Автомобіль на підприємстві. 2. Автострахування

Підприємство, принаймні поки воно «живе» та працює, завжди побоюється впливу ризиків найрізноманітнішого характеру. Ступінь цих ризиків, як правило, і визначає, вирішить суб’єкт господарювання нести витрати на страхування, маючи на думці, як кажуть технарі, гірший випадок, або сподіватиметься на везіння…

Автомобіль у цьому розумінні належить до одного з «найризиковіших» видів таких активів підприємства, як основні засоби. Тут, як мовиться, як не ти, то тебе…

Можливо, тому держава вирішила не покладатися на «боязкість» автовласників, а законодавчо встановила їх обов’язок застрахувати свою цивільно-правову відповідальність — це так зване автострахування ОСАЦВ, або «автоцивілка». Зрозуміло, і право підприємства застрахувати свої автомобілі добровільно при цьому ніхто не скасовував. Тож давайте обговоримо ці питання докладніше.

Почнемо з термінології.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин у сфері захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання відповідних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону № 85).

Суб’єктами правовідносин при цьому виступають страховики та страхувальники.

Страховиками, як правило, є фінансові установи або зареєстровані філії іноземних страхових компаній, що отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2 Закону № 85).

Страхувальники — це юридичні або фізичні особи, котрі уклали зі страховиками договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 Закону № 85). Факт складання такого (обов’язково письмового!) договору може засвідчуватися страховим свідоцтвом, полісом, сертифікатом, що є формами договору страхування. Важливо! У такому договорі разом з іншими умовами встановлюється розмір страхової суми.

Страхова сума — це грошова сума, у межах якої страховик згідно з умовами договору страхування зобов’язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону № 85).

У свою чергу, страхова виплата — це грошова сума, що виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону № 85). Види страхових випадків зазначаються в договорі страхування.

Страхова виплата, що здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування та страхування відповідальності при настанні страхового випадку, називається страховим відшкодуванням (ст. 9 Закону № 85). Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямої шкоди, понесеної страхувальником.

Часто страховик покриває не всю суму збитків.

Франшиза — це частина збитків, що не компенсується страховиком згідно з договором страхування

Розмір франшизи може бути встановлено як у відсотках до страхової суми, так і в абсолютній величині (тобто у гривні). Якщо збиток страхувальника менше франшизи, то на страхову виплату не сподівайтеся, якщо більше — франшиза зменшить страхову виплату (ст. 9 Закону № 85).

Звичайно, договір страхування передбачає сплату страхувальником страхових платежів.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний унести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону № 85).

Розібралися з термінологією, тепер перейдемо до податкового та бухгалтерського обліку страхових договорів. Спочатку обговоримо питання добровільного страхування автомобілів (як приклад можна згадати відоме КАСКО), а потім окремо розберемося з «автоцивілкою».

2.2. Добровільне страхування автомобіля

При страхуванні автомобіля підприємство-страхувальник стикається з необхідністю здійснення попередніх страхових платежів. І від­разу ж перед платником податку на прибуток постає питання їх податкововитратності.

Звернемося до п.п. 140.1.6 ПКУ. Так, у складі витрат подвійного призначення (що потребують особливої уваги при доведенні їх податкововитратного статусу) до складу податкових відносять будь-які витрати на страхування майна платника податку.

Відображення таких витрат у декларації з податку на прибуток визначається напрямком використання застрахованого автомобіля

Якщо цей автомобіль:

— безпосередньо надає транспортні послуги або використовується для інших виробничих та загальновиробничих цілей, то страховий платіж потрапляє до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг) у складі інших прямих витрат (п. 138.9 ПКУ) або загальновиробничих витрат (п.п. «г» п.п. 138.8.5 ПКУ). Сума страхового платежу знайде своє відображення в ряд. 05.1 декларації;

— обслуговує адмінапарат підприємства, то відповідні витрати на його страхування включаються до складу адміністративних витрат на підставі п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПКУ (ряд. 06.1 декларації);

— забезпечує збутові функції підприємства, то таким страховим витратам саме місце у складі збутових витрат на підставі п.п. «д» п.п. 138.10.3 ПКУ (ряд. 06.2 декларації).

Із напрямками використання автомобіля — виробничим/загальновиробничим/адміністративним/збутовим — пов’язане ще одне цікаве податкововитратне питання: в якому саме звітному періоді страхувальнику можна визнати такі витрати?

По-перше, оскільки стосовно моменту визнання податкових витрат діють бухгалтерські правила нарахування, такий момент визначається не датою сплати страхового платежу, а датою його нарахування згідно з договором страхування. Звідси випливає, що в разі сплати страхових платежів наперед (тим більше за кілька місяців) такі суми не можна відразу ж повністю відносити до складу податкових витрат за датою їх сплати (п.п. 139.1.3 ПКУ)!

У бухгалтерському обліку зазначені суми спочатку «підвішують» на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», а потім розподіляють (включають до собівартості або витрат) відповідно тих періодів, до яких вони відносяться згідно з договором страхування. Аналогічне правило діє і в податковому обліку. Так, фіскали говорять, що страхові платежі потрібно розподіляти «системно» (див. підкатегорію 102.07.12 БЗ). Але це не означає, що, будучи розподілені таким чином, вони потраплять до податкових витрат негайно! Тому що є «по-друге»…

По-друге, суми «виробничих» та «розподілених загальновиробничих» автострахових витрат уключають до складу податкових на підставі п. 138.4 ПКУ. А отже, з моменту їх власне нарахування (включення до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг) вони очікуватимуть визнання відповідних доходів від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. І лише тоді потраплять до складу податкових витрат страхувальника. До речі, про це говорять і фіскали у підкатегорії 102.07.01 БЗ.

А от суми «адміністративних» та «збутових» автострахових витрат підприємство-страхувальник має право одразу визнати у складі податкових витрат того звітного періоду, в якому відбулося їх нарахування згідно з договором страхування (п. 138.5 ПКУ).

Увага! Ми недаремно наголосили на статусі витрат на страхування як витрат подвійного призначення і на пильній увазі до подібних витрат із боку фіскалів.

Тут варто зазначити такі «больові точки».

1. Первинними документами має підтверджуватися безпосередній зв’язок таких витрат із господарською діяльністю платника (див. п.п. 14.1.27 ПКУ). Витрати на страхування «невиробничих» автомобілів до складу податкових не включають. Це забороняють і фіскали (див. консультацію в підкатегорії 102.07.12 БЗ).

2. Саме цими розрахунковими, платіжними первинними бухгалтерськими документами має бути підтверджено як власне факт понесення таких витрат, так і їх розмір (див. п.п. 139.1.9 ПКУ).

3. Як зауважило Міндоходів у роз’ясненнях від 17.05.2013 р. і від 01.07.2013 р., до витрат потрапляє сума страхового платежу в межах звичайної ціни страхового тарифу. Відповідну Методику визначення ціни страхового тарифу затверджено розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 28.11.2013 р. № 4370. Зверніть увагу: у ній установлюються самостійні (різні!) порядки визначення ціни страхового тарифу окремо для договорів обов’язкового страхування та окремо для договорів добровільного страхування (і перестрахування).

Перш ніж наводити практичний приклад відображення страхувальником у своєму обліку страхових платежів, скажемо кілька слів і про ПДВ, а точніше — про його відсутність у складі страхових платежів.

Нагадаємо, що згідно з п.п. 196.1.3 ПКУ не є об’єктом обкладення операції з надання послуг страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на страхову діяльність, а також пов’язаних із такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів. Тому не очікуйте ні сплати ПДВ у таких платежах, ні, зрозуміло, відповідного податкового кредиту з ПДВ.

У податковому та бухгалтерському обліку страховий платіж відображається таким чином (див. табл. 2.1):

Таблиця 2.1. Облік автострахових платежів

Як ви прочитали вище, окрім добровільного страхування автомобілів, законодавство передбачає такий особливий вид обов’язкового страхування, як «автоцивілка». Розберемося з нею докладніше.

Як завжди, насамперед звернемося до нормативки.

Зауважимо, що в п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону № 85 серед інших видів обов’язкового страхування згадується і такий вид, як страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Мало того — правовідносини в цій сфері регулюються спеціальним Законом № 1961!

Цей вид страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну осіб, які потерпіли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), та захисту майнових інтересів страхувальника (ст. 3 Закону № 1961).

За полісом ОСАЦВ страхове відшкодування отримує не страхувальник, а потерпілий

При цьому обов’язок застрахувати свою відповідальність покладено на всіх власників транс­портних засобів. Маються на увазі як фізичні, так і юридичні особи, котрі є власниками та законними власниками (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, договору оренди або правомірно експлуатують такі транспортні засоби на інших законних підставах (п. 1.6 ст. 1 Закону № 1961).

Важливо! Експлуатація автомобіля без поліса страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів заборонена (п. 21.1 ст. 21 Закону № 1961). До речі, обов’язковість наявності такого поліса у водія в автомобілі передбачена ще і ст. 16 Закону № 3353, а також п. 2.1 Правил дорожнього руху. Наголошуємо на цьому: наявності однієї лише картки, яку видають разом із полісом та яка розміщується на лобовому склі автомобіля, недостатньо! Обов’язково мати в автомобілі оригінал поліса (договору)!

Зауважимо також, що згідно з п. 21.2 ст. 21 Закону № 1961 контроль за наявністю у водіїв таких полісів здійснюють працівники ДАІ під час:

1) складання протоколів про порушення правил дорожнього руху;

2) оформлення матеріалів ДТП.

Пам’ятайте: за відсутність або непред’явлення працівнику ДАІ зазначеного поліса згідно зі ст. 126 КУпАП передбачено штраф у розмірі від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 425 до 850 грн.).

Стосовно договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транс­портних засобів вам важливо знати таке:

1) як правило, такий договір укладається строком на 1 рік (не календарний, а просто 12 місяців). Договір на менший строк можна укласти щодо: незареєстрованих автомобілів — на певний час до їх реєстрації, зареєстрованих тимчасово — до моменту постійної реєстрації, зареєстрованих за кордоном — на час перебування на території України (п. 17.1 ст. 17 Закону № 1961);

2) страхувальник має право вибирати страховика на власний розсуд (п. 14.1 ст. 14 Закону № 1961);

3) обов’язкові ліміти відповідальності страхувальника встановлені в розмірі (ст. 9 Закону № 1961, п. 1 розпорядження № 566):

— за шкоду, заподіяну майну потерпілих, — 50000 грн. на одного потерпілого;

— за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, — 100000 грн. на одного потерпілого;

4) базовий річний страховий платіж установлено на рівні 180 грн. (п. 2 розпорядження № 566). Вартість поліса розраховується як добуток базового страхового платежу та коригуючих коефіцієнтів, наведених у зазначеному розпорядженні;

5) якщо потерпілим є юридична особа, то їй відшкодовується тільки матеріальна шкода, заподіяна транспортному засобу (п. 22.2 ст. 22 Закону № 1961);

6) при настанні страхового випадку страховик має право виплатити страхове відшкодування як особі, яка безпосередньо постраждала, так і (за погодженням із нею) — прямо на банківський рахунок СТО (п. 36.4 ст. 36 Закону № 1961);

7) розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілого, не може перевищувати 2 % від страхової суми, у межах якої відшкодовується шкода (п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961). При відшкодуванні шкоди, заподіяної життю або здоров’ю потерпілого, франшиза не застосовується.

Страхувальник зобов’язаний за свій рахунок компенсувати потерпілому суму франшизи, якщо її передбачено договором (п. 36.6 ст. 36 Закону № 1961)

Подивимося, як відображають у бухгалтерському та податковому обліку страхові платежі за ОСАЦВ.

Згідно з п.п. 140.1.6 ПКУ до складу податкових уключають витрати на страхування цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку. При цьому повинні дотримуватися всі вимоги, що висуваються ПКУ до витрат подвійного призначення (див. с. 18).

Як і у випадку з добровільним автострахуванням, місце відображення витрат на ОСАЦВ у декларації з податку на прибуток залежить від напрямку використання автомобіля:

— виробничі та загальновиробничі потреби — ряд. 05.1 декларації;

— адміністративні цілі — ряд. 06.1 декларації;

— збутові потреби — ряд. 06.2 декларації.

Оскільки тут теж має місце сплата страхового платежу наперед (за 12 місяців), цю суму не можна відразу ж повністю віднести до податкових витрат (п.п. 139.1.3 ПКУ). Вона має системно розподілятися між відповідними звітними періодами (див. консультацію в підкатегорії 102.07.12 БЗ).

При цьому не забувайте про вимоги пп. 138.4 і 138.5 ПКУ. Так, якщо сума страхових платежів потрапила до складу собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), на податковий облік вона вплине тільки в періоді визнання доходів від реалізації такої продукції (товарів, робіт, послуг). У решті випадків витрати збільшують згідно з бухобліковими правилами, тобто за датою нарахування.

У бухгалтерському обліку страхові платежі, перераховані наперед, списують до дебету рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів». Потім їх розподіляють відповідно тим місяцям, до яких вони належать згідно з договором «автоцивілки»: Дт 23, 91, 92, 93 — Кт 39.

Якщо дія договору страхування припадає на один звітний період (наприклад, міжнародний договір «Зелена карта» може укладатися на набагато коротший строк, ніж внутрішня «автоцивілка»), то у вас немає потреби застосовувати рахунок 39. Такій сумі — прямий шлях «одноразово» на відповідний витратний рахунок (від 23 до 93).

Облік розрахунків за страхування ведуть на рахунку 65. Окремого субрахунку для «автоцивілки» Інструкція № 291 не передбачає. Тому підприємство має право самостійно відкрити окремий субрахунок (наприклад, 657) для обліку розрахунків за ОСАЦВ.

Пропонуємо вам числовий приклад.

Приклад 2.2. Підприємство перерахувало страховий платіж за наступні 12 місяців за два страхові поліси на суму 1320,00 грн., у тому числі:

У податковому та бухгалтерському обліку підприємства будуть відображені такі проводки (див. табл. 2.2 на с. 22):

Таблиця 2.2. Облік платежів за «автоцивілкою»

Акцентуємо вашу увагу на одному неприємному для страхувальника моменті.

Вище ми згадували про таке: якщо договором передбачено франшизу, то її суму страхувальник зобов’язаний самостійно сплатити потерпілому. Тож знайте: для включення цієї суми до складу податкових витрат підстав у ПКУ ви не знайдете, оскільки така виплата не відповідає визначенню госпдіяльності. Доведеться сплатити її «зі своїх»…

Облік отримання потерпілим страхового відшкодування та супутніх господарських операцій при «автоцивілці» практично нічим не відрізняється від відповідного обліку при добровільному автострахуванні, тому опишемо ці питання в окремому підрозділі.

2.4. Облік страхових збитків та страхового відшкодування

Отже, розглянемо ситуацію, коли «страховка спрацювала» (читай: автомобіль потрапив в аварію), тобто настав страховий випадок, підприємство зазнало збитків та має право на отримання страхового відшкодування.

Перш ніж розглядати подробиці отримання страхового відшкодування, розберемося з наслідками аварії, у результаті якої автомобіль може бути або повністю знищений, або підлягати відновленню (ремонту).

Почнемо з гіршого випадку — автомобіль знищено.

Як зазначено в п. 6 П(С)БО 7, об’єкт основних засобів (у нашому випадку — автомобіль) визнається активом, якщо існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод від його використання. Якщо об’єкт перестає відповідати цьому критерію, наприклад, унаслідок знищення, то згідно з п. 33 П(С)БО 7 він підлягає списанню з балансу.

Підставою для списання є Акт на списання автотранспортних засобів типової форми № ОЗ-4

У бухгалтерському обліку залишкова вартість автомобіля списується до дебету субрахунку 976 «Списання необоротних активів».

Одразу зауважимо: якщо з розбитого вщент автомобіля можна зняти і використати (або продати) справні запчастини, то їх потрібно оприбуткувати за чистою вартістю реалізації або в оцінці можливого використання (Дт 20 — Кт 746).

У податковому обліку нарахування амортизації автомобіля припиняють з наступного місяця після його вибуття (п. 146.15 ПКУ). А от застосувати норми п. 146.16 ПКУ, який дозволяє списати до витрат вартість автомобіля, що амортизується, за вирахуванням суми нарахованої амортизації, у разі коли розбитий автомобіль було застраховано, не можна. Чому? А тому що в цій ситуації «працює» саме абзац другий п.п. 140.1.6 ПКУ. Докладніше про це скажемо нижче.

Оприбутковані запчастини включаємо до складу доходів підприємства (див. консультацію в підкатегорії 102.09.01 БЗ).

Важливо! Щоб не наразитися на вимогу фіскалів про нарахування податкових зобов’язань з ПДВ на так звану «недоамортизовану» частину вартості автомобіля, що ліквідується у зв’язку з ДТП, уважно вивчіть абзац другий п. 189.9 ПКУ. Будьте готові подати контролюючому органу відповідний документ про знищення транспортного засобу (акт за формою № ОЗ-4).

Не виключено, що аварія призведе до часткової ліквідації автомобіля. У такому випадку в бухгалтерському обліку первісну/переоцінену вартість і знос транспортного засобу зменшують відповідно на суму первісної/переоціненої вартості та зносу ліквідованої частини (п. 35 П(С)БО 7). Залишкову вартість ліквідованої частини автомобіля слід віднести до дебету субрахунку 976 «Списання необоротних активів».

У податковому обліку проявіть пильність і не допускайте подвійного відображення витрат. Якщо автомобіль був застрахований, застосовують «спеціальний» п.п. 140.1.6 ПКУ. А тому немає підстав для збільшення витрат ще і за ст. 146 ПКУ. Крім того, з метою запобігання завищенню амортизаційних відрахувань потрібно зменшити вартість автомобіля, що амортизується, на вартість його ліквідованої частини.

Тепер поговоримо про облік страхової виплати.

Нагадаємо, що розмір страхової виплати зменшується на суму франшизи, а якщо збиток виявився менше останньої, то на компенсацію від страховика не сподівайтеся взагалі.

Страхове відшкодування може отримати на банківський рахунок або підприємство — власник автомобіля, або суб’єкт господарювання, який безпосередньо займатиметься ремонтом транспортного засобу (СТО). Зрозуміло, що від вибраного варіанта залежатиме вибір бухгалтером відповідних облікових рішень.

Страхове відшкодування отримано підприємством — власником автомобіля

Згідно з п. 19 П(С)БО 15 сума страхового відшкодування, що підлягає отриманню від страховика, класифікується в бухгалтерському обліку одержувача як доходи. При цьому кредитують субрахунок 719 «Інші доходи від операційної діяльності» в кореспонденції з дебетом субрахунку 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків».

Такі доходи слід визнати і відобразити в обліку згідно з датою складання страхового акта (аварійного сертифіката)

Що стосується податкового обліку, то тут важливо повністю орієнтуватися на абзац другий п.п. 140.1.6 ПКУ. Так, якщо умови договору страхування передбачають страхове відшкодування на користь підприємства-страхувальника, то застраховані збитки, яких платник податку на прибуток зазнав у зв’язку із здійсненням господарської діяльності, підлягають включенню до складу його податкових витрат. Відбувається це в тому періоді, в якому понесено такі збитки. У свою чергу, суми страхового відшкодування таких збитків підприємство включає до складу податкових доходів у періоді їх отримання.

Давайте проаналізуємо це правило докладніше. Почнемо з витрат.

1. Ми вважаємо, що сума збитків, зазначена у страховому акті (аварійному сертифікаті), підлягає включенню до складу витрат повністю — без зменшення на суму франшизи. Зрозуміло, мається на увазі сума збитків у межах страхової суми. Адже в абзаці другому п.п. 140.1.6 ПКУ йдеться саме про застраховані збитки, тоді як франшиза — це особливість конкретного договору страхування, яка в цьому контексті в ПКУ не згадується.

Проте відома протилежна думка фіскалів (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 2, с. 17, та консультацію в підкатегорії 102.09.01 БЗ), які розраховують величину суми застрахованих збитків, що підлягає включенню до складу податкових витрат, як різницю між фактичною величиною матеріальної шкоди, зазначеною у страховому акті, та франшизою. Інакше кажучи, суму франшизи, на їх думку, до податкових витрат включати не можна.

2. У контексті включення до складу податкових витрат згаданий абзац другий п.п. 140.1.6 ПКУ зв’язав застраховані збитки з веденням господарської діяльності платника-страхувальника. Зрозуміло, що мається на увазі використання в господарській діяльності платника саме застрахованого автомобіля.

Таким чином, уключенню до складу податкових витрат підлягають страхові збитки лише стосовно тих автомобілів, що використовуються у господарській діяльності підприємства.

Щодо «невиробничих» автомобілів страхові збитки до податкових витрат включати не можна

3. Зверніть увагу, що абзац другий п.п. 140.1.6 ПКУ дозволяє включати до складу податкових витрат застраховані збитки платника саме в періоді їх понесення! Що це означає? Дивіться: власне такі збитки та їх розмір фіксуються аварійним комісаром у такому документі, як страховий акт (аварійний сертифікат). Виходить, що включити до своїх податкових витрат суму страхового збитку платник має право тільки в тому звітному періоді, на який припала дата затвердження страхового акта (аварійного сертифіката). І ні на день раніше!

До речі, тут наша думка збіглася з позицією фіскалів (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 2, с. 17).

У декларації з податку на прибуток підприємств такі витрати відображаються в ряд. 06.4 і 06.4.43 додатка ІВ.

Тепер звернемося до доходів.

По-перше, не доводиться сумніватися, що вже в доходи-то злощасна франшиза не потрапляє точно! Адже до суми страхового відшкодування вона не включається жодним чином… Стверджувати протилежне поки що не спадало на думку й фіскалам…

По-друге, як відомо, абзац другий п.п. 140.1.6 ПКУ прямо приписує включати суми страхового відшкодування до складу податкових доходів страхувальника саме в періоді їх отримання. Здавалося б, цілком очевидно: оскільки там ідеться не про отримання доходів, а про одержання грошового страхового відшкодування, датою визнання доходів має бути саме дата фактичного отримання страхового відшкодування. Проте фіскали раніше стверджували, що в податковому обліку такі доходи потрібно визнати й відобразити за датою прийняття страховиком рішення про страхову виплату (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 2, с. 17). Зауважимо, що на сьогодні в відповідній консультації в підкатегорії 102.09.01 БЗ така вимога вже відсутня.

