Як організувати сезонну виїзну торгівлю: вивчаємо особливості

Як організувати сезонну виїзну торгівлю: вивчаємо особливості

Про те, що весна у розповні, можна судити не лише за сонечком, що все частіше проглядає, та пташиним хором, що розростається з кожним днем, а й за тим, як активно йде робота зі спорудження літніх кафе та інших сезонних об’єктів торгівлі в місцях масового відпочинку громадян, уздовж автомобільних доріг, а також поблизу закладів ресторанного господарства. Про особливості організації та здійснення такої сезонної торгівлі й ітиметься в цій статті.

Наталя БІЛОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон № 481 — Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

Закон № 2807 — Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.05 р. № 2807-IV.

Закон № 3038 — Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI.

Закон про автодороги — Закон України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 р. № 2862-IV.

Закон про РРО — Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.

Закон про дозвільну систему — Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. № 2806-IV.

Закон про санітарне благополуччя — Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 р. № 4004-XII.

Закон про пожежну безпеку — Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.93 р. № 3745-XII.

Перелік № 3392 — Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (додаток до Закону України від 19.05.2011 р. № 3392-VI).

Правила № 198 — Єдині правила ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30.03.94 р. № 198.

Порядок № 833 — Порядок здійснення торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджені постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833.

Порядок № 982 — Порядок розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджений постановою КМУ від 26.08.2009 р. № 982 (втратив чинність з 06.06.11 р.).

Інструкція № 327 — Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 24.10.2005 р. № 327.

Правила № 369 — Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 08.07.96 р. № 369.

Правила № 104 — Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.04.2007 р. № 104.

Правила № 185 — Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185.

Правила № 219 — Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 219.

Порядок № 210 — Порядок розробки та затвердження технологічної документації на фірмові страви, кулінарні та борошняні кондитерські вироби у закладах ресторанного господарства, затверджений наказом Міністерства економіки України від 25.09.2000 р. № 210.

Порядок № 244 — Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 р. № 244.

Як зазначено в п. 2.9 Інструкції № 327, сезонна мережа — це мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, яка відкрита для обслуговування населення на певний сезон року. У складі сезонної мережі можуть бути палатки, кіоски, ятки тощо, об’єкти громадського харчування (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу, збірні та переносні), які розміщені на лижних базах, катках, пляжах, стадіонах, у парках, на ярмарках та в інших місцях.

При цьому мережа роздрібної торгівлі поділяється на стаціонарну, напівстаціонарну та поза магазинами (п. 3 Інструкції № 327) (див. таблицю).

Форми мережі роздрібної торгівлі

Сезонна виїзна торгівля здійснюється, як правило, в об’єктах, що належать до напівстаціонарної торгівлі та торгівлі поза магазинами, тобто фактично це торгівля за межами основного торговельного приміщення (магазину чи іншої торговельної точки) протягом певного періоду (сезону).

Така торгівля, за якої приміщення не мають торговельного залу для споживачів, класифікується як роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу. Порядок її здійснення регламентовано Правилами № 369, але при цьому слід дотримуватись і загальних правил торгівлі, зокрема Правил № 185, № 104, Порядку № 833.

Згідно з п. 3 Правил № 369 роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу може провадитися через:

1) пункти некапітальної забудови — кіоски, ларі, ларки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

2) засоби пересувної мережі — автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Через дрібнороздрібну торговельну мережу дозволяється реалізація продовольчих і непродовольчих товарів тільки нескладного асортименту. Крім того, торгувати продовольчими та непродовольчими товарами в одному дрібнороздрібному торговельному пункті можна лише за умови, що продовольчі товари фасовані, мають герметичну (непошкоджену) упаковку і при цьому дотримується принцип товарного сусідства (пп. 4, 6 Правил № 369).

