ПСП* для працівника — участника АТО
На підприємстві працюють два демобілізованих працівника, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО) і обидва отримали статус учасника бойових дій. Один із них під час АТО отримав поранення і є інвалідом ІІ групи. Чи мають право такі працівники на підвищену податкову соціальну пільгу?
* Тут і далі — податкова соціальна пільга.
Порядок надання податкових соціальних пільг встановлений ст. 169 ПКУ**.
** Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
Будь-який платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 50 % (а з 01.01.2016 р. — 100 %) розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунок на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року ( п. 1 розд. ХІХ, п.п. 169.1.1 ПКУ).
ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень ( абзац перший п.п. 169.4.1 ПКУ).
Отже,
протягом усього 2015 року будь-який працівник має право на ПСП в розмірі 609 грн. (1218 грн. х 50 %), якщо розмір його заробітної плати не перевищує 1710 грн. (1218 грн. х х 1,4)
Таку ПСП назвемо звичайною ПСП. Особи, які мають право на підвищену ПСП, визначені пп. 169.1.2 — 169.1.4 ПКУ.
Відповідно до п.п. 169.1.3 ПКУ платник податку має право на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 150 % звичайної ПСП (тобто на ПСП в розмірі 913,50 грн. у 2015 році), якщо він, зокрема, є:
— інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства, крім інвалідів, пільга яким визначена п. п «б» п.п. 169.1.4 ПКУ (пп. «ґ» пп. 169.1.3 ПКУ);
— учасником бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону № 3551***, крім осіб, визначених у п.п. «б» п.п. 169.1.4 ПКУ (пп. «е» пп. 169.1.3 ПКУ).
Згідно з п.п. «б» п.п. 169.1.4 ПКУ платник податку має право на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 200 % звичайної ПСП (тобто на ПСП в розмірі 1218 грн. у 2015 році), якщо він є учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом І чи ІІ групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону № 3551.
Враховуючи наведене, якщо працівник отримав статус учасника бойових дій за безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення (п. 19, 20 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551), тобто є учасником бойових дій на території України, а не на території інших країн у період після Другої світової війни, то він не має права на підвищену ПСП, якщо одночасно не є інвалідом I або II групи.
Як і будь-який інший працівник, він має право на звичайну ПСП (в розмірі 609 грн. у 2015 році), якщо розмір одержаного ним доходу не перевищує граничного розміру доходу для застосування ПСП (не перевищує 1710 грн. у 2015 році).
Якщо працівник отримав статус учасника бойових дій за участь в АТО і є інвалідом I або II групи, то він має право на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 150 % звичайної ПСП, як інвалід I або II групи згідно з п.п. «ґ» пп. 169.1.3 ПКУ, якщо розмір одержаного ним доходу не перевищує граничного розміру доходу для застосування ПСП.
Відзначимо, що Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено постановою КМУ від 20.08.2014 р. № 413. Цей Порядок визначає процедуру надання статусу учасника бойових дій особам та категорії таких осіб.
Мобілізовані працівники в реквізитах форми № 1ДФ
Чи відображаються у реквізиті «Працювало за трудовими договорами» форми № 1ДФ працівники, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період?
Механізм заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку за формою № 1ДФ наведено в Порядку № 4*.
Пунктом 3.1 Порядку № 4 встановлено, що в реквізиті «Працювало за трудовими договорами (контрактами)» проставляється кількість працівників, які працюють за трудовими договорами (контрактами).
Отже, головною умовою відображення працівників в реквізиті «Працювало за трудовими договорами» Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за звітний квартал є їх праця (виконання роботи) у такому кварталі, за яку нараховано дохід (заробітну плату).
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності ( ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р.ср. ). Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабміном України.
Згідно з Довідником ознак доходів, наведеним у додатку до Порядку № 4:
— середня заробітна плата, нарахована та виплачена роботодавцем за рахунок власних джерел працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зазначається в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ за ознакою доходу «101»;
— компенсаційні виплати, які виплачуються роботодавцем працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку, — за ознакою доходу «128».
Пунктом 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286, встановлено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Враховуючи викладене вище,
оскільки під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації працівники на підприємстві не працюють (роботу не виконують), в реквізиті «Працювало за трудовими договорами» Податкового розрахунку за формою № 1ДФ вони не відображаються
Причому незалежно від того, який дохід їм нараховується у звітному кварталі: середній заробіток чи компенсація із бюджету в межах середнього заробітку. В цьому реквізиті проставляється кількість працівників, які працюють у звітному кварталі за трудовими договорами (контрактами) і яким нараховано дохід (заробітну плату) в такому кварталі.
Відшкодовуємо витрати на таксі під час відрядження
Працівник підприємства повернувся з відрядження і подав авансовий звіт з документами, що підтверджують витрати у відрядженні. Одним з таких документів є квитанція про користування послугами таксі в сумі 200 грн. Чи виникне об’єкт оподаткування ПДФО і військовим збором, якщо підприємство відшкодує працівнику його витрати на таксі під час відрядження?
До загального оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ПКУ.
Згідно з п.п. 170.9.1 ПКУ податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого п.п. 170.9.2 ПКУ строку, є особа, що видала таку суму, а саме на відрядження — у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.
Не є доходом платника податку — фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
Вищезазначені витрати не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів тощо.
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються КМУ.
На виконання вищенаведеної норми п.п. 170.9.1 ПКУ прийнято постанову КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98. Нею встановлено (див. п. 7), що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
Порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, зазнаних у зв’язку з таким відрядженням, установлені Інструкцією № 59*. Зазначена Інструкція є обов’язковою для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — бюджетні установи). Інші підприємства та організації (далі — госпрозрахункові підприємства) даний документ можуть використовувати як допоміжний (довідковий), а всі питання, пов’язані з відрядженнями, врегулювати в локальному документі (Положенні про відрядження), затвердженому наказом керівника підприємства.
Згідно з п. 6 розд. II «Порядок відрядження в межах України» Інструкції № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов’язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільною білизною в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений працівник, або до місцеперебування у відрядженні.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).
Відповідно до п. 9 розд. ІІІ «Порядок відрядження за кордон» Інструкції № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов’язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд до вокзалу, аеропорту або пристані і з вокзалу, аеропорту або пристані (якщо ці пункти розташовані за межами міста) в місцях відправлення, призначення та пересадки, а також витрати на проїзд за місцем відрядження транспортом загального користування (рейсові автобуси, метро, тролейбуси, трамваї тощо, крім таксі) за умови, що працівникові не надавалися безкоштовно засоби пересування.
Витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства (згідно з підтвердними документами).
Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний подати Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі — авансовий звіт). За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається працівником в касу або зараховується на банківський рахунок підприємства, що їх надало, до або під час подання зазначеного звіту ( п.п. 170.9.2 ПКУ, п. 11 розд. ІІ, п. 17 розд. ІІІ Інструкції № 59). При цьому головною умовою відшкодування витрат на відрядження є наявність оригіналу документів, що підтверджують вартість таких витрат (квитки, квитанції, чеки, розрахунки тощо).
Таким чином, витрати на таксі, які понесені працівником бюджетної установи під час відрядження як в межах території України, так і за кордоном, не підлягають обов’язковому відшкодуванню. Якщо за рішенням керівника бюджетної установи дані витрати будуть відшкодовані працівнику, то сума відшкодування буде вважатись додатковим благом та включатися до оподатковуваного доходу платника податку (працівника) на підставі п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ, тобто буде обкладатися ПДФО та військовим збором.
Витрати на таксі, які понесені працівником госпрозрахункового підприємства під час відрядження, можуть підлягати обов’язковому відшкодуванню
Але це має бути передбачено локальним документом підприємства (Положенням про відрядження або наказом про відрядження). Якщо відшкодування витрат на проїзд на таксі під час відрядження, зазначених в авансовому звіті і підтверджених документально, передбачено локальним документом підприємства, то сума такого відшкодування не є об’єктом оподаткування ПДФО та ВЗ (в тому числі якщо аванс не видавався, а витрати під час відрядження здійснювались працівником за власні кошти).
Якщо ж відшкодування витрат на проїзд на таксі під час відрядження не передбачено локальним документом госпрозрахункового підприємства, сума відшкодування таких витрат є оподатковуваним доходом платника податку (працівника), тобто має обкладатися ПДФО та ВЗ.
У розділі І Податкового розрахунку за формою № 1ДФ сума відшкодування витрат на проїзд на таксі, яка є додатковим благом, відображається за ознакою доходу «126». Сума відшкодування витрат на проїзд на таксі під час відрядження, яка виплачується госпрозрахунковим підприємством працівнику на підставі норм локального документа за наявності авансового звіту і оригіналів документів, що підтверджують витрати, та яка не є оподатковуваним доходом, в Податковому розрахунку за формою № 1ДФ не відображається.
Також роботодавцям слід враховувати, що будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає ( п.п. 170.9.1 ПКУ).
Якщо позика не повернута померлим працівником
На підприємстві у січні 2015 року працівнику була видана позика (поворотна фінансова допомога). У вересні працівник помер, при цьому більша частина позики не повернута. Чи обкладається ПДФО та військовим збором сума позики (поворотної фінансової допомоги), яка не повернута у зв’язку із смертю працівника?
Грошову позику (поворотну фінансову допомогу) надають фізособі на поворотній основі ( п.п. 14.1.257 ПКУ).
Основна сума поворотної фіндопомоги, що отримується платником податку, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку згідно із п.п. 165.1.31 ПКУ.
Статтею 1046 ЦКУ* встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
* Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
У свою чергу позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ст. 1049 ЦКУ). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Якщо позика (фінансова допомога) надається підприємством своєму працівнику за договором, укладеним згідно з вимогами ЦКУ, за яким вона підлягає обов’язковому поверненню у визначений договором строк, то протягом дії договору об’єкта оподаткування відповідно до положень ПКУ у такого працівника не виникає.
Частиною 4 ст. 25 ЦКУ встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є смерть фізичної особи ( п.п. 37.3.2 ПКУ).
Отже, у разі смерті фізичної особи його права та обов’язки як позичальника за договором позики припиняються, обов’язки як платника податку припиняються, тому не повернута ним позика (поворотна фінансова допомога) не є об’єктом обкладення ПДФО та ВЗ.
висновки
- Працівник — учасник бойових дій в районі АТО має право на звичайну ПСП (у розмірі 609 грн. у 2015 році), якщо розмір одержаного ним доходу не перевищує граничного розміру доходу для застосування ПСП (1710 грн. у 2015 році).
- «Солдати підприємства» в реквізиті «Працювало за трудовими договорами» Податкового розрахунку за формою № 1ДФ не відображаються.
- Якщо відшкодування витрат на проїзд на таксі під час відрядження не передбачено локальним документом госпрозрахункового підприємства, сума відшкодування таких витрат є оподатковуваним доходом платника податку (працівника), тобто має обкладатися ПДФО та ВЗ.
- У разі смерті фізичної особи її права та обов’язки як позичальника за договором позики припиняються. Також припиняються її обов’язки як платника податку. Тому не повернута нею позика (поворотна фінансова допомога) не є об’єктом оподаткування ПДФО та ВЗ.
