Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Звичайні ціни з 01.01.2013 р.: знайомимося з новими правилами

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2013/№ 5
В обраному У обране
Друк
Стаття

Звичайні ціни з 01.01.2013 р.: знайомимося з новими правилами

 

 

У побуті термін «звичайний», як правило, асоціюється з чимось звичним, постійним тощо. Водночас у площині права, а саме податкового обліку, для цього поняття передбачено власне, відмінне від повсякденного, визначення, методи розрахунку, а також ситуації, в яких воно має застосовуватися.

Ідеться про звичайні ціни, причому до останнього часу (зокрема, до 01.01.2013 р.) у питанні їх застосування можна було дійсно говорити про звичність та постійність, оскільки до вказаної дати процес їх визначення підпорядковувався п. 1.20 Закону про податок на прибуток. Водночас, як відомо, з 01.01.2013 р. на зміну йому прийшов порядок, установлений ст. 39 ПКУ. При цьому незважаючи на те, що багато норм останнього можуть здатися знайомими, у ньому є чимало новацій. Деякі, найзагальніші з них, обговоримо в цій статті, тоді як решту буде розглянуто в наступних матеріалах цього номера.

Віталій СМЕРДОВ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор»

 

1. Основні «звичайноцінові» терміни

Правильне сприйняття інформації, викладеної в цьому номері, неможливе без розуміння основних термінів, що використовуються під час визначення та застосування звичайних цін*, а тому наше дослідження логічно розпочати саме з них.

* Незважаючи на те що вони запроваджувалися в цілях застосування в межах ст. 39 ПКУ, що набрала чинності лише з нового року, частину з них слід було використовувати починаючи з моменту набуття чинності ПКУ, тобто з 01.01.2011 р. Наприклад, це стосується таких понять як «звичайні ціни», «ідентичні товари» тощо.

1. Звичайна ціна — це поняття є ключовим у темі, що розглядається, саме на цю ціну необхідно орієнтуватися (здебільшого як на мінімум або максимум) у процесі визначення податкових наслідків (доходів, витрат, зобов’язань з ПДВ, податкового кредиту тощо) за наявності на те підстав. При цьому відразу ж звертаємо увагу: звичайні ціни використовуються, як правило, у податкових цілях і на договірну вартість товарів (робіт, послуг) не впливають. Водночас в окремих випадках їх застосування доцільне і поза податковим середовищем: наприклад, при оцінці предмета застави за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 582 ЦКУ).

Визначення звичайної ціни розкривається в п.п. 14.1.71 і п. 39.1 ПКУ, згідно з якими нею є договірна ціна, але за умови, що:

1) інше не встановлено ПКУ (зокрема, ідеться про методи визначення звичайних цін). Нагадаємо: п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток, що діяв раніше, містив аналогічне, але більш вузьке правило (він посилався лише на методи, що були встановлені п. 1.20 цього Закону). Разом із тим, істотно ця відмінність на правила гри не вплине. Важливішим у цій частині є те, що до уваги повинна братися і можливість застосування подібних методів (у тому числі, наявність необхідної інформації), оскільки якщо її немає, то звичайною ціною повинна вважатися договірна вартість (п. 39.1 ПКУ);

2) не доведено зворотне. Обов’язок такого доведення, як і раніше, покладено на податківців* (п. 39.14 ПКУ).

* Формулювання норми п. 39.14 ПКУ дещо некоректне: річ у тім, що воно прив’язується до договору (правочину), тоді як у деяких ситуаціях звичайні ціни необхідно застосовувати і без них (наприклад, при умовному постачанні). Водночас на стан справ це не впливає, тим більше, що ця неточність характерна для більшості норм, що регулюють порядок застосування звичайних цін, у тому числі п.п. 14.1.71, п. 39.1 ПКУ тощо. Крім того, вона, навіть у більш грубій формі, була й у п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток.

Незважаючи на стислість цього визначення, воно містить важливе правило, пов’язане із застосуванням звичайних цін, зокрема презумпцію того, що прописані в договорі ціни є звичайними, — тобто, яку б ціну платник не встановив як звичайну, його рішення вважатиметься правомірним доти, доки податківці не доведуть зворотне. При цьому зверніть увагу, що це правило логічно поширювати не лише на договірні, а й на позадоговірні ціни (наприклад, під час нарахування податкових зобов’язань при умовному постачанні). Детальніше про нього ми ще поговоримо, тоді як тут варто виділити ще один важливий момент.

Необхідно розуміти, що звичайна ціна не є чимось універсальним: вона може різнитися для одного і того самого товару (роботи, послуги) залежно від контрагента, взаємовідносин із ним, окремих умов договору, пори року та інших факторів. У зв’язку з цим у багатьох читачів може також виникнути запитання: а чи буде звичайна ціна на товар (роботу, послугу) однаковою для обох сторін договору? Як і раніше, такий варіант можливий, але не обов’язковий. Простим доказом цього твердження є те, що продавець і покупець абсолютно не обов’язково повинні використовувати однакові методи визначення звичайних цін та джерела інформації. Крім того, підтвердження цього можемо знайти і в методі порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажів): у процесі його застосування використовується інформація про укладені договори з ідентичними (а за їх відсутності — однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому, здебільшого продавець і покупець як орієнтири використовуватимуть різні договори, ціни яких можуть відрізнятися одна від одної. Крім того, ринок товарів (робіт, послуг) для обох сторін договору може відрізнятися, що також впливає на звичайну вартість одного і того самого товару (роботи, послуги).

2. Ринкова ціна — у загальному випадку вважається, що звичайна ціна, яка використовується платником, збігається з ринковою. Останньою, у свою чергу, є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику (п.п. 14.1.219 ПКУ), але лише за дотримання таких умов:

1) продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі — тобто продаж повинен здійснюватися за згодою, без примусу (як найбільш поширений приклад примусового продажу можна назвати продаж заставного майна — у такому разі, як приписує п. 39.12 ПКУ, звичайна ціна відповідатиме ціні такого продажу);

2) такі продавець і покупець:

2.1) є взаємно незалежними юридично та фактично — тобто вони не мають бути пов’язаними в розумінні п.п. 14.1.159 ПКУ;

2.2) володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги) та ціни, що склалися на ринку ідентичних, а за їх відсутності — однорідних, товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах — ця вказівка майже дослівно повторює те, що містилося в п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток, за винятком конкретизації щодо порівнянності економічних (комерційні) умови. При цьому, як і раніше, зберігається питання щодо підтвердження сторонами обізнаності про товари/ціни — як варіант із цією метою в договорі можна зробити відповідну вказівку.

Простіше кажучи, ринковою ціною є ціна, за якою здійснюється продаж у добровільному порядку між непов’язаними особами та за цінами, що діють на ринку, в порівнянних економічних (комерційних) умовах.

3. Ідентичні та однорідні товари (роботи, послуги). Основне практичне значення цих термінів полягає в їх безпосередньому використанні при визначенні звичайних цін, зокрема, у разі застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни/аналогів продажу (див. про нього, а також про інші методи визначення звичайних цін на с. 28). При цьому звертатися до них слід в точній послідовності: у першу чергу, до уваги повинні братися ідентичні товари (роботи, послуги) і тільки за їх відсутності — однорідні.

 

Таблиця 1

Ідентичні та однорідні товари (роботи, послуги)

Ідентичні товари (роботи, послуги)

Однорідні товари (роботи, послуги)

Це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки, у тому числі* (п.п. 14.1.80 ПКУ):
1) фізичні характеристики;
2) якість та репутацію на ринку;
3) країну походження;
4) виробника

Це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, але мають схожі характеристики та складаються зі схожих компонентів, унаслідок чого виконують однакові функції з оцінюваними товарами та вважаються комерційно взаємозамінними (п.п. 14.1.131 ПКУ). З метою визнання товарів (робіт, послуг) однорідними варто враховувати такі ознаки:
1) якість і ділова репутація на ринку;
2) наявність торговельної марки;
3) країна виробництва (походження);
4) виробник;
5) рік виробництва;
6) новий чи вживаний;
7) термін придатності

* Як і раніше, перелік ознак, які можуть ураховуватися з метою визнання товарів (робіт, послуг) ідентичними, не є вичерпним.

 

2. Загальний порядок застосування звичайних цін

Інформація, викладена в цьому розділі, допоможе читачам побачити загальну картину застосування звичайних цін (у формі алгоритму), починаючи з питання про необхідність такого застосування та закінчуючи донарахуванням податкових зобов’язань. У свою чергу, докладніше кожен етап буде розкрито у відповідних матеріалах цього номера.

 

2.1. Коли застосовувати звичайну ціну?

Перше запитання, з яким стикається кожен суб’єкт господарювання (юрособа, підприємець, уключаючи єдиноподатників): чи потрібно йому враховувати звичайні ціни при укладенні будь-якого договору? Слід зауважити, що в цьому немає необхідності: звичайні ціни застосовуються лише в тих ситуаціях, для яких це передбачено в ПКУ (у тому числі при виникненні позадоговірних податкових наслідків, уключаючи зобов’язання з ПДВ при умовних постачаннях). Наприклад, якщо платник податку на прибуток продає товар (роботу, послугу) не пов’язаній з ним особі, яка сплачує податок на прибуток за тією ж ставкою, то дохід він повинен відобразити виходячи з договірної ціни (незалежно від звичайної вартості такого товару, роботи або послуги). Детальніше про ситуації, в яких застосування звичайних цін є обов’язковим, див. на с. 13.

 

2.2. Загальний порядок розрахунку та встановлення звичайних цін

Припустимо, платник визначив, що для здійснення якоїсь операції йому доведеться врахувати звичайну ціну. У цьому разі він повинен керуватися таким порядком.

1. Якщо ця операція підпадає під особливий випадок (примусовий продаж, продаж з аукціону, продаж за держрегульованими цінами, продаж імпортного товару), то звичайну ціну доведеться визначати за методом, що йому відповідає: наприклад, у ситуації з примусовим продажем або продажем з аукціону звичайною ціною буде ціна такого продажу.

2. Якщо операцію здійснює великий платник, який уклав Договір про ціноутворення для цілей оподаткування (відповідно до Порядку № 787 див. на с. 45), то звичайну ціну слід визначати за методами, передбаченими для неї в такому договорі. Водночас, якщо ця операція не підпадає під особливий випадок і в договорі не прописана, то звичайна ціна для неї може бути визначена в загальному порядку, про який див. далі.

3. У решті випадків, крім названих вище, з метою обчислення звичайної ціни слід керуватися загальними методами, переліченими в п. 39.2 ПКУ. Що стосується питання про черговість їх застосування, то його докладно розглянуто на с. 28. Використовувати при цьому необхідно джерела інформації з п. 39.11 ПКУ та Методрекомендацій № 20001 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 77, с. 7). Крім того, зверніть увагу: джерела інформації, задіяні при розрахунку звичайних цін, слід зберігати — адже тільки за їх допомоги платник зможе однозначно підтвердити правильність прийнятого ним рішення.

Разом із тим, не можна виключати того, що вказані вище методи застосувати не вдасться (зокрема через відсутність необхідних відомостей). У такому разі з метою визначення звичайних цін, як і раніше, допускається залучення професійного оцінювача (п. 39.3 ПКУ). При цьому, на наше переконання, п. 39.3 ПКУ не зобов’язує платників звертатися до нього, тим більше, що в деяких випадках це може бути економічно недоцільним (вартість послуг оцінювача може запросто перекрити очікувану вигоду від правочину): наприклад, у разі продажу старого верстата. Отже, вважаємо: якщо платник не бажає залучати оцінювача (з будь-яких причин), то він може скористатися приписом п. 39.1 ПКУ та визнати звичайною ціною договірну — причому окремо фіксувати її в договорі не потрібно. Детальніше про кожен метод визначення звичайних цін див. на с. 28.

 

2.3. Дата, на яку визначається звичайна ціна

Для коректного застосування звичайних цін замало розбиратися в порядку звернення до відповідних методів, необхідно також розуміти, на яку дату їх визначати: зокрема, на дату укладення договору чи здійснення операції. Це пов’язане з тим, що звичайна ціна в кожній із названих подій зовсім не обов’язково збігатиметься (особливо, якщо момент укладення договору та початок його виконання розділяє значний проміжок часу). Як простий доказ цього твердження можна навести звичайні ціни на фрукти/овочі в зимовий та літній сезони.

Як і чинний раніше п. 1.20 Закону про податок на прибуток, ПКУ не містить прямої відповіді на це запитання. Водночас, як уже зазначалося, його «звичайноцінові» норми у багатьох випадках прив’язуються до договорів, у зв’язку з чим легко зробити висновок, що звичайна ціна повинна визначатися на дату їх укладення.

Незважаючи на це, ми переконані, що в цьому випадку необхідно керуватися іншою логікою. Ґрунтується вона на тому, що момент укладення договору, як правило, не відіграє ролі для оподаткування. Орієнтуватися в цьому випадку слід на дату здійснення відповідних операцій, яким ПКУ надає значення: передача права власності на товар, підписання акта виконаних робіт, передоплата тощо. Звідси напрошується висновок: оскільки звичайні ціни використовуються для визначення податкових наслідків, що виникають лише при настанні відповідних подій, то і обчислюватися вони повинні на дату настання таких подій (незалежно від дати підписання договору). Звісно, про зручність подібного підходу не йдеться, проте з точки зору логіки він є найбільш правильним. Отже, наприклад, при продажу товарів (робіт, послуг) звичайні ціни з податку на прибуток та ПДВ повинні визначатися:

1) для податку на прибуток — як правило, на дату передачі права власності на товар або підписання акта виконаних робіт (наданих послуг);

2) для ПДВ — переважно на дату першої події (відвантаження або передоплати). Водночас можливі й інші варіанти: наприклад, для платників ПДВ за касовим методом звичайні ціни слід обчислювати лише на дату оплати.

 

2.4. Звичайну ціну визначено — що далі?

1. Як не дивно, факт визначення платником звичайної ціни для відповідної операції ще не означає, що при відображенні податкових наслідків доведеться використовувати саме її.

По-перше, як уже зазначалося, у багатьох випадках звичайна ціна є лише орієнтиром, зокрема мінімумом або максимумом, який потрібно враховувати при відображенні податкових наслідків (доходів, витрат, ПДВ-зобов’язань, податкового кредиту). Наприклад, при відображенні доходів з податку на прибуток або зобов’язань з ПДВ звичайна ціна є мінімумом. При цьому, якщо договірна ціна перевищить його, то пріоритет доведеться віддати їй. У свою чергу, при обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ складається протилежна ситуація: звичайна ціна є максимумом, і якщо договірна вартість виявиться менше, використовувати доведеться саме її.

По-друге, якщо платник виявив, що договірна ціна відрізняється від звичайної не більше ніж на 20 % (у бік збільшення чи зменшення), то він має право відобразити податкові наслідки виходячи з договірної вартості — негативні наслідки йому за це не загрожують (п. 39.15 ПКУ). При цьому зверніть увагу: формально це правило має поширюватися на будь-яку ситуацію, що вимагає визначення звичайних цін, проте чи погодяться з цим податківці, поки що невідомо.

2. Друге за важливістю запитання, що виникає після обчислення звичайної ціни, полягає в тому, як її використання відобразиться в обліку.

Податковий облік. Це питання найлогічніше розглядати в розрізі податку на прибуток та ПДВ. У частині податку на прибуток варто зазначити таке: якщо при продажу/купівлі товарів (робіт, послуг) платник застосовував звичайні ціни, то податкові наслідки відображаються в загальному порядку, що підтверджується і податківцями (див. їх думку в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 28, с. 46, а також Єдину базу податкових знань, розділ 110.30.03). Отже, доходи повинні вноситися до рядка 02 декларації, а витрати — як правило, до рядка 05.1.

ПДВ. При придбанні, зокрема, при відображенні податкового кредиту з урахуванням звичайних цін, на наш погляд, логічно керуватися таким порядком:

1) у графах 1 — 8 розділу ІІ Реєстру така операція вказується без особливостей. У свою чергу, при заповненні решти граф її необхідно розбивати на дві частини: так, у графах 9 — 10 відображається частина вартості, яку може бути включено до податкового кредиту, а у графах 13 — 14 — її частина, що до податкового кредиту не потрапляє;

2) у декларації з ПДВ цю операцію слід відображати двома рядками: сума, яку платник має право поставити до податкового кредиту, повинна відображатися, як правило, у рядку 10.1 (у додатку Д5 вона розкривається в загальному порядку). У свою чергу, сума, що оминає податковий кредит, має бути внесена до рядка 14.1 (у додатку Д5 вона вказується в числі операцій, що не надають права на податковий кредит).

Що стосується зобов’язань з ПДВ, то, якщо при їх відображенні платник використовує звичайні ціни (у тому числі при безоплатних постачаннях), йому необхідно орієнтуватися на такі правила. У загальному випадку він повинен скласти дві податкові накладні:

1) першу — на договірну вартість, у тому числі якщо вона дорівнює нулю. При цьому складається вона в загальному порядку (про нього ми вже неодноразово писали, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 35, с. 10; № 8) у двох примірниках, один з яких видається покупцю (якщо той є платником ПДВ, в іншому разі обидва примірники залишаються у постачальника). У разі необхідності така накладна реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 40, с. 5);

