Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Безтоварність, фіктивність, нікчемність… Практика ВАСУ

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Лютий, 2013/№ 12
В обраному У обране
Друк
Стаття

Безтоварність, фіктивність, нікчемність… Практика ВАСУ

 

 

Пояснювати платникам податків, що таке безтоварність (фіктивність, нікчемність) операцій чи договорів потреби нема. Ці поняття знають усі, оскільки їх застосування стало своєрідним штампом у роботі податкових органів при проведенні перевірок. Нема потреби також говорити про те, що занадто вже часто використання податківцями цих понять є абсолютно не обґрунтованим, а боротьба з ними шляхом адміністративного оскарження практично безперспективною.

А як складаються справи у випадках, коли спір з податківцями переходить у судову площину?

Юрій КУЛИК, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Документи статті

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про бухоблік — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.99 р. № 996-XIV.

 

Питанням справляння правосуддя адміністративними судами при розгляді справ, за якими податкові органи вважають операції платників податків безтоварними, свого часу було присвячено кілька інформаційних листів Вищого адміністративного суду України (ВАСУ). Зокрема, про це йшлося в листах від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 49) та від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11. Не вдаючись до детального їх аналізу відмітимо, що в них, зокрема, ішлося про те, що суди повинні перевіряти обставини реальності здійснення операцій та брати до уваги лише ті первинні документи, що є достовірними, — тобто ті, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Ішлося також про те, що наявність чи відсутність окремих документів чи помилки в їх оформленні не є безумовною підставою для висновку про відсутність господарської операції. У разі коли з інших даних вбачається рух активів, зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях суб’єкта господарювання, то це може свідчити, що господарська операція реально мала місце. Увага ВАСУ зверталась і на те, що всі документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена у податковому обліку, повинні оцінюватись судом з урахуванням специфіки кожної операції.

Але це загальні положення, а як вони застосовуються в реальному житті розглянемо на практичних прикладах діяльності ВАСУ. Таких прикладів безліч і кожен з них має свою специфіку, усі їх розглянути ми не зможемо, а тому спробуємо згрупувати в окремі, найбільш типові теми.

 

Визнання правочину нікчемним податковим органом

Почнемо із загального запитання: чи можуть податківці самостійно визнати договір нікчемним? Для відповіді на це запитання слід згадати визначення нікчемного правочину. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦКУ це правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦКУ), у зв’язку з чим встановлення його недійсності у судовому порядку не вимагається. До таких правочинів належать і ті, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦКУ). Не секрет, що серед податківців ця підстава користується найбільшою популярністю. При цьому, якщо до 01.01.2011 р. вони дійсно мали підстави для її застосування, то після вказаної дати недійсність таких правочинів повинна встановлюватись судом, що випливає з ч. 3 ст. 228 ЦКУ. Водночас, як засвідчила практика, податківців це не зупинило.

Більш детально розберемо це питання на конкретному прикладі — судовій справі, щодо якої було винесено постанову ВАСУ від 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Актом перевірки, складеним податковим органом, було встановлено, що правочини, укладені суб’єктом господарювання, є нікчемними, у зв’язку з чим останнім, за висновком податківців, було завищено податковий кредит. Суди першої та апеляційної інстанцій погодились з таким висновком.

Але ВАСУ щодо цього був іншої думки. Він указав, що згідно ч. 1 ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, установлена законом. Саме законом, а не актом, які б факти у ньому не були відображені. Указані ж в акті перевірки висновки є суто суб’єктивною думкою податкового інспектора.

У зв’язку з цим суд зазначив, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, указані в податкових деклараціях. Тобто навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки однією з кваліфікуючих ознак нікчемності правочину є наявність відповідної мети, то її наявність обов’язково має бути доведена. Оскільки йдеться про мету юридичної особи, то вона повинна доводитись через мету її керівника. При цьому, на думку суду, наявність такої мети тягне кримінальну відповідальність за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину, у зв’язку з чим такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду*. Інший підхід, на думку суду, потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

* Слід зазначити, що, на нашу думку, це твердження є занадто категоричним: зокрема, вважаємо, що обвинувальний вирок не є виключним доказом відповідної мети, що певною мірою підтверджується і постановою ВАСУ від 11.04.2012 р. у справі № К/9991/73551/11.

На підтвердження нікчемності правочину обвинувального вироку суду податковим органом надано не було, а тому ВАСУ задовольнив касаційну скаргу суб’єкта господарювання та скасував податкові повідомлення-рішення, що були прийняті податковим органом на підставі самостійного визнання договору нікчемним.

