Внесок до статутного капіталу: види та порядок внесення

Внесок до статутного капіталу: види та порядок внесення

«Моє краще, ніж наше», — слова Бенджаміна Франкліна. Людини, зображення якої розміщене на 100-доларовій банкноті і яка, напевно, розумілася на грошах. Проте іноді поділитися «своїм» заради того, щоб збільшити «наше», іде на користь кожному, хто бере участь у такій спільній справі. Розглянемо, як зробити внесок до статутного капіталу.

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

Для всіх господарських товариств передбачено обов’язкову наявність статутного капіталу, проте вимоги до його мінімального розміру в чинному законодавстві передбачено тільки щодо акціонерних товариств. Так, згідно з ч. 1 ст. 14 Закону про АТ загальна номінальна вартість випущених акцій складає статутний капітал АТ, який не може бути менше суми, що еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної зарплати, що діє на момент створення АТ.

Відносно ТОВ тривалий час діяла вимога про статутний капітал у розмірі не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Пізніше цей розмір було зменшено до однієї мінімальної заробітної плати. Ситуація змінилася починаючи з 07.06.2011 р. із набуттям чинності Законом № 3263 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 43), яким вимогу про мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ було вилучено. При цьому статутний капітал у ТОВ має бути, але питання про його розмір — вирішується на розсуд засновників.

Мінімальний розмір статутного капіталу також не встановлено і для повного товариства (ч. 2 ст. 120 ЦКУ, ст. 67 Закону про госптовариства), командитного товариства (ч. 2 ст. 134 ЦКУ, ст. 76, 80 Закону про госптовариства), для унітарного підприємства (ч. 4 ст. 63 ГКУ).

До деяких суб’єктів господарювання законодавство висуває спеціальні вимоги щодо формування статутного капіталу. Так, наприклад, статутний капітал холдингової компанії формується за рахунок внесків засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових внесків у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р. № 3528-IV).

Інший приклад: у статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10 відсотків (ст. 17 Закону про цінні папери). Схожу вимогу висуває чинне законодавство й щодо складу статутного капіталу фондової біржі: частка одного торговця цінними паперами не може бути більше ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі (ст. 21 Закону про цінні папери), щодо туроператорів: загальний розмір частки туроператора у статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів (ст. 17 Закону України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР), інформагентств — забороняється створення та діяльність інформаційних агентств, у статутному фонді яких сукупна частка, що належить іноземцям та/або іноземним юридичним особам, становить більше ніж 35 відсотків (ст. 9 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28.02.95 р. № 74/95-ВР).

Переходячи безпосередньо до розгляду порядку внесення вкладів до статутного капіталу підприємства, обумовимо, що наша увага буде зосереджена виключно на суб’єктах господарювання, що вже діють. На нюансах формування статутного капіталу на етапі створення юрособи сьогодні не зупинятимемося (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 101).

За загальним правилом, внеском до статутного капіталу можуть бути грошові кошти, цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (ч. 2 ст. 115 ЦКУ, ч. 1 ст. 86 ГКУ). У загальному вигляді перелік можливих внесків до статутного капіталу госптовариства може бути таким:

— грошові кошти — як у національній, так і в іноземній валюті;

— цінні папери (акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо);

— рухоме майно, тобто майно, яке можна вільно переміщати без загрози втрати ним його функціонального призначення; це може бути як індивідуально визначене майно — транспортні засоби, устаткування, комп’ютерна техніка тощо, так і майно, визначене родовими ознаками, — сировина, різні товари, що виміряються кілограмами, тощо;

— нерухоме майно (будівлі, споруди, будинки, квартири, земельні ділянки, інші об’єкти, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення)*;

— майнові права, зокрема право користування майном, у тому числі земельними ділянками; майнові права на об’єкти інтелектуальної власності (літературні та інші художні твори, комп’ютерні програми, бази даних, винаходи, корисні моделі, торговельні марки); частка у статутному капіталі тощо.

* Про розмежування рухомого і нерухомого майна див. Методичні рекомендації стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджені наказом Мін’юсту від 14.04.2009 р. № 660/5. // «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 65.

Проте чинні законодавчі акти встановлюють і низку обмежень щодо майна, яким може бути сформовано статутний капітал.

Загальне обмеження для всіх господарських товариств — для формування їх статутних капіталів не можуть використовуватися:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані в кредит та в заставу;

— векселі;

— майно державних (комунальних) підприємств, яке згідно із законом (або рішенням органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації;

— майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом (ч. 3 ст. 86 ГКУ).

