«За старые грехи наказанный судьбой»*: чи є відповідальність за помилки в УКТ ЗЕД при імпорті?

Суть спору

При ввезенні товару на митну територію України платник відніс його до певного коду УКТ ЗЕД. На підставі цієї класифікації він сплатив належну суму митних платежів (мито та «ввізний» ПДВ).

Через деякий час митники** провели документальну перевірку, в процесі якої визначили, що товар було класифіковано неправильно. Вони його перекласифікували, після чого донарахували митні платежі.

Платник із діями митників не погодився і звернувся до суду.

У рішенні суду аргументи митників не виділені. Але, судячи з усього, вони посилалися, зокрема, на:

1) ст. 69 МКУ 2002. Не дивуйтеся. Річ у тім, що на дату декларування товару і проведення перевірки все ще діяв він. Нагадаємо, що згідно з цією нормою митний контроль може здійснюватися незалежно від закінчення митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів. Але здійснювати його митники можуть тільки в тому випадку, якщо в них є достатні підстави вважати, що мало місце порушення підконтрольного їм законодавства;

2) п.п. 54.3.6 ПКУ. Він передбачає, що якщо результати митного контролю, отримані після митного оформлення і випуску товарів, свідчать про заниження податкових зобов’язань, зафіксованих у митній декларації, митники мають право визначити суму грошових зобов’язань самостійно.

Вирішення справи судом

Суди всіх трьох інстанцій вступилися за платника й скасували рішення митників. ВАСУ послався на ту ж ст. 69 МКУ 2002 і нагадав, що класифікація товарів перебуває у виключній компетенції митників (ст. 313 МКУ 2002). Він також повідомив, що митники, приймаючи митні декларації, вже віднесли товар до певного коду УКТ ЗЕД. Це, на його думку, означає, що в майбутньому в них немає підстав для донарахування податкових зобов’язань через виявлення помилки, допущеної при класифікації товару.

Думка редакції

Це хороше рішення. Але воно буде корисним, головним чином, тим, хто спорить із митниками за операціями, що здійснювалися до 01.06.2012 р., — тобто ще до набуття чинності «новим» МКУ. Це актуально як мінімум тому, що 1095-денний строк для донарахування грошових зобов’язань ще не закінчився (п. 102.1 ПКУ). Що стосується операцій, які мали місце після цієї дати (вони підпадають під регулювання згаданого МКУ), то їх ми теж розглянемо, але дещо далі. Тепер про все по черзі.

До 01.06.2012 р. Щоб зрозуміти висновок суду, пропонуємо пригадати декілька етапів, які супроводжували процес переміщення товарів через митний кордон України згідно з МКУ 2002.

Щоб почати митне оформлення товару, потрібно було подати митникам низку документів: зокрема, митну декларацію та документи, які містять відомості, необхідні для визначення коду УКТ ЗЕД. При заповненні митної декларації платнику (якщо точніше, декларанту) потрібно було заповнити, у тому числі, її графу 33 «Код товару». До неї, нагадаємо, заносився код УКТ ЗЕД.

Тож митна декларація й документи подані. Що далі? А далі митники повинні були прийняти її та почати митний контроль (у межах митного оформлення). При цьому майте на увазі: у його процесі митники перевіряли, зокрема, правильність класифікації товару (п. 16 розд. 3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом ДМСУ від 20.04.2005 р. № 314). А це означає, що в них була можливість виявити факт помилки в коді УКТ ЗЕД ще на етапі митного оформлення. От тільки вони нею не скористалися…

Для ВАСУ це стало достатньою підставою, щоб стати на бік платника. Із таким підходом ми повністю згодні. При цьому суд не переконали посилання:

1) ані на ст. 69 МКУ 2002. Як ми вже говорили, вона дозволяє продовжити митний контроль товарів і після їх митного оформлення. Суд справедливо нагадав, що подібний контроль допускається лише за наявності обґрунтованих підозр у тому, що під час пропуску товарів було порушено законодавство. Оскільки при розгляді справи подібних обставин ніхто не виявив, то підстав для здійснення митного контролю немає;

2) ані на п.п. 54.3.6 ПКУ. Він дозволяє митникам донарахувати податкові зобов’язання після закінчення митного оформлення та випуску товарів. ВАСУ не побачив в цьому перешкоди. Ураховуючи те, що в нашому випадку цю норму потрібно читати у в’язці зі згаданою ст. 69 МКУ 2002, цей підхід виглядає справедливим.

Ще однією підмогою на користь висновку ВАСУ є позитивна для платників правова позиція ВСУ (див. лист ВСУ від 01.02.2013 р.). А вона, нагадаємо, є обов’язковою для судів та суб’єктів владних повноважень, у тому числі, митників і податківців (читайте про це «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 13, с. 4).

Але, на жаль, ВСУ не завжди такий доброзичливий (див. постанову від 07.11.2011 р.). Про це ви можете прочитати й у листі Міндоходів від 03.02.2014 р. № 2499/7/99-99-10-03-01-17. При цьому, судячи з усього, митники роблять упор саме на фіскальні рішення ВСУ — навіть незважаючи на те, що вони не найсвіжіші.

Після 01.06.2012 р. Чи змінив щось у цьому питанні МКУ? І так, і ні. При цьому деякі новації полягають в тому, що низка норм перекочувала з підзаконної «нормативки» на рівень закону, тобто до МКУ. Переходимо до справи.

Як і раніше, митники повинні здійснювати контроль правильності класифікації товарів, поданих на митне оформлення. При цьому, якщо на етапі митного оформлення або після нього будуть виявлені порушення, то вони отримають право самостійно класифікувати такий товар (ч. 4 ст. 69 МКУ). Для цього митники виносять рішення. Порядок подібних дій затверджено наказом Мінфіну від 30.05.2012 р. № 650.

Але чи зможуть вас притягнути до відповідальності, якщо в майбутньому в подібному рішенні виявлять помилку? Відповідь є в МКУ. Він прямо вказує на право митників перевіряти при проведенні документальних перевірок правильність класифікації товару, за яким уже відбулося митне оформлення (п. 3 ч. 3 ст. 345 МКУ). Якщо вони виявлять помилку і скасують/змінять прийняте ними рішення про класифікацію товару, то за загальним правилом до вас не зможуть застосувати штрафні санкції, пеню чи адмінстягнення (ч. 8 ст. 345 МКУ). Є тільки один виняток — якщо для прийняття митниками рішення:

1) ви подали їм недостовірні документи, недостовірну та/або неповну інформацію і

2) це суттєво вплинуло на характер такого рішення.

Але, як бачите, це положення рятує тільки від штрафів та інших санкцій. Що стосується самих митних платежів, то на них воно не поширюється. А це означає, що, формально, митники мають право їх донарахувати. Зрозуміло, що справедливим такий підхід не назвеш, але, як мовиться, закон є закон. Крім того, саме на такому підході зупинилися й митники (див. лист Міндоходів від 25.09.2013 р. № 11906/6/99-99-24-02-02-15).

Якщо ж при митному оформленні товару платник самостійно відніс його до тієї чи іншої товарної позиції УКТ ЗЕД (тобто без рішення митників), то, вочевидь, надалі при перевірці митники також мають право перекласифікувати його (п. 3 ч. 3 ст. 345, ч. 4 ст. 69 МКУ). Причому, судячи з усього, із донарахуванням митних платежів*. Але як бути зі штрафними санкціями?

На жаль, МКУ про це не говорить, але митники, найімовірніше, наполягатимуть на їх застосуванні (зокрема, це випливає зі згаданого листа Міндоходів). Ми ж вважаємо, що ви можете довести протиправність їх рішень у суді. Використовувати при цьому варто ті самі аргументи, які називав ВАСУ. Зокрема, потрібно посилатися на те, що митники могли виявити помилку в коді УКТ ЗЕД на етапі митного оформлення. Якщо вони цього не зробили, тобто по суті погодилися з даними, зафіксованими декларантом, то в майбутньому вони не мають права застосовувати до платника штрафні санкції. Як показує практика, у вас є всі шанси обстояти подібний підхід (див. ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 р. у справі № 2а/0470/7015/12).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що митні органи після здійснення процедури митного оформлення товарів та випуску їх у вільний обіг позбавлені можливості визначати код товарної номенклатури таких товарів і як наслідок приймати податкові повідомлення про визначення ввізного мита та податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Підпунктом 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України визначено, що контролюючими органами щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони є митні органи.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України — дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (п. 35 ст. 1 Митного кодексу України).

Згідно з п. 19 ст. 1 цього Кодексу митні процедури — це операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до положень ст. 313 Митного кодексу України класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (ст. 69 МК України).

Відповідно до ст. 78 зазначеного Кодексу митне оформлення здійснюється митним органом, як правило, протягом однієї доби з часу пред’явлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному оформленню, подання митної декларації та всіх необхідних документів і відомостей. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Однак, таких обставин у цій справі не встановлено і в судових рішеннях не наведено.

Оскільки, приймаючи вантажно-митні декларації, митний орган відніс товар до певного коду товарної номенклатури та пропустив його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не мав правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов’язань, у зв’язку з виявленням помилки у класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати невиїзної документальної перевірки та на положення п.п. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача — необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Касаційну скаргу Дніпропетровської митниці Міндоходів відхилити.