Державна податкова служба України
Облік витрат на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування
Лист від 20.03.2011 р. № 5094/6/15-1415
Державна податкова служба України розглянула лист <…> щодо деяких питань оподаткування і повідомляє.
Відповідно до п.п. 140.1.4 п. 140.1 ст. 140 р. III Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI при визначенні об’єкта оподаткування враховуються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку.
У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов’язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуг з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.
Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість замін.
Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування, визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.
Термін «оприлюднення» означає розповсюджене в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі зобов’язання продавця щодо умов та строків гарантійного обслуговування.
Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування як витрати, пов’язані з реалізацією товарів, включаються до складу інших витрат (п.п. «є» п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПКУ) і визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 138.5 ст. 138 ПКУ).
Відповідно до преамбули Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», зі змінами та доповненнями (далі — Закон), цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з п. 22 ст. 1 Закону споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
Заступник Голови А. Ігнатов