У декларації з податку на прибуток такі доходи відображають у ряд. 03 і 03.22 додатка ІД

Особливість цієї ситуації полягає в тому, що сума страхового відшкодування на рахунок страхувальника не заходить узагалі. Ми стверджуємо, що такий варіант розрахунків не впливає кардинально ні на бухгалтерські, ні на податкові наслідки для страхувальника. Фактично йдеться лише про те, що кошти (страхове відшкодування) не проходять транзитом через рахунок страхувальника, а прямо потрапляють на рахунок СТО. Але ж вигодоодержувачем при цьому все одно є страхувальник! Дивіться: по суті, для оплати робіт СТО страхове відшкодування «отримує» саме він. Та й відремонтований автомобіль приноситиме економічні вигоди теж йому… Тому, на нашу думку, порядок відображення в обліку страхувальника в цілому аналогічний тому, що застосовується у випадку отримання страхового відшкодування безпосередньо страхувальником. Проте зробимо в цьому плані декілька зауважень.

Перше. Страхувальник має точно знати дату зарахування сум страхового відшкодування на банківський рахунок СТО, щоб своєчасно відобразити власні доходи.

Друге. При такому варіанті взаєморозрахунків СТО має оформляти всю належну первинку, звичайно ж, не на страховика (хоча саме він напряму і надіслав гроші), а на підприємство-страхувальника! Інакше згодом виникне головний біль із «передачею» результатів робіт від страховика до страхувальника.

Третє. Податківці є противниками такого підходу. Так, в одній із консультацій, розміщеній у підкатегорії 102.09.01 БЗ, вони дійшли висновку: якщо сума страхового відшкодування надходить безпосередньо на рахунок ремонтного підприємства, то вона взагалі омине податковий облік страхувальника. Крім того, уже в іншій консультації вони зауважили, що страхувальник має право відобразити податковий кредит з ПДВ тільки в частині франшизи, яку він сплачує сам, без урахування суми, що надходить ремонтному підприємству безпосередньо від страховика (див. підкатегорію 101.16 БЗ). Ми вважаємо, що подібні висновки суперечать чинному законодавству, оскільки перерахування страхового відшкодування безпосередньо на рахунок ремонтного підприємства (підприємця) не перетворює останнього на вигодоодержувача за договором страхування. Що стосується ремонтних витрат і податкового кредиту з ПДВ, то одержувачем ремонтних робіт є страхувальник (саме він несе витрати на ремонт, він же фігуруватиме і в податковій накладній, складеній ремонтним підприємством), у зв’язку з чим позиція фіскалів не відповідає нормам ПКУ і в цій частині.

Четверте — головне. Якщо вже цей варіант розрахунків настільки не до вподоби фіскалам, то, можливо, краще обійти перешкоду, ніж потім героїчно (фінансово) її долати? J Це означає — краще заздалегідь домовитися зі страховиком та прописати в договорі страхування прямо, що, мовляв, страхове відшкодування перераховується на рахунок страхувальника! І всі «справи»… Крім усього іншого, це дасть вам свободу вибору СТО.

Як відображають страхові збитки та страхове відшкодування в обліку страхувальника, покажемо в табл. 2.3 на с. 26.

Таблиця 2.3. Облік автострахового відшкодування

висновки

• Для власників автомобілів актуальними є два види страхування: добровільне страхування автомобіля як майна та обов’язкове страхування своєї цивільно-правової відповідальності — «автоцивілка».

• В автомобілі слід обов’язково мати оригінал поліса (договору) «автоцивілки».

• Страхувальник за «автоцивілкою» зобов’язаний виплатити потерпілому суму франшизи за свій рахунок.

• Потерпіла юридична особа отримує за «автоцивілкою» компенсацію виключно матеріальної шкоди.

• Страхові платежі у бухгалтерському та податковому обліку підлягають розподілу за періодами, до яких вони належать згідно з договором страхування.

• Отримані страхувальником від страховика суми страхового відшкодування класифікуються як податкові доходи, а понесені страхові збитки — як податкові витрати.

• Страхові збитки не повинні задвоїтися у складі податкових витрат страхувальника «завдяки» ст. 146 ПКУ — її приписи у цьому випадку не застосовуються.