Між тим у підсумку розглянутого питання зауважимо, що іноді у податківців усе ж є можливість визнавати правочини нікчемними самостійно, без рішення суду. Наприклад, це стосується правочинів із дефектом форми — у випадках, коли відповідно до ЦКУ це призводить до їх нікчемності (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 88).

 

Товарно-транспортні накладні як обов’язковий документ

Серед аргументів для визнання безтоварності (фіктивності) господарських операцій чи не найбільш популярним є відсутність чи неналежне оформлення товарно-транспортних накладних (далі — ТТН). Незважаючи на те, що положеннями податкового законодавства наявність цього документа у своїй більшості не обумовлена, податківці вважають: нема ТТН — операція апріорі безтоварна!

Аналіз судової практики ВАСУ показує — таку точку зору цей суд не розділяє. Здебільшого він зазначає, що відсутність ТТН не є самодостатнім аргументом, що свідчить про фіктивність операції чи просто порушення податкового законодавства.

У низці своїх рішень (ухвала від 05.07.2012 р. у справі № К/9991/37912/11, ухвала від 26.07.2012 р. у справі № К/9991/67511/11 та ін.) ВАСУ, відхиляючи посилання податкового органу на відсутність ТТН, зазначив, що вимогами податкового обліку не передбачено обов’язковості складання ТТН у підтвердження витрат. Тим більше, як було встановлено при перевірці, суб’єкт господарювання не ніс витрат із транспортування придбаного товару. На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов’язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Правової позиції відносно того, що безтоварність операцій не може підтверджуватись лише відсутністю ТТН, ВАСУ дотримувався також і в цілій низці інших справ. Так, в ухвалі від 18.04.2012 р. у справі № К/9991/20061/11 позиція суду була такою: сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції є недостатнім для висновку про безтоварність операцій з придбання товару.

В ухвалі від 26.06.2012 р. у справі № К/9991/16335/12 ВАСУ зазначив, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як ТТН не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Крім того, ВАСУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки товар за домовленістю сторін приймався на території покупця, а перевезення товару здійснювалось іншим підприємством, то у покупця відсутній обов’язок вимагати у перевізника ТТН. А в ухвалі від 11.04.2012 р. у справі № К/9991/73551/11 ВАСУ відхилив доводи податкового органу про те, що отримання суб’єктом господарювання товарно-матеріальних цінностей не підтверджується ТТН та іншими документами, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що доставку товарів покупцеві здійснював його постачальник власним транспортом.

Для того, щоб не повторюватись на цьому, закінчимо аналіз такої позитивної для платників податків судової практики ВАСУ щодо обов’язковості ТТН. Лише зауважимо, що незалежно від наявності чи відсутності ТТН фактичне здійснення операції повинно бути надійно підтверджено низкою інших первинних документів: актами про надання транспортних послуг, накладними про оприбуткування, переміщення товару, списання його на виробництво чи продаж тощо. Прикладом такого судового рішення, де суб’єкт господарювання не зміг підтвердити фактичне здійснення операції з транспортування товару, оскільки в нього не було не лише ТТН, а й будь яких інших документів, може бути ухвала ВАСУ від 10.04.2012 р. у справі № К-58194/09.

 

Наявність розбіжностей у розрізі контрагентів

Ще однією «популярною» серед податківців підставою для визнання договорів нікчемними та/або для невизнання права на податковий кредит є наявність розбіжностей між сумами податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, установлених за результатами автоматизованої системи співставлення в розрізі контрагентів. І це незважаючи на те що в листі ДПАУ від 29.09.2010 р. № 20289/7/16-1617, адресованому «на місця», було прямо вказано, що наявність таких розбіжностей не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними. При прийнятті такого рішення необхідно здійснити аналіз реальності господарської діяльності на підставі даних податкового і бухгалтерського обліку платника податків та їх відповідності дійсному економічному змісту.

Саме такою є і практика ВАСУ. Так, у низці своїх рішень, зокрема в ухвалі від 08.08.2012 р. у справі № К/9991/42185/12, ухвалі від 24.10.2012 р. у справі К/9991/42089/12 та багатьох інших суд зазначив, що у подібних справах предметом доказування є реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах. А наявність розбіжностей не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

В іншій справі (ухвала ВАСУ від 24.10.2012 р. у справі № К-23666/10) про нікчемність не йдеться, але правова позиція податкового органу зводилась до неправомірності відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ з огляду на невідповідність задекларованого платником податку податкового кредиту сумам податкових зобов’язань, визначених постачальником. ВАСУ визнав таку правову позицію неспроможною, оскільки дані автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов’язань у розрізі контрагентів на рівні ДПСУ не можуть бути свідченням порушення податкового законодавства під час формування даних податкового обліку. Аналогічні висновки викладені й у низці інших справ.

Але з цього питання позиції ДПСУ і ВАСУ розходяться на «доктринальному» рівні. У консультації, розміщеній у Єдиній базі податкових знань (розділ 130.21), на запитання: чи має право орган ДПС вилучити суму ПДВ із податкового кредиту покупця, якщо постачальник не включив таку суму до податкових зобов’язань, ДПСУ відповідає ствердно.

 

Діяльність без ліцензії

Досить часто податкові органи як кваліфікуючий фактор, що свідчить про нікчемність договорів, використовують відсутність ліцензій при здійсненні операцій, що її потребують. І, апелюючи до нікчемності, подають позови про стягнення із суб’єкта господарювання сум, отриманих за такими договорами.

Як правило, ВАСУ відхиляє такі аргументи. Мотивування таке: у чинному законодавстві відсутня матеріально-правова норма, яка б установлювала право вимоги щодо стягнення в дохід держави отриманого за результатами безліцензійної діяльності. Сам по собі факт здійснення безліцензійної діяльності не може бути достатньою підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Таку свою позицію ВАСУ виклав, зокрема, в ухвалі від 26.03.2012 р. у справі № К-8007/09, додавши, що до суб’єктів господарювання за здійснення господарської діяльності без ліцензії, у разі, якщо вимога щодо наявності ліцензії встановлена законом, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, стягнення яких здійснюється органом, на який покладено функції контролю за наявністю ліцензії, та стягується шкода у зв’язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування.

В іншому своєму рішенні (ухвала від 18.10.2012 р. у справі № К-3547/10) ВАСУ зазначив, що господарські операції, що є предметом спору (ідеться про надання автотранспортних послуг), за своєю суттю не суперечать інтересам держави і здійснювалися правоздатними юридичними особами. Дії суб’єкта господарювання були спрямовані на отримання доходу, операції були відображені у бухгалтерському обліку, порушень норм податкового законодавства встановлено не було, а відтак підстави для визнання договорів нікчемними та стягнення грошових коштів як таких, що отримані без установлених законом підстав і за нікчемним правочином, відсутні.

Такі правові позиції ВАСУ можна вважати типовими. Вони повторюються у всіх судових рішеннях з подібним предметом спору.

 

Реєстрація контрагента скасована — що буде?

Не поодинокими є випадки, коли під час перевірок податкові органи ставлять під сумнів правомірність та реальність господарських операцій з контрагентами, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ яких анульовані (визнані недійсними) рішенням суду з моменту реєстрації. При цьому у такому разі будь-яке обґрунтування відсутності факту реального вчинення господарських операцій з боку податкових органів, як правило, відсутнє.

Відразу зауважимо — позиція ВАСУ стосовно цього питання є діаметрально протилежною. Так, наприклад, в ухвалі від 30.10.2012 р. у справі № К-33912/10 суд зазначив: юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його установчих документів недійсними є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства, по-перше, не спричиняє недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а по-друге, наявність у сторін протиправного умислу, завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, не може підтверджуватися судовим рішенням про скасування реєстрації.

В іншій подібній справі судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що на момент виписки контрагентами суб’єкта господарювання податкових накладних деякі з них мали статус платника податку на додану вартість, а деякі ні, причому установчі документи та свідоцтва платників ПДВ цих підприємств були у судовому порядку визнані недійсними з моменту реєстрації. Податковий орган вважав, що у зв’язку з цим право на формування податкового кредиту на підставі всіх податкових накладних відсутнє.

Але суди вирішили інакше. Вони зазначили, що факт визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагентів та їх свідоцтв платників ПДВ не свідчить про недійсність усіх укладених ними угод та виписаних податкових накладних з моменту їх реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру. А що стосується податкових накладних, що були виписані після виключення підприємств з реєстру, то вони не дають права на формування податкового кредиту. Така позиція була підтримана і ВАСУ (ухвала від 21.02.2012 р. у справі № К-50347/09).

Відмітимо, що така позиція ВАСУ стосовно того, що визнання в судовому порядку недійсними з моменту державної реєстрації установчих документів та свідоцтва платника ПДВ сама по собі не тягне за собою недійсність усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних, є сталою і виключень не має. У той же час досить часто ВАСУ у своїх рішеннях не обмежується лише констатацією цього факту і при перегляді справи вимагає перевірки реальності господарських операцій, установлення наявності чи відсутності повноважень осіб, які підписували документи від імені суб’єкта господарювання, реєстрацію якого скасовано тощо.

Для прикладу: в ухвалі від 05.11.2012 р. у справі № К-30289/09 ВАСУ, пославшись саме на ці обставини, задовольнив касаційну скаргу органу ДПС та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Економічна доцільність

Досить часто як на мотив для висновку про безпідставне відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ податковий орган посилається на відсутність економічної доцільності придбання тих чи інших товарів та послуг. Відомо, наприклад, що податківці з великою підозрою ставляться до придбання маркетингових послуг і дуже не люблять їх визнавати. Інший приклад — залучення до виконання підрядних робіт сторонніх осіб за наявності у штаті підприємства відповідних фахівців, що кваліфікується як відсутність виробничої необхідності.

Розглядаючи подібні справи, ВАСУ зазвичай відхиляє такі мотиви безпідставності відображення податкового кредиту. Так, в ухвалі від 18.10.2012 р. у справі № К/9991/18097/11 суд указав, що податкове законодавство не використовує поняття економічної доцільності* та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а відтак правомірність формування даних податкового обліку за наслідками понесення платником витрат на оплату послуг не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або одержаного результату. А відтак витрати платника на сплату ПДВ при обчисленні бази оподаткування цим податком мають оцінюватися лише з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника отримати економічний ефект у результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

* Слід зазначити, що на сьогодні п.п. 14.1.231 ПКУ містить визначення економічної причини (ділової мети) — як причини, що може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Між тим, це єдина згадка цього терміна у всьому ПКУ.

Схожий підхід продемонстрував ВАСУ і в ухвалі від 12.09.2012 р. у справі № К-37703/10, зазначивши, що податковий контроль не передбачає перевірку економічної доцільності рішень суб’єктів господарювання, які наділені самостійністю та широким правом діяти на власний розсуд під час провадження економічної діяльності.

В іншій справі податковий орган визнав неправомірним відображення у податковому обліку вартості отриманих юридичних послуг та консультаційних послуг аудитора з мотивів їх доцільності за наявності на підприємстві штатних посад юриста та бухгалтера. Не погодившись з такими висновками, платник оскаржив рішення податківців у суді. При цьому у трьох інстанціях рішення було прийнято на користь такого платника (ухвала від 23.10.2012 р. у справі № К/9991/40078/11).

У той же час, відхиляючи такі мотиви невизнання податковим органом податкового кредиту з ПДВ та витрат суд касаційної інстанції постійно наголошує, що для висновку про правомірність відображення результатів виконання операцій з поставки такого роду послуг необхідно перевіряти факт їх реального виконання, з’ясовувати їх зміст та порядок оформлення результатів їх виконання.

 

Бухгалтерські документи

Ще однією проблемою, з якою постійно стикаються суб’єкти господарювання у своїх стосунках з податковими органами, є претензії останніх щодо неналежного оформлення документів, що засвідчують здійснення господарської операції. Спектр таких претензій дуже широкий, і їх навіть важко якось класифікувати, а тому просто зупинимось на деяких конкретних прикладах із судової практики.

Досить часто під час перевірок податкові органи ставлять під сумнів правомірність урахування у складі витрат та віднесення до податкового кредиту з ПДВ сум за певними господарськими операціями. Підставою для таких сумнівів є, зазвичай, неповний комплект бухгалтерських документів чи недоліки в їх оформленні, а результатом — висновок: факту передачі товарів від продавця до покупця не було, відтак операція є безтоварною. З усіма наслідками, що випливають з цього висновку.

У подібних випадках ВАСУ неодноразово зазначав: предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій вимогам законодавства, а також реальність усіх даних, наведених у документах. При цьому порушення, допущені в ході складання таких документів, недоліки в їх оформленні не можуть бути належними та допустимими доказами щодо безтоварності (нікчемності) операцій.