Незважаючи на те що в названій нормі йдеться про етап формування статутного капіталу, зазначені обмеження поширюються на будь-яку операцію внесення вкладу до статутного капіталу (див. лист Держкомпідприємництва від 18.03.2005 р. № 1768).

Як вклад до статутного капіталу також не можуть виступати :

— право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності (ст. 102¹ ЗКУ);

— майно боржника з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, крім випадків, прямо передбачених законом (ч. 3 ст. 212 ГКУ);

— право оренди земельної ділянки приватної власності, якщо умови його внесення до статутного фонду не передбачені договором оренди (ст. 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-ХIV);

— до 01.01.2013 р. право на земельну частку (пай) (п. 14 Перехідних положень ЗКУ);

— земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва (до набуття чинності законом про ринок земель, але не раніше 01.01.2013 р.) (п. 15 Перехідних положень ЗКУ);

— майно, обмежене або заборонене для цивільного обігу (див. додаток 1 до постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. № 2471-XII);

— особисті немайнові права інтелектуальної власності (ч. 4 ст. 423 ЦКУ);

— боргові емісійні цінні папери (для оплати акцій АТ), емітент яких — засновник цього АТ. Також не можна оплачувати акції АТ, беручи на себе зобов’язання виконати для товариства роботи або надати послуги (ч. 1 ст. 11 Закону про АТ);

— право участі в товаристві як особисте немайнове право (ч. 1 ст. 100 ЦКУ), право участі як особисте немайнове право переходить одночасно з відчуженням корпоративних прав.

Нагадаємо: якщо на стадії формування статутного капіталу залік заборгованості за вкладом і заборгованості товариства перед учасником заборонено, то при збільшенні статутного капіталу така заборона не діє.

Кажучи про обмеження щодо вкладів до статутного капіталу, слід пригадати про неоднозначне ставлення судів до ситуації, коли внеском до статутного капіталу виступає право вимоги. У судовій практиці можна знайти як рішення, в яких суди висловлюються проти можливості внесення права вимоги до статутного капіталу (див. постанову ВГСУ від 24.09.2008 р. № 28/198-32/175), так і рішення, що визнають правомірність подібної операції (див., наприклад, постанову ВГСУ від 31.05.2011 р. № 6/240). Ми, зі свого боку, не бачимо в чинному законодавстві підстав вважати передання права вимоги внеском до статутного фонду підприємства неправомірною операцією.

На стадії здійснення реєстраційних дій, пов’язаних з унесенням вкладу до статутного капіталу, факту внесення майна, що підпадає під заборону, виявлено не буде: чинним законодавством не передбачено оформлення та подання до органу державної реєстрації документів про підтвердження факту, що кошти, які вносяться до статутного фонду товариства, не є бюджетними коштами, коштами, отриманими в кредит або в заставу тощо. Проте в подальшому це може призвести до того, що за позовом зацікавлених сторін унесення такого майна буде оспорено.

Законодавство щодо окремих суб’єктів господарювання може висувати додаткові вимоги в частині формування статутного капіталу та подальшого внесення внесків до нього. Так, наприклад, згідно зі ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р. № 2299-III початковий статутний капітал (фонд) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, які допущені до торгів на фондовій біржі, та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Збільшення статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, унесених шляхом придбання ними акцій.

Послідовність дій при внесенні внеску до статутного капіталу може бути такою:

1. Учасник подає загальним зборам заяву (шляхом подання її директору або іншому виконавчому органу). Заява складається в довільній формі. У ній слід указати розмір, предмет внеску, строк та порядок його внесення.

2. Виконавчий орган (директор) організовує проведення загальних зборів, до порядку денного яких включає питання про збільшення статутного капіталу.

3. Загальні збори розглядають питання про збільшення статутного капіталу. Прийняте рішення фіксується протоколом загальних зборів. На цій стадії також має бути вирішене питання про оцінку внеску, якщо вноситься майно або майнові права. Одночасно загальні збори затверджують зміни до статуту, що відображають збільшення статутного капіталу товариства.

4. Державна реєстрація змін до статуту, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу. Зауважимо: податкові органи наполягають на тому, що якщо збільшення статутного капіталу не зареєстроване в ЄДР, то отримані грошові кошти (або вартість товарно-матеріальних цінностей) вважаються безповоротною фінансовою допомогою та включаються до доходу платника податків. На жаль, такий похід підтримав ВСУ, указавши у своїй постанові від 21.02.2012 р. у справі № 21-942во10, що кошти, отримані госптовариством від учасників як внески до статутного капіталу, не може бути визнано прямою інвестицією в емітовані таким товариством корпоративні права, до моменту держреєстрації змін, що вносяться до установчих документів.

5. Оформлення внесення внеску до статутного капіталу .

Зупинимося детальніше на двох останніх стадіях, попередньо розглянувши таке питання, як оцінка внеску.

Унесення вкладу до статутного капіталу може відбуватися у двох можливих формах:

1) у грошовій формі;

2) у вигляді внесення майна (майнових прав).

Важливо пам’ятати: якщо первісно в установчих документах було встановлено, що внески учасників повинні здійснюватися у грошовій формі, то рішення про заміну грошового внеску майновим затверджується на зборах засновників, після чого вносяться відповідні зміни до установчих документів підприємства.

Необхідність у проходженні процедури оцінки внеску виникає в разі, якщо статутний капітал повністю або частково формується майном (майновими правами).

Відповідно до ч. 2 ст. 115 ЦКУ грошова оцінка внеску учасника госптовариства здійснюється за загальною згодою учасників товариства, а у випадках, установлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Звертаємо увагу: навіть якщо мінімальний розмір статутного фонду законодавчими актами встановлено в еквіваленті до іноземної валюти, внески до нього повинні оцінюватися у гривнях (ч. 2 ст. 86 ГКУ).

Отже, є дві можливі процедури оцінки внесків засновників до статутного капіталу товариства:

1) за згодою засновників;

2) у порядку незалежної експертної оцінки.

В установчих документах має бути передбачено порядок оцінки внесків до статутного капіталу юридичної особи. Проте ані ЦКУ, ані ГКУ, ані Закон про госптовариства не містять конкретних вимог щодо того, яким може бути такий порядок. Це дає підстави для того, щоб на практиці ця вимога вважалася виконаною, якщо в установчих документах є вказівка, відбувається оцінка внесків за погодженням засновників чи незалежним експертом (див. також лист Держкомпідприємництва від 26.12.2007 р. № 9705).

Як уже зазначалося, незалежна експертна оцінка підлягає обов’язковому застосуванню тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, у випадку:

— створення підприємств (господарських товариств) на підставі державного майна або майна, що перебуває в комунальній власності;

— унесення майна господарських товариств із державною часткою (часткою комунального майна);

— вимоги хоча б одного із засновників.

У проведенні експертизи може виникнути необхідність, якщо хоча б один із засновників буде не згоден із запропонованою оцінкою внеску, оскільки чинне законодавство вимагає, щоб внесок було оцінено за погодженням з усіма засновниками (а не просто за рішенням загальних зборів учасників). Закон про АТ передбачає можливість прийняття рішення про проведення незалежної експертної оцінки внесків до статутного фонду АТ наглядовою радою АТ (ст. 8 Закону про АТ).

Висновки про вартість майна в разі проведення незалежної експертної оцінки фіксують у звіті про оцінку майна (акті оцінки).

Якщо ж учасники господарського товариства не вдаються до послуг оцінювача, то критерії оцінки вони визначають самостійно. Результат оцінки має оформлятися відповідним актом оцінки. Підписаний усіма учасниками (або їх уповноваженими представниками) акт свідчить про те, що оцінка вкладу погоджена (див. також лист Держкомпідприємництва від 14.09.2004 р. № 6279).

Як відомо, відомості про статутний капітал уключаються до статуту госптовариства, а тому будь-яка їх зміна спричинює необхідність звернення до держреєстратора для внесення відповідних змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Для цього передбачено відповідну реєстраційну картку, форму якої затверджено наказом Мін’юсту від 14.10.2011 р. № 3178/5: форма № 3 — реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юрособи. Звернемо увагу на основні питання, що виникають при її заповненні.

Розділ І «Відомості про юридичну особу» слід заповнити повністю, указавши код, організаційно-правову форму (наприклад, «Товариство з обмеженою відповідальністю») та назву юрособи.

Далі йде пункт «Перелік змін до установчих документів, щодо яких проводиться державна реєстрація», в якому вказано перелік відомостей, що можуть міститися у статуті та щодо яких можливе внесення змін. При заповненні форми слід проставити галочку або знак «+» напроти слів «Зміна розміру статутного або складеного капіталу юридичної особи».

Наступний розділ ІІ «Відомості про юридичну особу з урахуванням змін». У ньому слід заповнити пункт «Розмір статутного або складеного капіталу», указавши його новий розмір.

У розділі ІІІ «Спосіб отримання виписки з Єдиного державного реєстру та оригіналів установчих документів» госптовариство на свій вибір проставляє відмітку або у графі «Видати заявнику», або у графі «Поштове відправлення».

