Розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП є звільненням за власним бажанням. Скориставшись цією нормою Кодексу, будь-який працівник, прийнятий на підприємство за безстроковим трудовим договором, може звільнитися за власним бажанням і без пояснення причин. Винятком є особи, засуджені судом до виправних робіт. Їм заборонено звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (див. ч. 1 ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 р. № 1129-IV).
Про бажання розірвати трудовий договір за власним бажанням працівник зобов’язаний попередити роботодавця письмово за два тижні. Як це зробити? Подати останньому заяву про звільнення, у якій зазначити підставу для розірвання трудового договору (ст. 38 КЗпП) та бажану дату звільнення. Заяву слід підписати і проставити дату її складання! Відсутність цих реквізитів є підставою для визнання заяви недійсною (див. роз’яснення Держнаглядпраці в газеті «Праця і зарплата», 2007, № 15).
Двотижневий строк попередження про звільнення починають обчислювати з дати фактичного попередження роботодавця, а не з дати, зазначеної в заяві
Якщо роботодавець відмовляється приймати заяву, працівник може надіслати таку заяву поштою рекомендованим листом з повідомленням. Тоді датою, з якої вестиметься відлік строку попередження, буде дата вручення листа, зазначена в повідомленні про вручення.
Зверніть увагу: письмову заяву про звільнення за ст. 38 КЗпП працівник може подати як у період роботи, так і в період відсутності на роботі (наприклад, у зв’язку з відпусткою або тимчасовою непрацездатністю).
Навіщо в заяві потрібно вказувати бажану дату звільнення, якщо у ст. 38 КЗпП йдеться про двотижневий строк? Річ у тім, що працівник і роботодавець мають право домовитися про будь-який строк розірвання трудового договору в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівник може бути звільнений навіть у день подання заяви про звільнення. Однак одностороннє скорочення цього строку як працівником, так і роботодавцем, не допускається. Так, наприклад, власник не має права звільняти працівника до закінчення двотижневого строку із дня подання заяви про звільнення, якщо працівник не просить про це (див. газету «Праця і зарплата», 2009, № 40, с. 18).
Заяву про звільнення передають керівнику підприємства, який її розглядає й проставляє відповідну резолюцію. Далі відділ кадрів відповідно до резолюції керівника оформить наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) за типовою формою, затвердженою наказом № 489 (форма № П-4) (див. на с. 9). Водночас, на практиці чимало підприємств не використовують зазначену типову форму, а користуються власними внутрішніми формами. Утім, у будь-якому разі в наказі (розпорядженні) про звільнення працівника має бути чітко згідно з КЗпП сформульована причина звільнення працівника із зазначенням відповідної норми КЗпП, а в разі звільнення працівника за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП) з причин, з якими законодавство пов’язує надання певних пільг, — із зазначенням таких причин.
Належним чином оформлений наказ (розпорядження) про звільнення підписує керівник підприємства, після чого з ним ознайомлюють під підпис працівника. У разі якщо працівник відмовляється поставити підпис, складається відповідний акт.
Якщо після закінчення двотижневого строку працівник продовжує працювати і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не може звільнити його на підставі поданої раніше заяви. Не можна звільнити працівника і в тому випадку, якщо той до закінчення двотижневого строку відкликає свою заяву про звільнення. Форми, в якій працівник може це зробити, КЗпП не встановлює. Оптимальним варіантом, на наш погляд, є подання працівником письмової заяви про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням. Зробити це бажано для того, щоб уникнути спору між працівником та роботодавцем.
Водночас є одне «але». Роботодавець має право розірвати трудовий договір із працівником, який відкликав свою заяву або вийшов на роботу після закінчення двотижневого строку з моменту її подання, якщо на місце цього працівника було запрошено іншого працівника, якому згідно із законодавством не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч. 2 ст. 38 КЗпП). Хто ж ці щасливчики? Це особи, запрошені в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 5 ст. 24 КЗпП, абзац другий п. 12 постанови № 9).
Зі звільненням за власним бажанням без поважних причин ми розібралися. Тепер розглянемо ситуації, при настанні яких закон зобов’язує роботодавця звільнити працівника з його ініціативи у строк, про який такий працівник просить (тобто без дотримання двотижневого строку попередження про звільнення) (див. рисунок вище).
Перша ситуація — неможливість продовжувати роботу на цьому підприємстві з певних причин. Що це за причини? Їх законодавець перелічив у ч. 1 ст. 38 КЗпП. Це, зокрема:
— переїзд на нове місце проживання;
— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
— вступ до навчального закладу;
— неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
— вагітність;
— догляд за дитиною до досягнення нею 14 років або дитиною-інвалідом;
— догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
— вихід на пенсію;
— прийняття на роботу за конкурсом;
— інші поважні причини. Які саме причини є поважними, у кожному конкретному випадку вирішує роботодавець.
Друга ситуація — невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП). У разі звільнення з цієї причини роботодавець зобов’язаний не тільки звільнити працівника в зазначений ним у заяві строк без дотримання двотижневого відробітку, а ще й виплатити працівнику вихідну допомогу (див. с. 45).
За загальним правилом днем звільнення вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції № 58)
Як виняток із цього правила днем звільнення може бути:
— останній день відпустки — якщо працівник подав роботодавцю заяву про надання невикористаних днів відпустки з наступним звільненням (ч. 1 ст. 3 Закону про відпустки). Це правило поширюватиметься на випадки, коли останній день відпустки настає після закінчення двотижневого строку з моменту попередження про звільнення. Проте, на нашу думку, відкликати заяву про звільнення працівник може тільки протягом двотижневого строку, а не до моменту закінчення відпустки;
— день видачі трудової книжки — у разі несвоєчасної видачі трудової книжки працівнику, який звільняється, з вини роботодавця. У такій ситуації роботодавець видає наказ про розірвання трудового договору з новою датою звільнення, а колишній наказ визнається недійсним. Відповідні зміни вносяться до трудової книжки працівника. При цьому працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
У разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника без поважних причин до трудової книжки працівника роботодавець вносить запис: «Звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України». Якщо працівник звільняється за власним бажанням з поважної причини, робиться такий запис: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з (зазначаєте причину), ст. 38 КЗпП України».
А тепер кілька слів про порядок дострокового розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника. Така можливість передбачена ст. 39 КЗпП. Коли ж роботодавець зобов’язаний задовольнити вимоги працівника про дострокове розірвання строкового трудового договору? У випадках, перелічених у:
1) ч. 1 ст. 39 КЗпП. Це:
— хвороба або інвалідність, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
— порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору;
2) ч. 1 ст. 38 КЗпП (пам’ятаєте, ми про них говорили вище).
Як і у випадку з достроковим розірванням безстрокового трудового договору, працівник-строковик не повинен дотримуватись двотижневого строку попередження про звільнення. Він вважатиметься звільненим у день, зазначений у наказі про припинення строкового трудового договору.
До трудової книжки працівника роботодавець вносить запис: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з (зазначаєте причину), ст. 39 КЗпП».
Майте на увазі: якщо причини, з яких працівник має намір достроково розірвати строковий трудовий договір, не вписуються у поважні, роботодавець може відмовити йому і вимагати від працівника відпрацювати встановлений у договорі строк або завершити певну роботу.