або як загальновиробничі витрати (абзац «г» п.п. 138.8.5 ПКУ; рядок 05.1 декларації з податку на прибуток підприємства);

— або як адміністративні витрати (абзац «в» п.п. 138.10.2 ПКУ; рядок 06.1 декларації з податку на прибуток підприємства);

— або як витрати на збут (абзац «д» п.п. 138.10.3 ПКУ; рядок 06.2 декларації з податку на прибуток підприємства).

Зверніть увагу: якщо дія договору страхування «вписується» в один звітний (податковий) період (наприклад, міжнародний договір «Зелена картка»), усі суми сплачених страхових платежів страхувальник має право включити до витрат цього звітного (податкового) періоду. Якщо ж договір страхування охоплює декілька звітних (податкових) періодів і при цьому платник податків — страхувальник сплачує страховику страхові платежі за строками сплати, що ще не настали (тобто здійснюється одномоментна передоплата за тривалий період або навіть за весь період дії договору страхування), суми таких страхових платежів з метою відображення у складі витрат повинні пропорційно розподілятися між відповідними звітними (податковими) періодами .

Отримання потерпілим страхового відшкодування. Як уже зазначалося, потерпілим у ДТП юридичним особам страховиком відшкодовується тільки шкода, заподіяна майну, тобто транспортному засобу (п. 22.2 Закону № 1961), при цьому страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2 % ліміту відповідальності страховика, у межах якого відшкодовується така шкода (п. 12.1 Закону № 1961). Суму франшизи потерпілому зобов'язаний компенсувати страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована (п. 36.6 Закону № 1961), але включити таку виплачувану суму до витрат підприємство-страхувальник не зможе, оскільки ця виплата не пов'язана з веденням господарської діяльності.

Згідно з Інструкцією № 291 витрати на оплату страхового поліса є витратами майбутніх періодів та відображаються з використанням рахунка 39, з якого вони потім списуються на витрати поточних періодів залежно від напряму використання транспортного засобу з відображенням на рахунках 23, 91, 92, 93.

Хоча, якщо дія договору страхування припадає на один звітний період (наприклад, міжнародний договір «Зелена картка» може укладатися на різний строк: на 15 днів, від одного до 11 місяців або на рік; п. 17.1 Закону № 1961), то страхові витрати за таким договором уключаються відразу до витрат цього звітного періоду.

Облік розрахунків зі страхування ведеться на рахунку 65. Для обліку розрахунків за обов'язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підприємство може відкрити окремий субрахунок — наприклад, субрахунок 657.

Приклад. Підприємство, на балансі якого значиться легковий автомобіль Hyundai Sonata 2.0 MT, уклало зі страховою компанією договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вартість страхового поліса на рік — 600 грн. Страховий платіж сплачено 01.02.2012 р. цілком за весь період дії договору. Автомобіль використовується адміністрацією підприємства.

У податковому та бухгалтерському обліку ці операції відображаються так:

Облік витрат на страхування цивільно-правової відповідальності
 власників наземних транспортних засобів

Такими є основні принципи обліку витрат на «автоцивілку». Бажаємо бути толерантними на дорогах, і страхові випадки буде зведено до мінімуму.