Так, при розгляді однієї зі справ суть аргументів податкового органу щодо фіктивності договору та його укладення сторонами виключно з метою зменшити податкове навантаження зводилась до того, що договір був підписаний нібито не встановленою особою, яку неможливо ідентифікувати, та не скріплений печаткою, а акти здавання-приймання робіт за цим договором не відповідають вимогам, установленим ст. 9 Закону про бухоблік. Однак ВАСУ (ухвала від 26.09.2012 р. у справі № К-32653/10) такі аргументи відхилив. Він зазначив, що самі по собі недоліки письмової форми правочину (дефекти форми) та неналежне оформлення первинних документів під час його виконання не є підставою для висновку про його нікчемність та не можуть впливати на оцінку реальності господарських операцій. Що стосується підписання договору невстановленою особою, то це твердження податківців базувалось виключно на відсутності розшифровки підпису та було спростовано при судовому розгляді, в процесі якого встановлено факт підписання договору від імені суб’єкта господарювання його директором.

Водночас, незважаючи на такі висновки суду, застерігаємо: наявність дефектів у первинних документах, зокрема в обов’язкових реквізитах, у деяких випадках може призвести до втрати ними юридичної сили (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 54). Як наслідок — витрати, податковий кредит чи інші показники податкового обліку за такими документами врахувати не вдасться. У зв’язку з цим, до заповнення первинних документів слід підходити вельми серйозно.

 

Відсутність умов для господарської діяльності у контрагентів

Досить часто висновки податківців про нікчемність договорів та, відповідно, відсутність реальних правових наслідків, обумовлених цими договорами, обґрунтовуються відсутністю у контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, діяльності: технічного персоналу та трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо.

Цікавий момент виник під час одного судового спору (ухвала ВАСУ від 07.03.2012 р. у справі К/9991/68302/11). При розгляді справи було встановлено, що у випадках, коли суб’єкт господарювання за договорами виступав як продавець продукції і відповідно у нього виникали податкові зобов’язання, які задекларовано у повному обсязі (і це підтверджено перевіркою), то податковий орган не ставив під сумнів можливість виконання його контрагентами своїх зобов’язань за договорами, а коли суб’єкт господарювання за договорами був покупцем товару і у нього виникало право на податковий кредит, то ті ж самі контрагенти у той же період, згідно з актом перевірки, не могли виконувати свої договірні зобов’язання з огляду на відсутність у них необхідних умов. На думку ВАСУ, така позиція податкового органу свідчить про необґрунтованість його доводів.

Відхиляючи висновки податкового органу щодо того, що відсутність у постачальників суб’єкта господарювання основних засобів та трудових ресурсів, які необхідні для здійснення відповідного виду діяльності, свідчить про те, що контрагенти мають всі ознаки «транзитера», створеного з метою формування «сумнівного» податкового кредиту та витрат, ВАСУ в ухвалі від 08.08.2012 р. у справі № К/9991/42185/12 зазначив: посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов’язково має бути виробником товару.

 

Деякі висновки

Конкретні ситуації, що виникають у реальній діяльності підприємств, є різними. Багатогранною є також практика ВАСУ. І дуже часто суд у зовні нібито схожих ситуаціях приймає різні рішення.

Аналізуючи практику ВАСУ з питань так званої «безтоварності» чи «фіктивності» господарських операцій за минулий рік, ми виділили лише деякі мотиви та аргументи, що використовують податкові органи. І при написанні матеріалу намагались не занурюватися в дрібниці, а виділяли ключові моменти, навколо яких будуються претензії податківців, та загальні мотиви відхилення їх судом. Це, сподіваємось, допоможе суб’єктам господарювання, зробивши відповідні висновки, вдало побудувати тактику своєї поведінки при судовому оскарженні рішень податкових органів і, виходячи із загальних мотивів дій суду, знайти правильні контраргументи проти доводів податківців.

Що стосується власне практики, то звертають на себе увагу дві обставини. По-перше, ініціатором розгляду переважної більшості справ цієї категорії у суді касаційної інстанції, яким є ВАСУ, виступають податкові органи. Платники податків, як це не дивно, досить рідко подають на касацію.

По-друге, практика ВАСУ є на диво позитивною для суб’єктів господарювання. В абсолютній більшості судові рішення з цієї категорії справ ВАСУ виносить на їх користь. А та невелика кількість негативних рішень пов’язана, в першу чергу, з неналежним аргументуванням платниками податків своєї позиції.

Так що можна зробити ще один висновок, безпосередньо не пов’язаний з темою цього матеріалу: статистика, що поширюється в пресі та Інтернеті щодо того, що податківці виграють в судах чи не 90 % справ, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. У всякому разі — стосовно цієї категорії справ.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно