Теми статей
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

РРО та готівка. Відсутність адреси господарської одиниці в чеку РРО: чи є підстави для застосування санкцій

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2013/№ 53
Друк
Стаття

Відсутність адреси господарської одиниці в чеку РРО: чи є підстави для застосування санкцій

 

Суть спору

Підприємство не вказало в касовому чеку найменування населеного пункту, в якому воно здійснювало розрахункові операції.

Під час проведеної планової перевірки працівники податкового відомства визнали цей касовий чек таким, що не відповідає формі та змісту розрахункового документа, і на підставі акта перевірки прийняли рішення про застосування до підприємства фінансових санкцій, передбачених п. 1 ст. 17 Закону про РРО, у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих) послуг за нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Суб’єкт господарювання з таким висновком перевіряючих не погодився та з метою вирішення спору звернувся до суду.

 

Позиція податкових органів

Працівники податкового відомства мотивували своє рішення про застосування до суб’єкта господарювання штрафних (фінансових) санкцій порушенням ним п. 1 ст. 3 Закону про РРО, а саме невідповідністю касових чеків, виданих при здійсненні розрахункових операцій, вимогам Положення про форму і зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПАУ від 01.12.2000 р. № 614 (далі – Положення № 614), про наявність у розрахунковому документі обов’язкових реквізитів.

На їх думку, у цих касових чеках був відсутній такий обов’язковий реквізит, як адреса господарської одиниці, а саме назва населеного пункту, де провадяться (здійснюються) розрахункові операції, зазначена у свідоцтві про право власності на приміщення, в якому суб’єкт здійснює свою діяльність. А це, з точки зору податківців, прирівнюється до нероздрукування відповідного розрахункового документа, який підтверджує виконання розрахункової операції, що, у свою чергу, карається штрафом згідно з п. 1 ст. 17 Закону про РРО.

Зауважимо, що фахівцям податкової служби й раніше були не до вподоби ситуації, коли в касовому чеку виявлялася відсутність деяких реквізитів, або їх неправильне зазначення, зокрема неправильна адреса господарської одиниці. Як наслідок, такий документ вони не визнавали розрахунковим (див., наприклад, лист ДПАУ від 09.12.2008 р. № 12115/6/23-7019 // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 66, с. 46).

 

Вирішення справи судом

Суди до вирішення цього питання підійшли неоднозначно. Так, суд першої інстанції підтримав позицію контролюючого органу та погодився з тим, що суб’єкт господарювання не забезпечив зазначення в касовому чеку обов’язкового реквізиту у вигляді адреси господарської одиниці та що фінансові санкції застосовано до нього справедливо.

Суд апеляційної інстанції, куди підприємство звернулося з проханням скасувати первинне судове рішення, ставши на бік позивача, прийняв постанову про задоволення його позовних вимог та скасував рішення податкового органу про застосування до підприємства фінансових санкцій. На думку цього суду, яку підтримав і ВАСУ, відсутність окремого реквізиту в роздрукованих позивачем та виданих покупцям фіскальних касових чеках не може ототожнюватися з непроведенням розрахункових операцій через РРО або нероздрукуванням відповідного розрахункового документа, за яке застосовуються фінансові санкції, передбачені п. 1 ст. 17 Закону про РРО.

Однак податківців такий стан справ не влаштував і вони домоглися перегляду цієї справи ВСУ, який у підсумку визнав обґрунтованими аргументи, наведені в їх заяві, та ухвалив остаточне рішення у справі, підтвердивши правомірність застосування до підприємства фінансових санкцій за роздрукування фіскальних касових чеків на товари (послуги), які не містили обов’язкового реквізиту – адреси господарської одиниці (назву населеного пункту), а отже, за своєю сутністю не відповідали вимогам Положення
№ 614
.

 

Думка редакції

Як установлено в п. 1 ст. 3 Закону про РРО, суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити їх на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання таких розрахункових операцій.

Вимоги до розрахункових документів, зокрема перелік їх обов’язкових реквізитів, наведено в Положенні № 614.

Одним з обов’язкових реквізитів касового чека відповідно до п. 3.2 цього Положення є адреса господарської одиниці, під якою розуміється адреса, зазначена в дозволі на розміщення господарської одиниці (договорі оренди, іншому документі на право власності або користування господарською одиницею). А господарською одиницею вважається стаціонарний або пересувний об’єкт, у тому числі транспортний засіб, де реалізуються товари чи надаються послуги та здійснюються розрахункові операції (розд. I Положення № 614).

Згідно з п. 2.1 Положення № 614 у разі відсутності в документі хоча б одного з обов’язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, він не є розрахунковим.

Із викладеного випливає, що зазначення найменування населеного пункту в чеку РРО є обов’язковим, оскільки це складова частина адреси, без якої часто неможливо ідентифікувати господарську одиницю, що здійснила конкретну розрахункову операцію. Відсутність в адресі найменування населеного пункту податківці сприймають як відсутність одного з обов’язкових реквізитів чека РРО. У результаті, ґрунтуючись на п. 2.1 Положення № 614, вони не визнають такий документ розрахунковим. Саме це і сталося в ситуації, що розглядається.

І хоча на етапах розгляду справи в апеляційному та касаційному судах рішення було прийнято на користь підприємства, підсумок виявився для нього не дуже втішним – ВСУ в постанові, що коментується, підійшов до вирішення спору досить формально та визнав наявність із боку суб’єкта підприємництва порушень РРО-законодавства, підтвердивши обґрунтованість застосування до нього податківцями фінансових санкцій. До речі, це рішення вищої судової інстанції є не єдиним (див. із цього приводу також постанову ВСУ від 19.09.2011 р. // «Податки та бухгалтерський облік», 2011, № 99, с. 28).

Утім, не дуже давно ВАСУ в постанові від 20.12.2012 р. у справі № К-34161/10 виклав іншу точку зору щодо цього питання – якщо роздрукований касовий чек містить найменування підприємства, назву його господарської одиниці (магазину), найменування суб’єкта господарювання, у якого орендується приміщення для розміщення вказаного магазину та за адресою якого фактично розташовано цей магазин, податковий номер, номер телефону (абонентську скриньку), то за таких обставин відсутність у чеку адреси магазину (зокрема, назви населеного пункту) не впливає на ідентифікацію особи, котра здійснює розрахунки, так само як і на зміст розрахункової операції.

Висновок ВАСУ такий: чинне законодавство не прирівнює юридичні наслідки невідповідності розрахункового документа до вимог Положення № 614. Ідентичність таких наслідків може мати місце тільки у випадку, якщо розрахунковий документ не містить інформації про розрахункову операцію та особу, яка її здійснила. Тоді можна констатувати, що такий розрахунковий документ не підтверджує факт господарської операції.

Також ВАСУ в ухвалі від 29.01.2013 р. № К-19686/10 підтвердив, що недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняно в Положенні № 614 до відсутності розрахункового документа. При цьому він дав зрозуміти, що в чеку РРО адреса господарської одиниці має містити виключно той обсяг інформації, який наведено в дозволі на розміщення господарської одиниці (договорі оренди, іншому документі на право власності або користування господарською одиницею). Отже, якщо, наприклад, у такому правовстановлюючому документі назва населеного пункту не фігурує, а значаться тільки назва вулиці та номер будинку, то і в чеку РРО відповідно має бути зафіксовано тільки цю інформацію (назву вулиці та номер будинку).

Однак, ураховуючи суворий підхід податкових та судових органів до цього питання (навіть незважаючи на наявність позитивних рішень судів, у тому числі ВАСУ), усе-таки радимо для уникнення штрафів перевірити правильність програмування в РРО усіх обов’язкових реквізитів, перелічених у п. 3.2 Положення № 614.

При цьому зауважимо: якщо технічні можливості конкретної моделі РРО дозволяють запрограмувати в рядку обмежену кількість символів, при зазначенні реквізиту «адреса господарської одиниці» частину інформації можна скоротити. Наприклад, при внесенні адреси замість «вул. Велика Бердичівська» можна обмежитися «вул. В. Бердичівська», замість «м. Новоград-Волинський» – «м. Н.-Волинський», але взагалі відмовлятися від зазначення назви населеного пункту не варто.

Додамо, що додаткових вимог до зазначення адреси господарської одиниці в чеку Положення № 614 не висуває. Тому, на наш погляд, у цьому випадку можна орієнтуватися на загальні вимоги до написання адреси, передбачені п. 42 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 р. № 270, і програмувати цей реквізит чека в такій послідовності:

1) найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулка), номер будинку, квартири (офісу);

2) найменування населеного пункту.

Утім, не повинен вважатися помилкою і зворотний порядок зазначення адреси.

 

Матеріал підготувала Наталя Білова,
економіст-аналітик

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Постанова

від 4 липня 2011 року

Верховний Суд України <...> розглянувши у порядку письмового провадження заяву Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі – МДПІ) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року у справі за позовом виробничо-комерційного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Т» (далі – Товариство) до МДПІ про скасування рішення, встановив:

У березні 2010 року Товариство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати рішення МДПІ від 31 грудня 2009 року № <...> про застосування фінансових санкцій у розмірі <...> грн. <...> коп., прийняте на підставі пункту 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265/95-ВР), а також просило визнати неправомірними дії відповідача.

Позовні вимоги мотивувало тим, що Законом № 265/95-ВР не передбачено застосування до господарюючого суб’єкта фінансових санкцій у разі невідповідності розрахункового документа вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 105/5296 (далі – Положення).

Крім того, на думку позивача, МДПІ на порушення вимог Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу» не надала Товариству копію наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки; направлення не відповідають вимогам закону: невірно вказано вид перевірки, не зазначені підстави її проведення, відсутній номер та реєстрація акта перевірки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд вказав, що позивач не забезпечив обов’язкові реквізити касового чеку, не проводив розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) з використанням режиму попереднього програмування найменування і цін товарів та обліку їх кількості, чим порушив вимоги пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Щодо дій МДПІ з проведення планової перевірки, то суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року, скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про скасування рішення. У цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено: скасовано рішення МДПІ про застосування фінансових санкцій від 31 грудня 2009 року № <...> у розмірі <...> грн. <...> коп. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), МДПІ, посилаючись на неоднакове застосування пункту 1 статті 3, пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 Положення, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог і залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2010 року у справі № 2-а-10676/09.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2011 року справу допущено для перегляду Верховним Судом України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Суди встановили, що Товариство здійснює свою діяльність у приміщенні за адресою: м. Кролевець <...>. Така адреса зазначена й у свідоцтві про право власності на це нерухоме майно.

Відповідно до плану проведення перевірок та направлень від 7 грудня 2009 року № <...> та № <...> МДПІ провела планову перевірку дотримання господарським одиницями магазином та складом Товариства, розташованими за вищезазначеною адресою, порядку проведення розрахунків, вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 7 грудня 2009 року № <...>, яким зафіксовано порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме: проведення Товариством розрахункових операцій через опломбований, зареєстрований у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи РРО типу MINI 600.04 зав. № ПА64112713, фіскальний № 1807000561 та типу MINI 600.01 МЕ зав. № ПА61200407, фіскальний № 1807000579 з роздрукуванням документів (касових чеків), які не мають статусу розрахункового документа, що підтверджують виконання розрахункових операцій. Касовий чек на порушення вимог Положення не відповідає формі і змісту розрахункового документа за відсутності обов’язкового реквізиту щодо зазначення адреси господарської одиниці, назви населеного пункту (м. Кролевець), де проводяться (здійснюються) розрахункові операції. Загальна сума проданих товарів за такими документами склала <...> грн <...> коп.

На підставі акта перевірки МДПІ прийняла рішення від 31 грудня 2009 року № <...> про застосування до позивача відповідно до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР фінансових санкцій у розмірі <...> грн. <...> коп. (у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів).

Ухвалюючи рішення у цій справі, Вищий адміністративний суд України, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, виходив із того, що стаття 17 Закону № 265/95-ВР не передбачає такий склад правопорушення як невідповідність розрахункового документа вимогам Положення та не містить відсилочної норми з цього приводу. На думку суду, формальна невідповідність роздрукованих позивачем та виданих особам, які отримували товар, фіскальних касових чеків у зв’язку з відсутністю окремого реквізиту не може ототожнюватися з непроведенням розрахункових операцій через РРО або нероздрукуванням відповідного розрахункового документа, за які застосовуються фінансові санкції, передбачені пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку, зазначивши, що проведення розрахункових операцій з роздрукуванням фіскальних касових чеків на товари (послуги), які не містять обов’язкового реквізиту – індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість, є порушенням пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Аналіз зазначених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами пункту 1 статті 3, пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у подібних правовідносинах, при цьому висновок суду у цій справі є необґрунтованим та помилковим з огляду на таке.

Правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом № 265/95-ВР.

Пункт 1 статті 3 цього Закону зобов’язує суб’єктів підприємницької діяльності проводити розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.

Внаслідок проведення розрахункових операцій через РРО без роздрукування відповідних розрахункових документів наступає відповідальність, визначена пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР – застосування фінансових санкцій у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, в тому числі у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа.

Згідно з цим Законом термін «розрахунковий документ» вживається в такому значенні: це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

Водночас статтею 8 цього Закону повноваження щодо встановлення форми і змісту розрахункових документів покладені на Державну податкову адміністрацію України.

На виконання вимог закону Державна податкова адміністрація України затвердила Положення, яким встановила вимоги до форми та змісту розрахункових документів. Установлені цим Положенням вимоги до змісту розрахункових документів визначають їх обов’язкові реквізити, у разі відсутності хоча б одного з яких, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим (підпункт 2.1 пункту 2).

Зазначене свідчить, що Закон № 265/95-ВР встановив для суб’єктів підприємницької діяльності обов’язок проводити розрахункові операції з роздрукуванням документів на підтвердження виконання цих операцій, які відповідають вимогам Положення, тобто є розрахунковими документами.

Підпунктом 3.2 пункту 3 цього Положення визначені обов’язкові реквізити такого розрахункового документа, як фіскальний касовий чек на товари (послуги), до яких, зокрема, належить – адреса господарської одиниці.

Термін «адреса господарської одиниці» у контексті Положення визначений як адреса, яка зазначена в дозволі на розміщення господарської одиниці (договорі оренди, іншому документі на право власності чи користування господарською одиницею).

Враховуючи викладене, висновок суду про неправомірність застосування фінансових санкцій, передбачених пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, за проведення Товариством розрахункових операцій з роздрукуванням фіскальних касових чеків на товари (послуги), які не містили обов’язкового реквізиту – адреси господарської одиниці, а відтак за своїм змістом не відповідали вимогам Положення, є помилковим і таким, що суперечить вимогам цього Закону.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці відносини, заява МДПІ підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року – скасуванню.

Керуючись статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Глухівської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд до цього суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі