ВИТРАТИ НА ПММ, ПАРКУВАННЯ, СТОЯНКУ
Підприємствам, які використовують у своїй діяльності автотранспорт, слід пам’ятати про особливості податкового обліку витрат на його утримання та експлуатацію. Більше за все в цьому аспекті нас (і, сподіваємося, вас) цікавлять витрати на ПММ, паркування та стоянку. Саме про облік цих видів витрат і поговоримо передусім.
Податковий облік. Витрати на ПММ (у межах установлених норм) для транспортних засобів повністю відносяться на витрати, за умови їх зв’язку з господарською діяльністю підприємства.
Аналогічним є і порядок віднесення до податкових витрат на паркування та стоянку автомобіля.
Нагадаємо, що порядок визнання витрат у податковому обліку регулюють пп. 138.4 і 138.5 ПК. Пам’ятаєте, про що вони свідчать? Давайте стисло освіжимо в пам’яті. Отже:
— витрати, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), визнаються витратами в тому періоді, коли отримано дохід від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Виняток становлять нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, що включаються до складу собівартості реалізованої продукції в момент їх виникнення (п. 138.4 ПК);
— витрати, що не належать до собівартості, визнаються витратами того періоду, в якому їх здійснили. Ця норма згідно з вимогами п. 138.5 ПК застосовується з урахуванням правил ведення бухгалтерського обліку.
Зверніть увагу, що фіскали вимагають відносити витрати на ПММ на податкові витрати в межах, передбачених Нормами № 43. Якщо фактична витрата палива перевищує норматив, то витрати на придбання таких «наднормативних» ПММ не визнають податковими, оскільки вони не використані в господарській діяльності. Крім того, при наднормативному використанні ПММ у підприємства виникає необхідність визнати умовне постачання таких «перевитрат» і нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ (згідно з п. 198.5 ПК). У цьому випадку підприємство має самостійно виписати собі податкову накладну із зазначенням типу причини 13, як використання товарів не в господарській діяльності платника ПДВ.
Що стосується сум ПДВ, що припадають на вартість придбаних ПММ, стоянку та паркування легкових автомобілів, то підприємство має право віднести до податкового кредиту 100 % таких сум. Згідно з п. 198.3 ПК для включення до податкового кредиту сум ПДВ за зазначеними придбаннями в повному обсязі чітко необхідний тільки їх зв’язок з господарською діяльністю і використання в оподатковуваних операціях. Інакше кажучи, для того, щоб суми ПДВ потрапили до податкового кредиту в повному обсязі, підприємству необхідно подбати про документи, що підтверджують зв’язок понесених витрат на заправку, паркування та стоянку легкового автомобіля з госпдіяльністю і використання в операціях, що обкладаються ПДВ.
Щодо ПДВ зверніть увагу також на таке. Підставою для відображення податкового кредиту без податкової накладної є касові чеки (з визначенням фіскального номера і податкового номера постачальника) на загальну суму 200 грн. на день (без ПДВ). Увага! Це за умови, що будуть дотримані всі інші вимоги для відображення податкового кредиту: ПММ (оплата паркування, стоянки), що призначені для господарської діяльності та використовуються в операціях, які обкладаються ПДВ; чек є фіскальним*.
* Чек є фіскальним, якщо містить реквізити, перелічені в п. 2 Порядку обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку на додану вартість, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010 р. № 1224.
Зауважте, що на відміну від податкових накладних на купівлю підакцизних товарів, у касовому чеку на купівлю ПММ не передбачене зазначення коду УКТ ЗЕД.
Так, щоб підприємство не втратило право на податковий кредит, сума за чеком не повинна перевищувати 240 грн. (з урахуванням ПДВ). Причому це стосується не кожного чека на купівлю ПММ (оплату паркування (стоянки)), а всіх чеків за день сукупно, і не залежить від кількості постачальників.
Окремої уваги заслуговує ситуація, коли за день ПММ (послуги стоянки, паркування автомобіля) придбані за одним чеком і сума в ньому перевищує 240 грн. (з урахуванням ПДВ). У цьому випадку права на податковий кредит за чеком (без отримання податкової накладної) у підприємства не буде узагалі (навіть за «дозволеними» 40 грн.). Цей висновок не є безперечним, проте саме так вважають податківці в листі від 22.04.2011 р. № 7680/6/16-1515-20 і підкатегорії 101.16 ЗІР. Тому, щоб уникнути непорозумінь, доцільно проінструктувати водіїв, які придбавають ПММ (які оплачують стоянку та паркування автомобіля) за готівку, щоб вони вимагали податкову накладну вже в момент оплати ПММ (послуг паркування, стоянки автомобіля).
Щоправда, щодо ПММ при цьому можуть виникнути проблеми. Річ у тім, що з 01.01.2012 р. податкові накладні на підакцизні товари потрібно реєструвати в ЄРПН незалежно від суми. Податкову накладну необхідно зареєструвати до закінчення 15 календарних днів, що настають за датою її складання.
Як правило, закупівля ПММ здійснюється підзвітною особою за видані їй підзвітні грошові кошти. Після використання цих сум за призначенням обов’язково складають Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (авансовий звіт). Крім того, дата затвердження вказаного Звіту важлива і для відображення права на податковий кредит з ПДВ за придбаними ПММ без податкової накладної (за касовими чеками).
Так, датою виникнення права на податковий кредит за чеками є дата затвердження Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.
Придбання ПММ
А тепер трішки детальніше про ПММ для вашого автомобіля.
Автомобільне паливо і мастильні матеріали мають відповідати встановленим законодавством вимогам і технічним вимогам виробників транспортних засобів. Реалізацію автомобільного палива і мастильних матеріалів споживачу здійснюють за умови їх відповідності на місці реалізації встановленим вимогам, що підтверджує сертифікат відповідності. Реалізацію здійснюють тільки у відведених для цього в установленому порядку місцях (ст. 24 Закону про автотранспорт).
Відображення в обліку операцій з придбання ПММ залежить від порядку їх відпуску та придбання.
Відпуск нафтопродуктів споживачам відповідно до положень п. 7.1 Інструкції № 281 здійснюють на підставі укладених договорів або за готівку.
Розрахунки під час відпуску нафтопродуктів власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО. Облік реалізації нафтопродуктів ведуть через зареєстрований, опломбований в установленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи РРО. При цьому роздруковують відповідні розрахункові документи, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожної АЗС, яка здійснює розрахунки зі споживачами готівкою (п.п. 10.3.1.3 Інструкції № 281).
Відпуск нафтопродуктів за безготівковим розрахунком за відомостями здійснюється АЗС на підставі договорів, укладених між підприємством і споживачем. Відпуск нафтопродуктів відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою № 16-НП згідно з додатком 16 до Інструкції № 281. Кількість відпущеного нафтопродукту фіксують у відомості, що ведеться безпосередньо на АЗС, які підтверджують підписи оператора АЗС і водія (згідно з п.п. 10.3.2.1 Інструкції № 281).
Відомість не є щоденним документом. Підприємства, АЗС на підставі відомостей на відпуск нафтопродуктів (форма № 16-НП) періодично, але не менше одного разу на місяць, виписують зведені відомості-рахунки кожному споживачу за марками нафтопродуктів і цінами, установленими протягом місяця. У рахунках обов’язково зазначають кількість і загальну вартість відпущених нафтопродуктів, у тому числі ПДВ. Звірка розрахунків зі споживачами за відпущені нафтопродукти здійснюється щомісячно не пізніше п’ятого числа наступного за звітним місяця.
Крім того, відпуск нафтопродуктів здійснюється також і за платіжними картками*, талонами** і за паливними смарт-картами***.
* Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластиковою чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціації переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг.
** Талон — спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, зазначених на ньому.
*** Паливна смарт-карта — це пластикова картка зі вбудованим чіпом (мікропроцесором), що містить інформацію про покупця, кількість та асортимент оплачених ним нафтопродуктів, які можуть бути відпущені на АЗС, а також іншу інформацію, необхідну для організації розрахунків.
Відпуск нафтопродуктів за платіжними картками здійснюють на підставі вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-III, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2010 р. № 223, та інших нормативно-правових актів.
Щодо відпуску нафтопродуктів за талонами зауважте: форму, зміст і ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона відповідно до п.п. 10.3.3.1 Інструкції № 281 є його серійний і порядковий номери. Зверніть увагу: талони не є засобом платежу за ПММ, оплата за які вже була здійснена раніше за безготівковим розрахунком.
Зауважте також, що під час прийняття, зберігання та відпуску нафтопродуктів керівник підприємства і головний бухгалтер зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог Інструкції № 281. Вони забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафтопродуктів; збереження їх кількості та якості; відображення їх руху в бухгалтерському обліку; своєчасне застосування заходів з попередження псування, втрат, нестач і розкрадань нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання (згідно з п. 14.1 Інструкції № 281).
Придбання ПММ за відомостями на відпуск нафтопродуктів (форма № 16-НП), талонами, платіжними картками чи за готівковий розрахунок здійснюють безпосередньо на АЗС. При цьому заправку за готівку, як правило, працівник підприємства (водій) проводить за рахунок виданих йому на ці цілі підзвітних сум. За такого способу придбання ПММ їх оприбутковування здійснюють на підставі:
— подорожнього листа (або аналогічного йому документа, розробленого на підприємстві), в якому зазначено кількість і вартість отриманого палива;
— чека РРО, що підтверджує оплату;
— затвердженого авансового звіту;
— податкової накладної (при придбання ПММ на суму понад 200 грн. (без ПДВ)).
Важливий момент: для отримання податкової накладної водію необхідно мати при собі копію витягу з реєстру платників ПДВ.
При придбанні ПММ за готівковий розрахунок через АЗС точно відомо, для якого автомобіля (легкового чи вантажного) вони отримуються. Тому в податковому обліку підприємства при віднесенні витрат, пов’язаних з придбанням ПММ, до витрат і відображенні суми податкового кредиту ситуація буде зрозуміла.
Далі стисло розглянемо бухгалтерський облік придбання ПММ.
Бухгалтерський облік. Чи приготував він нам сюрпризи? Оскільки придбання ПММ за готівку здійснюється через підзвітну особу підприємства, то при відображенні такої операції в обліку слід використовувати субрахунок 372 «Розрахунки з підзвітними особами».
Придбані ПММ відображають за дебетом субрахунку 203 «Паливо». Зверніть увагу: згідно з п. 9 П(С)БО 9 до первісної вартості запасів уключають суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству. Тому суми ПДВ, що сплачені у зв’язку з придбанням ПММ і не включаються до складу податкового кредиту, відносять на збільшення первісної вартості ПММ.
У цілому облік придбання ПММ з урахуванням документального оформлення можна подати у вигляді такої таблиці.
| № з/п | ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ | ПЕРВИННИЙ ДОКУМЕНТ | ДТ | КТ |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Для господарських потреб | ||||
| При перерахуванні передоплати за нафтопродукти | ||||
| 1 | Перерахували постачальнику передоплату | Платіжне доручення | 371 | 311 |
| 2 | Відобразили суму податкового кредиту з ПДВ | Податкова накладна | 641 | 644 |
| 3 | Отримали паливо від постачальника | Накладна, подорожній лист*, відомість на відпуск нафтопродуктів (форма № 16-НП) | 203/«Паливо на складі» | 631 |
| 4 | Списали суму податкового кредиту з ПДВ | 644 | 631 | |
| 5 | Виробили взаємозалік заборгованостей | Бухгалтерська довідка | 631 | 371 |
| При оплаті нафтопродуктів після їх отримання | ||||
| 1 | Оприбутковували ПММ | Накладна | 203/»Паливо на складі» | 631 |
| 2 | Відобразили суму податкового кредиту з ПДВ | Податкова накладна | 641 | 631 |
| 3 | Перерахували оплату за нафтопродукти постачальнику | Платіжне доручення | 631 | 311 |
| При придбанні ПММ підзвітною особою | ||||
| 1 | Видали грошові кошти під звіт | Видатковий касовий ордер | 372 | 301 |
| 2 | Відобразили вартість придбаних ПММ | Подорожній лист*, чек РРО, авансовий звіт | 203 «Паливо в баках» | 372 |
| 3 | Відобразили суму податкового кредиту з ПДВ | Податкова накладна (касовий чек — при сумі покупки до 240 грн. за день (у тому числі ПДВ)) | 641 | 372 |
| Для потреб, не пов’язаних з господарською діяльністю | ||||
| При перерахуванні передоплати за нафтопродукти | ||||
| 1 | Перерахували постачальнику передоплату | Платіжне доручення | 371 | 311 |
| 2 | Отримали паливо від постачальника (на суму з урахуванням ПДВ) | Накладна, подорожній лист*, відомість на відпуск нафтопродуктів (форма № 16-НП) | 203/«Паливо на складі» | 631 |
| 3 | Здійснили взаємозалік заборгованостей | Бухгалтерська довідка | 631 | 371 |
| При оплаті нафтопродуктів після їх отримання | ||||
| 1 | Оприбутковували ПММ (на суму з урахуванням ПДВ) | Накладна | 203/»Паливо на складі» | 631 |
| 2 | Перерахували оплату постачальнику | Платіжне доручення | 631 | 311 |
| При придбанні ПММ підзвітною особою | ||||
| 1 | Видали грошові кошти під звіт | Видатковий касовий ордер | 372 | 301 |
| 2 | Відобразили вартість придбаних ПММ (на суму з урахуванням ПДВ) | Подорожній лист*, чек РРО, авансовий звіт | 203/»Паливо в баках» | 372 |
| * Або аналогічний йому документ, розроблений на підприємстві. | ||||
Витрачання ПММ
З метою списання ПММ у бухгалтерському обліку та відображення витрат у податковому обліку підприємства визначають фактичну та нормативну витрату палива.
Облік фактичної витрати ПММ здійснюється на підставі даних подорожніх листів або аналогічних документів, розроблених і затверджених на підприємстві.
Фактичну витрату палива визначають за формулою:
Фактична витрата палива = Залишок палива в баку при виїзді + Кількість заправленого палива - Залишок палива при поверненні в гараж
Нормативну ж витрату ПММ визначають за Нормами № 43. Керуватися документом варто всім підприємствам, установам та організаціям, які використовують у господарській діяльності власний чи орендований автомобільний транспорт*.
* Такий висновок підтримують не всі фахівці та державні органи. Так, наприклад, у листі ГКРУ від 11.08.2010 р. № 02-14/1232 зазначалося, що наказ Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. № 43 не пройшов державної реєстрації в Мін’юсті, тому він є обов’язковим тільки для підприємств, установ та організацій, які входять до сфери управління Мінтрансу. Іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями мають бути розроблені власні нормативні документи з нормування витрати палива та мастильних матеріалів відповідно до законодавства. Проте фіскали досить давно наполягають на неухильному дотриманні Норм № 43 в цілях податкового обліку.
При розрахунку нормативної витрати палива використовують базові лінійні норми, установлені за моделями (модифікаціями) автомобілів, і систему нормативів і коефіцієнтів, що дозволяють ураховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації. При цьому коефіцієнти коригування наведено у формі відсотків підвищення або пониження базового значення норми. У яких же випадках базові значення підлягають коригуванню?
Норми витрати палива підвищують за роботу в холодний час року; у гірській місцевості і на маршрутах з горбистим рельєфом; за роботу на дорогах зі складним планом; за роботу в міських умовах; за роботу, що вимагає частих зупинок, у тому числі технологічних зупинок, пов’язаних з навантаженням і розвантаженням, посадкою і висадкою пасажирів; під час виконання робіт на знижених швидкостях (до 20 км/год) тощо (п. 3.1 Норм № 43).
Норми витрати палива зменшують при роботі за межами населених пунктів на дорогах загального користування, у тому числі на дорогах, що проходять через населені пункти і позначені знаком 5.47 ПДД, з максимально дозволеною швидкістю, відповідно до дорожніх знаків і ПДД, що не перевищує 90 км/год залежно від швидкості та фактичних потреб (п. 3.2 Норм № 43).
Право встановлення конкретних величин коригувальних коефіцієнтів у регламентованих Нормами № 43 межах і строках їх дії надається керівникам підприємств і затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству.
Після того, як відповідні розрахунки виконано, підприємство має порівняти фактичну кількість витраченого автомобілем палива з нормативною витратою. Це необхідно для правильного відображення вартості використаних ПММ у податковому та бухгалтерському обліку.
Якщо фактична витрата палива менше або дорівнює витраті нормативній, то ПММ списують у розмірі фактичної витрати палива. Цю ж суму відображають у складі витрат у податковому обліку (звісно, за умови використання ПММ у госпдіяльності).
Якщо ж фактична витрата перевищила витрату палива, розраховану за нормами, то в податковому обліку до витрат уключають витрату в межах норм. Причому, якщо витрата палива за фактом перевищила витрату за нормою (виникла перевитрата), підприємству слід розібратися у причинах цього. Річ у тім, що такі наднормативні витрати могли виникнути як з вини водія, так і з об’єктивних причин. Наприклад, через низьку якість ПММ, невідповідність доріг і під’їзних шляхів нормам експлуатації, систематичні пробки на дорогах, технічний стан автотранспорту, непередбачений ремонт двигуна в рейсі тощо. Проте ще раз зверніть увагу: незалежно від причин перевитрати до складу витрат у податковому обліку належить фактична витрата ПММ у межах установленої норми*.
* Правду кажучи, ПК не містить заборони на віднесення до складу витрат усієї суми фактично витраченого палива, навіть якщо вона перевищує норми. Проте представники податкових органів традиційно вважають, що наднормативна витрата ПММ ніяк не пов’язана з господарською діяльністю підприємства, а тому такі витрати:
— не можуть ураховуватися при визначенні об’єкта оподаткування на підставі п.п. 139.1.1 ПК;
— зумовлюють необхідність у визнанні умовного постачання таких «перевитрат» і нарахування податкових зобов’язань з ПДВ (п. 198.5 ПК).
Що ж робити, якщо водій допустив перевитрату палива в порівнянні з даними про нормативну витрату палива, зазначену в подорожньому листі або аналогічному документі, розробленому на підприємстві? У такому разі складають відомість, у якій зазначають прізвище (ім’я та по батькові) водія, кількість і вартість перевитраченого палива. Після розгляду комісією, затвердженої наказом по підприємству, і визначення вини водія в перевитраті цю відомість надають керівнику підприємства для прийняття рішення про відшкодування вартості перевитраченого палива. Детальніше про відображення в обліку такої перевитрати читайте в наступному підрозділі тематичного випуску.
А що ж у податковому обліку? Витрати на ПММ відображають залежно від напряму їх використання:
| АВТОМОБІЛЬ ВИКОРИСТОВУЮТЬ | Норма ПК | ВАРТІСТЬ ВИТРАЧЕНИХ ПММ НАЛЕЖИТЬ ДО СКЛАДУ | КОЛИ ПОТРАПЛЯЄ ДО СКЛАДУ ПОДАТКОВИХ ВИТРАТ? | РАХУНОК БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Безпосередньо для виробництва продукції, робіт, послуг, придбання товарів | Пп. 138.8, 138.6 | собівартості | У періоді визнання доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (п. 138.4 ПК) | 90 |
| Для задоволення загальновиробничих потреб | П.п. 138.8.5 | загальновиробничих витрат | Змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати уключають до виробничої собівартості продукції, що випускається, тобто вони збільшують податкову собівартість тільки в періоді реалізації. Постійні нерозподілені загальновиробничі витрати відносять до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Вони збільшують «податкову» собівартість реалізації поточного звітного періоду | 91 |
| В адміністративних цілях | П.п. «в» п.п. 138.10.2 | адміністративних витрат | У тому періоді, в якому вони були понесені (у періоді списання витрачених ПММ з балансу) (п. 138.5 ПК) | 92 |
| У збутовій діяльності | Пп. «е» і «ж» п.п. 138.10.3 | витрат на збут | 93 | |
| У негосподарській діяльності підприємства (наднормативні витрати) | Немає витрат у податковому обліку | інших операційних витрат | — | 94 (субрахунок 947) |
Ще раз нагадуємо, що:
— попередню оплату вартості ПММ у податковому обліку підприємства не відображають;
— вартість палива не включають до витрат і на етапі його оприбутковування;
— суму вхідного ПДВ, сплачену/нараховану при придбанні ПММ, уключають до податкового кредиту в повному обсязі (п.п. «а» п. 198.1 ПК).
У свою чергу, сума перевитрати ПММ належить у бухобліку до інших операційних витрат і списується на субрахунок 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей». У момент такого списання необхідно нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ виходячи з вартості придбання перевитрачених ПММ (п. 198.5 ПК).
Давайте розглянемо розрахунок нормативної витрати палива на конкретному прикладі.
Приклад 1. У місті Полтаві підприємство експлуатує легковий автомобіль «Daewoo Lanos TA 486», що здійснює доставку посадової особи до структурних підрозділів підприємства, розташованих у різних районах міста. Загальна протяжність маршруту за даними спідометра становить 107 км. Автомобіль перебуває в експлуатації 9 років.
Згідно з п. 4.1 Норм № 43 нормативна витрата палива в цьому випадку визначатиметься за формулою:
Qн = 0,01 х Hs х S х (1 + 0,01 х K∑),
де Qн — нормативна витрата палива, л (куб. м);
Hs — базова лінійна норма витрати палива, л/100 км (м3/100 км);
S — пробіг автомобіля, км;
K∑ — сумарний коригувальний коефіцієнт, %.
За умовами нашого прикладу:
Hs = 9,5 л/100 км (згідно з табл. А.2.1 Норм № 43);
S = 107 км;
K∑ у нашому випадку становить + 15 %:
+ 10 % — за роботу в межах міста Полтави;
+ 5 % — за експлуатацію автомобіля більше 8 років.
Qн = 0,01 х 9,5 х 107 х [1 + 0,01 х (10 + 5)] = 11,69 (л).
Таким чином, за даних умов роботи нормативна витрата палива становить 11,69 л.
Фактично витрачені ПММ (у межах норм) списують на податкові витрати підприємства. При цьому списанню підлягають ПММ, використані для заправки як вантажних, так і легкових автомобілів.
У наведеному вище прикладі на адміністративні витрати за даних умов роботи автомобіля може бути списана вартість фактично витрачених ПММ до 11,69 л.
Відомі випадки, коли модель (модифікація) автомобіля не передбачена Нормами № 43. Як у такому випадку застосувати норму витрати ПММ?
Зверніть увагу на п. 2 Норм № 43, що пропонує використовувати тимчасові лінійні норми витрати палива і ПММ залежно від того, наскільки сильно відрізняється наявна модель автомобіля від моделей, для яких такі норми встановлено. При цьому не забувайте, що такі норми починають діяти на підприємстві тільки з моменту видання керівником відповідного наказу і до моменту запровадження постійних норм для цих марок автомобілів.
Таким чином, якщо модель і модифікація наявного автомобіля не мають істотних конструктивних відмінностей (модель двигуна і конструкція трансмісії) і не відрізняються від базової моделі спорядженою масою і габаритними розмірами, то в такому разі тимчасову лінійну норму витрати палива встановлюють в тому самому розмірі, що і для базової моделі.
Для моделей і модифікацій автомобілів, що не мають істотних конструктивних відмінностей*, але відрізняються від базової моделі спорядженою масою** і не є серійними, тимчасова норма витрати палива встановлюється в тому ж розмірі, що і для базової моделі. Але різницю у споживанні палива ураховують шляхом застосування норми на одну тонну спорядженої маси Hg (л/100 т•км) (п.п. 2.1.2 Норм № 43).
* Істотними вважають відмінності в моделі (модифікації) двигуна, його основних систем і елементів трансмісії.
** Установка фургонів, кунгів, додаткового устаткування, бронювання тощо
Для автомобілів, на яких установлено спе-ціальне обладнання (згідно з п.п. 2.1.3 Норм № 43), збільшення споживання палива (без виконання спеціальної роботи) ураховується шляхом застосування норми на одну тонну спорядженої маси Hg (л/100 т•км).
Тимчасові лінійні норми витрати палива, а також норми витрати палива на виконання транспортної роботи для ГБА- і ГДА-модифікацій автомобілів і авто, що використовують інші види альтернативного або сумішевого палива***, які не увійшли до Норм № 43, установлюються таким чином:
— лінійна норма витрати рідкого палива базового автомобіля коригується з урахуванням різниці споряджених мас ГБА (ГДА) і базового автомобіля (аналогічно розрахункам норми витрати палива на виконання транспортної роботи) і застосовується при роботі ГБА (ГДА) на рідкому паливі;
— норма витрати газового палива визначається шляхом коригування розрахованої лінійної норми витрати рідкого палива (або норми рідкого палива на виконання транспортної роботи) із застосуванням перевідних коефіцієнтів:
а) бензин — СПГ — 1:1;
б) бензин — СНГ — 1:1,25 (для автомобілів із системою впорскування СНГ рекомендовано застосовувати менші значення перевідного коефіцієнта відповідно до фактичних потреб);
в) у разі газодизельного живлення: дизпаливо (дизель) — СПГ 1:0,92.
*** Зокрема, паливо, що містить компоненти з відновлюваних джерел енергії, — біопаливо.
Перевідний коефіцієнт для розрахунку витрати дизпалива (запальної дози) у разі газодизельного живлення встановлюється при розрахунку лінійної норми витрати дизпалива на 100 км пробігу: дизпаливо (дизель) — дизпаливо (запальна доза газодизеля) — 1:0,19. Така запальна доза дизпалива не застосовується при розрахунках норми додаткового споживання палива на виконання транспортної роботи.
Для ГБА- і ГДА-модифікацій нових конструкцій автомобілів, а також для автомобілів, що використовують інші види альтернативного або сумішевого палива, за необхідності, на запит (за замовленням) заводів-виробників або підприємств — власників автомобілів тимчасові норми встановлюють по-особливому. Як саме? Відповідно до п.п. 2.1.5 Норм № 43, залежно від властивостей палива і особливостей конструкції автомобілів, і з обліком, за необхідності, додаткового споживання палива на запуск залежно від кліматичних умов тощо.
Інститут Міністерства інфраструктури України (ДержавтотрансНДІпроект)**** за заявкою суб’єкта господарювання***** розробляє тимчасові індивідуальні базові лінійні норми витрати палива для нових моделей (модифікацій) автомобілів та автомобілів оригінальної конструкції.
**** ДержавтотрансНДІпроект знаходиться за адресою: проспект Перемоги, 57, м. Київ, 03113.
Телефони: (044) 456-3030, (044) 201-0810. Факс: (044) 455-6791.
E-mail: info@insat.org.ua, web-сторінка: http://www.insat.org.ua
***** Власника автомобіля або підприємства — виробника автомобілів.
Маємо на увазі моделі, не включені до Норм № 43. ДержавтотрансНДІпроект виконує роботи з такої розробки на договірних умовах, а отже, для суб’єкта господарювання вони пов’язані з додатковими витратами.
ДержавтотрансНДІпроект розробляє тимчасові індивідуальні базові лінійні норми витрати палива в такому порядку:
1) замовник подає* до ДержавтотрансНДІпроекту заявку за формою відповідно до додатка Д до Норм № 43 з проханням розробити тимчасові індивідуальні базові лінійні норми витрати палива. До неї необхідно додати ідентифікаційну анкету на конкретну модель автомобіля із зазначенням даних з технічної або експлуатаційної документації заводу-виробника або з інших джерел інформації. Пояснення щодо заповнення ідентифікаційної анкети наведено в додатку Д до Норм № 43;
2) при отриманні необхідної інформації ДержавтотрансНДІпроект готує договір із замовником, акт приймання-здавання робіт згідно з угодою, податкову накладну (для замовника — платника ПДВ), а також кошторис витрат на проведення робіт (на вимогу замовника). Ці документи передають замовнику для підписання та оплати;
3) окремо на кожну модель (модифікацію) автомобіля оформляють висновок. У ньому наводять тимчасові індивідуальні базові лінійні норми витрати палива, необхідні для ідентифікації транспортного засобу, технічні дані та іншу інформацію. Строк підготовки висновку, як правило, не перевищує 30 — 45 календарних днів залежно від характеру та необхідного обсягу робіт;
4) висновок, затверджений керівником ДержавтотрансНДІпроект або виконуючою його обов’язки особою, передають (направляють поштою) замовнику. Після отримання висновку замовник оформляє акт приймання-здавання робіт у порядку, передбаченому договором.
* Поштою, факсом або особисто.
Установлені ДержавтотрансНДІпроект тимчасові індивідуальні базові лінійні норми витрати палива необхідні для планування потреби суб’єкта господарювання у ПММ і контролі за їх витратою, ведення звітності. Але головне — для віднесення на податкові витрати вартості палива.
Отже, з витрачанням ПММ розібралися. Хоча ні, стривайте! А як же наднормативні витрати?
Витрати ПММ понад установлених норм
Як ви пам’ятаєте, за кожним автомобілем і за кожною його зміною (рейсом) підприємство визначає нормативну та фактичну витрату палива.
Якщо фактична витрата палива менше або дорівнює нормативній, то ПММ списують у розмірі фактичної витрати палива. При цьому в бухгалтерському обліку вартість фактично витраченого палива в межах норм відображають залежно від мети використання автотранспорту. Інакше кажучи, вартість витрачених ПММ списується з кредиту субрахунку 203 «Паливо» у дебет відповідних субрахунків рахунків 15, 20, 23 або 28, а також рахунків 91, 92, 93 і 94.
У свою чергу, суму перевитрати ПММ відносять у бухобліку до інших операційних витрат і списують на субрахунок 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей».
Для цілей податкового обліку також необхідно здійснити розрахунок і порівняння нормативної та фактичної витрати палива. При цьому якщо фактична витрата не перевищує норму, то до податкових витрат підприємства включається вся вартість фактично використаного палива, зрозуміло, з дотриманням правил визнання витрат, установлених ПК:
— при використанні палива для заправки автомобілів, зайнятих у будівництві (створенні) об’єктів основних засобів, його вартість увійде до первісної вартості таких ОЗ і потрапить до витрат за допомогою їх амортизації залежно від подальшого напряму використання ОЗ;
— вартість ПММ, уключених до собівартості виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а також до первісної вартості придбаних товарів, потрапить до складу витрат підприємства тільки в періоді визнання доходів від реалізації такої продукції (товарів, робіт, послуг);
— витрати на придбання ПММ, вартість яких відповідно до правил ведення бухгалтерського обліку включено до складу інших витрат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат), будуть враховані при обчисленні об’єкта оподаткування в тому періоді, в якому їх було понесено (у періоді списання витрачених ПММ з балансу).
Якщо ж фактична витрата перевищує нормативну, то в податковому обліку до складу витрат слід віднести вартість ПММ у межах норм.
Незважаючи на відсутність у ПК жодних прямих обмежень із цього приводу, а також посилань на Норми № 43 або інший подібний нормативний акт, слід дотримуватися традиційного підходу податкового законодавства до формування витрат. Тобто, наднормативна витрата ПММ не пов’язана з господарською діяльністю підприємства, тому такі витрати не можна враховувати при визначенні об’єкта оподаткування на підставі п.п. 139.1.1 ПК.
Крім того, негосподарська спрямованість наднормативної витрати ПММ також зумовлює необхідність нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з відображенням умовного постачання таких ПММ. При цьому база оподаткування не може бути нижче ціни їх придбання (п. 189.1 ПК). У цьому випадку підприємство має виписати самому собі податкову накладну у двох примірниках.
Складену податкову накладну в день виникнення податкових зобов’язань заносять до розд. I Реєстру виданих та отриманих податкових накладних. При цьому вид документа, що фіксується у гр. 4 розд. I Реєстру, позначається як «ПНП13».
Для наочності зазначеного наведемо умовний числовий приклад.
Приклад 2. Підприємство використовує легковий автомобіль Ford Scorpio з метою транспортного обслуговування керівного складу. Базова лінійна норма, визначена згідно з таблицею. А.2.3 додатка А до Норм № 43, становить 12,5 л/100 км.
Крім того, наказом керівника встановлено підвищуючий коефіцієнт за роботу в міських умовах у межах м. Харкова 12 % (п.п. 3.1.4 Норм № 43). За даними подорожнього листа пробіг автомобіля за зміну становить 130 км, а фактична витрата палива — 20 л. Для застосування інших коефіцієнтів протягом цієї зміни підстав не було.
Визначимо нормативну витрату палива за формулою, наведеною в п. 4.1 Норм № 43:
Qн = 0,01 х Hs х S х (1 + 0,01 х K∑) = 0,01 х 12,5 х 130 х (1 + 0,01 х 12) = 18,2 л.
Як бачимо, виникла перевитрата ПММ у розмірі 1,8 л (20 л - 18.2 л). Особу, винну у виникненні перевитрати, не встановлено. Вартість 1 л палива відповідної марки — 15,00 грн. (без ПДВ 12,50 грн., ПДВ 20 % — 2,50 грн.).
У податковому та бухгалтерському обліку ця операція відобразиться таким чином:
| № з/п | ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ | БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК | ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК | ||||
| ДТ | КТ | СУМА | ДОХОДИ | ВИТРАТИ | РЯДОК ДЕКЛАРАЦІЇ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК | ||
| 1 | Списали суму фактично використаного палива в межах норм (18,2 л х 12,50 грн./л) | 92 | 203 | 227,50 | — | 227,50* | 06.1 |
| 2 | Списали вартість надмірно витраченого палива (1,8 л х 12,50 грн./л) | 947 | 203 | 22,50 | — | — | — |
| 3 | Нарахували податкові зобов’язання з ПДВ на вартість надмірно витраченого палива (22,50 грн. х 20 % : 100 %) | 947 | 641/ПДВ | 4,50 | — | — | — |
| 4 | Вартість палива віднесли на фінансовий результат | 791 | 92 | 227,50 | — | — | — |
| 791 | 947 | 27,00 | — | — | — | ||
| * Вартість ПММ, використаних для заправки автомобіля, що застосовується з метою транспортного обслуговування керівного складу підприємства, уключається до складу адміністративних витрат у періоді їх використання (п. 138.5 і п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПК). | |||||||
За відсутності об’єктивних причин для перевитрати ПММ, порівняно з його фактичною витратою за даними подорожніх листів або інших аналогічних документів, таку перевитрату розглядають як нестачу. Тому вартість перевитрати палива справляють з водія транспортного засобу згідно з Порядком № 116. Нагадаємо, що на сьогодні розмір збитку, що підлягає відшкодуванню винною особою підприємству, визначається суб’єктами оціночної діяльності. Тобто, якщо на підприємстві встановлено факт розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, слід провести незалежну оцінку збитку. Її здійснюють професійний оцінювач (фізична особа), який має відповідний сертифікат, або юридична особа, у складі якої працює хоча б один оцінювач, які отримали сертифікат суб’єкта оцінної діяльності.
Для проведення оцінки збитку підприємство та оцінювач (або юридична особа, у складі якої працює оцінювач) укладають договір про проведення оцінки майна.
За результатами оцінки складають Звіт про оцінку майна, що включає оцінену суму збитку. На його підставі суму збитку відображають в обліку підприємства, а також пред’являють для відшкодування винній особі.
Нагадаємо: раніше підприємство розраховувало збиток самостійно за методикою, наведеною в Порядку № 116.
Водночас, п. 10 Порядку № 116, як і раніше, передбачає, що із суми отриманого відшкодування підприємство покриває свої збитки (вартість втрачених ПММ), а суму перевищення зобов’язано перерахувати до державного бюджету. На нашу думку, тепер цей пункт має бути реалізовано таким чином:
— якщо сума збитку, визначена оцінювачем, перевищує фактичні втрати підприємства (визначені за даними бухгалтерського обліку), то суму перевищення (позитивну різницю) перераховують до бюджету;
— якщо ж оцінена сума збитків менше фактичною (від’ємна різниця), то до бюджету нічого не перераховують.
Також варто уточнити, що необхідність звернення до Порядку № 116 виникає тільки, якщо йдеться про факти завдання збитку майну підприємства особами, які перебувають з ним у трудових відносинах.
Бухгалтерський облік розрахунків з відшкодування матеріального збитку винною особою ведуть на субрахунку 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків». Суму, що підлягає відшкодуванню винною особою, зараховують до складу дебіторської заборгованості (субрахунок 375 «Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків») і включають до складу доходів звітного періоду (субрахунок 716 «Відшкодування раніше списаних активів»).
