Чим запам’ятався 2013 рік

Чим запам’ятався 2013 рік

Віталій Смердов, Людмила Солошенко, податкові експерти

Лілія Ушакова, експерт з питань оплати праці

У межах адміністрування в цьому році відбулося два глобальні нововведення: поява та врегулювання функцій Міндоходів, а також докорінні зміни в механізмі застосування звичайних цін. Пропонуємо вам пригадати, у чому вони полягають.

Створення Міндоходів та адмінреформа. На законодавчому рівні утворення Міндоходів було оформлене ще в березні. Початком цього стало затвердження Указом Президента України від 18.03.2013 р. № 141/2013 Положення про Міністерство доходів і зборів. Воно об’єднало в собі такі органи, як ДПСУ і ДМСУ (тобто податківців та митників). Крім того, до повноважень Міндоходів віднесли й адміністрування ЄСВ, відповідно виключивши його зі сфери впливу ПФУ. Зрозуміло, що настільки масштабні зміни не могли бути реалізовані миттєво. На рівні ПКУ, МКУ, Закону № 2464 та інших законів вони були остаточно закріплені лише ближче до осені (читайте про це в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 70, с. 16). Причому найпроблемнішим виявилося передання податківцям функцій у частині ЄСВ. Незважаючи на те що зміни запрацювали вже у серпні, повноцінне адміністрування ЄСВ органами Міндоходів почалося лише з жовтня. Саме з цього місяця:

1) звітність з ЄСВ (за вересень) потрібно подавати до податкових інспекцій;

2) сплачувати ЄСВ потрібно на рахунки податківців (при цьому на них автоматично переказувалися й кошти, перераховані помилково на рахунки ПФУ). Також нагадаємо, що з 26 листопада при заповненні поля платіжки «Призначення платежу» орієнтуватися потрібно на Порядок № 609. Про новий порядок заповнення платіжних документів ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 96, с. 32.

Тим більше, що вся необхідна для цього підзаконна «нормативка» набрала чинності теж тільки з жовтня. З деякими з цих документів ви можете ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 84, с. 41; № 82, с. 5.

Про новації в частині ЄСВ ви прочитаєте на с. 17, а тут ми розглянемо ще один нюанс. Адмінреформа торкнулася і суто податкових функцій Міндоходів. Серед них є й важливі. Так, повноваження із затвердження більшої частини «підзаконної» нормативки під ПКУ, у тому числі форм податкових декларацій, передано від Мінфіну податківцям. Причому до кінця року деякі з документів були затверджені й навіть встигли набрати чинності: зокрема, Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків, затверджений наказом Міндоходів від 10.10.2013 р. № 574.

Звичайні ціни. Це одне з перших нововведень, з якими ви зіткнулися у поточному році. З 1 січня на зміну правилам п. 1.20 Закону про податок на прибуток прийшли норми ст. 39 ПКУ. Але проіснували вони недовго — до 1 вересня. Саме тому загострювати на них увагу ми не будемо. Ознайомитися з ними ви можете в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 5.

З 1 вересня в ПКУ з’явилося таке поняття, як «трансфертне ціноутворення»

До чого це привело? Насамперед, до того, що з цієї дати звичайні ціни потрібно застосовувати тільки у двох випадках.

По-перше, при здійсненні контрольованих операцій (причому лише в межах податку на прибуток та ПДВ). До них, нагадаємо, належать:

1) господарські операції з купівлі/продажу товарів (робіт, послуг) з будь-якими нерезидентами, якщо ті є пов’язаними особами. При цьому критерії «пов’язаності» із зазначеної дати також змінилися (п.п. 14.1.159 ПКУ);

2) господарські операції з купівлі/продажу товарів (робіт, послуг) з резидентами, які є пов’язаними особами й одночасно відповідають одному з критеріїв, перелічених у п.п. 39.2.1.1 ПКУ. Зокрема, є спецрежимниками на початок звітного року (єдиноподатниками, сільгоспспецрежимниками з ПДВ згідно зі ст. 209 ПКУ тощо), задекларували від’ємне значення з податку на прибуток за минулий рік або сплачують податок на прибуток/ПДВ за «нестандартними» ставками;

3) операції з нерезидентами — непов’язаними особами, зареєстрованими в державі (на території), в якій ставка податку на прибуток на 5 і більше відсоткових пунктів нижче ніж в Україні, або які сплачують податок на прибуток за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижче ніж в Україні.

Але це лише перший із двох критеріїв. Другий же полягає в тому, що зазначені операції вважатимуться контрольованими тільки в тому випадку, якщо загальна сума операцій з одним контрагентом становить не менше 50 млн грн. за рік (без урахування ПДВ).

При цьому, оскільки ці норми набрали чинності 1 вересня, то цього року вам доведеться врахувати «перехідні» нюанси. Вони полягають в тому, що 50-мільйонний критерій потрібно розраховувати з 1 січня, тобто з початку року. Водночас контрольованими можуть бути визнані тільки ті операції, які здійснювалися з 1 вересня.

Якщо ви здійснювали контрольовані операції, то при визначенні за ними наслідків у частині податку на прибуток та ПДВ доведеться враховувати звичайні ціни (методи їх визначення перелічені в п. 39.3 і п. 21 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ — причому під останній пункт затверджено постанову Каб­міну від 02.10.2013 р. № 749). У такому разі вам може знадобитись провести коригування раніше відображених податкових наслідків. При цьому, якщо в результаті такого коригування виявиться недоплата, то, на думку податківців, вам доведеться сплатити «самоштраф» за п. 50.1 ПКУ (на щастя, у періоді з 1 вересня 2013 року по 1 вересня 2014 року його розмір становить 1 грн., — п. 20 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Крім того, наявність у звітному році контрольованих операцій призводить до того, що до 1 травня наступного року вам доведеться подати до Міндоходів звіт про контрольовані операції (в електронній формі засобами електронного зв’язку — п.п. 39.4.2 ПКУ). Запам’ятайте це! Адже якщо його не подати, податківці накладуть чималий штраф (п. 120.3 ПКУ). Його розмір становить 5 % від загальної суми контрольованих операцій.

По-друге, звичайні ціни потрібно застосовувати і в «неконтрольованих» операціях. Але тільки в тих, про які прямо зазначено в ПКУ: зокрема, у межах податку на прибуток при бартерних розрахунках (п. 153.10 ПКУ).

Нагадаємо, що при взаємодії з «нестандартними» платниками застосовувати звичайні ціни в частині податку на прибуток уже не потрібно

До речі, так само, як і при постачанні товарів/послуг у межах обліку з ПДВ.

Детальніше про це та інші «звичайноцінові» питання ви можете прочитати в розділах статті, присвяченим цим податкам, та в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 69. Крім того, також рекомендуємо вам ознайомитися з УПК № 699 та редакційним коментарем до неї (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 100, с. 5 і с. 27).

Ставка податку на прибуток. З 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. ставка податку на прибуток становила 19 % (див. п. 10 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ).

Перехід на річний звітний період та сплату щомісячних авансових внесків. З 1 січня 2013 року більшість платників податків перейшли на річний звітний період (зі складанням річної декларації) завдяки п. 57.1 ПКУ. А платників податків із доходом за попередній (2012) рік понад 10 млн грн. цей пункт ще й змусив щомісячно сплачувати авансові внески з податку на прибуток (у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку за минулий рік) без подання декларації. Перераховувати їх слід було щомісяця — не пізніше 30 числа.

Низку роз’яснень стосовно «прибуткової» декларації та сплати податку у 2013 році (у тому числі з конкретними строками сплати щомісячних авансових внесків із січня 2013 року по лютий 2014 року) надали і податківці в УПК № 1171 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12, с. 20). Детальніше про це читайте в тематичному номері газети «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 21.

До того ж детально про сплату щомісячних авансових внесків не так давно контролери повідали в УПК № 698 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 98, с. 6 та редакційний коментар до документа).

Нагадаємо також, що за несвоєчасну сплату щомісячних авансових внесків для платників податків установили відповідальність за ст. 126 ПКУ (10/20 % штраф — залежно від строку недоплати: «до» чи «понад» 30 календарних днів). До того ж за прострочення у їх сплаті нараховується пеня згідно з п.п. 129.1.1 ПКУ (див. також про це запитання 13 УПК № 698).

Звичайні ціни. З 01.01.2013 р. на зміну старому п. 1.20 Закону про податок на прибуток, що відслужив свій строк, нарешті прийшла «звичайноцінова» ст. 39 ПКУ. Детально запроваджені нею звичайноцінові новації розглядалися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 5.

Проте з 01.09.2013 р. усе кардинально змінилося. Закон України від 04.07.2013 р. № 408-VII привніс до податкового законодавства поняття трансфертного ціноутворення (п.п. 14.1.251¹ ПКУ), повністю виклавши в новій редакції ст. 39 ПКУ. У результаті під правила трансфертного ціноутворення стали підпадати лише так звані контрольовані операції (критерії яких розкриває п.п. 39.2.1 ПКУ). Причому використовувати «трансфертні» звичайні ціни віднині слід було виключно при обкладенні таких контрольованих операцій податком на прибуток та ПДВ (п.п. 39.1.2, п. 39.7 ПКУ).

Хоча одночасно в ПКУ все ж залишилися вимоги про застосування звичайних цін і до деяких неконтрольованих операцій — наприклад, операцій з основними засобами (пп. 146.7 — 146.10, 146.14 ПКУ), бартерних операцій (п. 153.10 ПКУ) тощо. І в цих ситуаціях платники податків змушені при визначенні звичайних цін також орієнтуватися на методи «трансфертної» ст. 39 ПКУ. Додатково в цьому випадку відзначимо також і консультацію контролюючих органів (див. «Вісник Міністерства доходів і зборів України», 2013, № 44, с. 11). У ній з посиланням тільки на визначення звичайної ціни з п.п. 14.1.71 ПКУ роз’яснювалося, що при продажу основних засобів (п. 146.14 ПКУ) ціна продажу об’єкта повинна відповідати рівню ринкових цін.

Для більшості ж платників податків важливим було те, що зміни торкнулися «звичайноцінового» п. 153.2 ПКУ

І тепер його положення змушували застосовувати звичайні ціни тільки до контрольованих операцій. Так, з 01.09.2013 р. оновлена його редакція вже більше не вимагала застосовувати звичайні ціни в операціях з «непідконтрольними» звичайними пов’язаними особами, неплатниками податку на прибуток або його нестандартними платниками. Отже, доходи та витрати за операціями з такими контрагентами віднині потрібно було відображати, виходячи з договірної вартості, без урахування звичайних цін. Детальніше про всі ці моменти читайте в тематичному випуску «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 69, присвяченому трансфертному ціноутворенню.

Оподаткування страховиків. З 01.01.2013 р. для страховиків у новій редакції запрацювала «страхова» ст. 156 ПКУ. Нагадаємо, що своїм оновленням вона завдячує Закону України від 02.10.2012 р. № 5412-VI.

У результаті у страховиків:

— доходи у вигляді страхових платежів/внесків/премій (зменшених на суму страхових платежів/внесків/премій за договорами перестрахування) та інших доходів з п.п. 156.1.1 ПКУ стали оподатковуватися за ставкою 3 % (п.п. 151.2.1 ПКУ),

— доходи за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування — за ставкою 0 % (п.п. 151.2.2 ПКУ), а

— доходи від нестрахової діяльності — за загальною ставкою (п.п. 156.2.3 ПКУ, у 2013 році — 19 %).

Операції з цінними паперами (ЦП) та корпоративними правами (КП). З 03.01.2013 р. правила «ціннопаперового» обліку серйозно оновив Закон України від 06.12.2012 р. № 5519-VI (далі — Закон № 5519, текст документа див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 6, с. 4 і с. 21). «Ціннопаперовий» п. 153.8 ПКУ було викладено у новій редакції. У результаті всередині «ціннопаперового» обліку віднині виділялися два окремі «підобліки» — за операціями з ЦП, які: (1) перебувають і (2) не перебувають в обігу на фондовій біржі. За кожним із них належало визначати окремий (власний) фінрезультат. При цьому додатний фінрезультат і від «біржових», і від «небіржових» цінних паперів став оподатковуватися за своєю особою (встановленою п. 151.4 ПКУ) «ціннопаперовою» ставкою 10 %. Детально всі нюанси оновленого «ціннопаперового» обліку розглядалися в тематичному випуску «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 13, а також у № 63 на с. 41.

Ну а «в подарунок» операціям із цінними паперами та деривативами Законом № 5519 було приготовано «ціннопаперовий» акциз (п.п. 213.1.7 ПКУ), детальніше про який див. розділ «Акцизний податок» на с. 15.

Одночасно було запроваджено заборону на перенесення «старих» ЦП-збитків, що виникли станом на 01.01.2013 р. Нагадаємо, що «збиткове» обмеження встановив пункт 31, доданий Законом № 5519 до «прибуткового» підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ. Хоча, реалізуючи (продаючи) цінні папери, платники податків могли врахувати у ЦП-витратах витрати на придбання цінних паперів, що «сидять» у таких збитках. Тому ЦП-витрати в цьому випадку не пропадали.

Так само, на наш погляд, слід було діяти й щодо «старих» корпоративних прав. За ними КП-витрати не повинні були втрачатися, їх також слід було враховувати при продажу/відчуженні. Хоча зважаючи на відсутність прямого «корпоративного» застереження, сумніви із цього приводу посіяв сам «ціннопаперовий» п. 31 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ. Проте радує, що незабаром усі подібні сумніви остаточно розвіє Закон України від 24.10.2013 р. № 657-VII // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 95, с. 14. Із 01.01.2014 р. він внесе поправку щодо корпоративних прав до п. 31. А це в майбутньому дозволить усім платникам податків спокійно відображати витрати на придбання «старих» корпоративних прав.

Пільга для суб’єктів індустрії програмної продукції. Тимчасово строком на 10 років (з 01.01.2013 р. до 01.01.2023 р.) для суб’єктів індустрії програмної продукції (СІППів), які відповідають певним критеріям, запроваджено пільговий режим оподаткування згідно з п. 15 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ.

Зокрема, ставку податку на прибуток для СІППів установили в зниженому «пільговому» розмірі — 5 %

Детальніше про це ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 45, с. 6.

Додамо, що ІТ-критерії СІППів, що дають можливість скористатися пільговими умовами оподаткування, розглядалися в листі Міндоходів від 04.09.2013 р. № 10464/6/99-99-19-03-02-15 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 88, с. 5 та редакційний коментар до документа).

Пільга для інвестпроектів у пріоритетних галузях економіки. Особливий порядок оподаткування зачепив прибуток від інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки (Закон України від 06.09.2012 р. № 5211-VI уніс відповідні доповнення до п. 10 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ).

Нагадаємо, що з 01.01.2013 р. у цій сфері також запрацював спеціальний Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» від 06.09.2012 р. № 5205-VI. Згідно з ч. 2 ст. 2 цього Закону перелік пріоритетних галузей економіки доручили затвердити КМУ. З часом так і сталося. Перелік таких «пріоритетних» галузей було затверджено розпорядженням КМУ від 14.08.2013 р. № 843-р. У результаті для щасливчиків-інвесторів, які реалізують інвестпроекти у пріоритетних галузях, у період з 01.01.2013 р. по 31.12.2017 р. ставка податку на прибуток становить 0 %. Утім, застосовуючи її, не забувайте також про вимоги п. 29 підрозд.4 розд. ХХ ПКУ.

У вже практично «минулому» 2013 році законодавець змінив або підкоригував правила оподаткування окремих доходів. Пригадаємо їх.

Дохід від здавання брухту металів та електричних акумуляторів. З початку 2013 року (а точніше з 1 січня) законодавець «перевів» до розряду неоподатковуваних доходи, отримані платником податків у результаті здавання (придбання) ним брухту кольорових металів, уключаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 10 21 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки та брухт електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД) (п.п. 165.1.25 ПКУ).

Дохід від відчуження транспортних засобів. З 01.01.2013 р. діють нові правила оподаткування доходів від відчуження транспортних засобів.

Фізична особа може протягом року продати (обміняти) один легковий автомобіль, один мотоцикл і один мопед без податкових наслідків

А от дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом року двох і більше об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою п. 167.2 ПКУ (5 %). Сума такого оподатковуваного доходу визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (обміну), але не нижче (за вибором платника податку):

— середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу;

або

— оціночної вартості відповідного транспортного засобу, визначеної згідно із законом (абзац третій п. 173.1 ПКУ).

Аналогічним є порядок визначення суми доходу, якщо легковий автомобіль, мотоцикл, мопед фізособа отримала у подарунок або успадкувала (п. 174.7 ПКУ).

Оціночну вартість автомобіля визначають професійні оцінювачі. До 31 жовтня 2013 року включно оцінка проводилася згідно з Методикою товаро­знавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Мін’юсту та Фонду державного майна від 24.11.2003 р. № 142/5/2092. Звіти про оцінку, проведену до 31 жовтня 2013 року включно, можуть використовуватися протягом зазначеного в них строку дії, але не більше трьох місяців. З 1 листопада 2013 року, за винятком наведених вище випадків, використовуються звіти про оцінку, що проведена згідно з Порядком проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов’язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2013 р. № 231. Детальніше читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 83, с. 40.

Дохід від продажу власної сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва. З 01.01.2013 р. підкориговано правила оподаткування доходів, отриманих фізособою від продажу власної сільськогосподарської продукції. Із зазначеної дати такі доходи не обкладаються ПДФО, якщо сільгосппродукція, що продається, вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо цією фізособою на земельних ділянках, наданих їй у розмірах, установлених Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-І??ІІ (далі — ЗКУ) для ведення (п.п. 165.1.24 ПКУ):

— садівництва та/або для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва. Зверніть увагу: з 01.01.2013 р. дохід фізособи — власника сільгосппродукції звільняється від ПДФО навіть у тому випадку, якщо вона матиме виділені в натурі земельні частки (паї), але за умови, що вони не використовуються (здаються в оренду або обслуговуються);

— особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), сукупний розмір яких не перевищує 2 гектари.

Підтвердженням того, що ці умови виконуються, буде копія довідки про наявність у власника сільгосппродукції земельних ділянок у розмірах, визначених ЗКУ.

Із початку поточного 2013 року діють особливі правила звільнення від ПДФО доходу від продажу власної продукції тваринництва груп 1 — 5, 15, 16 і 41 згідно з УКТ ЗЕД. Такий дохід не є оподатковуваним, якщо його сума сукупно за рік не перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2013 році — не перевищує 114700,00 грн.). Причому для неоподаткування надавати податковому агенту, який купує тваринницьку продукцію, довідку про наявність земельних ділянок не потрібно (п.п. 165.1.24 ПКУ).

Дохід у вигляді кооперативних виплат. З 01.01.2013 р. скоротився перелік умов, у разі виконанні яких кооперативні виплати та суми паїв звільняються від ПДФО. Так, викладений у новій редакції п.п. 165.1.48 ПКУ «виводить» зі складу оподатковуваних доходів:

1) кооперативні виплати виробничого сільськогосподарського кооперативу — причому без будь-яких вимог до виду діяльності такого кооперативу та складу його учасників тощо;

2) кошти, що повертаються члену сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу внаслідок надмірної сплати ним за послуги, надані кооперативом;

3) розмір (суму, вартість) паю, що повертається члену сільськогосподарського виробничого кооперативу в разі припинення членства в ньому (також без додаткових вимог до такого кооперативу). При цьому сума перевищення розміру (суми, вартості) паю над розміром (сумою, вартістю) пайових внесків підлягає обкладенню ПДФО в порядку, передбаченому для інвестиційного прибутку (п. 170.2 ПКУ).

Дохід у вигляді індексації депозиту (вкладу) у гривні. Індексація депозитів дозволяє убезпечити заощадження фізосіб від курсових коливань. Для цього номінал депозиту, що індексується, прив’язують до курсу іноземної валюти. У разі падіння офіційного курсу гривні до іноземної валюти, установленого НБУ на момент закінчення строку дії депозитного договору (на іншу дату, визначену договором), порівняно з курсом НБУ на день надходження грошових коштів на депозитний рахунок, банк компенсує вкладнику курсову різницю. Саме така курсова різниця, що виплачується вкладнику за умовами депозитного договору, з 03.01.2013 р. не підлягає обкладенню ПДФО на підставі п.п. 165.1.29 ПКУ.

Дохід від примусового продажу заставленого майна. З 03.01.2013 р. виключено зі складу оподатковуваних доходів додатну різницю між сумою кош­тів, отриманою платником податків від фінансової установи після реалізації заставленого ним майна при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням таким платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позички), та сумою фактично сплачених платником податків зобов’язань за таким договором кредиту (позички), і сумою, утриманою фінансовою установою в рахунок компенсації своїх витрат/втрат (уключаючи залишок не погашеної платником податків суми фінансового кредиту).

