Не виплатив працівнику, який звільняється, зарплату? Винен чи...

Не виплатив працівнику, який звільняється, зарплату? Винен чи…

У разі припинення трудового договору з працівником роботодавець зобов’язаний здійснити з ним остаточний розрахунок. При цьому всі належні такому працівнику відповідно до трудового законодавства суми мають бути виплачені в день звільнення. Це прямо передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпП.

Якщо з вини роботодавця ця вимога буде порушена, то за відсутності спору про розмір таких виплат підприємству доведеться виплатити працівнику ще і його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (див. ч. 1 ст. 117 КЗпП).

У зв’язку з тим, що підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність, воно не розрахувалося повністю з працівником у строки, установлені ч. 1 ст. 116 КЗпП. За захистом своїх прав працівник звернувся до суду.

Підприємство: відсутність фінансово-господарської діяльності є тією поважною причиною, яка зводить нанівець провину підприємства за невиплату сум, належних працівнику, який звільняється, у строки, встановлені ч. 1 ст. 116 КЗпП.

Працівник: підприємство порушило трудове законодавство, не виплативши в день звільнення всі належні йому суми. Отже, воно зобов’язане не лише розрахуватися з працівником за заборгованістю із заробітної плати, а й виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП.

Суд першої інстанції, суди апеляційної та касаційної інстанцій задовольнили позов працівника частково. Вони зобов’язали підприємство виплатити працівнику тільки ту частину заробітної плати, яку він не отримав у день звільнення. А от у питанні виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вони стали на бік підприємства, пославшись на відсутність провини останнього в невиплаті зарплати.

Такий стан справ працівника не влаштував, і він спробував захистити свої інтереси у ВСУ. І це було його правильне рішення!

Ознайомившись із матеріалами справи, ВСУ погодився з тим, що обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за ст. 117 КЗпП є наявність провини підприємства. Проте відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його провини в невиплаті належних звільненому працівнику коштів і не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. Також не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності нетривалий час роботи працівника на підприємстві та незначна частка заборгованості підприємства перед працівником за трудовими виплатами.

Результатом розгляду справи ВСУ стало скасування постанови суду касаційної інстанції з переданням справи на новий касаційний розгляд.

Дійсно, уникнути відповідальності за ст. 117 КЗпП підприємство зможе тільки в тому випадку, якщо доведе відсутність своєї провини в невиплаті зарплати (її частини) у встановлені ст. 116 КЗпП строки. Інакше суд на підставі ст. 117 КЗпП стягне на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Якщо ж заборгованість за трудовими виплатами так і не була погашена підприємством до розгляду справи в суді, то середній заробіток стягується по день винесення судом рішення (див. п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13).

Отже, намагайтеся розраховуватися з працівниками, які звільняються, своєчасно. Адже, як свідчить судова практика, здебільшого суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, набагато перевищують розмір трудових виплат, своєчасно не виплачених їм у строки, встановлені ст. 116 КЗпП.

І на завершення ще раз звернемо вашу увагу на висновок, зроблений ВСУ в постанові, наведеній далі. Не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, оскільки не виключає його провини в невиплаті належних звільненому працівнику коштів:

— відсутність фінансово-господарській діяльності;

— відсутність грошових коштів у підприємства.

Лілія Ушакова, експерт з питань оплати праці

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 3 липня 2013 року

(витяг)

<…>

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства <…> (далі — ПП) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

<…>

Посилаючись на те, що ПП не виплатило їй при звільненні <…> заробітної плати, просила стягнути з ПП <…> заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 червня 2012 року до дня фактичного розрахунку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПП на її користь <…> заборгованості із заробітної плати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено <…>.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження <…>.

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на не­однакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні допущено до провадження Верховного Суду України <…>.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня 2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України (далі — СП ВСУ) дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

<…>

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 27 квітня 2012 року до 7 червня 2012 року ОСОБА_1 працювала в ПП без оформлення письмового трудового договору. На час звільнення ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати становила <…>.

Згідно з листом ПП від 8 травня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність із січня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що з січня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність, тому вина підприємства в невиплаті ОСОБА_1 належних їй при звільненні сум відсутня, і, урахувавши, крім того, нетривалий час її роботи на підприємстві та незначну частку заборгованості з виплати заробітної плати порівняно із сумою, нарахованою їй за виконану роботу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст. 117 КЗпП України.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин — стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд касаційної інстанції:

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року дійшов висновку, що наявність заборгованості та відсутність коштів у підприємства не виключає його відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України;

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року дійшов висновку, що процедура банкрутства підприємства не доводить відсутності його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не позбавляє підприємство обов’язку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, СП ВСУ виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, про відсутність правових підстав для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

<…>

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360³, ч. 1 ст. 360⁴ ЦПК України, СП ВСУ постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

<…>