Суму відшкодування, що надійшла від винної особи, відображають за дебетом рахунків 30 «Готівка», 31 «Рахунки в банках» або рахунка 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» з одночасним списанням раніше відображеної суми дебіторської заборгованості.
Щодо відображення суми перевитрати на позабалансовому субрахунку 072 «Невідшкодовані нестачі та втрати від псування цінностей» зазначимо, що, на нашу думку, робити цього не варто. Чому? Тому що винний у перевитраті, як правило, відомий. Згідно з П(С)БО 9 на позабалансовому рахунку відображають суми нестач до встановлення осіб, винних у нестачі, і застосування до них відповідних заходів.
У податковому обліку (податок на прибуток) суму компенсації збитків винуватцями не включають до доходу згідно з п.п. 136.1.5 ПК. Увага! За умови, що за такими ПММ не були відображені податкові витрати.
Що стосується податкових наслідків з ПДВ, то отримання компенсації збитків від винних осіб не є постачанням товарів (п.п. 14.1.191 ПК). Як наслідок — не є об’єктом для нарахування ПДВ.
Приклад 3. На підприємстві автомобіль МАЗ-53352 використовують для доставки готової продукції покупцям. За даними подорожнього листа, фактична витрата дизельного палива за зміну склала 74 , тоді як витрата палива за нормою повинна була становити 64 л. Тобто виникла перевитрата ПММ в розмірі 10 л. Особу, винну у виникненні перевитрати, установлено. Вартість 1 л дизельного палива — 14,40 грн. (у тому числі без ПДВ 12,00 грн., ПДВ 20 % — 2,40 грн.). Сума перевитрати склала 144,00 грн. (з ПДВ).
Відповідно до Порядку № 116 було укладено договір про проведення оцінки майна із суб’єктом оціночної діяльності.
Згідно зі Звітом про оцінку майна оцінена сума збитку склала 150 грн.
Суму відшкодування винна особа внесла до каси підприємства.
В обліку при цьому слід відобразити такі проводки:
| № з/п | ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ | БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК | ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК | ||||
| ДТ | КТ | СУМА | ДОХОДИ | ВИТРАТИ | РЯДОК ДЕКЛАРАЦІЇ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| 1 | Списали вартість витрачених ПММ у межах норм | 93 | 203 | 768,00 | — | 768,00 | 06.2 |
| 2 | Списали вартість перевитрачених ПММ | 947 | 203 | 120,00 | — | —* | — |
| 3 | Нарахували податкові зобов’язання з ПДВ | 947 | 641 | 24,00 | — | — | — |
| 4 | Списали витрати, пов’язані з перевитратою ПММ, на фінансовий результат | 791 791 | 93 947 | 768,00 144,00 | — | — | — |
| 5 | Відобразили суму збитків, що підлягає відшкодуванню винною особою | 375 | 716 | 150,00 | —** | — | — |
| 6 | Відобразили частину суми відшкодування, що підлягає перерахуванню до бюджету (150 грн. - 144 грн.) | 716 | 642 | 6,00 | — | — | — |
| 7 | Унесли суму відшкодування до каси підприємства | 301 | 375 | 150,00 | — | — | — |
| 8 | Перерахували до бюджету частину суми збитку, відшкодованого винною особою | 642 | 311 | 6,00 | — | — | — |
| * Наднормативні втрати ТМЦ не відображаються у складі податкових витрат на підставі п. 140.3 ПК (вважається, що такі ТМЦ не використані в господарській діяльності підприємства). ** Оскільки раніше вартість таких ПММ не була включена до витрат підприємства, то сума компенсації, отримана від працівника, не включається до складу податкових доходів (п.п. 136.1.5 ПК). Крім того, на суму компенсації не потрібно нараховувати і ПДВ. | |||||||
Як бути, якщо винну в завданому підприємству збитку особу не встановили або у відшкодуванні збитку підприємству відмовив суд? У такому разі суму нестачі списують на витрати звітного періоду. У бухобліку одночасно зі списанням на витрати суми нестачі (Дт 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей» — Кт 203) її необхідно відобразити на позабалансовому субрахунку 072 «Невідшкодовані нестачі та втрати від псування цінностей». При цьому сума нестачі має значитися на субрахунку 072 не менше строку позовної давності (зазвичай він становить 3 роки) з моменту встановлення факту нестачі.
А ось у податковому обліку з податку на прибуток нестачі ПММ не потраплять до податкових витрат. Це прямо випливає з п. 140.3 ПК, згідно з яким до витрат не включають суму фактичних втрат товарів.
Для цілей обкладення ПДВ такі втрати ПММ вважаються використанням ТМЦ не в господарській діяльності (п. 198.5 ПК). Що це означає? Що нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ необхідно виходячи з ціни не нижче ціни придбання (п. 189.1 ПК). При цьому будьте уважні: коригувати раніше відображений за такими ТМЦ «вхідний» податковий кредит не треба. Такий висновок міститься в консультації, розміщеній у розділі 101.16 ЗІР.
Отже, щодо пального у нас все. Перейдемо ж до другого (не менш важливого) питання цього розділу!
Технічне обслуговування та ремонт
Як одне, так і друге, обов’язково супроводжують власників автомобілів: будь то приватні особи чи підприємства. Саме цим явищам і присвячений цей підрозділ тематичного випуску.
Технічна сторона ремонтів та ТО
Система технічного обслуговування та ремонту техніки — це сукупність взаємопов’язаних засобів, документації технічного обслуговування і ремонту та виконавців, які потрібні для підтримування і відновлення якості виробів, що входять у цю систему (п. 1.3 Положення № 102).
Ремонт у свою чергу – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності* виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин. При цьому ремонти бувають капітальні та поточні. Що ж вони собою представляють?
* Роботоздатний стан (роботоздатність) – це стан виробу, в якому значення усіх параметрів, які характеризують здатність виконувати задані функції, відповідають вимогам нормативно-технічної і (або) конструкторської документації (відповідно до п. 1.3 Положення № 102).
Поточний ремонт (ПР) – це ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу. Такий ремонт полягає в заміні та (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами).
У свою чергу капітальний ремонт (КР) — ремонт, який виконують для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових.
Перелік базових агрегатів дорожніх транспортних засобів (ДТЗ) можна знайти в додатку Г до Положення № 102.
Поточний ремонт виконують за потреби, згідно з результатами діагностування технічного стану ДТЗ, або за наявності несправностей. До поточного ремонту належать роботи, пов’язані з одночасною заміною не більше двох базових агрегатів (крім кузова і рами).
Будь-який ремонт агрегатів відповідно до п. 3.14 Положення № 102 належить до поточного ремонту ДТЗ.
Важливо розрізняти поточний ремонт та технічне обслуговування (ТО) автомобіля. Останнє є нічим іншим, як комплексом операцій чи операцією щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування. Перелік операцій, що належать до ТО, міститься у додатках А, Б і В Положення № 102. Це, зокрема:
— мастильні і очищувальні роботи в рамках ТО-1;
— мастильні і очищувальні роботи в рамках ТО-2;
— операції сезонного технічного обслуговування.
Крім того, виділяють щоденне обслуговування автомобіля, яке має проводитися після роботи з метою підготовки ДТЗ до подальшої експлуатації. Відповідно до п. 3.5 Положення № 102 воно передбачає:
— перевірку технічного стану;
— виконання робіт щодо підтримування належного зовнішнього вигляду;
— заправлення експлуатаційними рідинами;
— усунення виявлених несправностей;
— санітарну обробку ДТЗ.
Важливою відмінністю поточного ремонту від технічного обслуговування є те, що такий ремонт проводять за потреби згідно з результатами діагностування технічного стану ДТЗ або за наявності несправностей. Натомість технічне обслуговування ДТЗ виконують у планово-обов’язковому порядку. Тобто, для будь-якого з видів технічного обслуговування встановлена періодичність його проведення:
— щоденне обслуговування має проводитись 1 раз на робочу добу незалежно від кількості робочих змін;
— сезонне ТО - двічі на рік (весною та восени).
А от періодичності проведення ТО-1 та ТО-2 присвячена наступна таблиця.
| № з/п | Вид технічного обслуговування | Періодичність проведення для: | |
| легкових автомобілів та автобусів | автомобілів вантажних, автобусів на базі вантажних автомобілів або з використанням їх базових агрегатів, автомобілів повноприводних, причепів і напівпричепів | ||
| 1 | ТО-1 | 1 раз на 5000 км пробігу | 1 раз на 4000 км пробігу |
| 2 | ТО-2 | 1 раз на 20000 км пробігу | 1 раз на 16000 км пробігу |
| Увага: якщо вказана періодичність обслуговування відрізняється від періодичності, визначеної документацією заводу-виробника, слід керуватися останньою. | |||
Наведену періодичність власник ДТЗ відповідно до п. 3.18 Положення № 102 може зменшити до 20 % залежно від умов його експлуатації.
Далі про капітальний ремонт. Його виконують за потреби згідно з результатами діагностики технічного стану. Призначений же він для продовження строку експлуатації ДТЗ.
До капітального ремонту належать роботи, пов’язані із заміною кузова для автобусів та легкових автомобілів, рами для вантажних автомобілів або одночасною заміною не менш трьох базових агрегатів. До капітального ремонту причепів належать роботи, пов’язані із заміною рами (п. 3.16 Положення № 102).
Цікава деталь: перед технічним обслуговуванням чи ремонтом обов’язково виконують прибирально-мийні роботи (згідно з п. 3.5 Положення № 102). Відповідно, останні по своїй суті не є ані ТО, ані будь-яким із видів ремонту.
Далі до вашої уваги — облікові нюанси ремонту транспортних засобів.
Бухгалтерський облік. Автомобіль, як ви пам’ятаєте, треба обліковувати на субрахунку 105 «Транспортні засоби».
З точки зору бухгалтерського обліку, ремонт автомобілів не має відмінних рис від обліку ремонту інших основних засобів підприємства, тож стисло нагадаємо основні його правила.
Ключове значення для вирішення питання відображення у бухгалтерському обліку витрат з ремонту авто має характер впливу проведеного ремонту на об’єкт основних засобів. Що маємо на увазі? Те, чи збільшуються майбутні економічні вигоди, первісно очікувані від використання об’єкта.
Питанню обліку ремонту та поліпшення основних засобів присвячений розд. 6 Методрекомендацій № 561.
Згідно з п. 28 Методрекомендацій № 561 приймання закінчених робіт з ремонту і поліпшення основних засобів (таких як модернізація, добудова, реконструкція тощо) оформляють актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів.
Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт відповідно до п. 29 Методрекомендацій № 561 приймає керівник підприємства. Тобто саме він вирішує, чи спрямовані такі роботи на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об’єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи їх здійснюють для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання. Для прийняття такого рішення керівник ураховує результати аналізу існуючої ситуації та суттєвість понесених витрат.
На суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта*, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта, збільшують первісну вартість основних засобів.
* Модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо.
Вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об’єкта основних засобів, відповідно до п. 31 Методрекомендацій № 561 спочатку включають до капітальних інвестицій. Лише потім вона збільшує первісну вартість основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат:
— очікуваного терміну корисного використання об’єкта,
— кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об’єктом.
Що ж може слугувати прикладами такого поліпшення? Ось приміром:
а) модифікація, модернізація об’єкта основних засобів з метою подовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;
б) заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг);
в) впровадження ефективнішого технологічного процесу, що дозволить зменшити первісно оцінені виробничі витрати;
г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.
Зауважте: в разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів відповідно переглядають і строк його корисного використання (експлуатації). При цьому амортизацію, виходячи з нового строку корисного використання, починають нараховувати з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
Зверніть увагу: заміну окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) можна відобразити як заміну об’єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміну такого компонента відображають як капітальні інвестиції у придбання нового об’єкта основних засобів з одночасним списанням заміненого об’єкта.
На відміну від вищезазначених, витрати, що здійснюють для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включають до складу витрат звітного періоду. Підставами для цього є п. 15 П(С)БО 7 та п. 32 Методрекомендацій № 561.
Залежно від напряму використання об’єкта ремонтні витрати можна віднести до складу:
— загальновиробничих витрат – у разі ремонту основних засобів загальновиробничого призначення (п.п. 15.4 П(С)БО 16).
— адміністративних витрат – у разі ремонту основних засобів загальногосподарського використання (абз. 4 п. 18 П(С)БО 16).
— витрат на збут – у разі ремонту основних засобів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (абз. 8 п. 19 П(С)БО 16);
— інших операційних витрат – у разі ремонту об’єктів соціально-культурного призначення (абз. 10 п. 20 П(С)БО 16).
Витрати на капітальний ремонт об’єктів основних засобів у звичайному випадку визнають витратами звітного періоду. Проте існує можливість віднесення таких витрат до капітальних інвестицій. Для цього необхідно, щоб витрати на значний огляд і капітальний ремонт могли бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів.
Крім того, витрати на ремонт можна визнати капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов’язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання автомобіля, що був у використанні, тому потребує ремонту. У такому випадку витрати на його ремонт приймають на збільшення первісної вартості автомобіля до суми, яка може бути відшкодована від його використання в майбутньому.
Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнають капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.
При цьому сумою очікуваного відшкодування вважають найбільшу з двох оцінок: чисту вартість реалізації або теперішню вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи їх ліквідаційну вартість.
В той же час підприємство вправі обрати варіант обліку ремонтних витрат, встановлений податковим законодавством. Про нього ми поговоримо далі. Зараз же зауважимо лише, що при цьому варіанті на передній план виходить не вплив проведених ремонтів на майбутні економічні вигоди, які підприємство очікує отримати від використання автомобіля, а розмір ремонтного ліміту. Відповідно, і сума понесених з початку року витрат на поліпшення та ремонт основних засобів. Вибір «податкового» варіанту обліку ремонтних витрат потрібно передбачити в наказі про облікову політику підприємства. Законодавчо можливість такого вибору передбачена п. 14 П(С)БО 7.
Дані про змінені техніко-економічні характеристики (вартість, потужність тощо) в результаті поліпшення автомобілів заносять у технічні паспорти, інвентарні картки або інші регістри їх аналітичного обліку.
Податковий облік. Суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів, відповідно до п. 146.11 ПК відносять до податкових не в повному обсязі. Яке ж передбачене обмеження? Це — 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року. А от на суму перевищення цієї величини збільшують первісну вартість основних засобів з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.
Зверніть увагу: частину вартості ремонтів та/ або поліпшень об’єктів оперативної оренди (лізингу) чи концесії у сумі, що перевищує віднесену на витрати, орендар чи концесіонер має право амортизувати як окремий об’єкт. Яким чином? У тому ж порядку, що встановлений для групи основних засобів, до якої відноситься такий об’єкт. Але будьте пильні: це можливо лише в тому разі, якщо договір оперативної оренди (лізингу) чи концесії зобов’язує або дозволяє орендарю чи концесіонеру здійснювати ремонти та/або поліпшення об’єкта оперативної оренди (лізингу) чи концесії.
А от суму витрат, пов’язану з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів*, у розмірі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, можна відносити до складу витрат (п. 146.12 ПК).
* У тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером.
До яких саме витрат належатимуть подібні витрати? Залежно від призначення відремонтованого автомобіля на підприємстві їх у межах «ремонтного» ліміту можуть відносити до:
— загальновиробничих витрат (на підставі п.п. «г» п.п. 138.8.5 ПК);
— адміністративних витрат (відповідно до п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПК);
— витрат на збут (згідно з п.п. «д» п.п. 138.10.3 ПК).
Зверніть увагу: на відміну від бухобліку, у наведеному списку відсутні інші операційні витрати. Воно й не дивно: у податковому обліку відображають лише витрати, що пов’язані із господарською діяльністю платника. До інших операційних витрат натомість, як ви пам’ятаєте, у бухгалтерському обліку відносять витрати на ремонт об’єктів соціально-культурного призначення.
З тієї ж причини у податковому обліку не можна відображати витрати на ремонт автомобілів невиробничого призначення.
А от сума витрат на ремонт та поліпшення необоротних активів, наданих в оперативну оренду, знаходить своє відображення в складі інших витрат платника.
Тепер інше запитання: коли правильно відобразити витрати? Залежно від того, до якого виду відносяться ремонтні витрати, момент їх відображення у податковому обліку відрізняється. Так, якщо йдеться про адміністративні витрати чи витрати на збут, то їх визнають витратами того звітного періоду, в якому їх здійснили, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (на підставі п. 138.5 ПК).
На відміну від них, загальновиробничі витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг*, визнають витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ПК).
* Крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включають до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.
У Податковій декларації з податку на прибуток підприємства для розрахунку витрат на ремонт та поліпшення основних засобів, які можуть бути безпосередньо віднесені до складу витрат, призначено таблицю 2 «Витрати на ремонт та поліпшення основних засобів відповідно до пункту 146.12 статті 146 розділу III Податкового кодексу України» додатка АМ до рядка 06.4.27 додатка ІВ до рядка 06.4 Податкової декларації. В ньому, зокрема, містяться такі графи:
| № графи | Назва графи | Важливі моменти щодо заповнення графи |
| 1 | Балансова вартість основних засобів на початок звітного (податкового) року | Цей показник не включає: — вартість основних засобів, отриманих безоплатно; — вартість невиробничих основних засобів; — вартість земельних ділянок; — вартість інших необоротних активів; — вартість нематеріальних активів; — вартість незавершених капітальних інвестицій; — вартість основних засобів, що отримані в оперативну оренду; — вартість основних засобів, переданих у фінансову оренду. Натомість він уключає: — вартість основних засобів, що передані в оперативну оренду; — вартість основних засобів, отриманих у фінансову оренду; — тимчасову податкову різницю, що виникла при інвентаризації основних засобів станом на 01.04.2011 р.* |
| * Стосовно цього показника існують 2 протилежні думки, проте ключовим аргументом для вирішення питання, на думку редакції, є те, що ПК передбачає можливість амортизації вказаного об’єкта поряд із вартістю інших основних засобів підприємства. | ||
| 2 | Сума ліміту витрат на поліпшення на звітний (податковий) рік | графа 1 х 10 % |
| 3 | Фактичні обсяги витрат на поліпшення на звітний (податковий) період | Цей показник уключає витрати на: — поліпшення (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція); — поточний та капітальний ремонт; — ремонт та поліпшення основних засобів, отриманих у фінансову оренду*; — ремонт та поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно. Натомість витрати на техогляд та техобслуговування основних засобів до цього показника не включають |
| * У той же час вирішення питання стосовно відображення витрат на поліпшення та ремонт основних засобів, що є об’єктом договору оперативної оренди, тією чи іншою його стороною має бути врегульоване умовами такого договору. | ||
| 4 | Сума, що враховується до складу витрат звітного (податкового) періоду | графа 3 в межах графи 2, тобто в межах десятивідсоткового ремонтного ліміту |
Для кращого розуміння порядку податкового та бухгалтерського обліку ремонтів ДТЗ ознайомтесь, будь ласка, з наступним прикладом.
Приклад 1. У ІІІ кварталі 2014 р. підприємство провело поточний ремонт легкового автомобіля, який використовується у збутових цілях. Ремонт полягав у заміні коробки передач, роздавальної коробки та гідромеханічної передачі.
Ремонтні роботи виконала СТО, при цьому вартість таких робіт склала 9000 грн. (у т.ч. ПДВ — 500 грн.). Після закінчення ремонтних робіт підприємство перерахувало СТО всю їх вартість. Ремонтні роботи проводили протягом 2 тижнів серпня місяця, таким чином виведення і введення об’єкта в експлуатацію відбулося в одному й тому ж місяці. Як наслідок нараховувати амортизацію об’єкта підприємство не припиняло. Але, починаючи із вересня (місяця, наступного за місяцем введення об’єкта в експлуатацію), амортизаційну вартість об’єкта у податковому обліку збільшили.
Сукупна балансова вартість всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок 2014 р. становила 2000000 грн., таким чином сума ремонтного ліміту склала 200000 грн. З початку року витрати на поліпшення та ремонт основних засобів товариства становлять 193500 грн.
Первісна вартість автомобіля, який ремонтували, — 200000 грн., ліквідаційна вартість — 20000 грн., строк корисного використання — 5 років, сума зносу — 75000 грн. Нараховують амортизацію об’єкта прямолінійним методом.
В обліку підприємства при цьому мають бути здійснені такі записи:
| № з/п | Зміст господарської операції | Бухгалтерський облік | Податковий облік | ||||
| Дебет | Кредит | Сума | Доходи | Витрати | Рядок декларації | ||
| 1 | Нарахували амортизацію об’єкта за серпень ((200000 грн. - 20000 грн.) : 60 міс.) | 93 | 131 | 3000,00 | - | 3000,00 | 06.2 |
| 2 | Підписали акт виконаних робіт з ремонту легкового автомобіля | 93 | 631 | 7500,00 | - | 6500,00 | 06.2 |
| 3 | Відобразили податковий кредит з ПДВ (при наявності податкової накладної) | 641 | 631 | 1500,00 | - | - | - |
| 4 | Нарахували амортизацію об’єкта за вересень. Для цілей податкового обліку: (200000 грн. - 20000 грн. - 75000 грн. - 3000 грн. + 1000 грн.) : (60 міс. - 26 міс.) | 93 | 131 | 3000,00* | - | 3029,41 | 06.2 |
| * Для бухгалтерського обліку проведення ремонтів застосовується «традиційний» метод, за умов якого вартість ремонтів, що збільшує балансову вартість об’єкта основних засобів у податковому обліку, у бухгалтерському обліку на їх балансову вартість не впливає. | |||||||
Далі звернемо вашу увагу на особливості ремонту, що має місце після аварії ДТЗ, який раніше був застрахований. До речі, страхуванню авто присвячений окремий підрозділ тематичного випуску (с. 30).
Ремонт за рахунок страхового відшкодування
Страхове відшкодування — це страхова виплата, яку здійснює страховик у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Увага: таке відшкодування відповідно до ст. 9 Закону про страхування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачують у такій же частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Окремої згадаємо випадок, коли майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна. Тоді при настанні страхового випадку страхове відшкодування, яке виплачують усі страховики, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування встановлює ст. 25 Закону про страхування.
Здійснення страхових виплат і виплату страхового відшкодування згідно із цією статтею страховик проводить згідно з договором страхування на підставі:
— заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування);
— страхового акта (аварійного сертифіката), який складає страховик або уповноважена ним особа (наприклад, аварійний комісар) у визначеній страховиком формі.
Що ще за аварійні комісари? Це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків. Як страховик, так і страхувальник мають право залучити за свій рахунок такого комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.
Трапляється так, що страховик відмовляє у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування. Цілком законно зробити це він може при наявності таких підстав (ст. 26 Закону про страхування):
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;
2) вчинення страхувальником — фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Умови договору страхування можуть передбачати й інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат. Але, будьте пильні: лише якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймає страховик. Для цього він має строк, не більший передбаченого правилами страхування. Про своє рішення страховик повідомляє страхувальника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Страхувальник у свою чергу має право оскаржити в судовому порядку відмову страховика у страховій виплаті.
Негативний фінансовий стан страховика не може бути підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Добре, якщо підстави для відмови страховика у виплаті страхових сум або страхового відшкодування відсутні. В такому разі страховик має здійснити відповідні виплати на користь страхувальника.
При проведенні ремонту транспортного засобу на СТО чи у спеціалізованій майстерні існує варіант, коли страхове відшкодування виплачують безпосередньо на рахунок такої установи, а не через страхувальника. Проте такий варіант не є найпривабливішим, на що ми звернемо вашу увагу, розглядаючи податковий облік виплати страхового відшкодування.
До нього й перейдемо далі.
Податковий облік. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включають до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків. Водночас будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включають до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання. Такі правила прописані в абз. 2 п.п. 140.1.6 ПК.
Цінність цього підпункту полягає у тому, що він, по-перше, встановлює право платника податку на відображення у податковому обліку витрат у частині застрахованих збитків.
По-друге, п.п. 140.1.6 ПК чітко визначає момент відображення у податковому обліку як витрат у вигляді застрахованих збитків, яких зазнав платник податку,— це податковий період, в якому він зазнав збитків. Для доходів у вигляді сум страхового відшкодування зазначених збитків, такою датою є податковий період їх отримання.
Тому будь-які вигадки податківців навколо моменту відображення податкових витрат та доходів, що зустрічаються у ЗІР, не мають під собою жодного правового підґрунтя.
