Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Податкові спори. У разі оскарження податкового повідомлення-рішення доводити правильність його висновків повинні податківці

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2013/№ 53
В обраному У обране
Друк
Стаття

У разі оскарження податкового повідомлення-рішення доводити правильність його висновків повинні податківці

 

Суть спору

Податківці призначили документальну позапланову невиїзну перевірку, що зумовлено запитаннями, які виникли в них щодо взаємовідносин платника з одним із його контрагентів. За результатами її проведення контролери зняли відповідну суму податкового кредиту, здійснили донарахування ПДВ-зобов’язань та фінансових санкцій. Підставою для таких дій стала доволі поширена причина: нібито відносини між платником та його контрагентом не мали реального характеру, у зв’язку з чим відповідні правочини між ними є нікчемними.

Платник із таким рішенням не погодився та оскаржив його спочатку в адміністративному (марно), а потім у судовому порядку – при цьому претензії до податківців ґрунтувалися як на порушенні ними порядку проведення перевірки (у зв’язку з відсутністю представників платника при проведенні перевірки, що порушує його право, прописане в п.п. 17.1.6 ПКУ), так і на реальності відповідних операцій.

 

Позиція податкових органів

У процесі документальної позапланової невиїзної перевірки податківці виявили порушення окремих приписів цивільного законодавства, що у підсумку зводилися до нереальності операцій між платником та його контрагентом щодо виконання договорів підряду (такого висновку вони дійшли, переважно, через відсутність у платника належних підтвердних платіжних документів). При цьому виявлені факти дозволили податківцям зробити висновок про нікчемність відповідних правочинів, про що, зокрема, свідчать їх посилання на ст. 228 ЦКУ.

Продовжуючи цю думку, вони дійшли висновку про неправомірність формування податкового кредиту за такими операціями, оскільки згідно з п. 198.3 ПКУ він відображається лише при придбанні/виготовленні товарів/необоротних активів (у тому числі при їх імпорті) та послуг із метою їх подальшого використання в операціях, що обкладаються ПДВ, у межах господарської діяльності. Як результат, за підсумками перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення про донарахування зобов’язань з ПДВ та фінансових санкцій.

 

Вирішення справи судом

Суди всіх трьох інстанцій дійшли різних висновків. Так, суд першої інстанції виніс ухвалу на користь платника, причому як у частині порушення податківцями порядку проведення перевірки (оскільки податківці порушили право платника, прописане в п.п. 17.1.6 ПКУ, зокрема, бути присутнім під час проведення перевірки), так і щодо податкового повідомлення-рішення про донарахування ПДВ та фінансових санкцій (на думку суду, у матеріалах справи було достатньо доказів, що підтверджують реальність здійснення операції).

У свою чергу, суд апеляційної інстанції з подібними висновками не погодився, зазначивши, що перевірка проводилася в межах законодавства (оскільки всі умови, передбачені ст. 79 ПКУ, було дотримано, тоді як згідно з п. 79.3 ПКУ присутність платника при проведенні документальної невиїзної перевірки є не обов’язковою). При цьому щодо податкового повідомлення-рішення суд визнав аргументи податківців переконливими та залишив його в силі (що цікаво, виходячи з тексту постанови, що коментується, підставою для винесення подібної ухвали стала лише відсутність у матеріалах справи розрахункових документів).

Що стосується ВАСУ, то він також підтвердив правомірність проведення податкової перевірки, проте в частині податкового повідомлення-рішення висновки ані місцевого, ані апеляційного суду не визнав і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому як на підставу для подібного рішення суд послався на недостатнє дослідження місцевим/апеляційним судами (1) аргументів сторін щодо розрахунків із контрагентами, а також (2) питання подальшого використання платником результатів робіт.

 

Думка редакції

У цьому випадку нам необхідно дослідити два питання: (1) правомірність проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також, що безумовно важливіше, (2) законність винесеного за підсумками її проведення податкового повідомлення-рішення про донарахування ПДВ-зобов’язань та фінансових санкцій у зв’язку із фіктивністю відповідних операцій.

1. Правомірність проведення перевірки. Із висновками ВАСУ в цій частині спорити доволі складно, оскільки для проведення документальної позапланової перевірки податківцями було дотримано всі формальні умови (п. 79.2 ПКУ): вона проводилася на підставі відповідного наказу, а платнику в належні строки було направлено копію такого наказу та повідомлення про дату і місце перевірки. При цьому, як указав суд, дотримання саме цих умов надає право посадовим особам податкового органу почати перевірку (водночас додамо, що для проведення документальної позапланової перевірки мають також бути відповідні підстави, передбачені, зокрема, п. 78.1 ПКУ, про що див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 22).

У свою чергу, порушення права платника на присутність під час проведення подібної перевірки (п.п. 17.1.6 ПКУ) до уваги не береться, оскільки згідно з п. 79.3 ПКУ така присутність у цьому випадку не обов’язкова. На жаль, з формальної точки зору такий підхід є правильним, що перетворює зазначене вище право не більше ніж на красивий текст, позбавлений будь-якої юридичної сили (у цьому контексті його можна тлумачити як право контролерів дозволити платнику бути присутнім під час перевірки чи відмовити), тим більше враховуючи існуючу практику податківців проводити подібні перевірки в день винесення наказу. У зв’язку з цим, на нашу думку, коректнішими виглядають рішення окремих апеляційних судів з аналогічного питання, що також указували на формальну відповідність дій податківців законодавству, проте доходили висновку про їх суперечність принципам розсудливості, сумлінності та права особи на участь у проведенні перевірки (див. ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. у справі № 1170/2а-3486/11 та від 23.02.2012 р. у справі № 2а-0870/2582/11). При цьому для них зазначений факт був достатньою підставою для скасування наказу про проведення перевірки.

Водночас слід зауважити: навіть у тих випадках, коли перевірки податківців у подальшому визнаються незаконними, цей факт не є безумовною підставою для скасування судами винесених за результатами таких перевірок ухвал (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 20.05.2010 р. у справі № К-11152/08, від 15.12.2011 р. у справі № К-56215/09).

2. Реальність операцій. Як зазначалося, податківці обґрунтовують свій висновок переважно тим, що операції між платником та контрагентом не були реальними, унаслідок чого відповідні правочини є нікчемними. У зв’язку з цим, навіть не беручи до уваги їх безпосередні аргументи, можна вже говорити про те, що перевіряючі вийшли за межі своїх повноважень, – зумовлено це відсутністю в них права самостійного визнання правочинів нікчемними на подібних підставах, що, до речі, відносно недавно підтверджувалося і самим ВАСУ (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 12, с. 41).

Якщо ж не звертати уваги на це, то бачимо, що безпосередньою підставою для висновку податківців стала відсутність у платника певних документів, що, у свою чергу, спричинює необхідність пригадати окремі положення листів ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 49) та від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11. У них, зокрема, зазначалося, що визначальною ознакою господарської операції є її супроводження реальними змінами майнового стану. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які:

1) є достовірними та складеними в результаті фактичного здійснення операції;

2) потрібно складати при здійсненні конкретної операції (з урахуванням вимог законодавства та ділової практики): договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. При цьому, як свідчить практика й у тому числі постанова ВАСУ, що коментується, часто податківці вимагають надання всіх можливих документів, пов’язаних з конкретною операцією, і якщо такі ними не отримані – визнають правочин таким, що не має реального характеру. Разом із тим, щодо цього слід зауважити, що для підтвердження операції платнику необхідно мати лише достатні для цього документи, тоді як їх конкретний перелік законодавством не встановлено (див. ухвалу ВАСУ від 07.06.2012 р. у справі № К/9991/10000/12). Крім того, у цьому контексті варто також пригадати висновки листа ВАСУ від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, що називався вище, про те, що сама по собі наявність чи відсутність окремих документів не є підставою для висновку про відсутність операції, якщо решта даних свідчить про зворотне.

Зміст мотивувальної частини цієї постанови свідчить про те, що у платника була достатня кількість документальних доказів реальності операції: завдання на проектування, акти приймання-передачі виконаних робіт, податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт та витрат. У зв’язку з цим вважаємо, що в цій ситуації говорити про нереальність відповідної операції не доводиться. Таку ж думку, з урахуванням змісту названих вище листів, хотілося б почути і від ВАСУ, проте він дійшов іншого висновку – як уже зазначалося, він прийняв рішення направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого були б оцінені всі фактичні обставини такої справи та необхідні для цього докази. При цьому свій підхід він мотивував тим, що суди першої/апеляційної інстанцій не дослідили розрахункові документи (суд першої інстанції не звернув увагу на їх відсутність, а для суду апеляційної інстанції їх відсутність стала підставою для винесення ухвали на користь податківців) та подальше використання платником отриманих від контрагента робіт.

Водночас, незважаючи на те, що підхід касаційного суду нас дещо розчарував, у його рішенні є і декілька цікавих моментів.

ВАСУ прямо вказав, що обов’язок надання суду достатніх доказів для підтвердження висновків про порушення платником податкового законодавства покладається саме на податківців (ч. 2 ст. 71 КАСУ). До речі, про це також ішлося й у листі ВАСУ від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11. Отже, якщо платник вирішить оскаржити податкове повідомлення-рішення, то доводити правомірність своїх дій (у цьому випадку визнання правочину нікчемними, а також донарахування ПДВ-зобов’язань та фінансових санкцій) повинні податківці, – тобто в подібному випадку їм буде недостатньо просто надати «голий» висновок з посиланнями на відповідні норми ЦКУ і ПКУ. Більше того, якщо перевіряючі нададуть недостатньо доказів для підтвердження своїх аргументів, то, як зазначив ВАСУ в цій постанові, одне лише це буде підставою для висновку про неправомірність їх рішення.

 

Матеріал підготував Віталій Смердов,
економіст-аналітик

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 р.

м. Київ

К/9991/70158/12

(витяг)

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ш» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 у справі № 2а-1270/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ш» до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИЛА:

<...>

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Ш» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість у частині взаємовідносин з ТОВ «Л» за період з 1 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої 1 грудня 2011 року складено акт № <...> (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму <...> грн.; пункту 1, пункту 5 статті 203, пункту 1, пункту 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228, статті 626, статті 629, статті 650, статті 655, статті 658, статті 662 Цивільного кодексу України, у частині недодержання позивачем та його контрагентом вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені такими правочинами.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...>, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму <...> грн., у тому числі: за основним платежем на <...> грн., за штрафними санкціями – на <...> грн.

За результатами адміністративного оскарження спірного рішення, скарга ТОВ «Ш» від 26 грудня 2011 року залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...> без змін.

Задовольняючи позовні вимоги у частині визнання протиправними дій Броварської ОДПІ щодо проведення перевірки суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом порушено права позивача, передбачені підпунктом 17.1.6. пункту 17.1. статті 17 Податкового кодексу України, що виявилось у позбавленні останнього права бути присутнім під час проведення перевірки.

Обґрунтовуючи позицію щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...>, суд першої інстанції послався на наявність у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження реальності виконання Договорів підряду № 7, 8 від 1 квітня 2011 року та № 20-21 від 1 серпня 2011 року, укладених між позивачем та ТОВ «Л».

Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції, у зв’язку з відсутністю порушень порядку проведення перевірок податковим органом та відсутністю у матеріалах справи платіжних доручень, у зв’язку з чим скасував попереднє рішення та відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Ш» та ТОВ «Л» у квітні та серпні 2011 року укладались договори підряду № № 7, 8 від 1 квітня 2011 року та № 20-21 від 1 серпня 2011 року, за умовами яких ТОВ «Л» зобов’язувалось: провести проектні роботи, розробити проектну документацію стадій проекту будівництва центру відпочинку та здоров’я (реконструкція існуючих та будівництво нових профільних об’єктів) в урочищі «Межигір’я» на території <...> району Київської області; виконати будівництво навчального майданчику та обладнати блок постів, що розташовані за адресою: м. Київ <...>; провести ремонтно-будівельні роботи ГРП № 7, що розташоване за адресою: м. Київ <...>.

На думку суду першої інстанції, реальність виконання укладених між позивачем та ТОВ «Л» договорів підряду підтверджується наявними у матеріалах справи: податковими накладними, завданням на проектування, кошторисом № 1-п на проектні (вишукувальні) роботи, актом № 2 завдання-приймання науково-технічної продукції за договором № 8 від 1 квітня 2011 року, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актом приймання-передачі матеріалів замовника за серпень 2011 року, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за серпень 2011 року, актом приймання-передачі замовника за липень 2011 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що з’ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов’язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов’язання.

Водночас судам при розв’язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з’ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п’ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв’язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов’язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції – умов проектування та розробки проектної документації, будівництва, зміст послуг, що надаються, форма вираження результатів робіт та наданих послуг тощо.

Крім того, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є передумовою для висновків про наявність порушень податкового законодавства.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на наявність таких первинних документів як податкові накладні, завдання на проектування, акти завдання-приймання, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, як на докази реальності операцій, проте судами не було надано належної правової оцінки питанням розрахунків за отримані послуги та виконані роботи та подальшого використання результатів вказаних послуг та робіт, що позбавляє можливості стверджувати про правильність висновків судів у цій частині позову.

Водночас, установивши відсутність доказів, що не досліджувались у суді першої інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції помилково дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення – рішення № <...> від 16 грудня 2011 року.

За таких умов, враховуючи, що для з’ясування вищевикладених обставин судам попередніх інстанцій належало ретельно перевірити доводи позивача та податкового органу, що викладені в позовній заяві та актах перевірки або підтверджені іншими доказами, беручи до уваги приписи частини 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень у частині оскарження податкового повідомлення-рішення та направлення справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправними дій Броварської ОДПІ щодо проведення перевірки та складення Акта про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Ш» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість в частині взаємовідносин з ТОВ «Л» за період з 1 серпня 2011 року по з 31 серпня 2011 року № <...> від 1 грудня 2011 року, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Судом апеляційної інстанції із посиланням на пункт 79.3. статті 79 Податкового кодексу України вірно спростовано висновки суду першої інстанції щодо відсутності ознак порушення податковим органом права позивача передбачені підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України та зазначено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

А відтак, висновки суду апеляційної інстанції про правомірність проведеної невиїзної перевірки є обґрунтованими та підтверджені належними доказами.

<...>

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...>, а тому ухвалені ними судові рішення у цій частині не можна вважати законними та обґрунтованими. У решті рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова та ухвала у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...>. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ш» задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у справі № 2а-1270/12/1070 у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2011 року № <...> скасувати.

Справу № 2а-1270/12/1070 у даній частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

У решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у справі № 2а-1270/12/1070 залишити без змін.

<...>

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно