Громадські й інші тимчасові роботи

Громадські й інші тимчасові роботи

Приводом для написання цієї статті стало затвердження постановою КМУ від 20.03.2013 р. № 175 Порядку організації громадських та інших робіт тимчасового характеру. При цьому попереднє Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затверджене постановою КМУ від 10.09.2008 р. № 839, втратило чинність. Про механізм організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, їх фінансування відповідно до нового Порядку йтиметься в цій статті.

Лілія УШАКОВА, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

КЗпП — Кодекс законів про працю від 10.12.71 р.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про зайнятість — Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.

Порядок № 175 — Порядок організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, затверджений постановою КМУ від 20.03.2013 р. № 175.

Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100.

Порядок № 1266 — Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266.

Наказ № 159 — наказ Мінсоцполітики України «Про затвердження Примірної форми договору про організацію громадських робіт та фінансування їх організації» від 28.03.2013 р. № 159.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону про зайнятість громадські роботи — це вид суспільно корисних оплачуваних робіт, що проводяться в інтересах територіальної громади. Такі роботи організуються з метою додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки таких категорій осіб (п. 3 Порядку № 175):

— зареєстрованих безробітних*;

— осіб, які перебувають на обліку в територіальних органах служби зайнятості як такі, що шукають роботу (далі — особи, які шукають роботу);

— працівників, які втратили частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50 % передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (далі — працівники, які втратили частину заробітної плати).

* Зауважимо: згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону про зайнятість зареєстрований безробітний — це особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (далі — центр зайнятості), як безробітний і готова та здатна приступити до роботи.

Види громадських робіт визначаються за такими критеріями (ч. 3 ст. 31 Закону про зайнятість):

1) мають тимчасовий характер. Для організації таких робіт не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії;

2) можуть виконуватися на умовах неповного робочого дня;

3) мають економічну, соціальну та екологічну користь для регіону;

4) дають можливість тимчасового працевлаштування безробітних на роботи, що не потребують додаткової спеціальної, освітньої та кваліфікаційної підготовки.

Крім громадських робіт, зазначені категорії осіб можуть залучатися до інших робіт, що мають тимчасовий характер. Такі роботи організуються роботодавцями на строк до шести місяців.

І до громадських, і до інших робіт тимчасового характеру зареєстровані безробітні, особи, які шукають роботу, та працівники, які втратили частину заробітної плати, можуть залучатися виключно на добровільних засадах.

Не належать до громадських та інших робіт тимчасового характеру роботи, пов’язані з ризиком для життя, указані в Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. № 15.

Місцеві органи влади щорічно приймають рішення про організацію громадських робіт, установлюють види таких робіт та визначають роботодавців, за участі яких планується організація громадських робіт.

Про прийняте рішення місцеві органи влади інформують центри зайнятості та роботодавців, яких планується залучити до організації таких робіт.

Між центром зайнятості та роботодавцем, залученим до організації громадських робіт, укладається договір про організацію громадських робіт та фінансування їх організації**. Зауважимо, що як роботодавець може виступати місцевий орган влади.

У договорі про організацію громадських робіт і фінансування їх організації вказуються:

— права та обов’язки сторін. Якщо до громадських робіт залучаються зареєстровані безробітні та (або) працівники, які втратили частину заробітної плати, у договорі обов’язково встановлюється право центру зайнятості проводити перевірку цільового використання коштів, що спрямовуються на фінансування організації таких громадських робіт, та обов’язок роботодавця надавати під час такої перевірки необхідні документи та пояснення, а в разі виявлення факту нецільового використання коштів — повернути суму, використану не за призначенням, з урахуванням індексації на рівень інфляції;

— відповідальність сторін;

— порядок фінансування організації громадських робіт;

— порядок унесення змін до договору;

— умови розірвання, припинення договору.

На підставі укладеного договору роботодавець створює тимчасові робочі місця, необхідні для проведення громадських робіт. Заборонено використовувати вакантні посади, наявні у штатному розписі роботодавця, під оплачувані громадські роботи. Про створення тимчасових робочих місць для проведення громадських робіт роботодавець повідомляє центр зайнятості протягом 3 робочих днів із дня затвердження відповідного наказу за формою додатка 1 до Договору. Тут же вказується інформація про потребу в робочій силі (професії (спеціальності) працівників, режим роботи, місце проведення, оплату праці, умови праці).

Про виконання громадських робіт особами, направленими центром зайнятості, роботодавець інформує такий орган щомісячно до 3 числа, шляхом подання довідки за формою додатка 3 до Договору.

У загальному випадку фінансування організації громадських робіт провадиться за рахунок коштів:

— місцевих бюджетів;

— роботодавців, залучених до організації таких робіт;

— інших не заборонених законодавством джерел.

Загальна сума коштів на фінансування громадських робіт та частки для кожного джерела фінансування визначаються в кошторисі (додаток 2 до Договору).

Якщо ж на громадських роботах будуть зайняті зареєстровані безробітні та/або працівники, які втратили частину зарплати, то фінансування таких робіт здійснюватиметься рівними частинами пропорційно сумі витрат на їх організацію за рахунок коштів:

— місцевих бюджетів,

та

— Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі — Фонд безробіття)*.

* Зауважимо: з 22.01.2013 р. втратив чинність Порядок використання коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та здійснення контролю під час організації оплачуваних громадських робіт для безробітних, затверджений постановою Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття від 16.10.2008 р. № 69. Новий документ, який би визначав порядок проведення розрахунків між сторонами договору про організацію громадських робіт, якщо їх фінансування частково здійснюється за рахунок коштів Фонду безробіття, наразі не затверджено. Сподіваємося, що найближчим часом такий документ буде прийнято.

Грошові кошти відповідно до кошторису витрат з фінансування організації громадських робіт спрямовуються на:

— виплату основної та додаткової заробітної плати працівникам, зайнятим на таких роботах;

— сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ), у тому числі в період тимчасової непрацездатності працівників у межах дії строкового трудового договору;

— оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності працівників у межах дії строкового трудового договору;

— оплату проїзду в межах регіону до місця виконання робіт і назад працівників, які беруть участь у громадських роботах;

— оплату медичного та наркологічного огляду (у разі потреби) працівників;

— придбання малоцінних необоротних матеріальних активів, господарських матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, їх ремонт та обслуговування.

При розподілі грошових коштів на зазначені цілі має дотримуватися правило, установлене в п. 10 Порядку № 175: загальна сума витрат на оплату праці та ЄСВ у частині нарахувань повинна становити не менше 80 % загальної суми, указаної в кошторисі витрат з фінансування організації громадських робіт.

Роботи тимчасового характеру, що не належать до громадських, організуються роботодавцями самостійно. Фінансування організації таких робіт також лягає на плечі роботодавця (п. 10 Порядку № 175). Ані місцевий бюджет, ані Фонд безробіття не беруть участі грошима в організації тимчасових робіт, що не є громадськими. Водночас до фінансування цих робіт роботодавець може залучати інші, не заборонені законодавством, джерела.

Для працевлаштування працівників, які виконуватимуть роботи тимчасового характеру, роботодавець створює тимчасові робочі місця. Не можуть бути використані для організації таких робіт постійні робочі місця та вакансії зважаючи на пряму заборону, установлену ч. 8 ст. 31 Закону про зайнятість. Про кількість працівників, які можуть бути працевлаштовані роботодавцем на створені ним тимчасові робочі місця, такий роботодавець інформує центр зайнятості. Останній, у свою чергу, направляє такому роботодавцю осіб, які виявили бажання бути працевлаштованими тимчасово.

Далі розглянемо особливості оформлення трудових відносин з особами, які будуть зайняті на громадських та інших роботах тимчасового характеру.

Прийняття на роботу. З особами, які залучаються до виконання громадських та інших робіт тимчасового характеру, роботодавці укладають у письмовій формі строкові трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів (ч. 8 ст. 31 Закону про зайнятість, п. 5 Порядку № 175). Нагадаємо: можливість укладення строкових трудових договорів передбачена ст. 23 КЗпП. Роботодавцю важливо правильно обчислити строк, на який укладається трудовий договір, щоб не порушити граничний строк у 180 днів. Правила обчислення строків виникнення та припинення трудових прав і обов’язків встановлює ст. 241¹ КЗпП. Згідно з цією нормою строк, що обчислюється:

— місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, що обчислюється місяцями, припадає на місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця;

— тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Якщо ж строк, на який роботодавець працевлаштовує працівника, визначається днями, то його обчислюють із дня, наступного після дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

У разі працевлаштування на громадські роботи працівників, які втратили частину заробітної плати, роботодавцю слід мати на увазі таке:

по-перше, ч. 7 ст. 31 Закону про зайнятість визначено, що такі працівники беруть участь у вказаних роботах без припинення трудових відносин. Отже, з ними необхідно буде укласти строковий трудовий договір про роботу за сумісництвом;

по-друге, у зазначених роботах працівники, які втратили частину заробітної плати, можуть брати участь тільки протягом строку припинення (скорочення) виробництва.

Про участь осіб у громадських та інших тимчасових роботах роботодавці вносять записи до їх трудових книжок. Якщо працівник зайнятий на тимчасових роботах за сумісництвом, то за його бажанням запис про роботу за сумісництвом може бути внесено роботодавцем до трудової книжки такого працівника окремим рядком за місцем його основної роботи (п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мін’юсту, Мінпраці, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. № 58).

Звільнення. Можливість припинення строкового трудового договору, укладеного з тимчасовим працівником, після закінчення строку його дії передбачено п. 2 ст. 36 КЗпП.

Про дату, з якої трудові відносини з таким працівником вважатимуться припиненими, роботодавцю доцільно повідомити цього працівника, щоб уникнути наслідків, передбачених ст. 39¹ КЗпП*. Отримувати від працівника заяву для припинення трудового договору у зв’язку із закінченням строку його дії роботодавцю не потрібно.

* Нагадаємо: якщо роботодавець пропустить останній день строку дії договору і не звільнить у цей день працівника, то трудові відносини з ним вважаються продовженими на невизначений строк на підставі ст. 39¹ КЗпП. Це, у свою чергу, спричинює необхідність розірвання трудового договору з працівником на інших, ніж п. 2 ст. 36 КЗпП, підставах.

У наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору слід указати, зокрема, що працівника звільнено «у зв’язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП». Із наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється під підпис.

На підставі наказу (розпорядження) про припинення трудового договору до трудової книжки працівника вноситься запис: «Трудовий договір припинено у зв’язку із закінченням строку його дії, п. 2 ст. 36 КЗпП».

Зауважимо також, що укладення строкового трудового договору не позбавляє сторін такого договору можливості його дострокового розірвання за іншими підставами, передбаченими законодавством. Проте незалежно від підстави розірвання трудових відносин у день звільнення роботодавець повинен:

— провести з працівником остаточний розрахунок;

— видати працівнику трудову книжку.

Про припинення трудових відносин з особами, направленими центром зайнятості для участі у громадських роботах, роботодавець зобов’язаний проінформувати такий центр зайнятості протягом 3 робочих днів після розірвання трудових договорів з цими особами.

Робота осіб, працевлаштованих за строковим трудовим договором для виконання громадських та інших тимчасових робіт, не спричинює будь-яких обмежень обсягу їх трудових прав. Так, наприклад, нормальна тривалість робочого часу таких працівників не повинна перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП). Якщо ж на громадських роботах будуть зайняті працівники віком від 16 до 18 років, то для них має бути встановлено скорочену тривалість робочого часу — 36 годин на тиждень.

Якщо на громадських чи інших роботах тимчасового характеру, організованих згідно з Порядком № 175, зайняті зареєстровані безробітні, то роботодавці повинні надавати цим особам перерви в таких роботах тривалістю не більше 8 годин на місяць з урахуванням часу на проїзд для відвідування центрів зайнятості з метою пошуку роботи, а в разі наявності пропозицій щодо відповідної роботи — для відвідування роботодавців. Такі перерви має бути оплачено за рахунок коштів, передбачених для фінансування організації цих робіт (п. 11 Порядку № 175).

Працюючи за строковим трудовим договором, працівник має право на щорічну відпустку, тривалість якої визначається пропорційно відпрацьованому ним часу у цього роботодавця (ч. 9 ст. 6 Закону про відпустки). Докладно про надання щорічних відпусток читайте у статті «Щорічна відпустка» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 34, с. 5. Також ці працівники мають право на інші види відпусток, установлені Законом про відпустки. Окремо зупинимося тільки на додатковій відпустці на дітей, що надається особам, переліченим у ст. 19 Закону про відпустки. Така відпустка належить до соціальних відпусток та надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік. Працівник, зайнятий на тимчасових роботах, має право на її використання або отримання компенсації за неї в повному обсязі, незалежно від відпрацьованого у цього роботодавця часу та дати народження дитини. Однак при наданні такої відпустки роботодавцю слід урахувати такі особливості:

— по-перше, якщо працівник у поточному календарному році (у 2013 році) до влаштування на це підприємство працював у іншого роботодавця та мав право на додаткову відпустку на дітей, то нинішній роботодавець не має права надавати йому додаткову відпустку на дітей за поточний (2013) календарний рік, незалежно від того, надавалася цьому працівнику на попередньому місці роботи така відпустка чи ні. Річ у тім, що в цьому випадку обов’язок з надання такої відпустки або нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей за цей календарний рік покладається на попереднього роботодавця;

— по-друге, якщо працівник, який має право на додаткову відпустку на дітей, у поточному календарному році до влаштування на це підприємство ніде не працював, або працював у іншого роботодавця, але права на отримання додаткової відпустки на дітей тоді ще не мав, і таке право виникло в період роботи на цьому підприємстві, то нинішній роботодавець зобов’язаний надати йому таку відпустку в повному обсязі або нарахувати та виплатити йому при звільненні компенсацію за невикористану додаткову відпустку на дітей за поточний рік. Інформацію про те, чи перебував працівник у трудових відносинах з іншим роботодавцем до влаштування на це місце роботи та чи мав право на отримання додаткової відпустки на дітей, нинішній роботодавець може дізнатися з трудової книжки працівника та відповідних документів, що підтверджують право на отримання додаткової відпустки на дітей (див. лист Мінпраці від 03.03.2007 р. № 58/06/186-07 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 28).

Ураховуючи наведене вище, при звільненні працівника, прийнятого на тимчасову роботу, йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Нагадаємо: розрахунок відпускних і компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки на дітей здійснюється відповідно до Порядку № 100 виходячи з розміру середньоденної заробітної плати тимчасового працівника. Докладно про особливості проведення розрахунку відпускних див. статтю «Щорічна відпустка» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 34, с. 5.

Оскільки з особами, зайнятими на громадських та інших тимчасових роботах, укладено трудові договори, то вони є застрахованими особами в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Тому в разі хвороби, незалежно від часу, відпрацьованого у цього роботодавця, вони матимуть право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Механізм визначення суми лікарняних установлено Порядком № 1266. Детальніше про нього читайте у статті «Розрахунок лікарняних: теорія та практика» // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 18, с. 11.

Згідно з ч. 5 ст. 31 Закону про зайнятість оплата праці осіб, зайнятих на громадських та інших тимчасових роботах, організованих згідно з Порядком № 175, здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути менше мінімального розміру заробітної плати, та відповідно до положень угоди. Нагадаємо, що у 2013 році мінімальна заробітна плата дорівнює:

— у місячному розмірі: у січні — листопаді 2013 року — 1147 грн., у грудні 2013 року — 1218 грн.;

— у погодинному розмірі: у січні — листопаді 2013 року — 6,88 грн., у грудні 2013 року — 7,30 грн.

Як і зарплата інших працівників, зарплата, нарахована особам, залученим до громадських чи інших тимчасових робіт, підлягає:

— індексації. Зауважимо, що редакція газети «Податки та бухгалтерський облік» щомісячно публікує розраховані величини приросту індексу споживчих цін для кожного базового місяця, необхідні для проведення індексації. Докладно про порядок проведення індексації читайте у статті «Індексація заробітної плати працівників» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 6, с. 34;

— компенсації в разі затримки її виплати на один і більше календарних місяців. Щоб спростити обчислення суми компенсації за затримку виплати доходів, наша редакція також щомісячно публікує таблиці з уже розрахованими величинами приросту індексів споживчих цін. Докладно про нарахування компенсації читайте у статті «Виплата зарплати та компенсація за її несвоєчасну виплату» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 6, с. 40.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) особам, зайнятим на громадських та інших роботах тимчасового характеру, їх роботодавцем провадиться в загальному порядку. Такі особи, так само як і звичайні працівники, мають право на застосування до їх заробітної плати податкової соціальної пільги (далі — ПСП). Нагадаємо, що таке право виникає в разі, якщо розмір нарахованої працівнику за місяць заробітної плати не перевищує граничного розміру заробітної плати, що розраховується відповідно до п.п. 169.4.1 ПКУ. У 2013 році такий граничний розмір становить 1610 грн. Особливий порядок визначення граничного розміру, що дає право на ПСП, установлено для працівників, які мають право на ПСП на дітей (п.п. 169.1.2, пп. «а» і «б» п.п. 169.1.3 ПКУ). Для таких працівників граничний розмір визначається для одного з батьків кратно кількості дітей, для другого — на загальних підставах.

Роботодавець починає застосовувати ПСП до нарахованої працівнику заробітної плати за місяць з податкового періоду (місяця), в якому платник податків подав заяву на її застосування та підтвердні документи (за необхідності) (абзац другий п.п. 169.2.2 ПКУ). Надається пільга з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платника податку було звільнено з цього місця роботи (п.п. 169.3.4 ПКУ). Тобто ПСП застосовується і в місяці прийняття на роботу, і в місяці звільнення.

У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ заробітна плата, нарахована працівникам, зайнятим на громадських та інших тимчасових роботах, відображається з ознакою доходу «101».

Із заробітної плати працівників, зайнятих на оплачуваних громадських роботах чи інших тимчасових роботах, організованих відповідно до ст. 31 Закону про зайнятість, на умовах трудового договору, повинен справлятися єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у загальному порядку.

От і всі особливості організації громадських та інших тимчасових робіт. Сподіваємося, що матеріал, наведений у цій статті, буде корисним не лише роботодавцям, які виявили бажання організувати такі роботи, щоб матеріально допомогти безробітним та іншим особам, які шукають роботу.