Більше того, відповідно до змін, унесених до п.п. 165.1.16 ПКУ, тепер до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включаються доходи, отримані платником податків у результаті реалізації його майна, у тому числі заставленого, при зверненні фінансовою установою стягнення на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики) (п.п. 165.1.16 ПКУ).

Додаткове благо у вигляді прощеного боргу. Законодавець, унісши доповнення до п.п. «д» п.п. 164.2.17 ПКУ, уточнив, що до складу оподатковуваного доходу фізособи включаються не лише суми боргу платника податків, анульовані кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, а також і суми прощеного за аналогічних умов боргу (хоча це було зрозуміло і до появи цих змін).

Також були підкориговані умови, за яких із кредитора знімається обов’язок щодо утримання з такого доходу ПДФО. Таких умов зараз дві:

1) кредитор повідомив платника податків про анулювання боргу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощення) боргу;

2) сума анульованого (прощеного) боргу відоб­ражена кредитором у Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за квартал, у якому прийнято рішення про анулювання боргу, з ознакою доходу «126».

У разі дотримання цих умов боржник повинен самостійно сплатити ПДФО з такого доходу та відобразити його в річній декларації про майновий стан і доходи.

Оподаткування операцій з цінними паперами. Традиційно законодавець не залишив без «порції» змін п. 170.2 ПКУ, який регулює порядок оподаткування інвестиційного прибутку. Цього разу було підкориговано порядок визначення платником податків фінансового результату операцій з інвестиційними активами, установлений п.п. 170.2.6 ПКУ.

З 03.01.2013 р. за операціями з цінними паперами або деривативами платники податків повинні визначати два окремі фінансові результати

Один фінансовий результат — за операціями з цінними паперами або деривативами, які перебувають в обігу на фондовій біржі, другий — за тими, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами платник податків визначає самостійно в річній податковій декларації про майновий стан і доходи. Він дорівнює сумі інвестиційних прибутків, отриманих ним протягом звітного (податкового) року, зменшеній на суму інвестиційних збитків, понесених ним же протягом такого року. І якщо цей фінансовий результат від’ємний, то за загальним правилом його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення. Виняток із цього правила — від’ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами, деривативами, корпоративними правами, випущеними в іншій, ніж цінні папери, формі, сформований станом на 1 січня 2013 року. З 03.01.2013 р. його сума не враховується при визначенні фінансового результату за операціями з цінними паперами, деривативами, корпоративними правами, випущеними в іншій, ніж цінні папери, формі в наступних звітних податкових періодах (абзац третій п.п. 170.2.6 ПКУ і абзац перший п. 31* підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).

Оподаткування доходів, нарахованих за результатами податкових періодів до 1 січня 2011 року. З 01.01.2013 р. з підрозд. 1 розд. XX ПКУ вилучено п. 6, який зобов’язував оподатковувати доходи платника податків, нараховані за результатами податкових періодів до 1 січня 2011 року, за ставками та згідно з нормами, що діяли до 1 січня 2011 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання). Тобто з 1 січня 2013 року такі доходи повинні оподатковуватися в загальному порядку, установленому ПКУ.

Єдина форма ПДВ-декларації. Починаючи зі звітності за березень/I квартал 2013 року платники податків отримали єдину для всіх (уніфіковану) форму декларації з ПДВ. Нагадаємо: затверджено її наказом Мінфіну України від 17.12.2012 р. № 1342, яким форму ПДВ-звітності викладено в новій редакції (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12, с. 5, із редакційним коментарем на с. 34).

Отже, віднині, заповнюючи декларацію, платники податків (звичайні/сільгоспники/переробники) у ній просто ставлять відмітку (Х) у «своєму» службовому полі: 0110/0121 — 0123, 0130/0140.

Із нововведень форми відзначимо рядки, що з’явилися у II розділі декларації:

— 16.5 — що дозволяє відновити податковий кредит, та

— 16.6 (який уключає рядки 16.6.1 і 16.6.2) — що дозволяє відновити податковий кредит «з розподілом» згідно з правилами ст. 199 ПКУ.

Тепер з їх допомогою платники податків дійсно могли відобразити в декларації відновлення податкового кредиту, дозволене п. 198.5 ПКУ.

Нагадаємо, що оновлена ще з минулого року Законом України від 24.05.2012 р. № 4834-VI редакція цього пункту дозволяла платникам податків відроджувати податковий кредит за товарами/необоротними активами, що змінюють напрям використання (переходять з неоподатковуваної до оподатковуваної діяльності). Але водночас спеціальних рядків для цього декларація не містила.

У розділі III при декларуванні ПДВ «до сплати» відзначимо також виділення з рядка 25 двох під­рядків: 25.1 і 25.2 (про заповнення яких тепер не слід було забувати платникам податків, детальніше про це див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 77, с. 30 та лист Міндоходів від 13.05.2013 р. № 3318/7/99-99-19-04-02-17-06).

Крім того, зміни щодо подання додатка Д7 (разом із декларацією за січень/I квартал) торкнулися платників податків «зі стажем», які розподіляють «вхідний» ПДВ за правилами ст. 199 ПКУ.

Про заповнення нової декларації з ПДВ та її додатків ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 77.

ЗЦ-зміни стосовно ПДВ. З 01.09.2013 р. «трансфертний» Закон України від 04.07.2013 р. № 408-VII заразом підкоригував і деякі норми ПДВ-розділу V П??КУ.

Були викладені в новій редакції та повністю переписані: (1) присвячений нарахуванню податкових зобов’язань п. 188.1 ПКУ і (2) абзац перший п. 198.3 ПКУ, що стосується відображення податкового кредиту.

У результаті в загальному випадку база для нарахування податкових зобов’язань/відображення податкового кредиту при постачанні товарів/послуг стала визначатися виходячи з договірної вартості

І тільки в разі здійснення «контрольованих» операцій (!) у ПДВ-обліку слід було орієнтуватися на «трансфертні» звичайні ціни, що визначаються за правилами ст. 39 ПКУ.

До того ж з 01.09.2013 р. з оновленого п. 188.1 ПКУ зникли вимоги про застосування звичайних цін при: безоплатному переданні товарів, послуг, необоротних активів; даруванні; бартерних операціях; постачаннях у рахунок оплати працівникам; постачаннях пов’язаним особам; постачаннях неплатникам ПДВ; фінансовому лізингу. Отже, більше на звичайні ціни в таких випадках орієнтуватися було не потрібно.

До того ж з п. 188.1 ПКУ вилучили норму, що вимагала при продажу імпортних товарів нараховувати ПДВ з урахуванням їх митної вартості (тобто виходячи з договірної, але не нижче митної вартості). Тому віднині податкові зобов’язання за імпортними товарами виникають виходячи з договірної ціни. І лише за участі імпортних товарів у «контрольованих» (!) операціях — з урахуванням ЗЦ-положень «трансфертної» ст. 39 ПКУ.

Але водночас стосовно власне імпорту (ввезення) товарів змін не відбулося та ввізний («імпортний») ПДВ на митниці імпортери продовжували сплачувати виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, що імпортувалися, проте не нижче їх митної вартості (п. 190.1 ПКУ).

Фінвекселі на суму бюджетного відшкодування ПДВ. Платникам податків — відшкодуванцям із сумою бюджетного відшкодування з ПДВ (за деклараціями, поданими до 01.11.2013 р.) понад 500 тис. грн. запропонували за бажанням замінювати «грошове» відшкодування «вексельним». Нагадаємо, що таке «вексельне» право надав п. 19 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 66, с. 5, а також № 62, с. 4). А порядок видачі та обігу фінвекселів визначив Кабмін у постанові від 21.08.2013 р. № 683 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 78, с. 2).

До того ж на видачу фінвекселів установили строк — до 01.01.2014 р. Тому за бажанням за заявою платнику податків у такий період можуть оформити ФКВ — фінансові казначейські векселі. Проте майте на увазі: такі фінвекселі оформляються тільки в електронній формі (тобто вони є «електронними»). Паперової їх форми не буде, а вся процедура з ними також є електронною.

ФКВ видаються строком обігу до 5 років із прибутковістю 5 % річних (тобто є процентними векселями). При цьому власне сума відшкодування ділиться на рівні частини, на кожну з яких видається окремий ФКВ із різними строками погашення (один, два, три, чотири і п’ять років). Потім щороку підприємству погашають 1/5 суми.

Хоча платник податків також може за допомогою ФКВ розраховуватися з іншими кредиторами, сплачувати податки до держбюджету (узгоджені грошові зобов’язання, включаючи суми штрафних санкцій), передавати такі векселі в заставу з метою забезпечення зобов’язань і навіть продавати.

Детальніше з усіма нюансами вексельного відшкодування вас ознайомить матеріал у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 94, с. 34.

ІТ-пільга з ПДВ. З 01.01.2013 р. строком на 10 років (до 01.01.2023 р.) запроваджено ІТ-пільгу для операцій з постачання програмної продукції. Нагадаємо: «програмну» пільгу встановив п. 26¹ підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ.

Досить детально про нюанси її застосування висловилися і податківці в УПК № 536 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 84, с. 17), розглянувши широке коло питань.

Роз’яснювалося, що програмна продукція пільгується (звільняється від ПДВ) на всіх етапах постачання

У тому числі ІТ-пільга діє при інтернет-постачаннях програмної продукції, постачаннях програмних компонентів, продажах розмножених примірників (копій) програмної продукції, техпідтримки програмної продукції виробником тощо.

«Ціннопаперовий» акциз. З 03.01.2013 р. завдяки Закону України від 06.12.2012 р. № 5519-VI операції з (1) цінними паперами (що супроводжуються переходом права власності, крім «ціннопаперових» операцій з п. 213.2 ПКУ і деяких винятків, що обумовлені п.п. 212.1.9 ПКУ та окреслюють коло неплатників), а також (2) деривативами (крім операцій з деривативами на міжбанку) стали обкладатися особливим акцизним податком (п.п. 213.1.7 ПКУ).

Його фактичними платниками є фізичні та юридичні особи (у тому числі нерезиденти та їх відокремлені підрозділи), які здійснюють такі операції (п.п. 212.1.9 ПКУ). При цьому обов’язок з нарахування, збору та перерахування до бюджету «ціннопаперового» акцизу, як правило, покладено на податкових агентів (професійних торговців цінними паперами, ст. 219 ПКУ). Детальніше про акцизні новації ви можете дізнатися зі статті «Ціннопаперовий» акциз: правила нарахування та сплати» // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 13, с. 22.