2) другу — на суму перевищення звичайної вартості над договірною (або на звичайну вартість — при безоплатних постачаннях). При цьому якщо постачання було не безоплатним, то в її верхній частині проставляється відмітка «01»Виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною»). Якщо ж постачання було безоплатним, то проставляється відмітка «12»Виписана на вартість безоплатно поставлених товарів/послуг, обчислену виходячи з рівня звичайних цін»). Така накладна складається у двох примірниках, обидва з яких залишаються у постачальника. При цьому вона не підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом із тим, якщо «звичайноцінові» ПДВ-зобов’язання відображаються у зв’язку з умовним постачанням, то необхідно керуватися іншим правилом: у такому разі складається один комплект податкових накладних на суму умовного постачання виходячи зі звичайних цін (обидва примірники залишаються в постачальника). У верхній частині такої накладної проставляється відмітка, що відповідає підставі, згідно з якою відбувається нарахування податкових зобов’язань. Реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних вона, звісно, не підлягає.

Інформацію про заповнення окремих реквізитів податкової накладної (зокрема при постачанні з перевищенням звичайної ціни над фактичною або при безоплатному постачанні), а також Реєстру виданих та отриманих накладних і декларації з ПДВ доцільно навести в табличній формі.

На завершення у частині податкового обліку варто зауважити, що застосування звичайних цін призводить до утворення податкових різниць, інформація про які з 01.01.2013 р. має розкриватися у складі фінзвітності, що подається податківцям (п. 46.2 ПКУ, а також п. 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПКУ).

Як уже неодноразово зазначалося, звичайні ціни здебільшого застосовуються для цілей податкового обліку, а тому в бухгалтерському обліку не відображаються. Винятком є бухгалтерський облік ПДВ, а також операцій, при здійсненні яких звичайні ціни використовуються у позаподаткових цілях.

 

Таблиця 2

Заповнення податкової накладної та звітності з ПДВ при постачанні
 з перевищенням звичайної ціни над договірною (або при безоплатному постачанні)

Податкова накладна

Реєстр виданих та отриманих податкових накладних

Декларація з ПДВ

Перша податкова накладна

Реквізити заповнюються в загальному порядку (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 35, с. 10; № 8)

Особливостей у відображенні немає (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 71, с. 39)

Особливостей у відображенні немає (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 91, с. 13)

Друга податкова накладна

Постачальник проставляє власні дані в полях, призначених для зазначення:
1) індивідуального податкового номера покупця;
2) номера Свідоцтва покупця;
3) найменування покупця;
4) місцезнаходження покупця.
Що стосується виду цивільно-правового договору, то, вважаємо, у цьому випадку його можна не вказувати.
У частині номенклатури необхідно зробити відповідний запис згідно з п. 12.2 Порядку № 1379: наприклад, у разі перевищення звичайної ціни над договірною — «перевищення звичайної ціни над фактичною за товарами, послугами, указаними в податковій накладній № _» (указується номер податкової накладної, складеної виходячи з фактичної ціни операції). У разі безоплатної передачі правила зазначення номенклатури також див. у п. 12.2 Порядку № 1379.
Щодо заповнення інших реквізитів податкової накладної питань виникнути не повинно.
Також див. про це в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 35, с. 10; № 8

При заповненні розділу I Реєстру увагу варто звернути на такі графи:
графа 4 — указується вид документа, яким у нашому випадку буде «ПН01» або «ПН12» (див. п. 9.4 Порядку № 1002);
графа 5 — постачальник зазначає своє найменування (П. І. Б. — якщо він підприємець);
графа 6 — постачальник проставляє свій індивідуальний податковий номер.
Щодо решти реквізитів питань виникнути не повинно. Також див. про це в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 71, с. 39

Указується в рядку 1 декларації. При цьому звичайна ціна як база для нарахування ПДВ не включає ПДВ*, а тому при визначенні податкових зобов’язань їх слід нараховувати «зверху»: отже, звичайна ціна (без ПДВ) має бути відображена в графі А.
У свою чергу, у розділі I додатка 5 до декларації ця операція відображається в рядку «Інші».
У решті жодних особливостей немає (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 91, с. 13)

* Про невключення ПДВ до складу звичайної ціни свого часу зазначали і податківці (див. лист ДПСУ від 24.04.2012 р. № 7491/6/15-1415). При цьому незважаючи на те, що цей висновок було зроблено в період дії п. 1.20 Закону про податок на прибуток, їх думка на сьогодні змінитися не повинна.

 

2.5 Контроль податківців

Як би платник не обчислив звичайну ціну, не можна бути стовідсотково впевненим у тому, що правомірність її формування не приверне увагу податківців. У зв’язку з цим нагадуємо, що в п.п. 14.1.71 і п. 39.1 ПКУ встановлено презумпцію «звичайності» ціни, визначеної платником. У зв’язку з цим, якщо в податківців виникають будь-які сумніви щодо «звичайності» якоїсь ціни, тягар доведення покладається на них. Порядок дій перевіряючих у цьому разі такий.

Якщо при проведенні документальної перевірки контролери виявлять достатні докази заниження податкових зобов’язань (інших перекручень показників податкового обліку), пов’язаного з порушенням застосування звичайних цін, то цей факт буде зафіксовано ними в акті і після цього перенесено до податкового повідомлення-рішення (докладно це питання розглянуто на с. 38).

У решті випадків, якщо в податківців виникнуть сумніви щодо застосування звичайних цін*, вони можуть направити платнику запит (п. 39.14 і п.п. 2 п. 73.3 ПКУ) — особисто, поштою або через Інтернет з дотриманням умови про ЕЦП. При цьому такий запит має задовольняти певним вимогам, зокрема:

1) бути направленим при проведенні перевірки, причому формально як камеральної, так і документальної (фактичні перевірки до уваги не беруться, що зумовлено обмеженим переліком питань, які перевіряються при її проведенні). Водночас, щодо камеральних перевірок у нас є певні сумніви, оскільки під час їх проведення досліджуються виключно дані декларацій/розрахунків без будь-яких інших документів (п.п. 75.1.1 ПКУ). В інших випадках, наприклад, при зустрічних звірках, податківці такого права позбавлені. При цьому, якщо щодо документальних перевірок запитань не виникає, оскільки платник повідомляється про їх проведення (пп. 77.4 і 78.4 ПКУ), а тому може і відстежити правомірність направлення запиту, то на камеральних варто зупинитися окремо. Про їх здійснення платник не повідомляється, проте, як відомо, вони проводяться стосовно всіх платників у точно встановлені строки. Наприклад, у частині ПДВ вони проводяться протягом 30 календарних днів, наступних за граничним терміном для подання декларації (п. 5 розд. XII Порядку № 1492). У зв’язку з цим, якщо запит направлено в межах цього проміжку часу, його слід вважати правомірним;

2) бути підписаним керівником органу ДПС або його заступником;

3) містити перелік запитуваної інформації, документів, що її підтверджують, а також підстави для направлення запиту (необхідність дотримання цих вимог визнають і податківці, про що див. лист ДПСУ від 03.12.2012 р. № 3060/0/141-12/А/10-1114/4341).

* При цьому не виключено, що співробітників ДПС цікавитимуть лише окремі категорії платників. Так, наприклад, при перевірках у сфері ЗЕД до їх поля зору потрапляють лише платники ПДВ, питома вага експортних операцій яких становить більше половини загального обсягу постачань.

Якщо запит цим умовам відповідає, то на нього необхідно відповісти протягом місяця. Якщо цей строк буде пропущено, то формально жодних негативних наслідків спричинити це не повинно, у тому числі податківці не отримають права на проведення документальної позапланової перевірки. Останнє зумовлене тим, що подібне право виникає лише при ігноруванні запиту, направленого згідно з пп. 1 та 3 п. 73.3 ПКУ (зокрема, при виявленні податківцями фактів, які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, що ними контролюється, або недостовірності даних, зазначених у декларації). Незважаючи на це, щоб уникнути зайвих конфліктів, рекомендуємо поставитися до цього обов’язку сумлінно та відповісти податківцям**. При цьому в такій відповіді платник може зафіксувати на власний розсуд (п. 39.14 ПКУ): (1) або обґрунтування рівня звичайних цін для відповідних операцій, (2) або посилання на абзац перший п. 39.14 ПКУ, зокрема, на те, що обов’язок з доведення невідповідності договірних цін звичайним покладено на податківців (формально цей варіант не призводить до негативних наслідків, але не виключено, що після такої відповіді податківці направлять повторний запит, але вже згідно з п.п. 1 п. 73.3 ПКУ).

** Тим більше, не можна виключати, що після ігнорування такого запиту вони складуть наступний, але вже на підставах п.п. 1 п. 73.3 ПКУ. При цьому, якщо платник не відповість і на нього (уже протягом 10 днів), то в податківців з’являться підстави для проведення документальної позапланової перевірки.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно