(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Перейти до номеру
  • № 69
  • № 68
  • № 67
  • № 66
  • № 65
  • № 64
  • № 63
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
11/16
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2014/№ 70

Зберігання зерна: сертифікація послуг та декларування зерна

Приємно відзначити, що опубліковані нами матеріали відразу ж знаходять своїх читачів. Зовсім недавно (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 68, с. 33) на їхнє прохання ми розглядали питання зберігання зерна в контексті спецрежимного оподаткування ПДВ. На продовження цієї публікації виконуємо бажання сільськогосподарської спільноти висвітлити питання сертифікації надання послуг зі зберігання зерна та його декларування. Будемо і надалі дотримуватись принципу: бажання читачів — для нас закон.

Сертифікація

Образно кажучи, ще вчора Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 р. № 37-IV (далі — Закон про зерно) давав підстави цілком однозначно стверджувати, що без наявності сертифіката надання послуг із зберігання зерна є неправомірним.

Проте, як кажуть, все тече, все змінюється. У тому числі й законодавство. З 26.04.2014 р., тобто з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 р. № 1193-VII ситуація змінилась. Згідно з цим Законом близько чотирьох десятків (!) законодавчих актів зазнали значних за обсягом і принципових за своєю суттю змін.

У результаті скасовано 59 документів дозвільного характеру, що були включені до Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України від 19.05.2011 р. № 3392-VI, та 27 документів, які не входили до зазначеного Переліку, але необхідність їх отримання була встановлена спеціальними законами.

«Коса» змін щодо дерегуляції підприємницької діяльності не оминула й Закон про зерно

В ньому «під корінь викошено» не лише спеціальну статтю 11 «Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки», а й будь-яку згадку про сертифікати. Причому, виключено норми щодо сертифікації не лише на відповідність послуг із зберігання, а й щодо сертифікації якості зерна та продуктів його переробки. І хоча на сьогодні «сертифікаційні» підзаконні акти «зернового» законодавства залишаються чинними, але керуватись ними вже некоректно.

Участь у Гарантійному фонді

На перший погляд, новації з вилучення із Закону про зерно вимог щодо сертифікації відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки зовсім не означають вседозволеність. Адже навіть після цієї чергової, далеко не першої «чистки» норм зазначеного Закону питання правомірності зберігання зерна залишається врегульованим. Але це тільки на перший погляд…

Для початку звернемося до п. 15 ст. 1 Закону про зерно. З чинного на сьогодні визначення зернового складу бачимо, що після скасування сертифікації послуг із зберігання зерна право на надання таких послуг, як і раніше, необхідно отримувати, але за дещо спрощеною процедурою. Йдеться про необхідність участі зернового складу в Гарантійному фонді виконання зобов’язань за складськими документами на зерно (далі — Гарантійний фонд).

Причому вибирати, начебто, не доводиться, адже

участь зернових складів у Гарантійному фонді є обов’язковою (частина друга ст. 52 Закону про зерно)

Водночас частиною третьою ст. 52 Закону про зерно встановлено, що надання фізичним та юридичним особам послуг із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно особами, що не є учасниками (тимчасовими учасниками) Гарантійного фонду, забороняється. Учасниками (тимчасовими учасниками) Гарантійного фонду можуть бути суб’єкти підприємництва, які є власниками зерносховища і надають або планують надавати фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з обов’язковою видачею складських документів на зерно (ст. 52 Закону про зерно).

Що ж це за фонд і з чим його їдять? Відповідне визначення наведено в п. 22 ст. 1 Закону про зерно. Отже, Гарантійний фонд — це державна спеціалізована непідприємницька установа, яка створюється з метою забезпечення та захисту прав і законних інтересів володільців складських документів на зерно у разі неспроможності зернового складу та виконує функції державного управління у сфері гарантування виконання зобов’язань за складськими документами на зерно. Гарантійний фонд несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями зернових складів — його учасників/тимчасових учасників (ст. 331 Закону про зерно).

Що мається на увазі? Відповідь на це запитання надає ст. 49 Закону про зерно, в якій зазначено, зокрема, що Гарантійний фонд гарантує кожному володільцю складських документів на зерно відшкодування вартості зерна у разі неспроможності зернового складу — учасника (тимчасового учасника) цього фонду. Розмір такого відшкодування не перевищує 90 % вартості неповернутого зерна на суму, що залишається не відшкодованою в результаті самостійного відшкодування вартості неповернутого зерна таким зерновим складом. Сума визначається на підставі оцінки, порядок і спосіб проведення якої встановлюються Кабміном.

На жаль, на сьогодні вся привабливість головної мети Гарантійного фонду (що зрозуміла з наведених вище правових норм) на цьому і закінчується. Виявляється, законодавчі норми щодо створення Гарантійного фонду досі не мають відповідних підзаконних нормативно-правових актів, необхідних для практичної реалізації цих норм.

Враховуючи такий стан речей із створенням Гарантійного фонду, питання щодо обов’язковості отримання права на надання послуг із зберігання зерна шляхом участі в фонді є по суті риторичним. Без реального існування цієї держустанови, звісно, ні про участь, ні про зазначене право говорити не доводиться.

Виходить, що на сьогодні діяльність з надання послуг із зберігання зерна фактично здійснюється як без сертифікації (через її скасування), так і без учас­ті у Гарантійному фонді (через зволікання з його створенням). Виняток складають хіба що суб’єкти зберігання зерна, у яких на руках ще залишились чинними раніше отримані сертифікати.

Декларування

Декларування зерна — це діяльність суб’єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах (частина перша ст. 19 Закону про зерно).

Механізм такого декларування урегульовано Порядком декларування зерна суб’єктами зберігання зерна, затвердженим постановою КМУ від 12.12.2002 р. № 1877 (далі — Порядок № 1877).

Важливо! Чинною з 13 серпня цього року редакцією статті 20 Закону про зерно передбачено, що декларація про обсяги зберігання зерна (далі — декларація) подається лише:

— зерновими складами — щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву);

суб’єктами виробництва зерна — щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.

Таким чином, інших суб’єктів господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна (про яких йшлося раніше в абзаці четвертому ст. 20 Закону про зерно), виключено з переліку осіб, зобов’язаних проводити декларування зерна. У цій частині вимоги кабмінівського Порядку № 1877 поки що суперечать вимогам Закону про зерно, але, звісно, застосовувати слід нормативний акт вищої юридичної сили, тобто закон.

Конспективно відзначимо основні моменти щодо складання та подання декларації.

Декларація складається в двох примірниках. Перший примірник залишається у суб’єкта зберігання зерна (юридичної або фізичної особи), другий подається Держсільгоспінспекції за місцем зберігання зерна. Наголошуємо: саме за місцем зберігання зерна, а не за місцем реєстрації суб’єкта зберігання зерна.

Декларація подається з щомісячною періодичністю, тобто звітним періодом є календарний місяць. Строк подання — до 5 числа наступного звітного періоду (місяця).

Визначення показників щодо руху зерна за звітний місяць проводиться наростаючим підсумком. Залишки відображаються як на початок, так і на кінець місяця (за формулюваннями Порядку № 1877 — станом на 1 число наступного звітного періоду).

Суб’єкти зберігання зерна, які не мали зерна на початок або кінець звітного періоду, але здійс­нювали операції із зерном у період між звітними датами, подають декларацію з відображенням обсягів зберігання зерна протягом цього періоду.

Якщо у звітному періоді не було ані залишків, ані руху зерна, то декларацію з прочерками подавати не потрібно

Декларація подається за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 1877. Оскільки ця форма за побудовою доволі проста та зрозуміла, то зупинятись на порядку її заповнення, гадаємо, не варто.

Оформлення декларації (підписи, печатки) здійснюється в загальноприйнятому порядку.

На жаль, законодавством не врегульовано питання виправлення помилок у поданих деклараціях. Тому не залишається нічого іншого, як керуватись здоровим глуздом. Виправлення самостійно виявлених помилок пропонуємо проводити шляхом подання нової декларації з достовірними даними. Якщо при цьому змінюється показник залишку зерна на кінець поточного (а отже, на початок наступного) звітного місяця, то подавати виправлену декларацію потрібно також і за наступний місяць. До декларації має бути додано пояснювальну записку в довільній формі.

Частиною четвертою ст. 19 Закону про зерно передбачено, що суб’єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до закону. Щоправда, це застереження щодо відповідальності великою мірою декларативного характеру: в Законі про зерно про штрафні санкції ні слова. Однак не будемо забувати про повноваження органів Держсільгоспінспеції на проведення перевірок та направлення приписів щодо усунення виявлених порушень, а також про інші важелі впливу на порушників.

висновки

  • Оновлений Закон про зерно не вимагає сертифікації послуг із зберігання зерна. Право на надання таких послуг мають лише учасники Гарантійного фонду.

    • Учасниками (тимчасовими учасниками) Гарантійного фонду можуть бути лише власники зерносховищ. Однак на сьогодні такий фонд ще не створено.

    • Декларування обсягів зерна має проводитись щомісячно зерновими складами та суб’єктами виробництва зерна.

зерно, зберігання, сертифікація, декларування додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті