06.06.2019
Згідно зі ст. 7 КЗпП особливості регулювання праці працівників, зайнятих на тимчасових і сезонних роботах, і додаткові (крім передбачених у ст. 41 КЗпП) підстави для припинення трудового договору для таких працівників установлюються законодавством.
На сьогодні нормативно-правовими актами, що регулюють такі трудові відносини, є:
— для тимчасових робіт — КЗпП, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.74 р. № 311-IX (далі — Указ № 311*);
* Незважаючи на те що Указ № 310 і Указ № 311 прийнято ще за часів СРСР, вони продовжують діяти на території України в частині, що не суперечить законодавству України (див. постанову Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII, лист Мінпраці від 02.12.2005 р. № 9942/0/14-05/018-17).
— для сезонних робіт — КЗпП, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.74 р. № 310-IX (далі — Указ № 310*), Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою КМУ від 28.03.97 р. № 278.
Тимчасовими вважаються роботи, що виконуються працівниками, прийнятими на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців (п. 1 Указу № 311).
Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців (п. 1 Указу № 310). Вичерпний перелік сезонних робіт і сезонних галузей зазначено у Списку сезонних робіт.
Трудові договори, що укладаються з працівниками для виконання тимчасових або сезонних робіт, є різновидом строкових трудових договорів.
Можливість припинення строкового трудового договору, укладеного з тимчасовим або сезонним працівником, у зв’язку із закінченням строку його дії передбачена п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.
Разом з тим укладення трудового договору на визначений строк не позбавляє сторони такого договору можливості його дострокового розірвання за передбаченими в законодавстві підставами.
Так, згідно зі ст. 39 КЗпП строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі:
— хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
— порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору;
— коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).
У таких випадках роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Крім того, відповідно до п. 6 Указу № 310 та п. 5 Указу № 311 працівники, зайняті на тимчасових та сезонних роботах, мають право достроково розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за три дні. У цьому разі звільнення відбувається на підставі п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП.