 | позовна давність |  |
Щодо початку перебігу строку позовної давності щодо заборгованості підприємства перед працівником
Лист Міністерства доходів і зборів України від 01.10.2013 р. № 4878/Т/99-99-17-02-01-14
(витяг)
<…>
У разі придбання працівником товарів для потреб підприємства, використання коштів (у тому числі власних) у відрядженні до бухгалтерської служби подаються у визначені законодавством строки Звіт за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 05.12.2012 р. № 1276 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання», а також документи, що підтверджують використання таких коштів.
Тобто відповідно до поданого Звіту суб’єкт господарювання повинен відшкодовувати витрати, понесені працівником на господарські потреби підприємства або у відрядженні.
У п.п. 170.9.2 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) зазначено, що звіт про використання коштів, виданих під звіт, подається після того, як працівник «завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням і за рахунок особи, яка видала кошти під звіт».
Таким чином, питання відшкодування витрат, понесених працівником при придбанні товарів для підприємства, та інші питання правомірності використання власних готівкових коштів працівниками підприємства для вирішення виробничих (господарських) питань належать до майнових відносин між суб’єктом господарювання та працівником і регулюються Цивільним кодексом України.
Так, за загальним правилом ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Водночас за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із закінченням строку виконання.
Проте щодо витрат, понесених працівником на господарські потреби підприємства або у відрядженні, та підзвітних сум законодавством не встановлено строк виконання зобов’язання в частині повернення підприємством витрачених працівником коштів.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу встановлено, що, якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлено або визначено моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк із дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. У зв’язку з цим можна стверджувати, що поки працівник не звернеться на підприємство з письмовою вимогою про повернення заборгованості (у сумі перевищення витрат над сумою коштів, отриманих як аванс, або витрачених коштів для вирішення господарських чи виробничих питань підприємства), відлік строку позовної давності щодо заборгованості підприємства перед працівником не починається.
Водночас, якщо в колективному трудовому договорі передбачено строк для виплати компенсації підприємством підзвітних сум та витрат, понесених працівником на господарські потреби підприємства або на відрядження, у прив’язці до дня затвердження авансового звіту, тоді починати відлік строку позовної давності необхідно із дня, наступного за днем затвердження такого звіту. В іншому разі або в разі, якщо іншої вихідної точки немає, працівник може звернутися на підприємство з письмовою вимогою сплатити йому належне і в разі його порушення звернутися до суду.
Строк давності в такому разі почне відлік з восьмого дня від дати пред’явлення працівником письмової вимоги.
<…>
Відповідно до ст. 52 Кодексу за зверненням платника податків контролюючий орган надає індивідуальну податкову консультацію щодо практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків або зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України офіційне тлумачення, зокрема, законів України належить до виключних повноважень Конституційного Суду України.
Заступник Міністра А. Ігнатов
| коментар редакції |  |
Розрахунок позовної давності: «день восьмий»
Питання, яке розглядається в цьому листі, не нове. Ми приділяли йому досить багато уваги (останню публікацію див. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 41, с.26). Проблема в розрахунку строку позовної давності за заборгованістю, що виникла внаслідок витрачання власних коштів працівником підприємства.
Спеціальні трудові строки давності, встановлені ст. 233 КЗпП, у цьому випадку не працюють. Адже такі придбання не можуть охоплюватися нормами трудового законодавства: не можна включити до трудових обов’язків працівника придбання «за свої» нехай навіть з подальшою компенсацією.
У цьому випадку має йтися про цивільно-правові відносини між працівником та підприємством. Більшість державних органів схиляються до того, що тут працюють норми гл. 79 ЦКУ «Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення». На наш погляд, це зовсім не єдино можливий шлях. Більше того, у більшості випадків такі відносини регулюватимуться гл. 68 ЦКУ «Доручення», адже, як правило, працівник придбаває те чи інше майно саме за завданням роботодавця. Найчастіше таке доручення дається в усній формі. Однак це не дає підстав говорити про відсутність договору чи визнання його недійсним.
Хай там як, тепер і податківці визначилися з моментом початку відліку строку позовної давності. Після здійснення придбання працівник звітує про покупку — надає авансовий звіт. Проте після його затвердження позовна давність спливати не починає (цей звіт, по суті, є звітом посередника в межах посередницького договору, він свідчить лише про виконання доручення). Хоча заборгованість у бухгалтерському обліку вже відображається. І тільки після того, як працівник звернеться з вимогою відшкодувати витрачену суму, починають відлічувати семиденний строк (тобто в цьому випадку строк виконання не встановлено). Строк позовної давності почне спливати з восьмого дня (звісно, якщо роботодавець не погасить заборгованість). Нагадаємо, що такої ж думки дотримується Мінпраці в листі від 10.08.2009 р. № 193/06/186-09.
Загалом ця позиція Міндоходів на руку підприємствам. Адже від дати закінчення строку позовної давності залежить відображення доходів у податковому обліку. Тому, якщо працівник не звертається з вимогою про повернення витраченого, то ні про які доходи не може бути й мови. Витрати ж не можуть бути поставлені під сумнів.
А от теза Міндоходів про встановлення строку відшкодування в колективному (трудовому) договорі як мінімум спірна: ми вже зазначали — це не сфера дії трудового законодавства. Винятком є хіба що витрати на відрядження — їх відшкодування передбачено ст. 121 КЗпП, а отже, строк позовної давності розраховується згідно зі ст. 233 КЗпП.
Дмитро Костюк
