місцеві збори
Туристичний збір
Завершимо розгляд місцевих зборів третім не зайвим — туристичним збором. Із впровадженням ПК він прийшов на заміну курортному збору. Хоча згідно з рішенням міської, селищної або сільської ради може виявитись, що цей збір на певній території — таки зайвий. Річ у тім, що встановлювати його не обов'язково, на відміну від, скажімо, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Детальніше про туристичний збір — у нашому матеріалі.
ПЛАТНИКИ ЗБОРУ
Платниками
цього збору є:—
громадяни України;—
іноземці;—
особи без громадянства, —які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Не можуть бути платниками збору
особи, які:а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;
б) особи, які прибули у відрядження;
в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);
г) ветерани війни;
ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров'я України;
е) діти віком до
18 років (курортний збір не сплачували діти віком до 16 років);є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
Про документи, які слугують підтвердженням пільгового статусу платника збору,
ДПАУ розповіла в листі від 29.04.2011 р. № 12291/7/15-0717 «Про туристичний збір».Останній пункт наведеного вище переліку, внесений
Законом № 3609, виглядає доволі нелогічним, оскільки всі інші пункти представляють собою фізичних осіб. Юридичні особи можуть виступати лише як податкові агенти. Автори Закону, скоріше за все, мали на увазі те, що дитячі заклади не мають права виступати як податкові агенти і утримувати курортний збір із своїх відпочивающі.Податківці, в свою чергу, також звернули увагу на те, що не можуть утримувати туристичний збір дитячі (спортивні, туристичні, творчі тощо) табори, які приймають на відпочинок дітей (див. с. 42).
Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися такими
податковими агентами:а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважені сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Визначення податкових агентів відповідно до
листа ДПАУ від 23.12.2010 р. № 25388/7/15-0717М належить до повноважень сільських, селищних та міських рад.ДПАУ
в листі від 21.04.2011 р. № 4954/7/15-0716 звернула увагу на статус податкових агентів у світлі туристичного збору, зазначивши при цьому, що положеннями ПК податкові агенти щодо туристичного збору визначаються загальною категорією осіб.Відповідно до
ст. 18 ПК податковим агентом визнається особа, на яку ПК покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.Згідно зі
ст. 16 ПК платники податків зобов'язані стати на облік у контролюючих органах, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені
ПК для платників податків.Податкові агенти справляють туристичний збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання. У разі використання податковим агентом РРО потреби зазначати окремим рядком суму збору в касовому чеку немає (див. с. 45).
Податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов'язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі ДПС за місцезнаходженням відповідного підрозділу. Про це йдеться і в ЄБПЗ (див. с. 43).
БАЗА СПРАВЛЯННЯ ТА СТАВКИ ЗБОРУ
Базою справляння туристичного збору є вартість усього періоду проживання (ночівлі) за вирахуванням ПДВ. При цьому згідно з п.п. 268.4.2 ПК до вартості проживання не включаються:
— витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни);
— телефонні рахунки;
— оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз);
— обов'язкове страхування;
— витрати на усний та письмовий переклади;
— інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.
Ставка
туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 % до бази справляння збору. А от 0,5 чи 1 — вирішувати вже відповідним місцевим радам.
ПОРЯДОК СПРАВЛЯННЯ ТА СТРОКИ СПЛАТИ ЗБОРУ
Сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації. При цьому декларація подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. Відтак, по закінченні звітного (податкового) кварталу платник має приблизно 50 календарних днів на те, щоб оплатити обчислену відповідно до податкової декларації суму збору.
Форма Податкової декларації туристичного збору затверджена наказом № 1014. Ним же затверджено форму Перерахунку податкового зобов'язання туристичного збору. Такий перерахунок складають в разі уточнення податкових зобов'язань за минулий податковий (звітний) період в складі звітної чи звітної нової декларації та подають разом з нею.
Звертаємо вашу увагу на те, що подавати податкову декларацію податкові агенти зобов'язані незалежно від наявності податкового зобов'язання в звітному кварталі, про що в своїй консультації в ЄБПЗ говорять і податківці (див. с.44).