Ставки «ціннопаперового» акцизу, диференційовані залежно від виду операції (з урахуванням того, де здійснювалася операція: на біржі чи поза нею), установила ст. 215¹ ПКУ. А з часом щоквартальна «ціннопаперова» акцизна звітність (повна назва — Декларація з особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операції з деривативами) і порядок її заповнення були затверджені наказом Міндоходів від 19.07.2013 р. № 288 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 72, с. 5 і с. 26).

Для єдиноподатників новий 2013 рік ознаменувався змінами, внесеними Законом України від 20.11.2012 р. № 5503-VI // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 4, с. 4 і 35.

І тут приємні новини стосувалися фізосіб-підприємців групи 5 та юросіб групи 6:

— чисельність найманих працівників у них більше не обмежувалася;

— ставки податку знизилися з 7 % до 5 % (у разі сплати ПДВ) і з 10 % до 7 % (при включенні ПДВ до складу єдиного податку).

Для фізосіб — єдиноподатників групи 2 (як і для групи 1) звітним періодом став календарний рік (п. 294.1 ПКУ). Хоча авансова сплата єдиного податку для перших і других залишилася щомісячною (п. 295.1 ПКУ).

Для бажаючих перейти на єдиний податок з’явилася можливість подання електронних Заяв на ЄП (п.п. 298.1.1 ПКУ). А тому на електронний спосіб подання заяв тепер вказують і податківці (див. консультацію в підкатегорії 107.01 БЗ).

З 01.01.2013 р. стали справляти податок на нерухомість. А тому в 2013 році юрособи повинні були:

— до 1 лютого (п.п. 265.7.5 ПКУ) подати Декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (затверджена наказом Мінфіну України від 25.12.2012 р. № 1408 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013. № 8, с. 5);

— авансовими внесками поквартально до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом (п.п. 265.10.1 ПКУ, а отже, до 30 квітня, 30 липня, 30 жовтня 2013 року і 30 січня 2014 року), сплатити 1/4 задекларованої суми за місцерозташуванням об’єкта житлової нерухомості до відповідного бюджету (детальніше про це читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 1 — 2, с. 40).

А от фізособам у 2013 році контролюючі органи податок на нерухомість не нараховували

Тому фізособи його не сплачували (п.п. 4 п. 18 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Але радіти особливо тут не потрібно, оскільки «нерухомий» податок за 2013 рік фізособам усе одно нарахують — тільки пізніше (у наступному 2014 році). Детальніше про ситуацію, що склалася зі сплатою податку на нерухомість фізособами у 2013 році, див. також лист Міндоходів від 05.08.2013 р. № 13986/7/99-99-17-04-17 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 90, с. 7, із редакційним коментарем.

Надалі ситуацію з податком на нерухомість підкоригував Закон України від 04.07.2013 р. № 403-VII (набрав чинності з 04.08.2013 р., див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 64, с. 5 і с. 31). Для юридичних осіб він відсунув строк подання декларації — до 20 лютого звітного року. Також у новій редакції було викладено п. 265.5 ПКУ, що стосується ставок податку. Тепер їх розмежували окремо для юридичних та фізичних осіб.

Крім того, прямо прописали, що на об’єкти житлової нерухомості, які використовуються їх власниками з метою отримання доходу (тобто для здавання в оренду, лізинг, використання в підприємницькій діяльності) пільги зі сплати податку на нерухомість не надаються (новий абзац шостий п.п. 265.4.1 ПКУ).

Ставки екоподатку. У 2013 році ставки екоподатку становили 75 % розміру ставок, визначених ст. 243— 246 ПКУ. Такі правила встановив п. 2 підрозд. 5 розд. ХХ ПКУ.

Порядок зарахування до бюджету. Перераховувати екоподаток (з урахуванням п. 4 розд. XIX ПКУ і п. 5¹ розд. VI БКУ) (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк) у 2013 році слід було в таких пропорціях:

1) до спеціального фонду державного бюджету — 53 %, із них 33 % спрямовуються на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку в порядку, установленому КМУ;

2) до спеціального фонду місцевих бюджетів — 47 %, у тому числі:

— до сільських, селищних, міських бюджетів — 33,5 %;

— до обласних бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим — 13,5 %;

— до бюджетів міст Києва і Севастополя — 47 %.

Детально про сплату екоподатку ви можете прочитати в тематичному випуску газети «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 85.

Новий вид екоподатку — транспортна «утилізація». З 01.09.2013 р. суб’єктам господарювання було приготовано сюрприз — новий вид екоподатку: «ввезення, виробництво, придбавання транспортних засобів та кузовів до них, що в подальшому підлягають утилізації» (п.п. 240.1.6 ПКУ). Нагадаємо, що з’явився такий екоподаток «завдяки» Закону України від 04.07.2013 р. № 422-VII. При цьому до кола його платників потрапили (п. 240.2¹ ПКУ):

— імпортери — особи, які ввозять в Україну транспортні засоби та/або кузови до них;

— виробники — особи, які виробляють (випускають) транспортні засоби на митній території України для їх продажу на внутрішньоукраїнському ринку;

— покупці — особи, які придбавають транспортні засоби в осіб, що не є платниками цього податку згідно з п.п. 240.6.1 ПКУ.

Водночас п. 240.6 ПКУ визначив і його неплатників.

Ставки такого екоподатку (у грн. за кожний транспортний засіб) встановила окрема ст. 246¹ ПКУ. При цьому форму Довідки про сплату екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів було затверджено постановою КМУ від 18.09.2013 р. № 685. Також цією постановою затверджено й форму Довідки про звільнення від сплати екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів. Як передбачено п. 2 постанови, такі довідки про сплату/звільнення від сплати видають податківці — при ввезенні транспортних засобів в Україну, а також виробники — під час реалізації транспортних засобів (пп. 250.14, 250.16 ПКУ).

Майте на увазі, що виробники транспортних засобів, які виготовляють транспортні засоби на митній території України для їх продажу на внутрішньому ринку (п.п. 240.2¹.2 ПКУ), повинні також подавати декларацію з цього виду екоподатку (п. 250.2 ПКУ). Проте на сьогодні її форма поки що не затверджена (вона перебуває в процесі розробки). У зв’язку з цим податківці рекомендували звітувати за формою тимчасової декларації, доведеної листом Міндоходів від 28.10.2013 р. № 22416/7/99-99-15-04-01-17 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 90, с. 5.

Детальніше про розрахунок та сплату «транспортно-утилізаційного» екоподатку читайте також у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 68, с. 16.

За встановленими правилами КМУ уповноважений щороку до 1 червня виносити на розгляд ВРУ законопроект про підвищення ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції щодо низки податків і зборів (абзац дев’ятий п. 4 розд. ХIХ ПКУ).

На виконання цієї норми ПКУ Законом України від 20.11.2012 р. № 5503-VI («Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 4, с. 4 і с. 35) установлено нові, підвищені, ставки деяких податків і зборів:

— акцизного податку (пп. 215.3.2, 215.3.3 ПКУ);

— збору за першу реєстрацію транспортного засобу (ст. 234 ПКУ);

— екологічного податку (ст. 243 — 248 ПКУ);

— плати за користування надрами (п. 264.4 ПКУ);

— плати за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 275.1 ПКУ);

— збору за користування радіочастотним ресурсом України (ст. 320 ПКУ);

— збору за спеціальне використання води (пп. 325.1 — 325.7 ПКУ);

— збору за спеціальне використання лісових ресурсів (пп. 331.1, 331.2 ПКУ).

Закони пишуться для звичайних людей, тому вони повинні ґрунтуватися на звичайних правилах здорового глузду. Ці слова належать Т. Джефферсону, третьому президенту США, який також був одним із авторів Декларації незалежності США. Не знаємо, чи цим принципом керувався законодавець, коли писав Закон № 2464 і вносив до нього у 2013 році зміни. Але тут, як казав наш перший президент Л. Кравчук: «Маємо те, що маємо!». Отже, якими ж змінами в порядку справляння єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) порадував нас законодавець у поточному 2013 році? Згадуємо!

Адміністрування ЄСВ. З 1 жовтня 2013 року повно­важення з адміністрування ЄСВ повною мірою перейшли від Пенсійного фонду до Міндоходів. Із цієї дати порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ визначається Законом № 2464, у частині адміністрування ЄСВ — ПКУ, а також прийнятими відповідно до Закону № 2464 і ПКУ нормативно-правовими актами Міндоходів. У зв’язку з цим зазначене відомство розробило та затвердило низку документів, що стосуються збору та обліку ЄСВ, а також умов і порядку його нарахування та сплати страхувальниками. Серед них:

— Порядок № 450, яким визначена процедура зарахування в рахунок майбутніх платежів або повернення платникам сум помилково сплаченого ЄСВ;

— Порядок № 453, що регулює механізм прийняття банками грошових чеків, платіжних доручень та інших розрахункових документів на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які нараховується ЄСВ;

— Порядок № 454, який установлює механізм і строки подання звітності з ЄСВ;

— Інструкція № 455, у якій визначено процедуру нарахування та сплати ЄСВ страхувальниками, нарахування та сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

У зв’язку з адмініструванням сплати ЄСВ Міндоходів в органах Держказначейства відкрило нові рахунки для зарахування ЄСВ. Ознайомитися з ними можна на офіційному сайті Міндоходів www.minrd.gov.ua в розділі «Реєстри» або в ДПІ за місцем узяття на облік як платника ЄСВ. Сплачувати ЄСВ на нові рахунки необхідно з 1 жовтня 2013 року.

Разом із тим ЄСВ, як і раніше, не входить до системи оподаткування.

Що стосується Пенсійного фонду, то він уповноважений вести реєстр застрахованих осіб та виконувати інші функції, передбачені Законом № 2464 (п. 7 ч. 1 ст. 1, ст. 12¹, 13¹і 14¹ Закону № 2464).

Платники ЄСВ. З 01.01.2013 р. набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо необхідності обов’язкового надання витягів та виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 02.10.2012 р. № 5410-VI до ст. 4 Закону № 2464.

Із зазначеної дати для несправляння ЄСВ із суми винагороди, що виплачується підприємцю за цивільно-правовим договором, достатньо, щоб виконані ним роботи (надані послуги) за таким договором відповідали видам діяльності згідно з відомостями, зазначеними в Держреєстрі. Водночас на практиці можливість реалізувати цю вимогу ст. 4 Закону № 2464 з’явилася відносно недавно, а саме після того, як Державна реєстраційна служба забезпечила можливість перегляду через відповідний веб-сайт відомостей Держреєстру і, зокрема, інформації про види діяльності підприємців. Тепер знайти (і роздрукувати) відомості в Держреєстрі про контрагента-підприємця можна на сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html). Якщо ж із технічних причин ви не можете отримати необхідну інформацію про фізособу, безпечніше, на наш погляд, узяти в неї копію витягу з Держреєстру.

З 1 липня 2013 року до числа застрахованих увійшли особи, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами й отримують допомогу по вагітності та пологах.

База справляння ЄСВ. На період з 01.01.2013 р. до 01.01.2023 р. законодавець звільнив підприємства суднобудівної промисловості (клас 30.11 група 30.1 розділ 30, клас 33.15 група 33.1 розділ 33 КВЕД ДК 009:2010) від сплати ЄСВ у частині нарахувань на суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Ну і про новину, що переполохала як роботодавців, так їх найманих працівників.

З 1 липня 2013 року допомогу по вагітності та пологах необхідно включати до бази справляння ЄСВ

Детальніше про оподаткування декретних читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 73.

Ставки ЄСВ. З 01.01.2013 р. до 01.01.2023 р. підприємства суднобудівної промисловості (клас 30.11 група 30.1 розділ 30, клас 33.15 група 33.1 розділ 33 КВЕД ДК 009:2010) на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, та суму винагороди фізособам за виконання робіт (надання послуг) за ЦПД нараховують ЄСВ у розмірі 33,2 %.

З 01.07.2013 р. ЄСВ на суму допомоги по вагітності та пологах нараховується за ставками 33,2 %, 8,41 %, 5,5 %, 5,3 % залежно від категорії застрахованих осіб та утримується з неї за ставкою 2 %.

У частині застосування інших ставок ЄСВ до бази справляння ЄСВ змін у 2013 році не було.

Звітність. У 2013 році зміни до звіту за формою № Д4, який подавали роботодавці до Пенсійного фонду, вносилися один раз у липні 2013 року. Вони були пов’язані з необхідністю, що виникла з цього місяця, відображати в такому звіті декретні виплати та суми ЄСВ, які з них справляються. Проте існувала ця змінена форма № Д4 недовго. І вже у жовтні 2013 року на зміну їй прийшла форма № Д4, затверджена наказом Міндоходів від 09.09.2013 р. № 454. Детально про заповнення форми № Д4 «від Міндоходів» ви могли прочитати в тематичному номері «Заповнюємо звіт з ЄСВ» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 87).

Штрафні санкції. З 11.08.2013 р. у ст. 25 Закону № 2464 відсутня норма, що передбачає накладення штрафу за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звіту за формою № Д4. Вона зникла з переліку штрафних санкцій із дати набрання чинності Законом № 406, а точніше з 11.08.2013 р. Отже, з 11.08.2013 р. страхувальнику не загрожують штрафи за ці порушення. Підтверджують це і податківці в роз’ясненні, розміщеному в підкатегорії 301.09 БЗ.

Водночас, як і раніше, посадові особи страхувальника можуть бути притягнуті до адмінвідповідальності у вигляді штрафу в розмірі від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 340 до 510 грн.) (ст. 165¹ КпАП).

Перевірки з ЄСВ. З 01.10.2013 р. працівники ПФУ не мають права перевіряти правильність нарахування, обчислення та своєчасність сплати ЄСВ. Ці питання тепер повністю підконтрольні органам доходів і зборів, у тому числі й за звітні періоди з 01.01.2011 р. до 01.10.2013 р. Це прямо передбачено в п. 3 розд. II Закону № 406.

А що ж тепер перевіряє Пенсійний фонд? Він має право перевірити правильність обчислення та сплати пенсійних внесків за періоди з 2004 року по 2010 рік, достовірність відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій (це відомості, які страхувальники вказують у таблицях 5 і 6 звіту за формою № Д4).

Нова фінзвітність (затверджена НП(С)БО 1). У 2013 році Мінфін неодноразово коригував бухгалтерські нормативи. І тут особливо значущим є запровадження НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (затвердженого наказом Мінфіну України від 07.02.2013 р. № 73), а разом із ним і нових форм фінансової звітності (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 24, с. 8).

НП(С)БО 1 прийшов на зміну одразу аж п’яти стандартам (П(С)БО 1 — П(С)БО 5, вони втратили чинність, у зв’язку з чим було скасовано і затверджені ними форми фінзвітності)

Натомість НП(С)БО 1 оновив усі ці форми та затвердив:

— Баланс (Звіт про фінансовий стан): форма № 1;

— Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід): форма № 2;

— Звіт про рух грошових коштів: форма № 3 (за прямим методом) і форма № 3-н (за непрямим методом);

— Звіт про власний капітал: форма № 4.

При цьому для консолідованої звітності з’явилися «свої» окремі «консолідовані» форми № 1-к № 2-к № 3-к і № 3-кн № 4-к. А слідом за ними і «консолідований» НП(С)БО 2 «Консолідована фінансова звітність» (затверджений наказом Мінфіну України від 27.06.2013 р. № 628 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 68, с. 5).

У результаті було значно скорочено кількість статей, що підлягають розкриттю у фінансовій звітності. Але водночас підприємства могли за необхідності додавати й потрібні статті.

Форми фінзвітності, запроваджені НП(С)БО 1, слід було використовувати вже починаючи зі складання звітності за I квартал 2013 року. А тому на допомогу поспішив прийти Мінфін. Він затвердив:

— Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності (наказ Мінфіну України від 28.03.2013 р. № 433 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013. № 30, с. 8);

— Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності (наказ Мінфіну України від 11.04.2013 р. № 476 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 32, с. 7).

Про те, як заповнити річну фінзвітність (у тому числі для суб’єктів малого підприємництва), читайте у спецвипуску газети «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12.

Податкові різниці. Нагадаємо, що методику бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць планувалося застосовувати з 1 січня 2013 року. Адже саме з цієї дати набирало чинності Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці», затверджене наказом Мінфіну України від 25.01.2011 р. № 27 (далі — ПБО 27).

А тому вважалося, що подавати фінансову звітність з урахуванням податкових різниць платники податків будуть уже зі звітних періодів 2013 року. Передбачалося, що для цього у «старому» Звіті про фінрезультати (формі № 2, затвердженій ще наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87) з’являться спеціальні присвячені податковим різницям розділи IV і V (завдяки наказу Мінфіну України від 11.08.2011 р. № 1021, що тепер уже втратив чинність). Детальніше про це ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 8, с. 32.

Проте всі плани змінив НП(С)БО 1. Запроваджені ним форми фінзвітності, зокрема «нові» форми № 2 і № 2-к, жодних розділів з податковими різницями не містили. Передбачалося, що такі розділи тепер уже з’являться у складі Приміток до річної фінансової звітності (затверджених, нагадаємо, наказом Мінфіну України від 29.11.2000 р. № 302) і подаватимуться тільки за звітний рік. Тим самим надання інформації про податкові різниці знову відкладалося аж до річної звітності.

Надалі окрема форма для податкових різниць (подавати яку, як і планувалося, слід було в комплекті з «річними» Примітками) усе ж з’явилася. Її було затверджено наказом Мінфіну України від 27.06.2013 р. № 627 як додаток до ПБО 27.

Але слідом за цим корективи вніс Закон України від 04.07.2013 р. № 422-VІІ. Він відсунув строк подання платниками податку на прибуток фінзвітності з урахуванням податкових різниць. Цей Закон підкоригував п. 1 «прибуткового» підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ, установивши, що методика бухгалтерського обліку податкових різниць набирає чинності з 01.01.2014 р. Тому платники податку на прибуток подають фінзвітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2014 року.

Отже, укотре строк за податковими різницями було перенесено. А за підсумками 2013 року форма для податкових різниць, що з’явилася, так і залишилася незатребуваною. Адже було встановлено, що подаватися вона буде, починаючи зі звітних періодів 2014 року (детальніше про це див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 66, с. 23).

Утім, на завершення року з’явився ще один Закон України від 24.10.2013 р. № 657-VII, який знову (!) скоригував ситуацію. Він установив пом’якшувальну поправку. А саме:

з наступного 2014 року платникам податків уже надавалося право (а не обов’язок) у складі фінансової звітності наводити інформацію про податкові різниці

Отже, надалі платникам податків дозволялося розшифровувати податкові різниці в «річних» Примітках за бажанням (див. про це також с. 42).

Застосування МСФЗ. З 01.01.2013 р. застосування МСФЗ (разом з ПАТ, банками та страховиками, які вже їх застосовують з 01.01.2012 р., ст. 12¹ Закону про бухоблік) стало обов’язковим для підприємств, що провадять господарську діяльність у сферах:

— надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (розд. 64 КВЕД ДК 009:2010) (за винятком діяльності з управління активами (група 54.3 КВЕД ДК 009:2010), для якої строк переходу на МСФЗ було перенесено на 01.01.2014 р. згідно з постановою КМУ від 16.01.2013 р. № 29);

— недержавного пенсійного забезпечення (група 65.3 КВЕД ДК 009:2010).

Нагадаємо, що такі вимоги встановив п. 2 Порядку надання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419.

Оновлено перелік строків зберігання первинних документів. З 1 січня 2013 року набрав чинності «новий» Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений наказом Мін’юсту України від 12.04.2012 р. № 578/5. Він прийшов на зміну «старому» аналогічному Переліку, затвердженому наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.98 р. № 41.

Нагадаємо, що затверджений Перелік № 578/5 є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі на постійне та тривале (понад 10 років) зберігання або для знищення. Причому він може використовуватися також і фізичними особами — підприємцями.

Визначені в ньому строки зберігання документів є мінімальними. Їх скорочувати не можна. Продовження в організаціях строків зберігання документів, передбачених Переліком, допускається у випадках, якщо необхідність у тому викликана специфічними особливостями роботи конкретної організації.

І важлива деталь в наш «електронний» час: строки зберігання типових документів на електронних носіях аналогічні строкам зберігання таких документів на паперових носіях.

Ця новація також зустріла вас уже з 1 січня 2013 року. Розібратися з нею вам допоможе стаття в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 43, с. 4. Тут ми лише нагадаємо її основні тези. Із зазначеної дати на зміну держреєстрації окремих договорів прийшла держреєстрація речових прав та їх обтяжень на нерухомість.

Про які речові права йдеться? Насправді, про будь-які. Тим більше, що Закон № 1952 називає їх невичерпний перелік. Головне, щоб ці права стосувалися нерухомості, у тому числі земельних ділянок. Зокрема, до них належать право власності, право володіння, право оренди, сервітут тощо (ч. 1 ст. 4 Закону № 1952). Виняток передбачено лише для оренди будівель та інших капітальних споруд (їх частин). У цьому разі право користування потрібно реєструвати тільки в тому випадку, якщо договір укладено на 3 роки і більше (ч. 1 ст. 794 ЦКУ).

«Навіщо ж потрібна така держреєстрація?» — запитаєте ви. А тому, що відповідні права та обтяження виникають лише з моменту їх держреєстрації (ч. 3 ст. 3 Закону № 1952). Інакше кажучи, якщо ви придбаєте об’єкт нерухомості, він вважатиметься вашим лише з моменту держреєстрації права власності.

Хто здійснює таку держреєстрацію? По-перше, нотаріуси, причому будь-які — як державні, так і приватні. Вони проводять держреєстрацію прав та обтяжень у всіх випадках, коли вчиняють нотаріальні дії з нерухомістю. Причому робить це саме той нотаріус, який учиняє таку нотаріальну дію.

По-друге, органи держреєстрації. Вони проводять держреєстрацію в усіх інших випадках. Причому держреєстрацію прав повинен здійснювати орган держреєстрації, розташований за місцезнаходженням нерухомості. Обтяження ж реєструють будь-які органи держреєстрації незалежно від місцезнаходження нерухомості.

Яким є порядок держреєстрації? На сьогодні він прописаний у Порядку № 703 та в загальному випадку зводиться до подання заяви (як правило, у паперовій формі) нотаріусу/органу держреєстрації. До такої заяви потрібно додати низку документів:

1) документи, що підтверджують унесення плати за надання витягу з Держреєстру та сплату держмита (якщо ви не звільнені від сплати таких сум);

2) копію реєстраційного номера картки платника податків (заінтересованої особи);

3) інші документи, необхідні для проведення держреєстрації. Вони відрізняються залежно від конкретної ситуації та підстав виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухомість. Наприклад, при придбанні нерухомості таким документом буде відповідний договір купівлі-продажу.

Крім того, нотаріусу/органу держреєстрації необхідно пред’явити документ, який засвідчує особу заявника (доведеться також подати і його копію, про що див. п. 28 Порядку № 703). При цьому, якщо заявник є представником заінтересованої особи, то доведеться також пред’явити документ, який підтверджує його повноваження, а також надати копію документа, який посвідчує заінтересовану особу.

Заява реєструється і заявнику видається Картка прийому заяви. За результатами розгляду заяви та документів нотаріус/орган держреєстрації приймає рішення про реєстрацію заявлених речових прав (за відсутності підстав для зупинення розгляду заяви або відмови в держреєстрації). Якщо держреєстрацію речових прав здійснює нотаріус, то зазначені дії він повинен зробити одночасно із вчиненням нотаріальної дії. Якщо ж заява подавалася до органу держреєстрації, то в нього на це є 14 робочих днів. Підтверджує факт держреєстрації відповідний витяг, рідше — Свідоцтво (його видає тільки орган держреєстрації).

На завершення зазначимо, що з лютого наступного року у процедурі держреєстрації відбудуться певні зміни. Це зумовлено, крім іншого, набранням чинності новим Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабміну від 17.10.2013 р. № 868. Він замінить чинний на сьогодні Порядок № 703. Про ці зміни читайте на с. 43 цього номера.

З 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. № 3613-VI (далі — Закон № 3613). Ним, зокрема, встановлено порядок реєстрації земельних ділянок. Увага: не плутайте його з держреєстрацією речових прав на земельні ділянки! Річ у тім, що держреєстрація таких прав щодо земельних ділянок може проводитися лише за умови, що такі ділянки зареєстровані (ч. 10 ст. 79¹ ЗКУ, п. 4 Порядку № 703). Реєстрація земельної ділянки означає, що відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру та їй присвоєно унікальний кадастровий номер (ч. 1 ст. 1 Закону № 3613).

У чому значення реєстрації земельних ділянок? На це запитання вам відповість ст. 79¹ ЗКУ. Так, земельна ділянка може стати об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та реєстрації права власності на неї (крім суборенди та сервітуту частини земельної ділянки). Щодо реєстрації права власності ми вже говорили (див. попередній розділ статті), тому зупинимося на формуванні.

У загальному випадку воно здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У процесі такого формування визначається площа земельної ділянки, її межі, а підсумком формування є внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, тобто її реєстрація. Саме з моменту присвоєння земельній ділянці кадастрового номера вона вважається сформованою.

Початок року ознаменувався і змінами у сфері захисту персональних даних. Про них ми писали в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 1, с. 7.

Однією з найпомітніших новацій стало звільнення від обов’язку реєструвати бази персональних даних, ведення яких пов’язане з трудовими відносинами

Щоправда, зверніть увагу: інші заходи щодо захисту подібних персональних даних ніхто не скасовував.

Крім того, було змінено підхід до того, що вважати згодою на обробку персональних даних. Нею стало добровільне волевиявлення фізособи (за умови її поінформованості) з надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, виражене у письмовій формі або у формі, що дозволяє зробити висновок про його надання.

Водночас вдаватися до цих подробиць уже не варто. Адже нагадаємо: у 2014 році в цій сфері на вас очікують ще глобальніші зміни. Про них читайте на с. 42 цього номера.

Поточний рік виявився багатим на роз’яснення від ВГСУ. Ось найцікавіші з них:

1) лист ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/ 767/2013 — він присвячений питанням відповідальності за порушення грошових зобов’язань. Читайте про нього в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 22;

2) постанова пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 — про позовну давність (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 58, с. 13 і 33);

3) постанова пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11 — про недійсність правочинів (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 72, с. 16 і 38);

4) постанова пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 12 — про оренду (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 76, с. 13).

Будь-кому, хто стикався з цінними паперами, повинно бути відомо, що операції з ними за загальним правилом можуть здійснюватися лише за посередництва ліцензованого торговця цінними паперами. Якщо при вчиненні правочину з цінним папером ця умова не виконується, то такий правочин вважається нікчемним (ч. 9 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV, далі — Закон № 3480).

Водночас із цього правила є винятки. В окремих випадках участь торговця цінними паперами є не обов’язковою. Перелік таких операцій передбачено в ч. 8 ст. 17 Закону № 3480. При цьому в поточному році до нього були внесені зміни. Після чого в переліку таких операцій були названі операції зі здійснення розрахунків із використанням неемісійних цінних паперів. Нагадаємо, що раніше цей пункт було сформульовано інакше і в ньому зазначалося про здійснення будь-яких операцій щодо неемісійних цінних паперів. У чому значення цієї зміни? Візьмемо як приклад вексель — це найбільш відомий представник подібних цінних паперів. Раніше будь-які операції з ним (у тому числі купівлю/продаж) можна було здійснювати без участі торговця. Зараз же без залучення торговця можна здійснювати лише розрахунки за допомогою векселів. Це справедливо і щодо інших неемісійних цінних паперів.

У цьому розділі ми з вами поговоримо про те, що законодавець вирішив удосконалити у сфері зайнятості населення. Адже немає межі досконалості! Тож удосконалюємося, панове!

Отже, з 1 січня 2013 року набрав чинності новий Закон про зайнятість. Він прийшов на зміну Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.91 р. № 803-XII, який втратив чинність із тієї ж дати.

Розглянемо найцікавіші, на наш погляд, положення нового Закону про зайнятість.

Квоти на працевлаштування. З 01.01.2013 р. для працевлаштування соціально незахищених осіб підприємствам із чисельністю штатних працівників понад 20 осіб установлюється квота в розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Перелік соціально незахищених осіб переведено до ч. 1 ст. 14 Закону про зайнятість. Майте на увазі, що при розрахунку цієї 5 % квоти не повинні враховуватися інваліди, які не досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058. Річ у тім, що стосовно інвалідів роботодавці, як і раніше, зобов’язані виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, установлений ст. 19 Закону № 875. Він складає 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.

Квоту за соціально незахищеними роботодавці розраховують самостійно, з урахуванням чисельності громадян, які працюють у них на умовах повної зайнятості

А чого ж очікувати роботодавцям, які не виконали цю квоту? Поспішаємо заспокоїти: якщо ви протягом звітного року не відмовляли у працевлаштуванні соціально незахищеним громадянам без обґрунтування причин такої відмови, то за невиконання квоти вам нічого не загрожує. Річ у тім, що з положень ч. 2 ст. 53 Закону про зайнятість випливає, що штраф у розмірі 2 МЗП передбачено не за невиконання квоти, а за необґрунтовані відмови у працевлаштуванні неконкурентоспроможних громадян у разі невиконання квоти протягом року.

ЄСВшні пільги. У новому Законі про зайнятість законодавець передбачив надання окремим роботодавцям компенсації ЄСВ у розмірі 50 і 100 % нарахованого ЄСВ. То хто ж може потрапити до лав цих щасливчиків?

Це роботодавці, які протягом 12 календарних місяців:

а) забезпечували створення нових робочих місць;

б) працевлаштовували на створені нові місця працівників;

в) щомісячно здійснювали таким працівникам виплату заробітної плати в розмірі не менше 3 мінімальних зарплат.

Якщо ці умови виконуються роботодавцем, то він може розраховувати на компенсацію 50 % фактичних витрат на ЄСВ, нарахований на дохід такого працівника за відповідний місяць. Ця компенсація виплачуватиметься протягом наступних 12 календарних місяців за умови, що роботодавець протягом строку виплати компенсації збереже працівникам, прийнятим на нові робочі місця, зазначений вище рівень зарплати, а також штатну чисельність працівників. Механізм компенсації встановлено Порядком № 153.

Друга категорія роботодавців, що може претендувати на отримання компенсації з ЄСВ, — це роботодавці, які працевлаштували на нові робочі місця строком не менше ніж на два роки за направленням центру зайнятості соціально незахищених громадян (за винятком молоді, якій виповнилося 15 років) зі статусом безробітного. Цим роботодавцям компенсують 100 % фактично нарахованого ЄСВ на дохід таких працівників за відповідний місяць. Період виплати компенсації — 1 рік із дня працевлаштування працівника. Механізм компенсації прописано в Порядку № 347.

І, нарешті, третя категорія роботодавців — це суб’єкти малого підприємництва. Що ж вони повинні зробити, щоб претендувати на компенсацію з ЄСВ? Усього лише працевлаштувати на нові робочі місця у пріоритетних видах економічної діяльності* безробітних за направленням центру зайнятості строком не менше ніж на два роки. Таким роботодавцям щомісяця компенсуються фактичні витрати в розмірі 100 % нарахованого ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який внесок сплачено.

Компенсація роботодавцям-«малюкам» виплачується протягом одного року із дня працевлаштування безробітного відповідно до Порядку № 347.

Реклама про вакансії. З 2013 року в рекламі про вакансії забороняється висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру, зазначати вік і стать кандидатів, крім специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі. Тим, хто порушив цю вимогу, загрожує штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, установленої законом на момент виявлення порушення.

Стажування студентів ВНЗ та учнів ПТНЗ. Можливість стажування студентів та учнів на підприємствах за професією (спеціальністю), за якою вони здобувають освіту, законодавець передбачив у ст. 29 Закону про зайнятість. Стажування студентів та учнів проводиться у вільний від навчання час. Умови стажування сторони договору (підприємство та студент (учень)) прописують у договорі про стажування. Типову форму цього договору затверджено постановою КМУ від 16.01.2013 р. № 20.

Зверніть увагу: запис про проходження стажування має бути внесено до трудової книжки стажиста. Причому якщо студент (учень) не має трудової книжки, її оформляє підприємство, де відбувається стажування. Воно ж вносить запис про проходження стажування. А от якщо у стажиста вже є трудова книжка, то відомості про проходження стажування вносить до неї навчальний заклад на підставі довідки, виданої студенту (учню) підприємством, на якому він проходив стажування. Відповідні зміни внесено до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мін’юсту, Мінпраці, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. № 58, з 06.12.2013 р. Детальніше про це читайте в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 98, с. 23.

Посередництво у працевлаштуванні. Зміни, що відбулися у працевлаштуванні громадян у зв’язку з набранням чинності з 1 січня 2013 року новим Законом про зайнятість, стосуються суб’єктів господарювання, які:

— надають послуги з посередництва у праце­влаштуванні (кадрові та рекрутингові агентства);

— набирають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців (компанії, що пропонують послуги аутстафінгу).

Почнемо з того, що тепер щодо таких суб’єктів господарювання Державною службою зайнятості ведеться окремий перелік. Ознайомитися з ним може будь-який бажаючий, який зайшов на офіційний сайт цієї служби.

Із цього року посередники у працевлаштуванні в Україні зобов’язані укладати з центрами зайнятості договори про співпрацю за окремими напрямами діяльності, у тому числі для обміну даними про вільні робочі місця (вакансії) (п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону про зайнятість).

Ще одна важлива новація.

Посередник у працевлаштуванні на роботу в Україні не має права отримувати від громадян гонорари, комісійні та інші винагороди, пов’язані з наданням таких послуг

Ці послуги повинен оплачувати роботодавець, який здійснював добір працівників через посередника у працевлаштуванні (ч. 2 ст. 37 Закону про зайнятість).

А от за послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном розплачуватиметься громадянин, якому були надані такі послуги. Причому плата за надані послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном має справлятися тільки після підписання акта виконаних робіт.

Також скажемо кілька слів про «новинки 2013 року» для компаній, що надають послуги аутстафінгу. Такі компанії мають право провадити діяльність із наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів виключно за наявності в них дозволу, виданого Державною службою зайнятості.

Компанії, що надають послуги аутстафінгу, мають право направляти своїх працівників для виконання робіт у іншого роботодавця тільки в разі, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, і за наявності згоди первинної профспілкової організації. Більше того, Закон про зайнятість забороняє їм направляти працівників на роботу до іншого роботодавця, в якого:

1) протягом року скорочувалася чисельність (штат) працівників;

2) не дотримано норматив чисельності працівників основних професій, задіяних у технологічних процесах основного виробництва*;

3) залучаються працівники для виконання робіт у шкідливих, небезпечних і важких умовах праці, а також робіт за основними професіями технологічного процесу основного виробництва.

Про особливості укладення договорів аутстафінгу та нюанси їх оподаткування ви могли прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 46, с. 31.

Зверніть увагу: посередники у працевлаштуванні та суб’єкти господарювання, які набирають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців, зобов’язані щороку не пізніше 1 лютого звітного року надавати центрам зайнятості інформацію про чисельність працевлаштованих ними осіб за формою № 1-ПА (річна), затвердженою наказом Мінсоцполітики України від 31.05.2013 р. № 315.

Звіти роботодавців до центру зайнятості. Закон про зайнятість зобов’язує роботодавців з 01.01.2013 р. подавати до центру зайнятості інформацію про (ч. 3 ст. 14 і п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону про зайнятість):

— попит на робочу силу (вакансії). Форму звітності № 3-ПН затверджено наказом Мінсоцполітики України від 31.05.2013 р. № 316. Вона подається роботодавцями за наявності попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів із дати відкриття вакансії;

— заплановане масове вивільнення** працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльнос­ті та господарювання. Форму звітності № 4-ПН затверджено наказом Мінсоцполітики України від 31.05.2013 р. № 317. Її подають роботодавці не пізніше ніж за 2 місяці до масового вивільнення працівників;

— працевлаштування в межах квоти громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, щороку. Така інформація надається раз на рік не пізніше 1 лютого року, наступного за звітним, за формою, наведеною в додатку до Порядку № 271. Перенесення строку подання інформації не передбачене. Тобто за 2013 рік таку інформацію необхідно подати до центру зайнятості не пізніше 31 січня 2014 року.

У свою чергу, з 01.01.2013 р. п. 2 ч. 2 ст. 35 Закону № 1533 вимагає від роботодавців надання центру зайнятості відомостей про:

— прийнятих працівників. До 30.04.2013 р. про таких працівників роботодавці інформували центр зайнятості, подаючи звіт за формою № 5-ПН. Але із зазначеної дати цю форму було скасовано наказом Мінсоцполітики від 18.03.2013 р. № 123. Нову форму звітності, в якій би роботодавці подавали до центру зайнятості відомості про прийнятих працівників, як того вимагає Закон № 1533, наразі не затверджено;

— розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників. Форма такої звітності поки що не розроблена.

Якщо ви стикаєтеся з інвалютними операціями, то вам не потрібно нагадувати про те, що ще в листопаді 2012 року НБУ: (1) запровадив обов’язковий продаж інвалюти і (2) обмежив ЗЕД-розрахунки максимальним строком у 90 днів (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 95, с. 6; № 101, с. 19). Ці норми повинні були діяти 6 місяців, тобто до травня 2013 року. Проте ніхто не сумнівався в тому, що після закінчення цього строку НБУ знову продовжить ці вимоги. Так і сталося. І знову на 6 місяців (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 42, с. 14).

У листопаді цього року ситуація повторилася. Тепер відповідні вимоги встановлено постановами Правління НБУ від 14.11.2013 р. № 453 та від 15.11.2013 р. № 457. У чому вони полягають?

Як і раніше, максимальний строк ЗЕД-розрахунків становить 90 календарних днів, а 50 % інвалютних надходжень* у будь-якій формі (тобто не тільки виручка) підлягають обов’язковому продажу на МВРУ

Водночас порівняно зі своїми попередніми нормативними актами НБУ вніс і декілька змін.

По-перше, він уточнив суб’єктний склад осіб, на яких поширюється вимога про обов’язковий продаж інвалюти. Так, продажу підлягають інвалютні надходження:

1) на користь юросіб (крім уповноважених банків). При цьому, судячи з усього, на сьогодні власні інвалютні операції уповноважених банків випадають з-під цієї вимоги;

2) на користь підприємців;

3) на користь іноземних представництв. Винятком є офіційні представництва. Ними, найімовірніше, слід вважати іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями (п. 1.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492);

4) на рахунки, відкриті в уповноважених банках для провадження спільної діяльності без створення юридичної особи;

5) на закордонні рахунки резидентів, відкриті на підставі індивідуальних ліцензій НБУ. Нагадаємо, що, на думку НБУ, у цьому випадку обов’язковий продаж інвалюти повинен ініціювати сам резидент (див. п. 6 листа НБУ від 05.12.2012 р. № 29-209/12263 // «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 101, с. 19).

По-друге, НБУ закріпив кілька винятків з вимоги про обов’язковий продаж інвалюти. Такому продажу не підлягають такі інвалютні надходження:

1) на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими договорами, які потім підлягають перерахуванню власникам коштів. У такому разі продаж інвалюти здійснює уповноважений банк, що обслуговує власника коштів. Така інвалюта не продавалася і раніше, проте тоді цей виняток містився лише на рівні роз’яснень (див. листи НБУ від 16.10.2013 р. № 29-113/18005 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 88, с. 15 та від 05.12.2012 р. № 29-209/12263 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 101, с. 19);

2) за проектами (програмами) міжнародної технічної допомоги, які пройшли державну реєстрацію;

3) за кредитами та позиками, що надходять згідно з міжнародними договорами України, згоду на які дала ВРУ, або від міжнародних фінансових організацій: (а) членом яких є Україна або (б) за договорами з якими Україна зобов’язалася забезпечувати правовий режим, що надається іншим міжнародним фінансовим організаціям;

4) помилкові перерахування;

5) на користь держави або під державні гарантії.

У решті вимоги не змінилися.

З 1 вересня цього року набрали чинності нові обмеження на максимальний обсяг готівкових розрахунків. Подібні обмеження існували і раніше, але тоді вони стосувалися лише розрахунків між підприємствами/підприємцями. Зараз же вони діють і в розрахунках за участю фізосіб-непідприємців, у тому числі між ними. Нагадаємо, в чому полягають ці обмеження. Так, гранична сума розрахунків готівкою становить для:

1) підприємств/підприємців між собою протягом одного дня — 10 тис. грн.;

2) фізособи з підприємством/підприємцем протягом одного дня за товари (роботи, послуги) — 150 тис. грн. Зверніть увагу: на думку НБУ, це обмеження діє як у «той», так і у зворотний бік. Крім того, він повідомив, що товаром у розумінні цього обмеження є будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права, зокрема, цінні папери (див. лист НБУ від 08.11.2013 р. № 11-117/21669);

3) фізосіб між собою за договорами купівлі/продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 тис. грн. Зверніть увагу: на відміну від попередніх двох обмежень, тут прив’язку зроблено не до розрахунків у межах одного дня, а до розрахунків у межах одного договору. Причому тільки того, який підлягає нотаріальному посвідченню. У зв’язку з цим нагадаємо: обов’язковому нотаріальному посвідченню в межах договорів купівлі/продажу між фізособами підлягають тільки договори купівлі/продажу нерухомості, у тому числі земельних ділянок (ч. 1 ст. 657 ЦКУ). Водночас, якщо договір купівлі/продажу нотаріально посвідчувати не потрібно, але ви все одно вирішили це зробити, зазначене обмеження доведеться також урахувати.

Що робити, якщо сума розрахунків перевищує це обмеження?

Суму перевищення потрібно сплатити в безготівковій формі (у тому числі допускаються розрахунки з використанням платіжних карток)

Крім того, необхідну суму можна внести й до каси банку.

Але зверніть увагу: на думку НБУ, у розрахунках між фізособами-непідприємцями перевищення граничної суми готівкових розрахунків (150 тис. грн.) призводить до того, що в зазначеному вище порядку (безготівковим розрахунком або шляхом внесення до каси банку) доведеться проводити всю суму, а не тільки перевищення. Щоправда, ми з таким підходом не згодні (читайте про це в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 74, с. 16).

Що загрожує за порушення цих вимог? Відповідальність передбачена ст. 163¹⁵ КпАП. Це адмінштраф, причому чималий. Він накладається на посадових осіб юросіб та підприємців. Розмір штрафу становить:

1) від 100 до 200 нмдг (1700 — 3400 грн.) — при вчиненні порушення вперше;

2) від 500 до 1000 нмдг (8500 — 17000 грн.) — при вчиненні порушення повторно (тобто особою, на яку протягом року вже накладалося стягнення за таке саме порушення).

Спеціально звертаємо увагу: цей штраф накладається тільки на посадових осіб та підприємців. На «звичайних» фізосіб він не поширюється.

Протоколи за такими порушеннями складають податківці. Розглядають такі справи та накладають штраф теж вони. На завершення нагадаємо, що з нашими рекомендаціями щодо того, як оминути ці обмеження (зрозуміло, законним шляхом ☺), ви можете ознайомитися в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 76, с. 38.

«Електронізація» РРО. Формально, ще з початку року всім, хто використовує РРО, потрібно було забезпечити передання РРО-звітності в електронній формі. Зрозуміло, що для цього потрібно було модернізувати/оновити свої РРО. Це клопітно та витратно. Законодавцю це, на щастя, відомо. Тому він відклав застосування штрафів за неподання РРО-звітності в електронній формі (за п. 9 ст. 17 Закону про РРО — у розмірі 10 нмдг) до 1 липня. Але, як виявилось, півроку для цього було замало і потім застосування цього штрафу було відкладено до 1 січня 2014 року.

Водночас обов’язок із подання такої звітності не скасовувався. Це підтвердили і податківці, повідомивши, що будь-хто в разі неподання з січня РРО-звітності в електронній формі порушує вимоги Закону про РРО (зрозуміло, це стосується тільки тих, хто зобов’язаний застосовувати РРО). До чого це призводить? До того, що формально на посадових осіб таких суб’єктів може бути покладено адмінвідповідальність за ст. 155¹ КУпАП (за порушення порядку проведення розрахунків).

Але це ще не все. Протягом року і податківці, і ми попереджали, що з жовтня з Держреєстру РРО буде вилучено моделі, які не забезпечують передання РРО-звітності в електронній формі. Податківці своєї обіцянки дотрималися. У Держреєстрі РРО на 01.10.2013 р. таких РРО дійсно не виявилося. У результаті цього руба постало питання про те, чи можна продовжувати використовувати РРО, які вилучені з Держреєстру.

Добре, що податківці не стали зволікати та повідомили, що замінити РРО потрібно протягом місяця після отримання від них спеціального повідомлення

Ураховуючи строк, який давався податківцям для надсилання таких повідомлень, до 01.12.2013 р. усі наявні у вас РРО вже повинні забезпечувати передання РРО-звітності в електронній формі. При цьому зверніть увагу: дата початку застосування відповідальності за п. 9 ст. 17 Закону про РРО (див. вище) від цього не змінюється. Значення такої заміни полягає в іншому: якщо її не забезпечити, то податківці зможуть застосувати штраф за п. 1 ст. 17 Закону про РРО. Прочитати про це ви можете в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 89.

Нові правила реєстрації/застосування РРО/КОРО. Податківцям здалося замало однієї лише «електронізації». Цього року вони підготували для вас низку інших глобальних новацій. Вони замінили основні документи, що регламентують реєстрацію та застосування РРО/КОРО (які були затверджені наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614). Так, з 18.10.2013 р. набрали чинності:

1) Порядок реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затверджений наказом Міндоходів від 28.08.2013 р. № 417. Серед новацій варте уваги місце реєстрації РРО: тепер він реєструється в загальному випадку за основним місцем обліку. Це стосується і тих РРО, які використовуються на території іншої адміністративно-господарської одиниці. Крім того, заява, яка подається на реєстрацію РРО, отримала спеціальну форму — № 1-РРО. Причому тепер її можна подати і в електронній формі. Також відповідно до п. 15 ст. 3 Закону про РРО з’явилися вимога про те, що разом із чеком РРО покупцю на його вимогу потрібно видати і накладну чи інший письмовий документ, який підтверджує передання права власності;

2) Порядок опломбування реєстраторів розрахункових операцій, затверджений наказом Міндоходів від 28.08.2013 р. № 417;

3) Порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, затверджений наказом Міндоходів від 28.08.2013 р. № 417.

Разом із тим чинним залишилося Положення про форму та зміст розрахункових документів. Отже, форма фіскального чека поки не змінюється. Крім того, податківці не скасували й Порядок подання звітності, пов’язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок). Утім, це не означає, що вам потрібно продовжувати подавати Звіт за формою № ЗВР-1 (до останнього часу робити це доводилося тільки тим, хто не подає РРО-звітність в електронній формі, у тому числі використовує КОРО/РК без РРО). Детальніше про всі ці нововведення ви можете прочитати в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 89; № 84, с. 32.

Питання, пов’язане з обов’язковістю використання подорожніх листів, виникло ще у 2011 році, коли із Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III, КпАП та інших нормативних актів було вилучено згадки про ці документи. При цьому те, що з цього моменту подорожні листи не потрібно пред’являти співробітникам ДАІ, сумнівів не викликало (до речі, це підтверджує і МВС у листі від 16.05.2013 р. № 4/1-Н-1331). Головне питання стосувалося облікової сфери. Загострювалося воно тим, що типові форми зазначених документів не скасовувалися.

Що ж відбулося в цій частині у 2013 році?

Головне — це те, що в першій половині року чиновники скасували типову форму подорожнього листа легкового автомобіля № 3

Ці зміни набрали чинності 16.04.2013 р. (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 30, с. 3). Із цієї дати облік роботи легкових автомобілів можна оформляти первинними документами, розробленими самостійно.

Що стосується вантажних автомобілів, то їх подорожні листи також скасовано (наказ Мінінфраструктури та Мінекономіки України від 10 грудня 2013 року № 1005/1454 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346»). Але це ще не все. Разом із подорожніми листами вантажних автомобілів були скасовані відповідні форми товарно-транспортної накладної (форма № 1-ТН) і талона замовника (форма № 1-ТЗ).

Імпорт лікарських засобів. Одна з резонансних новацій цього року — запровадження ліцензування імпорту лікарських засобів. Ці зміни «запрацювали» з 1 березня. Саме з цієї дати у ст. 17 Закону України «Про лікарські засоби» від 04.04.96 р. № 123/96-ВР зазначено, що імпорт лікарських засобів на територію України може здійснюватися лише за наявності у імпортера відповідної ліцензії. Видає її Держлікслужба. Відповідні ліцензійні умови затверджено наказом МОЗ від 20.02.2013 р. № 143. Контроль за їх дотриманням здійснюється в порядку, затвердженому наказом МОЗ від 26.09.2013 р. № 835.

Марки акцизного податку для алкоголю та тютюну. З 1 травня цього року планувалося ввести в обіг нові марки акцизного податку для алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Водночас ця ініціатива відкладалася двічі: спочатку до 1 серпня, а потім до 1 вересня.

Окрім цього, у першій половині року (з 27.03.2013 р.) відбулося підвищення вартості марок. Причому в цьому питанні все було без заминок: із зазначеної дати ціна однієї марки становить 0,27 грн. (для алкогольних напоїв) і 0,142 грн. (для тютюнових виробів).

Визначення платіжності готівки. Наприкінці року черговими змінами «порадував» і НБУ. Так, постановою Правління НБУ від 23.10.2013 р. № 422 затверджено Правила визначення платіжних ознак та обміну банкнот, розмінних та обігових монет національної валюти України (далі — Правила № 422). Цей документ прийшов на зміну своєму «попереднику», затвердженому постановою Правління НБУ від 17.11.2004 р. № 547.

Правила № 422 «запрацювали» вже 3 грудня. Для чого вони потрібні? Нагадаємо, що підприємства/підприємці при розрахунках зі споживачами готівкою зобов’язані приймати без обмежень банкноти/монети (у тому числі зношені та значно зношені), які є дійсним платіжним засобом і не викликають сумнівів у їх справжності та платіжності. При цьому якщо підприємство (підприємець) отримало від споживача зношені/значно зношені банкноти, то воно зобов’язане (п. 2.13 Положення про ведення касових операцій у національнійй валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637):

1) не видавати такі банкноти на здачу;

2) здати їх надалі разом із виручкою до обслуговуючого банку.

Але виникає запитання: як визначити вказані ознаки готівки — платіжність, зношеність тощо? Саме для цього і призначені Правила № 422. Так, до платіжних банкнот/монет належать ті, що:

1) не мають ознак зношення та пошкодження;

2) мають дефекти, ознаки зношення і пошкодження, але в межах критеріїв, прописаних у пп. 4 — 10 розд. II Правил № 422.

При цьому платіжні банкноти/монети поділяються на дві категорії: придатні до обігу та не придатні до обігу

До останніх належать зношені та значно зношені банкноти, а також банкноти з дефектами виробника. Ці ознаки перелічені в пп. 4 —10 Правил № 422. Наприклад, ознаками зношених банкнот є потертості, часткова втрата фарби на зображенні, розпушення паперу, втрата папером жорсткості. Але, як ми вже говорили, навіть за наявності таких ознак готівка залишається платіжною. Це означає, що підприємство (підприємець) зобов’язане її прийняти. У цій частині винятком є лише банкноти:

1) з ознаками, переліченими в п. 8 розд. II Правил № 422: пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами та хімікатами, площа яких під час приймання та оброблення може стати меншою, ніж 55 % початкової площі банкноти, тощо. Банки та інші юрособи не мають права приймати такі банкноти. Для їх заміни потрібно звертатися безпосередньо до уповноважених підрозділів НБУ;

2) забруднені спеціальним розчином унаслідок несанкціонованого втручання у спецпристрій для зберігання цінностей. Юрособам та фізособам заборонено приймати такі банкноти. Банки ж зобов’язані вилучати їх та передавати правоохоронним органам.