Розміщення пунктів дрібнороздрібної торговельної мережі здійснюється суб’єктом господарювання відповідно до вимог Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III і законодавства про благоустрій населених пунктів, планування та забудову територій, санітарне та епідемічне благополуччя населення, пожежну охорону, державну автоінспекцію та архітектуру (п. 16 Правил № 369).

Зауважимо: донедавна напівстаціонарні та пересувні об’єкти можна було віднести до малих архітектурних форм (далі — МАФ). Проте після набуття чинності Законом № 3038 втратив чинність Порядок № 982 (згідно з постановою КМУ від 25.05.2011 р. № 548), яким установлювалися правила розміщення МАФ для здійснення підприємницької діяльності. Тепер суб’єкти господарювання повинні керуватися поняттями, визначеними Законом № 3038, яким, з посиланням на Закон № 2807 та Порядок № 244, розмежовано МАФ та тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Так, згідно з ч. 2 ст. 21 Закону № 2807 МАФ — це елемент декоративного або іншого оснащення об’єкта благоустрою. До МАФ відносяться:

— альтанки, павільйони, навіси;

— паркові арки (аркади) і колони (колонади);

— вуличні вази, вазони і амфори;

— декоративна та ігрова скульптура;

— вуличні меблі (лавки, лави, столи);

— сходи, балюстради;

— паркові містки;

— огорожі, ворота, ґрати;

— інформаційні стенди, дошки, вивіски;

— інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення МАФ здійснюється відповідно до Закону № 2807 за рішенням власника об’єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Таким чином, можна зазначити, що в розумінні Закону № 2807 поняття «МАФ» втратило будь-який зв’язок зі здійсненням торговельної діяльності.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону № 3038 (див. також п. 1.3 Порядку № 244) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності — це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

При цьому в п. 1.4 Порядку № 244 встановлено, що:

— пересувною тимчасовою спорудою є споруда, що не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності;

— стаціонарною тимчасовою спорудою є споруда, що має закрите приміщення для тимчасового перебування людей, площею до 30 кв. м за зовнішнім контуром.

Як бачимо, торговельні об’єкти, які зазвичай використовуються при здійсненні сезонної виїзної торгівлі, з точки зору Закону № 3038, є тимчасовими спорудами.

Тимчасові споруди. Отже, як зазначено в ч. 4 ст. 28 Закону № 3038, тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності розміщуються відповідно до Порядку № 244. А цей Порядок приписує необхідність оформлення для таких тимчасових споруд паспорта прив’язки.

Згідно з п. 1.4 Порядку № 244 паспорт прив’язки — це комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.

Цей документ є підставою для розміщення тимчасової споруди (п. 2.1 Порядку № 244). Проте перед тим, як почати його оформляти, суб’єкт господарювання повинен заздалегідь звернутися до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації з відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди (п. 2.2 Порядку № 244).

Паспорт прив’язки за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку № 244, оформляється органом з питань містобудування та архітектури, створеним у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, на підставі заяви суб’єкта господарювання.

До вказаної заяви має бути додано:

— схему розміщення тимчасової споруди;

— ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасових споруд), які виготовляє суб’єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат;

— схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб’єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, згідно із Законом № 2807;

— технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Паспорт прив’язки видається безоплатно (див. п. 2.15 Порядку № 244).

Що стосується тимчасових споруд під час проведення ярмарків, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів, то їх розміщення на строк проведення таких заходів здійснюється в порядку, установленому органами місцевого самоврядування (п. 1.11 Порядку № 244).

Нагадаємо: на сьогодні дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі, який раніше видавали органи місцевого самоврядування зі справлянням за нього збору, передбаченого Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII та Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93, отримувати не потрібно. Це питання остаточно вирішене з набуттям чинності ПКУ (див. лист Держкомпідприємництва від 30.03.2011 р. № 3019).

Крім отримання паспорта прив’язки для тимчасової споруди, суб’єкту господарювання, найімовірніше, потрібно буде укласти договір оренди твердого покриття (асфальту, тротуарної плитки тощо)* та/або договір оренди земельної ділянки, на якій він планує розмістити таку тимчасову споруду.

* Юридичний статус такого договору доволі сумнівний, хоча на практиці його частенько застосовують замість оформлення землекористування в установленому законом порядку.

Утім, Держземінспекція в листі від 11.07.2008 р. № 6-8-2111 зазначала, що укладення між органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади та господарюючим суб’єктом договорів оренди так званого твердого покриття для розміщення МАФ не звільняє вказаних суб’єктів від обов’язку укласти договір оренди земельної ділянки. І хоча цей лист видано ще до набуття чинності Законом № 3038, яким запроваджено інше визначення МАФ, його можна вважати актуальним і зараз.

З урахуванням положень Інструкції № 327 та Порядку № 244 можна зробити висновок, що паспорт прив’язки необхідний для тимчасових споруд, що є пунктами некапітальної забудови (кіоски, павільйони тощо). Для засобів пересувної мережі (наприклад, автомагазини, автокафе, візки тощо) його отримувати не потрібно. Це саме стосується й оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Дозвіл на торгівлю на землях дорожнього господарства. Насамперед зауважимо: згідно з п. 32 Правил № 198 лотки, столи, ємності з напоями та інші пересувні елементи вуличної торгівлі можна розміщувати тільки на тротуарах завширшки не менше 5 м за межами пішохідної частини. При цьому товар та звільнена від нього тара повинні складуватися на тротуарі поряд із зазначеними пересувними елементами та за межами його пішохідної частини.

Як зазначено у ст. 37 Закону про автодороги, будівництво споруд, об’єктів дорожнього сервісу, автозаправних станцій, прокладання інженерних мереж та виконання інших робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюються відповідно до дозволу органів державного управління автомобільними дорогами та за попереднім погодженням з відповідними підрозділами МВС України в порядку, передбаченому законодавством України.

Зазначений дозвіл на розміщення об’єктів дорожнього сервісу названо й у п. 64 Переліку № 3392. Видавати його на платній основі повинні органи державного управління автомобільними дорогами в порядку, затвердженому КМУ (див. ст. 37 Закону про автодороги).

Донедавна видача дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства здійснювалася Службою автомобільних доріг АР Крим, областей та м. Севастополя відповідно до Порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об’єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування, затвердженого наказом Державної служби автомобільних доріг України від 29.09.2005 р. № 414.

Проте наказом Міністерства інфраструктури України від 16.11.2012 р. № 688 цей Порядок було визнано таким, що втратив чинність з 10.12.2012 р.

Водночас нового порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію і функціонування об’єктів сервісу на землях дорожнього господарства, затвердженого КМУ, наразі немає. Отже, на нормативному рівні в цьому плані тимчасово утворилася прогалина.

Санітарні дозволи. Відповідно до ст. 1 Закону про санітарне благополуччя об’єктом державної санітарно-епідеміологічної експертизи може бути будь-яка діяльність, технологія, продукція та сировина, проекти нормативних документів, реалізація (функціонування, використання) яких може шкідливо вплинути на здоров’я людини, а також діючі об’єкти та чинні нормативні документи в разі, коли їх шкідливий вплив установлено в процесі функціонування (використання), а також в разі закінчення встановленого строку дії висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Розробка та виробництво нового виду харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною або харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи (ст. 17 Закону про санітарне благополуччя).

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи є документом установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об’єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров’я та життя людини. Цей документ затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем та є обов’язковим для виконання власником об’єкта експертизи. Включено його й до п. 9 Переліку № 3392.

Прямої вказівки на необхідність отримання дозволу СЕС для реалізації харчових продуктів у Законі про санітарне благополуччя немає. Проте майте на увазі: під час будь-яких операцій з продовольчими товарами (будь то виробництво чи реалізація) вам слід дотримуватись усіх санітарних правил та норм, зокрема, Санітарних правил для підприємств продовольчої торгівлі, затверджених Головним державним санітарним лікарем СРСР від 16.04.91 р. № 5781-91, а закладам ресторанного господарства — Санітарних правил для підприємств громадського харчування, включаючи кондитерські цехи і підприємства, що виробляють м’яке морозиво (СанПіН № 42-123-5777-91 від 19.03.91 р.).

Крім того, як зазначено в п. 8 Порядку № 210, при розробці технологічної документації на фірмові страви, кулінарні та борошняні кондитерські вироби підприємство ресторанного господарства зобов’язане провести лабораторні дослідження продукції за бактеріологічними показниками в закладах державної СЕС чи інших лабораторіях, атестованих МОЗ на право проведення таких досліджень.

Розроблені технологічні карти на нові фірмові страви погоджуються з територіальною СЕС та затверджуються керівником підприємства ресторанного господарства (п. 10 Порядку № 210).

А на автотранспорт, що перевозить продовольчу сировину та продовольчі товари для дрібнороздрібної торговельної мережі, має бути оформлено санітарний паспорт (п. 21 Правил № 369).

Пожежні дозволи. Згідно зі ст. 10 Закону про пожежну безпеку виробничі, житлові, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію або в експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння, а також технологічні процеси та продукція мають відповідати вимогам нормативних актів з пожежної безпеки.

В окремих випадках суб’єкт господарювання повинен отримати від органу державного пожежного нагляду відповідний дозвіл. До таких випадків належать:

— початок роботи новостворених підприємств (якщо ці підприємства належать до категорії вибухопожежонебезпечних або до об’єктів з масовим перебуванням людей, або розміщуються на території чи всередині вказаних об’єктів);

— впровадження нових технологій;

— передача для виробництва зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, обладнання та продукції;

— оренда будь-яких приміщень (за винятком оренди торговельних місць, кіосків та контейнерів, розміщених на ринках відповідно до схеми, погодженої з органами державного пожежного нагляду).

Зазначений дозвіл уключено й до п. 77 Переліку № 3392*. Видається він безоплатно урядовим органом державного нагляду у сфері пожежної безпеки та територіальними органами державного пожежного нагляду в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі, районах, містах, районах у містах.

* З 01.07.2013 р. цей дозвільний документ з Переліку № 3392 буде вилучено у зв’язку з набуттям чинності Кодексом цивільного захисту України.

Водночас новостворені підприємства, у тому числі ті, що знаходяться в орендованих приміщеннях, які не змінюють виду діяльності (крім потенційно небезпечних об’єктів) або не належать до категорії вибухо-, пожежонебезпечних та об’єктів з масовим перебуванням людей і не розміщуються на території (усередині) зазначених об’єктів, можуть розпочати свою діяльність на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства. Порядок та форма повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства встановлюються КМУ (ч. 12 ст. 10 Закону № 3745).

Одним із видів господарської діяльності, у разі здійснення якої слід сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності та отримувати торгові патенти, п.п. 267.1.1 ПКУ називає торговельну діяльність.

Відповідно до п.п. 14.1.246 ПКУ торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу — це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

При цьому до пунктів продажу п.п. 14.1.211 ПКУ відносить, зокрема:

— кіоск, палатку, іншу малу архітектурну форму, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазин, розвозку, інший вид пересувної торговельної мережі;

— лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання — фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

— фабрику-кухню, фабрику-заготівельню, їдальню, ресторан, кафе, закусочну, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства.

Отже, за загальним правилом придбавати торговий патент потрібно на торгівлю за готівку практично в будь-якій сезонній торговельній точці.

Водночас при здійсненні в одному пункті продажу декількох видів діяльності, що підпадають під категорію торговельна діяльність — роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері, крім торгівлі нафтопродуктами (скрапленим та стисненим газом), — суб’єкт господарювання придбаває один торговий патент.

Наприклад, торговий патент необхідний автономному літньому кафе, але якщо облаштовується літній майданчик при кафе, що вже відкрилося, окремий патент отримувати не потрібно. Підтвердження тому знаходимо і в консультації податківців, розміщеній у розділі 120.03 ЄБПЗ.

У деяких же випадках, перелічених у п. 267.2 ПКУ, суб’єктам господарювання дозволяється торгувати за пільговим торговим патентом. Це, зокрема, торгівля насінням та посадковим матеріалом овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі; товарами народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність; вітчизняною зареєстрованою друкованою періодикою, продукцією вітчизняних видавництв, а також низкою супутніх товарів (незалежно від країни походження).

Строк дії торгового та пільгового патентів становить 60 календарних місяців (п.п. 267.7.1 ПКУ).

Якщо підприємство бере участь у ярмарку, виставці-продажу та інших короткострокових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, воно повинне придбати короткостроковий торговий патент (п.п. 267.4.7 ПКУ). Строк його дії — від 1 до 15 днів (п.п. 267.7.2 ПКУ), а ставка збору за провадження торговельної діяльності з придбанням короткострокового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (п.п. 267.3.8 ПКУ).

Торговий патент не потрібний при здійсненні суб’єктами господарювання торговельної діяльності виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва (п.п. «е» п.п. 267.1.2 ПКУ):

— хліб і хлібобулочні вироби;

— борошно пшеничне та житнє;

— сіль, цукор, олія соняшникова та кукурудзяна;

— молоко і молочна продукція, крім молока та вершків згущених із домішками та без них;

— продукти дитячого харчування;

— безалкогольні напої;

— морозиво;

— яловичина та свинина;

— свійська птиця;

— яйця;

— риба;

— ягоди і фрукти;

— мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар та засоби захисту бджіл;

— картопля та плодоовочева продукція;

— комбікорм для продажу населенню.

Звільнені від сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та відповідно від необхідності придбання торгового патенту і платники єдиного податку (п.п. 5 п. 297.1 ПКУ).

Докладніше випадки, коли необхідне придбання торгового патенту, розглянуто в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 72, с. 13, а також у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 8, с. 73.

Якщо нарівні з іншими товарами на сезонному об’єкті планується реалізовувати алкогольні напої та тютюнові вироби, то на право роздрібної торгівлі такими товарами потрібно отримати відповідні ліцензії: окремо на алкогольні напої та окремо на тютюнові вироби (див. п. 1.4 Правил № 219).

Особливості ліцензування в цьому випадку передбачено Законом № 481. При цьому під місцем торгівлі в цілях ліцензування у ст. 1 Закону № 481 розуміється місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговельному приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розміщення, для тютюнових виробів — без обмеження площі, для алкогольних напоїв — торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане РРО (незалежно від їх кількості) або в якому є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), у яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Без ліцензії можна обійтися у випадку, якщо суб’єкт господарювання здійснює роздрібну торгівлю столовим вином та/або пивом. Це пов’язане з тим, що дія Закону № 481 не поширюється на торгівлю столовими винами та пивом.

Нагадаємо: Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями затверджено постановою КМУ від 30.07.96 р. № 854, а Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 218.

Так, потрібно. Наприклад, у п. 10 Порядку № 833 та п. 3.12 Правил № 219 зазначено, що «Куточок покупця» повинен знаходитися на видному та доступному місці, і на ньому має розміщуватися інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів. Крім того, тут же доцільно розмістити санітарні правила, копії ліцензій та патентів, копію Свідоцтва платника єдиного податку (якщо власник торговельної точки — єдиноподатник) та іншу необхідну інформацію.

При цьому згідно з п. 21 Правил № 369 на кузовах автомагазинів, автокафе, авторозвозок, автопричепів, автоцистерн має бути нанесено фарбою чіткий напис у вигляді найменування, адреси суб’єкта господарювання, номера точки пересувної торговельної мережі та номера телефону такого суб’єкта.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця має бути встановлена табличка із зазначенням його прізвища, імені та по батькові, а також відомостей про суб’єкта господарювання, який організував торгівлю:

— для юридичної особи — найменування, місцезнаходження та номер телефону;

— для фізособи-підприємця — прізвище, ім’я та по батькові, номер свідоцтва про державну реєстрацію та найменування органу, що здійснив таку реєстрацію.

Усі відомості оформляються відповідно до законодавства про мови.

Без РРО та РК. У ст. 9 Закону про РРО зазначено, що РРО і РК не застосовуються, зокрема:

— при продажу товарів (наданні послуг) фізособами-підприємцями, зареєстрованими платниками єдиного податку (див. також п. 296.10 ПКУ);

— при продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг) згідно з ПКУ;

— при продажу в кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати, якщо питома вага такої продукції становить більше 50 % загального товарообігу за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів;

— при продажу води, молока, квасу, масла та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів.

Отже, така торгівля за готівку може здійснюватися суб’єктами господарювання без застосування РРО та РК. Факт приймання готівки (на вимогу покупця) у цьому випадку оформляється звичайним розрахунковим документом (квитанцією, товарним чеком тощо).

Без РРО, але з РК. Можливість здійснення готівкових розрахунків з покупцями без РРО, але із застосуванням розрахункових книжок (РК) установлена ст. 10 Закону про РРО. Такою можливістю мають право користуватися ті підприємства та підприємці, види діяльності яких указані в Переліку окремих форм і умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженому постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336. До цього Переліку входять, зокрема:

— роздрібна торгівля через засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони, низькотемпературні лотки-прилавки, візки, розноски, лотки, столики тощо), розташовані за межами стаціонарних приміщень. При цьому річний обсяг продажу через такі пункти не повинен перевищувати 200 тис. грн. на одного суб’єкта господарської діяльності;

— роздрібна торгівля на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу). Обмеження за обсягом виручки — також не більше 200 тис. грн. на рік на одного суб’єкта господарської діяльності;

— роздрібна торгівля та громадське харчування на території села, що здійснюються підприємствами споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва. Обмеження за обсягом виручки немає.

При перевищенні граничного річного обсягу таких операцій (200 тис. грн.) застосування РРО є обов’язковим. Причому перейти на розрахунки із застосуванням РРО потрібно протягом місяця після перевищення межі (див. лист ДПАУ від 06.07.2009 р. № 14083/7/23-7017/572).

І окремо кілька слів про розрахунки з відвідувачами літнього кафе. Ураховуючи, що такі розрахунки здійснюються за готівку та/або в безготівковій формі (платіжні картки, платіжні чеки тощо), відповідно до ст. 1 Закону про РРО підприємство повинно проводити їх через РРО.

Як правило, розрахунки в літніх кафе здійснюються через офіціанта, який видає відвідувачам рахунок до оплати, що виписується на бланку встановленої форми, приймає від відвідувачів готівку, проводить розрахункову операцію через РРО (виписує розрахункову квитанцію) та віддає відвідувачам касовий чек (відривну частину розрахункової квитанції). Такий порядок проведення розрахунків установлено п. 3.3 Правил № 219.

Отже, якщо літній майданчик є продовженням закладу ресторанного господарства, застосовувати окремий РРО для нього не потрібно, оскільки зазвичай усі розрахунки проводять через РРО, розміщений у самому закладі. А от якщо літній майданчик є автономним, то розрахунки тут мають здійснюватися через власний РРО, звісно, за умови, що суб’єкт господарювання не відповідає тій чи іншій звільняючій нормі, яка дозволяє йому взагалі обійтися без РРО.

Такими є основні особливості організації сезонної виїзної торгівлі. Бажаємо вам успішної роботи та вдячних покупців!