 | технологія і маркування |  |
Вимоги до упаковки: ззовні і зсередини
У наш час загальної «маркетизації», щоб продати товар, якості упаковки приділяють більше уваги, ніж якості самого товару. Правильна упаковка товару — це справжнє мистецтво, здатне значно підвищити інтерес до нього. Проте при пакуванні товарів необхідно дотримуватися певних вимог, аналізом яких ми зараз і займемося.
Максим БОГОЛЮБЕНКО, економіст-аналітик
Що таке упаковка і для чого вона потрібна?
Почнемо з юридичного визначення упаковки, щоб мати чітке уявлення, у якому саме ракурсі ми про неї говоримо. Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку № 224 упаковка — це технічний засіб або комплекс засобів з товаром, що знаходиться в ньому, який забезпечує захист товару від пошкоджень і втрат у процесі транспортування, зберігання та продажу, а довкілля — від забруднень.
Упаковка в більшості випадків є обов’язковим елементом реалізації товару, оскільки продавець зобов’язаний передавати покупцю товар у тарі або упаковці, за винятком випадків, коли товар за своїми властивостями не потребує упаковки або ж коли договором прямо встановлено, що товар передається без упаковки. Якщо продавець не виконує зобов’язання з передачі товару в належній упаковці, покупець має право вимагати замінити товар або його перепакувати, а в разі відмови — висунути вимоги, передбачені у випадку придбання товару неналежної якості (ст. 685, 686 ЦКУ).
Упаковка захищає товар від пошкоджень і втрат, а довкілля — від забруднення
Крім того, якщо нормативними актами передбачено обов’язкові вимоги до упаковки, продавець зобов’язаний передати покупцю товар в упаковці, що відповідає встановленим вимогам. Нагадаємо, що вимоги до належної упаковки товару встановлено правилами роздрібної торгівлі для окремих видів як продовольчих, так і непродовольчих товарів. Так, Правилами № 104 передбачено, що непродовольчі товари в загальному випадку передаються покупцю в упаковці, яка забезпечує збереження товару і відповідає санітарним правилам (п. 19 розд. I Правил № 104). Якщо йдеться про продовольчі товари, то, наприклад, деякі вагові бакалійні товари (крупи, макарони, борошно, крохмаль, цукор, кухонна сіль) передаються споживачу виключно в упакованому вигляді (п. 3.10 Правил № 185), а вагові та штучні молокопродукти перед продажем звільняють від пакувальних матеріалів (п. 5.12 Правил № 185).
Тепер, після того, як ми переконалися, що упаковка є досить важливим елементом реалізації товару, звернемося до тих вимог, які законодавець висуває до інформації, яку на ній має бути розміщено.
Інформація на упаковці (маркування)
Загальні вимоги до інформації на упаковці наведено в ст. 15 Закону про захист прав споживачів, де зазначено, що споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість свідомого і компетентного вибору (ч. 1 ст. 15 Закону). Зазначеною нормою Закону передбачено, що інформація про продукцію повинна містити, зокрема:
1) назву товару, найменування або відтворення знаку для товарів і послуг, за якими вони реалізуються*;
* Зверніть увагу, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар на його упаковці не вважається рекламою
(ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу).
2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;
3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування — про склад (включаючи перелік використаної в процесі їх виготовлення сировини, у тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об’єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
4) відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів;
6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
7) дату виготовлення;
8) відомості про умови зберігання;
9) гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);
10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
12) найменування та місцезнаходження виробника* (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
* Зверніть увагу, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар на його упаковці не вважається рекламою
(ч. 7 ст. 8 Закону про рекламу).
З огляду на те, що вищезазначений перелік є досить значним, інколи досить важко розмістити все вищенаведене на упаковці (особливо невеликій), тому частина зазначеної інформації може бути розміщена не лише на упаковці, але й на етикетці та/або в супровідній документації (ч. 2 ст. 15 Закону про захист прав споживачів). При цьому у ст. 15 зазначеного Закону не конкретизовано, яка інформація з вищезазначеної має розміщуватися саме на упаковці, а яка — в інших місцях.
На такі вимоги можна натрапити в деяких підзаконних актах, що стосуються маркування окремих видів товарів. Наприклад, при реалізації електропобутового товару виключно на упаковці має бути зазначено: найменування підприємства-виробника, його адресу, товарний знак, назву товару, номінальну напругу (у вольтах), рід струму, номінальну потужність (у ватах), попереджувальні знаки, найменування нормативного документа, вимогам якого повинен відповідати вітчизняний товар (п. 2 гл. 4 розд. II Правил № 104). На упаковці телерадіотоварів зазначається, зокрема, колір корпусу виробу та дата його випуску (п. 2 гл. 5 розд. II Правил № 104), а на упаковці отруйних або вогненебезпечних товарів — попереджувальні знаки з відповідними написами (п. 3 гл. 6 розд. II Правил № 104).
Зазначення на упаковці інформації про виробника не вважається рекламою
Крім того, при маркуванні товарів виробник зобов’язаний дотримуватися спеціальних правил, передбачених у тій галузі, у якій він здійснює свою діяльність. Такі правила зазвичай встановлюються профільними міністерствами та відомствами. Наприклад, вимоги до інформації на упаковці харчових продуктів докладно викладено в ДСТУ 45188, а до інформації на упаковці будівельних матеріалів (цегли та керамічного каменю) — у ДСТУ Б В.2.7-61:2008.
Фасувальник = виробник?!
У деяких випадках питання про те, хто є виробником товару, є суперечливим. Адже інколи виготовлена продукція передається на розфасування товару по упаковках сторонній організації. Чи не є така стороння організація «співвиробником» продукції, яку вона фасує? Чи не слід у такому разі зазначати на упаковці також інформацію про неї? Визначення, запропоноване ст. 1 Закону про захист прав споживачів, не дає підстав для таких висновків, оскільки пов’язує поняття виробника виключно з безпосереднім виготовленням (або імпортом) товару.
Разом із тим визначення деяких спеціальних нормативних актів можуть викликати сумнів щодо однозначності такого висновку. Наприклад, згідно з п. 3.1 ДСТУ 4518 її виробник — це фізична або юридична особа (її філія, відділення, інші відокремлені підрозділи, представництва), яка здійснює господарську діяльність з виробництва харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки і допоміжних засобів та матеріалів для виробництва з метою введення харчових продуктів в обіг, а також безпосередньо обігу харчових продуктів. Можливо, у контролюючих органів будуть підстави трактувати це визначення як доказ того, що фасувальник чужої продукції, надаючи свої допоміжні засоби для виходу продукції на ринок, таким чином є співучасником в її виробництві.
Проте, на нашу думку, визначаючи, чи є сторонній фасувальник «співвиробником» продукції, слід виходити з того, що чинним КВЕД-2005 розфасування визначено як іншу діяльність, ніж виробництво. Утім, з нового року має набути чинності КВЕД-2010, у якому розфасування фактично прирівнюється до виробництва. Разом із тим, як ми вже писали, продукція може вважатися виготовленою, якщо вона класифікується в іншій тарифній позиції (на рівні перших чотирьох знаків цифрового коду УКТ ЗЕД), ніж вироби і матеріали, придбані підприємством і використані для виробництва цієї продукції (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 57, с. 24). Наприклад, якщо підприємство придбаває арахіс у мішках, обсмажує його та покриває шоколадом, а потім розфасовує його в пакети. У цьому випадку відбувається якісна зміна продукту, і фасувальник може вважатися його «співвиробником». Якщо ж діяльність фасувальника зводиться до того, щоб просто розфасувати отриманий арахіс з великих мішків у маленькі пакети код УКТ ЗЕД не змінюється, а тому можна говорити про відсутність виробництва.
Аналогічним принципом слід керуватися, визначаючи, чи є розфасована продукція «продукцією власного виробництва». Нагадаємо, що при реалізації продукції власного виробництва дозволено не застосовувати РРО (див. відповідну статтю в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, №57). Виходячи з вищенаведеної аргументації можливість не проводити реалізацію розфасованої продукції через РРО має лише той фасувальник, який перед або безпосередньо в процесі розфасування здійснює переробку продукції. Той же фасувальник, який не здійснює з продукцією жодних дій, крім власне розфасування, виробником вважатися не може, а значить — повинен застосовувати РРО при реалізації цієї продукції.
У парламенті зареєстровано законопроект, що обмежує виробництво та ввезення в Україну полімерних пакетів і упаковок тривалого розщеплювання
Після того, як ми розібралися із «зовнішніми» вимогами щодо наявності інформації на упаковці, перейдемо до «внутрішніх» вимог — вимог до матеріалів, з яких упаковка виготовляється.
Матеріали для упаковки
Законодавство висуває певні вимоги не лише до інформації на упаковці, але й до матеріалів, з яких ця упаковка має бути виготовлена (ч. 3 ст. 685 ЦКУ). Загальна вимога полягає в тому, що пакувальні матеріали мають забезпечити надійність зберігання продукції, мінімізувати ймовірність її псування, а також (в окремих випадках) усунути негативний вплив продукції на здоров’я споживача.
Більш конкретні вимоги розроблено спеціальними нормативно-правовими актами. Як приклад, наведемо вимоги до матеріалів упаковки для двох досить популярних категорій товарів — харчових продуктів і будматеріалів.
Харчові продукти. Окремі загальні вимоги до матеріалів, з яких виготовляється упаковка для харчових продуктів, можна знайти в Санітарних правилах. Така упаковка має бути виготовлена з матеріалів, дозволених органами охорони здоров’я для контакту з харчовими продуктами, що легко піддаються миттю та дезінфекції, а також бути міцною, чистою, сухою, без стороннього запаху та порушення цілісності (пп. 79, 97 Санітарних правил). Для деяких харчових продуктів (наприклад, мінеральних і штучно мінералізованих вод) додаткові вимоги зазначено в п. 13 Правил № 65. Зокрема, цими Правилами передбачено, що:
— синтетичні матеріали, які використовуються для виготовлення пакетів, пляшок, повинні мати дозвіл МОЗ України;
— ємності із синтетичних матеріалів, що виготовлені або використовуються на підприємстві, мають бути однорідно-прозорими з гладкою блискучою поверхнею, не повинні мати видимих дефектів, пошкоджень, зайвих включень, пухирів, напливів тощо;
— допустимі рівні міграції хімічних речовин з ємностей із синтетичних матеріалів у воду, що зберігається в них, не повинні перевищувати вимог СанПиН 42-123-4240:86 «Допустимое количество миграции химических веществ, выделяющихся из полимерных и других материалов, контактирующим с пищевыми продуктами, и методы их определения»;
— уся скляна тара, що надходить на підприємство, має бути перевірена в цеху склотари і прийнята відповідно до вимог, установлених ДСТУ 10117:2001 «Пляшки скляні для харчових рідин»;
— кроненкорки для закупорювання пляшок і умови їх зберігання повинні відповідати вимогам ГОСТ 10-167:88.
Будматеріали (цегла, керамічний камінь). Вимоги до матеріалів для упаковки цегли та керамічного каменя наведено в п. 7.1 ДСТУ Б В.2.7-61: 2008. Згідно з цими вимогами вироби слід складати на піддони або в контейнери за схемою, наведеною в технологічному регламенті і затвердженою виробником. Схема складання має забезпечувати стійкість упаковки. Для скріплення транспортного пакету виробів використовується термоусадкова поліетиленова плівка відповідно до ГОСТ 25951:83 «Пленка полиэтиленовая термоусадочная».
Також останнім часом серед виробників набули поширення упаковки, виготовлені з різного роду екологічних матеріалів (наприклад, картону). Можливо, незабаром щодо їх використання з’явиться більша імперативність, оскільки в парламенті зареєстровано Законопроект про обмеження виробництва, використання, ввезення та поширення в Україні полімерних пакетів і упаковок тривалого розщеплювання від 20.02.2013 р. № 2353*.
* Див.: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=45824
Після того, як ми ознайомилися докладно з «техніко-технологічними» нюансами упаковки, перейдемо до більш нам знайомої облікової складової.
| висновки |  | |
|
