Застави: про право і не тільки

Застави: про право і не тільки

Олексій Павленко, податковий експерт

Застава — «скільки в цьому звуці»… Але почнемо, як зазвичай, з юридичного, і не особливо «розтікаючись по древу», оскільки нам усе-таки ближче податки та бухоблік…

Визначення та суб’єкти. ЦКУ (ч. 1 ст. 546) і Закон про заставу (ст. 1) визначають заставу як один зі способів забезпечення виконання зобов’язань. Унаслідок застави кредитор-заставодержатель у разі невиконання боржником-заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання має право застави — тобто право отримати задоволення за рахунок заставленого майна — якщо інше не встановлено законом. Причому таке право дає кредитору-заставодержателю перевагу перед іншими кредиторами боржника (ст. 572 ЦКУ).

Зауважимо, що заставодавцем може бути не обов’язково боржник, але й так званий майновий поручитель (третя особа).

Надавати майно (майнове право) в заставу може або його власник, або особа, якій власник передав майно (майнове право) з правом застави.

Предмет застави. Ним може бути рухоме і нерухоме майно, а також майнові права.

Застава нерухомого майна іменується іпотекою і регулюється (крім ЦКУ та Закону про заставу) спеціальним Законом про іпотеку.

Заставу рухомого майна, крім двох згаданих нормативів, регулює також спеціальний Закон № 1255.

Предметом застави може бути майно, право на яке заставодавець набуде в майбутньому (наприклад, майбутній урожай).

Майно, яке взагалі не може бути предметом застави, перелічено в ч. 4 і 5 ст. 576 ЦКУ та у ст. 4 Закону про заставу.

Предмет застави, якщо інше не встановлено договором або законом, залишається у заставодавця

За договором застави до заставодержателя спочатку переходить не право власності на предмет застави, а певні повноваження (наприклад, отримати згодом право власності на предмет застави або право його продажу), реалізувавши які заставодержатель зможе задовольнити свої вимоги.

Види вимог, що забезпечуються. Заставою можуть бути забезпечені різні вимоги*, що виникають з певних видів договорів. Наприклад, кредитних, договорів позики, купівлі-продажу (постачання), оренди тощо.

Заставою забезпечуються також вимоги зі сплати не внесених у строк податків та санкцій — так звана податкова застава (про примусовий продаж майна, що «стало» предметом цього виду застави, ми теж далі поговоримо). Податкова застава виникає на підставі не договору, а закону, зокрема, ПКУ, нормами якого вона в основному і регулюється.

Оцінка та страхування предмета застави. Згідно з ч. 1 ст. 582 ЦКУ оцінка предмета застави провадиться у випадках, визначених договором або законом. Оцінка здійснюється заставодавцем спільно із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки не встановлено договором або законом. (ч. 2 ст. 582 ЦКУ).

У ст. 12 Закону про заставу зазначено, що оцінка предмета застави за домовленістю сторін або на вимогу однієї зі сторін може здійснюватися відповідно до законодавства (наприклад, із залученням суб’єкта оціночної діяльності). Проведення оцінки з обов’язковим залученням суб’єкта оціночної діяльності законодавчо встановлене тільки для випадків застави державного та комунального майна (ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-ІІІ).

Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, воно може провадитися за погодженням сторін (при виникненні страхового випадку предметом застави може стати право вимоги до страховика).

Форма договору застави. За загальним правилом договір застави має бути укладено у простій письмовій формі.

Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягає договір застави, в якому предметом є:

нерухоме майно (договір іпотеки);

транспортні засоби, що підлягають держреєстрації;

космічні об’єкти.

Застава іншого рухомого майна може бути нотаріально посвідчена на підставі заяви заставодержателя або заставодавця із внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Внесення застави рухомого майна до реєстру може мати значення для визначення черговості (пріоритетності) стягнення

Виникнення та припинення застави. Право застави зазвичай виникає при укладенні договору застави*, а коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, то з моменту посвідчення (ч. 1 ст. 585 ЦКУ). А якщо передбачена договором застава-обтяження підлягає обов’язковій держреєстрації, — то з моменту її реєстрації у відповідному реєстрі обтяжень.

Застава припиняється в момент виконання боржником основного зобов’язання.

У разі часткового виконання зобов’язання застава зберігається в первісному, тобто повному обсязі.

Коли ж «підзаставне» зобов’язання у строк не виконане (настав час відповідати заставленим майном), у кредитора виникає право звернути стягнення на предмет застави. Здійснюється це, як правило, двома шляхами: (1) добровільним — позасудового врегулювання (на підставі договору застави чи іншого документа)*, (2) примусовим (на підставі виконавчого напису нотаріуса або на підставі рішення суду). Податкову заставу, коли стягнення майна теж здійснюється за рішенням суду, також відносимо до другого («примусового») виду. Але податкова застава має свою специфіку, тому далі ми її виділили із «загальної купи».

Позасудові види стягнення. Розглянемо добровільні види позасудового стягнення, тобто крім «нотаріального» (оскільки воно є примусовим і про нього — див. далі).

1. Іпотека. Позасудове добровільне врегулювання питання зі зверненням стягнення на предмет іпотеки можливе на підставі договору, який може бути укладено як у вигляді окремого договору (про задоволення вимог кредитора-іпотекодержателя), так і у вигляді застереження в договорі іпотеки. Причому укласти його сторони можуть на будь-якій стадії до винесення судом рішення про звернення стягнення на предмет застави (ст. 36 Закону про іпотеку).

Цей договір може передбачати:

— передання кредитору права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання

або

— право кредитора продати предмет іпотеки від свого імені третій особі.

Такий договір також потребує нотаріального посвідчення.

Порядок реалізації цих способів стягнення наведено у ст. 37 і 38 Закону про іпотеку.

2. Застава «рухомості». При зверненні стягнення на «рухомий» предмет застави шляхом позасудового (добровільного) врегулювання заставодержатель може на свій розсуд обрати один із перелічених далі способів (ст. 26 Закону № 1255):

— передання рухомого майна, що перебуває в заставі, у власність заставодержателя в порядку, встановленому Законом № 1255;

— продаж заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах (при цьому договір купівлі-продажу укладається заставодержателем від імені заставодавця (боржника));

— відступлення заставодержателю права вимоги, якщо предметом застави є право такої грошової вимоги;

— сплата заставодержателю відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, якщо предметом застави є гроші або цінні папери.

У ст. 26 — 33 Закону № 1255 наведено порядок реалізації згаданих способів стягнення.

Переваги позасудового стягнення в тому, що обидві сторони економлять на судових витратах, і їм не потрібно чекати організації та проведення аукціону**

Крім того, використання позасудових способів звернення стягнення на предмет застави*** не по­збавляє заставодержателя, боржника або третіх осіб права звернутися до суду.

Примусові види звернення стягнення. Умовно поділимо їх на два види.

1. Позасудове-«нотаріальне» — примусова реалізація заставленого майна (як рухомого, так і нерухомого) на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для рухомого майна таке можливе, тільки якщо договір застави було посвідчено нотаріально.

При цьому нотаріус вчиняє виконавчий напис на договорі застави/іпотеки після пред’явлення кредитором документів, що підтверджують безспірність його вимог, а саме:

— оригіналу договору застави/іпотеки;

— відповідного (наприклад, кредитного) договору, зобов’язання за яким забезпечувалося;

— документа, що підтверджує прострочення виконання зобов’язання боржником.

2. Судове — стягнення за рішенням суду (яким задоволено позов заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави).

У цих двох випадках (як на підставі виконавчого напису нотаріуса, так і на підставі рішення суду) реалізація предмета застави здійснюється державною виконавчою службою* (це не стосується податкової застави, про яку — далі).

Держвиконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса або виконавчого листа, виданого судом. Далі здійснюється реалізація предмета застави — на публічних торгах (аукціоні). Для цих цілей є відповідний норматив — Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене постановою КМУ від 22.12.97 р. № 1448.

За рахунок виручених від продажу заставного майна коштів погашається сума основного боргу перед кредитором, а також сума процентів, пені, штрафних санкцій тощо

Якщо сума виручених від реалізації майна коштів перевищує розмір заборгованості, різниця повертається боржнику. Якщо ж виручених коштів буде недостатньо для погашення всієї заборгованості, стягнення може бути звернено на інше майно боржника.

Зі схемою «Види звернення стягнення на предмет застави» ви можете ознайомитися на с. 28.

Ця тема доволі велика за обсягом, і сьогодні ми не заглиблюватимемося в усі її аспекти, а лише скажемо кілька слів про процес реалізації майна, яке перебуває в податковій заставі**.

Повторимо: право податкової застави виникає згідно з ПКУ. І воно не потребує письмового оформлення. Зазначимо також, що податковий орган зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реє­стрі (факт такої реєстрації має значення для цілей визначення пріоритетності стягнення предметів застави — див. далі).

Порядок продажу майна, яке перебуває в податковій заставі, викладено у ст. 95 ПКУ. Заставне майно платника (за наявності рішення суду) реалізується на публічних торгах та/або через торговельні організації***. Об’єкти рухомого або нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств повинні реалізовуватися за грошові кошти виключно на цільових аукціонах, які організуються за поданням відповідного контролюючого органу на біржах (визначених податківцями на конкурсних засадах).

Для визначення початкової ціни продажу податково-заставного майна проводиться експертна оцінка його вартості (у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-ІІІ). Її проведення покладається на платника, але якщо він цього не зробить, то про це потурбуються податківці.

У сфері податкової застави зараз настають нормативні зміни. Нещодавно Мінфін своїм наказом від 10.10.2013 р. № 904 скасував усю податково-заставну нормативку, яку тепер «реінкарнував» Міндоходів, видавши аналогічні документи. Нагадаємо, що до 25.10.2013 р. продаж податково-заставного майна на аукціонах здійснювався відповідно до Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого наказом Мінфіну від 07.12.2012 р. № 1297. Тепер аналогічний Порядок затверджено наказом Міндоходів від 10.10.2013 р. № 571, який на дату написання матеріалу ще не набрав чинності.

Згідно й зі старим, і з новим Порядком передання покупцю майна, що перебувало в податковій заставі, здійснюється у строк та на умовах, передбачених договором. Момент передання покупцю майна може мати значення для визначення дати переходу права власності на це майно і відображення такого продажу в податковому та бухгалтерському обліку «податкового» заставодавця.

Його ще на практиці називають «пріоритет застав». Згідно з ч. 3. ст. 18 Закону про заставу вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів.

Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону про іпотеку зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом — у черговості їх державної реєстрації.

Порядок реєстрації застави (тобто обмежень та обтяжень) є загальним як для податкових органів, так і для інших суб’єктів.

У разі звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом кількох застав, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить заставодержателю з вищим пріоритетом. Якщо процедура звернення стягнення ініціюється заставодержателем з нижчим пріоритетом, заставодержатель з вищим пріоритетом має право протягом 30 днів із дня його ініціювання на підставі письмової вимоги припинити таке звернення стягнення заставодержателем з нижчим пріоритетом та розпочати власну процедуру звернення стягнення.

Стаття 14 Закону № 1255 віддає пріоритет зареєстрованим предметам застави над незареєстрованими

І це підтверджується нормою п.п. 87.3.1 ПКУ, відповідно до якої не може бути використано як джерело погашення податкового боргу платника, зокрема: майно платника, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.

Отже, коли нависла загроза податкової застави, можна спробувати запобігти їй, належним чином оформивши (та обов’язково зареєструвавши в держреєстрах обтяжень) договори застави певного майна підприємства. І в такий спосіб вивести частину свого рухомого/нерухомого майна з-під податкового удару. Але тут важливо діяти обережно, щоб податківці потім не спробували визнати в суді такі договори удаваними…

У подальшому ми розглянемо податкові та бухгалтерські наслідки таких операцій.

Документи статті

1. ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

2. ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

3. Закон про заставу — Закон України «Про заставу» від 02.10.92 р. № 2654-XII.

4. Закон про іпотеку — Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV.

5. Закон № 1255 — Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-IV.

«Види звернення стягнення на предмет застави»