22.02.2018
Спочатку скажемо про те, якими нормами треба керуватися тим, хто обрав цей вид забезпечення зобов’язання. ЦКУ в такому разі справа не обмежується. Тут діють також положення Закону № 2654, Закону про іпотеку, Закону № 1255, Закону № 1952. І ми назвали тільки основні нормативно-правові акти.
У чому ж суть застави? Відповідь знаходимо в ст. 572 ЦКУ. Так, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Причому заставодержатель має переважне право перед іншими кредиторами цього боржника (якщо інше не встановлене законом).
Заставою може забезпечуватися навіть вимога, що виникає в майбутньому (ст. 573 ЦКУ).
Стаття 575 ЦКУ називає окремі (специфічні) види застави:
— іпотека — застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Детальніше про іпотеку див. на с. 83;
— заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом, — у володіння третій особі (про заклад див. на с. 82).
Інші окремі види застави встановлюються законом. Наприклад, Закон № 2654 виокремлює також:
— заставу товарів в обороті або переробці (див. с. 82);
— заставу майнових прав (див. с. 83);
— заставу цінних паперів.
До учасників заставних відносин ні ЦКУ, ні інші нормативно-правові акти особливих вимог не пред’являють.
Як заставодавцем, так і заставодержателем можуть бути юридичні або фізичні особи (у тому числі ФОП)
Заставодавцем може виступати боржник або третя особа (майновий поручитель). Це може бути власник майна або особа, якій майно передано з правом застави на нього.
Заставу права на чужу річ здійснюють за згодою власника речі, якщо для відчуження цього права згідно з договором або законом потрібен його дозвіл (ч. 3 ст. 583 ЦКУ).
Застава може виникати на підставі (ст. 574 ЦКУ):
1) договору;
2) закону (наприклад, податкова застава);
3) рішення суду.
Проте в цьому розділі ми приділимо увагу тільки «договірній» заставі.
Предметом застави може бути будь-яке майно (річ, цінні папери, майнові права). Підходить навіть те «добро», яке заставодавець отримає після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Головне, щоб це майно могло бути відчужене заставодавцем, і на нього можна було б звернути стягнення.
Заставодержатель має право претендувати як на саму річ у заставі, так і на її приналежності, якщо інше не встановлене договором. Нагадаємо: приналежностями вважаються речі, призначені для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язані з нею загальним призначенням (ч. 1 ст. 186 ЦКУ).
Право застави поширюється на плоди, продукцію і доходи, отримані від використання заставленого майна, тільки у випадках, установлених договором
Без винятків теж не обійшлося. Адже згідно з ч. 7 ст. 576 ЦКУ застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.
Зокрема, ст. 4 Закону № 2654 і ч. 4 ст. 576 ЦКУ передбачають перелік майна, яке не може бути предметом застави. У цьому списку опинилися:
— культурні цінності, які є об’єктами права державної або комунальної власності та внесені або підлягають внесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
— пам’ятки культурної спадщини, включені в Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації*;
— вимоги, що мають особистий характер (наприклад, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я тощо), а також інші вимоги, застава яких заборонена законом;
— об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів, які перебувають у процесі корпоратизації. Водночас держпідприємства та їх структурні підрозділи, що перебувають у процесі корпоратизації, можуть передавати в заставу свої товари в обороті або переробці (ч. 7 ст. 4 Закону № 2654);
— гуртожитки як об’єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини, на які поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 р. № 500-VI.
Крім того, стосовно обмежень щодо заставленого майна потрібно враховувати положення Закону № 1404, оскільки задовольнити вимоги за рахунок застави не завжди вдається добровільно. Зокрема, додаток до цього Закону містить перелік майна фізичної особи, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами.
Майно перебуває в спільній власності? Його теж можна передати в заставу. Але тільки за згодою усіх співвласників (ст. 578 ЦКУ).
Чи можна замінити предмет застави? Як свідчить ст. 579 ЦКУ,
предмет застави замінити можна, але тільки за згодою заставодержателя (якщо інше не встановлено законом або договором)
Ще одне важливе питання — оцінка предмета застави. Ця процедура проводиться у випадках, установлених договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 582 ЦКУ оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави. Проте сторони в договорі можуть визначити інший порядок оцінки. Та й закон може передбачати свої правила. Наприклад, у випадку застави земельної ділянки згідно із законом для оцінки потрібно залучити експерта (ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 р. № 1378-IV)
Що стосується форми договору, то тут діють загальні правила для будь-якого способу забезпечення зобов’язання — договір укладають у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ).
А ось що стосується нотаріального посвідчення, то ЦКУ і Закон № 2654 встановлюють низку особливостей. Зокрема, якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави обов’язково має бути нотаріально посвідчений. Роблять це на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна і транспортних засобів проводиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї зі сторін договору* (ч. 2 ст. 13 Закону № 2654).
* Якщо йдеться про заставу космічних об’єктів, то нотаріальне посвідчення договору здійснюється за місцем реєстрації цих об’єктів.
Водночас, якщо на цьому наполягає хоча б одна зі сторін, може бути нотаріально посвідчений договір застави будь-якого майна (ст. 13 Закону № 2654, ч. 4 ст. 209 ЦКУ).
Зверніть увагу: відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦКУ
недотримання письмової форми договору застави робить його нікчемним
Аналогічне правило діє і стосовно нотаріальної форми, якщо її обов’язковість установлена законом або договором (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).
Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 577 ЦКУ). Так, держреєстрація застави нерухомості передбачена Законом про іпотеку.
Згідно з ч. 3 ст. 577 ЦКУ застава рухомого майна може бути зареєстрована за заявою заставодержателя або заставодавця з внесенням запису в Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави буде дата і час внесення відповідного запису в реєстр.
Реєстрацію застави рухомого майна можуть здійснювати: державні і приватні нотаріуси, їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі (п. 1 наказу Мін’юсту від 07.07.2006 р. № 57/5).
Важливо! Реєстрація застави не пов’язана з моментом виникнення права застави і не впливає на дійсність договору застави (ч. 2 ст. 16 Закону № 2654). Але таке обтяження не є дійсним у відносинах з третіми особами (ст. 12 Закону № 1255).
У договорі застави визначають:
1) суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою;
2) опис предмета застави. При цьому згідно з ч. 2 ст. 584 ЦКУ опис предмета застави в договорі може подаватися у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). Наприклад, у випадку з іпотекою об’єкта нерухомості можуть бути вказані реєстраційні дані предмета іпотеки, у тому числі кадастровий номер. При іпотеці земельної ділянки в договорі наводять її цільове призначення;
3) інші умови, погоджені сторонами (наприклад, умови оцінки предмета застави, його страхування, заборона перезастави, порядок звернення стягнення на заставлене майно, необхідність нотаріального посвідчення, реєстрації обтяження тощо).
Крім того, при укладенні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї зі сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності і повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства (ч. 3 ст. 12 Закону № 2654).
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
Предмет застави відповідно до договору або закону повинен знаходитися у володінні заставодержателя? У такому випадку право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення відповідного договору, право застави виникає з моменту його укладення (ст. 585 ЦКУ).
За загальним правилом предмет застави залишається в заставодавця (ч. 6 ст. 576 ЦКУ). Проте договором або законом можуть обумовлюватися інші варіанти.
Наприклад, заклад* за визначенням повинен знаходитися у заставодержателя.
* Про заклад див. на с. 82 цього спецвипуску.
Залежно від того, у кого знаходиться предмет застави, встановлюються правила користування ним.
Так, заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення (у тому числі отримувати з нього плоди і доходи), якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Такий порядок передбачає ч. 1 ст. 586 ЦКУ.
А ось відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим способом розпоряджатися ним заставодавець може тільки за згодою заставодержателя. Знову ж таки, якщо інше не встановлено договором або законом.
У свою чергу, заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави тільки у випадках, установлених договором. За договором на заставодержателя також може бути покладено обов’язок отримувати з предмета застави плоди і доходи (ч. 4 ст. 586 ЦКУ).
Крім того, особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 587 ЦКУ):
1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Що відбувається в разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна?
Якщо предмет застави знаходився у заставодавця і постраждав з його вини, то заставодавець зобов’язаний замінити або відновити це майно. Але договором може встановлюватися й інше правило.
Предмет застави був у заставодержателя? Тоді в разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з вини заставодержателя він зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки (ч. 3 ст. 587 ЦКУ).
У свою чергу,
ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна
ЦКУ дозволяє відійти від цього правила, але тільки коли інший порядок розподілу таких ризиків прямо передбачено договором або законом.
У разі випадкового знищення або пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави (ч. 2 ст. 580 ЦКУ).
Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. Тоді в разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика (ст. 581 ЦКУ).
Одне і те ж майно може бути «учасником» застави не один раз. Головне, щоб у попередньому договорі застави або законі не було заборони на таку дію (ч. 1 ст. 588 ЦКУ). Якщо обмежень немає, то така «багатоступінчаста схема» цілком реальна. Але як у такому разі вибудовуються відносини між заставодавцем, першим і наступними заставодержателями? Зараз розповімо.
Потрібно розуміти, що
наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя
Більше того, перший заставодержатель має переважне право перед наступними на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.
Виняток становлять випадки, коли предметом застави є рухоме майно. Тут пріоритет у заставодержателя, застава якого була зареєстрована першою. Потім ідуть ті, чия застава зареєстрована пізніше, а останніми в черзі будуть заставодержателі незареєстрованої застави (ч. 4 ст. 588 ЦКУ).
Одне і те саме рухоме майно зареєстроване в один і той же день. Як визначити, кому належить переважне право? У цьому випадку пріоритет визначається моментом реєстрації застави та/або моментом реєстрації змін стосовно предмета застави (але тільки в частині цих змін) (ч. 5 ст. 18 Закону № 2654).
Важливо! Заставодавець незареєстрованої застави зобов’язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна (надати відомості про суть, розмір і строк виконання основного зобов’язання, опис предмета застави тощо).
Заставодавець не повідомив заставодержателів про попередні застави? Відповідно до ч. 5 ст. 588 ЦКУ «принижені й ображені» ☺ заставодержателі можуть претендувати на відшкодування збитків, які виникли у зв’язку з такою ситуацією.
Коли ж припиняється право застави? За загальним правилом це відбувається у випадку:
1) припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.
При цьому якщо право застави припиняється внаслідок виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель, у якого знаходилося заставлене майно, повинен негайно його повернути заставодавцю.
Також майте на увазі:
у разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення стягнення на предмет застави зберігається в первісному обсязі
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) отримання заставодержателем права власності на предмет застави.
У разі припинення права застави на нерухомість у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно вносять відповідні відомості.
Далі поговоримо детальніше про найпоширеніші види застави.
Закон № 2654 встановлює особливості такого виду застави. Зокрема, предметом застави товарів в обороті або в переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
Договір застави товарів в обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення місцезнаходження товарів у володінні заставодавця або їх розміщення в певному цеху, на складі, в іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави (ст. 41 Закону № 2654). Наприклад: щебінь на відкритому майданчику заставодавця за певною адресою або друкарська продукція на складі.
Особливість застави товарів в обороті у тому, що право застави не слідує за майном, переданим третій особі. Простіше кажучи,
при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави
При цьому моментом припинення права застави вважається момент їх вручення набувачу або транспортній організації (передачі на пошту) для відправлення набувачу. У свою чергу, придбані заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.
До того ж у разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов’язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості (ст. 43 Закону № 2654).
Це специфічний вид застави рухомого майна. У випадку із закладом майно, яке складає предмет застави, передається у володіння заставодержателя.
Проте за згодою сторін предмет застави може залишатися у заставодавця під замком заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може залишатися у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу.
Заставодержатель, якщо інше не передбачене договором, зобов’язаний (ст. 45 Закону № 2654):
— вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу;
— у випадках, коли це передбачено договором, отримувати від предмета закладу дохід в інтересах заставодавця;
— регулярно направляти заставодавцю звіт про користування предметом застави, якщо користування ним допускається договором. При цьому отримані заставодержателем доходи спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються в рахунок погашення відсотків за основним боргом або самого боргу;
— страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця;
— сплачувати податки і збори, пов’язані з володінням заставленою річчю, за рахунок заставодавця;
— належним чином утримувати предмет закладу, нести відповідальність за нього у випадках, коли немає доказів, що втрата, пошкодження або загибель закладу сталися не з його вини;
— негайно повідомляти заставодавця про виникнення загрози загибелі або ушкодження предмета закладу;
— негайно повертати предмет закладу після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченого закладом зобов’язання.
Якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином, заставодавець має право в будь-який час вимагати припинення застави та/або достроково виконати забезпечене закладом зобов’язання (ст. 47 Закону № 2654).
Заставодержатель зобов’язаний відшкодувати заставодавцю всі завдані втратою, нестачею або пошкодженням предмета застави збитки в повному обсязі, але тільки якщо це передбачено законом або договором.
При цьому заставодержатель відповідає за втрату, нестачу (в розмірі вартості такого майна) або пошкодження (у розмірі суми, на яку знизилася вартість майна) предмета закладу, якщо він не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Ще одним видом застави є застава майнових прав.
Предметом тут можуть виступати як належні заставодавцю на момент укладення договору права вимоги за зобов’язаннями, в яких він є кредитором, так і ті, які можуть виникнути в майбутньому.
У договорі застави має бути вказана особа, яка є боржником щодо заставодавця. При цьому заставодавець зобов’язаний повідомити свого боржника про заставу прав, що була здійснена.
Права заставодержателя та обов’язки заставодавця при заставі майнових прав (якщо інше не передбачено договором) ви можете побачити в табл. 4.1.
Таблиця 4.1. Обов’язки заставодавця і права заставодержателя при заставі майнових прав
| Обов’язки заставодавця | Права заставодержателя |
| — виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; — не здійснювати уступки заставленого права; — не виконувати дій, які тягнуть за собою припинення заставленого права або зменшення його вартості; — вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; — надавати заставодержателю відомості про зміни, які сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб і про домагання третіх осіб на це право | — незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов’язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив свої обов’язки; — вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право; — у разі порушення заставодавцем своїх обов’язків самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб |
Боржник заставодавця виконав своє зобов’язання до погашення заставодавцем зобов’язання, забезпеченого заставою? Усе, отримане від боржника, стає предметом застави, про що заставодавець повинен негайно повідомити заставодержателя.
У разі отримання від свого боржника в рахунок виконання зобов’язання грошових сум заставодавець зобов’язаний на вимогу заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Звичайно, якщо інше не встановлено договором застави.
Іпотека є одним з найпопулярніших видів застави, в якій майно не передається заставодержателю. Цей підвид забезпечення зобов’язання навіть має свій спеціальний нормативно-правовий акт — Закон про іпотеку.
Іпотека — це достатньо масштабний і дуже специфічний тип застави. Він має безліч нюансів, які заслуговують окремого розгляду, але поза цим спецвипуском.
Тут же скажемо тільки, що від інших видів застави іпотеку відрізняє, передусім, її предмет. Це:
— нерухоме майно, яке належить заставодавцю (іпотекодавцю) на праві власності (на праві господарського відання — для державних або комунальних підприємств) і зареєстроване у встановленому законом порядку;
— частина нерухомого майна, якщо вона виділена в натурі та право власності на неї зареєстровано;
— нерухоме майно, яке стане власністю заставодавця (іпотекодавця) після укладення іпотечного договору (якщо іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно в майбутньому);
— об’єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього;
— право оренди або користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна.
А тепер найголовніше. Те, заради чого увесь «сир-бор» — задоволення вимог кредитора за рахунок заставленого майна.
У загальному випадку це право виникає, коли заставодавець не виконав зобов’язання у встановлений основним договором строк. Проте договором та/або законом можуть бути передбачені винятки.
Зокрема, у разі ліквідації юридичної особи — заставодавця
заставодержатель отримує право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання
Крім того, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена — звернути стягнення на предмет застави у випадку (ст. 592 ЦКУ):
1) порушення заставодавцем правил про наступну заставу (див. с. 81);
2) порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави;
3) в інших випадках, установлених договором.
Зверніть увагу, що дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель може зажадати також у випадку:
1) передачі заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо отримання такої згоди було потрібно;
2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;
3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі. Причому цей обсяг визначається на момент фактичного стягнення належного. Згідно з ч. 2 ст. 589 ЦКУ сюди включаються сплата відсотків, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку з пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Причому в разі коли заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), що є предметом застави.
Звернення стягнення на заставлене майно може відбуватися:
1) у добровільному порядку (за згодою сторін). У цьому випадку здійснюється, наприклад:
— передача заставленого майна у власність заставодержателя;
— реалізація предмета застави заставодержателем шляхом укладення договору купівлі-продажу з покупцем або через публічні торги;
— уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права (при заставі майнових прав);
2) у примусовому порядку. У такій ситуації реалізація заставленого майна здійснюється за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса державним або приватним виконавцем через спеціалізовані організації.
За загальним правилом реалізація заставленого майна проводиться через аукціон (публічні торги), у тому числі у формі електронних торгів. Проте сторони вільні передбачити й інший спосіб продажу предмета застави (якщо заставодавець не є держпідприємством).
Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
У разі коли перший аукціон (публічні торги) оголошений таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. При цьому ціна на заставлене майно зменшується. Подальші торги також оголошені такими, що не відбулися? У такому випадку заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою за початковою ціною останнього аукціону (публічних торгів).
Якщо сума, отримана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦКУ, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 591 ЦКУ).
А ось якщо виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю (ст. 25 Закону № 2654).
Розібравшись з юридичними тонкощами застави, перейдемо до податкового обліку. При цьому головним чином зосередимося на заставодавцях, оскільки в переважній більшості випадків заставодержателями виступають банки та інші фінансові установи.
І передусім зазначимо, що сама передача майна в заставу і його повернення на податковий облік заставодавця не вплинуть. Ці операції не призводять до виникнення якихось «податковоприбуткових» різниць і не є об’єктом обкладення ПДВ* (п.п. 196.1.2 ПКУ).
* Якщо місце передачі та місце повернення заставленого майна знаходяться на території України.
А ось операції з реалізації заставленого майна можуть викликати запитання. Ось з ними ми і розбиратимемося в цьому підрозділі спецвипуску. Причому ми розглянемо як ситуацію добровільної реалізації заставленого майна, так і ситуацію, коли така реалізація здійснюється примусово.
Отже, припустимо, кредитор (банк) і боржник домовилися про добровільне досудове вилучення заставленого майна. Як така операція вплине на податковий облік боржника? Читайте далі.
Податок на прибуток. Якихось спеціальних «податковоприбуткових» різниць у зв’язку зі здійсненням операцій з вилучення заставленого майна ПКУ не містить. Тому в цілому тут слід відштовхуватися від даних бухгалтерського обліку. Проте не доведеться розслаблятися тим, чиє заставлене майно є необоротним активом.
У такому разі високодохідникам і малодохідникам-добровольцям не уникнути «продажних» різниць, установлених ст. 138 ПКУ
Адже, по суті, відбувається реалізація необоротного активу підприємства, щоправда, без отримання останнім грошових коштів за реалізований актив.
Згадаємо, що являють собою вказані різниці. Їх можна умовно розділити на «виробничо-продажні» і «невиробничо-продажні».
«Виробничо-продажна» різниця виникає при реалізації виробничих об’єктів необоротних активів (тобто призначених для використання в господарській діяльності підприємства).
У зв’язку з тим, що в окремих положеннях бухгалтерські та податкові правила обліку основних засобів і нематеріальних активів відрізняються, на момент продажу податкова і бухгалтерська залишкові вартості таких необоротних активів також можуть бути різними. А отже, сума бухгалтерських витрат, що зменшила фінрезультат при реалізації, для цілей податковоприбуткового обліку буде некоректною. Вказана різниця покликана виправити цю некоректність.
Так, у разі реалізації виробничих необоротних активів необхідно фінансовий результат до оподаткування:
— збільшити на суму залишкової вартості об’єкта основних засобів або нематеріальних активів, що реалізується, визначену відповідно до національних П(С)БО або МСФЗ (абзац четвертий п. 138.1 ПКУ);
— зменшити на суму залишкової вартості такого об’єкта, визначену за «податковими» правилами, встановленими ст. 138 ПКУ (абзац третій п. 138.2 зазначеного Кодексу).
Нагадаємо, що основні засоби і нематеріальні активи, що підлягають реалізації, згідно з правилами бухобліку переводять до складу необоротних активів, утримуваних для продажу (на субрахунок 286). Так ось, ми вважаємо, що згадані вище різниці в податковому обліку слід визначати саме при продажі об’єкта, а не при його переведенні до складу необоротних активів, утримуваних для продажу.
Але тут може виникнути запитання: яку бухвартість вважати залишковою для цілей визначення «продажної» різниці — ту, яку сформували в момент переведення на субрахунок 286, чи ту, за якою об’єкт обліковувався на момент його продажу? Річ у тому, що вартість об’єкта на момент продажу може бути меншою через відображення об’єкта за чистою вартістю реалізації (детальніше про це див. у «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 94, с. 75).
На нашу думку,
збільшення фінрезультату необхідно здійснювати на ту вартість, яка зафіксована при переведенні об’єкта до необоротних активів, утримуваних для продажу
Адже подальші коригування його вартості на субрахунку 286 не є уцінками/дооцінками необоротних активів*, а тому не повинні враховуватися при перерахунку «уціночно-дооціночних» різниць**. У зв’язку із цим, щоб у повному обсязі «прибрати» вплив бухгалтерських витрат, пов’язаних з продажем об’єкта необоротних активів, на податок на прибуток, необхідно збільшити фінрезультат на балансову вартість такого об’єкта, визначену до її коригування у зв’язку зі зміною чистої вартості реалізації.
* У термінології п. 10 розд. II П(С)БО 27 це не уцінка/дооцінка, а коригування балансової вартості необоротних активів, утримуваних для продажу.
** Про них див. у спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 94, с. 65.
Стосовно податкової залишкової вартості скажемо, що навіть після переведення об’єкта на субрахунок 286 у податковому обліку він не втрачає статусу необоротного активу. При цьому для цілей оподаткування залишкову вартість необоротних активів визначають згідно з п.п. 14.1.9 ПКУ, тобто як різницю між первісною вартістю і сумою амортизації, розрахованої відповідно до положень розд. III ПКУ (див. лист ДФСУ від 20.07.2015 р. № 15174/6/99-99-19-02-02-15). Як бачите, йдеться тільки про амортизацію. Про інші збільшення/зменшення вартості (зокрема, на суму коригування балансової вартості необоротних активів, утримуваних для продажу, згідно з п. 10 П(С)БО 27) — ні слова.
Таким чином, вважаємо, при визначенні об’єкта обкладення податком на прибуток використовують той показник залишкової вартості, який зафіксований у податковому обліку при переведенні об’єкта на субрахунок 286 без урахування коригування (зменшення) вартості об’єкта.
Водночас вимушені вас попередити: нещодавно податківці виклали достатньо оригінальну думку із цього питання. Так, в індивідуальній податковій консультації від 28.12.2017 р. № 3186/6/99-99-15-03-02-15/ІПК зазначалося, що на вартість необоротних активів, утримуваних для продажу, коригування фінансового результату згідно з пп. 138.1 і 138.2 ПКУ взагалі не здійснюється.
Але ж перед продажем згідно з бухобліковими правилами основні засоби і нематеріальні активи завжди потрапляють до складу необоротних активів, утримуваних для продажу. І якщо дотримуватися логіки фіскалів, то «продажні» різниці, передбачені пп. 138.1 і 138.2 ПКУ, взагалі ніколи не зможуть застосовуватися! А це призведе до неправильного визначення об’єкта оподаткування. Залишається сподіватися, що податківці все ж розберуться в цьому питанні та найближчим часом відкоригують свою точку зору.
«Невиробничо-продажна» різниця має місце в разі реалізації невиробничих необоротних активів. Її визначення регламентовано абзацом п’ятим п. 138.1 і абзацом шостим п. 138.2 ПКУ. Ці норми передбачають, що у зв’язку з такою реалізацією фінансовий результат до оподаткування необхідно:
— збільшити на суму залишкової вартості об’єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, що реалізується, визначену відповідно до національних П(С)БО або МСФЗ (яку вартість у цьому випадку вважати залишковою, див. вище);
— зменшити на суму первісної вартості придбання або виготовлення об’єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, що реалізується, і витрат на його ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення (у тому числі віднесених у бухобліку до витрат), але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.
ПДВ. Як ми вже згадували раніше, передача майна в заставу позикодавцю (кредитору) і його повернення, якщо місце такої передачі/повернення знаходиться на митній території України, не є об’єктом обкладення ПДВ (абзац четвертий п.п. 196.1.2 ПКУ).
А ось якщо заставодавець — платник ПДВ «розлучається» із заставленим майном, сплатити цей податок з такої операції вже доведеться. Причому не має значення спосіб «розставання»: чи то підприємство передасть право власності на майно заставодержателю, чи то заставодержатель продасть це майно. В обох випадках операція підлягає оподаткуванню згідно з п.п. «а» п. 185.1 ПКУ. При цьому заставодавець зобов’язаний скласти податкову накладну на ім’я заставодержателя (див. лист ДПСУ від 15.12.2011 р. № 9376/7/15-3417-26, ОНК № 700).
На яку дату виникнуть податкові зобов’язання?
Якщо підприємство передає майно у власність заставодержателю, податкові зобов’язання виникнуть на дату такої передачі. Схоже, із цим згодні й податківці (див. листи ДФСУ від 25.05.2016 р. № 11350/6/99-99-15-03-02-15, від 26.04.2016 р. № 9390/6/99-99-15-03-02-15, від 19.04.2016 р. № 8823/6/99-99-19-03-02-15, роз’яснення з підкатегорії 101.04 БЗ).
Якщо ж заставодержатель реалізує майно підприємства-боржника, потрібно враховувати вимоги абзацу другого п. 189.4 ПКУ. Щоправда, цей абзац нічого нового не вигадує і пропонує визначати дату податкових зобов’язань за правилами, встановленими ст. 187 ПКУ.
Тобто тут діє правило «першої події». А оскільки передоплата в цьому випадку виключена, податкові зобов’язання боржник завжди визнаватиме на дату передачі майна заставодержателю.
Таким чином,
податкові зобов’язання визнають на дату передачі майна заставодержателю незалежно від того, переходить воно в його власність чи передано з метою реалізації
Тепер що стосується бази оподаткування.
При передачі майна у власність заставодержателю діють звичайні «реалізаційні» правила, тобто базу обкладення ПДВ визначають відповідно до п. 188.1 ПКУ. На цей же пункт необхідно орієнтуватися й у разі передачі майна заставодержателю для реалізації. Адже саме до нього нас направляє «профільний» для цього випадку п. 189.4 ПКУ.
За загальним правилом з п. 188.1 ПКУ базою оподаткування є договірна вартість. Але що вважати договірною вартістю у випадку вилучення заставленого майна?
При передачі на реалізацію — це ціна продажу. Причому така ціна на дату передачі майна найчастіше вже відома (ст. 38 Закону про іпотеку, ст. 30 Закону № 1255). Якщо ж на дату передачі майна заставодержателю ціна його продажу ще не визначена, податкові зобов’язання визнають виходячи із заставної вартості майна. А надалі проводять їх коригування.
А ось при передачі майна у власність заставодержателя все не так однозначно. У цьому випадку договірна вартість залежатиме від виду заставленого майна.
Так, договірною вартістю переданої нерухомості буде оціночна вартість предмета іпотеки. Адже саме за цією вартістю іпотекодержатель придбаває об’єкт нерухомості (ч. 3 ст. 37 Закону про іпотеку). Значить, за нею же боржник його продає.
Якщо у власність заставодержателя передається рухоме майно, потрібно орієнтуватися на положення договору застави (далі для цього випадку говоритимемо про заставну вартість).
Але! У разі, коли оціночна/заставна вартість майна перевищує суму забезпеченого ним зобов’язання і ця різниця боржнику відшкодовується не в повному обсязі*, договірною вартістю, на наш погляд, слід вважати суму погашеного за рахунок застави зобов’язання, збільшену на суму витрат заставодержателя, які боржник теж повинен відшкодувати (за наявності таких витрат). Адже саме за цю суму боржник у такому разі «продає» свій актив. Хоча в договірну вартість за бажанням можна помістити й усю оціночну/заставну вартість.
* При передачі у власність іпотекодержателю нерухомості він повинен відшкодувати іпотекодавцеві перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог (ч. 3 ст. 37 Закону про іпотеку), але 10 % усе ж залишаться невідшкодованими.
З договірною вартістю розібралися. Але бути базою оподаткування їй призначено не завжди. Адже згідно з абзацом другим п. 188.1 ПКУ база обкладення ПДВ не може бути нижчою:
— ціни придбання — при постачанні придбаних товарів/послуг;
— звичайних цін — при постачанні самостійно виготовлених товарів/послуг;
— бухгалтерської балансової (залишкової) вартості, що склалася на початок звітного (податкового) періоду, в якому сталося постачання, — при постачанні необоротних активів.
Тож пам’ятайте:
якщо договірна вартість майна, що вилучається, менше встановленої мінбази, податкові зобов’язання на цю різницю доведеться донарахувати
Єдиний податок. Не можемо не зупинитися на наслідках реалізації заставленого майна для підприємств — платників ЄП групи 3. Відразу скажемо, що така ситуація для них небажана. Уся річ у тому, що згідно з п. 291.6 ПКУ таким єдиноподатникам дозволено здійснювати розрахунки за відвантажені товари** виключно в грошовій формі (готівковій і безготівковій). А ось проведення бартерних операцій, так само як і взаємозалік заборгованостей, для них заборонені (див. роз’яснення з підкатегорії 108.01.01 БЗ). При цьому передача заставленого майна в рахунок погашення заборгованості за кредитом цілком підпадає під визначення бартерної операції з п.п. 14.1.10 ПКУ.
** Нагадаємо, що п.п. 14.1.244 ПКУ відносить до товарів будь-які матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери і деривативи, що використовуються в будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
У зв’язку із цим єдиноподатник, що колись надав у заставу будь-яке майно, при зверненні на нього стягнення може опинитися в дуже невигідному становищі. Адже якщо погасити кредит або домовитися із заставодержателем будь-яким іншим способом не вдасться, то віддати майно все одно доведеться. А без взаємозаліку в такому разі не обійтися. Значить, умови перебування на спрощеній системі оподаткування будуть порушені. А це відгукнеться дуже неприємними наслідками. Так, підприємству доведеться:
1) обкласти такий «негрошовий» дохід за подвійною ставкою (п.п. 2 п. 293.5 ПКУ);
2) розпрощатися зі спрощеною системою оподаткування і перейти на загальну з 1-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбудеться взаємозалік (п.п. 4 п.п. 298.2.3 ПКУ).
Так що
єдиноподатникам операцій з «вилучення» заставленого майна краще уникати
Крім того, майте на увазі: на думку податківців, єдиноподатник не має права бути майновим поручителем. Нагадаємо: це ситуація, коли в заставу майно надає не боржник, а третя особа (майновий поручитель).
У своєму роз’ясненні з підкатегорії 108.01.02 БЗ фіскали наполягають на тому, що юрособа, яка передала нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи, не може застосовувати спрощену систему оподаткування, оскільки така операція є фінансовим посередництвом. Причому цю заборону вони, радше за все, «поширюватимуть» і на рухоме майно***.
*** Нашу думку із цього приводу див. на с. 60.
Законодавчих підстав для такої позиції немає, але до подібних заяв потрібно бути готовими.
Добровільна реалізація заставленого майна не завжди передбачена умовами договору. У цьому випадку заставодержатель звертає стягнення на предмет застави в примусовому порядку. Як така операція відобразиться в обліку боржника — власника заставленого майна, ми розповімо далі.
Податок на прибуток. Ніякого особливого порядку обкладення податком на прибуток операцій з примусового продажу заставленого майна ПКУ не встановлює. Тому в «податковоприбутковому» обліку вони матимуть стандартні «реалізаційні» наслідки. Тобто у випадку з необоротними активами високодохідникам і малодохідникам-добровольцям доведеться визначати різниці, встановлені абзацами четвертим і п’ятим п. 138.1 і абзацами третім і шостим п. 138.2 ПКУ. Про них ми вже говорили вище (див. с. 85).
ПДВ. При визначенні дати і суми податкових зобов’язань, що виникають при примусовому продажі заставленого майна, підприємству-боржнику необхідно враховувати вимоги «посередницького» п. 189.4 ПКУ. Про це прямо сказано в абзаці третьому цього пункту.
Нагадаємо: згідно з п. 189.4 ПКУ дату виникнення податкових зобов’язань і податкового кредиту в платників, що здійснюють постачання/отримання товарів у межах посередницьких договорів і без переходу права власності на них, визначають за правилами ст. 187 і 198 ПКУ. Тобто продавець визнає податкові зобов’язання з ПДВ і виписує податкову накладну на посередника за загальними правилами — на дату події, що сталася раніше: або на дату отримання оплати, або на дату передачі товару посереднику.
А хто ж у цьому випадку є посередником
З одного боку, таким можна вважати державну виконавчу службу або приватного виконавця. Адже саме вони уповноважені згідно із судовим рішенням (виконавчим написом нотаріуса) реалізовувати заставлене майно. З іншого боку, безпосереднім виконавцем є Організатор торгів.
На нашу думку, посередником у такій ситуації виступатиме Організатор торгів. Адже саме йому заставодавець передає товар на реалізацію, здійснюючи при цьому постачання товару згідно з п.п. «е» п.п. 14.1.191 ПКУ (хоча жодного письмового договору підприємство-боржник з Організатором торгів не укладає). Віднедавна згодні із цим і податківці. У своєму роз’ясненні з підкатегорії 101.06 БЗ вони говорять, що в разі продажу державною виконавчою службою заарештованого майна боржника через Організатора торгів такий Організатор зобов’язаний визначити податкові зобов’язання з ПДВ за цією операцією і скласти відповідну податкову накладну на покупця.
А коли ж у заставодавця виникнуть податкові зобов’язання з ПДВ?
Згідно з п. 1 розд. II Порядку № 2831/5 на дату внесення в систему реалізації майна інформаційного повідомлення про відповідні торги майно вважається переданим на реалізацію. Але майте на увазі: фізичної передачі майна при цьому може і не статися. А навіть якщо майно буде передано, то тільки на зберігання. Про це чітко сказано в п. 5 розд. II Порядку № 2831/5 (ср. ). А така передача не є об’єктом обкладення ПДВ (п.п. 196.1.2 ПКУ). Значить, підстав для нарахування податкових зобов’язань немає.
На наш погляд,
першою подією за операцією примусової реалізації заставленого майна для боржника буде отримання акта про проведені електронні торги
Саме цей документ підтверджує отримання плати за реалізоване майно і перехід права власності (пп. 4 — 9 розд. Х Порядку № 2831/5).
Базою оподаткування в цій ситуації буде вказана в акті про електронні торги ціна продажу. При цьому пам’ятайте: база оподаткування має бути не нижче мінбази, встановленої абзацом другим п. 188.1 ПКУ*. Тож якщо продажна вартість виявилася нижчою такої мінімальної бази, податкові зобов’язання на різницю доведеться донарахувати.
* Про неї див. на с. 88.
Також майте на увазі: зменшувати базу оподаткування на суму винагороди Організатора торгів, на нашу думку, законодавчих підстав немає. Адже вона є частиною продажної вартості. Водночас ця винагорода є платою за послуги Організатора. Тому він на відповідну суму визнає податкові зобов’язання і виписує податкову накладну. Схоже, погодилися з таким підходом і податківці (див. роз’яснення з підкатегорії 101.06 БЗ).
Причому покупцем такої послуги є заставодавець, отже податкову накладну повинен отримати саме він.
Податкову накладну на суму винагороди Організатора, на нашу думку, слід виписувати на дату зарахування суми гарантійного внеску, сплаченого переможцем торгів, у рахунок оплати послуг, наданих Організатором торгів. А у випадку якщо майно реалізоване за ціною, яка перевищує стартову, — на дату отримання різниці між сумою гарантійного внеску і сумою винагороди. На цю різницю складають другу податкову накладну. Саме цими податковими накладними і перекриються «зайві» податкові зобов’язання заставодавця.
Розпочнемо з того, що об’єкт, переданий у заставу, залишається у власності заставодавця, тобто продовжує обліковуватися в нього на балансі. При цьому підприємство може ввести окремі субрахунки для обліку заставленого майна (наприклад, субрахунок 1032 «Будинки та споруди в заставі» — для обліку будинків і споруд, переданих у заставу).
Водночас заставну вартість майна підприємство обліковує на позабалансовому рахунку 05 «Гарантії та забезпечення надані». За дебетом цього рахунка відображають передачу майна в заставу (за заставною вартістю), а за кредитом — списання вартості заставленого майна у зв’язку з припиненням застави (при реалізації предмета застави або в інших випадках — див. с. 81).
Тобто тут усе просто.
Наступний крок на шляху до оволодіння знаннями, що стосуються заставленого майна, — розгляд бухгалтерського обліку його реалізації. Причому зосередимося на відображенні на бухгалтерських рахунках операцій добровільної і примусової реалізації в заставодавця.
У бухгалтерському обліку добровільної реалізації заставленого майна нічого складного немає. Зупинимося на основних моментах.
Передачу предмета застави у власність заставодержателя або для реалізації відображають в обліку так само, як і реалізацію будь-якого іншого аналогічного «незаставленого» активу. Хоча, звичайно, тут є свої нюанси.
Наприклад, гроші за реалізований об’єкт не надходять, а дебіторська заборгованість, що виникає, «перекривається» кредиторською заборгованістю перед заставодержателем, тобто робиться взаємозалік. Давайте розглянемо порядок відображення таких операцій на прикладах. Причому окремо зупинимося на ситуаціях, коли:
1) підприємство передає майно у власність заставодержателя;
2) заставодержатель реалізує майно підприємства-заставодавця.
Приклад 4.1. Як забезпечення заборгованості за довгостроковим кредитом підприємство передало банку в заставу товари в обороті заставною вартістю 300000 грн. (у тому числі ПДВ — 50000 грн.). Балансова вартість переданих товарів — 320000 грн.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом його передачі у власність заставодержателю.
Кредиторська заборгованість перед банком на момент передачі йому у власність предмета застави становить 308000 грн., у тому числі:
— поточна заборгованість за довгостроковим кредитом у сумі 200000 грн.;
— заборгованість за відсотками в сумі 108000 грн.
Залишок заборгованості (8000 грн.) погашатиметься з іншого майна боржника згідно з ч. 4 ст. 591 ЦКУ.
Як зазначені операції заставодавець відобразить у своєму обліку, ви дізнаєтеся з табл. 4.2.
Таблиця 4.2. Облік передачі заставленого майна у власність банку
| № з/п | Зміст господарської операції | Кореспонденція рахунків | Сума, грн. | |
| Дт | Кт | |||
| 1 | Відображено на позабалансовому рахунку заставну вартість майна | 05 | — | 300000,00 |
| 2 | Відображено дохід від передачі товарів заставодержателю | 377 | 702 | 300000,00 |
| 3 | Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ | 702 | 641/ПДВ | 50000,00 |
| 4 | Донараховано податкові зобов’язання з ПДВ на різницю між ціною придбання і ціною реалізації* ((320000 грн. - 250000 грн.) х 20 % : 100 %) | 949 | 641/ПДВ | 14000,00 |
| * Оскільки вартість реалізації товарів (250000,00 грн.) нижча ціни їх придбання (320000,00 грн.), базою обкладення ПДВ є ціна придбання. При цьому складають дві податкові накладні. Одну з них (на вартість реалізації) підприємство передає заставодержателю, а другу (з типом причини «15») залишає в себе. | ||||
| 5 | Списано собівартість реалізованих товарів | 902 | 281 | 320000,00 |
| 6 | Зроблено залік із заборгованістю за відсотками | 684 | 377 | 108000,00 |
| 7 | Зроблено залік з поточною заборгованістю за довгостроковим кредитом | 611 | 377 | 192000,00 |
| 8 | Списано з позабалансового рахунку заставну вартість товарів | — | 05 | 300000,00 |
| 9 | Віднесено на фінансовий результат: | |||
| — дохід від реалізації товарів | 702 | 791 | 250000,00 | |
| — суму нарахованого ПДВ від суми перевищення мінбази над вартістю реалізації | 791 | 949 | 14000,00 | |
| — собівартість реалізованих товарів | 791 | 902 | 320000,00 | |
Приклад 4.2. За договором іпотеки підприємство передає в заставу будівлю заставною вартістю — 1740000 грн. (у тому числі ПДВ — 290000 грн.). Згідно з договором звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється шляхом його реалізації іпотекодержателем третій особі.
Первісна вартість будівлі — 1800000 грн., сума зносу — 720000 грн. Її залишкова вартість на початок місяця реалізації — 1087500 грн.
Для обліку заставленого майна введено додатковий субрахунок 1032. «Незаставлені» будівлі та споруди підприємство обліковує на субрахунку 1031.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється суб’єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Оціночна вартість предмета іпотеки — 1788000 грн. (у тому числі ПДВ — 298000 грн.). На дату передачі майна банку ціна його продажу не визначена.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації заставленої будівлі, підприємство повинно погасити:
— заборгованість за короткостроковим кредитом у розмірі 1000000 грн.;
— заборгованість за відсотками в розмірі 375000 грн.
Як такі операції заставодавець відобразить у себе в обліку, див. у табл. 4.3 на с. 92.
Таблиця 4.3. Облік передачі заставленого майна банку на реалізацію
| № з/п | Зміст господарської операції | Кореспонденція рахунків | Сума, грн. | |
| Дт | Кт | |||
| 1 | Передано будівлю в іпотеку | 1032 | 1031 | 1800000,00 |
| 2 | Відображено на позабалансовому рахунку заставну вартість будівлі | 05 | — | 1740000,00 |
| 3 | Переведено будівлю до складу необоротних активів, утримуваних для продажу: | |||
| — списано нараховану амортизацію | 131 | 1032 | 720000,00 | |
| — відображено залишкову вартість (1800000,00 грн. - 720000,00 грн.) | 286 | 1032 | 1080000,00 | |
| 4 | Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ (виходячи із заставної вартості на дату підписання акта приймання-передачі будівлі за договором про задоволення вимог іпотекодержателя) | 643 | 641/ПДВ | 290000,00 |
| 5 | Відображено дохід від реалізації (при отриманні звіту банку про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки) | 377 | 712 | 1788000,00 |
| 6 | Списано ПДВ | 712 | 643 | 290000,00 |
| 7 | Донараховано податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з різниці між продажною і заставною вартістю (298000,00 грн. - 290000,00 грн.) | 712 | 641/ПДВ | 8000,00 |
| 8 | Списано собівартість реалізованої будівлі | 943 | 286 | 1080000,00 |
| 9 | Списано з позабалансового рахунка заставну вартість майна | — | 05 | 1740000,00 |
| 10 | Зроблено залік з поточною заборгованістю за короткостроковим кредитом | 601 | 377 | 1000000,00 |
| 11 | Зроблено залік із заборгованістю за відсотками | 684 | 377 | 375000,00 |
| 12 | Отримано різницю між ціною реалізації і сумою погашених зобов’язань | 311 | 377 | 413000,00 |
| 13 | Віднесено на фінансовий результат: | |||
| — дохід від реалізації будівлі | 712 | 791 | 1490000,00 | |
| — собівартість реалізованої будівлі | 791 | 943 | 1080000,00 | |
Якихось виняткових особливостей облік примусової реалізації заставленого майна не має. Але зауважте: у підприємства, заставлене майно якого реалізують примусово, можуть виникнути додаткові витрати, пов’язані із судовим провадженням і залученням до реалізації Організатора торгів. Обліковувати такі витрати слід у складі інших витрат операційної діяльності.
Детальніше про бухгалтерський облік примусової реалізації заставленого майна ви можете дізнатися з наступного прикладу.
Приклад 4.3. За договором іпотеки підприємство передало в заставу будівлю. Її первісна вартість — 2400000 грн., а заставна — 1000000 грн. Будівлі, передані в заставу, підприємство обліковує на субрахунку 1032, а «незаставлені» — на субрахунку 1031.
Залишкова вартість будівлі на кінець місяця її реалізації — 1440000 грн., а на початок такого місяця — 1450000 грн.
Звернено стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Оціночна вартість будівлі склала 1200000 грн. За цією ж ціною об’єкт реалізовано.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації, погашено такі зобов’язання боржника:
— 500000 грн. — поточна заборгованість за довгостроковим кредитом банку;
— 200000 грн. — відсотки за кредитом;
— 2000 грн. — витрати банку на послуги нотаріуса;
— 70000 грн. — виконавчий збір;
— 10000 грн. — витрати виконавчої служби, пов’язані з організацією і проведенням виконавчих дій;
— 60000 грн. — винагорода Організатора торгів.
Нерозподілений залишок коштів, отриманих від реалізації, перераховано на поточний рахунок заставодавця.
Дізнатися, як зазначені операції будуть відображені в бухгалтерському обліку заставодавця, ви можете, звернувшись до табл. 4.4.
Таблиця 4.4. Облік примусової реалізації заставленого майна в заставодавця
| № з/п | Зміст господарської операції | Кореспонденція рахунків | Сума, грн. | |
| Дт | Кт | |||
| 1 | Передано будівлю в іпотеку | 1032 | 1031 | 2400000,00 |
| 2 | Відображено на позабалансовому рахунку заставну вартість будівлі | 05 | — | 1000000,00 |
| 3 | Переведено будівлю до складу необоротних активів, утримуваних для продажу: | |||
| — списано нараховану амортизацію (2400000,00 грн. - 1440000,00 грн.) | 131 | 1032 | 960000,00 | |
| — відображено залишкову вартість | 286 | 1032 | 1440000,00 | |
| 4 | Відображено дохід від примусового продажу будівлі | 377 | 712 | 1200000,00 |
| 5 | Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ на продажну (оціночну) вартість будівлі | 712 | 641/ПДВ | 200000,00 |
| 6 | Донараховано податкові зобов’язання з ПДВ на різницю між балансовою вартістю на початок місяця реалізації будівлі і ціною реалізації* ((1450000 грн. - 1000000 грн.) х 20 % : 100 %) | 949 | 641/ПДВ | 90000,00 |
| * Оскільки продажна вартість будівлі (1000000,00 грн.) нижче залишкової вартості, що склалася на початок місяця її продажу (1450000,00 грн.), базою обкладення ПДВ є балансова вартість (абзац другий п. 188.1 ПКУ). | ||||
| 7 | Списано балансову вартість реалізованого необоротного активу | 943 | 286 | 1440000,00 |
| 8 | Списано з позабалансового рахунку заставну вартість майна | — | 05 | 1000000,00 |
| 9 | Погашено поточну заборгованість за довгостроковим кредитом | 611 | 377 | 500000,00 |
| 10 | Погашено заборгованість за відсотками | 684 | 377 | 200000,00 |
| 11 | Відображено у витратах затрати банку на послуги нотаріуса | 949 | 685 | 2000,00 |
| 12 | Зроблено залік взаємних вимог | 685 | 377 | 2000,00 |
| 13 | Нараховано виконавчий збір | 948 | 685 | 70000,00 |
| 14 | Здійснено залік взаємних вимог | 685 | 377 | 70000,00 |
| 15 | Нараховано витрати виконавчої служби | 949 | 685 | 10000,00 |
| 16 | Здійснено залік взаємних вимог | 685 | 377 | 10000,00 |
| 17 | Нараховано винагороду Організатору торгів | 949 | 685 | 50000,00 |
| 18 | Відображено право на податковий кредит з ПДВ | 644/1 | 685 | 10000,00 |
| 19 | Отримано зареєстровану в ЄРПН* податкову накладну | 641/ПДВ | 644/1 | 10000,00 |
| * Єдиний реєстр податкових накладних. | ||||
| 20 | Здійснено залік взаємних вимог | 685 | 377 | 60000,00 |
| 21 | Отримано на банківський рахунок залишок грошових коштів від примусової реалізації будівлі | 311 | 377 | 358000,00 |
| 22 | Віднесено на фінансовий результат: | |||
| — дохід від примусової реалізації будівлі | 712 | 791 | 1000000,00 | |
| — суму нарахованого ПДВ на різницю між мінбазою і вартістю реалізації | 791 | 949 | 90000,00 | |
| — балансову вартість реалізованої будівлі | 791 | 943 | 1440000,00 | |
| — відшкодування витрат банку на послуги нотаріуса | 791 | 949 | 2000,00 | |
| — виконавчий збір | 791 | 948 | 70000,00 | |
| — витрати виконавчої служби | 791 | 949 | 10000,00 | |
| — витрати на винагороду Організатору торгів | 791 | 949 | 50000,00 | |