Роздрукувати та підписати необхідно всі сторінки форми, але заповнити потрібно тільки вказані вище розділи.

Крім форми № 3, держреєстратору також доведеться подати:

— примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення про внесення змін до установчих документів;

— документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів*;

— оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію з усіма змінами, чинними на дату подачі документів, або копія опублікованого у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату всіх або частини зазначених оригіналів установчих документів;

— два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції;

— документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів. Реєстраційний збір становитиме 51 грн.

* Таким документом, зокрема, може бути протокол реєстрації для участі у загальних зборах, в якому зазначено перелік осіб, що зареєструвалися для участі у загальних зборах, із визначенням кількості голосів кожного, та який (згідно з вимогами Закону України «Про господарські товариства») підписується головою та секретарем зборів (див. лист Держкомпідприємництва від 15.03.2010 р. № 3185).

Закон про госптовариства зобов’язує госптовариства повідомляти держреєстратора про зміни в установчих документах протягом 3 робочих днів із дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів (ч. 2 ст. 7). Проте занадто педантично ставитися до зазначеного строку при внесенні змін до статуту, що пов’язані зі збільшенням статутного капіталу, усе ж не варто: чинне законодавство не передбачає санкцій за його порушення.

Такий документ, як довідка про фінансовий стан засновників — фізичних осіб, про яку є згадка в ч. 3 ст. 86 ГКУ, держреєстратор вимагати не може. Відмовити у проведенні реєстраційних дій у зв’язку з її відсутністю він також не має права.

Нагадаємо: згідно з ч. 3 ст. 86 ГКУ фінансовий стан засновників — юридичних осіб у частині їх здатності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірено незалежним аудитором (аудиторською організацією) в установленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджено декларацією про їх доходи та майно, завіреною відповідним податковим органом. Проте, крім держреєстраторів, цією нормою, що, як можна припустити, запроваджувалася для того, щоб можна було встановити, чи не формується статутний фонд за допомогою бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит або під заставу, дуже цікавляться податкові органи (див., зокрема, лист ДПСУ від 01.11.2011 р. № 4893/7/15-3317). Доходить навіть до подання податківцями до суду позовів з вимогою зобов’язати фізичних осіб — засновників задекларувати доходи. Суди такі вимоги відхиляють (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 23.02.2012 р. № К-12362/09).

Грошовий внесок вноситься на поточний рахунок підприємства або до його каси. У першому випадку підтвердним документом є платіжне доручення (квитанція), у другому — прибутковий касовий ордер. І в першому, і в другому випадках необхідно вказати призначення платежу: унесення вкладу до статутного капіталу.

Якщо внесок здійснюється готівковими грошовими коштами, то необхідності у проведенні цієї операції через РРО немає, хоча податківці в роз’ясненнях, розміщених у ЄБПЗ (див. розділ 07.02), і наполягають на зворотному.

Нагадаємо: згідно з п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР РРО є обов’язковим для використання при здійсненні розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. У свою чергу, розрахунковою операцією вважається приймання від покупця готівкових коштів та видача готівки за повернений покупцем товар (ненадану послугу) (абз. 4 ст. 2 Закону про РРО). Внески до статутного фонду відносяться до позареалізаційних надходжень, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна (п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637). Інакше кажучи, при отриманні готівкових грошових коштів як внеску до статутного капіталу розрахункової операції не відбувається, а отже, — і в застосуванні РРО немає необхідності.

Отримання готівки до каси як внеску до статутного фонду оформляють прибутковим касовим ордером, фіксують у журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів, а також роблять відповідний запис у касовій книзі.

Одночасно з цим внесок до статутного капіталу в термінології Положення № 637 (п. 1.2) є частиною готівкової виручки, а тому враховується при розрахунку ліміту каси (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 47, с. 13). Нагадаємо: готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством наступного дня на потреби, пов’язані з діяльністю підприємства (п. 5.10 Положення № 637).

Зауважимо також, що при внесенні фізичною особою до каси підприємства внеску до статутного капіталу обмеження в 10 тис. грн. не діє. Для засновника-юрособи обмеження діє.

ГКУ, якщо засновник є нерезидентом, прямо передбачає можливість унесення вкладів до статутного капіталу в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 2 Закону № 93 іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України (належить до 1 групи вільно конвертованої валюти за Класифікатором іноземних валют і банківських металів у редакції постанови правління НБУ від 02.10.2002 р. № 378).

Внесок, зроблений в інвалюті, у статуті вказують у такій інвалюті та перераховують у гривні.

У цілому, якщо у формуванні статутного фонду товариства беруть участь іноземні інвестори (суб’єкти, які можуть вважатися такими, названі в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 93), останні за бажанням можуть пройти процедуру державної реєстрації іноземних інвестицій, зроблених, у тому числі, у формі внеску до статутного фонду. Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій затверджено постановою Кабміну від 07.08.96 р. № 928. Детальніше про інвалютний внесок до статутного фонду див. на с. 28.

Унесення до статутного капіталу певного майна доцільно оформляти у вигляді актів приймання-передачі майна (майнових прав) за вартістю, затвердженою за загальною згодою засновників або визначеною під час незалежної експертизи (див. також лист Держкомпідприємництва від 14.09.2004 р. № 6279 ).

Законодавство конкретних вимог до форми цього документа та його змісту не висуває, тому як орієнтир можна використовувати акт приймання-передачі, що застосовується в межах договірних відносин. Крім дати та П. І. Б. засновників, які беруть участь у прийманні-передачі вкладу, в акті слід указати вид майна, що передається, його індивідуальні (або родові) характеристики (наприклад, для транспортного засобу — марку, колір, номер кузова, номер держреєстрації), а також вартість (згідно з актом оцінки). Доцільно вказувати, які документи підтверджують права засновника на майно, що передається підприємству як внесок. Акт підписують обидві сторони (учасник і товариство). Не зайвим буде простежити за тим, щоб у такому акті приймання-передачі були всі реквізити первинного документа.

Якщо внеском до статутного капіталу виступає право користування майном, в акті приймання-передачі слід указати майно, на яке передають право користування, строк користування та вартість цього права як вкладу (як правило, визначається виходячи із суми оплати за використання такого майна впродовж строку, на який таке право передається товариству). Додатково в ньому може бути вказано умови, які зазвичай уключають до договору оренди (про способи використання, проведення ремонтів, страхування майна, оплату комунальних послуг, наслідки поліпшення майна, порядок повернення тощо). Якщо статутом або установчим договором передбачено дострокове припинення права користування майном, унесеним до статутного капіталу, необхідно вказати спосіб та порядок надання засновником компенсації замість нього.

Внеском до статутного фонду може бути як право використання майна самим товариством, так і право передавати майно в користування третім особам.

У випадках, коли внесок до статутного капіталу було здійснено шляхом передачі права користування майном, відповідне майно повертається учаснику при його виході з товариства без виплати винагороди (абзац третій ч. 2 ст. 148 ЦКУ).

На практиці іноді звучать рекомендації додатково укласти договір відступлення права користування майном, що вноситься до статутного капіталу, або, якщо вноситься, приміром, таке майнове право, як право вимоги. На наше переконання, у цій ситуації договір відступлення — зайва конструкція, яка, більше того, може внести невизначеність до відносин між госптовариством та його учасниками. Унесення права користування або права вимоги до статутного капіталу здійснюється за загальною процедурою шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників, оцінки внеску та його передачі шляхом оформлення акта приймання-передачі.

Якщо ж спеціального застереження про те, що вноситься саме право користування майном, не буде, вважається, що як внесок передано право власності на майно, що вноситься, а не право користування ним (див. постанови ВГСУ від 17.02.2010 р. № 18/092-09, від 20.04.2010 р. № 10/826/09-ЗН(08) тощо).

Проте у низці випадків тільки фіксації факту передачі майна до статутного капіталу недостатньо. Законодавство може вимагати додаткового оформлення прав на майно, щоб у юрособи, до статутного капіталу якої його передано, виникло право власності або право користування. У першу чергу йдеться про об’єкти нерухомості, права на які підлягають держреєстрації.

Якщо імперативної норми, що вказує на момент виникнення права власності на те чи інше майно або переходу майнових прав (як, наприклад, у ситуації з об’єктами нерухомості), немає, то сторони цілком можуть визначити цей момент на власний розсуд. Можливість обумовити момент переходу права власності на внесок до статутного фонду визнають і суди (див. постанову ВГСУ від 13.06.2007 р. № 2-483/03). Детальніше про момент переходу права власності див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 6, с. 29.

Слід також пам’ятати, що фізична особа, яка перебуває у шлюбі, передаючи майно як внесок до статутного капіталу, повинна надати нотаріально завірену згоду дружини (чоловіка) на відчуження (якщо майно було придбане під час шлюбу і не є подарованим або успадкованим під час шлюбу).

На цьому ми завершуємо загальний огляд законодавчих вимог до порядку внесення вкладів до статутного капіталу та переходимо до податково-облікових питань, що виникають у процесі цієї процедури.