Туристичний збір, як і збір за місця для паркування транспортних засобів, лише в серпні припинили сплачувати щомісячно у вигляді авансових внесків. Тому на прикладі продемонструємо порядок заповнення Податкової декларації туристичного збору та обчислення платниками суми податкового зобов'язання за результатами III кварталу 2011 року.
Приклад
Готель «Перлина Слобожанщини» приймає відвідувачів в номерах різної цінової категорії. Міською радою встановлена ставка збору 1 %. У III кварталі дані для заповнення декларації туристичного збору були такими:
| Категорія номерів | Вартість проживання, грн. | Вартість проживання без ПДВ, грн. | Нараховано збору, грн. |
| Вища | 3600000 | 3000000 | 30000 |
| Перша | 7200000 | 6000000 | 60000 |
| Друга | 54000 | 45000 | 450 |
| Всього | 10854000 | 9045000 | 90450 |
Заповнену на основі цих даних Податкову декларацію туристичного збору за III квартал 2011 року приведено нижче:
У декларації не міститься значення податкового зобов'язання, що підлягає сплаті. У IV кварталі цього року воно й не потрібне, проте за результатами III кварталу могло б знадобитись, адже в липні платники збору ще сплачували авансові внески. Сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за III квартал, підлягає зменшенню на суму фактично внесеного авансового платежу за липень, і до місцевого бюджету сплачується різниця між цими показниками.
Ось і все, що ви маєте знати про туристичний збір. Про деякі нюанси, пов'язані з цим збором, ітиметься у відповідях з ЄБПЗ, зокрема, відповідаючи на запитання, податківці звернули увагу на відповідальність в разі неутримання податковими агентами збору з його платників (див. с. 45).
Також радимо ознайомитись з
листом ДПАУ від 29.04.2011 р. № 12291/7/15-0717 «Про туристичний збір», який разом з коментарем редакції розміщений на с. 46 тематичного випуску.
ВIДПОВIДI НА ЗАПИТАННЯ*
* Відповіді на запитання підготовлені за матеріалами Єдиної бази податкових знань, яку розміщено на офіційному сайті ДПАУ www.sta.gov.ua
Дитячi табори, якi приймають на вiдпочинок дiтей за путiвками, туристичний збiр не утримують
Чи необхідно дитячим таборам (спортивним, туристичним, творчим тощо), які приймають на відпочинок дітей за путівками, утримувати з них туристичний збір?
Статтею 10 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір). Відповідно до п. 10.4 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору. Згідно з п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені ст. 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст. 268 розд. XII ПКУ. Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (п. 7.2 ст. 7 ПКУ). Слід зазначити, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (п.п. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПКУ). Статтею 268 ПКУ визначено, що платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк. Справляння збору може здійснюватися згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради, податковими агентами:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Особливістю справляння збору є зазначення податковими агентами суми сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею). Платниками збору не можуть бути особи, які, зокрема, прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати. Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга — передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ). Отже, органи місцевого самоврядування вирішують питання щодо запровадження туристичного збору. Під час встановлення туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки зі справляння туристичного збору для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.
Податковий агент, який має вiдокремлений пiдроздiл, повинен звiтувати до органу дпс за його мiсцезнаходженням
До якого органу державної податкової служби податковий агент, який має відокремлений підрозділ не за місцем реєстрації такого податкового агента, повинен подати податкову декларацію з туристичного збору?
Відповідно до п. 268.1 розд. XII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.
Пунктом 268.5 ст. 268 розд. XII ПКУ визначено, що згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння туристичного збору може здійснюватися податковими агентами, визначеними п.п. 268.5.1 п. 268 ст. 268 розд. XII ПКУ.
Згідно з п.п. 268.7.2 п. 268.7 ст. 268 розд. XII ПКУ податковий агент, який має підрозділ без статусу юридичної особи, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов'язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу.
Разом з тим, п. 7.1 розд. VII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 979, визначено, що, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному органі державної податкової служби.
Пунктом 7.2 Порядку № 979 передбачено, що для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов'язаний протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню чи пов'язані з оподаткуванням, подати до відповідного органу державної податкової служби реєстраційну заяву за ф. № 1-ОПП або ф. № 5-ОПП з позначкою «облік за неосновним місцем обліку». Дані заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку вносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.
Враховуючи вищевикладене, податковий агент, який має відокремлений підрозділ, що надає послуги з тимчасового проживання (ночівлі) не за місцем реєстрації такого податкового агента, зобов'язаний зареєструвати такий підрозділ як податкового агента туристичного збору, в органі державної податкової служби за місцезнаходженням підрозділу та подавати до такого органу державної податкової служби податкову декларацію з туристичного збору.
Пустим декларацiям — так
Чи повинні податкові агенти подавати податкову декларацію туристичного збору, якщо у звітному періоді нарахування такого збору та надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), відсутні?
Відповідно до п. 49.1 ст. 49 розд. II Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.
Підпунктом 268.7.3 п. 268.7 ст. 268 розд. XII ПКУ визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу. Форми податкової декларації туристичного збору та перерахунку податкового зобов'язання туристичного збору, який складається у разі уточнення податкових зобов'язань за минулий податковий (звітний) період у складі звітної або нової звітної декларації і подається разом з такою декларацією, затверджені наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1014 «Про затвердження форм податкових декларацій збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 35/18773.
Згідно з п. 49.2 ст. 41 розд. II ПКУ платник податків зобов'язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до ПКУ незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.
Таким чином, податкова декларація туристичного збору податковими агентами за звітний період подається незалежно від наявності або відсутності протягом такого звітного періоду нарахувань цього збору або надання/ненадання ними послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею).
З авансiв, отриманих податковим агентом за бронювання мiсць проживання, туристичний збiр не справляється
Чи передбачена сплата туристичного збору податковим агентом при зарахуванні попередньої оплати (авансу) за проживання та яким чином аванс враховується при остаточному розрахунку туристичного збору?
Відповідно до п. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 розд. XII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), податкові агенти справляють туристичний збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання. Пунктом 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 розд. XII ПКУ визначено, що згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння туристичного збору може здійснюватися:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Так, наприклад, п. 3.6 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації від 16.03.2004 р. № 19, із змінами та доповненнями (далі — Правила), передбачено, що договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та засвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом, що підтверджує укладення договору і містить у собі інформацію, передбачену цим пунктом. Крім того слід зазначити, що п. 3.2 Правил визначено, що при бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. Передплата враховується в оплату готельних послуг при остаточному розрахунку, якщо інше не обумовлено укладеним із замовником договором.
Враховуючи вищевикладене, оскільки податкові агенти справляють туристичний збір під час надання послуг проживання (ночівлі) та факт надання таких послуг підтверджується відповідними документами на проживання (заповнені анкети, реєстрація тощо), то з коштів, отриманих у вигляді передоплати за проживання (бронювання місця для проживання), туристичний збір не справляється.
Сума туристичного збору окремим рядком у касовому чеку не вiдображається
Чи необхідно суб'єкту господарювання, що здійснює розрахунки через РРО, відображати в касовому чеку суму сплаченого туристичного збору?
Відповідно до ст. 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ — документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Згідно з пп. 3.1 та 3.2 розділу 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614, фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі — касовий чек) — це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги), що повинен містити такі обов'язкові реквізити:
— назву господарської одиниці;
— адресу господарської одиниці;
— для суб'єкта господарювання, що зареєстрований як платник ПДВ, — індивідуальний податковий номер платника ПДВ, перед номером друкуються великі літери «ПН»;
— для суб'єкта господарювання, що не є платником ПДВ, — ідентифікаційний код за ЄДРПОУ або ідентифікаційний номер за ДРФО, перед яким друкуються великі літери «IД»;
— якщо кількість придбаного товару (отриманої послуги) не дорівнює одиниці виміру, — то кількість, вартість придбаного товару (отриманої послуги);
— вартість одиниці виміру товару (послуги);
— найменування товару (послуги);
— літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої вартості товару (послуги);
— позначення форми оплати (готівкою, карткою, у кредит, чеками тощо) та суму коштів за даною формою оплати;
— загальну вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека, перед якою друкується слово «СУМА» або «УСЬОГО»;
— для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, окремим рядком — літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка — великі літери «ПДВ»;
— порядковий номер касового чека, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина) проведення розрахункової операції;
— фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН»;
— напис «ФIСКАЛЬНИЙ ЧЕК» та логотип виробника.
Порядок сплати туристичного збору передбачено ст. 268 розділу XIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV, із змінами та доповненнями (далі — ПКУ). Відповідно до п.п. 268.6.1 п. 268.6 ст. 268 ПКУ податкові агенти справляють збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання. Враховуючи вищевикладене, сума сплаченого туристичного збору відображається виключно окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання та не зазначається у касовому чеку.
Вiдповiдальнiсть за неутримання туристичного збору
Яка відповідальність передбачена за неутримання туристичного збору з платників збору податковими агентами?
Діє з 01.01.2011 р. Пунктом 10.4 ст. 10 розд. I Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі — ПКУ) місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення, зокрема, туристичного збору. Відповідно до п. 268.5 ст. 268 розд. XII ПКУ згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння туристичного збору може здійснюватися податковими агентами, визначеними п.п. 268.5.1 п. 268 ст. 268 розд. XII ПКУ. Згідно з п. 268.6 ст. 286 розд. XII ПКУ податкові агенти справляють збір з платників збору, визначених у п. 268.2 ст. 268 розд. XII ПКУ, під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею), і зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання. Відповідно до п. 127.1 ст. 127 розд. II ПКУ ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені частиною першою цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку — отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу. Тобто, якщо на відповідній території місцевою радою встановлений туристичний збір, то у разі неутримання туристичного збору з платників збору податковими агентами до таких податкових агентів буде застосований штраф у розмірах, визначених п. 127.1 ст. 127 розд. II ПКУ.
ОФIЦIЙНI РОЗ'ЯСНЕННЯ
Документальне пiдтвердження «пiльговостi» осiб, якi не є платниками туристичного збору
Лист Державної податкової адміністрації України від 29.04.2011 р. № 12291/7/15-0717
«Про туристичний збір»
Державна податкова адміністрація України (далі — ДПА України) у зв'язку з численними запитами, що надходять від платників податків і зборів, щодо справляння туристичного збору повідомляє.
Статтею 10 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі — збір).
Відповідно до пункту 10.4 статті 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору.
Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених статтею 268 розділу XII ПКУ. Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (пункт 7.2 статті 7 ПКУ).
Слід зазначити, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (підпункт 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПКУ).
Статтею 268 ПКУ визначено, що платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Справляння збору може здійснюватися, згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради, податковими агентами:
а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
в) юридичними особами або фізичними особами — підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
Особливістю справляння збору є зазначення податковими агентами суми сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею).
Платниками збору не можуть бути особи, які:
а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких установлено такий збір;
б) особи, які прибули у відрядження;
в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);
г) ветерани війни;
ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати*.
* Закон № 3609 уніс зміни до п.п. 268.2.2 ПК, який цитує цей лист, і зараз п.п. «д» викладено в такій редакції:
«д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров'я України».
Крім того, п.п. 268.2.2 доповнений підпунктами «е» і «є» такого змісту:
«е) діти віком до 18 років;
є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади».
Відповідно до статті 1 розділу I Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від
16.04.91 р. № 959-XII постійне місце проживання — це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Статтею 759 параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Підпунктом 1.1 пункту 1 розділу I ** Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (із змінами та доповненнями), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, установлено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
** Наказом Міністерства фінансів України «Про внесення змін до Iнструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» від 17.03.2011 р. № 362 вказана Iнструкція структурована по-новому і тепер аналогічні норми місяться в п. 1 підрозд. II.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16 листопада 2007 року № 612 затверджено Порядок обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (далі — Порядок), та затверджено додатком 1 до пункту 1.1 Порядку форму та зміст такого посвідчення.
Статтею 4 розділу II Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі — Закон № 3551) визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна (стаття 18 Закону № 3551). Зразки посвідчення, що видаються ветеранам війни, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів».
Статтею 9 розділу II Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами та доповненнями) визначено осіб — учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — це громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
Статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановленого зразка, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами та доповненнями).
Путівка — це грошовий документ, який гарантує його власнику отримання послуг у санаторно-курортних закладах, пансіонатах, які реалізували цю путівку. Форму путівки затверджено постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25 лютого 2009 року № 16.
Курсовка — це грошовий документ, який гарантує його власнику амбулаторно-курортне лікування безпосередньо на курорті, є різновидністю путівок, які дають право на проходження амбулаторно-курсового лікування і лікувальне харчування.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» санаторії віднесено до переліку видів санаторно-курортних закладів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 805 затверджено Загальне положення про санаторно-курортний заклад, в якому пунктом 1 визначено, що санаторно-курортний заклад — це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.
Листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 листопада 2009 року № 14264 визначено, що пансіонати віднесені до інших суб'єктів господарської діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (або проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг.
Отже, постійне місце проживання може бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред'явника, дає право на в'їзд або виїзд із держави і визнаний Україною. А проживання на умовах договору найму — договором найму (оренди) житла.
Перебування особи у відрядженні підтверджується наказом або розпорядженням підприємства про направлення працівника у відрядження.
Особи, які належать до категорії інвалідів, дітей-інвалідів, ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджують свій статус відповідним посвідченням, а особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), — документом, що засвідчує таку особу.
Наявність путівки або курсівки є підставою для надання пільги зі сплати збору.
З метою підтвердження правомірності надання пільги податковий агент повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до пільгової категорії (путівки або курсовки можуть бути оригіналом).
Особи, які не надали відповідних документів, що засвідчують їх належність до пільгової категорії, є платниками збору.
Просимо зазначене довести до платників податків та підпорядкованих органів державної податкової служби для керівництва в роботі.
Заступник голови комісії з проведення реорганізації ДПА України,
заступник Голови ДПА України
О. Любченко
Коментар редакції
Головною цінністю листа, що коментується, є вказівка на документальне підтвердження пільгового статусу осіб, які не є платниками туристичного збору, у кожному конкретному випадку. При цьому податкові агенти повинні отримати копії визначених документів для того, щоб не утримувати туристичний збір з пільговиків (путівки та курсівки можуть бути оригіналом). Наведемо дані стосовно видів документів, що дають право на пільги, у табличному вигляді:
| Категорія громадян-неплатників | Документальне підтвердження пільги |
| Особи, які постійно проживають, у т. ч. на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами | Постійне місце проживання має бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред'явника, дає право на в'їзд або виїзд з держави і визнаний Україною. |
| Особи, які прибули у відрядження | Наказ або розпорядження підприємства про направлення працівника у відрядження |
| Iнваліди, діти-інваліди | Посвідчення встановленого зразка |
| Особи, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше 1 особи) | Документ, що засвідчує особу супроводжуючого |
| Ветерани війни | Посвідчення встановленого зразка |
| Учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС | Посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС встановленого зразка |
| Особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію Міністерства охорони здоров'я України | Відповідні путівки або курсівки |
Для дітей віком до 18 років підтвердженням може бути документ, що посвідчує їх особу, тобто свідоцтво про народження або ж паспорт. Вважаємо, що не погоджуватися з такими висновками ДПАУ не буде.
ВИКОРИСТАНІ НОМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ
ПК
— Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.Закон № 3609
— Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України” від 07.07.2011 р. № 3609-VI.Наказ № 1014
— Наказ Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форм податкових декларацій збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору” від 24.12.2010 р. № 1014.