Відзначте: положення вказаного підпункту не можуть бути застосовані паралельно з нормами п. 146.16 ПК. Нагадаємо, відповідно до останнього при ліквідації основних засобів в разі, якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів.
Ми вважаємо, що одночасне застосування вказаних норм ПК могло призвести до відображення у податковому обліку двічі одних і тих самих витрат, а це суперечить вимогам п. 138.3 ПК.
Викликає запитання і неоднозначні відповіді на них поняття «застраховані збитки», визначення якого не містить не тільки ПК, але й законодавство нашої держави в цілому.
Користуючись нагодою, податківці трактують застраховані збитки по-своєму. Зокрема, в одній із відповідей, що міститься у ЗІР, вони висловили думку, що обчислення значення страхових збитків слід здійснювати шляхом віднімання від фактичної суми збитку, який отримав платник податку, суми франшизи, тобто частини збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
При цьому розрізняють умовну франшизу (коли страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує суми франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його сума більше за франшизу) та безумовну франшизу (коли збиток відшкодовується за винятком франшизи).
Таким чином, розмір застрахованих збитків ДФСУ схильна вважати таким, що дорівнює сумі страхового відшкодування, що виплачується страхувальнику. Скоріше за все, посперечатись із такою думкою вийде лише в сміливих платників податку.
Ще більшого подиву викликає позиція фіскалів, якої вони дотримуються в ситуації, коли страхове відшкодування перераховується на рахунок СТО, що здійснює відновлення пошкодженого транспортного засобу. У такому разі податківці наказують страхувальникові не відображати витрати ані в частині понесених матеріальних збитків, ані в частині витрат на ремонт. У чому причина? Як вважають контролери, страхувальник у такому разі фактично не несе витрат на ремонт. Для того щоб не доводилось сперечатись із такою, м’яко кажучи, нелогічною позицією, радимо страхувальникам у заяві вказувати, що страхове відшкодування має проводитись на його власний банківський рахунок, а вже звідти перераховувати отримані від страховика кошти СТО.
Не досить справедливою, на думку редакції, є також позиція ДФСУ, виражена в листі від 12.01.2012 р. № 809/7/15-3417-26. Стосується вона неможливості віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум податку, що припадає на вартість ремонту транспортного засобу, виконаного за рахунок страхових виплат від страхової компанії.
В той же час податківці вважають, що сума ПДВ, що відноситься на частину вартості ремонту, оплаченого за рахунок коштів страхувальника, не відшкодованих за рахунок страхових виплат (франшиза), може бути включена до податкового кредиту з ПДВ.
Радимо вам відстоювати свої законні права, не піддаючись на спекуляції з боку податківців, які не мають під собою належного підґрунтя.
Від податкового перейдемо до бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік. Відповідно до Інструкції № 291 на рахунку 97 «Інші витрати» ведуть облік витрат, що виникають в процесі діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг. Оскільки збитки, понесені від настання страхових випадків, не пов’язані з виробництвом або реалізацією основної продукції, то їх слід відображати саме на цьому рахунку. Якщо ж точніше, то на відкритому до нього субрахунку 977 «Інші витрати діяльності».
Логічно, що доходи, отримані як страхове відшкодування від страхових компаній, також є іншими доходами. Для обліку доходів, які виникають у процесі діяльності, але не пов’язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємства, призначено рахунок 74 «Інші доходи». У нашій ситуації доведеться використовувати відкритий до нього субрахунок 746 «Інші доходи».
Порядок обліку збитків, понесених при настанні страхового випадку, та страхового відшкодування, що виплачується страховиком у зв’язку з цим, розглянемо на прикладі.
Приклад 2. Легковий автомобіль, який використовують у збутових цілях, потрапив у ДТП. Ступінь ушкодження автомобіля незначний, унаслідок чого він підлягає ремонту. Роботи з ремонту транспортного засобу проводяться на СТО, вартість виконаних робіт становить 15000 грн. (в т.ч. ПДВ – 2500 грн.).
Після закінчення ремонту страхова компанія перераховує страхувальнику страхове відшкодування для покриття ремонтних витрат за вирахуванням безумовної франшизи, яка становить 1 % від суми матеріального збитку, що його зазнав страхувальник. Таким чином, сума страхового відшкодування становить 14850 грн.
Ремонтні роботи проводились протягом 10 днів у серпні, а тому виведення і введення об’єкта в експлуатацію мало місце в одному і тому ж самому місяці, відтак нарахування амортизації об’єкта не переривалося.
Сукупна балансова вартість всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок 2014 р. становила 4000000 грн., таким чином, сума ремонтного ліміту - 400000 грн. З початку року сума витрат на ремонти та поліпшення основних засобів склала 385000 грн.
Первісна вартість автомобіля, що ремонтується, — 150000 грн., ліквідаційна вартість – 15000 грн., строк корисного використання – 5 років, сума накопиченої амортизації – 99000 грн. Нарахування амортизації об’єкта здійснюється прямолінійним методом.
У обліку підприємства при цьому повинні бути зроблені наступні записи:
| № з/п | зміст господарської операції | бухгалтерський облік | податковий облік | ||||
| дебет | кредит | Сума | доходи | витрати | рядок декларації з податку на прибуток | ||
| 1 | Нарахували амортизацію автомобіля за серпень ((150000 грн. – 15000 грн.) : 60 міс.) | 93 | 131 | 2250,00 | - | 2250,00 | 06.2 |
| 2 | Нарахували дохід у сумі страхового відшкодування на підставі страхового акта (аварійного сертифіката) | 375 | 746 | 14850,00 | - | 14850,00* | 06.4.43 додатка ІВ |
| 3 | Відобразили вартість проведених СТО ремонтних робіт згідно з актом виконаних робіт | 977 | 631 | 12500,00 | - | - | - |
| 4 | Показали суму ПДВ з вартості проведених ремонтних робіт у складі податкового кредиту | 641 | 631 | 2500,00** | - | - | - |
| 5 | Отримали від страхової компанії страхове відшкодування | 311 | 375 | 14850,00 | 14850,00 | - | 03.22 додатка ІД |
| 6 | Перерахували кошти СТО за виконані ремонтні роботи | 631 | 311 | 15000,00 | - | - | - |
| 7 | Нарахували амортизацію автомобіля за вересень. | 93 | 131 | 2250,00 | - | 2250,00 | 06.2 |
| * Всупереч позиції податкових органів сміливі платники можуть відобразити в такому разі витрати в розмірі всієї суми матеріального збитку – 15000 грн. (тобто без вирахування франшизи). ** Ми дотримуємось позиції, що в такому випадку випадку платник має право на формування податкового кредиту з ПДВ у повній сумі. | |||||||
Заміна шин, Акумуляторних батарей
Минулого року ви мали змогу детально познайомитись із темою сезонної заміни шин («Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2013, № 7 (55), с. 29). Саме тому в межах цього тематичного випуску ми зосередимо вашу увагу на заміні відпрацьованих та непридатних для подальшого використання шин (не важливо, будь то зимова чи літня гума). Як ви зрозуміли із назви цього підрозділу, об'єктом нашої та вашої уваги, крім того, стануть ще й акумуляторні батареї. Маємо на увазі акумуляторні свинцеві стартерні батареї, які далі з вашого дозволу та для вашої ж зручності називатимемо АБ.
Операції щодо заміни на ДТЗ шин і АБ відповідно до п. 3.19 Положення № 102 не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення ДТЗ.
Водночас ототожнювати заміну шин і АБ із технічним обслуговуванням не завжди правильно. Обґрунтуємо таку позицію. ДФСУ у своїх роз'ясненнях у ЗІР (підкатегорія 102.07.20) розділяє заміну шин, які виробили свій ресурс*, і тих, які стали непридатними для подальшого використання до цього. Так от, коли йде мова про заміну шин, які вже «відбігали» відведені їм кілометри, податківці визначають таку операцію як технічне обслуговування ДТЗ.
* Ресурс пневматичної шини відповідно до п. 2.1 Норм № 488 — це сумарний пробіг пневматичної шини з початку її експлуатації до переходу в граничний стан за зносом з урахуванням відновлення пробігу після ремонту пошкоджень і/чи поглиблення рисунка протектора за умови, що це допускає виробник.
Практично те ж саме можна сказати й про АБ. От тільки їх ресурс** установлений іншим документом —- Нормами № 489. Крім того, такий ресурс визначають в інших одиницях — календарних місяцях. Та на тому, що заміну АБ, які відпрацювали середній ресурс, також вважають технічним обслуговуванням, спільне між ними та шинами закінчується. Чому? Розібратись допоможе ситуація, коли замінювати доводиться запчастини, які стали непридатними для подальшого використання, так і не досягши середнього ресурсу.
** Ресурс АБ — це сумарний наробіток АБ від дати початку експлуатації або від дати її поновлення після ремонту до моменту досягнення граничного стану. Ресурс АБ складається з часу використання КТЗ за призначенням з цими АБ, виконання робіт з технічного обслуговування й ремонту КТЗ, а також з часу зберігання АБ під час перерви у використанні КТЗ (згідно з розд. 2 Норм № 489).
Що стосується шин, які потребують зняття раніше, ніж того очікують, то їх заміну фіскали вважають ні чим іншим, як поточним ремонтом. А правила його податкового обліку, сподіваємось, ви всі чудово пам’ятаєте… Але зараз не про це. Справді, в логіці контролерів присутній здоровий глузд, адже подібну заміну виконують для підтримання ДТЗ у роботоздатному стані***.
*** Роботоздатний стан (роботоздатність) — стан виробу, в якому значення усіх параметрів, які характеризують здатність виконувати задані функції, відповідають вимогам нормативно-технічної і (або) конструкторської документації.
Як же бути в ситуації, якщо середнього ресурсу не відпрацювала АБ? Дивна річ: самі податківці у згаданій відповіді (підкатегорія 102.07.20 ЗІР) конкретної відповіді щодо АБ не дали. Якщо в частині шин та АБ, які «не підвели», все абсолютно однаково, то щодо завчасного списання мова чомусь іде тільки про шини. Чи означає це, що для АБ передбачено інший порядок? Якщо так, то чому тоді його податківці не прописали? Чи можливо просто мала місце елементарна неуважність? Не дуже на те схоже, адже допустили її в кількох місцях. Для уточнення правильного розуміння суті передчасної заміни АБ (і, як наслідок, — порядку її податкового обліку) рекомендуємо звернутись до представників контролюючого органу із відповідним запитом.
Розглядаючи технічну сторону заміни шин, звернемо вашу увагу на те, що така операція супроводжується додатковими складнощами. Не дивно, адже вона потребує витрат сил та часу. Виконувати ж такі роботи може як власна ремонтна майстерня, так і стороння організація (як правило, СТО). Так от, якщо ви звернулись до останньої, пам'ятайте: для того щоб не мати проблем в обліку, вам доведеться заручитись такими підтверджуючими документами (відповідно до п. 26 Правил № 792):
— договором про технічне обслуговування транспортного засобу;
— актом передання-прийняття ДТЗ (його складових) після надання послуг з ТО та ремонту;
— нарядом-замовленням, підписаним, з одного боку, контролером якості виконавця, що засвідчує повноту виконання, оплату, якість надання послуг і гарантійні зобов’язання (підпис повинен бути завірений печаткою), а з другого боку — замовником;
— квитанцією про оплату робіт;
— рахунком-фактурою;
— податковою накладною (для СТО — платників ПДВ).
Якщо вже згадали про документи — час переходити до облікових нюансів питання.
Облік
Із цієї точки зору цікавим для вас може бути облік наступних операцій:
— придбання шин і АБ;
— встановлення їх на транспортні засоби;
— роботи, пов’язані із заміною шин;
— списання шин і АБ у разі неможливості їх подальшого використання.
Облік придбаних чи виготовлених запасних частин, а також автомобільних шин у запасі та обороті згідно з Інструкцією № 291 ведуть на субрахунку 207 «Запасні частини». При цьому за дебетом субрахунку відображають залишок і надходження, за кредитом — витрачання, реалізацію та інше вибуття запасних частин.
Автомобільні шини, що є на колесах та в запасі при автомобілі, та «рідна» АБ, які враховані в ціні автомобіля та включені в його інвентарну вартість, обліковують у складі основних засобів. Нагадаємо, облік транспортних засобів ведуть на однойменному субрахунку 105.
А от зношені шини відповідно до Інструкції № 291 обліковують на субрахунку 209 «Інші матеріали».
Далі послідовно розглянемо операції, так чи інакше пов’язані із заміною шин та АБ на автомобілі.
Придбання шин і АБ. Чекати сюрпризів тут марно. Придбання шин і АБ відображають за дебетом субрахунку 207 «Запасні частини» та кредитом рахунку розрахунків з постачальниками.
У податковому обліку з податку на прибуток при цьому не виникають ані доходи, ані витрати. Останні, втім, у майбутньому все-таки матимуть місце, але про момент їх виникнення прочитаєте дещо пізніше.
Покупець запчастин матиме право на податковий кредит з ПДВ при придбанні шин і АБ у випадку, коли:
— продавець є платником ПДВ;
— наявна належним чином оформлена податкова накладна;
— у подальшому шини та АБ ви плануєте використовувати в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.
При цьому дату виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту визначають за правилом «першої події».
А як обліковувати шини, що є на колесах та в запасі при автомобілі, та АБ, які враховані в ціні автомобіля під час його купівлі та включені в його інвентарну вартість? Елементарно просто — у складі основних засобів. Купівлю таких шин і АБ (разом із автомобілем) відображають за дебетом субрахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів». Кредитують при цьому, знову-таки, рахунок розрахунків з постачальниками. При введенні транспортного засобу в експлуатацію дебетують субрахунок 105 «Транспортні засоби» в кореспонденції з кредитом субрахунку 152.
Ні доходи, ні витрати при придбанні автомобіля у податковому обліку з податку на прибуток не виникають. Але починаючи з місяця, наступного за місяцем введення транспортного засобу в експлуатацію, на його вартість, як і в бухгалтерському обліку, починають нараховувати амортизацію. Її суми відносять до складу витрат. Вид витрат при цьому визначають залежно від напряму використання автомобіля.
Операцію купівлі автомобіля супроводжує визнання податкового кредиту з ПДВ при виконанні умов, наведених вище (як і при окремому придбанні шин і АБ).
Встановлення шин і АБ на автомобілі. Поки придбані шини та АБ перебувають на складах чи в інших місцях зберігання, вони є лише запасними частинами. А от під час встановлення на автомобіль вони стають складовою єдиного цілого –
об’єкта основних засобів, принаймні з технологічної сторони. А от в бухгалтерському обліку це можна відобразити й іншим способом.
Розглянемо різні варіанти обліку їх установлення на автомобіль.
При першому варіанті одночасно зі встановленням шин і АБ на транспортний засіб у бухгалтерському обліку здійснюють їх списання на витрати. Після цього ведеться аналітичний облік шин в розрізі місць (транспортних засобів) використання (оскільки шини перебувають в обороті) та матеріально-відповідальних осіб.
Що стосується АБ, то тут усе дещо простіше. На відміну від шин, їх не змінюють восени та навесні, а тому встановлена на автомобіль АБ, як правило, буде використовуватись на цьому авто до тих пір, поки буде здатна приносити йому користь.
Шини ж, як ми вказали, підлягають сезонній заміні. При кожному наступному встановленні шин, вартість яких уже була віднесена на витрати, підстав відображати витрати вже не буде.
У податковому обліку при встановленні шин і АБ на авто відображати витрати візьметься лише сміливий платник. Чому? Річ у тім, що фіскали у своїх відповідях у ЗІР наполягають на відображенні витрат при списанні шин і АБ після того, як вони повністю відпрацюють свій ресурс. Та якщо ви вже зайняли рішучу позицію, то пам’ятайте, що лише витрати на придбання шин і АБ для автомобіля адміністративного чи збутового призначення відображають у податковому обліку у періоді здійснення. Натомість витрати на придбання шин і АБ для автомобіля загальновиробничого призначення включають до складу податкових витрат (як складову собівартості продукції) одночасно з визнанням доходу від реалізації виробленої продукції.
При другому варіанті обліку встановлення шин і АБ на автомобіль не призводить до відображення витрат. Як ви думаєте, чому? Адже подібна операція означає лише перехід шин з одного місця зберігання в місце безпосереднього використання. А перенесення вартості запчастин на витрати при цьому варіанті обліку відображають лише при їх списанні після того, як шини та АБ відпрацюють свій ресурс.
Роботи по заміні шин. Чому ми тут не згадали про АБ? Беремо приклад із фіскалів (які, нагадаємо, відповідаючи на запитання про завчасне списання шин і АБ, раптом просто забули про останні)? Ніяк ні! Просто той, хто хоч трохи знайомий із конструкцією автомобіля, чудово розуміє, що замінити одну АБ на іншу — дрібниця. А от заміна шин супроводжується більш суттєвими витратами. Їх можна понести безпосередньо на підприємстві (в разі наявності відповідної служби) або ж скористатись послугами СТО чи спеціалізованої майстерні, які виконують такі роботи.
У податковому обліку такі витрати відносять залежно від напряму використання транспортного засобу на підприємстві до складу:
— загальновиробничих витрат (п.п. «г» п.п. 138.8.5 ПК);
— адміністративних витрат (п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПК);
— витрат на збут (п.п. «д» п.п. 138.10.3 ПК).
Аналогічні витрати виникають і в бухгалтерському обліку.
У податковому обліку з ПДВ у разі використання робіт сторонньої організації підприємство отримує право на податковий кредит (на підставі п. 198.1 ПК) за умови, що СТО чи спеціалізована майстерня є платниками ПДВ і належним чином оформили податкову накладну.
Списання шин і АБ. Тепер останній і водночас найбільш відповідальний етап. Відмовитись від використання шин і АБ не так просто, як може здаватися. Якщо в особистому автомобілі ви можете замінити їх на нові на власний розсуд, то подібна ініціатива стосовно робочого автомобіля може викликати неприємні наслідки. Пояснимо чому.
Питання списання шин регулюють Норми № 488. Після встановлення на автомобіль шини мають виробити встановлений для них середній ресурс. Його Норми № 488 визначають як математичне очікування ресурсу шини. Якщо такий ресурс подолано — шини можна сміливо списувати. Та робити це не обов’язково, якщо шини перебувають у технічно задовільному стані (тобто якщо залишкова висота рисунка протектора пневматичної шини на момент досягнення нею норми середнього ресурсу більша за встановлену законодавством гранично допустиму висоту і не виявлено експлуатаційних чи виробничих дефектів).
Зверніть увагу: досягнення середнього ресурсу – не обов’язкова й не єдина умова для списання шин. У разі виявлення експлуатаційних чи виробничих дефектів, з якими пневматичні шини не допускають до експлуатації з огляду на небезпечність їхнього технічного стану або не ремонтують через неприйнятні витрати, шини списують на підставі акта. Складають такий документ за вимогами чинних правил експлуатації шин, незалежно від того, чи відповідає їхній фактичний ресурс Нормам № 488. До актів списання пошкоджених пневматичних шин додають Картки обліку пробігу (наробітку) пневматичних шин.
Часто пневматичну шину списують у разі досягнення фактичного пробігу, що відповідає установленим (скоригованим) нормам. У Картці обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини при цьому зазначають:
— сумарний пробіг до списання;
— інформацію про подальше використання шини, відновлення зношеного протектора, ремонт або її переробку (утилізування).
У цьому разі Картка обліку пробігу (наробітку) пневматичної шини має статус акта її списання. Картку підписують члени комісії з питань втрати пневматичними шинами споживчих властивостей. Таку комісію створюють спеціально з метою вирішення питань про доцільність подальшої експлуатації, відновлення або списання таких шин.
Важлива деталь: якщо виробник пневматичних шин установив (наприклад, у договорі купівлі-продажу чи в експлуатаційній документації) інші норми середнього ресурсу чи відповідні гарантії для конкретних конструкцій пневматичних шин
і/чи колісних транспортних засобів у визначених умовах їхньої експлуатації, відповідні норми середнього ресурсу пневматичних шин не застосовують.
Що стосується АБ, то правила їх списання подібні до списання шин. Вони також мають виробити середній ресурс, установлений, щоправда, іншим нормативним документом — Нормами № 489. Але, як і щодо шин, говорити про те, що питання їх списання вирішують виключно з оглядкою на такий ресурс, як ви розумієте, було б неправдою. Для прийняття рішення про списання АБ важливе значення має досягнення ними граничного стану. Це такий стан, у разі досягнення якого подальша експлуатація АБ неприпустима чи недоцільна через зменшення ємності нижче 40 % від номінальної або відновлення її справності неможливе чи недоцільне.
Дані про облік та оборот АБ відображають у Картці обліку наробітку та відстежування обігу АБ. Її форма затверджена додатком 12 до п. 8.2 Правил № 795.
Ми вже згадували про 2 варіанти обліку шин і АБ. Так от, при першому з них списання запчастин після закінчення їх використання не супроводжується визнанням витрат. Цілком логічно, адже вартість гуми та АБ вже була відображена в складі відповідних витрат (собівартості продукції) ще при їх встановленні на автомобіль. Натомість при другому варіанті обліку віднесення вартості шин до витрат відбувається саме під час їх списання.
Такий варіант обліку найбільше відповідає вимогам податківців, які в одній із відповідей у ЗІР наголошували на відображенні витрат у вигляді вартості гуми та АБ у податковому обліку саме в момент їх списання через непридатність після вироблення ними середнього ресурсу, встановленого Нормами № 488 і № 489 відповідно.
Крім того, фіскальної позиції контролери дотримуються стосовно ще одного аспекту обліку шин. Так, знову ж таки у ЗІР міститься відповідь, згідно з якою в разі списання шин у випадках, коли вони не виробили середній ресурс, встановлення нових шин відображають не як технічне обслуговування, а як поточний ремонт основних засобів.
Нагадаємо: згідно з п. 146.12 ПК до складу витрат платника відносять суму витрат, пов’язану з ремонтом об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.
А от на суму витрат, пов’язаних із ремонтом об’єктів основних засобів, у сумі, що перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року, збільшують первісну вартість основних засобів з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт (згідно з п. 146.11 ПК).
Відповідно витрати у випадках, коли вичерпано десятивідсотковий «ремонтний» ліміт, слід відображати не в періоді їх виникнення, а поступово у вигляді амортизації протягом залишку строку корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів.
Отож, нові шини та АБ на авто встановили, далі давайте його застрахуємо.
Страхування автомобіля
Страхування авто - швидше не розкіш, а життєва необхідність. Тим більше, якщо йдеться про їх обов'язкове страхування. Представлене воно у вигляді страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Це - такий вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу*.
* Забезпечений транспортний засіб – це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону № 1961).
Зверніть увагу: на території України заборонена експлуатація ДТЗ (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України. Підійде також поліс (сертифікат) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладення договору страхування є необов’язковим.
Отож, що ж передбачають умови страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів? Обов’язок страховика у разі настання страхового випадку*відшкодувати у встановленому Законом № 1961 порядку у межах страхових сум**, зазначених у страховому полісі, оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи.
* Страховий випадок відповідно до ст. 8 Закону про страхування - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
** Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку (згідно із ст. 9 Закону про страхування).
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Нюанси страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон № 1961.
Як бачите, обов'язковий вид страхування спрямований на те, щоб допомогти власнику авто відшкодувати збитки, заподіяні потерпілим у ДТП третім особам. Але ж є ще й шкода, заподіяна власному ДТЗ. Як бути з нею? Для того, щоб безболісно пережити і її наслідки, підприємство-власник авто може вдатись до інших видів страхування. На відміну від уже розглянутого, вони не є обов'язковими. Найпоширенішими серед таких видів страхування є страхування:
- цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
- наземного транспорту (крім залізничного);
- вантажів та багажу (вантажобагажу);
- від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.
Детельно познайомити вас із кожним видом страхування у межах цього короткого підрозділу в нас, на жаль, не вийде, проте на загальні моменти ми обов'язково звернемо вашу увагу.
При будь-якому майновому страхуванні неабияке значення має визначення страхової суми. Її розмір (та (або) розміри страхових виплат***) відповідно до ст. 9 Закону про страхування визначають за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
*** Страхова виплата відповідно до ст. 9 Закону про страхування - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Для транспортних засобів така вартість, як правило, визначається за даними бухгалтерського обліку шляхом вирахування з вартості придбання транспортного засобу суми нарахованого зносу (на момент укладання договору страхування).
Податковий облік
Витрати на страхування відносять до витрат подвійного призначення, про що свідчить включення положень про них у ст. 140 ПК. Остання, нагадаємо, регулює особливості визначення витрат подвійного призначення.
Найважливіше значення у нашому випадку має п.п. 140.1.6 цієї статті. Звучить він наступним чином:
140.1. При визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:
<…>
140.1.6. будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 % вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу**** відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору…
**** Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування (ст. 10 Закону про страхування).
Тобто, віднесенню до складу податкових підлягають будь-які витрати із страхування, в тому числі зі страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Важливо: такі ДТЗ мають перебувати у складі основних засобів платника податку. Тобто, до податкових можут бути віднесені витрати на обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів лише при умові, що ДТЗ перебувають у складі основних засобів такого платника. А от витрати на майнове страхування можуть потрапити до податкових як щодо власного, так і щодо орендованого майна. Будьте пильні: останнє – у випадку, коли можливість страхування передбачена умовами договору оренди.
При цьому для формування податкових витрат у сумі страхових платежів обов’язковим є використання транспортного засобу в господарській діяльності платника.
Витрати на страхування відносять до певного виду залежно від призначення транспортних засобів. Таким чином, вони можуть потрапити до складу:
- загальновиробничих витрат (згідно з п.п. «г» п.п. 138.8.5 ПК);
- адміністративних витрат (згідно з п.п. «в» п.п. 138.10.2 ПК);
- витрат на збут (згідно з п.п. «д» п.п. 138.10.3 ПК).
Зверніть увагу: витрати на страхування орендованих транспортних засобів відносять до того чи іншого виду витрат також залежно від напряму їх використання.
Важливо: момент відображення витрат у вигляді страхових внесків визначають шляхом систематичного розподілу сплачених страхових платежів на весь період, за який здійснено оплату, не залежно від моменту її здійснення.
Далі розглянемо, як відображати витрати на страхування в бухобліку.
Бухгалтерський облік
Облік розрахунків за страхуванням майна підприємства та майна працівників підприємства відповідно до Інструкції № 291 ведуть на субрахун-ку 655 «За страхуванням майна» рахунка 65 «Розрахунки за страхуванням». За кредитом цього рахунка, а відтак і субрахунку 655, відображають нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування кошти, за дебетом - погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві.
Але страхування майна - це одне, а цивільно-правової відповідальності, як ми з вами з'ясували, - зовсім інше. Субрахунку, на якому слід обліковувати відповідні розрахунки, Інструкцією № 291 не передбачено. Тому радимо відкрити його до рахун-ку 65 самостійно. Наприклад, субрахунок 657 «За страхуванням цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».
У зв’язку з тим, що страхові платежі сплачують зазвичай за весь період дії договору страхування, то у бухгалтерському обліку їх доцільно відображати на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів». Нагадаємо, на цьому рахунку відображають інформацію щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах.
Інструкція № 291 передбачає, зокрема, що до витрат, облік яких ведуть на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», крім інших, відносяться також витрати, пов’язані з оплатою страхового поліса. Такі вказівки Інструкції - ні що інше, як прямий аргумент на користь запропонованого нами порядку відображення страхових платежів у бухгалтерському обліку.
Далі - приклад.
Приклад. У вересні 2014 р. підприємство застрахувало строком на один рік новопридбаний легковий автомобіль, який використовуватиметься у збутових цілях, на умовах КАСКО-страхування. Сума страхового платежу склала 2400 грн.
В обліку підприємства при цьому мають бути відображені такі кореспонденції:
| № з/п | зміст господарської операції | бухгалтерський облік | податковий облік | ||||
| дебет | кредит | сума | доходи | витрати | рядок декларації | ||
| 1 | Перераховали страховий внесок | 655 | 311 | 2400,00 | - | - | - |
| 2 | Відобразили витрати майбутніх періодів у частині сплаченого страхового внеску (термін страхування – 1 рік) | 39 | 655 | 2400,00 | - | - | - |
| 3 | Відобразили частину страхового внеску, що відносяться до складу витрат у вересні | 93 | 39 | 200,00 | - | 200,00 | 06.2 |
На цьому ми закінчуємо розгляд витрат, повязаних із експлуатацією власного автотранспорту підприємства. В наступному підрозділі розглянемо порядок накопичення та розподілу таких витрат.
розподіл витрат, пов'язаних із експлуатацією автотранспорту
Останній підрозділ найбільшого розділу сьогоднішнього тематичного випуску присвячений питанню такого от розподілу. Бухгалтери великих підприємств чудово знають про нього із власного досвіду.
Із чим же пов'язана необхідність його проведення? Не важко здогадатись, що автомобіль (будь то легковий чи вантажний) рідко коли використовують виключно в одних і тих же цілях. Хоча такі випадки на практиці зустрічаються. Так, якщо, приміром, на вашому підприємстві є авто, яке використовується лише для доставки на роботу та службових поїздок представників керівного апарату підприємства, розподіляти витрати щодо нього не потрібно. Як це так? А ось так просто: справа в тому, що всі витрати, пов’язані із використанням такого авто, можна сміливо відносити до адміністративних і не заморочуватись.
Але ж набагато частіше трапляються випадки, коли автомобіль експлуатують, де прийдеться. Найпоширеніші напрямки використання автотранспорту такі:
— доставка запасів, товарів, ОЗ та інших матеріальних цінностей на підприємство;
— надання транспортних послуг на сторону;
— загальновиробничі потреби;
— виконання перевезень в адміністративних цілях;
— доставка готової продукції її покупцям.
Відповідно такі витрати в кінцевому підсумку мають потрапити на різні рахунки обліку. Найлегше визначитись із сумою адміністративних та збутових витрат. А ось що стосується доставки матеріальних цінностей на підприємство, то тут ситуація дещо складніша.
Але це ми вже трохи забігли наперед. Для початку ж витрати потрібно «зібрати». Яким чином це реалізують на практиці? Як правило, відкривають спеціальний субрахунок до рахунку 23 «Виробництво». Одразу домовимось, що ми з вами для цих цілей використовуватимемо умовний субрахунок 234 «Автотранспорт». Які ж витрати потраплять у дебет цього субрахунку? Не важко здогадатись, що це:
— нарахований знос автомобілів (субрахунок 131);
— вартість витраченої сировини та матеріалів (субрахунок 201);
— вартість витрачених для роботи авто палива та ПММ (субрахунок 203);
— вартість запасних частин, використаних для ремонту та ТО автомобілів (субрахунок 207);
— нарахована заробітна плата водіям та нарахування ЄСВ на неї (субрахунки 661 та 651 відповідно).
Це — найпоширеніші, але не всі витрати, пов'язані з роботою автотранспорту.
Аналітичний облік таких витрат потрібно вести по кожному виду транспортних засобів окремо (згідно з п. 570 Методрекомендацій № 373). При цьому наприкінці місяця варто визначати загальну суму фактично понесених витрат.
Наступний етап обліку — розподіл таких витрат. Для цього знадобиться звіт про перевезення вантажів та інші виконані роботи. Будьте пильні: такий звіт має бути підтверджений необхідними первинними документами. У ньому потрібно підбити підсумок по кожному з напрямків використання автотранспорту, а також підвести загальний підсумок. Після цього — сам розподіл. За базу при цьому найчастіше використовують тонно-кілометри, рідше — людино-години.
Продемонструємо порядок такого розподілу на наступному прикладі.
Приклад 1. Сума витрат, пов’язаних із експлуатацією власного автотранспорту підприємства, склала 25000 грн. Вантажооборот, виконаний автотранспортом підприємства у серпні, — 100000 т/км. Із них:
— доставка ТМЦ на підприємство — 30000 т/км;
— надання транспортних послуг на сторону — 20000 т/км;
— загальновиробничі потреби — 10000 т/км;
— виконання перевезень в адміністративних цілях — 15000 т/км;
— доставка готової продукції — 25000 т/км.
Для розподілу витрат, пов’язаних із роботою автотранспорту, знадобиться наступна таблиця (наведена орієнтовна форма):
| напрямки використання власного автотранспорту | всього по підприємству | ||||||||||
| доставка тмц | транспортні послуги | загальновиробничі потреби | адміністративні потреби | витрати на збут | |||||||
| т/км | грн. | т/км | грн. | т/км | грн. | т/км | грн. | т/км | грн. | т/км | грн. |
| 30000 | 7500 | 20000 | 5000 | 10000 | 2500 | 15000 | 3750 | 25000 | 6250 | 100000 | 25000 |
Як бачите, розподіл витрат зводиться до визначення вартості 1 т/км роботи власного автотранспорту. Згідно з умовами прикладу вона становить 0,25 грн. (25000 грн. : 100000 т/км). Після цього визначають витрати, що відносяться до конкретного напрямку роботи власного автотранспорту. Для цього кількість тонно-кілометрів (по кожному з напрямків експлуатації) перемножують на фактичну вартість 1 т/км.
Далі відповідні витрати «розносять» по рахунках. Та якщо по адмінвитратах та витратах на збут все елементарно просто, то із доставкою ТМЦ усе не так легко, як того б хотілося.
Із чим це пов’язано? Річ у тім, що однією зі складових собівартості запасів, що придбані за плату, відповідно до п. 9 П(С)БО 9, є ТЗВ. Точніше кажучи, це затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів. Суму ТЗВ, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляють між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
При цьому сума ТЗВ, яку відносять до запасів, що вибули, визначають як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості запасів, що вибули. Таку суму відображають на тих же рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття запасів.
Середній відсоток ТЗВ визначають при цьому діленням суми залишків ТЗВ на початок звітного місяця і ТЗВ за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.
Краще розібратися в сказаному, сподіваємося, допоможе наступний приклад:
Приклад 2. Протягом місяця сума ТЗВ, пов'язаних із доставкою запасів на підприємство, склала 20000 грн. При цьому вартість запасів, що надійшли, — 196000 грн. На початок місяця значиться залишок запасів на суму 14000 грн. Сума ТЗВ, що відноситься до цих запасів, складає 1000 грн. Протягом місяця відбулося списання запасів на такі напрямки:
— для основного виробництва — 180000 грн.;
— на загальновиробничі потреби — 20000 грн.;
— для роботи власного автотранспорту підприємства — 4000 грн.
Таким чином, на кінець місяця значиться залишок запасів на суму 6000 грн.
Отож, у першу чергу необхідно визначити середній відсоток ТЗВ. Для цього, як ми домовились, суми залишків ТЗВ на початок звітного місяця і ТЗВ за звітний місяць ділять на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Тобто:
(1000 + 20000) : (14000 + 196000) = 0,1 (10 %).
Після цього необхідно визначити суму ТЗВ, що припадають на запаси, які вибули. Для цього, як ви пам'ятаєте, середній відсоток ТЗВ множать на вартість запасів, що вибули. У нашому випадку:
— ТЗВ, що відносять до запасів, використаних на потреби основного виробництва, дорівнює 0,1 х 180000 грн. = 18000 грн.;
— ТЗВ, що відносять до запасів, використаних на загальновиробничі потреби, дорівнює 0,1 х 20000 грн. = 2000 грн.;
— ТЗВ, що відносять до запасів, використаних для роботи власного автотранспорту підприємства, складає 0,1 х 4000 грн. = 400 грн.
ТЗВ, що відносять до запасів, які не використані на кінець місяця, таким чином, становить 600 грн. (0,1 х 6000 грн.). Перевіряємо: (1000 грн. + 20000 грн.) - (18000 грн. + 2000 грн. + 400 грн.).
У бухгалтерському обліку ТЗВ, як і домовлялися, необхідно віднести на ті ж рахунки обліку витрат, на яких відображають витрачання запасів. Тобто, за даними прикладу:
— на витрати основного виробництва (дебет рахунку 23 «Виробництво») — 18000 грн.;
— на загальновиробничі потреби (дебет рахунку 91 «Загальновиробничі витрати») — 2000 грн.;
— на витрати, пов’язані з роботою власного автотранспорту (дебет субрахунку 234 «Автотранспорт»), — 400 грн.
На цьому розгляд питання завершуємо. Тож розподіляйте і жодних проблем не майте!
