| За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов’язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності. За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки. За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. За методом балансової вартості оцінка активів або зобов’язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. | ||
| Дата включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу | — дата виникнення дебіторської заборгованості — для акцій, оплата випуску яких здійснюватиметься грошовими коштами; — дата визнання активу товариством — для акцій, оплата яких здійснюватиметься іншими, ніж грошові кошти, активами; — дата надання послуг — для акцій, оплата яких здійснюватиметься наданням послуг товариству; — дата виконання зобов’язань щодо виплати дивідендів акціонерам — для акцій, які призначені для виплати дивідендів акціями; — дата припинення нарахування відсотків або (у разі відсутності відсотків) дата погашення фінансового зобов’язання — для акцій, які призначені для конвертації фінансового зобов’язання або для сплати відсотків за цим фінансовим зобов’язанням; — дата погашення зобов’язання — для акцій, які призначені для погашення зобов’язання товариства; — дата придбання — для акцій, які призначені для часткової оплати придбання іншого підприємства; — дата виконання необхідних умов — для акцій, випуск яких залежить від виконання певних умов (акції з відкладеним розміщенням) | П. 6 П(С)БО 24 |
| Середньорічною кількістю простих акцій є середньозважена кількість простих акцій, які перебували в обігу протягом звітного року. Визначати дату включення простих акцій, випуск яких зареєстровано, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу необхідно для формування інформації про чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію відповідно до П(С)БО 24. | ||
| Дата первісного визнання необоротних активів та групи вибуття як утримуваних для продажу | — дата, коли щодо активів, групи вибуття задовольняються умови, наведені в п. 1 розд. ІІ П(С)БО 27; — дата оприбуткування активів, придбаних з метою продажу | П. 3 розд. ІІ П(С)БО 27 |
| Умови, які мають задовольнятися у разі обрання першого варіанта: 1) економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; 2) вони готові до продажу у їх теперішньому стані; 3) їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу; 4) умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; 5) здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості. | ||
| Сегменти діяльності | — географічний сегмент: 1) виробничий; 2) збутовий; — господарський сегмент | П. 4 П(С)БО 29 |
| Визначати застосування сегментів діяльності повинні підприємства, які зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність, підприємства, які мають монопольне (домінуюче) становище на ринку продукції (товарів, робіт, послуг), а також підприємства з державним регулюванням цін на їх продукцію. Географічний сегмент — відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг) у конкретному економічному середовищі, яка відрізняється від інших: — економічними і політичними умовами географічного регіону; — взаємозв’язком між діяльністю в різних географічних регіонах; — територіальним розташуванням виробництва продукції (робіт, послуг) або покупців продукції (товарів, робіт, послуг); характерними для географічного регіону ризиками діяльності; — правилами валютного контролю і валютними ризиками в таких регіонах. Залежно від сутності ризиків та організаційної структури підприємства географічні сегменти поділяються на два види: 1) географічний виробничий сегмент виділяється за місцем розташування виробництва продукції (робіт, послуг) підприємства; 2) географічний збутовий сегмент виділяється за місцем розташування основних ринків збуту та покупців продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства. Основою для виділення географічного сегмента може виступати діяльність, яка ведеться в окремій області (областях) України, в окремій зарубіжній країні, в кількох зарубіжних країнах, у сталих регіональних угрупованнях країн. Підприємство самостійно визначає ступінь деталізації географічних регіонів, виходячи з необхідності розкриття суттєвої інформації. Господарський сегмент — відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг), яка відрізняється від інших: — видом продукції (товарів, робіт, послуг); — способом отримання доходу (способом розповсюдження продукції, товарів, робіт, послуг); — характером виробничого процесу; — характерними для цієї діяльності ризиками; — категорією покупців. Господарський або географічний сегмент, який визначений підприємством за критеріями, наведеними у пп. 6 — 9 П(С)БО 29, щодо якого має розкриватися у річній фінансовій звітності інформація, вважається звітним сегментом. | ||
| Пріоритетний вид сегмента | — господарський сегмент; — географічний виробничий сегмент; — географічний збутовий сегмент | П. 14 П(С)БО 29 |
| За характером впливу на фінансовий результат звичайної діяльності підприємства звітні сегменти поділяються на пріоритетні і допоміжні. У фінансовій звітності інформація про пріоритетні звітні сегменти (господарські або географічні) розкривається більш деталізовано. При визначенні пріоритетного виду звітного сегмента враховується організаційна структура підприємства. Якщо організаційна структуризація виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства побудована за видами продукції (товарів, робіт, послуг), що виробляється, то пріоритетним визнається господарський вид сегмента, а допоміжним — географічний. У випадку, коли організаційна структуризація виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства здійснювалася за регіонами, в яких підприємство функціонує, то пріоритетним визнається географічний вид сегмента, а допоміжним — господарський. За відсутності чітких переваг залежності фінансових результатів і ризиків пріоритетним звітним сегментом визнається господарський сегмент, а допоміжним — географічний. | ||
| Засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках | П(С)БО не регламентовані, самостійно встановлюються підприємством | П. 17 П(С)БО 29 |
| Внутрішньогосподарськими розрахунками вважаються розрахунки, що виникають у результаті господарських операцій між структурними підрозділами підприємства, виділеними як сегменти з метою розкриття їх доходів, витрат, фінансових результатів, активів та зобов’язань. При передачі активів одним структурним підрозділом іншому вони можуть оцінюватися, наприклад, таким чином: — виробничі запаси — за первісною вартістю; — готова продукція — за фактичною виробничою собівартістю; — об’єкти ОЗ — за залишковою вартістю тощо. Застосування засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках визначають підприємства, які зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність, підприємства, які мають монопольне (домінуюче) становище на ринку продукції (товарів, робіт, послуг), а також підприємства з державним регулюванням цін на їх продукцію. | ||
| Методи оцінки додаткових біологічних активів при первісному визнанні | — за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу; — за виробничою собівартістю | П. 9 П(С)БО 30 |
| Методи оцінки сільськогосподарської продукції при первісному визнанні | П. 12 П(С)БО 30 | |
| Додаткові біологічні активи — біологічні активи, одержані в процесі біологічних перетворень. Сільськогосподарська продукція — актив, одержаний в результаті відокремлення від біологічного активу, призначений для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання. | ||
| Суттєвий час (час, який для цілей класифікації активу як кваліфікаційного є суттєвим) | Встановлюється підприємством самостійно | Абз. 4 п. 3 П(С)БО 31 |
| Абзац 4 п. 3 П(С)БО 31 визначає кваліфікаційний актив як актив, який обов’язково потребує суттєвого часу для його створення. Звідси випливає необхідність встановлення підприємством суттєвого часу. При цьому Мінфін у п. 1.6 Методрекомендацій № 1300 та своєму листі від 01.06.2006 р. № 31-34000-10-5/11601 рекомендує суттєвим часом вважати час, що становить більше 3 місяців. | ||
| Критерії розмежування об’єктів операційної нерухомості та інвестиційної нерухомості | П(С)БО не регламентовані, самостійно встановлюються підприємством | П.п. 34.1 |
| Операційна нерухомість — це власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання для виробництва або постачання товарів чи надання послуг, або ж в адміністративних цілях (п. 4 П(С)БО 32). Інвестиційна нерухомість — це власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності (п. 4 П(С)БО 32). Якщо певний об’єкт ОЗ уключає частину, яка утримується з метою отримання орендної плати та/або для збільшення власного капіталу, та іншу частину, що є операційною нерухомістю, і ці частини можуть бути продані окремо (або окремо надані в оренду згідно з договором про фінансову оренду), то ці частини відображають як окремі інвентарні об’єкти. Якщо ці частини не можуть бути продані окремо, об’єкт ОЗ визнають інвестиційною нерухомістю за умови її використання переважно з метою отримання орендної плати та/або для збільшення власного капіталу. Підприємство самостійно розробляє критерії щодо розмежування ознак, за якими об’єкт ОЗ може бути віднесений і до операційної нерухомості, і до інвестиційної нерухомості. | ||
| Методи оцінки об’єктів інвестиційної нерухомості | — за справедливою вартістю; — за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення | П. 16 П(С)БО 32 |
| Підприємство на дату балансу відображає у фінансовій звітності інвестиційну нерухомість за справедливою вартістю, тільки якщо її можна достовірно визначити. Справедливою вартістю при цьому є сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату. Оцінка інвестиційної нерухомості за справедливою вартістю ґрунтується на цінах активного ринку в тій самій місцевості в подібному стані за подібних умов договорів оренди або інших контрактів на дату балансу та не враховує майбутніх витрат на поліпшення нерухомості і відповідні майбутні вигоди у зв’язку з майбутніми витратами на поліпшення об’єктів інвестиційної нерухомості. За відсутності активного ринку визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості здійснюється за: — останньою ринковою ціною операції з такими активами (за умови відсутності суттєвих змін у технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, у якому діє підприємство); — поточними ринковими цінами на нерухомість, що може перебувати в різних стані, місцевості, орендних та інших контрактних умовах, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик, особливостей тощо інвестиційної нерухомості, для якої визначається справедлива вартість. Майте на увазі, що обраний підхід необхідно застосовувати до оцінки всіх подібних об’єктів інвестиційної нерухомості. | ||
Деякі з перелічених вище елементів (ведення окремого субрахунку обліку ТЗВ, застосування рахунків класу 8 та/або рахунків класу 9 Плану рахун-ків тощо) не мають прямого відношення до облікової політики, а належать до організаційних аспектів системи бухгалтерського обліку, які, по суті, доцільно відображати у наказі про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві. Проте ви не помилитеся, якщо вкажете їх безпосередньо в наказі (розпорядженні) про облікову політику, тим паче, що так рекомендує робити Мінфін.
Отже, основні допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку варіанти елементів облікової політики ми розглянули. При цьому, як ви могли помітити, у наших поясненнях неодноразово спливало поняття суттєвості. Вважаємо, йому варто приділити особливу увагу у нашій розповіді.
